Ухвала від 23.06.2025 по справі 906/11/25

УХВАЛА

23 червня 2025 року

м. Київ

cправа № 906/11/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,

розглянувши касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Піскорського Євгена Юрійовича на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.05.2025 (колегія суддів: Павлюк І. Ю., Розізнана І. В., Грязнов В. В.) та ухвалу Господарського суду Житомирської області від 21.03.2025 (суддя Лозинська І. В.) у справі

за позовом заступника керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської обласної ради третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Житомирський медичний інститут Житомирської обласної ради до 1) Управління майном Житомирської обласної ради, 2) фізичної особи підприємця Піскорського Євгена Юрійовича про визнання недійсним договору оренди та повернення майна,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 21.03.2025 відмовлено у задоволенні клопотання фізичної особи-підприємця Піскорського Євгена Юрійовича (далі - ФОП Пікорський Є. Ю. ) про передачу справи за виключною підсудністю до Господарського суду м. Києва.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.05.2025, ухвалу Господарського суду Житомирської області від 21.03.2025 залишено без змін.

ФОП Піскорський Є. Ю у касаційній скарзі просить Верховний Суд скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.05.2025 та ухвалу Господарського суду Житомирської області від 21.03.2025, передати справу за встановленою підсудністю. Крім того, у касаційній скарзі скаржник просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Здійснивши перевірку касаційної скарги ФОП Піскорського Є. Ю. та доданих до неї матеріалів, Верховний Суд дійшов висновку, що в прийнятті касаційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 129 Основного Закону серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічні положення закріплено і в частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) за якими учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За приписами частини першої статті 304 ГПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої статті 287 цього Кодексу.

Пунктом 2 частини першої статті 287 ГПК України визначено перелік ухвал суду першої інстанції, на які може бути подано касаційну скаргу після їх перегляду в апеляційному порядку. Зокрема, до таких належать ухвали, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 13, 14, 21, 25, 26, 28, 30 частини першої статті 255 цього Кодексу.

Предметом касаційного оскарження є постанова суду апеляційної інстанції, яка прийнята за наслідками перегляду ухвали Господарського суду Житомирської області від 21.03.2025 про відмову у передачі справи за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Вказана ухвала суду першої інстанції може бути оскаржена в апеляційному порядку (пункт 8 частини першої статті 255 ГПК України), проте не підлягає касаційному оскарженню відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 287 ГПК України, оскільки перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в касаційному порядку після їх перегляду в апеляційному порядку є виключним.

Оскаржувана ухвала Господарського суду Житомирської області від 21.03.2025 не входить до переліку ухвал, на які може бути подано касаційну скаргу після їх перегляду в апеляційному порядку, тому відповідно не підлягає касаційному оскарженню, адже результат апеляційного перегляду такої ухвали не має жодного правового значення при вирішенні питання щодо можливості касаційного оскарження таких ухвал.

Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до процесу правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).

Отже, у Верховного Суду є право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП Піскорського Є. Ю. на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.05.2025 та ухвалу Господарського суду Житомирської області від 21.03.2025 у справі № 906/11/25 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не розглядається.

Керуючись статтями 234, 235, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 906/11/25 за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Піскорського Євгена Юрійовича на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.05.2025 та ухвалу Господарського суду Житомирської області від 21.03.2025.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя Л. І. Рогач