Постанова від 24.06.2025 по справі 340/7572/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

24 червня 2025 року м. Дніпросправа № 340/7572/24(суддя Савонюк М.Я.,м. Кропивницький)

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач),

суддів: Іванова С.М., Шальєвої В.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної гвардії України на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 березня 2025 року у справі №340/7572/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної гвардії України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 22 листопада 2024 року звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної гвардії України згідно з яким просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії Головного управління Національної гвардії України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням, ОСОБА_1 , третьої групи інвалідності «Захворювання, Так, пов`язане із проходженням військової служби», оформленого протоколом засідання комісії від 17 жовтня 2024 року №727/975;

- зобов`язати Головне управління Національної гвардії України призначити та виплатити ОСОБА_1 , одноразову грошову допомогу у зв`язку зі встановленням третьої групи інвалідності «Захворювання, Так, пов`язане із проходженням військової служби» у розмірі: 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 1 січня 2021 року.

Позов обґрунтовано тим, що 17.08.2021 року позивачу було встановлено вперше ІІІ (третю) групу інвалідності «Захворювання, так, пов`язане з проходженням військової служби», а тому відповідач зобов`язаний призначити та виплатити ОСОБА_1 , одноразову грошову допомогу у зв`язку зі встановленням третьої групи інвалідності.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 березня 2025 року позов задоволено повністю.

Суд, визнав протиправним та скасував рішення комісії Головного управління Національної гвардії України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ОСОБА_1 третьої групи інвалідності, оформленого протоколом засідання комісії від 17.10.2024 №727/975;

Зобов`язав Головне управління Національної гвардії України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку зі встановленням третьої групи інвалідності у розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01.01.2021.

Стягнув з Головного управління Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 5000 (п`ять тисяч) грн 00 коп.

Рішення суду мотивовано тим, що враховуючи Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 №1-р(II)/2022 та висновки Верховного Суду зроблені у постанові від 12.12.2024 у справі №520/15566/21 позов підлягає задоволенню. Також, суд першої інстанції вирішуючи питання про відшкодування витрат на правничу допомогу виходив з того, що розмір заявлених витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі 15000 грн не є співмірним із складністю справи та не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржив його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову повністю.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що Закон № 2232-ХІІ та Порядок № 975 передбачають обмеження, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, дворічним строком, який обчислюється з моменту первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності. Зважаючи на те, що первинне встановлення ступеня втрати працездатності позивачу мало місце 05.12.2003 року, а третю групу інвалідності позивачу було встановлено 17.08.2021 року, тобто більше як через два роки, підстав для призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням третьої групи інвалідності не має. Також, відповідач зазначає про відсутність підстав для відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу.

Згідно з відзивом на апеляційну скаргу, позивач зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції з`ясовано та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що згідно з довідкою №473 від 05.02.2003 військово-лікарської комісії Військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 встановлено діагноз: розповсюджений остеохондроз хребта з больовим синдромом при фізичних навантаженнях, без порушення функцій. Хронічний вертеброгенний шийно-грудний та поперековий радикуліт без порушення функції, фаза ремісії. Нейроцикуляторна дистонія по гіпертизивному типу з незначними проявами. Нуль ступінь. Хронічний гастрит з нормальною кислоутворчою функцією, рідкими загостреннями. Фаза ремісії та зазначено, що захворювання, ТАК пов`язане з проходженням служби. На підставі статті 71 «г», 55 «в» Розкладу хвороб ОСОБА_1 визнано придатним до військової служби (а.с. 12).

Довідкою ІНФОРМАЦІЯ_1 №1 від 19.12.2003 Серії 2-18 МАЕ №037445 про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності застрахованого у зв`язку з захворюванням, ТАК, пов`язаним із проходженням військової служби, ОСОБА_1 визначено ступінь втрати професійної працездатності 10% (а.с. 13).

Відповідно до військового квитка НОМЕР_3 позивач з 09.02.2009 був прийнятий на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу та направлений до проходження військової служби до внутрішніх військ МВС України (а.с. 10-11).

З метою встановлення ступеню придатності до військової служби за розпорядженням командира Військової частини НОМЕР_4 Національної гвардії України №178 Медичною військово-лікарською комісією ДУ «ТМО МВС України по Кіровоградській області» було проведено медичний огляд ОСОБА_1

За його результатами видано Свідоцтво про хворобу від 29.04.2021 №112/НГ, відповідно до якого позивача визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку (а.с. 20-21).

Відповідно до пункту 12 Свідоцтва №112/НГ ОСОБА_1 встановлено наступні діагнози: Цукровий діабет, тип 2, середнього ступеня тяжкості, ст, субкомпенсації. Діабетична ангіопатія нижніх кінцівок 11 ст. Діабетична полівейропатія, вегето-сенсорні порушення. Стеатогепатит метаболічного генезу з переходом в цироз печінки ступінь фіброзу Е4, ст. субкомпенсації. Гепатоспленомегалія: ГЦН І ст. ІХС: Дифузний кардіосклероз. ШЕ. ГХ ІІ ст., ст. 2 р. 4. СН І зі збереженою СФЛШ. ФК НІ ст. Ангіопаті сітківок ДЕ ІІ ст. змішаного генезу (гіпертонічного, атеросклеротичного, дисметаболічного). Помірний вестибулопатичний, церебростенічнийсиндром. Розповсюджений остеохондроз хребта ІІ ст. (грижа 1.4-1.5 МХД). Хронічна цервікокраніалгія, люмбоішіалгія, стійкий помірний больовий синдром. ПБХ І ст. Поліостеоартроз з переважним ураженням колінних суглобів ІІ ст. правого плечового суглобу І-ІІ ст., ліктьових суглобів І-ІІ ст., мілких суглобів обох плюсн, міжфалангові зчленувань обох стоп ІІ ст. Стійкій помірний больовий синдром. ПФС 1 ст. Хронічний двобічний кохлеарний неврит. Приглухуватість ІІ ст. Дерматит слухових проходів. Хронічний гастродуоденіт, не асоційований з Н. руlогі, зі збереженою кислотоутворюючою фукцією шлунку ст. ремісії. Хронічний комбінований геморой ІІ ст., ст. ремісії. Деструкція скловидного тіла обох очей, Відшарування задньої голоїдної мембрани OS. Хронічний простатит, стадія ремісії. Захворювання, ТАК, пов`язані з проходженням військової служби.

Наказом командира військової частини НОМЕР_5 Національної гвардії України №110 від 28.05.2021 припинено (розірвано) контракт про проходження громадянами України військової служби в Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення щодо капітана ОСОБА_1 , звільненого відповідно до підпункту «б» пункту два частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у відставку за станом здоров`я з правом носіння військової форми одягу з 28.05.2021 (а.с. 22).

З 17.08.2021 позивачу встановлено 3 групу інвалідності за захворюванням, яке пов`язане із проходженням військової служби, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією Серії 12 ААБ №574492 від 15.09.2021 (а.с. 15).

Згідно з довідкою КЗ «КОБ МСЕ КОР» про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках від 15.09.2021 Серії 12 ААА №008939 встановлено ступінь втрати працездатності ОСОБА_1 30%. Причини втрати професійної працездатності ТАК, пов`язані з проходженням військової служби (а.с. 14).

У зв`язку з встановленням інвалідності ІІІ (третьої) групи позивач 16.08.2024 звернувся до Військової частини НОМЕР_5 Національної гвардії України з рапортом про виплату одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку №975.

Протоколом №727/975 від 17.10.2024 засідання комісії Головного управління Національної гвардії України щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися після 01 січня 2014 року зокрема встановлено, що Кіровоградським обласним центром медико-соціальної експертизи Обласною МСЕК № 1 ОСОБА_1 при первинному огляді з 05.12.2003 було встановлено 10% втрати працездатності внаслідок захворювання пов`язаного з проходженням військової служби (копія довідки від 19.12.2003 серія 2-18 МАЕ № 037445). Кіровоградським обласним центром медико-соціальної експертизи Обласною МСЕК № 1 ОСОБА_1 при черговому огляді з 17.08.2021 було встановлено третю групу інвалідності внаслідок захворювання пов`язаного з проходженням військової служби (копія довідки від 15.09.2021 серія 12 ААБ № 574492). З дня первинного встановлення капітану ОСОБА_1 10% втрати працездатності внаслідок захворювання пов`язаного з проходженням військової служби, до дня встановлення ОСОБА_1 третьої групи інвалідності внаслідок захворювання пов`язаного з проходженням військової служби минуло більш ніж два роки.

З урахуванням наведеного, комісією прийнято рішення згідно з яким «відповідно до пункту 4 статті 16-3 Закону (в редакції, що діяла на момент виникнення правовідносин, на 17.08.2021) та пункту 8 Порядку (в редакції, що діяла на момент виникнення правовідносин, на 17 серпня 2021 року) призначення та виплату одноразової грошової допомоги капітану ОСОБА_1 за встановлену з 17.08.2021 третю групу інвалідності внаслідок захворювання пов`язаного з проходженням військової служби не здійснювати» (а.с. 38-39).

Законність та обґрунтованість вищезазначеного рішення відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення, виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни врегульовано Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).

Відповідно до статті 41 Закону №2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом №2011-ХІІ.

Згідно з підпунктом 2 пункту 1 статті 3 Закону №2011-XII дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Пунктом 1 статті 16 Закону №2011-XII передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Підпунктом 4 пункту 2 статті 16 цього Закону встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Підпунктом «б» пункту 1 статті 16-2 Закону №2011-ХІІ (в редакції, чинній на момент звернення позивача за призначенням допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності) визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності І групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб встановлення військовослужбовцю Інвалідності IIІ групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Пунктами 2, 4 статті 16-3 Закону №2011-XII (в редакції, чинній на час первинного огляду позивача органами МСЕК та встановлення відсотку втрати працездатності) передбачалось, що у випадках, визначених підпунктами 4-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов`язаним або резервістам. Якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

За правилами статті 16-4 Закону №2011-XII призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком: а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення; б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння; в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом); г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Пунктом дев`ятим статті 16-3 Закону №2011-ХІІ встановлено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання цієї норми, Кабінет Міністрів України постановою від 25.12.2013 №975 затвердив Порядок №975, пунктом 2 якого передбачено, що особам, які до набрання чинності Порядком мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Підпунктом 2 пункту 3 Порядку №975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Положення статті 16-3 цього Закону застосовуються при вирішенні питання щодо отримання доплат між розміром раніше отриманої одноразової грошової допомоги при встановленні інвалідності нижчої групи (меншого відсотка втрати працездатності) та розміром одноразової грошової допомоги яка повинна виплачуватись при встановлені інвалідності вищої групи (більшого відсотка втрати працездатності).

Cвоєю чергою, стаття 16 Закону №2011-XII визначає перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, а стаття 16-3 Закону визначає порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

На момент первинного встановлення позивачу ступеня втрати працездатності (17.08.2021) зазначені вище Закон №2011-XII та Порядок №975 не містили норми, яка б встановлювала строк реалізації права на одноразову грошову допомогу при подальшому встановленні особі групи інвалідності за наслідками повторного медичного огляду, особливо у разі зміни причини інвалідності.

В подальшому з 01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-УІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким доповнено пункт 4 статті 16-3 Закону №2011-XII абзацом 2, відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку зі змінами, що відбулися, не здійснюється.

Саме ця норма стала підставою для відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги.

Однак, у подальшому Рішенням Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 №1-р(ІІ)/2022 приписи пункту 4 статті 16-3 Закону України №2011-XII визнано такими, що не відповідають Конституції України, а саме: статтям 1, 3, частині першій та другій статті 8, частині п`ятій статті 17, частині першій статті 17 Конституції України.

Конституційний Суд України при розгляді цієї справи для встановлення об`єктивної виправданості наведеного законодавчого обмеження реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги в збільшеному розмірі саме строком у два роки, зауважив, що науково вивірені знання та досвід роботи закладів охорони здоров`я, як випливає з матеріалів цієї справи, не свідчать на користь того, що погіршення стану здоров`я військовослужбовців, військовозобов`язаних або резервістів не може настати після спливу цього строку.

Установлення такого законодавчого обмеження є невиправданим з огляду також на те, що законодавець мав можливість обрати для досягнення цієї ж мети засіб, який менш обтяжливо зачіпав би сферу реалізації прав військовослужбовців на соціальний захист.

Аналіз положень Закону свідчить про те, що не врегульованими є випадки пропуску такого строку з виключних підстав, визнання відповідними органами поважними причин його пропуску за наявності об`єктивно непереборних обставин, які пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Тому, на підставі наведеного Конституційний Суд України дійшов висновку, що встановлені оспорюваними приписами Закону обмеження права на одноразову грошову допомогу не відповідають вимогам домірності.

Конституційний Суд України зазначає, що конституційний обов`язок держави щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців (статті 17, 46 Конституції України) є значущішим ніж будь-які цілі, досягнення яких законодавець визначав як підставу для запровадження обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги у збільшеному розмірі при зміні групи інвалідності, збільшенні відсотка втрати працездатності часовими рамками.

Установлені приписами пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги у більшому розмірі за умови встановлення вищої групи інвалідності (або більшого відсотка втрати працездатності) лише протягом двох років є невиправданими та такими, що непропорційно обмежують право на посилений соціальний захист військовослужбовців, гарантований частиною першою статті 46 Конституції України у взаємозв`язку з частиною п`ятою її статті 17 (пункт 5.3. Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 №1-р(II)/2022).

Конституційний Суд України вважає невиправданим законодавчо обмежувати часовими рамками (строком у два роки) настання причинно-наслідкового зв`язку між пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим особою під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням нею обов`язків військової служби, та динамікою стану здоров`я. Такий правоприпиняючий строк має бути об`єктивно оцінений, обумовлений індивідуальним станом здоров`я кожної особи, яка отримала поранення (контузію, травму або каліцтво) під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням нею обов`язків військової служби, в межах розумного строку (пункт 6.1. Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 №1-р(II)/2022).

Таким чином, оспорювані приписи Закону, якими встановлено обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі за умови встановлення вищої групи інвалідності (або більшого відсотка втрати працездатності) лише протягом двох років, не узгоджуються з засадничими конституційними цінностями, зокрема такими, як принцип поваги до захисту прав людини, принцип верховенства права в аспекті домірності та вимог щодо соціального захисту військовослужбовців (статті 3, 8, 17, 46 Конституції України) (пункт 6.2. Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 №1-р(II)/2022).

У разі недотримання принципу верховенства права (відсутність дискримінації і рівність перед законом), невідповідності приписів закону нормам Конституції України, суд в силу приписів частини четвертої статті 7 КАС України при виборі норм права, які застосовуються до спірних відносин при вирішенні спору, має застосувати принцип верховенства права.

Суд має застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу, а саме, норми Конституції України, а не норми закону, оскільки пряме (безпосереднє) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України у цілому або частково.

Положення частини четвертої статті 7 КАС України мають бути застосовані до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними. Після прийняття рішення Конституційним Судом України застосуванню підлягають положення Конституції України із урахуванням юридичної позиції, сформульованої у рішенні Конституційного Суду України.

Суди не мають застосовувати положення законів, які не відповідають Конституції, незалежно від того, чи визнавалися вони Конституційним Судом України неконституційними, тобто закони, що суперечать Конституції України не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними.

З огляду на принцип верховенства права (відсутність дискримінації і рівність перед законом) й визначені у частинах третій та четвертій статті 7 КАС України правила, до спірних правовідносин застосовуються приписи статей 3, 8, 17, 46 Конституції України щодо соціального захисту військовослужбовців як норми прямої дії з урахуванням наданої МСЕК оцінки стану здоров`я кожної особи, яка отримала поранення (контузію, травму або каліцтво) під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням нею обов`язків військової служби.

Установлені пунктом 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги у більшому розмірі за умови встановлення вищої групи інвалідності (або більшого відсотка втрати працездатності) лише протягом двох років, на думку Судової палати, суперечать Конституції України з моменту встановлення такого обмеження.

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 10.12.2024 №240/19209/21 дійшов висновку, що на будь-якій стадії судового процесу у випадку, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції, він не застосовує такий закон чи інший правовий акт, зокрема й до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії, оскільки принцип прямого (безпосереднього) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України.

Суди застосовують процесуальний механізм, передбачений частиною четвертою статті 7 КАС України, зокрема й у випадку, коли Конституційним Судом України сформульовано юридичну позицію щодо положення закону, яке підлягало застосуванню на час виникнення відповідних правовідносин.

Установлені пунктом 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі за умови встановлення вищої групи інвалідності (або більшого відсотка втрати працездатності) лише протягом двох років суперечать Конституції України, а тому для вирішення цього спору підлягає застосуванню частина перша статті 46 Конституції України у взаємозв`язку з частиною п`ятою її статті 17 як норми прямої дії з урахуванням юридичної позиції Конституційного Суду України, сформульованої у Рішенні від 06.04.2022 №1-р(II)/2022.

Не зважаючи на те, що позивачу первинна ІІ група інвалідності встановлена у понад дворічний строк і до ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 06.04.2022 №1-р(II)/2022, Судова палата дійшла висновку, що частина четверта статті 16-3 Закону №2011-ХІІ щодо визначення підстав для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги, як то сплив дворічного строку у разі зміни групи інвалідності після первинного її встановлення, до спірних правовідносин не застосовується.

Застосовуючи наведені вище висновки до обставин цієї справи, колегія суддів вважає, що відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги з посиланням на пункт 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ та пункт 8 Порядку №975 у зв`язку із тим, що між первинною втратою працездатності, яка визначалася у відсотках та втратою працездатності у вигляді встановлення III групи інвалідності пройшов термін понад 2 роки, діяв всупереч принципу верховенства права (дотримання прав людини, відсутності дискримінації та рівності перед законом), тобто не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією України.

Аналогічна правова позиція щодо застосування вищезазначених норм права викладена у постанові Верховного Суду від 12.12.2024 у справі №520/15566/21.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність підстав для відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

У частині сьомій статті 134 КАС України вказано, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При розгляді справи судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, у постанові Верховного Суду від 19.12.2023 у справі № 340/1269/19.

Зважаючи на відсутність клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами у суді першої інстанці, суд апеляційної інстанції зробив висновок про безпідставність цих доводів апеляційної скарги.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної гвардії України залишити без задоволення, а рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 березня 2025 року у справі №340/7572/24 без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено 24 червня 2025 року.

Головуючий - суддяВ.Є. Чередниченко

суддяС.М. Іванов

суддяВ.А. Шальєва