Рішення від 24.06.2025 по справі 120/10197/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

24 червня 2025 р. Справа № 120/10197/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян М.Б., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради Гайсинського району Вінницької області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради Гайсинського району Вінницької області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, дій відповідача щодо зменшення у період з липня 2019 року по травень 2024 року премії, встановленої наказом №27-д від 13.04.2018 в розмірі 60% від посадового окладу з урахуванням надбавки за ранг, надбавки за вислугу років, надбавки за високі досягнення у праці або виконання особливої роботи.

Ухвалою суду від 07.08.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено провадити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У встановлений судом строк від Управління праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради Гайсинського району Вінницької області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування заперечень зазначає, що питання виплати премії є дискреційними повноваженнями начальника управління і вирішується ним відповідно до особистого вкладу працівника в загальні результати роботи, а також в межах коштів, передбачених кошторисом на преміювання та економії фонду оплати праці, а тому така виплата не є обов`язковою. Крім того, вказує, що з 2019 року збільшено фонд заробітної плати та збільшено фонд заробітної плати, тому зменшення розміру премії не призвело до погіршення умов оплати праці передбачених відповідними нормативними актами.

Серед іншого, представник також зазначає про наявність підстав для залишення позову без розгляду у зв`язку із пропуском ОСОБА_1 строку на звернення до суду.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

ОСОБА_1 згідно наказу №72 від 04.09.2001 була прийнята в Управління праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради Гайсинського району Вінницької області на посаду головного спеціаліста з охорони праці.

Наказом №76-K від 01.11.2002 ОСОБА_1 було переведено на посаду головного експерта з умов праці - головного спеціаліста з 01.11.2002 з окладом згідно штатного розпису.

Згідно наказу №29/ОС від 01.08.2022 ОСОБА_1 було переведено на посаду головного спеціаліста з питань охорони праці відділу з питань праці з посадовим окладом згідно штатного розпису.

Наказом №2/ОС від 15.05.2023 ОСОБА_1 , головному спеціалісту з питань охорони праці відділу з питань праці, було продовжено термін перебування на службі в органах місцевого самоврядування на один рік, з 16.05.2023 по 15.05.2024.

Наказом №28/к/тр від 13.05.2024 ОСОБА_1 було звільнено з посади головного спеціаліста з питань охорони праці відділу з питань праці та організації надання соціальних послуг з 14.05.2024 за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію.

Поряд із цим, відповідно до наказу №27-д від 13.04.2018 «Про внесення змін до посадової інструкції головного спеціаліста-експерта з умов праці» начальником Управління ОСОБА_2 на виконання розпорядження міського голови м. Ладижин №34-K від 06.04.2018, з 13.04.2018 було внесено зміни до посадової інструкції головного спеціаліста-експерта з умов праці та визначено нараховувати премію головному спеціалісту - експерту з умов праці ОСОБА_1 з квітня 2018 року у розмірі 60% її посадового окладу з урахуванням надбавки за ранг, надбавки за вислугу років, надбавки за високі досягнення у праці або виконання особливої роботи.

Враховуючи даний наказ, позивач вважає, що з 13.04.2018 по 14.05.2024 їй повинна бути нарахована премія у розмірі 60% її посадового окладу з урахуванням надбавки за ранг, надбавки за вислугу років, надбавки за високі досягнення у праці або виконання особливої роботи, у зв`язку із чим звернулася до суду.

Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступних підстав та мотивів.

Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

У силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Згідно із частинами першою, третьою статті 94 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України Про оплату праці та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

За приписами статті 2 Закону №108/95-ВР структура заробітної плати включає:

- основну заробітну плату - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

- додаткову заробітну плату - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій;

- інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У відповідності до частин другої, третьої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, роботодавець зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Конкретні розміри тарифних ставок (окладів), відрядних розцінок, посадових окладів працівникам, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються роботодавцем з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.

Аналогічні положення містить стаття 15 Закону № 108/95-ВР.

Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів (стаття 98 КЗпП України).

Як убачається з матеріалів справи, позивач під час проходження служби в Управлінні праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради Гайсинського району Вінницької області обіймала посаду спочатку головного експерта з умов праці, надалі головного спеціаліста з питань охорони праці, що відносилися до посад органів місцевого самоврядування та в межах наданих повноважень забезпечувала виконання функцій і завдань, покладених на управління.

Частиною першою статті 16 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі Закон № 280/97-ВР) органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Відповідно до статті 26 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради затверджується за пропозицією сільського, селищного, міського голови структура виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів, витрат на їх утримання.

Правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування регулює Закон України від 07.06.2001 № 2493-III «Про службу в органах місцевого самоврядування» (далі Закон № 2493-III).

Згідно зі статтею 21 Закону № 2493-III умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 № 268 Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів (далі - Постанова № 268) визначено умови оплати праці працівників органів місцевого самоврядування.

Підпунктом 2 пункту 2 Постанови № 268 надано право керівникам органів, зазначених у пункті 1 цієї постанови, у межах затвердженого фонду оплати праці здійснювати преміювання працівників відповідно до їх особистого вкладу в загальні результати роботи, а також до державних і професійних свят та ювілейних дат у 2006 році в межах коштів, передбачених на преміювання у кошторисі відповідного органу, та економії коштів на оплату праці, а починаючи з 1 січня 2007 р. - у межах фонду преміювання, утвореного у розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Конкретизація умов оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування має бути врегульована затвердженим кожним органом місцевого самоврядування відповідним положенням.

Конкретні умови, порядок та розміри преміювання працівників визначаються у положенні про преміювання відповідного органу. Положення про преміювання розробляється органами самостійно із зазначенням умов, критеріїв преміювання, розмірів премій, періодичності виплати премій (щомісячні, квартальні, за результатами півріччя) та премій, які виплачуються за виконання окремих доручень (одноразового характеру), до святкових, ювілейних дат (є одноразовими преміями) тощо.

Отже, враховуючи вищезазначене, преміювання працівників органів місцевого самоврядування здійснюється керівником органу відповідно до положення про преміювання, затвердженого у відповідному органі та в межах фонду оплати праці.

Згідно Положення про преміювання та матеріальне заохочення працівників управління праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради, Положення визначає умови і порядок преміювання працівників відповідно до їх особистого вкладу в загальні результати роботи, а також преміювання до державних і професійних свят та ювілейних дат у межах фонду преміювання, утвореного у розмірі не менше 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці (п.1.1. Положення).

Згідно п.2.1. Положення зазначено, що преміювання працівників здійснюється по підсумках роботи за місяць відповідно до особистого вкладу працівника в загальні результати роботи, з врахуванням фактично відпрацьованого часу на посадовий оклад з урахуванням усіх видів доплат та надбавок, а саме: надбавки за ранги, за вислугу років, за високі досягнення у праці або виконання особливо важливої роботи; доплати за виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників, та інші надбавки та доплати, передбачені чинним законодавством.

Згідно п.2.5. Положення зазначено, що розмір премії кожному працівнику визначає начальник відділу, начальникам відділу та сектору державних соціальних інспекторів визначає начальник управління.

Згідно п.2.10. Положення зазначено, що право зміни розміру премії надається начальнику управління як в односторонньому порядку, так і відповідно по доповідних записок начальників відділів, яке оформлюється наказом по управлінню з зазначенням підстави.

Отже, як вірно наголошує відповідач, преміювання та встановлення відповідних надбавок провадиться у межах наявного фонду оплати праці та належить до дискреційних повноважень роботодавця. Крім того, право встановлення надбавок та премій належить саме до варіативних дискреційних повноважень, в силу яких, роботодавець вільний у виборі в межах затвердженого кошторису встановлювати їх або не встановлювати.

При цьому, премія рахується заохочувальним видом доплат.

Вирішуючи вказаний спір, суд також враховує правову позицію Верховного Суду України, висловлену ним у постанові від 15 травня 2017 року в справі №6-2790цс16, відповідно до якої при вирішенні спорів про виплату премій необхідно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Працівники, на яких поширюються зазначені нормативно-правові акти, можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) лише у випадках і за умов, передбачених цими актами.

Так, частина третя статті 97 КЗпП України тільки зобов`язує власника встановлювати конкретні розміри премій з урахуванням вимог колективного договору, зміст якого повинен відповідати законодавству та угодам.

Законодавство не вимагає, щоб власник реалізував свої повноваження збільшувати, зменшувати розміри премій, які виплачуються конкретним працівникам, повноваження повністю або частково позбавляти конкретного працівника премій обов`язково за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації. Власник має право самостійно вирішувати ці питання, якщо інше не передбачено положенням про преміювання (колективним договором).

Частина четверта статті 97 КЗпП України, яка забороняє власникові приймати одностороннє рішення з питань оплати праці, що погіршує умови, встановлені у відповідному порядку, не стосується випадків, коли власник застосовує встановлені на підприємстві відповідно до законодавства умови оплати праці. Прийняття керівником підприємства на основі положення про преміювання і в межах своєї компетенції рішення про зменшення розміру премій, позбавлення працівників премій повністю або частково, не можна кваліфікувати як погіршення умов оплати праці, про яке працівник повинен бути заздалегідь попереджений.

Подібна правова позиція викладена постанові Верховного Суду у від 28.01.2021 р. у справі № 810/1735/16.

Отже, суд звертає увагу, що премія не є безумовною виплатою. Премія виплачується в межах розмірів, що визначені в Колективному договорі та положенні про преміювання на підставі рішення керівника, виходячи з вкладу конкретного працівника в загальні результати роботи. Прийняття керівником підприємства на основі положення про преміювання рішення з питань преміювання конкретного працівника не є погіршенням його умов оплати праці, про яке він повинен бути заздалегідь попереджений, або яке має узгоджуватися з трудовим колективом чи профспілковою організацією.

Як зазначено судом вище, згідно Положення про преміювання та матеріальне заохочення працівників управління праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради, преміювання працівників управління здійснюється щомісяця на підставі особистого внеску в загальні результати роботи, з урахуванням відпрацьованого часу, посадового окладу та усіх передбачених законодавством доплат і надбавок, у межах фонду преміювання, що формується не менше ніж у розмірі 10% посадових окладів і економії фонду оплати праці.

Відповідно до долучених до матеріалів справи наказів та додатків до них про преміювання ОСОБА_1 отримала:

з квітня 2018 по червень 2019 року 60% премії від посадового окладу з урахуванням надбавки за ранг, надбавки за вислугу років, надбавки за високі досягнення у праці або виконання особливої роботи;

з липня 2019 року по березень 2020 року - 42%;

в квітні 2020 та травні 2020 - 0%;

з червня 2020 року по серпень 2020 - 42%;

за вересень 2020 - 49%;

з жовтня 2020 по липень 2021- 42%;

за серпень 2021 та вересень 2021 - 41%;

з жовтня 2021 по березень 2022 - 38%;

за квітень 2022 -50%;

за травень 2022 та червень 2022 - 38%;

з липня 2022 по жовтень 2023 - 45%;

з листопада 2023 по січень 2024 -55%;

за лютий 2024 - 73%;

за березень 2024 -55%.

Відтак, враховуючи вищевикладене, суд не вбачає в діях відповідача протиправних дій в частині нарахування та виплати премії позивачеві.

Суд зазначає, що премія, як елемент додаткової заробітної плати, має заохочувальний характер та не є обов`язковою виплатою, гарантованою працівнику. Виплата премії залежить від наявності коштів у фонді оплати праці, економії кошторису, фактично відпрацьованого часу та особистого вкладу працівника в загальні результати роботи.

Зміна розміру премії протягом спірного періоду, у тому числі її зменшення або тимчасове ненарахування, не суперечить положенням чинного законодавства та внутрішніх актів відповідача, оскільки є реалізацією дискреційних повноважень керівника, передбачених Положенням про преміювання.

При цьому суд зазначає, що наказ №27-д від 13.04.2018 не носить імперативного характеру на весь період служби позивача та не встановлює безумовного права позивача на постійну фіксовану премію в розмірі 60%, а лише конкретизує преміювання за відповідний період за умови наявності підстав, коштів і дотримання критеріїв, визначених у Положенні.

Суд також враховує, що позивач не надала доказів порушення відповідачем положень чинного трудового законодавства або зловживання дискреційними повноваженнями під час визначення розміру премії, а також не довела, що мала право на постійне отримання премії у фіксованому розмірі.

Щодо посилання відповідача на пропущення позивачем строку звернення, то суд зазначає таке.

Згідно з частиною 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України).

Водночас в силу положень ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у редакції, що була чинною до 19.07.2022, в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Тобто до 19.07.2022 строк звернення до суду з позовом про стягнення належної працівникові заробітної плати та інших пов`язаних з нею компенсаційних виплат не був обмежений будь-якими строками.

Втім, 19.07.2022 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX, яким внесені зміни до законодавства про працю.

Серед іншого вказаним законом частини перша та друга статті 233 КЗпП України викладені у такій редакції:

- працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті;

- із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Отже, після внесення Законом № 2352-IX відповідних змін, частиною другою статті 233 КЗпП України встановлений строк звернення до суду у справах про звільнення (місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення) та у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні (тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні).

Як встановлено матеріалами справи, ОСОБА_1 було звільнено з посади головного спеціаліста з питань охорони праці наказом №28/к/тр від 13.05.2024 з 14.05.2024 у зв`язку з виходом на пенсію за власним бажанням, до суду з адміністративним позовом вона звернулася 01.08.2024, тобто в межах вищезазначеного тримісячного строку.

Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Позивач вмотивованих доводів на підтвердження позову не навела, натомість, відповідач виконав покладений на нього частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок.

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи вимоги законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

З огляду на відмову у задоволенні позову, розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Управління праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради Вінницької області (вул. Процишина, 91, м. Ладижин, Вінницька область, код ЄДРПОУ 20088333)

СуддяМультян Марина Бондівна