Постанова від 17.06.2025 по справі 904/4662/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.06.2025 року м. Дніпро Справа № 904/4662/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)

суддів: Паруснікова Ю.Б., Мороза В.Ф.,

при секретарі судового засідання: Кишкань М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Соловйова А.Є.) від 16.01.2024р. про визнання грошових вимог та ухвалу від 16.01.2024р. за підсумками попереднього судового засідання у справі № 904/4662/23

за заявою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ

до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Перспектива Інвестстрой" (49000, м. Дніпро, вул. Дзержинського, буд. 35-Б, корп. 2, код ЄДРПОУ 33971787)

про визнання банкрутом, -

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.01.2024р. у справі № 905/2990/23 (про визнання грошових вимог) визнано грошові вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перспектива Інвестстрой" в сумі 5 368,00 грн (судовий збір за подання заяви) - 1 черга задоволення вимог кредиторів, в сумі 137 313 026,74 грн (102 807 291, 94 грн - заборгованість з винагороди за користування кредитом; 34 263 881,95 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 242 052,85 грн - судовий збір у справі № 904/9002/17) - 4 черга задоволення вимог кредиторів, в сумі 155 010 260,02 грн (пеня) - 6 черга задоволення вимог кредиторів. Грошові вимоги в сумі 21 251 037,57 грн (пеня) - відхилено.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.01.2024р. у справі № 905/4662/23 (за підсумками попереднього засідання), поміж іншого, завершено попереднє засідання, за результатами якого внесено до реєстру вимоги кредиторів у наступній черговості:

- грошові вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" в сумі 87 140,00 грн (судовий збір за подання заяви, авансування винагороди арбітражного керуючого) - 1 черга задоволення вимог кредиторів, 70 116 675,23 грн (заборгованість за кредитом) - 4 черга задоволення вимог кредиторів;

- додаткові грошові вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (код ЄДРПОУ 14360570) в сумі 5 368,00 грн (судовий збір за подання заяви) - 1 черга задоволення вимог кредиторів, в сумі 137 313 026,74 грн (102 807 291, 94 грн - заборгованість з винагороди за користування кредитом; 34 263 881,95 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 242 052,85 грн - судовий збір у справі № 904/9002/17) - 4 черга задоволення вимог кредиторів, в сумі 155 010 260,02 грн (пеня) - 6 черга задоволення вимог кредиторів.

Грошові вимоги в сумі 21 251 037,57 грн (пеня) - відхилено.

Не погодившись з вказаними ухвалами господарського суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся ОСОБА_1 , в якій просить:

- ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16.01.2024р. у справі № 904/4662/23 в частині задоволення додаткових грошових вимог АТ КБ "Приватбанк" в розмірі 102 807 291,94 грн - заборгованість з винагороди за користування кредитом; 34 263 881,95 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 155 010 260,02 пеня - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволені додаткових вимог АТ КБ "Приватбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перспектива Інвестмент" в частині стягнення заборгованості з винагороди за користування кредитом в сумі 102 807 291,94 грн, в частині стягнення заборгованість за процентами за користування кредитом в сумі 34 263 881,95 грн, в частині стягнення пені в сумі 84 722 489, 03 грн.;

- ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16.01.2024 року по справі № 904/4662/23 за підсумками попереднього судового засідання у справі про банкрутство - змінити, виклавши абзац 3 резолютивної частини ухвали наступним чином: додаткові грошові вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (код ЄДРПОУ 14360570) в сумі 5 368,00 грн (судовий збір за подання заяви) - 1 черга задоволення вимог кредиторів, в сумі 242 052,85 грн (242 052,85 грн - судовий збір у справі № 904/9002/17) - 4 черга задоволення вимог кредиторів, в сумі 70 287 770,99 грн. (пеня) - 6 черга задоволення вимог кредиторів.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт, зокрема вказує наступне:

- банком безпідставно здійснено нарахування відсотків за користування кредитом за межами строку кредитування, встановленого кредитним договором, чому не дав належної оцінки суд першої інстанції та визнав грошові вимоги банку в розмірі 34 263 881,95 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом;

- банком всупереч вимогам чинного законодавства та правовим позиціям Верховного Суду заявлені грошові вимоги в розмірі 102 807 291,94 грн - заборгованість з винагороди за користування кредитом, які безпідставно визнані судом першої інстанції;

- суд першої інстанції не врахував, що банком не доведено обгрунтованості розрахунку суми заборгованості з пені у розмірі 155 010 260,02 грн., яка за розрахунком боржника має складати 70 287 770,99грн.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.12.2024р. поновлено строк подання апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16.01.2024р. у справі № 904/4662/23, витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи № 904/4662/23 з ухвалою за результатами попереднього судового засідання у справі про банкрутство, розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 15.04.2025р.

У судовому засіданні по справі була оголошена перерва з 15.04.2025р. по 17.06.2025р.

Представник апелянта у судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав у повному обсягу та просив її задовольнити.

Представниця АТ КБ "Приватбанк" у відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає оскаржувані ухвали законними та обгрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а апеляційну скаргу апелянта безпідставною, посилаючись при цьому на підтвердження грошових вимог банку рішенням суду у справі № 904/9002/17, яке набуло законної сили, та нарахування процентів за кредитом і винагороди за користування кредитом у відповідності до вимог ст. 625 ЦК України та умов кредитного договору.

Представник ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 .

Інші учасники справи наданим їм правом участі у судовому засіданні не скористалися та не подали відзивів на апеляційну скаргу, про час та місце судового засідання були повідомлені апеляційним судом належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що явка представників учасників справи в судове засідання апеляційним судом не визнавалася обов`язковою, а неявка представників інших учасників справи не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу по суті у відсутності інших учасників справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвал суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутніх представників учасників справи, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.10.2023 відкрито провадження за заявою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" у справі № 904/4662/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Перспектива Інвестстрой" (49000, м.Дніпро, вул. Дзержинського, буд. 35-Б, корп. 2, код ЄДРПОУ 33971787). Визнано грошові вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" в сумі 87 140,00 грн (судовий збір за подання заяви, авансування винагороди арбітражного керуючого) - 1 черга задоволення вимог кредиторів, 70 116 675,23 грн (заборгованість за кредитом) - 4 черга задоволення вимог кредиторів. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Введено процедуру розпорядження майном боржника строком на сто сімдесят календарних днів до 04.04.2024. Призначено розпорядником майна боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Перспектива Інвестстрой" (49000, м. Дніпро, вул. Дзержинського, буд. 35-Б, корп. 2, код ЄДРПОУ 33971787) арбітражного керуючого Демчана О.І. (свідоцтво №1732 від 11.11.2015) (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 16/108, оф.17).

На виконання ухвали суду від 17.10.2023, господарський суд 18.10.2023 опублікував оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за №71642 від 19.10.2023 про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Перспектива Інвестстрой".

17.11.2023 від Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" надійшла заява б/н від 17.11.2023 з додатковими грошовими вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перспектива Інвестстрой" в загальній сумі 313 579 692,33 грн, з яких: 137 313 026,00 грн - основна заборгованість, 176 261 297,59 грн - пеня, 5 368,00 грн - судовий збір за подання заяви з грошовими вимогами до боржника.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30.11.2023 прийнято до розгляду заяву Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" з додатковими грошовими вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перспектива Інвестстрой".

01.12.2023 від арбітражного керуючого надійшло повідомлення вих. № 02-126/28 від 30.11.2023 про розгляд заяви АТ КБ "ПриватБанк" з додатковими грошовими вимогами до боржника, в якому розпорядник майна визнав додаткові грошові вимоги кредитора у повному обсязі.

16.01.2024 Господарським судом Дніпропетровської області постановлено ухвалу, якою визнано грошові вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перспектива Інвестстрой" в сумі 5 368,00 грн (судовий збір за подання заяви) - 1 черга задоволення вимог кредиторів, в сумі 137 313 026,74 грн (102 807 291, 94 грн - заборгованість з винагороди за користування кредитом; 34 263 881,95 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 242 052,85 грн - судовий збір у справі № 904/9002/17) - 4 черга задоволення вимог кредиторів, в сумі 155 010 260,02 грн (пеня) - 6 черга задоволення вимог кредиторів. Грошові вимоги в сумі 21 251 037,57 грн (пеня) - відхилено.

Також, 16.01.2024 Господарським судом Дніпропетровської області постановлено ухвалу за підсумками попереднього засідання, якою, поміж іншого, внесено до реєстру вимоги кредиторів у наступній черговості:

- грошові вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" в сумі 87 140,00 грн (судовий збір за подання заяви, авансування винагороди арбітражного керуючого) - 1 черга задоволення вимог кредиторів, 70 116 675,23 грн (заборгованість за кредитом) - 4 черга задоволення вимог кредиторів;

- додаткові грошові вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (код ЄДРПОУ 14360570) в сумі 5 368,00 грн (судовий збір за подання заяви) - 1 черга задоволення вимог кредиторів, в сумі 137 313 026,74 грн (102 807 291, 94 грн - заборгованість з винагороди за користування кредитом; 34 263 881,95 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 242 052,85 грн - судовий збір у справі № 904/9002/17) - 4 черга задоволення вимог кредиторів, в сумі 155 010 260,02 грн (пеня) - 6 черга задоволення вимог кредиторів.

Грошові вимоги в сумі 21 251 037,57 грн (пеня) - відхилено.

Розглядаючи питання про законність та обґрунтованість зазначених ухвал Господарського суду Дніпропетровської області від 16.01.2024 р. у справі № 904/4662/23, які в оскаржуваній частині, і є предметом апеляційного перегляду, колегія суддів апеляційного господарського суду враховує наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. 6 ст. 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

На час відкриття провадження у справі та постановлення оскаржуваних ухвал набув чинності Кодекс України з процедур банкрутства (далі КУзПБ), який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Частиною 2 Прикінцевих та Перехідних Положень Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (Відомості Верховної Ради України, 1992р., № 31, ст. 440 із наступними змінами).

Згідно з ч.ч. 1, 2, 3, 4, 6 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Кредитор, за заявою якого відкрито провадження у справі, має право заявити додаткові грошові вимоги до боржника у межах строку, встановленого частиною першою цієї статті.

Склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов`язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.

Заява кредитора має містити: найменування господарського суду, до якого подається заява; найменування боржника, його місцезнаходження, ідентифікаційний код юридичної особи або реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); ім`я або найменування кредитора, його місцезнаходження або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи або реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); розмір вимог кредитора до боржника з окремим зазначенням суми неустойки (штрафу, пені); виклад обставин, що підтверджують вимоги до боржника, та їх обґрунтування; відомості про наявність заставного майна боржника, яке є забезпеченням вимог; перелік документів, що додаються до заяви.

До заяви в обов`язковому порядку додаються докази сплати судового збору, докази надсилання копії заяви боржнику і розпоряднику майна, а також документи, що підтверджують грошові вимоги до боржника.

Для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов`язковими так само, як вони є обов`язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку.

Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом.

Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.

Заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду.

Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, розглядаються господарським судом у порядку черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду.

За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів.

Ухвала господарського суду набирає законної сили негайно після її оголошення, може бути оскаржена у встановленому цим Кодексом порядку та є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 47 Кодексу України з процедур банкрутства, попереднє засідання господарського суду проводиться не пізніше 70 календарних днів, а в разі великої кількості кредиторів - не пізніше трьох місяців з дня проведення підготовчого засідання суду. Про попереднє засідання суду повідомляються сторони, а також інші учасники провадження у справі про банкрутство, визнані такими відповідно до цього Кодексу.

У попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.

За результатами розгляду вимог окремого кредитора господарський суд постановляє ухвалу про їх визнання чи відхилення (повністю або частково), що не може бути оскаржена окремо від ухвали господарського суду, постановленої за результатами попереднього засідання.

Зі змісту заяви Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про додаткові грошові вимоги до боржника на загальну суму 313 574 324,33грн. вбачається, що вони складаються з заборгованості за процентами за користування кредитом за Кредитним договором № DNHL0000000853 від 17.12.2008 у сумі 34 263 681,95 грн, заборгованості з винагороди у сумі 102 807 291,94 грн, пені у сумі 176 261 297,59 грн та судового збору у справі № 904/9002/17 у сумі 242 052,85грн., а наявність заборгованості боржника перед банком підтверджується в т.ч. рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2019 по справі № 904/9002/17.

Так, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2019 у справі № 904/9002/17 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Перспектива Інвестстрой" на користь АТ КБ ПриватБанк заборгованість за Кредитним договором № DNHL0000000853 від 17.12.2008, а саме: 70 116 675,23 грн - заборгованості за кредитом; 8 414 001,03 грн - заборгованості по процентам; 3 920 620,96 грн - пені; 242 052,85 грн - витрат на сплату судового збору.

Вказаним судовим рішенням, зокрема встановлено, що 17.12.2008р. між АТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Перспектива Інвестстрой" було укладено Кредитний договір № DNHL0000000853 (далі Кредитний договір), за п.1.1. якого (в редакції Договору про внесення змін від 27.09.16р.) Банк за наявності вільних грошових коштів, зобов`язується надати Позичальнику кредит у формі згідно з п. А1, з лімітом та на цілі, вказані у п. А2, не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного у третьому абзаці п. 2.1.2., в обмін на зобов`язання Позичальника з повернення кредиту, сплати процентів, винагороди у визначені даним Договором терміни. Відновлювальна кредитна лінія (далі Кредит) надається Банком для здійснення Позичальником платежів, пов`язаних з його господарською діяльністю, шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок Позичальника з подальшим перерахуванням на адресу одержувачів, рахунки яких відкриті в Банку. При цьому, розрахункові документи Позичальника на порядок використання кредиту не поширюється на платежі на адресу одержувачів: зі сплати послуг бюро технічної інвентаризації; по сплаті державного мита, податків (обов`язкових платежів), і будь-яких інших платежів на користь державних органів, органів місцевого самоврядування, пенсійного фонду, фондів соціального страхування; зі сплати послуг електропостачання, водопостачання, газопостачання, опалення, послуг з вивезення та утилізації сміття та інших комунальних послуг.

В ході виконання Договору сторонами укладалися Додаткові угоди про внесення змін до Договору №DNHL0000000853 від 17.12.2008р.

Договір укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису на підставі укладеної сторонами Угоди від 27.10.14р.

Відповідно до п. А2 Кредитного Договору (у редакції від 27.09.16р.) ліміт даного кредитного договору: 75 417 000,00 (сімдесят п`ять мільйонів чотириста сімнадцять тисяч) гривень 00 копійок, у тому числі на наступні цілі:

-у розмірі 75 417 000,00 (сімдесят п`ять мільйонів чотириста сімнадцять тисяч) гривень 00 копійок на поповнення обігових коштів;

-у розмірі 0,00 (нуль) гривень 00 копійок на сплату страхових платежів у випадках та порядку, передбачених п.п. 2.1.5, 2.2.12 цього Договору;

-у розмірі 0,00 (нуль) гривень 00 копійок для сплати за реєстрацію предметів застави у Державному реєстрі обтяження рухомого майна шляхом перерахування за реквізитами зазначеними в п.2.1.1. цього Договору;

-у розмірі 0,00 (нуль) гривень 00 копійок на сплату судових витрат, передбачених п.2.2.15, 2.3.13, 5.8. цього Договору.

Ліміт кредитування на конкретну дату (далі за текстом Договору "поточний ліміт") визначається сумою кредитних коштів, яка у цю дату може знаходитися в користуванні Позичальника. Поточний ліміт встановлюється згідно з Графіком зменшення поточного ліміту, зазначеним у Додатку №1 до цього Договору (п. А.2.1. Кредитного Договору).

Згідно з п. А.3. Кредитного договору термін повернення кредиту згідно з Графіком зменшення поточного ліміту (Додаток №1 до цього Договору). Згідно зі ст. 212, 651 Цивільного кодексу України (далі ЦКУ) у випадку порушення Позичальником будь-якого із зобов`язань, передбачених цим Договором, Банк на свій розсуд, починаючи з 91-го дня порушення будь-якого із зобов`язань, має право змінити умови цього Договору, встановивши інший термін повернення кредиту. При цьому Банк направляє Позичальнику письмове повідомлення із зазначенням дати терміну повернення кредиту. У випадку непогашення заборгованості за цим Договором у термін, зазначений у повідомленні, уся заборгованість, починаючи з наступного дня дати, зазначеної у повідомленні, вважається простроченою. У випадку погашення заборгованості у період до закінчення 90 днів (включно) з моменту порушення будь-якого із зобов`язань термін повернення кредиту здійснюється згідно з Графіком зменшення поточного ліміту (Додаток №1 до цього Договору).

Відповідно до п. А.6 Кредитного договору за користування кредитом Позичальник сплачує відсотки у розмірі 12 (Дванадцять)% річних.

У випадку невиконання та/або неналежного виконання Позичальником будь-якого із зобов`язань, передбачених п.2.2.13. цього Договору, Банк збільшує процентну ставку на 5 % річних за кожен випадок невиконання та/або неналежного виконання. При цьому Банк направляє Позичальнику письмове повідомлення із зазначенням підстави порушення зобов`язань, передбачених п.2.2.13. цього Договору, і дати початку нарахування підвищених процентів. За умови відновлення виконання Позичальником зобов`язань, передбачених п.2.2.13 цього Договору, Позичальник за користування кредитом сплачує проценти у розмірі 12 (дванадцять) % річних. При цьому, Банк направляє письмове повідомлення Позичальнику із зазначенням процентної ставки у розмірі 12 (дванадцять) % річних і дати початку її нарахування.

Відповідно до п. А.7. Кредитного договору у випадку порушення Позичальником будь-якого грошового зобов`язання, Позичальник сплачує Банку проценти за користування кредитом у розмірі 24 (двадцять чотири) % річних від суми залишку непогашеної заборгованості. У випадку порушення Позичальником будь-якого із грошового зобов`язань та при реалізації права Банку, передбаченого п. А.3. цього Договору, Позичальник сплачує Банку пеню у розмірі 0,067 (нуль цілих шістдесят сім тисячних) % від суми залишку непогашеної заборгованості за кожен день прострочки. Сплата пені здійснюється з дня, наступного за датою, передбаченою повідомленням. При цьому проценти за користування кредитом та винагороди не нараховуються та не сплачуються.

Згідно з п. А.8 Кредитного договору датою сплати процентів є період з 05 по 10 число кожного місяця, починаючи з дати підписання цього Договору, якщо інше не передбачене п.7.3. цього Договору. У випадку несплати процентів у зазначений термін вони вважаються простроченими (крім випадків розірвання Договору згідно з п.2.3.2. цього Договору).

Пунктом 4.1. Кредитного договору передбачено, що за користування кредитом у період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту згідно з п. 1.2., 2.2.3., 2.2.16., 2.2.17., 2.3.2., 2.4.1. цього Договору Позичальник сплачує проценти у розмірі, зазначеному у п.А.6. цього Договору.

У випадку встановлення Банком у порядку, передбаченому п.2.3.12 цього Договору, зменшеної процентної ставки, умови цього пункту вважаються скасованими з дати встановлення зменшеної процентної ставки.

Відповідно до п. А 12, п. 4.7. Кредитного договору (в редакції Договору про внесення змін від 27.09.2016) Позичальник сплачує Банку винагороду за користування кредитом, розмір якої розраховується згідно з формулою, наведеною у п. 4.7. цього Договору.

Згідно з п. 5.1. Кредитного договору у випадку порушення Позичальником будь-якого із зобов`язань зі сплати процентів за користування кредитом, передбачених п.2.2.2., 4.1., 4.2., 4.3. цього Договору, термінів повернення кредиту, передбачених п.1.2., 2.2.3., 2.2.16, 2.3.2. цього Договору, винагороди, передбаченої п.2.2.5., 4.4., 4.5., 4.6. цього Договору, Позичальник сплачує Банку за кожен випадок порушення пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня (у % річних) від суми простроченого платежу за кожен день прострочки платежу. А у випадку реалізації Банком права, передбаченого п. А.3. цього Договору, Позичальник сплачує Банку пеню у розмірі, зазначеному у п. А.7. цього Договору, від суми заборгованості за кожен день прострочки. Сплата пені здійснюється у гривні. Сторони узгодили, що розмір пені, зазначеної у цьому пункті Договору, Банк на свій вибір телекомунікаційного способу доставки інформації повідомляє Позичальника узгодженими Сторонами способами телекомунікації протягом 5 днів з дати прийняття рішення про зменшення розміру пені. Узгодженими Сторонами способами телекомунікації є: Відповідне повідомлення, ПЗ "Приват24", СМС - повідомлення. При цьому, додаткові узгодження Сторін не потрібні.

Відповідно до п. 5.4. Кредитного договору нарахування неустойки за кожен випадок порушення зобов`язань, передбаченої п.5.1., 5.2., 5.3. цього Договору, здійснюється протягом 15 років з дня, коли відповідне зобов`язання повинно було бути виконане Позичальником.

Згідно з п. 5.7. Кредитного договору терміни позовної давності по вимогах щодо стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки пені, штрафів за цим Договором встановлюється сторонами тривалістю 15 років.

Пунктом 6.1. Кредитного договору встановлено, що цей Договір вважається укладеним з моменту його підписання усіма сторонами.

Цей Договір у частині п. 4.4. цього Договору набуває чинності з моменту підписання цього Договору, в решті частин з моменту надання Позичальником розрахункових документів на використання кредиту у межах зазначених у них сум, та діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторонами за цим Договором (п.6.2. Кредитного договору).

Строк повернення кредиту був встановлений сторонами до 19.07.2017 (п. 1.2., п. А.3, Додаток № 1 до Кредитного договору (в редакції Договору про внесення змін від 27.09.2016).

Між тим, як вбачається з розрахунку заборгованості за Кредитним договором, АТ КБ «Приватбанк» нараховувалися проценти за користування кредитом за ставкою 24 % річних після закінчення вищенаведеного строку кредитування, встановленого п. 1.2., п. А.3, Додатком № 1 до Кредитного договору.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За положеннями ч. 2 тієї ж статті Цивільного кодексу України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 цього Кодексу (Позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

У ч. 2 ст. 1050 ЦК України передбачено, що у разі якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала позицію про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Саме такі висновки містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (провадження № 14-10цс18), від 4 липня 2018 року (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року (провадження № 14-318цс18).

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, який є застосовним на цей час, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Також, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 по справі № 912/1120/16 наведено наступну правову позицію: « 6.28. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

6.29. Така правова позиція щодо правильного застосування норм права підлягає врахуванню у справі про банкрутство в разі подання заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника як на стадії розпорядження майном боржника, так і на стадії ліквідаційної процедури, з урахуванням перебування в цей час боржника в особливому правовому становищі, зокрема і щодо дії мораторію на задоволення вимог конкурсних кредиторів».

В постанові від 05.04.2023 по справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду підтримала вищенаведені висновки та зазначила наступне.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).

На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Велика Палата Верховного Суду нагадує, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання (пункт 17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц). Тому наслідки порушення грошового зобов`язання не можуть залежати від того, з яких підстав виникло грошове зобов`язання: з позадоговірних чи договірних відносин, або з якого саме договору.

Якщо грошове зобов`язання виникло з договірних відносин, то прострочення його виконання призводить до відповідальності боржника перед кредитором, зокрема - настання обов`язку зі сплати процентів річних у розмірі, встановленому законом або договором, але саме грошове зобов`язання залишається при цьому незмінним. Наприклад, якщо боржник не сплатив гроші за куплене майно, надані послуги в певній сумі, то прострочення грошового зобов`язання не змінює його розміру, яке залишається без змін незалежно від часу прострочення, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.

Так само якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов`язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.

Отже, у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.35).

Також Велика Палата Верховного Суду нагадує, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.22)).

При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Також слід мати на увазі, що, на відміну від розміру процентів за «користування кредитом», розмір процентів як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання може бути зменшений судом (пункт 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).

Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від цього висновку немає.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити.

Указані висновки викладені в пунктах 22, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17.

У частині третій статті 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.

У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.

Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд (пункт 107 цієї постанови).

Тобто твердження скаржників про те, що проценти за «користування кредитом» нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння скаржниками правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя).

Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.

Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.

Натомість Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цивільних та господарських відносинах, які регулює глава 71 ЦК України, важливо дотримати баланс інтересів позичальника та позикодавця в межах кредитних відносин, так само як і банку та вкладника у межах відносин за договором банківського вкладу.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (див. пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19). Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (див. частину першу статті 613 ЦК України). Вказаного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 57).

Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, слід застосовувати як статтю 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

З умов Кредитного договору, зокрема п. А.7. вбачається, що у випадку порушення Позичальником будь-якого грошового зобов`язання, Позичальник сплачує Банку проценти за користування кредитом у розмірі 24 (двадцять чотири) % річних від суми залишку непогашеної заборгованості, тобто підставою для нарахування та сплати процентів до часу погашення кредиту є саме користування кредитними коштами, а не ст. 625 ЦК України, як стверджує банк, що з огляду на вищенаведене свідчить про безпідставне нарахування банком процентів за Кредитним договором після закінчення строку кредитування.

Виходячи з вищевикладеного, а також стягнення рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2019 у справі № 904/9002/17, яке набуло законної сили та підлягає обов`язковому виконанню, з Товариства з обмеженою відповідальністю "Перспектива Інвестстрой" на користь АТ КБ ПриватБанк заборгованості по процентам за Кредитним договором № DNHL0000000853 від 17.12.2008 у сумі 8 414 001,03 грн. грошові вимоги кредитора в частині визнання заборгованості по процентам підлягають визнанню саме в наведеній сумі, а в решті - 25 849 880,92грн. (34 263 881,95 грн. - 8 414 001,03 грн.) підлягають відхиленню.

Також, враховуючи вищенаведене та не встановлення п. 5.1. Кредитного договору відповідальності у вигляді пені за прострочку сплати винагороди за користування кредитом, передбачену п. 4.7. договору, кредитором безпідставно нарахована пеня на заборгованість по процентам за період після закінчення строку кредитування та на заборгованість по винагороді.

Так, за приписами п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 цього ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Згідно з ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Формами неустойки є штраф і пеня.

З урахуванням викладеного, стягнення рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2019 у справі № 904/9002/17, яке набуло законної сили та підлягає обов`язковому виконанню, з Товариства з обмеженою відповідальністю "Перспектива Інвестстрой" на користь АТ КБ ПриватБанк пені у розмірі 3 920 620,96 грн., а також наданого апелянтом контррозрахунку пені, здійсненого на суму боргу, що підтверджена судовим рішенням, а саме у розмірі 70 287 770,99грн., колегія суддів вважає, що грошові вимоги кредитора в оскаржуваній частині пені підлягають визнанню у розмірі 74 208 391,95грн. (70 287 770,99грн. + 3 920 620,96 грн.), а в решті - 80 801 868,07грн. (155 010 260,02грн. - 74 208 391,95грн.) підлягають відхиленню.

Суд першої інстанції вищенаведеного не врахував та дійшов до помилкового висновку про наявність підстав для визнання грошових вимог кредитора до боржника на суму 34 263 881,95 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом та 155 010 260,02грн. пеня.

Водночас апеляційний суд вважає безпідставними доводи апелянта про неправомірність вимог кредитора та оскаржуваних ухвал в частині визнання заборгованості з винагороди за користування кредитом у сумі 102 807 291,94 грн.

Так, з матеріалів справи вбачається, що дана заборгованість виникла внаслідок не виконання боржником своїх зобов`язань, встановлених п. 4.7. Кредитного договору, який недійсним в судовому порядку не визнавався та є чинним.

Стаття 204 Цивільного кодексу України унормовує презумпцію правомірності правочину, а саме правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

За ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Судова колегія звертає увагу, що матеріали справи не містять жодних доказів заявлення боржником заперечень щодо викладених у п. 4.7 вказаного кредитного договору умов оплати за встановленою формулою як при укладенні кредитного договору, так і при підписанні додаткових до договору. Відсутні в матеріалах справи і докази порушення боржником питання про зміну умов договору, які б свідчили про незгоду боржника із викладеною в договорі формулою нарахування винагороди.

Таким чином, судова колегія вважає, що сторони (банк та позичальник) погодили умови договору щодо сплати винагороди та встановили відповідні зобов`язання з урахуванням загальних принципів цивільного законодавства.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України, ст. ст. 193, 198 ГК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За ст.ст. 525, 530 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання не допускається, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог актів законодавства й в установлений строк.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За ч. 4 ст. 631 Цивільного кодексу України, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Верховний Суд у складі суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 25.05.2022 у справі № 904/5314/20, вирішуючи питання щодо правової природи винагороди за користування кредитом за погодженою позичальником та банком (АТ КБ "ПриватБанк") у договорі формулою, дійшов висновку, що винагорода банку за надані послуги має компенсаційний характер і її призначення полягає у тому, щоб покрити витрати банку, понесені ним у зв`язку з наданням кредиту. Це є безперечно дохід банку від проведення своєї банківської діяльності і поняття винагороди банку відсутнє у договірному законодавстві, внаслідок чого правова природа такої винагороди залежить від індивідуальної правової регламентації кожного банку.

Водночас як у справі № 904/2073/19, так і у справі № 904/5748/18 Верховний Суд дійшов аналогічних висновків про те, що передбачену кредитним договором винагороду за користування кредитом не можна ототожнювати із змінюваною процентною ставкою, що визначена ст. 1056-1 ЦК України.

Колегія суддів, також відхиляє посилання апелянта на правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у цивільних справах, адже правове регулювання правовідносин у даній справі та наведених справах є різним, зокрема у цивільних справах суди ухвалювали рішення з врахуванням вимог Закону України «Про захист прав споживачів», який не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Таким чином, доводи апеляційної скарги апелянта знайшли своє часткове підтвердження, що згідно з вимогами ст.ст. 275, 277 ГПК України є підставою для скасування оскаржуваних ухвал, як таких що постановлені з неправильним застосуванням норм матеріального права та неповним з`ясуванням обставин справи, в частині визнання додаткових грошових вимог Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на суму 34 263 881,95 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом та 155 010 260,02грн. пеня з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове визнання таких вимог.

В решті оскаржувані ухвали слід залишити без змін, як такі, що відповідають фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства.

При цьому, колегія суддів враховує, що заявник апеляційної скарги ОСОБА_1 є учасником провадження у справі, як особа, до якої за заявою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" висунуті вимоги про покладення солідарної відповідальності за зобов`язаннями боржника, а оскаржувані судові рішення стосуються його прав та інтересів, адже ними визначається розмір грошових вимог кредитора, тому в силу ст. 254 ГПК України він наділений правом на їх оскарження в апеляційному порядку.

З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 123, 129, 231, 269, 270, 275-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16.01.2024р. про визнання грошових вимог та ухвалу від 16.01.2024р. за підсумками попереднього судового засідання у справі № 904/4662/23 задовольнити частково.

Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16.01.2024р. у справі № 904/4662/23 (про визнання грошових вимог) - скасувати в частині визнання додаткових грошових вимог Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на суму 34 263 881,95 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом та 155 010 260,02грн. пеня.

Ухвалити в цій частині нове рішення.

Визнати грошові вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перспектива Інвестстрой" у сумі 8 414 001,03грн. - проценти за користування кредитом (4 черга задоволення вимог кредиторів) та 74 208 391,95грн. пеня (6 черга задоволення вимог кредиторів).

Додаткові грошові вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перспектива Інвестстрой" у сумі 25 849 880,92грн. (проценти за користування кредитом) та 80 801 868,07грн. (пеня) - відхилити.

В решті ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16.01.2024р. про визнання грошових вимог у справі № 904/4662/23 залишити без змін.

Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16.01.2024р. у справі № 904/4662/23 (за підсумками попереднього засідання) - скасувати в частині внесення до реєстру вимог кредиторів додаткових вимог Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на суму 34 263 881,95 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом та 155 010 260,02 пеня.

Ухвалити в цій частині нове рішення.

Внести до реєстру вимог кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю "Перспектива Інвестстрой" вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на суму 8 414 001,03грн. - проценти за користування кредитом (4 черга задоволення вимог кредиторів) та 74 208 391,95грн. пеня (6 черга задоволення вимог кредиторів).

В решті ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16.01.2024р. за підсумками попереднього судового засідання у справі № 904/4662/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повна постанова складена та підписана 23.06.2025 року.

Головуючий суддя А.Є. Чередко

Суддя Ю.Б. Парусніков

Суддя В.Ф. Мороз