Окрема думка від 10.04.2025 по справі 922/1168/23

ОКРЕМА ДУМКА

10 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 922/1168/23

суддів Верховного Суду Краснова Є. В., Мачульського Г. М., Рогач Л. І.

на постанову Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду (далі - судова палата) від 10.04.2025 у справі № 922/1168/23

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіш-Торг» на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.01.2024 та рішення Господарського суду Харківської області від 31.08.2023

у справі за позовом Чугуївської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави, в особі: 1) Малинівської селищної ради Чугуївського району Харківської області; 2) Чкаловської селищної ради Чугуївського району Харківської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіш-Торг»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Харківської області

про відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом звільнення об`єкта водного фонду.

Обставини справи

Чугуївська окружна прокуратура Харківської області (далі - Прокурор) звернулась до Господарського суду Харківської області з позовною заявою в інтересах держави, в особі Малинівської селищної ради Чугуївського району Харківської області (далі - Малинівська селищна рада) та Чкаловської селищної ради Чугуївського району Харківської області (далі - Чкаловська селищна рада) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіш-Торг» (далі - ТОВ «Фіш-Торг»), в якій просила відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом зобов`язання відповідача звільнити водний об`єкт - Старогниличанське водосховище, що розташовано на території Чугуївського району Харківської області.

Позовні вимоги обґрунтувала таким:

На території Чугуївського району Харківської області розташоване Старогниличанське водосховище. Згідно з водогосподарським паспортом площа дзеркала при НПР вказаного водного об`єкта становить 95,2 га, об`єм повний при НПР - 2364,0 тис. м, призначення водосховища - зрошення, риборозведення.

Державне підприємство «Український державний інститут по проектуванню підприємств рибного господарства і промисловості «Укррибпроект» розробило Режим рибогосподарської експлуатації Старогниличанського водосховища, розташованого в Чугуївському районі Харківської області (строк дії режиму з 14.07.2017 по 31.12.2027), погоджений Управлінням Державного агентства рибного господарства у Харківській області 12.06.2017 та Державним агентством рибного господарства України 14.07.2017.

ТОВ «Фіш-Торг» також має Дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) у Старогниличанському водосховищі для здійснення промислового рибальства (від 21.06.2018 № 30) та дозвіл на любительське і спортивне рибальство у водних об`єктах загального користування, що перевищує встановлені обсяги безоплатного лову (від 21.06.2018 № 31).

Видами економічної діяльності ТОВ «Фіш-Торг» є: 03.22 Прісноводне рибництво (аквакультура) (основний); 55.30 надання місць кемпінгами та стоянками для житлових автофургонів та причепів; 72.19 дослідження й експериментальні розробки у сфері інших природничих і технічних наук; 93.19 інша діяльність у сфері спорту; 47.23 роздрібна торгівля рибою, ракоподібними та молюсками в спеціалізованих магазинах; 46.38 оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками; 10.20 перероблення та консервування риби, ракоподібних та молюсків; 03.12 прісноводне рибальство.

Вважаючи, що ТОВ «Фіш-Торг» у порушення вимог законодавства неправомірно використовує у своїй господарській діяльності водний об`єкт (Старогниличанське водосховище) без правовстановлюючих документів (державної реєстрації права власності або оренди), а отримані підприємством дозвільні документи не дають підстав для використання земельної ділянки водного фонду, Прокурор звернувся до суду з даним позовом.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

Господарський суд Харківської області 31.08.2023 ухвалив рішення, залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.01.2024, про задоволення позову.

Судові рішення мотивовані тим, що у відповідача відсутні правовстановлюючі документи, які б надавали йому право користування землями водного фонду та визначали правові підстави користування водним об`єктом.

При цьому суди також зазначили, що Старогниличанське водосховище є водосховищем комплексного призначення (призначене для потреб зрошення та риборозведення), яке відповідно до положень статті 51 Водного кодексу України (далі - ВК України), взагалі не може бути об`єктом оренди.

Додатково суд апеляційної інстанції зазначив, що зміст рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2023 у справі № 520/10283/23 (визнано протиправною бездіяльність Державного агентства меліорації та рибного господарства України щодо невиконання вимог абз. 11 частини першої статті 13 Закону України «Про тваринний світ» в частині подання документів з питань надання у користування ТОВ «Фіш-Торг» рибогосподарського водного об`єкта Старогниличанського водосховища Чугуївського району Харківської області, органам, які уповноважені приймати рішення про надання у користування такого об`єкту; зобов`язано Державне агентство меліорації та рибного господарства України виконати вимоги абз. 11 частини першої статті 13 Закону України «Про тваринний світ» в частині подання документів з питань надання у користування ТОВ «Фіш-Торг» рибогосподарського водного об`єкта - Старогниличанського водосховища Чугуївського району Харківської області, органам, які уповноважені приймати рішення про надання у користування такого об`єкту) та листа Державного агентства меліорації та рибного господарства України від 11.07.2023 не спростовують висновків, викладених у даній постанові суду.

Короткий зміст постанови судової палати

Судова палата залишила без задоволення касаційну скаргу скаржника та без змін судові рішення попередніх інстанцій про задоволення позову.

Виснувала, що:

- оскільки за встановленими обставинами справи ТОВ «Фіш-Торг» не є ані власником земельної ділянки водного фонду, ані державною водогосподарською організацією або державним рибогосподарським підприємством, установою, організацією, то відповідно до положень статті 59 ЗК України використання ним земельної ділянки водного фонду можливе виключно або на умовах оренди водного об`єкта, прибережної захисної смуги тощо для ведення рибництва (аквакультури) або за погодженням власників або користувачів земельних ділянок для здійснення рибальства;

- з урахуванням встановлення судами попередніх інстанцій здійснення відповідачем саме діяльності з риборозведення (аквакультури) (рибогосподарської діяльності зі штучного розведення, утримання та вирощування водних біоресурсів, зокрема прісноводних риб, а також їх вилову), а не промислового рибальства, здійснення відповідачем цієї діяльності на водному об`єкті без отримання в установленому ЗК України або Законом України «Про аквакультуру» порядку в користування на умовах оренди рибогосподарських водних об`єктів (їх частин які визначаються координатами відведеної акваторії) є незаконною;

- позивачі 1 та 2 як розпорядники спірної земельної ділянки водного фонду рішень про передачу ТОВ «Фіш-Торг» у користування земельної ділянки водного фонду, на якій розташований водний об`єкт - Старогниличанське водосховище, не приймали, договорів з приводу передачі у користування вищевказаного водного об`єкта в комплексі із земельною ділянкою не укладали, згоди або погодження щодо користування земельною ділянкою не надавали;

- ТОВ «Фіш-Торг» також не надало документів, які отримані ним в установленому порядку та підтверджують виникнення в нього права на здійснення промислового рибальства на спірному водному об`єкті. Натомість, за встановленими судами попередніх інстанцій на підставі оцінених ними доказів обставинами справи відповідач за зовнішніми ознаками здійснює саме діяльність в сфері аквакультури;

- доводи Прокурора про відсутність у ТОВ «Фіш-Торг» передбачених законом підстав для користування земельною ділянкою водного фонду і, як наслідок, необхідність зобов`язання відповідача звільнити водний об`єкт - Старогниличанське водосховище, що розташоване на території Чугуївського району Харківської області, підтверджені наданими сторонами та оціненими судами доказами, що й знайшло відображення в оскаржуваних судових рішеннях.

Судова палата також виходила з того, що, зважаючи на положення Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» (у відповідній редакції), з метою забезпечення охорони, раціонального використання окремих видів водних біоресурсів, а також для доповнення, уточнення або зміни зазначених правил (правила промислового рибальства) можуть розроблятися режими для окремих рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), Режими затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері рибного господарства та рибної промисловості (стаття 31 Закону).

Інструкцією про порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах була затверджена наказом Державного комітету рибного господарства України від 15.01.2008 № 4 (втратив чинність на підставі наказу Міністерства аграрної політики та продовольства від 09.07.2024 № 2012) передбачено, що режим рибогосподарської експлуатації водного об`єкта (далі - режим) - установлена на відповідний термін сукупність вимог, умов та заходів щодо обсягів робіт з відтворення ВЖР за їх віковими та видовими характеристиками, строків лову, типів і кількості знарядь та засобів лову, обсягів вилучення, регламентації любительського і спортивного рибальства, ощадливого використання туводних видів, виконання якого забезпечує раціональне використання ВЖР рибогосподарського водного об`єкта або його ділянки.

При цьому було передбачено, що для здійснення штучного розведення, вирощування ВЖР та їх використання користувач подає до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань рибного господарства України у тому числі заяву (додаток 1), погоджену з територіальним органом рибоохорони, у зоні контролю якого перебуває рибогосподарський водний об`єкт (його ділянка) та режим (додаток 2), погоджений з територіальним органом рибоохорони та територіальним органом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, у зоні діяльності яких є рибогосподарський водний об`єкт, який розробляється на підставі науково-біологічного обґрунтування.

У пункті 2.3 Інструкції також зазначено, що режим погоджується територіальним органом рибоохорони, у зоні якого здійснюватимуть діяльність, та територіальним органом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України протягом місяця з дня його отримання. Якщо режим не погоджується, то в місячний термін він надсилається користувачу з мотивованим повідомленням та відправляється на доопрацювання.

Проте суди встановили, що Режим рибогосподарської експлуатації Старогниличанського водосховища, яке розташоване в Чугуївському районі Харківської області (строк дії режиму з 14.07.2017 по 31.12.2027), розроблений Державним підприємством «Український державний інститут по проектуванню підприємств рибного господарства і промисловості «Укррибпроект» та погоджений Управлінням Державного агентства рибного господарства у Харківській області 12.06.2017 та Державним агентством рибного господарства України 14.07.2017.

Крім того, судова палата зазначила, що виходячи із системного аналізу положень ВК України та ЗК України, Законів України «Про тваринний світ», «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів», «Про аквакультуру» однією відмінністю рибальства від рибництва (аквакультури) є характер здійснення цієї діяльності в межах рибогосподарського об`єкта: рибальство має тимчасовий характер, протягом визначеного періоду, в той час, коли здійснення рибництва (аквакультури) передбачає постійне перебування користувача на водному об`єкті.

Посилаючись на встановлення в межах іншої справи № 922/3092/20 факту здійснення ТОВ «Фіш-Торг» своєї рибогосподарської діяльності саме на постійній основі, з обмеженням прав, зокрема, права загального природокористування інших користувачів, встановлення огорожі та забороняючих знаків, судова палата відхилила посилання ТОВ «Фіш-Торг» на те, що товариство займається виключно рибальством, а не діяльністю в сфері аквакультури (не здійснюється штучне розведення та вирощування водних біоресурсів).

Відповідно до змісту частини третьої статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку, яка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.

Мотиви незгоди з постановою судової палати

Щодо виходу судом касаційної інстанції за межі повноважень та порушення процесуальних прав відповідача

У господарському судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок розглядати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі, та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Формування змісту й обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно в межах заявлених ними вимог і наданих доказів.

Також відповідач у відзиві, своїх поясненнях, викладає заперечення щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову (із посиланням на відповідні докази та норми права.)

Згідно зі статтею 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Аналізуючи правильність видання режиму (пункти постанови 5.48-5.51), дотримання відповідачем умов цього режиму (пункт постанови 5.71), як ще одну підставу для висновку про неналежність здійснення відповідачем використання у своїй господарській діяльності водного об`єкта - Старогниличанського водосховища, судова палата на порушення приписів статті 300 ГПК України вийшла за межі своїх повноважень, оскільки самостійно встановила обставини справи внаслідок виходу за межі підстав позову та надала іншу, відмінну від судів попередніх інстанцій оцінку наявним у справі доказам. Внаслідок таких дій судова палата встановила обставини, про які у позові не йшлося взагалі та, відповідно, судами попередніх інстанцій ці обставини не досліджувалися і не встановлювалися.

Так, у позові Прокурор посилався виключно на те, що використання водосховища для рибогосподарської експлуатації, промислового вилову та вирощування риби повинно здійснюватися тільки за наявності права на водний об`єкт (води) разом із розташованою під ним земельною ділянкою водного фонду. Ані Режим рибогосподарської експлуатації водного об`єкта, ані Дозволи на спеціальне використання водних біоресурсів від 21.06.2018 № 30 та № 31, не є та не можуть бути правовстановлюючими документами, якими надається право користування водними об`єктами чи землями водного фонду, та не визначають правових підстав користування водним об`єктом. Тому визначив неправомірним використання відповідачем у своїй господарській діяльності водного об`єкта (Старогниличанське водосховище), вказавши, що отримані відповідачем дозвільні документи не дають підстав для використання земельної ділянки водного фонду.

Суди попередніх інстанцій встановили, що:

«…Товариство з обмеженою відповідальністю «Фіш-Торг» здійснює використання водного об`єкту - Старогниличанського водосховища, зокрема, з метою ведення рибогосподарської експлуатації останнього, промислового рибальства, любительського і спортивного рибальства у водних об`єктах загального користування, що перевищує встановлені обсяги безоплатного вилову тощо».

Відтак дійшли висновків:

«Законом не передбачено можливості використання водних біоресурсів без отримання в установленому Земельним кодексом України порядку в користування на умовах оренди рибогосподарських водних об`єктів (їх частину), в т.ч. і земель водного фонду (зокрема і під цими об`єктами), де здійснюється використання цих водних біоресурсів».

«При цьому, ані Режим рибогосподарської експлуатації водного об`єкта, ані Дозволи на спеціальне використання водних біоресурсів від 21.06.2018 № 30 та № 31, не є та не можуть бути правовстановлюючими документами, якими надається право користування водними об`єктами чи землями водного фонду, та не визначають правових підстав користування водними об`єктами».

«Скаржником висловлено доводи про непоширення на правовідносини щодо використання відповідачем спірного водосховища (в рамках погодженого Режиму рибогосподарської експлуатації та Дозволів на спеціальне використання водних біоресурсів) положень Закону України «Про аквакультуру», нормами якого визначено надання у користування на умовах оренди рибогосподарських водних об`єктів (їх частин). Однак наведені доводи визнаються неспроможними, оскільки не спростовують встановлених судом першої інстанції у цій справи визначальних обставин щодо віднесення спірного Старогниличанського водосховища до водосховищ комплексного призначення, що в силу прямої заборони закону взагалі не може бути об`єктом оренди, і відповідно передаватися у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб. Крім того, необхідність оформлення права користування на земельну ділянку під водним об`єктом також встановлена положеннями Земельного кодексу України, а не тільки Законом України «Про аквакультуру».

Посилання апелянта, що діюче законодавство не містить норми, які б зобов`язували користувача водних біоресурсів, який здійснює промислове рибальство, мати правовстановлюючі документи на рибогосподарський водний об`єкт, спростовуються змістом даної постанови апеляційного господарського суду».

Тобто, ні Прокурор у позові, ні суди першої та апеляційної інстанцій у судових рішеннях не ставили під сумнів та, відповідно, не давали оцінку, не досліджували підставність та правильність видачі відповідачу Режиму та Дозволів на спеціальне використання водних біоресурсів, не вказували на здійснення ним діяльності, що підпадає під ознаки аквакультури, а також не з`ясовували та не надавали оцінку діям щодо дотримання відповідачем наданого йому Режиму та Дозволів у своїй господарській діяльності, вихід за межі цих дозволів чи режиму тощо.

Попри обов`язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет і підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу.

Правове питання, яке слід було вирішити у цій справі і яке було визначено в ухвалі від 22.05.2024 про передачу справи на розгляд судової палати, полягало в тому, чи дійсно будь-яке використання водних біоресурсів вимагає оформлення правового титулу на земельну ділянку та водний об`єкт, чи ні, та, зокрема, чи вимагають надані відповідачу Режим рибогосподарської експлуатації водного об`єкта та дозволи на спеціальне використання водних біоресурсів такого оформлення.

Судова палата відповіді на це питання не надала, вдавшись натомість до аналізу дотримання відповідачем умов та вимог наданого йому Режиму рибогосподарської експлуатації та Дозволів на спеціальне використання водних біоресурсів, відповідності Режиму рибогосподарської експлуатації та Дозволів на спеціальне використання водних біоресурсів приписам чинного законодавства.

Звісно, такі обставини могли б бути підставою для припинення діяльності відповідача із експлуатації водного об`єкта, але саме у разі визначення їх як підстав позову, з наданням можливості відповідачеві надавати пояснення та подавати докази саме щодо цих обставин.

Вважаємо за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 06.02.2025 у справі «Гайдашевський проти України» (заява № 11553/21) підкреслив важливість дотримання судами в Україні визначених процесуальним законодавством повноважень, зазначивши, що створення враження змішування ролей прокурора і судді дає підстави для законних сумнівів щодо неупередженості суду за об`єктивним тестом, які є несумісними зі статтею 6 Конвенції (здійснюючи пошук доказів за власною ініціативою та засуджуючи заявника на їх підставі, апеляційний суд створив враження плутанини між ролями прокурора та судді).

У контексті аналізу повноважень касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК України, наведене рішення ЄСПЛ додатково підкреслює, що суд касаційної інстанції має виступати виключно у ролі неупередженого арбітра та суду права, який перевіряє правильність застосування норм матеріального і процесуального права судами нижчих інстанцій та не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду.

Щодо незгоди із застосуванням норм матеріального права

Що стосується суті позовних вимог, вважаємо, що рішення та постанову судів попередніх інстанцій необхідно було скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити з огляду на таке.

Так, предметом розгляду у даній справі було питання щодо наявності/відсутності у відповідача правових підстав для користування земельною ділянкою водного фонду - Старогниличанським водосховищем, що використовується ТОВ «Фіш-Торг» у господарській діяльності в режимі рибогосподарської експлуатації водного об`єкту.

Відповідно до Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» промислове рибальство (промисел) - вид спеціального використання водних біоресурсів (вилучення, приймання, переробка, зберігання, транспортування тощо, у тому числі постачання палива, води, тари, продовольства для функціонування риболовних суден та їх екіпажів) у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах), у тому числі у водах, що знаходяться за межами юрисдикції України.

Водночас за цим же Законом водними біоресурсами (водні біологічні ресурси) є сукупність водних організмів (гідробіонтів), життя яких неможливе без перебування (знаходження) у воді. До водних біоресурсів належать прісноводні, морські, анадромні та катадромні риби на всіх стадіях розвитку, круглороті, водні безхребетні, у тому числі молюски, ракоподібні, черви, голкошкірі, губки, кишковопорожнинні, наземні безхребетні у водній стадії розвитку, водорості та інші водні рослини.

Законом України «Про аквакультуру» аквакультура (рибництво) визначається як сільськогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування об`єктів аквакультури у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції (продукції аквакультури) та її реалізації, виробництва кормів, відтворення біоресурсів, ведення селекційно-племінної роботи, інтродукції, переселення, акліматизації та реакліматизації гідробіонтів, поповнення запасів водних біоресурсів, збереження їх біорізноманіття, а також надання рекреаційних послуг.

Порівняльний аналіз норм названих законів України показує, що правова природа аквакультури (рибництва) як виду господарської діяльності полягає у риборозведенні та наданні рекреаційних послуг, а правова сутність промислового рибальства (промисла) полягає у законодавчо забезпеченій можливості вилову (вилучення) водних біоресурсів, їх приймання, переробка, зберігання - транспортування тощо і має розглядатися як окремий від аквакультури вид господарської діяльності, а відтак суспільні відносини, що виникають у цих видах господарської діяльності суб`єктів, мають диференційоване правове регулювання.

Правовідносини у сфері аквакультури вирізняються особливостями об`єктного, суб`єктного складу, змісту, підставами виникнення, зміни і припинення.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про аквакультуру» аквакультура може здійснюватися з метою отримання товарної продукції аквакультури та її подальшої реалізації (товарна аквакультура); штучного розведення (відтворення), вирощування водних біоресурсів; надання рекреаційних послуг.

Суб`єкти аквакультури, тобто юридичні чи фізичні особи, які здійснюють рибогосподарську діяльність у сфері аквакультури, відповідно до статті 14 Закону України «Про аквакультуру» можуть використовувати рибогосподарський водний об`єкт. Рибогосподарський водний об`єкт для цілей аквакультури надається в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі відповідно до ВК України.

В свою чергу, відповідно до статті 51 ВК України у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми. Водні об`єкти надаються у користування за договором оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом у порядку, визначеному земельним законодавством України. Право оренди земельної ділянки під водним об`єктом поширюється на такий водний об`єкт. Надання водних об`єктів у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта водного об`єкта.

При цьому варто зауважити, що Закон України «Про аквакультуру» окремо не визначає поняття рибогосподарський водний об`єкт, оскільки за своїм змістом норма частини другої статті 1 Закону України «Про аквакультуру» має бланкетний характер, за якою інші терміни, що застосовуються в цьому Законі, використовуються у значенні, встановленому у Законі України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» та в інших законах України. Тому, для правовідносин у сфері аквакультури поняття «рибогосподарський водний об`єкт» необхідно розглядати крізь призму норми статті 1 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» як водний об`єкт (його частина), що використовується або може використовуватися для цілей рибного господарства.

Так, згідно зі статтею 13 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» рибогосподарські водні об`єкти (їх частини) поділяються на рибогосподарські водні об`єкти загальнодержавного та місцевого значення.

До рибогосподарських водних об`єктів загальнодержавного значення належать: внутрішні морські води і територіальне море (з лиманами та естуаріями), виключна (морська) економічна зона України; поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що розташовані і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків.

До рибогосподарських водних об`єктів (їх частин) місцевого значення належать водні об`єкти (озера, річки та їх притоки всіх порядків, водосховища), що розташовані і використовуються у межах однієї області та не належать до водних об`єктів загальнодержавного значення.

Правовий аналіз змісту норм цієї статті закону вказує, що водосховища належать до рибогосподарських водних об`єктів, які можуть бути використані у аквакультурі, за виключенням випадків, передбачених законом. Крім рибогосподарських водних об`єктів, аквакультура може здійснюватися і в рибогосподарських технологічних водоймах, акваторіях (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключній (морській) економічній зоні України.

При цьому, аналіз нормативних визначень названих вище понять також показує, що для цілей аквакультури (тобто для риборозведення та надання рекреаційних послуг) суб`єкту аквакультури рибогосподарські водні об`єкти, частини рибогосподарських водних об`єктів, рибогосподарські технологічні водойми, акваторії (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України надаються в оренду з обов`язковим додержанням суб`єктами правовідносин таких нормативно-правових вимог:

- надання для цілей аквакультури суб`єкту аквакультури в оренду рибогосподарського водного об`єкту здійснюється відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про аквакультуру» за правилами статті 51 ВК України;

- надання для цілей аквакультури суб`єкту аквакультури в оренду частини рибогосподарських водних об`єктів, рибогосподарських технологічних водойм, акваторії (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України має здійснюватися відповідно частини двадцятої статті 51 ВК України та статті 14 Закону України «Про аквакультуру».

Отже, за законом при використанні суб`єктом аквакультури для цілей аквакультури рибогосподарського водного об`єкту, до якого відноситься водосховища, оренда рибогосподарського водного об`єкту має здійснюватися з одночасним оформленням права оренди земельної ділянки під водним об`єктом, за умови обов`язкової наявності паспорта водного об`єкта.

Винятком з цього правила є використання для рибогосподарських потреб водосховищ комплексного призначення, тобто водосховищ, які відповідно до паспорта використовуються для двох і більше цілей (крім рекреаційних). Відповідно до частини першої статті 51 ВК України водосховища комплексного призначення не передаються в оренду для рибогосподарських потреб.

З огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини, за якими Старогниличанське водосховище, розташоване на території Чугуївського району Харківської області, є водосховищем комплексного призначення (призначене для потреб зрошення та риборозведення), воно не підлягає передачі в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі, яка здійснює рибогосподарську діяльність у сфері аквакультури (тобто здійснює штучне розведення, утримання та вирощування об`єктів аквакультури та її реалізацію, виробництва кормів, відтворення біоресурсів, ведення селекційно- племінної роботи, інтродукції, переселення, акліматизації та реакліматизації гідробіонтів, поповнення запасів водних біоресурсів. збереження їх біорізноманіття, а також надання рекреаційних послуг).

В свою чергу, промислове рибальство як вид господарської діяльності, який регулюється Законом України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів», не передбачає оформлення суб`єктом, який здійснює цей вид господарської діяльності, правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

Натомість такий вид господарської діяльності передбачає спеціальне використання водних біоресурсів, тобто вилучення, приймання, переробку, зберігання, транспортування сукупності водних організмів (гідробіонтів), життя яких неможливе без перебування (знаходження) у воді і базується на здійсненні права на спеціальне природокористування після одержання дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у межах ліміту спеціального використання водних біоресурсів з обов`язковим додержанням режиму рибогосподарської експлуатації водного об`єкта.

Право на спеціальне водокористування має здійснюватися з додержанням вимог статті 49 ВК України. За своєю юридичною природою таке право є платним і може здійснюватися на підставі дозволу на спеціальне водокористування, який видається територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства.

Статтею 31 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» визначено, що режим встановлюється з метою забезпечення охорони, раціонального використання окремих видів водних біоресурсів.

При цьому сам по собі режим не дає можливості здійснювати безпосередній вилов водних біоресурсів.

Використання водних біоресурсів, які перебувають у стані природної волі, здійснюється в порядку загального і спеціального використання (стаття 25 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів»).

Спеціальне використання водних біоресурсів здійснюється шляхом їх вилучення з природного середовища (крім любительського і спортивного рибальства у водних об`єктах загального користування в межах та обсягах безоплатного вилову) і включає, зокрема, промислове рибальство (частина перша статті 27 зазначеного Закону).

За змістом частини першої статті 34 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» суб`єкт рибного господарства (юридична чи фізична особа, яка провадить рибогосподарську діяльність відповідно до законодавства) має право на користування рибогосподарськими водними об`єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів на недискримінаційних умовах у встановленому порядку.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» виключно законами, які регулюють відносини, пов`язані з одержанням документів дозвільного характеру, встановлюється перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності.

Згідно із Законом України «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності» видача дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) (для здійснення промислового рибальства, дослідного вилову) здійснюється відповідно до вимог Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів».

Отже, режим рибогосподарської експлуатації водного об`єкта та дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів дають можливість відповідним суб`єктам здійснювати свою діяльність в межах відповідних водойм.

Системний аналіз змісту наведених норм закону дозволяє стверджувати, що лише наявність документів дозвільного характеру на промислове рибальство надає суб`єкту господарювання право доступу до використання водних біоресурсів на рибогосподарських водних об`єктах. Тому здійснення промислового рибальства не передбачає одержання суб`єктом господарювання правовстановлюючих документів на оренду водного об`єкта та земельної ділянки під ним.

Також на користь позиції щодо того, що для здійснення промислового рибальства немає потреби в одержанні права користування земельною ділянкою водного фонду шляхом укладення договору оренди з власником земельної ділянки, на якій розташований такий водний об`єкт, висловилися науковці у наукових висновках, наданих на запит Верховного Суду від 17.10.2024 у цій справі.

Правовою підставою функціонування ТОВ «Фіш-Торг» як спеціального товарного рибного господарства (СТРГ) є Режим рибогосподарської експлуатації Старогниличанського водосховища, Дозволи № 30 та № 31 на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських об`єктах (їх частинах) від 21.06.2018.

За термінами, наведеними у пункті 1.3 Інструкції про порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах, яка втратила чинність з 09.07.2024, однак була чинна на час виникнення спірних правовідносин, режим рибогосподарської експлуатації водного об`єкта - установлена на відповідний термін сукупність вимог, умов та заходів щодо обсягів робіт з відтворення ВЖР за їх віковими та видовими характеристиками, строків лову, типів і кількості знарядь та засобів лову, обсягів вилучення, регламентації любительського і спортивного рибальства, ощадливого використання туводних видів, виконання якого забезпечує раціональне використання ВЖР рибогосподарського водного об`єкта або його ділянки.

У відповідності до абзацу 3 пункту 1.1 Інструкції штучне розведення, вирощування водних живих ресурсів, їх використання здійснюються з метою підвищення рибопродуктивності рибогосподарських водних об`єктів (їх ділянок) шляхом спрямованого формування видового складу (відтворення риб та інших водних живих ресурсів) та запасів водних живих ресурсів без скидання води з цих об`єктів з метою їх вилову.

Тобто наявність у Режимі рибогосподарської експлуатації Старогниличанського водосховища вказівки на відтворення водних біоресурсів не є автоматичною ознакою здійснення господарюючим суб`єктом діяльності з аквакультури, адже зміст господарської діяльності в такому випадку є принципово різним.

У той же час, оскільки чинне законодавство у галузі охорони, використання та відтворення водних біоресурсів, не містить норм, які б зобов`язували користувача водних біоресурсів, який здійснює промислове рибальство, мати правовстановлюючі документи на рибогосподарський водний об`єкт для здійснення спеціального використання водних біоресурсів (промислового рибальства), тому для здійснення господарської діяльності ТОВ «Фіш-Торг» у разі встановлення режиму рибогосподарської експлуатації водного об`єкта укладання окремого договору оренди такого водного об`єкта та/або та земельної ділянки під ним не є необхідним.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном». Отже, право користування земельною ділянкою водного фонду, що використовується ТОВ «Фіш-Торг» у господарській діяльності в режимі рибогосподарської експлуатації водного об`єкту є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, мирне володіння яким з моменту отримання Режиму та Дозволів експлуатації цією ділянкою гарантується статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У даних спірних правовідносинах не прослідковується принцип «пропорційності», тобто справедливий баланс між інтересами держави і особи, з огляду на мирне користування відповідачем спірною земельною ділянкою водного фонду в режимі рибогосподарської експлуатації водного фонду, оскільки внаслідок надання державою відповідачу Режиму та Дозволів, останній розраховував на можливість правомірного користування і здійснення своєї господарської діяльності за наданими йому державою дозвільними документами. Водночас у цій справі держава стверджує, що отримані відповідачем дозвільні документи (Режим та Дозволи) не дають підстав для використання ним відповідного об`єкта та вважає, що таким документом міг би бути відповідний договір з приводу передачі у користування зазначеного водного об`єкта в комплексі із земельною ділянкою (пункт 5.37 постанови).

У пункті 154 рішення ЄСПЛ у справа «ТОВ «Світ розваг» та інші проти України» (заява № 13290/11) зазначено, що в усталеній практиці Суду встановлено, що припинення дії дійсної ліцензії на здійснення господарської діяльності становить втручання у право на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, і воно має розглядатись за другим абзацом цієї статті як захід з контролю за користуванням майном (див., наприклад, рішення у справі «Tre Traktоrer Aktiebolag v Sweden», заява № 10873/84, пункт 55; «Rosenzweig and Bonded Warehouses Ltd v. Poland», заява № 51728/99, пункт 49; «Bimer S.A. v. Moldova», заява № 15084/03, пункт 51; «Megadat.com SRL v. Moldova», заява № 21151/04, пункти 64 і 65; «Vekony v. Hungary», заява № 65681/13, пункти 29 і 30; «S.C. Antares Transport S.A. and S.C. Transroby S.R.L. v. Romania», заява № 27227/08, пункти 39 і 40).

Зокрема, у рішенні у справі «Mickovski v. North Macedonia» (заява № 39107/18 та № 39726/18, пункт 37) Суд вказав, що примусове призупинення діяльності заявника, яка ґрунтується на дозволі з боку держави, охоплюється поняттям втручання у використання майна, яке підпадає під захист другого абзацу статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції (див., mutatis mutandis, «Tre Traktоrer Aktiebolag v Sweden», заява № 10873/84, пункт 55; «Buzescu v. Romania», заява № 61302/00, пункт 88).

Як вбачається із оскаржуваних рішення суду першої інстанції від 31.08.2023 та постанови апеляційного суду від 17.01.2024 (про що також зазначалося відповідачем й у касаційній скарзі у цій справі), ТОВ «Фіш-Торг» повідомляв суди про розгляд Харківським окружним адміністративним судом справи за позовом ТОВ «Фіш-Торг» до Державного агентства меліорації та рибного господарства України про визнання протиправною бездіяльність Державного агентства меліорації та рибного господарства України щодо невиконання вимог абз. 11 частини першої статті 13 Закону України «Про тваринний світ» в частині подання документів з питань надання у користування ТОВ «Фіш-Торг» рибогосподарського водного об`єкта Старогниличанського водосховища Чугуївського району Харківської області, органам, які уповноважені приймати рішення про надання у користування такого об`єкту; зобов`язання Державне агентство меліорації та рибного господарства України виконати вимоги абз. 11 частини першої статті 13 Закону України «Про тваринний світ» в частині подання документів з питань надання у користування ТОВ «Фіш-Торг» рибогосподарського водного об`єкта - Старогниличанського водосховища Чугуївського району Харківської області, органам, які уповноважені приймати рішення про надання у користування такого об`єкту.

Так, відповідно до рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2023 у справі № 520/10283/23 позов задоволено у повному обсязі. У межах зазначеної справи суд виходив з того, що:

- позивач звернувся до ДП «Український державний інститут по проектуванню підприємства рибного господарства і промисловості «Укррибпроект» щодо розроблення Режиму рибогосподарської експлуатації Старогниличанського водосховища. На замовлення ТОВ «Фіш-Торг» ДП «Укррибпроект» розроблено, а Управлінням Державного агентства рибного господарства у Харківській області та Державного агентства рибного господарства України погоджено підприємству вказаний Режим з 14.07.2017 строком на 10 років. Також, Управлінням Державного агентства рибного господарства у Харківській області видано ТОВ «Фіш-Торг» дозвіл № 30 на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських об`єктах (їх частинах) від 21.06.2018, вид спеціального використання: промислове рибальство, та дозвіл № 31 на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських об`єктах (їх частинах) від 21.06.2018, вид спеціального використання: любительське і спортивне рибальство у водних об`єктах загального користування, що перевищує встановлені обсяги безоплатного вилову на рибогосподарський об`єкт Старогниличанське водосховище Чугуївського району Харківської області;

- з метою отримання у користування рибогосподарський водний об`єкт - Старогниличанське водосховище на підставі статті 13 Закону України «Про тваринний світ» позивач звернувся до відповідача із заявою від 20.03.2023 № 19 щодо подання документів з питань надання у користування рибогосподарських водних об`єктів органам, які уповноважені приймати рішення про надання у користування таких угідь та об`єктів. Відповідач листом від 30.03.2023 повідомив, що до його повноважень не належить підготовка та подання документів з питань надання у користування рибогосподарських водних об`єктів органам, які уповноважені приймати рішення про надання у користування таких угідь та об`єктів, фактично відмовивши у реалізації прав позивача;

- позивач перебуває в умовах правової невизначеності, з одного боку, відсутній юридичний механізм взяття позивачем в оренду Старогниличанського водосховища попри заборону на це статтею 51 ВК України (заборона оренди комплексних водосховищ), а з іншого боку відповідач відмовляє позивачу у реалізації повноважень за статтею 13 Закону України «Про тваринний світ» щодо подання документів для надання у користування рибогосподарського рибного об`єкту позивачу, з урахуванням того, що відсутня інша процедура щодо отримання такого об`єкту у користування. Таким чином, позивачем доведено факт порушення інтересів відповідачем та невідповідність бездіяльності відповідача вимогам чинного законодавства України;

- у спірних правовідносинах відповідач не мав права відмовити позивачу у поданні документів для надання у користування рибогосподарського водного об`єкту відповідно до статті 13 Закону України «Про тваринний світ» у зв`язку з відсутністю визначених чинним законодавством підстав для такої відмови, що свідчить про відсутність у відповідача можливості вибору конкретного рішення з певного кола варіантів на власний розсуд та наявність обов`язку подати такі документи. Суд дійшов висновку про відсутність дискреційних повноважень. Враховуючи те, що відповідачем належним чином не обґрунтовано та не підтверджено відповідними доказами правомірність оскаржуваної бездіяльності, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог.

Зважаючи на наведене в сукупності, вважаємо, що ТОВ «Фіш-Торг», оскаржуючи у судовому порядку (справа № 520/10283/23) бездіяльність держави щодо подання документів для надання у користування рибогосподарського рибного об`єкту товариству, отримавши від держави дозвільні документи на здійснення спеціального використання водних біоресурсів на земельній ділянці водного фонду, здійснило усі дії, направлені на законне здійснення своєї господарської діяльності та, відповідно, мало правомірні очікування на мирне володіння майном на підставі наданих державою дозвільних документів (Режиму та Дозволів).

У той же час, дії держави, яка надала товариству дозвільні документи на здійснення ним відповідного виду діяльності, але водночас вимагає дотримання відповідачем процедури оформлення орендного користування об`єктом, яка щодо спірного об`єкту неможлива через пряму законодавчу заборону, на нашу думку, не відповідають принципу пропорційності, оскільки позбавляють відповідача права користування майном.

У справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування» та зазначив, зокрема, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу.

Враховуючи викладене, вважаємо, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що ТОВ «Фіш-Торг» неправомірно використовує у своїй господарській діяльності водний об`єкт (Старогниличанське водосховище) без правовстановлюючих документів (державної реєстрації права власності або оренди), а отримані підприємством дозвільні документи не дають підстав для використання земельної ділянки водного фонду.

Тому, на наше переконання, судова палата не мала підстав залишати без змін рішення та постанову судів попередніх інстанцій, а мала скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Судді Єгор КРАСНОВ

Григорій МАЧУЛЬСЬКИЙ

Лариса РОГАЧ