Рішення від 11.06.2025 по справі 926/983/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2025 року м. ЧернівціСправа № 926/983/25

Господарський суд Чернівецької області у складі судді Володимира Байталюка, за участю секретаря судового засідання Лілії Кушлак, розглянувши матеріали справи

за позовом Керівника Чернівецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернівецької міської ради

до ОСОБА_1

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача товариство з обмеженою відповідальністю «Боянівка»

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу тимчасової споруди

Представники сторін:

від позивача не з`явився;

від відповідача не з`явився;

за участю прокурора Кацап-Бацала Ю. М.

В С Т А Н О В И В :

1. Короткий зміст позовних вимог.

Керівник Чернівецької окружної прокуратури звернувся з позовом в інтересах держави в особі Чернівецької міської ради (58002, м. Чернівці, площа Центральна, 1, код ЄДРПОУ 36068147) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) у змісті якого просить суд усунути перешкоди Чернівецькій міській раді у користуванні земельною ділянкою комунальної власності за кадастровим номером 7310136900:41:006:0010, яка розташована по вул. Хотинська, 43 у м. Чернівці Чернівецького району Чернівецької області, шляхом демонтажу відповідачем, за власний рахунок, тимчасової споруди (Гриль майстер) загальною площею 42,12 м. кв.

2. Короткий зміст ухвал суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.03.2025 позовну заяву передано до провадження судді Байталюку В. Д.

Ухвалою суду від 27.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 18.04.2025.

02.04.2025 через підсистему «Електронний суд» від представника Чернівецької міської ради надійшла заява про вступ у справу як представника в якій просить суд надати доступ до матеріалів справи в електронному суді.

У судовому засіданні, 18.04.2025, суд постановив протокольну ухвалу якою залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача товариство з обмеженою відповідальністю «Боянівка» (ЄДРПОУ 14273138, вул. Хотинська , буд. 43, м. Чернівці, 58020) та відкладено підготовче судове засідання на 02 травня 2025 року. Зобов`язано керівника Чернівецької окружної прокуратури до початку наступного судового засідання надати суду докази надіслання копії позовної заяви з додатками на адресу товариства з обмеженою відповідальністю «Боянівка». Запропоновано товариству з обмеженою відповідальністю «Боянівка» до початку наступного судового засідання надати суду свої письмові пояснення стосовно суті спору.

02.05.2025 через підсистему «Електронний суд» від прокурора надійшла заява в якій надано докази надіслання позовної заяви товариству з обмеженою відповідальністю «Боянівка».

У судовому засіданні, 02.05.2025, суд постановив протокольну ухвалу якою клопотання прокурора Чернівецької обласної прокуратури про відкладення підготовчого засідання задоволено та відкладено підготовче засідання на 19 травня 2025 року. Запропоновано третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача товариству з обмеженою відповідальністю «Боянівка», до початку судового засідання надати суду свої письмові пояснення стосовно суті спору.

19.05.2025 через підсистему «Електронний суд» від представника Чернівецької міської надійшло клопотання в якому просить суд проводити судове засідання без участі представника позивача. Крім того, не заперечує щодо закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті.

У судовому засіданні, 19.05.2025, суд постановив протокольну ухвалу якою закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 11 червня 2025 року.

03.06.2025 через підсистему «Електронний суд» від представника Чернівецької міської ради надійшло клопотання в якому просить суд проводити судове засідання без його участі у зв`язку із перебуванням представника у відпустці.

У судове засідання, 11.06.2025, представники позивача, відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача не з`явилися.

Відповідач ОСОБА_1 , в судові засідання жодного разу не з`явився, конституційним правом на захист своїх прав не скористався, причин неприбуття не повідомив, відзиву на позов не подав, про дату час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими відправленнями.

Ухвала Господарського суду Чернівецької області та повідомлення учаснику справи були направлені ОСОБА_1 у відповідності до приписів Господарського процесуального кодексу України за адресою, зазначеною у позовній заяві та ЄДРПОУ, відповідачу не вручено, причина невручення адресат відсутній за вказаною адресою.

Суд констатує, що в силу частини сьомої статті 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини першої та третьої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Як вбачається із частини четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до пункту 4 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Крім того, за змістом статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень», кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Ухвали суду у даній справі оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відтак відповідач ОСОБА_1 мав можливість ознайомитися з текстом цих ухвал.

Згідно частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи.

Відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 202 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про розгляд судової справи і забезпечення його явки в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів, а також беручи до уваги принципи змагальності та диспозитивної судового процесу, суд дійшов до висновку про наявність підстав для розгляду справи за наявними у ній матеріалами.

Суд, заслухавши вступне слово прокурора, з`ясувавши обставини, на які посилаються учасники справи, дослідив в порядку статей 209 і 210 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) докази у справі.

У судовому засіданні, 11.06.2025, прокурор підтримала позовні вимоги в повному обсязі та наполягала на їх задоволенні.

У судовому засіданні, 03.06.2025, суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та оголосив вступну та резолютивну частини рішення відповідно до статті 233 ГПК України.

Судом згідно з вимогами статей 222 і 223 ГПК України здійснювалося повне фіксування судового засідання технічними засобами та секретарем судового засідання велися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

3. Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Чернівецькою окружною прокуратурою здійснюється процесуальне керівництво в кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42024266010000268 від 22.10.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою ст. 197-1 Кримінального кодексу України.

Досудове розслідування розпочато на підставі листа Департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради № 24/01-08/1-3936/2181 від 15.10.2024, відповідно до якого суб`єкти господарювання незаконно встановили тимчасові споруди на самовільно зайнятих земельних ділянках комунальної власності Чернівецької міської територіальної громади.

Під час досудового розслідування та реалізації представницьких повноважень Чернівецькою окружною прокуратурою встановлено, що фізична особа-підприємець Супрович Костянтин Октав`янович, ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою провадження господарської діяльності, без відповідних дозвільних документів, незаконно розмістив тимчасову споруду (Гриль майстер), загальною площею 42,12 кв.м., на земельній ділянці комунальної власності Чернівецької міської територіальної громади, кадастровий номер 7310136900:41:006:0010, що по вул. Хотинська, 43 у м. Чернівці.

Відповідно до інформації Департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради від 19.02.2025 за № 24/01-08/1-564/340 власником тимчасової споруди по вул. Хотинська, 43 у м. Чернівці є Супрович Костянтин Октав`янович.

Тимчасова споруда розміщена на земельній ділянці комунальної власності Чернівецької міської територіальної громади, загальною площею 1,4142 га, з кадастровим номером 7310136900:41:006:0010, яка перебуває у спільному орендному користуванні ТОВ «Боянівка» (ЄДРПОУ 14273138) та ТОВ «Ріліон-Компані» (ЄДРПОУ 33544735) на підставі договору оренди землі від 09.09.2020 № 6728, терміном дії до 24.12.2052, із цільовим призначенням для організації безкоштовної парковки автомобілів.

За незаконне розміщення тимчасової споруди адміністративною комісією при виконавчому комітеті Чернівецької міської ради Супровича К. О. було притягнуто до адміністративної відповідальності згідно статті 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення (постанови адміністративної комісії при виконавчому комітеті Чернівецької міської ради від 05.05.2023 № 5, від 29.09.2023 № 4, припис про усунення порушень законодавства у сфері благоустрою від 25.04.2023 № 181, протоколи про адміністративне правопорушення від 25.04.2023 № 0701, від 13.09.2023 № 1457).

На підставі вищезазначених матеріалів, Комісією з демонтажу тимчасових споруд, пересувних тимчасових споруд, малих архітектурних форм, літніх торгових майданчиків, тимчасових металевих гаражів, стаціонарних рекламних засобів, опор ЛЕП та інших елементів благоустрою на території Чернівецької міської територіальної громади прийнято рішення від 19.01.2024 № 12 «Про демонтаж тимчасової споруди за адресою: вул. Хотинська, 43».

Окрім того, у межах проведення судової будівельно-технічної експертизи у кримінальному провадженні № 42024266010000268, судовим експертом Чернівецького НДЕКЦ МВС 11.02.2025 був проведений натурний огляд тимчасової споруди, розміщеної на земельній ділянці з кадастровим номером 7310136900:41:006:0010 по вул. Хотинська, 43 у м. Чернівці, під час якого встановлено, що об`єкт, розташований на зазначеній земельній ділянці, являє собою торговий павільйон із зовнішніми габаритними параметрами 11,70*3,60 м, висотою 3,0 м, встановлений без фундаменту, утворює наземне приміщення і використовується для підприємницької діяльності із тимчасовим перебуванням людей.

Відповідно до висновку експерта від 28.02.2025 № СЕ-19/126-25/1923-БТ об`єкт, розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 7310136900:41:006:0010 (вул. Хотинська, 43, м. Чернівці, Чернівецький район, Чернівецька область) не є нерухомим майном, а враховуючи наведені у дослідницькій частині цього висновку умови є спорудою.

Як вбачається з витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 05.03.2025 № 71978526411, державна реєстрація Супровича К. О. як фізичної особи- підприємця була проведена 08.02.1994 (державна реєстрація включення відомостей про фізичну особу-підприємця здійснена 22.05.2015, номер запису 20380170001039092), а основним видом економічної діяльності зазначено «Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування». Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за рішенням Супровича К. О. здійснена 25.02.2025.

Таким чином, Супровичем К. О. самовільно розміщено тимчасову споруду загальною площею 42,12 м. кв. на земельній ділянці комунальної власності Чернівецької міської територіальної громади з кадастровим номером 7310136900:41:006:0010, яка перебуває у спільному орендному користуванні ТОВ «Боянівка» та ТОВ «Ріліон-Компані», що по вул. Хотинська, 43 у м. Чернівці, та використовується ним для здійснення господарської діяльності.

4. Мотиви, якими керується суд та застосоване ним законодавство.

Дослідивши наведені в позовній заяві доводи та матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб визначений частиною другою цієї статті.

Положеннями статті 5 Господарського процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина друга статті 152 Земельного кодексу України). Указані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Таким чином, ефективним в даному випадку способом захисту прав територіальної громади є саме усунення перешкод у користуванні Чернівецькою міською радою земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером № 7310136900:41:006:0010 площею 42,12 м. кв., по вул. Хотинській, 43, м. Чернівці, шляхом демонтажу за власний рахунок, тимчасової споруди (Гриль майстер) загальною площею 42,12 м. кв., яка на даний час без достатніх правових підстав перебуває на земельній ділянці комунальної власності.

Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем повинна бути лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов`язально-правовими засобами.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17 (провадження № 12-26гс19) та у постановах Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 914/1623/17, від 26.05.2020 у справі № 906/656/19, від 03.06.2020 у справі № 916/1666/18, від 14.07.2021 у справі № 922/1125/19.

Відповідно до пунктів «а», «в» частини першої статі 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить: розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності (частини перша, друга, третя статті 78 Земельного кодексу України).

Суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності (пункт «б» частини першої статті 80 Земельного кодексу України).

Згідно із частиною першою, другою статті 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Відповідно до частини першої статті 316, частини першої статті 317, частини першої статті 327 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. У комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частина п`ята статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Частиною першою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (частина восьма статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Згідно із частинами першою, другою статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частинами другою та третьою статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Статтею 212 Земельного кодексу України визначено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Самовільне зайняття земельної ділянки будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними (абзац шістнадцятий статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19.06.2003 № 963-IV).

Суд враховує висновки викладені у пункті 6.8 постанови Верховного Суду від 28.02.2024 у справі № 916/799/23, згідно із якими, вирішуючи питання про наявність ознак самовільного зайняття земельної ділянки, необхідно враховувати, що сам лише факт користування земельною ділянкою за відсутності документів, які посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки, як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідно встановити наявність у особи в силу закону права на отримання земельної ділянки у власність чи у користування.

Отже, самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від користування земельною ділянкою за відсутності належним чином оформлених документів на неї. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.02.2019 у справі № 910/22093/17, від 04.04.2019 у справі № 910/2655/18, від 24.06.2019 у справі № 910/4055/18, від 14.05.2020 у справі № 908/394/19.

Згідно із статтею 395 Цивільного кодексу України сервітут є речовим правом на чуже майно, яке полягає у обмеженому користуванні чужим майном для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом.

За приписами статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Відповідно до частин першої-третьої ст. 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Положеннями статті 99 Земельного кодексу України визначено види права земельних сервітутів. Власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм); г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з) інші земельні сервітути.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 використовує земельну ділянку комунальної форми власності з кадастровим №7310136900:41:006:0010 за адресою: вул. Хотинська, 43, м. Чернівці під належною йому тимчасовою спорудою для здійснення господарської діяльності, без оформлених правовстановлюючих документів, які посвідчують право користування нею.

Відповідно до частини четвертої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії, крім меліоративних мереж, складових частин меліоративної мережі.

Відповідно до положень статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України «Про благоустрій населених пунктів».

Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Так, наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 244 від 21.10.2011 затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності (далі Порядок).

Пунктами 2.1 - 2.3 Порядку визначено, що підставою для розміщення тимчасової споруди (далі ТС) є паспорт прив`язки ТС. Замовник, який має намір встановити ТС, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації із відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення ТС. До заяви додаються: графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування ТС, виконані замовником у довільній формі на топографо-геодезичній основі М 1:500 кресленнями контурів ТС з прив`язкою до місцевості; реквізити замовника (найменування/прізвище, ім`я та по батькові (за наявності)/місцезнаходження ТС/контактна інформація) та напрям підприємницької діяльності. Цей перелік документів є вичерпним.

Відповідно до п. п. 2.29-2.30 Порядку у разі закінчення строку дії, анулювання паспорта прив`язки, самовільного встановлення тимчасової споруди така тимчасова споруда підлягає демонтажу. Розміщення ТС самовільно забороняється.

Оскільки, в даному випадку, паспорт прив`язки тимчасової споруди для здійснення господарської діяльності Супровича К. О. за адресою вул. Хотинська, 43, м. Чернівці, Чернівецька область відсутній, вказана тимчасова споруда підлягає демонтажу.

Крім того, як зазначено в статті 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

У відповідності до статті 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Так, відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Статтею 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державній реєстрації підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоду встановленій формі.

Разом з тим, цивільні права та обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договору, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Згідно статті 19 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права.

Отже, реалізація права оренди можлива лише після його реєстрації.

Як встановлено, право користування земельною ділянкою з кадастровим №7310136900:41:006:0010 у Супровича К. О. не зареєстроване, договір оренди земельної ділянки не укладався.

Таким чином, на земельній ділянці комунальної форми власності на даний час розміщена тимчасова споруда, що належить Супровичу К. О., проте без оформленого дозвільного документу паспорту прив`язки та за відсутності документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою під нею.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.06.2018 аналізувала умови розміщення окремих об`єктів (у цьому випадку тимчасових споруд) для здійснення підприємницької діяльності та дійшла висновку, що земельна ділянка не відводиться за умови наявності відповідного рішення органу місцевого самоврядування про надання іншого документа паспорта прив`язки для розміщення тимчасової споруди. Таку ж позицію підтримано у постанові Верховного Суду від 28.02.2024 у справі № 916/799/23.

Необхідність дослідження паспорта прив`язки для розміщення тимчасової споруди та його нормативного регулювання передусім полягає у тому, щоб залежно від досліджених судом обставин можна було встановити, чи потрібне окреме рішення уповноваженого органу на відведення земельної ділянки, якщо є затверджений цим органом документ, який надає право на експлуатацію об`єкта, розміщеного на цій земельній ділянці.

Як слідує з матеріалів справи, Чернівецькою окружною прокуратурою від 27.09.2024 № 52-9651вих-24, 07.03.2025 №52-2289вих-25, було направлено запити для встановлення відповідної інформації, а саме на підставі абз. 4 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор просив надати Чернівецьку міську раду, ґрунтовну інформацію (долучивши завірені належним чином копії підтверджуючих документів) щодо встановлення Супровичем К. О. тимчасової споруди для здійснення господарської діяльності без оформлених правовстановлюючих документів (паспорта прив`язки), які посвідчують право користування нею. Крім того, просив повідомити, які заходи вживались для усунення порушень інтересів держави щодо усунення перешкод Чернівецькій міській раді у користуванні земельною ділянкою з кадастровим № 7310136900:41:006:0010, загальною площею 42,12 м. кв., яка розташована за адресою вул. Хотинська, 43 м. Чернівці, Чернівецької області, привівши її у придатний до використання стан, шляхом демонтажу тимчасової споруди для здійснення господарської діяльності особами, які їх самовільно розмістили, у тому числі шляхом подання позовних заяв.

За змістом інформації Чернівецької міської ради наданої на запит окружної прокуратури слідує, що за незаконне розміщення тимчасової споруди, згідно статті 152 Кодексу України про адміністративні порушення, Супровича К. О. було притягнуто до адміністративної відповідальності (припис, протокол про адміністративне правопорушення від 25.04.2023 № 0701, від 13.09.2023 № 1457, постанови адміністративної комісії при виконавчому комітеті Чернівецької міської ради від 05.05.2023 № 5, від 29.09.2023 № 4).

На підставі вищезазначених матеріалів, Комісією з демонтажу тимчасових споруд, пересувних тимчасових споруд, малих архітектурних форм, літніх торгових майданчиків, тимчасових металевих гаражів, стаціонарних рекламних засобів, опор ЛЕП та інших елементів благоустрою на території Чернівецької міської територіальної громади прийнято рішення від 19.01.2024 № 12 «Про демонтаж тимчасової споруди за адресою вул. Хотинська, 43, м. Чернівці, Чернівецька область».

Отже, Чернівецькою міською радою цивільно-правові заходи щодо звільнення земельної ділянки комунальної власності не вжито, що підтверджується листами від 15.10.2024 за №24/01/-08/1-3936/2181 та від 25.03.2025 за № 01/02-29/720.

Крім того, листом від 25.03.2025 № 01/02-29/720 повідомлено окружну прокуратуру про обмеженість фінансових ресурсів на оплату судового збору, як причину невжиття заходів, що дає підстави прокурору вживати заходи представництва інтересів держави в суді. При цьому зазначено, що Чернівецька міська рада не заперечує з приводу вжиття прокуратурою заходів щодо звернення з позовною заявою до суду з цього питання.

Тобто, в розрізі наданих доказів суд дійшов висновку, що паспорт тимчасової споруди на спірній земельній ділянці, відповідними на те органами не видавався.

За таких обставин, невжиття відповідачем заходів, спрямованих на звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом демонтажу розміщеної тимчасової споруди суперечить засадам містобудівної діяльності в Україні та земельному законодавству, що порушує право Чернівецької міської ради на користування та розпорядження відповідною земельною ділянкою комунальної власності в інтересах територіальної громади.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22, якщо нежитлові приміщення є тимчасовими спорудами, які не відносяться до нерухомого майна, збудовані на земельній ділянці комунальної власності, що використовується власником цих приміщень без установлених законом підстав, ефективним способом захисту порушеного права власника земельної ділянки є негаторний позов (ст. 391 ЦК України), зокрема шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності на такі приміщення та зобов`язання звільнити самовільно зайняті земельні ділянки у спосіб демонтажу нежитлових приміщень.

Отже, суд дійшов висновку про обрання прокурором належного способу захисту у даному спорі та про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Визначаючись щодо наявності підстав представництва прокурором інтересів держави в особі Чернівецької міської ради, суд враховує наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 зазначила, що сам факт незвернення до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку з цим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

У висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, зазначено зокрема про те, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Такому повідомленню передувало ряд запитів окружної прокуратури на отримання інформації з метою з`ясування наявності підстав для представництва інтересів держави в суді.

Суд враховує, що обставини бездіяльності компетентного органу є предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин, про що також зазначено у пункті 67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Водночас протягом розгляду даної справи Чернівецька міська рада не заперечувала щодо здійснення представництва інтересів держави у даному спорі прокурором та не повідомила про намір самостійно звернутися з позовом до суду.

Отже, наявні підстави вважати, що прокурором дотримано порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру».

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно із положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частинами першою-третьою статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини першої статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оцінюючи подані сторонами докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, враховуючи вищенаведені обставини справи, суд вважає що позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).

5. Висновки за наслідками розгляду справи.

Дослідивши фактичні обставини справи, суд встановив, що ОСОБА_1 використовує земельну ділянку комунальної форми власності з кадастровим №7310136900:41:006:0010 за адресою: АДРЕСА_2 під належною йому тимчасовою спорудою для здійснення господарської діяльності, без оформлених правовстановлюючих документів, які посвідчують право користування нею.

Таким чином, на земельній ділянці комунальної форми власності на даний час розміщена тимчасова споруда, що належить ОСОБА_1 , проте без оформленого дозвільного документу паспорту прив`язки та за відсутності документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою під нею.

6. Розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи обґрунтованість позову, судовий збір в розмірі 3028,00 грн підлягає стягненню з відповідача на користь Чернівецької обласної прокуратури.

Керуючись статтями 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В :

1.Позов Керівника Чернівецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернівецької міської ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу тимчасової споруди задовольнити.

2.Зобов`язати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) усунути перешкоди Чернівецькій міській раді (58002, м. Чернівці, площа Центральна, 1, код ЄДРПОУ 36068147) у користуванні земельною ділянкою комунальної власності за кадастровим номером 7310136900:41:006:0010, яка розташована по АДРЕСА_2 , шляхом демонтажу, за власний рахунок, тимчасової споруди (Гриль майстер) загальною площею 42,12 м. кв.

3.Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Чернівецької обласної прокуратури (58001, м. Чернівці, вул. Кордуби, 21, ЄДРПОУ 02910120) судовий збір у розмірі 3028,00 грн.

Позивач Чернівецька міська рада (58002, м. Чернівці, площа Центральна, 1, код ЄДРПОУ 36068147).

Відповідач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 23.06.2025.

Суддя Володимир БАЙТАЛЮК

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/