Рішення від 16.04.2025 по справі 907/1081/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2025 р. м. УжгородСправа № 907/1081/24

Суддя Господарського суду Закарпатської області Мірошниченко Д.Є., за участю секретаря судового засідання Меліки І.В.,

розглянувши матеріали

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАШ ПОСТАЧАЛЬНИК", м.Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "КИФА", с. Мідяниця Берегівського району Закарпатської області

про стягнення 632 254,41 грн заборгованості

За участю представників:

позивача Яворська Алла Олександрівна, адвокат, ордер серія АА № 1519788 від 18.12.2024

відповідача не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВАШ ПОСТАЧАЛЬНИК" звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КИФА" про стягнення 632 254,41 грн заборгованості за поставлений товар за договором поставки № 060922/2 від 06.09.2022, обґрунтовуючи позовні вимоги неповною оплатою відповідачем отриманого товару.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/1081/24 визначено головуючого суддю Мірошниченка Д. Є., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.01.2025.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 17.01.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАШ ПОСТАЧАЛЬНИК" залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк з дня отримання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви, шляхом подання до Господарського суду Закарпатської області заяви про усунення недоліків позовної заяви з долученням доказу реєстрації Електронного кабінету в підсистемі Електронний суд ЄСІТС.

21.01.2025 за вх.№ 02.3.1-02/459/25 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви, до якої долучено докази реєстрації позивачем Електронного кабінету в підсистемі "Електронний суд".

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 24.01.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 05.03.2025 об 11:30 год. та встановлено учасникам справи строк на подання до суду заяв по суті спору.

Згідно з частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.

Судом встановлено, що ухвала суду від 24.01.2025 про відкриття провадження у справі була направлена відповідачу до його електронного кабінету, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа та така отримана 25.01.2025.

Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом.

Згідно з частиною 2 статті 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 ГПК України України).

Згідно з частиною 9 статті 165 ГПК України, яка кореспондується з частиною 2 статті 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Зважаючи на те, що відповідач у строк, встановлений ухвалою суду про відкриття провадження, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 ГПК України та частини 2 статті 178 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 05.03.2025 суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу № 907/1081/24 до судового розгляду по суті на 02.04.2025 об 11:30 год.

31.03.2025 за вх.№ 02.3.1-02/3002/25 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла зава позивача про розподіл судових витрат.

02.04.2025 за вх.№ 02.3.1-02/3114/25 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшло клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій.

02.04.2025 в судовому засіданні з розгляду справи по суті судом оголошено перерву в судовому засіданні до 16.04.2025 о 10:30 год.

Представниця позивача в судовому засіданні 16.04.2025 позовні вимоги підтримала з наведених в позовній заяві підстав в повному обсязі, надала усні пояснення щодо заявлених вимог у даній справі.

Відповідно до статті 240 ГПК України в судовому засіданні судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

06.09.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВАШ ПОСТАЧАЛЬНИК" (далі також постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КИФА" (далі також покупець) укладено договір поставки № 060922/2 (далі договір), відповідно до розділу 1 якого, постачальник зобов`язався поставляти пакувальні матеріали, матеріали господарського споживання та вироби для харчової промисловості, які далі по тексту цього договору іменовані товар, а покупець зобов`язався приймати товар та своєчасно здійснювати оплату за нього на умовах цього договору. Кількість, асортимент та ціна товару, що поставляється, узгоджується сторонами заздалегідь та фіксуються у рахунках-фактурах та видаткових накладних, які є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.3 договору покупець сплачує товар по ціні, що зазначено в рахунку-фактурі та видатковій накладній, що надаються постачальником на кожну партію товару. Датою поставки товару є дата, що вказана у видатковій накладній постачальника, яка підписана сторонами.

Згідно з пунктами 2.4, 2.5 договору оплата за поставлений товар здійснюється покупцем в національній валюті України гривні шляхом перерахунку грошей на розрахунковий рахунок постачальника протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту поставки товару постачальником.

Пунктами 3.1, 3.3 3.5 договору погоджено, що поставка товару покупцю здійснюється на підставі наданих покупцем замовлень. У випадку погодження замовлення отриманого від покупця, постачальник надсилає за допомогою факсу або електронною поштою відповідальній особі покупця рахунок-фактуру, складений на підставі отриманого замовлення. На підставі затвердженого сторонами рахунка-фактури постачальником складається видаткова накладна. При передачі товару постачальник зобов`язаний надати покупцю видаткову накладну, рахунок-фактуру. Покупець зобов`язаний надати постачальнику довіреність на отримання товару.

Покупець за порушення обов`язку, визначеного у пункті 2.5 даного договору, зобов`язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі 0,5% від простроченої суми за кожен день прострочення, згідно претензії та рахунку на пеню, які надаються постачальником (пункт 5.2 договору).

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем поставлено, а відповідачем, у свою чергу, отримано товар на загальну суму 302 784,00 грн, що підтверджуються підписаними та скріпленими печатками сторін без будь-яких зауважень видатковими накладними № 3877 від 16.11.2023 на суму 58 932,00 грн з ПДВ, № 340 від 26.01.2024 на суму 60 636,00 грн з ПДВ, № 852 від 06.03.2024 на суму 85 204,80 грн з ПДВ, № 1237 від 02.04.2024 на суму 66 067,20 грн з ПДВ та № 1546 від 24.04.2024 на суму 31 944,00 грн з ПДВ.

Разом з видатковими накладними відповідачу також виставлені рахунки на оплату №3843 від 16.11.2023, № 285 від 25.01.2024, № 838 від 06.03.2024, № 1193 від 02.04.2024 та №1502 від 23.04.2024 відповідно.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем частково оплачено отриманий по видатковій накладній № 3877 від 16.11.2023 товар на суму 30 000,00 грн (платіжні інструкції № 464 від 01.08.2024 на суму 15 000,00 грн та № 525 від 15.08.2024 на суму 15 000,00 грн).

Судом також встановлено, що сторони звірили взаємні розрахунки поставленої продукції, про що склали акт звірки за період з 01.01.2022 по 27.09.2024, згідно з яким заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "КИФА" перед Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАШ ПОСТАЧАЛЬНИК" становить 273 214,00 грн, яка в себе включає і частину боргу за попередніми недослідженим судом видатковим накладним. Скріплений підписами та печатками підприємств відповідний акт звірки свідчить про визнання відповідачем вказаної заборгованості.

З метою досудового врегулювання спору, позивачем надіслано на адресу відповідача претензію вих.№ 2 від 01.11.2024 з вимогою оплатити заборгованість за поставлений товар, однак вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та виконання.

Отже, за доводами позивача, загальна сума заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "КИФА" перед Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАШ ПОСТАЧАЛЬНИК" за поставлений товар станом на час розгляду справи складає 273 214,00 грн, на яку відповідно до умов договору, позивачем нараховано пеню в сумі 319 685,02 грн, а також 8 735,85 грн 3% річних та 30 619,54 грн інфляційних втрат, стягнення яких і є предметом судового розгляду у даній справі.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ

Щодо вимог про стягнення основного боргу.

За положеннями частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в статтях 509, 526 Цивільного кодексу України (далі ЦК України).

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є договором поставки.

В силу статті 712 ЦК України, частини 1 статті 265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Порядок та строки оплати товару у відносинах поставки врегульовано загальними норми статей 692 та 693 ЦК України.

Так, відповідно до частини 1 статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 692 ЦК України унормовано, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, при цьому зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 530 ЦК України обумовлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін ).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частина 2 статті 530 ЦК України).

При цьому, приписи частини 7 статті 193 ГК України та статті 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як уже встановлено судом, сторони погодили строк оплати протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту поставки товару постачальником (пункт 2.5 договору).

За результатами оцінки наявних в матеріалах справи належних доказів у їх сукупності судом встановлено факт поставки позивачем відповідачу товару за видатковими накладними та відповідно до акта звірки взаємних розрахунків на загальну суму 273 214,00 грн.

В свою чергу, станом на час розгляду справи, відповідач у порушення умов договору поставки не виконав зобов`язання щодо повної оплати вартості отриманого ним товару, оплативши його частково, на суму 30 000,00 грн.

Оскільки факт порушення відповідачем зазначених договірних зобов`язань встановлений судом та по суті Товариством з обмеженою відповідальністю "КИФА" не спростований, договір поставки у судовому порядку недійсним або неукладеним не визнано, отже, його умови є обов`язковими до виконання сторонами, а відтак, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 273 214,00 грн заборгованості підлягають до задоволення як обґрунтовано та правомірно заявлені.

Щодо вимог про стягнення пені.

З огляду на прострочення відповідачем строку оплати поставленого товару по видатковим накладним накладними № 3877 від 16.11.2023, № 340 від 26.01.2024, № 852 від 06.03.2024, № 1237 від 02.04.2024 та № 1546 від 24.04.2024, позивачем нараховано та заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені в сумі 319 685,02 грн.

У відповідності до частини 1 статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Пунктом 1 статті 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Частиною 6 статті 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до вимог статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з приписами статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 5.2 договору сторонами погоджено, що покупець за порушення обов`язку, визначеного у пункті 2.5 даного договору, зобов`язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі 0,5% від простроченої суми за кожен день прострочення, згідно претензії та рахунку на пеню, які надаються постачальником.

Однак, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

При цьому судом також враховуються висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі № 911/952/22, відповідно до яких застосування в тексті господарського договору формулювання "за кожен день прострочення" не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного частиною 6 статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує механізм її визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором. Інше тлумачення (розуміння) наведеного формулювання (ототожнення його зі строком нарахування) фактично унеможливлює застосування положень частини 6 статті 232 ГК України щодо шестимісячного строку нарахування штрафних санкцій, оскільки на практиці сторони під час визначення в умовах договору відповідальності у вигляді пені майже завжди використовують формулювання щодо її нарахування "за кожен день прострочення", тим самим відтворюють визначення пені, закріплене в частині 3 статті 549 ЦК України (пункти 93, 94 постанови).

Подібний висновок до застосування частини 6 статті 232 ГК України та неможливості розцінювати формулювання в договорі (умови договору) про сплату пені за кожний день прострочення як установлення цим договором іншого, ніж передбаченого частиною 6 статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій, викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/15492/17, від 01.07.2019 у справі № 910/4377/18, від 08.07.2019 у справі №910/4375/18, від 22.08.2019 у справі № 914/508/17, від 15.11.2019 у справі № 904/1148/19, від 12.12.2019 у справі № 911/634/19, від 19.11.2020 у справі № 910/12765/19, постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.03.2021 № 910/17317/17, від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20.

Отже, враховуючи наведені вище норми законодавства та умови договору, яким встановлено необхідність оплати товару протягом 14 календарних днів з моменту його поставки, право нараховувати пеню за прострочення відповідачем виконання зобов`язання в цій частині виникає по кожній видатковій накладній окремо в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (01.12.2023, 10.02.2024, 21.03.2024, 17.04.2024 та 09.05.2024) та припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано також по кожній видатковій накладній окремо.

Відтак, здійснивши власний розрахунок пені по кожній видатковій накладній окремо, суд зазначає, що правомірною та арифметично вірною сумою пені, яка підлягає до стягнення є 41 437,84 грн, а в частині стягнення з відповідача 278 247,18 грн пені слід відмовити, у зв`язку з тим, що така нарахована за період понад шість місяців та з перевищенням подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Щодо вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

Як вбачається з матеріалів справи, за неналежне виконання відповідачем договірних зобов`язань щодо оплати поставленого йому товару, позивачем нараховано останньому та заявлено до стягнення 8 735,85 грн 3% річних та 30 619,54 грн інфляційних втрат.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до частини 1 статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідачем не виконано зобов`язання щодо оплати поставленого товару у передбачений договором порядок і строк, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання.

Нарахування позивачем 3 % річних та інфляційних втрат є правом кредитора (позивача), яке він може реалізувати при неналежному виконанні боржником грошового зобов`язанні, що в даному випадку допущено відповідачем та водночас є підставою для настання для останнього відповідних правових наслідків, передбачених частиною 2 статтею 625 ЦК України.

Так, в разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Так, у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення.

Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Суд, здійснивши розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання в інформаційно-пошуковій системі "Ліга:Закон" по кожній видатковій накладній окремо (з 01.12.2023, з 10.02.2024, з 21.03.2024, з 17.04.2024 та з 09.05.2024), встановив, що обґрунтованим, правомірним та арифметично вірним є стягнення з відповідача 27 208,95 грн інфляційних втрат та 7 021,03 грн 3% річних.

В частині стягнення з відповідача 3 410,59 грн інфляційних втрат та 1 714,82 грн 3% річних слід відмовити, оскільки такі нараховані на всю суму заборгованості без урахування настання строку оплати товару по кожній видатковій накладній окремо та без урахування здійснення часткової оплати боргу відповідачем 01.08.2024 на суму 15 000,00 грн та 15.08.2024 на суму 15 000,00 грн.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій.

Так, у поданому клопотанні відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в частині, що перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України та нарахована понад шість місяців, а також зменшити розмір відсотків річних, що підлягають до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "КИФА" на 90 % від заявленої позивачем суми.

Суд, розглядаючи заявлене відповідачем клопотання, виходить з такого.

Як уже зазначалось вище, судом вже здійснено власний розрахунок суми пені по кожній видатковій накладній окремо, та відмовлено в частині стягнення з відповідача 278 247,18 грн пені, у зв`язку з тим, що така нарахована за період понад шість місяців та з перевищенням подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині клопотання відповідача про зменшення розміру відсотків річних на 90 % суд враховує наступне.

Відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також частиною 3 статті 551 ЦК України.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Водночас, норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено пеню, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності та з дотриманням принципів розумності, справедливості та пропорційності.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної суми таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми неустойки пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, які регулюють можливість зменшення судом нарахованих штрафних санкцій, а саме: статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19 від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20.

Позивач і відповідач у спірних правовідносинах беруть участь як господарюючі суб`єкти та, відповідно, несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.

Зменшення (за клопотанням сторони) заявлених санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з статтею 74 ГПК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення штрафних санкцій, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань передбачених статтею 230 ЦК України санкцій за порушення грошового зобов`язання є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань.

Таким чином, суд зауважує, що можливість реалізації судом дискреційних повноважень на зменшення нарахованих штрафних санкцій за клопотанням відповідача в будь-якому разі пов`язується з обов`язком останнього (відповідача) подати суду докази на підтвердження тих обставин, які учасник справи вважає винятковими та такими, що дають право розраховувати на відповідне зменшення штрафних санкцій.

Позатим, розглядаючи відповідне клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованої позивачем суми відсотків річних на 90 %, суд констатує, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами у розумінні статей 76, 77 ГПК України наявності жодних обставин, на підставі яких можливо встановити необхідність зменшення нарахованих позивачем 3 % річних.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до часткового задоволення.

Розподіл судових витрат.

Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАШ ПОСТАЧАЛЬНИК" про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до частини 3 статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Згідно зі статтею 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За приписами частин 1-3 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 126 ГПК України).

Відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Судом встановлено, що в позовній заяві позивачем заявлено про наявність витрат на професійну правничу допомогу, орієнтовний розмір яких становить 25 000,00 грн у суді першої інстанції.

Крім того, до закінчення судових дебатів у даній справі представником позивача на виконання вимог положення частини 8 статті 129 ГПК України подано відповідну заяву щодо розподілу судових витрат, на підтвердження чого до заяви долучено копії ордера серії АА № 1519788 від 18.12.2024 на надання правової допомоги Товариству з обмеженою відповідальністю "ВАШ ПОСТАЧАЛЬНИК" адвокатом Яворською Аллою Олександрівною, договір про надання правової допомоги від 18.12.2024 № 01/2024, додаткова угода від 18.12.2024 № 1 до договору про надання правової допомоги від 18.12.2024 № 01/2024, акт приймання-передачі наданих послуг від 25.03.2025 № 1 до договору про надання правової допомоги від 18.12.2024 № 01/2024, платіжна інструкція від 18.12.2024 № 2360.

Як встановлено судом, між позивачем (далі клієнт) та Яворською Аллою Олександрівною, діючою на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, виданого Радою адвокатів Черкаської області серії "ЧК" № 001543 від 01.11.2024 (далі адвокат), за умовами пункту 1.1 якого адвокат зобов`язується за завданням клієнта надавати клієнту правову допомогу (далі також "послуги"), а клієнт зобов`язується оплатити надання послуг та фактичні витрати адвоката, необхідні для виконання цього договору.

Також, відповідно до положень пунктів 1-3 укладеної між клієнтом і адвокатом додаткової угоди від 18.12.2024 № 1 до договору про надання правової допомоги від 18.12.2024 № 01/2024, дана додаткова угода визначає порядок оплати послуг (гонорару) адвоката за надання правової допомоги у спорі про стягнення заборгованості на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАШ ПОСТАЧАЛЬНИК" за договором поставки № 060922/2 від 06.09.2022 та здійснення представництва і захист інтересів клієнта у суді першої інстанції (Господарський суд Закарпатської області). Сторони дійшли згоди та домовились, що вартість послуг за договором про надання правової допомоги № 01/2024 від 18.12.2024 (ведення справи, написання та забезпечення подання позовної заяви до суду, представництво інтересів клієнта в суді, написання та забезпечення подання клопотань/заяв), складає 25 000,00 грн. Клієнт сплачує 100 % вартості послуг визначених пунктом 2 цієї додаткової угоди у день укладання та підписання договору про надання правової допомоги шляхом безготівкового перерахування коштів на розрахунковий рахунок адвоката.

Судом також встановлено, що клієнтом оплачені послуги з надання правової допомоги, що підтверджується платіжною інструкцією від 18.12.2024 № 2360.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).

За змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", пункти 79 і 112).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).

У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).

Водночас, за приписами частини 6 статті 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд звертає увагу, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України, відповідно до якої судові витрати пов`язані з розглядом справи покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат (постанова Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, також унормовано положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 ГПК України.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7, 9 статті 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

При цьому такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини 4 статті 126 ГПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини 5 статті 129 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).

Отже, критерії, визначені частиною 4 статті 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини 4 статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною 5 статті 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Верховний Суд також неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Таким чином, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У даній справі відповідач, отримавши 31.03.2025 заяву позивача про розподіл судових витрат (підтверджується квитанцією № 3049798 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС), не подав суду заперечення або клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами за наслідком розгляду справи.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 зазначено, що висновки "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, що "під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу".

Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. Суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для "конкретної справи" (пункт 4.16 постанови Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19).

Часткова відмова стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають право не присуджувати витрати на професійну правничу допомогу відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України та висновків об`єднаної палати про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права (пункт 4.16 постанови Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19).

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 908/723/20, від 06.07.2021 у справі № 914/1446/19, від 05.10.2021 у справі №907/746/17, від 11.11.2021 у справі № 910/7520/20, від 01.12.2021 у справі №910/20852/20, від 11.11.2022 у справі № 909/50/22, додаткових постановах Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 908/3182/20 від 08.11.2022 у справі №910/13114/21, від 13.12.2022 у справі №910/429/21.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Суд також наголошує на тому, що складність справи не полягає в ціні позову, а у категорії спору, а також у затрачених часі та зусиллях.

Дослідивши матеріали справи та подані позивачем докази, судом встановлено, що предмет спору у цій справі є стягнення грошових коштів у зв`язку з неналежним виконанням умов договору поставки, відтак підготовка справи до розгляду не потребувала аналізу великої кількості доказів, законодавства, судової практики та значних затрат часу.

Крім того, судом враховано, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача.

Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 30.01.2023 у справі № 910/7032/17.

Як убачається з акта приймання-передачі наданих послуг від 25.03.2025 № 1 до договору про надання правової допомоги від 18.12.2024 № 01/2024, адвокатом для захисту клієнта були надані наступні послуги з професійної правничої/правової допомоги:

- проведення зустрічі з позивачем на надання йому консультації з питань заборгованості за договором поставки 1 500,00 грн;

- підготовка позовної заяви про стягнення заборгованості за договором поставки з додатками у кількості примірниках для кожної сторони по справі (підготовка доказів та додатків до позовної заяви, їх роздруківка 10 000,00 грн;

- подання позовної заяви про стягнення заборгованості за договором поставки до канцелярії Господарського суду Закарпатської області 500,00 грн;

- моніторинг судової справи 1 000,00 грн;

- присутність адвоката на судових засіданнях в режимі відеоконференції 7 000,00 грн;

- підготовка та подача до Господарського суду Закарпатської області заяви (клопотання) про стягнення судових витрат 1 500,00 грн;

- підготовлено та буде подано (після набрання рішенням суду законної сили) заяви про отримання рішення суду яке набрало законної сили 1 500,00 грн;

- отримання рішення суду після набрання рішенням суду законної сили 1 500,00 грн;

- зустріч з клієнтом та передача останньому рішення суду 500,00 грн.

Як зазначалось вище, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Господарський суд, розподіляючи витрати на професійну правничу допомогу, доходить висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, адже цей розмір має бути не лише доведений, а документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Судом здійснено детальний та ретельний аналіз кожної складової наданих адвокатом послуг, перелік який наведений у акті приймання-передачі наданих послуг від 25.03.2025 №1, та встановлено, що включення до переліку такої послуги як подання позовної заяви про стягнення заборгованості за договором поставки до канцелярії Господарського суду Закарпатської області, моніторинг судової справи, отримання рішення суду після набрання рішенням суду законної сили, зустріч з клієнтом та передача останньому рішення суду не є наданням професійної правничої допомоги. При цьому суд враховує, що позовна заява з додатками у даній справі надійшла до суду засобами постового зв`язку, а не була подана безпосередньо нарочно представником позивача.

Крім того, така послуга, як проведення зустрічі з позивачем на надання йому консультації з питань заборгованості за договором поставки, має включатися до послуги з підготовки позовної заяви про стягнення заборгованості, є дублюючими одна одну, та фактично є однією послугою зі складання позовної заяви.

Щодо стягнення витрат за таку послугу, як підготовка та подача до Господарського суду Закарпатської області заяви (клопотання) про стягнення судових витрат, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Обов`язку суду щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу передує подання стороною відповідної заяви.

Разом з тим процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2022 у справі №921/221/21, від 31.05.2022 у справі № 917/304/21 та від 19.01.2024 у справі №910/2053/20.

Отже, в силу приписів наведених вище положень законодавства, суд зазначає про те, що заява сторони про розподіл судових витрат фактично є дією, спрямованою на реалізацію стороною свого права, лише на подання доказів щодо витрат, які вже понесені такою стороною.

З огляду на викладене, подання стороною заяви про розподіл судових витрат не може бути ототожнено з витратами на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом справи по суті спору.

Отже, вказана заява є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22.

Відтак, з огляду на вказані положення статей 123, 129 ГПК України, оцінивши подані заявником докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості, а також пропорційності розміру задоволених позовних вимог, суд доходить висновку про часткове задоволення заяви представниці позивача та стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 9 384,00 грн.

Витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КИФА" (90122, Закарпатська обл., Берегівський район, с. Мідяниця, буд. 266 "А", код ЄДРПОУ 32637357) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАШ ПОСТАЧАЛЬНИК" (02138, м.Київ, вул. Екстер Олександри, буд. 3, кв. 82, код ЄДРПОУ 42619884) 348 881,82 грн (триста сорок вісім тисяч вісімсот вісімдесят одну гривню 82 коп.) заборгованості, з яких 273 214,00 грн (двісті сімдесят три тисячі двісті чотирнадцять гривень) основного боргу, 41 437,84 грн (сорок одну тисячу чотириста тридцять сім гривень 84 коп.) пені, 27 208,95 грн (двадцять сім тисяч двісті вісім гривень 95 коп.) інфляційних втрат, 7 021,03 грн (сім тисяч двадцять одну гривню 03 коп.) 3% річних, а також 5 235,07 грн (п`ять тисяч двісті тридцять п`ять гривень 07 коп.) на відшкодування сплаченого судового збору та 9 384,00 грн (дев`ять тисяч триста вісімдесят чотири гривні) витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції у справі № 907/1081/24.

3. В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду згідно статті 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

Повне судове рішення складено та підписано 24.06.2025.

СуддяД. Є. Мірошниченко