Повістка від 20.06.2025 по справі 907/523/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.06.2025 м. УжгородСправа № 907/523/24

Господарський суд Закарпатської області у складі судді Пригуза П.Д., розглянувши справу

за позовом Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради, код ЄДРПОУ - 36541721, 88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Поштова, 3,

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Цегельний завод №1", код ЄДРПОУ - 31402817, 88000, Закарпатська обл., місто Ужгород, вул. Закарпатська, будинок 33,

про визнання договору оренди укладеним

за участю секретаря судового засідання Ігнатко О.В.

від позивача - Данканич А.Е. в порядку самопредставництва,

від відповідача - адвокат Тодавчич Г.І.,

в с т а н о в и в:

Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради, код ЄДРПОУ - 36541721, звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Цегельний завод №1", код ЄДРПОУ - 31402817, з позовними вимогами визнання укладеним договору оренди земельної ділянки площею 1.4500 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості в м. Ужгороді, вул. Закарпатська, 33 (кадастровий номер 2110100000:51:001:0737) у запропонованій редакції.

Ухвалою суду від 02.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 10.12.2024 позовні вимоги задоволено частково. Визнано укладеним з дня набрання чинності рішенням суду договір оренди земельної ділянки площею 1.4500 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості в м. Ужгороді, вул. Закарпатська, 33 (кадастровий номер земельної ділянки 2110100000:51:001:0737).

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 03.04.2025 апеляційну скаргу Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради задоволено частково. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 10.12.2024 у справі №907/523/24 в частині абз. 1 п. 14, аб.1 п. 27 та абз. 1 п. 33 визнання укладеним договору № 2376 оренди землі, укладеного між Територіальною громадою м. Ужгорода в особі Ужгородської міської ради та ТОВ «Цегельний завод № 1» скасовано. У цій частині прийнято нове рішення яким спірні пункти викладено в наступній редакції: абз. 1 п. 14: «У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором: у 10-тиденний строк сплачується штраф у розмірі 50 відсотків річної орендної плати, встановленої цим договором»; абз. 1 п. 27: «В односторонньому порядку вносити зміни до даного договору при зміні розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки, коефіцієнтів інфляції (визначених у відповідності до вимог чинного законодавства), ставок земельного податку та ставок орендної плати відповідно до змін чинного законодавства шляхом надсилання відповідних повідомлень»; абз. 1 п. 33: «Зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін, крім випадків, передбачених абз. 1 п. 27 даного договору. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір вирішується у судовому порядку». В решті оскаржуваної частини рішення суду першої інстанції залишено без змін.

18.03.2025 до суду від відповідача надійшла заява про виправлення описки в судовому рішенні (вх. №02.3.1-02/2642/25), в якій він просить виправити описку допущену в рішенні суду від 10.12.2024 по справі №907/523/24 виключивши з редакції договору абзац третій п. 40.

Ухвалою господарського суду від 20.06.2025 відмовлено у внесенні виправлень у рішення Господарського суду Закарпатської області від 10.12.2024 у справі №907/523/24.

Відмовляючи у внесенні виправлень, суд зазначив, що рішення суду дійсно має недолік, що полягає у викладенні тексту судового рішення, має суперечності мотивувальної та резолютивної частин рішення, які належить усунути через застосування приписів ст. 244 ГПК України.

Суд звернувся до обставин розгляду цієї справи, обговорення і дослідження в судовому засіданні 26.11.2024, що відображено у протоколі судового засідання, зокрема стосовно редакції пункту 40 Договору оренди землі.

За результатами розгляду справи по суті у тексті рішення суду від 10.12.2024 (аркуш 12 цього рішення) суд зазначив, що Відповідачем не висунуто заперечень щодо загального змісту Договору, однак заперечуються, фактично, ті пункти договору, до яких позивачем внесені зміни, порівняно з типовими умовами договору.

Пункт 40 Договору оренди був предметом спору і предметом дослідження в судовому засіданні.

Зокрема на сторінці 12 рішення суду від 10.12.2024 (том 2 а.с. 1-19) вказано, буквально, що:

"Суд відмовляє у задоволенні вимоги позивача стосовно включення до п. 40 договору оренди землі умови, що Орендар зобов`язується сплатити орендодавцю за період з 10 грудня 2011 року, якщо така заборгованість була несплаченою.

Суд погоджується з твердженням відповідача, що така вимога і умова договору суперечить нормам Цивільно кодексу України, не відповідає засадам доброї совісті, є дискримінаційною. Усі спори щодо колишніх боргів орендарів земельних ділянок комунальної власності Ужгородської місцевої громади, щодо яких з вини власника землі або неналежного урядування Позивача, минули строки позовної давності мають вирішуватися виключно в судовому порядку, а не шляхом нав`язування таких умов до нових договорів оренди землі."

При цьому, суд в судовому засіданні 26.11.2024 нагадав учасникам справи, що поряд з цією справою в Господарському суді Закарпатської області розглядалася інша справа, предметом якої була саме заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Цегельний завод №1" перед Позивачем за минулі борги з орендної плати за землю, стосовно яких минули строки позовної давності.

Сторонами підтверджено, що така справа дійсно була в провадженні суду, і вона на даний час ще знаходиться на розгляді в господарському суді.

Представник відповідача зауважила, що Позивач у іншій справі намагається використати вказану помилку, що допущена судом при складанні повного тексту рішення від 10.12.2024 року, для стягнення задавнених за строками давності боргів з відповідача як землекористувача.

Отже, в судовому засіданні сторони погодилися, що пункт 40 Договору мав бути викладеним без абзацу другого, який містив спірні положення, які було виключено судом з його змісту, а саме: "Даною угодою сторони дійшли згоди щодо зобов`язання Орендаря, а Орендар зобов`язався в свою чергу сплатити плату за землю за фактичне її використання у період від десятого грудня дві тисячі одинадцятого року до моменту державної реєстрації права оренди землі. При цьому, розмір місячних нарахувань такої плати встановлюється у відповідності до вимог чинного законодавства (виходячи з розміру нормативної грошової оцінки у відповідний період) із урахуванням пунктів 5, 10, 11 та 30 даного договору."

Разом з тим, при виготовленні резолютивної частини рішення судом було помилково викладено пункт 40 спірного Договору в такі редакції, в якій залишився текст абзацу другого:

"40. Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами.

Право оренди землі виникає у порядку визначеному чинним законодавством.

Даною угодою сторони дійшли згоди щодо зобов`язання Орендаря, а Орендар зобов`язався в свою чергу сплатити плату за землю за фактичне її використання у період від десятого грудня дві тисячі одинадцятого року до моменту державної реєстрації права оренди землі. При цьому, розмір місячних нарахувань такої плати встановлюється у відповідності до вимог чинного законодавства (виходячи з розміру нормативної грошової оцінки у відповідний період) із урахуванням пунктів 5, 10, 11 та 30 даного договору.

Цей договір укладено у трьох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких знаходиться в Орендодавця, другий в Орендаря, третій у організації, яка здійснила державну реєстрацію права оренди."

Суд зазначає, що відповідно до мотивувальної частини рішення суд мав би викласти пункт 40 в редакції, із якої мав виключити вказаний абзац.

Текст пункту 40 Договору, таким чином, у резолютивній частині рішення мав складатися з такого змісту (тексту):

"40. Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами.

Право оренди землі виникає у порядку визначеному чинним законодавством.

Цей договір укладено у трьох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких знаходиться в Орендодавця, другий в Орендаря, третій у організації, яка здійснила державну реєстрацію права оренди."

Отже, суд звертає увагу сторін та визнає, що це рішення суду дійсно має вади і недоліки, які слід виправити для внесення правової певності і однозначності.

За імперативним правилом, зазначеним у ч. 8 ст. 240 ГПК України після проголошення рішення суд, який його ухвалив, не може сам скасувати або змінити це рішення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

У цій справі виникли виключні обставини, за яких суд фактично дослідивши і обговоривши в судовому засіданні спосіб вирішення спірного питання, виклав його у мотивувальній частині рішення, зазначивши про відмову і прийнятті пропозиції позивача, але про задоволення пропозиції відповідача. Однак у резолютивній частині рішення, де наведено зміст пункту 40 Договору, помилково (це очевидно та визнається усіма учасниками процесу) залишилась редакція цього пункту, що була запропонована у проєкті цього договору.

В такому вигляді рішення суду було предметом перегляду судом апеляційної інстанції. Але цей пункт Договору в суді апеляційної інстанції жодна із сторін не оспорила, як пояснили в судовому засіданні, опиралися на мотивувальну частину рішення.

Суд зазначає, що гіпотетично та практично, рішення Господарського суду Закарпатської області у цій справі набрало законної сили на підставі постанови Західного апеляційного господарського суду від 03.04.2025 за результатами розгляду апеляційної скарги Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради. При цьому, пункт 40 Договору не був предметом апеляційного перегляду. Суд апеляційної інстанції не вносив змін до мотивувальної частини рішення, змінивши лише ті пункти проєкту Договору, які були оскаржені позивачем.

Отже, мотивувальна частина рішення Господарського суду Закарпатської області у цій справі, так само як і резолютивна частина, є такою, що набрала законної сили в редакції та з мотивів, які викладені місцевим Господарським судом Закарпатської області в мотивувальній частині рішення стосовно п. 40 Договору оренди землі.

Перед місцевим Господарським судом Закарпатської області, таким чином, постало питання узгодити дві частини рішення господарського суду: - мотивувальну та резолютивну, надавши рішенню суду правової визначеності. Не змінюючи в цілому самого рішення суду.

Таке узгодження двох взаємно пов`язаних частин судового рішення (мотивувальної та резолютивної) на переконання суду не є скасуванням рішення або його зміною, що передбачається приписами ч. 8 ст. 240 ГПК України.

Суд вбачає, що єдиним правовим рішенням і виходом із цієї ситуації, що надає можливість виправлення помилки, є прийняття судом додаткового рішення у справі, яким викласти пункт 40 Договору в редакції, яка відповідає мотивувальній частині рішення.

У разі незгоди з додатковим рішенням сторони отримають можливість в установлений строк звернутися до суду апеляційної інстанції, який зможе переглянути як саме рішення так і додаткове рішення та правильно вирішити і питання, що пов`язане із виявленою помилкою в судовому рішенні.

Для виправлення судової помилки за наведених обставин має застосовуватися норма і приписи ст. 244 ГПК України, що регулює умови і порядок ухвалення додаткового рішення, зокрема якщо стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення.

Очевидно, що п. 40 Договору залишився в редакції запропонованій позивачем, але без змін, стосовно яких прийнято рішення щодо нього, яке відповідає мотивувальній частині рішення, яка набрала законної сили.

За таких обставин і правових підстав суд, обговоривши правові процесуальні та матеріально-правові питання з представниками сторін в судовому засіданні, за власною ініціативою ухвалює додаткове рішення, з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 244 ГПК України, оскільки стосовно позовної вимоги про зміст умов п. 40 Договору оренди землі Позивач та Відповідач подавали докази і давали пояснення та вирішено судом у мотивувальній частині рішення, але не ухвалено саме таке рішення в резолютивній частині такого рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 244 ГПК України додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.

Керуючись ст. 234, п. 1 ч.1 ст. 244 ГПК України, суд -

п о с т а н о в и в:

1. Прийняти додаткове рішення у справі №907/523/24.

2. Пункт 40 договору № 2376 оренди землі, укладеного між Територіальною громадою м. Ужгорода в особі Ужгородської міської ради та ТОВ «Цегельний завод № 1» прийняти в такій редакції:

"40. Цей договір набирає чинності з моменту набрання законної сили рішення Господарського суду Закарпатської області від 10.12.2024 у справі №907/523/24.

Право оренди землі виникає у порядку визначеному чинним законодавством.

Цей договір укладено у трьох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких знаходиться в Орендодавця, другий в Орендаря, третій у організації, яка здійснила державну реєстрацію права оренди."

3. Копію додаткового рішення надіслати сторонам.

Згідно ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду, згідно зі ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Додаткове рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

Повне судове рішення складено та підписано 24.06.2025 року.

Суддя П. Д. Пригуза