Рішення від 18.06.2025 по справі 127/33102/24

Справа № 127/33102/24

Провадження № 2/127/4842/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2025 рокум. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Іщук Т. П.,

за участі секретаря судового засідання Коваленко Д. І.,

позивача ОСОБА_1 , її представника - адвоката Кравець В. А., представника відповідача - адвоката Зубаня О. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі Органу опіки та піклування Тульчинської міської ради Вінницької області, про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , за участі Органу опіки та піклування Тульчинської міської ради Вінницької області, про позбавлення батьківських прав. Свої позовні вимоги мотивує тим,що від спільного подружнього життя у них народилося двоє синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказує, що їх спільне життя не склалося, у 2016 році відповідач покинув її із дітьми та більше із ними не проживав. У 2017 році, після вчинення відповідачем відносно неї домашнього насильства, ОСОБА_2 дітей не відвідував, жодного разу з ними не бачився, не брав участі у їх вихованні. Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 25 червня 2018 року шлюб між нею та відповідачем розірвано.

Позивач зазначає, що відповідач ніяким чином не піклується про дітей, не проявляє заінтересованості в їх подальшій долі, не цікавиться успіхами синів, їх навчанням та станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, підготовкою до самостійного життя, зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дітей, що негативно впливає на їх фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з синами в обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення; не сприяє засвоєнню ними загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу; не створює умов для отримання ними освіти - виникли умови, які шкодять дітям. При цьому вказує, що позивач вирішує усі питання щодо виховання синів самостійно, без будь-якої участі та підтримки відповідача, в свою чергу відповідач ОСОБА_2 ухиляється від виконання батьківських обов`язків, свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками, у зв`язку з цим просить позбавити відповідача ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 21 жовтня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду в порядку загального позовного провадження та залучено до участі в справі Орган опіки та піклування Тульчинської міської ради Вінницької області.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 09 грудня 2024 року підготовче провадження у справі закрито, призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 16 січня 2025 року постановлено повернутися до розгляду справи на стадію підготовчого провадження.

17 січня 2025 року представником ОСОБА_2 - адвокатом Зубанем О.О. подано відзив на позов, в якому він заперечує щодо задоволення позовних вимог. Вказує, що ОСОБА_2 завжди виявляє стійке бажання приймати участь у вихованні своїх дітей, проте позивач чинить йому в цьому перешкоди, намовляє дітей проти батька, обмежує спілкування дітей не лише із ним, а й з усіма родичами зі сторони відповідача.Вважає, що основною ціллю позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 є отримання можливості убезпечити позивачем її нинішнього чоловіка від мобілізації та забезпечити йому вільний перетин кордону. Зазначає, що відповідач своїми діями не завдає дітям жодної шкоди, він справно та регулярно платить аліменти, борг у нього відсутній, відповідач ніколи не відмовляв позивачці у наданні будь-якої допомоги, зокрема позивач двічі зверталася до нього із проханнями надати дозволи для виїзду дітей за кордон, кожного разу він оформляв такі дозволи. Вказує, що діти проживають за межами України, позивач не повідомила йому точне місце проживання та навчання дітей, а, відповідач, враховуючи інтереси дітей, уникав конфліктів із позивачем, щоб відгородити від цього дітей. Зазначає, що відповідач є інвалідом війни, має захворювання - цукровий діабет, з 2021 року безперервно перебуває за кордоном, де отримує необхідне лікування. Вказує, що ОСОБА_2 не було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП, про що вказує позивач, оскільки адміністративні матеріали щодо нього були повернуті відділу поліції для усунення недоліків. Крім того, зазначає, що із висновку про доцільність позбавлення батьківських прав слідує, що з 2020 року позивач разом із дітьми проживає в м. Познань Республіки Польща, а в акті обстеження умов проживання дітей від 01 липня 2024 року вказано, що сім`я проживає у м. Тульчин. Також позивачем до суду надано довідку голови квартального комітету від 28 червня 2024 року про те, що ОСОБА_2 не займається вихованням дітей, хоча згідно відомостей Державної прикордонної служби України, діти з 2020 року перебувають у Республіці Польщі, у зв`язку з чим вважає дані документи суперечливими. Вважає, що висновок органу опіки та піклування винесений без з`ясування усіх обставин, є необґрунтованим, оскільки в ньому не вказано, яку користь для дітей принесе позбавлення відповідача батьківських прав, не вказано, яку шкоду приносить чи може принести їм батько, якщо батьківські права будуть збережені, не з`ясовано думку дітей щодо цього. Вказує, що ОСОБА_2 не зловживає алкогольними та наркотичними засобами, не перебуває на обліку в психіатричному та неврологічному диспансерах. Вважає, що відсутні підстави для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, в матеріалах справи відсутні докази, що орган опіки та піклування з`ясовував питання виконання відповідачем своїх батьківських обов`язків і застосовував відносно нього попереджувальні заходи, до моменту звернення до суду з даним позовомпозивача ні в у службу у справах дітей, ні в поліцію не зверталася з приводу неналежного виконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків чи неправомірних дій щодо дітей.

Представник позивача надала відповідь на відзив та підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити в повному обсязі. При цьому, звертає увагу, що, відповідач, заперечуючи щодо позбавлення його батьківських прав, не наводить жодних реальних дій або ж поведінки, спрямованих на виконання батьківських обов`язків. Відповідач з 2017 року і по теперішній час, тобто 7 років, жодного разу не бачився із дітьми. Вважає, що твердження відповідача про те, що йому невідомо місце проживання дітей, є безпідставними, оскільки з 2017 року по 2021 рік відповідачу було відоме місце проживання дітей та місце відвідування ними дошкільного закладу, проте за цей період часу відповідач не вчиняв жодних дій, які б свідчили про наявність у нього інтересу до спілкування з дітьми, не проводив із ними час, не займався їх вихованням, жодного інтересу до дітей не проявляв; жодних доказів того, що позивач перешкоджає спілкуванню чи вихованню дітей, відповідачем не надано, поважних причин неможливості виконувати батьківські обов`язки ним не вказано. Вказує, що згідно відмітки в закордонному паспорті відповідача, останній перетнув кордон 05 травня 2021 року, а позивач з дітьми виїхала за кордон 20 жовтня 2021 року. Відповідач, з часу надання дозволу на перетин кордону дітьми в січні 2021 року, на зв`язок з позивачем не виходив, не цікавився чи виїжджали вони за межі України. При цьому, звертає увагу, що відповідач лише з позову дізнався, що один із його синів має інвалідність. Крім того, вказує, що для лікування сина ОСОБА_5 в психоневрологічній лікарні був необхідний дозвіл батька, позивач не змогла вийти на зв`язок із відповідачем для отримання такого дозволу, розшукувала його через поліцію, у зв`язку з цим зверталася до органу опіки та піклування та отримала відповідний дозвіл. Вважає, що відповідач свідомо обрав позицію мінімальної та недостатньої участі у житті та вихованні дітей, що свідчить про його ухилення від виконання батьківських обов`язків.

Відповідач правом подання заперечень на відповідь на відзив не скористався.

Орган опіки та піклування Тульчинської міської ради надав висновок, відповідно до якого вважає доцільним позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 06 лютого 2025 року прийнято до розгляду додаткові докази сторін, постановлено викликати свідків, залишено без розгляду клопотання позивача про письмове опитування відповідача як свідка, відповідно до ст. 93 ЦПК України, витребувано інформацію щодо перетинання позивачем та дітьми державного кордону України та закрите підготовче провадження.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Кравець В.А. позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві. При цьому, позивач акцентувала увагу, що діти потребують особливої уваги та догляду, зокрема ОСОБА_5 з урахуванням його стану здоров`я, проте батько їм уваги не приділяє, не цікавиться їх життям та станом здоров`я, ухиляється від виконання батьківських обов`язків, зв`язок між відповідачем та дітьми втрачений та його неможливо відновити. Вважає, що примусове стягнення аліментів з відповідача на користь дітей не підтверджує виконання ним батьківських обов`язків, адже окрім фінансового забезпечення, дітям, в першу чергу, потрібна любов, увага та турбота.

Представник відповідача - адвокат Зубань О.О. в судовому засіданні заперечував щодо задоволення позовних вимог, вказуючи, що відповідач ОСОБА_2 не завдає жодної шкоди дітям, своєчасно сплачує аліменти на їх утримання, на будь-які прохання позивача завжди відгукувався. Зазначає, що відповідач є інвалідом війни, проживає за кордоном, де отримує відповідне лікування. Вважає, що висновок органу опіки та піклування є необґрунтованим. Вказує, що вимога про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 не відповідає інтересам дітей, а тому просить відмовити у задоволенні позову та вказував про надання доказів в підтвердження витрат на правничу допомогу в порядку, визначеному ст.141 ЦПК України.

Представник Органу опіки та піклування Тульчинської міської ради в судове засідання не з`явилася, про день, час та місце судового засідання повідомлялася в порядку визначеному чинним законодавством, однак надала заяву та просила розгляд справи провести у її відсутність, підтримала висновок, затверджений рішенням виконавчого комітету Тульчинської міської ради від 22 серпня 2024 року №372.

Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_6 показала, що вона проживає в м. Тульчин Вінницької області, в сусідньому під`їзді будинку, де мешкає ОСОБА_1 , вони мають дружні стосунки. При цьому зазначає, що ОСОБА_2 , після народження їх дітей, став ініціатором того, щоб ОСОБА_1 переїхала з дітьми жити до її матері, начебто для допомоги по догляду за дітьми, тому з моменту народження дітей і до їх 5-місячного віку, позивач з дітьми проживала окремо від ОСОБА_2 , який зрідка, один раз на два тижні, навідувався до них. При цьому ніколи нічого дітям не приносив. ОСОБА_1 хвилювалася за стосунки ОСОБА_2 та їх дітей, оскільки він віддалився від них, тому повернулася додому. Після повернення додому ОСОБА_2 зовсім не допомагав їй по догляду за дітьми, відмовлявся навіть допомогти спустити коляску із 4-го поверху будинку на подвір`я, рідко гуляв із дітьми, не брав на руки, не обіймав, не цілував, хоча про це його просила ОСОБА_1 . Після досягнення дітьми шестимісячного віку ОСОБА_2 влаштувався на роботу за контрактом у с. Вороновицю, куди переїхав, обіцяючи позивачу, що приїжджатиме та допомагатиме із дітьми. Спочатку він приїжджав, але згодом почав приїжджати один раз на три тижні, а коли приїжджав, то йшов у віддалену кімнату із проханням, щоб йому дали відпочити. Згодом зовсім перестав приїжджати до них. На телефонні дзвінки ОСОБА_1 . ОСОБА_2 не відповідав, на смс-повідомлення не реагував. Коли приїжджав додому, то для дітей нічого не привозив, фінансово не допомагав, навіть сам деколи просив у дружини кошти, кажучи, що йому затримують зарплату. Також звернула увагу, що коли позивач знаходилася з дитиною в лікарні, то ОСОБА_2 навіть їх не відвідував. Свідок зверталася до ОСОБА_2 із проханням приділяти більше уваги дружині та діткам, на що він їй відповів, щоб вона не втручалася у його сімейні справи. Також вказувала, що згодом ОСОБА_3 орендував квартиру у м. Вінниці та повідомив позивачку, що буде приїжджати у м. Тульчин один раз на два місяці, бо дуже втомлюється, а на питання ОСОБА_1 як діти будуть без нього, виявляв агресію та казав, що його це не стосується. Вона пам`ятає, як одного разу десь о 22:00 год., ОСОБА_1 прибігла до неї з сином, мати позивачки в той момент з іншою дитиною проходили стаціонарне лікування, вся побита, а в дитини була істерика.Свідок використала весь свій педагогічний досвід, щоб допомогти дитині. Зауважила, що один із їх синів має неврологічні розлади та може завдавати собі шкоду, не розуміючи негативної поведінки, тому йому не можна створювати стресових ситуацій, ця дитина не пройшла етапу соціалізації у навчальному закладі Польщі, у зв`язку з цим ОСОБА_5 запропонували домашнє навчання. Також зазначала, що їй відомо, що коли ОСОБА_1 займалася збором документів для оформлення дитині групи інвалідності, відповідач зазначав, що це не його справа. Крім того акцентувала увагу, що коли для лікування дитини у психіатричній лікарні потрібен був дозвіл батька, ОСОБА_1 телефонувала ОСОБА_2 , однак той не відповідав, тоді через опікунську раду вдалося госпіталізувати дитину. Також вказує, що ОСОБА_2 не надав на прохання позивачки фінансову допомогу, пов`язану з оплатою послуг в центрі для дітей з аутизмом, на телефонні дзвінки не відповідав, а при дзвінку з телефону свідка, почувши голос ОСОБА_1 , відразу поклав слухавку. Свідок також вказувала, що ОСОБА_1 направляла ОСОБА_2 повідомлення, що перебуває з сином в лікарні, ці повідомлення помічені як прочитані, але останній на них не реагував. Також звернула увагу, що ОСОБА_2 фактично перестав проживати спільно з ОСОБА_1 , коли дітям було 6-7 місяців, а офіційно вони розірвали шлюб, коли дітям було 2 роки.Також свідок вказувала, що вона приїжджала до ОСОБА_1 в Польщу та їй відомо, що за весь час проживання дітей за межами України, ОСОБА_2 не проявив жодного інтересу до їх життя. Натомість дітьми займається чоловік позивачки - ОСОБА_7 , вона звернула увагу, що він гарно спілкується із дітьми, знає підходи до ОСОБА_5 , він одягає діток, годує, піклується про них, вони називають його татом.

Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_8 , яка є сусідкою матері ОСОБА_1 , показала, що сторони, коли у них народилися діти, жили у м. Тульчин, разом приходили до мами ОСОБА_1 . Пізніше ОСОБА_1 переїхала жити до батьків разом із дітьми, де проживала протягом півроку. В цей період свідок не бачила ОСОБА_2 , тому не знає чи він приїжджав до дітей. Коли ОСОБА_1 повернулася жити в Тульчин, то приїжджала до батьків сама із дітьми. Звертала увагу, що вона ніколи не бачила, щоб ОСОБА_2 навідував дітей, коли ті жили у батьків ОСОБА_1 , не бачила, щоб він забирав дітей із садочка. Їй невідомо, коли сторони перестали жити разом, знає лише, що коли діткам було 6-7 місяців ОСОБА_2 поїхав на роботу і більше не повернувся в сім`ю. Після того як ОСОБА_1 поїхала на роботу в Польщу, діти проживали з її матір`ю, ОСОБА_2 не приходив до дітей жодного разу. Діти, перебуваючи у батьків ОСОБА_1 , постійно гралися з її внуком, коли бачили на вулиці чоловіків, то підбігали до них із запитанням чи він їх батько.Свідок зазначила, що згодом ОСОБА_1 забрала дітей в Польщу та їй відомо, що позивачка проживає близько п`яти років із новим чоловіком - ОСОБА_7 , він приїжджав до батьків ОСОБА_1 , тоді ж вони ходили разом із дітьми на рибалку, в ліс, дітки дуже добре до нього ставляться, як і він до них, називали його «татом», він допомагав позивачці по догляду за дітьми, залишався із ними.

Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_9 , яка є двоюрідною сестрою ОСОБА_1 , показала, що ОСОБА_2 не було і не має в житті дітей. При цьому вказувала, що коли ОСОБА_1 проживала із дітьми в своїх батьків, ОСОБА_2 проживав сам у квартирі, випивав, а коли діткам було півроку він знайшов роботу у с. Вороновиці, зрідка приїжджав до дітей, а потім і зовсім припинив приїжджати та спілкуватися із ними. Він ображав ОСОБА_1 , обзивав їй, доводив до сліз, не відповідав на телефонні дзвінки, а при дзвінках з іншого номера, почувши її голос, кидав слухавку. Звертала увагу, що діти не знають рідного батька ОСОБА_2 , а коли вони приходили до них в гості, то діти називали чоловіка свідка «батьком», інколи навіть свого дідуся називали «батьком». Свідок вказувала, що ОСОБА_1 поїхала на роботу в Польщу, коли дітям було три роки, постійно приїжджала до них, пізніше забрала їх до себе. Наразі позивачка проживає із дітьми та новим чоловіком у Польщі, в них гарні взаємовідносини, діти ставляться до нього як до свого батька. Свідок часто спілкується з ними по відеозв`язку та чула, що діти називають чоловіка позивачки батьком. Також зазначала, що до повномасштабного вторгнення ОСОБА_1 з новим чоловіком часто приїжджали до батьків, вона бачила його спілкувався з дітьми та турботу. З початку введення військового стану, ОСОБА_1 декілька раз (орієнтовно 3 рази) приїжджала в Україну, для лікування дітей. Також вказувала, що для госпіталізації ОСОБА_5 , позивачка не змогла знайти ОСОБА_2 , щоб отримати дозвіл, тоді свідок й почула інформацію, що він також вже три роки як проживає в Польщі.

Допитана як свідок ОСОБА_10 , яка є племінницею ОСОБА_1 , показала, що вони з ОСОБА_1 у м. Тульчині проживали у сусідніх будинках, вона часто бувала в них у гостях, гралася з дітками, бачила конфліктні ситуації, які виникали між сторонами. ОСОБА_2 підвищував голос на дружину, перебував у стані алкогольного сп`яніння, до дітей не проявляв ніякого інтересу, фактично вихованням дітей займалась ОСОБА_1 та її батьки, ОСОБА_2 же участі у вихованні дітей та догляді за ними не брав. Вона часто залишалася доглядати їх сина ОСОБА_11 , коли ОСОБА_1 разом із ОСОБА_5 їздили у лікарню, куди їх возив дідусь. Коли свідок поїхала на навчання, вона нечасто відвідувала сім`ю ОСОБА_1 , але ОСОБА_2 вже не помічала. Звертала увагу, що діти часто називали батьком дідуся, який був біля них. Вказувала, що ОСОБА_1 проживає у Польщі, під час війни позивачка декілька раз приїжджала з дітьми в Україну. Коли розпочалася війна, свідок разом з братом виїхали в у Польщу, де проживали протягом трьох місяців у ОСОБА_1 . Вона познайомилася з її новим чоловіком ОСОБА_7 , вони офіційно одружені, наскільки їй відомо чоловік дітей від попередніх шлюбів немає, діти ОСОБА_1 називають ОСОБА_7 батьком. Поки вона проживала у ОСОБА_1 в Польщі, діти не згадували про ОСОБА_2 , при ній останній не виходив на зв`язок з дітьми, хоча й мав таку можливість.

Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_12 , яка є матір`ю позивача ОСОБА_1 , показала, що ОСОБА_2 до дітей не приїжджав, не спілкувався з ними, покинув їх, не допомагав нічим, окрім сплати аліментів, які стягуються з нього примусово. Звертала увагу, що діти потребували батька, як приклад, зазначила, що коли свідок з ОСОБА_5 перебували в лікарні, то він підходив до відвідувачів - чоловіків, обіймав їх за ноги і запитував чи вони його тато. Так було і в дитсадку. Коли останній раз бачила ОСОБА_2 - не пам`ятає. При цьому вказує, що ОСОБА_2 разом із її донькою прожили близько півроку, зі скандалами,а коли дітям було півроку, він влаштувався на роботу у с.Вороновиці і рідко приїжджав додому, а одного разу, коли приїхав, то на запитання ОСОБА_1 , як же вони будуть жити далі, вона просила його обирати, він відповів, що обирає своє життя. Свідок зазначила, що ці слова вона запам`ятала на все життя, адже він вибрав особисте життя, а не дітей. Вона не пам`ятає, коли останній раз ОСОБА_2 їх бачив. Запевняє, що він ніколи не намагався контактувати та бачитись з дітьми, при тому, що в період, коли вона доглядала дітей, а її донька працювала в Польщі, ніколи не було перешкод у спілкуванні чи зустрічах.При цьому, також звернула увагу, що коли потрібно було госпіталізувати ОСОБА_5 , донька писала ОСОБА_2 , він читав повідомлення, але не відповідав, у зв`язку з цим вони звернулисядо органу опіки та піклування, щоб отримати дозвіл. Вказує, що донька перебуває в офіційному шлюбі з ОСОБА_13 , разом вони проживають близько п`яти років. З трьохрічного віку дітей, ОСОБА_1 почала їздити на роботу в Польщу, залишаючи їх з нею та їх дідусем, хоча постійно приїжджала до них, а в їх шестирічному віці - забрала їх до себе. Свідок постійно спілкується з ними, часто їздять одне до одного в гості. Вона задоволена, що зараз в дітей є батько, в нього гарні відносини із дітьми, вони разом їздять в зоопарк, аквапарк, діти називають його «папа», хоча раніше так зверталися до дідуся, батька ОСОБА_1 , адже чули, як ОСОБА_1 зверталась до свого батька і повторювали. Запевнила, що діти не знають рідного батька ОСОБА_2 .

Відповідно до ст. 171 СК України, за участі представника Служби у справах дітей Тульчинської міської ради, судом заслухана думка дитини щодо предмета спору. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомив суду, що він проживає у Польщі в м. Познань, в квартирі, разом із мамою, братиком ОСОБА_5 та батьком ОСОБА_7 . Він навчається в 3 класі, в школі №11. До школи його підвозить машиною батько ОСОБА_7 , а також забирає зі школи, мама в цей час займається приготуванням їжі. Разом з мамою та батьком він вчить уроки. Хто такий ОСОБА_2 він не знає, останній до нього не телефонував, нічого про нього не чув. З днем народження, окрім сім`ї, його також привітала бабуся. Ніколи не бачив такого випадку, щоб мама когось не пускала до їхнього дому.

Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, прийшов до наступного висновку.

Між сторонами виникли правовідносини, які ґрунтуються на вимогах ст. ст. 19, 150, 151-154, 164 - 166, 171 СК України, ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства».

Судом установлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 від 16 вересня 2015 року та серії НОМЕР_2 від 16 вересня 2015 року.

Шлюб між сторонами по справі розірваний рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 25 червня 2018 року (т.1, а.с.22-23).

Діти зареєстровані разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а.с.8).

З жовтня 2021 року діти разом з матір`ю мешкають в м.Познань Республіці Польща. В той же час, як слідує з інформації Головного центру обробки спеціальної інформації ДПС України вих.№19/19171-25 від 10 березня 2024 року, декілька разів діти з матір`ю приїжджали в Україну. Так, в період з 01 січня 2020 року по 10 березня 2025 року ОСОБА_1 перетинала кордон: 14 листопада 2024 року(виїзд), 09 листопада 2024 року (в`їзд), 21 вересня 2024 року (виїзд), 13 вересня 2024 року (в`їзд), 25 липня 2024 року (виїзд), 22 червня 2024 року (в`їзд), 20 жовтня 2021 року (виїзд), 06 жовтня 2021 року (в`їзд), 30 липня 2021 року (виїзд), 25 грудня 2020 року (в`їзд), 08 липня 2020 року (виїзд), 17 червня 2020 року (в`їзд), 25 лютого 2020 року (виїзд); ОСОБА_3 : 14 листопада 2024 року (виїзд), 09 листопада 2024 року (в`їзд), 21 вересня 2024 року (виїзд), 13 вересня 2024 року (в`їзд), 25 липня 2024 року (виїзд), 22 червня 2024 року (в`їзд), 20 жовтня 2021 року (виїзд); ОСОБА_4 : 21 вересня 2024 року (виїзд), 13 вересня 2024 року (в`їзд), 25 липня 2024 року (виїзд), 22 червня 2024 року (в`їзд), 20 жовтня 2021 року (виїзд) (т.2, а.с.37).

З копії довідки голови будинкового комітету Тульчинської міської ради Вінницької області від 28 червня 2024 року слідує, що ОСОБА_1 разом із дітьми-двійнятами ОСОБА_11 та ОСОБА_5 , 2015 року народження, зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . З чоловіком, батьком дітей, ОСОБА_2 , сім`я не проживає з 2016 року, останній покинув дітей у 6-місячному віці, не взявши на себе виконання батьківських обов`язків. З того часу, ОСОБА_2 дітей не відвідує, участі у їх вихованні не приймає, не цікавиться їх життям (т.1, а.с.25).

За повідомленням Тульчинського закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №1 від 09 липня 2024 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були зараховані та відвідували заклад. Батько дітей ОСОБА_2 жодного разу за період перебування дітей в закладі їх не приводив і не забирав.

В Україні діти мають укладені декларації із сімейним лікарем Бартош І.В. №001-РНРТ-М300, №0001-6А5Т-М300 від 18 грудня 2018 року про надання первинної медичної допомоги. В даних деклараціях як довірену особу пацієнта для повідомлення у разі настання екстреного випадку з пацієнтом вказано ОСОБА_1 .

З листа КНП «Тульчинський ЦПМСД» Тульчинської міської ради Вінницької області від 24 вересня 2024 року №290 слідує, що на медичні огляди до сімейного лікаря пацієнти ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зверталися в супроводі матері ОСОБА_1 (т.1, а.с.20-21, 27).

ОСОБА_3 є дитиною з інвалідністю, має встановлений діагноз F70.1 на тлі РАС; ЗЛМ ІІІ рівня, та йому складена індивідуальна програма реабілітації інваліда (копія медичного висновку №1 про дитину-інваліда віком до 18 років від 12 лютого 2021 року, виданого КНП «Тульчинська ЦРЛ», індивідуальна програма реабілітації інваліда №24 (т.1, а.с.9-14,184.).

ОСОБА_3 , який проживає з матір`ю ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , рішенням Тульчинської міської ради Тульчинського району Вінницької області №329 від 17 липня 2024 року, був направлений на стаціонарне лікування в 16 відділення Вінницької обласної психоневрологічної лікарні ім.акад. О.І. Ющенка Вінницької обласної ради, у зв`язку з відсутністю батька дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за фактичним місцем проживання дитини (т.1, а.с.185).

Згідно медичної довідки ТОВ КТ «Raanan» м. Познань від 21 січня 2025 року, ОСОБА_3 , що мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , перебуває під психіатричним наглядом у вказаній клініці (т.1, зворотній бік а.с.185).

Рішенням повітової комісією з оцінки з інвалідності у м. Познань від 29 червня 2023 року ОСОБА_15 зараховано до осіб з інвалідністю (т.1, зворотній бік а.с.186).

Відповідно до довідки психологічно - педагогічного центру м. Познань від 17 січня 2025 року, ОСОБА_3 з січня 2023 року відвідує заняття з логопедом-дефектологом, нейропсихологом, психіатром, спеціалісти відзначають прогрес і позитивну динаміку. Дитину на зайняття приводить мати, дитина виглядає доглянутою, мати приділяє багато уваги розвитку та вихованню хлопчика (т.2, а.с.5).

В Україні в 2024 році діти отримували стоматологічну допомогу: ОСОБА_4 - в липні 2024 року, ОСОБА_3 - в листопаді 2024 року (т.1, а.с.181-184).

Відповідач мешкає окремо, за даними інформаційної довідки з Реєстру Вінницької територіальної громади від 15 жовтня 2024 року №38174, ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (т.1, а.с.43).

З травня 2021 року відповідач виїхав за межі України,що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон (паспорт НОМЕР_3 , т.1, а.с.160), та і сам про це вказує відповідач.

Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 27 листопада 2017 року в справі №148/987/17 з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на кожну дитину, починаючи стягнення з 06 червня 2017 року і до досягнення дітьми повноліття (т.1, а.с.137-138).

За розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, проведеного Другим ВДВС м. Вінниці станом на 30 листопада 2024 року по виконавчому провадженню НОМЕР_8 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання двох дітей заборгованість зі сплати аліментів відсутня (т.1, а.с.158-159, а.с. 26).

Як слідує з матеріалів справи 22 червня 2017 року щодо ОСОБА_2 складався протокол про адміністративне правопорушення серії АА №50049 за ч.1 ст. 173-2 КУпАП, однак станом на 22 січня 2025 року рішення по даному адміністративному матеріалу судом не прийнято, адміністративний матеріал повернений постановою суду від 04 липня 2017 року до Тульчинського ВП Немирівського ВП ГУНП у Вінницькій області для усунення недоліків. За період 2017-2018 років, окрім вищевказаного матеріалу, інших справ про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності до суду не надходило (т.1, а.с.212-213).

З копії військового квитка серії НОМЕР_4 , виданого ОСОБА_2 13 квітня 2004 року слідує, що останній брав участь в Антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей в період з 23 жовтня 2017 року по 30 квітня 2018 року; брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ в Донецькій та Луганській областях в період з 30 квітня 2018 року по 22 травня 2018 року та 26 квітня 2019 року, медичною комісією при Госпітальній ВЛК ВМКЦ ЦР, визнаний непридатним до військової служби (т.1, а.с.165-167).

ОСОБА_2 є особою з інвалідністю 3 групи і має право на пільги, встановлені для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни (посвідчення серії НОМЕР_5 , яке дійсне до 01 липня 2023 року, т.1, а.с.168).

ОСОБА_2 з 20 серпня 2021 року по 27 серпня 2021 року перебував на стаціонарному лікуванні в терапевтичному відділенні №1 КНП «ВОКВЕЦ» (виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №1606), основне захворювання - цукровий діабет 1 тип, середньої важкості, ст.декомпенсації; супутні захворювання: діабетична дистальна сенсорінаполінейропатія ніг, початкова стадія, дисметаболічна міокардіопатія, СР 0 ст. (т.1, а.с.162-164).

28 січня 2021 року, ОСОБА_2 надав довіреність, якою уповноважує ОСОБА_1 , бути його представником перед фізичними та юридичними особам, в будь-яких установах, підприємствах та організаціях, незалежно від підпорядкування і форм власності, в тому числі в органах державної влади та управління, органах місцевого самоврядування, центрах надання адміністративних послуг, органах соціального захисту населення, службі у справах дітей, медичних органах, організаціях та установах, дошкільних, шкільних та інших навчальних закладах, закладах освіти при вирішенні будь-яких питань стосовно дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дана довіреність дійсна до 28 січня 2024 року (т.1, а.с.169).

Будь-яких інших доказів матеріали справи не містять.

Із змісту висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , затвердженого рішенням Виконавчого комітету Тульчинської міської ради Тульчинського району Вінницької області від 22 серпня 2024 року №372, слідує, що орган опіки та піклування вважає доцільним позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з частиною першою статті 18, частиною першою статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, виховувати дитину, готувати її до самостійного життя.

Ст. 11, 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини; на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини; батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (частини перша, друга та четверта статті 155 СК України).

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею (частина друга статті 157 СК України).

Відповідно до п. 2 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Згідно положень ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший навчальний заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, можлива за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», факт ухилення батька (матері) від виховання та утримання дітей може бути підтверджений письмовими доказами (актами, листами тощо), а також показаннями свідків. Відповідно до п. 16 зазначеної постанови, ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) вказав, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» зазначив, що вирішуючи справи про позбавлення батьківських прав, суд зобов`язаний дотримуватися вимог статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у частині права заявників на повагу до сімейного життя.

При оцінці обставин цієї справи, суд керується тим, що на першому місце стоять якнайкращі інтереси дітей, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення. При цьому звертає увагу, що ухилення від виконання батьківських обов`язків по вихованню дитини - це завжди акт свідомої поведінки, коли особа має реальну можливість виконати його, але не вчиняє відповідних дій.

Як установлено судом, рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 25 червня 2018 року шлюб між сторонами по справі розірвано, діти після розірвання шлюбу проживають з матір`ю. При цьому, до вказаної події сторони тривалий час не підтримували сімейних відносин. Відповідач не цікавився життям дітей досить тривалий час, не цікавиться і нині, не піклується про здоров`я, фізичний та духовний розвиток дітей, жодного інтересу до їх життя не проявляє, діти повністю знаходяться на вихованні матері, яка дбає про їх розвиток, що підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами, в тому числі і показаннями свідків, оцінюючи які, суд дійшов висновку, що вони є підтвердженням свідомого нехтування відповідачем протягом тривалого часу обов`язками про піклування та виховання дітей: ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Доказів, які б спростували свідоме нехтування відповідачем протягом тривалого часу своїми обов`язками по виховання дітей, відповідач не надав.

Твердження відповідача, що він своєчасно та у визначеному розмірі сплачує аліменти, які стягуються із нього за рішенням суду, не є безумовною підставою вважати, що ОСОБА_2 бере достатню участь у вихованні малолітніх дітей, оскільки, сплата аліментів є лише однією із складових частин виконання батьківських обов`язків, матеріальним аспектом піклування про дітей, який не може бути розцінений як єдиний критерій виконання батьківських обов`язків. Важливою є участь у вихованні дітей, забезпеченні їх потреб, піклуванні про їх стан здоров`я, надання емоційної підтримки та турботи, а також забезпечення їх розвитку.Виконання батьківських обов`язків передбачає активну участь у житті дитини, у вирішенні питань, що стосуються навчання, здоров`я, розвитку та виховання дитини, а також проведення з нею часу, спілкування та піклування про її потреби.

Лише той факт, що відповідач не визнав позов та висловив бажання брати участь у вихованні дитини не свідчить про його інтерес до дітей та реальне бажання змінити поведінку.

Верховний Суду постанові від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17 виснував, що самого тільки факту заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав недостатньо, щоб підтвердити наявність справжнього та належного інтересу відповідача до власної неповнолітньої дитини. Мотиви такого заперечення можуть бути різними, наприклад, це може бути пов`язане не з бажанням турбуватися про свою дитину, а з бажанням отримати у майбутньому піклування від неї. Тому до уваги мають братися всі обставини конкретної справи.

При цьому суд зауважує, що доказів наявності будь-яких поважних причин, які б унеможливлювали виконання ОСОБА_2 свого батьківського обов`язку по відношенню до дітей відповідач не надав, матеріали справи таких доказів не містять.

Факт того, що відповідачу встановлена 3 група інвалідності до 01 липня 2023 року та він передував на короткостроковому стаціонарному лікуванні не свідчить про неможливість виконання батьківських обов`язків та про поважність причин їх невиконання.

Суд може допустити неможливість виконання ОСОБА_2 батьківських обов`язків у період з 23 жовтня 2017 року по 30 квітня 2018 року, в період безпосередньої його участі в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, а також з 30 квітня 2018 року по 22 травня 2018 року, у період здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ в Донецькій та Луганській областях.

Однак даний період є набагато меншим за тривалістю, аніж період з моменту народження дітей - ІНФОРМАЦІЯ_3 і до моменту розгляду даної справи в суді.

При цьому, суд звертає увагу, що навіть протягом розгляду справи в суді, проживаючи з дітьми в одній країні, достеменно знаючи їхню адресу, хоча б з матеріалів справи, відповідач не здійснив жодних дій, які б свідчили про наявність в нього інтересу до спілкування з дітьми, для встановлення та формування довірливих відносин між ним та дітьми та не виявив бажання брати особисту участь в судових засіданнях, зокрема шляхом відеозв`язку, з метою надання обґрунтованих пояснень щодо виконання ним батьківських обов`язків чи спростування доводів позивача.

Суд також відмічає, що відповідач, стверджуючи про перешкоджання йому в спілкуванні з дітьми, не надав доказів щодо цього чи доказів його намагання визначити порядок та спосіб його участі у їх вихованні.

Щодо тверджень відповідача, що він надав дозвіл для виїзду за кордон та не відмовляв позивачці, коли вона до нього зверталася, то суд зауважує, що участь у вихованні дітей - це не дія на вимогу чи прохання, а власне волевиявлення та бажання брати активну участь у житті дитини, у вирішенні питань, що стосуються навчання, здоров`я, розвитку та виховання дитини, а також проведення з нею часу, спілкування та піклування.

Щодо висновку органу опіки та піклування, то суд звертає увагу, що дійсно висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітніх дітей ОСОБА_16 та ОСОБА_4 , затверджений рішенням виконавчого комітету Тульчинської міської ради Вінницької області №372 від 22 серпня 2024 року, відображає та охоплює період проживання ОСОБА_1 разом із дітьми на території України, в тому числі і під час їх періодичного приїзду та проживання за місцем реєстрації, та не містить посилання на докази щодо виконання/невиконання ОСОБА_2 батьківських обов`язків під час перебування дітей на території Республіки Польща.

Однак слід відмітити, що відповідно до ст.19 СК України висновок органу опіки та піклування для суду носить рекомендацій характер та оцінюється судом в сукупності з іншими доказами.

Наразі суд відмічає, що відповідач жодних доказів, які б вказували на його участь у вихованні дітей, зокрема і під час перебування їх на території Республіки Польща, не надав. Водночас матеріали справи свідчать про відсутність відповідача в житті дітей, в тому числі і під час їх перебування за кордоном, що підтверджується як письмовими доказами, так і показаннями свідків, а також поясненнями дитини.

Відповідач зазначає, що він, зокрема перебуваючи і за кордоном, не вчинив жодних дій, спрямованих на налагодження зв`язків із своїми дітьми, оскільки не хотів створювати конфліктних ситуацій.Однак таке твердження суд оцінює як спосіб захисту та намагання виправдати свою поведінку, яку суд оцінює як свідоме самоусунення від виконання ним батьківських обов`язків.

При цьому, що судом не встановлено жодних об`єктивних даних, які б вказували на наявність перешкод у вихованні батьком ОСОБА_2 малолітніх синів, як і не встановлено того, що відповідач намагався виконувати батьківські обов`язки, але йому в цьому чинили перешкоди.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками, проявляє повну байдужість до подальшої долі та життя своїх дітей, що можна кваліфікувати як свідомо обрану ним винну поведінку у формі бездіяльності, внаслідок якої він повністю самоусунувся від виконання таких обов`язків, покладених на нього законом та нормами суспільної моралі.

Верховний Суду в постанові від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц зробив висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і зазначив, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідні висновки містяться й у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19.

Суд підкреслює, що в даному випадку допускається обмеження прав особи, а процедура, підстави та правові наслідки позбавлення батьківських прав передбачені нормами Сімейного кодексу України (статті 164-167).

Відповідно до статті 164 СК батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини (пункт 2 частини першої).

Тобто, для суду є беззаперечним те, що втручання у право відповідача має законні підстави, які є чинними протягом періоду, який розглядається.

Так само, суд знаходить, що втручання у право відповідача спрямоване на захист «прав і свобод» дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Судом за обставинами справи встановлено, що відповідач практично протягом тривалого часу, фактично протягом свідомого періоду життя дітей, ними не цікавиться, участі у їх вихованні не приймає, не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дітей, що негативно впливає на їх фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дітьми в обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення; діти взагалі його не знають, не надає дітям доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню ними загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу; не створює умов для отримання ними освіти, що свідчить про ухилення ним від виконання своїх батьківських обов`язків, і виходячи із положень статей 164-167 СК України, є підставою для позбавлення батьківських прав.

Оцінюючи проблему забезпечення якнайкращих інтересів дітей, суд підкреслює, що з огляду на те, що розлучення з батьками надає тяжкий вплив на дітей, таке розлучення повинно проводитися лише в крайньому випадку, наприклад, коли існує небезпека неминучого заподіяння дитині шкоди або в інших необхідних випадках; розлучення не повинно проводитися, якщо дитина може бути огороджена від розлучення за допомогою менш радикальних заходів. Перш ніж вдатися до розлучених, держава повинна надати батькам сприяння у виконанні ними своїх батьківських обов`язків і відновити або зміцнити здатність сім`ї піклуватися про свою дитину, за винятком тих випадків, коли розлучення необхідне в інтересах захисту дитини. Матеріальна скрута не можуть служити виправданням для розлучення дитини зі своїми батьками.

В ситуації, що розглядається з часу розлучення відповідача з дітьми минуло більше восьми років, відповідач протягом тривалого часу не виявив бажання вчинити будь-які дії пов`язані з відновленням свого зв`язку із дітьми. Навіть під час в судового розгляду відповідач жодним чином не продемонстрував суду свого бажання в поновленні сімейних стосунків з дітьми і в такій ситуації, на думку суду, без бажання відповідача, держава позбавлена можливості посприяти йому у виконанні ним своїх батьківських обов`язків і відновленні або зміцненні здатності сім`ї.

Також важливим для суду є те, що при позбавленні батьківських прав відповідача, відносини, які склались між ним і дітьми не зміняться в бік розлучення його з дітьми, які разом не проживають протягом тривалого часу та які його взагалі і не знають.

Так само, позбавлення батьківських прав змінить ситуацію в бік поліпшення піклування про малолітніх дітей, що як наслідок буде сприяти захисту інших прав дітей.

Як підсумок, аналізу елементів, які впливають на визначення «якнайкращих інтересів дитини» суд зауважує, що в даних правовідносинах позбавлення батьківських прав буде сприяти інтересам дітей і надалі зможе гарантувати повну та ефективну реалізацію їхніх прав.

Суд повторює, що важливим в даній ситуації є те, що позбавлення батьківських прав не призведе до відібрання дітей у батька, оскільки вони з ним не проживають протягом тривалого часу та взагалі його не знають.

Тобто, позбавлення батьківських прав відповідача фактично не змінить тривалу існуючу ситуацію між батьком та дітьми.

Окремо суд наголошує, що застосовуваний захід не є виключно безстроковим і відповідач має право у випадку зміни своєї поведінки на поновлення батьківських прав в порядку передбаченому ст.169 СК України.

В даних правовідносинах судом були створені передумови для дотримання процедури вирішення питання про втручання в право відповідача та при визначенні «якнайкращих інтересів дитини». Зокрема, була забезпечена участь в розгляді справи органів опіки та піклування, з`ясування в судовому засіданні думки дитини, питання вирішувалось з наданням можливості відповідачу, як висловити свою думку, так і змінити своє відношення до виховання дітей.

Отже, зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, суд розцінює як ухилення від виховання дітей відповідачем, свідоме нехтування ним своїми обов`язками і небажання виконувати їх, що є підставою для позбавлення батьківських прав.

Враховуючи вищевикладене вище, суд дійшов висновку про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Розподіл судових витрат суд проводить відповідно до ст. 141 ЦПК України. З огляду на задоволення позову з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір. Питання витрат на правничу допомогу підлягає розгляду з урахуванням ч.8 ст.141 ЦПК України.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 19, 150, 151-155, 164 - 166, 169, 180-183, 191 СК України, ст. 11, 12 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 13, 77-79, 81, 89, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав щодо малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1211,20 грн судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ,

ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ,

Орган опіки та піклування Тульчинської міської ради Вінницької області, Вінницька область, м.Тульчин,вул. М.Леонтовича,1, код ЄДРПОУ04051141.

Повний текст рішення складений 23.06.2025.

Суддя: