Постанова від 17.06.2025 по справі 752/7998/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2025 року

м. Київ

справа № 752/7998/21

провадження № 51-1773км25

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурорів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника

ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_8 на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 06 лютого 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за

№ 22021011000000017, за обвинуваченням

ОСОБА_8 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Нижні Петрівці Сторожинецького району Чернівецької області, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , жителя того ж міста, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111

КК України.

Історія справи й установлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

За вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2024 року засуджено ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 111 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років із конфіскацією всього належного йому майна.

Запобіжний захід у вигляді тримання ОСОБА_8 під вартою до набрання вироком законної сили залишено без змін.

Цим же вироком вирішено питання щодо процесуальних витрат і долю речових доказів у кримінальному провадженні.

Згідно з вироком ОСОБА_8 визнано винним у тому, що він, будучи громадянином України, у не встановлений в ході досудового розслідування час, проте не раніше 25 березня 2019 року, як начальник управління транспорту апарату управління ГУП РК «Черноморнефтегаз» надавав співробітникам російської спецслужби «Управління Федеральної служби безпеки Російської Федерації в Республіці Крим», яка діє на ТОТ АР Крим, транспортні засоби для участі в проведенні «слідчо-оперативних дій» представниками вказаної вище організації, а саме для доставлення співробітників російських «правоохоронних органів» до місць проведення обшуків у громадян України кримсько-татарської національності, які мешкають на ТОТ АР Крим, при цьому ОСОБА_8 усвідомлював, що зазначена вище організація незаконно діє на ТОТ АР Крим, а обшуки спрямовані не на підтримання громадського порядку на окупованій території, а на політичне переслідування громадян України за їх національною ознакою та за їх проукраїнські погляди, що явно шкодить державним інтересам України.

За результатами проведених незаконних обшуків громадяни України, всупереч нормам чинного законодавства України, були незаконно затримані представниками «Управління Федеральної служби безпеки Російської Федерації в Республіці Крим» та всупереч їх волі, з використанням автотранспортних засобів, наданих громадянином України ОСОБА_8 , доставлені, зокрема, до приміщень зазначеної вище організації та слідчого ізолятора в

м. Сімферополі.

Тож за детально описаних обставин у вироку ОСОБА_8 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, а саме в державній зраді, тобто діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній безпеці України, що виразилося в наданні іноземній державі, іноземній організації та їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Київський апеляційний суд ухвалою від 06 лютого 2025 року вирок районного суду залишив без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, захисник подав касаційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та закрити кримінальне провадження щодо засудженого ОСОБА_8 .

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в порядку касаційного розгляду має відповісти на доводи щодо допущення істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, що призвели до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у цьому кримінальному провадженні.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, що призвели до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані судові рішення і закрити кримінальне провадження щодо його підзахисного.

Суть доводів касаційної скарги захисника, які аналогічні за змістом його доводам в апеляційній скарзі, зводиться до того, що, на його думку, суд першої інстанції, а надалі й апеляційний суд, не довели поза розумним сумнівом винуватості засудженого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, при цьому їх висновки щодо його винуватості ґрунтуються на таких недопустимих доказах, як:

- на протоколі затримання ОСОБА_8 від 07 листопада 2020 року, оскільки не було підстав для його затримання в порядку ст. 208 КПК України; мобільний телефон був вилучений та оглянутий до затримання в порядку ст. 208 КПК України; під час проведення затримання відбувся особистий обшук, а не огляд; протокол затримання було складено пізніше в часі від фактичного затримання;

- протоколі огляду мобільного телефону від 08 листопада 2020 року у зв`язку з тим, що огляд був здійснений з порушенням норм КПК України, а саме статей 168, 171, 258 КПК України, без відповідних ухвал слідчих суддів;

- висновку експерта судової експертизи від 10 березня 2021 року № 22712, оскільки його дослідницька частина не містить інформації щодо застосованих методик дослідження, понад те, в ході її проведення експерт використав спеціальний апаратно-програмний комплекс без ліцензії на програмне забезпечення, тож цю експертизу було здійснено в порушення вимог законодавства стосовно її проведення.

Крім того, захисник вказує, що інформація про вчинення засудженим інкримінованого йому кримінального правопорушення була отримана до внесення відомостей до ЄРДР, з порушенням вимог КПК України і надалі вона стала підставою для внесення відомостей до ЄРДР.

При цьому, надаючи власну оцінку доказам та фактичним обставинам у цьому кримінальному провадженні, захисник стверджує, що жоден доказ не доводить наявності в діях засудженого об`єктивної та суб`єктивної сторін інкримінованого йому кримінального правопорушення, а тому суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, безпідставно дійшов висновку про кваліфікацію дій засудженого за ч. 1 ст. 111 КК України.

Водночас захисник нагоошує, що апеляційний суд на допущенні районним судом порушення увагу не звернув та, переглядаючи вирок суду першої інстанції, наявні докази у своїй сукупності належним чином не оцінив, не навів переконливих мотивів прийнятого рішення, дійшов необґрунтованого висновку про правильність кваліфікації дій засудженого за вказаною вище нормою закону.

Також стверджують, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, допустив порушення ст. 404 КПК України, оскільки безпідставно відхилив клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів, унаслідок чого не встановив дійсних обставин справи та необґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції.

До того ж захисник вважає, що апеляційний суд усупереч вимогам ст. 419 КПК України, не надав оцінки всім доводам викладеним в апеляційній скарзі сторони захисту, формально підійшов до її розгляду і постановив рішення, що не відповідає положенням статей 370, 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечення на касаційну скаргу

захисника не надходили.

У судовому засіданні захисник підтримав подану касаційну скаргу, а прокурори заперечили щодо її задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, думку учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга захисника підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з вимогами ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

За частиною 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню;

3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту;

4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, що могла призвести до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у цьому кримінальному провадженні

Як установлено у ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України.

Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства та з урахуванням особливостей, передбачених статтями 404, 405 КПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК України.

Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, і повинна бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Крім того, ухвала апеляційного суду за своїм змістом має відповідати вимогам ст. 419 КПК України.

Згідно зі ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційній скарзі, та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.

Тобто суд апеляційної інстанції повинен перевірити і проаналізувати доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх з наявними у кримінальному провадженні матеріалами та дати на них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. Формальний апеляційний перегляд є несумісним із закріпленими у статтях 2, 7 КПК України завданнями та загальними засадами кримінального провадження.

Суд апеляційної інстанції указаних вимог закону не дотримався, залишаючи апеляційну скаргу захисника без задоволення, належним чином не перевірив усіх доводів, не дав на них відповідей, не провів ретельного аналізу й оцінки обставин, на які посилався апелянт, що є неприпустимим з огляду на приписи

ст. 419 КПК України.

Недодержання цих положень закону є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.

Рішення суду апеляційної інстанції, що не містить умотивованих висновків, у межах доводів апеляційної скарги, про доведеність або недоведеність обвинувачення, кваліфікацію злочину, вид і розмір покарання, не відповідає вимогам кримінального процесуального законодавства.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погодившись із вироком районного суду, захисник подав апеляційну скаргу, у якій посилався на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, просив скасувати вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_8 й закрити кримінальне провадження у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпанням можливості їх отримати. Аргументуючи свої вимоги, захисник стверджував, що висновки про винуватість підзахисного ґрунтуються на таких недопустимих доказах, як:

- на протоколі затримання ОСОБА_8 від 07 листопада 2020 року, оскільки не було підстав для його затримання в порядку ст. 208 КПК України; мобільний телефон був вилучений та оглянутий до затримання в порядку ст. 208 КПК України; під час проведення затримання відбувся особистий обшук, а не огляд; протокол затримання було складено пізніше в часі від фактичного затримання;

- протоколі огляду мобільного телефону від 08 листопада 2020 року у зв`язку з тим, що огляд був здійснений з порушенням норм КПК України, а саме статей 168, 171, 258 КПК України, без відповідних ухвал слідчих суддів;

- висновку експерта судової експертизи від 10 березня 2021 року № 22712, оскільки його дослідницька частина не містить інформації щодо застосованих методик дослідження, понад те, в ході її проведення експерт використав спеціальний апаратно-програмний комплекс без ліцензії на програмне забезпечення, тож цю експертизу було здійснено в порушення вимог законодавства стосовно її проведення.

Крім того, зазначав, що інформація про вчинення засудженим інкримінованого йому кримінального правопорушення була отримана до внесення відомостей до ЄРДР, з порушенням вимог КПК України і надалі вона стала підставою для внесення відомостей до ЄРДР.

Проте з оскаржуваної ухвали убачається, що суд апеляційної інстанції, спростовуючи доводи скарги захисника про недопустимість як доказу протоколу затримання ОСОБА_8 від 07 листопада 2020 року, обмежився лише посиланням на відповідні норми КПК України, які регулюють проведення цієї слідчої дії, однак проігнорував інші доводи, які, на думку захисника, є підставами визнання такого доказу недопустимим, а саме: про відсутність підстав для затримання засудженого в порядку ст. 208 КПК України; вилучення та огляд мобільного телефону здійснено до затримання в порядку ст. 208 КПК України; під час проведення затримання відбувся особистий обшук, а не огляд, а також те, що протокол затримання було складено пізніше в часі від фактичного затримання засудженого. Стосовно допустимості як доказу висновку експерта судової експертизи від 10 березня 2021 року № 22712, то цей суд лише зазначив про відсутність підстав вважати його недопустимим в розумінні ст. 87 КК України.

Разом з тим під час перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів установила, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про залишення без задоволення апеляційної скарги захисника, узагалі не взяв до уваги його доводів про недопустимість як доказу протоколу огляду мобільного телефону від 08 листопада 2020 року у зв`язку з тим, що огляд був здійснений з порушенням норм КПК України, а саме статей 168, 171, 258 КПК України, без відповідних ухвал слідчих суддів.

Також у рішенні суд не надав жодної відповіді на довід захисника стосовно того, що інформація про вчинення засудженим інкримінованого йому кримінального правопорушення була отримана до внесення відомостей до ЄРДР, з порушенням вимог КПК України і надалі вона стала підставою для внесення відомостей до ЄРДР.

Колегія суддів акцентує, що перевірка доводів апеляційної скарги щодо допустимості низки доказів, якими було доведено поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_8 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні з належним мотивуванням таких висновків, має суттєве значення для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення і формальний підхід до перевірки таких тверджень є неприпустимим, адже об`єктивна їх оцінка необхідна для підтвердження або спростування наявності в діях засудженого складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1

ст. 111 КК України.

Водночас серед доводів апеляційної скарги захисника, крім іншого, були доводи про те, що жоден доказ не доводить наявності в діях засудженого об`єктивної та суб`єктивної сторін інкримінованого йому кримінального правопорушення, а тому суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про кваліфікацію дій засудженого за ч. 1 ст. 111 КК України.

Утім зі змісту ухвали убачається, що апеляційний суд зосередився виключно на висновках, викладених у вироку суду першої інстанціїзагальними фразами, погодився з висновками цього суду щодо доведення винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

У свою чергу колегія суддів звертає увагу, що за своєю суттю та змістом кваліфікація кримінальних правопорушень завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.

Склад кримінального правопорушення - це сукупність об`єктивних та суб`єктивних ознак, що дозволяють кваліфікувати суспільно небезпечне діяння як конкретне кримінальне правопорушення.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що апеляційний суд, переглядаючи вирок районного суду, не надав відповідей на усі доводи апеляційної скарги захисника, належним чином не мотивував своїх висновків та формально погодився з рішенням суду першої інстанції.

Допущені апеляційним судом порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними, оскільки перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, що зі свого боку в цьому конкретному випадку, з урахуванням визначених законом повноважень суду касаційної інстанції, позбавляє можливості перевірити в касаційному порядку правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, а також правової оцінки обставин, адже вони не були предметом процесуальної перевірки в суді апеляційної інстанції.

З огляду на викладене ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає приписам статей 370, 419 КПК України, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило ухвалити законне та обґрунтоване рішення та могло призвести до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а тому на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України ухвала підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Отже, доводи захисника про те, що апеляційний розгляд цього кримінального провадження відбувся з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, що могло призвести до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, є слушними.

Колегія суддів не перевіряє інших доводів касаційної скарги захисника, оскільки вони пов`язані з оцінкою доказів, що потрібно здійснити суду апеляційної інстанції в ході нового розгляду, тому, з урахуванням змісту доводів і вимог захисника, його касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Під час нового розгляду кримінального провадження апеляційному суду необхідно врахувати викладене, ретельно, з використанням усіх процесуальних можливостей перевірити доводи сторони захисту і обставини, що становлять предмет доказування, та з дотриманням положень гл. 31 КПК України ухвалити законне, обґрунтоване й умотивоване рішення.

Щодо ухвалення рішення про обрання засудженому запобіжного заходу

За положеннями п. 3 ч. 1 ст. 442 КПК України постанова суду касаційної інстанції має містити окреме рішення про запобіжний захід.

Запобіжний захід як захід забезпечення кримінального провадження застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження (ст. 131 КПК України).

Згідно з ч. 3 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції розглядає питання про обрання запобіжного заходу під час скасування судового рішення і призначення нового розгляду у суді першої чи апеляційної інстанції.

Ураховуючи те, що ухвала апеляційного суду скасовується з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, з метою запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, зокрема переховуванню ОСОБА_8 від суду, колегія суддів, виходячи з конкретних обставин кримінального провадження, тяжкості обвинувачення та даних про особу засудженого, вважає за необхідне обрати ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З урахуванням зазначеного колегія суддів вважає, що касаційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню на підставі, передбаченій п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України, з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно повно та всебічно перевірити та врахувати доводи поданої на вирок апеляційної скарги захисника і, залежно від установленого, постановити законне, обґрунтоване й умотивоване судове рішення, яке відповідатиме вимогам статей 370, 419 КПК України.

Інші ж доводи, на які посилається захисник у касаційній скарзі, та які є аналогічними наведеним в апеляційній скарзі, підлягають перевірці, оскільки ухвала апеляційного суду скасовується через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Таким чином, касаційну скаргу захисника необхідно частково задовольнити.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого

ОСОБА_8 задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 06 лютого 2025 року щодо ОСОБА_8 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Обрати ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3