Ухвала від 24.06.2025 по справі 160/2571/25

УХВАЛА

24 червня 2025 року

м. Київ

справа №160/2571/25

адміністративне провадження № К/990/23703/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

перевіривши касаційну скаргу адвоката Сиромятникова Едуарда Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Павлоградського відділу державної виконавчої служби у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державна служба України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,-

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом, в якому просив: скасувати постанову від 18 листопада 2024 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3, прийняту старшим державним виконавцем Павлоградського відділу державної виконавчої служби у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Правдун О.С.; скасувати постанову від 15 листопада 2024 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2, прийняту старшим державним виконавцем Павлоградського відділу державної виконавчої служби у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Правдун О.С.; скасувати постанову від 15 листопада 2024 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1, прийняту головним державним виконавцем Павлоградського відділу державної виконавчої служби у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ломаєвою С.М.; скасувати постанову від 06 грудня 2024 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_4, прийняту головним державним виконавцем Павлоградського відділу державної виконавчої служби у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ломаєвою С.М.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Також, роз`єднано позовні вимоги у справі № 160/2571/25 за позовом ОСОБА_1 до Павлоградського відділу державної виконавчої служби у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними та скасування постанов, в самостійні провадження. У провадженні суду в адміністративній справі № 160/2571/25 залишено позовні вимоги ОСОБА_1 до Павлоградського відділу державної виконавчої служби у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування постанови від 18 листопада 2024 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3, прийняту старшим державним виконавцем Павлоградського відділу державної виконавчої служби у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Правдун О.С.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 01 травня 2025 року, відмовлено повністю у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 .

03 червня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга адвоката Сиромятникова Едуарда Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , якій скаржник просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01 травня 2025 року прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Предметом спору у цій справі є правомірність винесення постанов про відкриття виконавчого провадження.

Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Згідно частини третьої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Положеннями статті 287 КАС України передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.

З матеріалів касаційної скарги вбачається, що в цій справі спір виник у відносинах з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби.

За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішень судів попередніх інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.

Такими чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм.

Так, позивач, оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які регулюються статтею 287 КАС України, вважає, що дана касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Верховний Суд відхиляє зазначені доводи заявника з огляду на те, що вони мають загальний характер та притаманні кожній аналогічній справі. При цьому заявником касаційної скарги не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. У поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи.

Суд касаційної інстанції зауважує, що сама лише вказівка на те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, без належного та фундаментального обґрунтування, та за відсутності належних та допустимих доказів, не може бути визнана судом підставою, що підпадає під дію підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції.

На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Проаналізувавши встановлені судами обставини справи, предмет спору та обраний заявником касаційної скарги спосіб захисту його прав, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що представником скаржника не доведено, а судом не встановлено, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду цієї касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики у цій категорії адміністративних справ.

Також скаржник зазначає, що ця справа має виняткове значення для позивача.

Стосовно "виняткового значення" справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.

Проте, посилання скаржника про те, що справа має виняткове значення для позивача, не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів, доводи скаржника в цій частині зводяться виключно до незгоди з рішеннями судів попередніх інстанцій.

Верховний Суд зазначає, що незгода із судовим рішенням не свідчить про винятковість справи, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання відповідних наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є передбачуваним процесом.

У касаційній скарзі не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості, а також не виділено вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.

Обґрунтовуючи наявність загальних підстав на касаційне оскарження, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 21, 22, 24, 65 Конституції України, статей 7, 245, 268, 285, 307, 308 КУпАП, статей 3, 18, 26, 27, 42 Закону України «Про виконавче провадження», статей 1, 6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», пункти 3, 7, 8, 9 частини другої статті 2, стстаттей 6, 7, 9 КАС України, а також статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції та статті 14 Конвенції в контексті його статусу мобілізованого військовослужбовця, який бере участь у бойових діях.

Так, Верховний Суд звертає увагу скаржника, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.

Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.

Верховний Суд наголошує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України треба зазначати, щодо яких саме правовідносин Верховний Суд ще не сформував правового висновку, а не абстрактно на це посилатися.

Також посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржником не зазначено: 1) за результатами розгляду касаційної скарги, який саме висновок має бути сформований Верховним Судом з урахуванням зазначених нею норм матеріального та/або процесуального права; 2) необхідності висновку Верховного Суду щодо цих норм, за обставин, установлених судами саме у цій справі.

Верховний Суд звертає увагу скаржника на те, що саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.

Наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, тобто - до їх переоцінки, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень (пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України) та виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Проаналізувавши встановлені судами обставини справи, предмет спору та обраний заявником касаційної скарги спосіб захисту його прав, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що позивачем не доведено, а судом не встановлено, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду цієї касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики у цій категорії адміністративних справ.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою необхідно відмовити.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 287, 333 КАС України, Суд-

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою адвоката Сиромятникова Едуарда Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Павлоградського відділу державної виконавчої служби у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державна служба України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови.

Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

СуддіА.Г. Загороднюк Л.О. Єресько В.М. Соколов