Постанова від 24.06.2025 по справі 826/6506/15

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2025 року

м. Київ

справа № 826/6506/15

адміністративне провадження № К/9901/21562/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А., Судді: Юрченко В.П., Гончарова І.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліндстрем»

на додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2020 року (Судді: Аліменко В.О., Безименна Н.В., Кучма А.Ю.),

у справі №826/6506/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліндстрем»

до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві (правонаступник Головне управління ДПС у м. Києві)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ліндстрем» (далі - позивач, ТОВ «Ліндстрем») звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач), в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 11 листопада 2014 року №0003502205 та №0003512205 (т. 1 а.с. 5-11).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 вересня 2016 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено (т. 2 а.с. 131-133).

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2017 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 11 червня 2019 року, скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 вересня 2016 року та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено (т. 2 а.с. 189-197, 240-249).

07 серпня 2019 року ТОВ «Ліндстрем» звернулось до Шостого апеляційного адміністративного суду з заявою про ухвалення додаткового рішення у даній справі про розподіл судових витрат, шляхом стягнення на користь позивача судового збору, сплаченого ним за подання позовної заяви та апеляційної скарги у даній справі в загальному розмірі 154 017,15 грн, з яких 487,20 грн - за подання позовної заяви, та 153 529,95 грн - за подання апеляційної скарги (т. 3 а.с. 1-2). До вказаної заяви позивачем додані копії платіжних доручень № 390 від 09.04.2015 р. на суму 487,20 грн, та № 3340 від 20.10.2016 р. на суму 153 529,95 грн, а також роздруківки судових рішень суду апеляційної та касаційної інстанції у даній справі з ЄДРСР (т. 3 а.с. 5-14, 15, 16).

Додатковою постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2020 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліндстрем» задоволено частково. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (ЄДРПОУ 43141267) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліндстрем» (ЄДРПОУ 34355058) 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп. сплаченого судового збору. В іншій частині заяву залишено без розгляду (т. 3 а.с. 34-35).

Мотивом для часткового задоволення заяви стали висновки суду апеляційної інстанції про те, що матеріали справи містять платіжне доручення № 390 від 09.04.2015 р. на суму 487,20 грн, у зв`язку з чим, вказана сума судового збору додатковою постановою суду від 23.07.2020 року була стягнута на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (який є правонаступником ДПІ у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві, внаслідок реорганізації цього органу).

Однак підставою для залишення без розгляду заяви Товариства в частині стягнення судового збору на суму 153 529,95 грн (за подання апеляційної скарги), слугували висновки суду апеляційної інстанції про недотримання позивачем вимог частини 7 статті 139 КАС України з огляду на те, що до закінчення судових дебатів у справі, а також, протягом п`яти днів після ухвалення рішення, позивачем не було подано відповідних доказів, оскільки копія платіжного доручення № 3340 від 20.10.2016 р. на суму 153 529,95 грн була подана лише разом із заявою про ухвалення додаткового судового рішення у цій справі (т. 3 а.с. 34-35).

25.08.2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліндстрем» на додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2020 року у даній справі. Підставою касаційного оскарження скаржником зазначено пункт 3 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України із посиланням на відсутність висновку Верховного Суду щодо стягнення судового збору, якщо оригінал доказів про його сплату втрачений з матеріалів справи не з вини однієї зі сторін (т. 3 а.с. 38-43).

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права з огляду на те, що судом протиправно покладено на позивача відповідальність за помилки в діях органів державної влади, оскільки Товариство подало докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги разом з апеляційною скаргою, вказавши в переліку додатків до апеляційної скарги квитанцію про сплату судового збору. Однак, ці докази не були долучені судом до матеріалів справи, а факт їх ненадання не зафіксовано шляхом складення відповідного акту відсутності документа, як це передбачено вимогами Інструкції з діловодства в адміністративних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 17.12.2013 № 174 і в описі справи відсутня відмітка про те, що до апеляційної скарги не додається один із додатків. При цьому за доводами скаржника, суд апеляційної інстанції під час вирішення питання відкриття апеляційного провадження досліджував відповідність апеляційної скарги вимогам КАС України, а відповідно - і наявність доказів сплати судового збору за її подання. Крім цього, скаржник посилався на неможливість застосування до питання стягнення судового збору положень частини 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки процесуальне законодавство розмежовує поняття «судовий збір» та «витрати, пов`язані з розглядом справи», тоді, як вимоги частини 7 статті 139 КАС України не стосуються подання доказів сплати судового збору.

Враховуючи викладене, скаржник просив суд скасувати додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2020 року у справі №826/6506/15, задовольнити касаційну скаргу та прийняти нову постанову, якою у повному обсязі задовольнити заяву позивача від 07 серпня 2019 року про ухвалення додаткового судового рішення і стягнути сплачений ним судовий збір (т. 3 а.с. 38-43).

Верховним Судом відкрито провадження у даній справі, закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду в поряду письмового провадження на підставі наявних у ній матеріалів (т. 3 а.с. 49-50).

Відзив на касаційну скаргу від відповідача на адресу Суду не надходив, що у відповідності до вимог частини 4 статті 338 КАС України, не перешкоджає перегляду додаткової постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог частини 1 статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши додаткову постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Так, у відповідності до вимог Кодексу адміністративного судочинства України (в ред. Закону від 05.01.2017 № 1798-VIII, чинній станом на дату ухвалення постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2017 року), якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 статті 94 КАС України в редакції Закону № 484-VIII від 22.05.2015).

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції або Верховний Суд України, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (частина шоста статті 94 із змінами, внесеними згідно із Законом № 192-VIII від 12.02.2015). Суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою (частина 1 статті 98 КАС України (в ред. Закону від 05.01.2017 № 1798-VIII).

У відповідності до вимог Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 04.11.2018, Закону № 2581-VIII, чинній станом на час звернення позивача до суду апеляційної інстанції з заявою від 07 серпня 2019 року, а також станом на час прийняття судом апеляційної інстанції додаткової постанови), суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, судом не вирішено питання про судові витрати (частина 1 статті 252 КАС України).

При цьому, у відповідності до вимог частини 1 статті 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно зі статтею 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; витрати сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; витрати пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів тощо.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною 6 статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною 7 статті 139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як встановлено судом касаційної інстанції, підставою для звернення позивача до суду апеляційної інстанції із заявою від 07 серпня 2019 року про ухвалення додаткового рішення у даній справі слугувало не вирішення судом апеляційної інстанції в постанові від 31 січня 2017 року питання розподілу судових витрат щодо стягнення на користь позивача судового збору, сплаченого ним за подання позовної заяви в розмірі 487,20 грн та апеляційної скарги у даній справі в розмірі 153 529,95 грн, що підтверджено заявником доданими до цієї заяви копіями платіжних доручень про сплату судового збору.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без розгляду заяву Товариства в частині стягнення судового збору на суму 153 529,95 грн (за подання апеляційної скарги), керувався недотриманням позивачем строків, встановлених частиною 7 статті 139 КАС України для подання підтверджуючих доказів, оскільки копія платіжного доручення № 3340 від 20.10.2016 р. на суму 153 529,95 грн була подана лише разом із заявою про ухвалення додаткового судового рішення у цій справі, а не до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду на виконання вимог частини 7 статті 139 КАС України.

Однак колегія суддів вважає передчасними такі висновки суду апеляційної інстанції з наступних підстав.

У відповідності до вимог частини 2 статті 187 КАС України (в редакції, Закону № 2453-VI від 07.07.2010) чинній станом на час постановлення судом апеляційної інстанції ухвали про відкриття апеляційного провадження від 02 листопада 2016 року) (т. 2 а.с. 146), отримавши апеляційну скаргу, суддя-доповідач протягом трьох днів перевіряє її відповідність вимогам статті 187 цього Кодексу і за відсутності перешкод постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження.

Згідно з вимогами частини 6 статті 187 КАС України, документ про сплату судового збору додається до апеляційної скарги.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674-VI, судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

При цьому згідно з вимогами статті 9 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674-VI, Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Однак судом апеляційної інстанції, під час висновку про не подання позивачем доказів у встановлений частиною 7 статті 139 КАС України строк (копії платіжного доручення № 3340 від 20.10.2016 р. на суму 153 529,95 грн, доданого до заяви від 07.08.2019 року), помилково не враховані вимоги частини 6 статті 187 КАС України (в редакції, Закону № 2453-VI від 07.07.2010, чинній на час подання позивачем апеляційної скарги), якою встановлено, що документ про сплату судового збору додається до апеляційної скарги.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи міститься апеляційна скарга від 24.10.2016 року, в переліку додатків якої позивачем зазначено: «оригінал платіжного доручення про сплату судового збору з відміткою банку про виконання» (т. 2 а.с. 135-143). Однак, як слушно зауважено в доводах касаційної скарги, оригінал платіжного доручення відсутній в матеріалах даної справи, як і відсутній відповідний акт, який повинен бути складений працівниками служби діловодства (канцелярії) суду на виконання вимог п. 2.1.7, 2.1.8, 6.1.13 Інструкції з діловодства в адміністративних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 17.12.2013 № 174, який фіксував би відсутність документа, під час відкриття конверта (пакета), в якому надійшла апеляційна скарга.

До того ж, в матеріалах справи міститься супровідний лист Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 листопада 2016 року, у відповідності до якого справа, разом із апеляційною скаргою з копіями та додатками на 10 арк., включаючи документ про сплату судового збору від 20.10.16 № 3340 на суму 153 529,95 грн була направлена до суду апеляційної інстанції (т. 1 а.с. 144), чому не надано оцінку судом апеляційної інстанції під час висновку про те, що підтверджуючі докази сплати судового збору були надані лише разом із заявою про ухвалення додаткового судового рішення у цій справі.

При цьому у відповідності до вимог п. 6.1.14 Інструкції з діловодства в адміністративних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 17.12.2013 № 174, у разі надходження до адміністративного суду судової справи обов`язково перевіряється наявність додатків, указаних у супровідному листі суду, здійснюється огляд стану справи (наявність томів, повнота підшивання матеріалів справи, наявність опису, відповідність змісту опису фактичній наявності документів, належність оформлення і засвідчення підписами та печатками опису справи).

Колегія суддів звертає увагу, що співвідношення принципу доступу до правосуддя та обов`язку сплати судового збору під час звернення до суду, вимагає від суду тлумачити будь-які обов`язки зі сплати судового збору так, щоб жодним чином не ускладнити їх виконання позивачем (заявником, скаржником).

Тоді, як позивач (заявник, скаржник) виконує свій процесуальний обов`язок щодо сплати судового збору в момент зарахування визначеної Законом України «Про судовий збір» суми до спеціального фонду Державного бюджету України і у відповідності до вимог процесуального законодавства, повинен додати до апеляційної скарги документ про сплату судового збору. При цьому як перевірка наявності документа про сплату судового збору, доданого до апеляційної скарги, так і перевірка зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України у спірній ситуації була покладена на суд апеляційної інстанції.

Однак колегія суддів звертає увагу, що за приписами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відсутність у матеріалах даної справи оригіналу платіжного доручення № 3340 від 20.10.2016 р. на суму 153 529,95 грн та не встановлення судом апеляційної інстанції факту його втрати, а також відсутність можливості у суду касаційної інстанції перевірити зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, унеможливлює суд касаційної інстанції вирішити питання щодо розподілу судових витрат в частині стягнення вказаної суми судового збору на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у відповідності до поданої ним заяви від 07 серпня 2019 року під час перегляду оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

Так, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити касаційну скаргу, скасувати додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2020 року в частині залишення без розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліндстрем» від 07 серпня 2019 року про ухвалення додаткового рішення у даній справі щодо стягнення на користь позивача судового збору на суму 153 529,95 грн і в цій частині направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліндстрем», задовольнити частково.

Скасувати додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2020 року у справі № 826/6506/15 в частині залишення без розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліндстрем» від 07 серпня 2019 року про ухвалення додаткового рішення у даній справі щодо стягнення на користь позивача судового збору на суму 153 529,95 грн і в цій частині направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2020 року у справі № 826/6506/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.А. Васильєва Судді: В.П. Юрченко І.А. Гончарова