Рішення від 24.06.2025 по справі 910/4292/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.06.2025Справа № 910/4292/25Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін матеріали справи

за позовом Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕТА УКРАЇНА»

про стягнення 1 247 456,25 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшов позов Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕТА УКРАЇНА» про стягнення 1 247 456,25 грн безпідставно збережених коштів.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач, будучи власником нерухомого майна, яке розташоване на земельній ділянці комунальної власності площею 0,4749 га (кадастровий номер 8000000000:63:127:0037) на просп. Собороності, 19 у Дніпровському районі міста Києва, не сплачував орендну плату за користування зазначеною земельною ділянкою з моменту набуття права власності на об`єкти нерухомого майна та до моменту державної реєстрації права оренди на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що є підставою для стягнення з відповідача в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з 03.01.2020 по 13.12.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2025 прийнято вказаний позов до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/4292/25, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

23.04.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

28.04.2025 до суду від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить зменшити розмір позовних вимог до 970 986,56 грн.

29.04.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

01.05.2025 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2025 прийнято до розгляду заяву Київської міської ради про зменшення розміру позовних вимог у справі № 910/4292/25, встановлено відповідачу строк - 5 днів з дня вручення цієї ухвали для подання пояснень на заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог.

08.05.2025 до суду від відповідача надійшли пояснення на заяву про зменшення розміру позовних вимог.

Згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд уважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

УСТАНОВИВ:

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (інформаційна довідка від 03.04.2025 № 420905655) за Товариством з обмеженою відповідністю «СЕТА УКРАЇНА» 15.06.2017 зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Возз`єднання (нині - Соборності), буд. 19, а саме: нежитлову будівлю літ В. - будівлю побутового комплексу, лабораторний корпус № 2, загальною площею 6847,8 кв.м.

Вказане нерухоме майно розташоване на земельній ділянці комунальної власності площею 0,4749 га (кадастровий номер 8000000000:63:127:0037).

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0007132372021 від 07.07.2021 державна реєстрація земельної ділянки по просп. Соборності, 19 у Дніпровському районі м. Києва з кадастровим номером 8000000000:63:127:0037 площею 0,4749 га проведена 03.01.2020, з визначенням цільового призначення: 03.10. Для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку).

31.08.2021 Київською міською радою за результатами розгляду проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та заяви Товариства з обмеженою відповідністю «СЕТА УКРАЇНА» від 01.07.2021 № 50005-005929659-031-03, прийнято рішення № 2238/2279 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідністю «СЕТА УКРАЇНА» земельної ділянки в оренду для реконструкції нежитлової будівлі під адміністративно-офісний комплекс з подальшими експлуатацією та обслуговуванням на просп. Соборності, 19 у Дніпровському районі міста Києва», відповідно до п. 2 якого вирішено передати відповідачу за умови виконання п. 3 цього рішення в оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,4749 га (кадастровий номер 8000000000:63:127:0037, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0007132372021 від 07.07.2021) для реконструкції нежитлової будівлі під адміністративно-офісний комплекс з подальшими експлуатацією та обслуговуванням (код КВЦПЗ - 03.10, для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку) на просп. Соборності, 19 у Дніпровському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв`язку із набуттям права власності на нерухоме майно (право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 15.06.2017, номер запису про право власності 20935167).

14.12.2021 між Київською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідністю «СЕТА УКРАЇНА» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстрований в реєстрі за № 999 (надалі - договір оренди).

Відповідно до п. 1.1. вказаного договору оренди позивач на підставі свого рішення від 31.08.2021 № 2238/2279 передає, а відповідач приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором, для реконструкції нежитлової будівлі під адміністративно-офісний комплекс з подальшими експлуатацією та обслуговуванням. Земельна ділянка, яка є об`єктом оренди, належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Києва на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності».

Згідно з п. 2.1. договору оренди, об`єктом оренди визначено земельну ділянку з наступними характеристиками:

кадастровий номер: 8000000000:63:127:0037;

місце розташування: просп. Соборності, 19 у Дніпровському районі міста Києва;

категорія земель: землі житлової та громадської забудови;

цільове призначення: 03.10. Для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов`язаною з отриманням прибутку (для реконструкції нежитлової будівлі під адміністративно-офісний комплекс з подальшими експлуатацією та обслуговуванням);

розмір (площа): 0,4749 га.

В п. 2.2. договору оренди визначено, що відповідно до витягу з технічної документації Головного управління Держгеокадастру у м. Києві від 05.10.2021 за № 8816/86-21 нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладення цього договору становить 12 825 859,88 грн.

Відповідно до п. 3.1. договору оренди, цей договір між сторонами укладено на 10 років.

14.12.2021 за відповідачем зареєстровано право оренди земельної ділянки по просп. Соборності, 19 у Дніпровському районі міста Києва (кадастровий номер: 8000000000:63:127:0037) площею 0,4749 га (інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03.04.2025 № 420894763).

Звертаючись із даним позовом до суду, позивач зазначив, що відповідач, набувши у власність нерухоме майно, став фактичним користувачем земельної ділянки, на якій таке майно розташоване, а тому із відповідної дати набуття майна у власність у відповідача виник обов`язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов`язок сплачувати кошти за користування земельною ділянкою, на якій майно розташоване. Водночас, оскільки земельна ділянка, на якій розташоване майно відповідача, із кадастровим номером 8000000000:63:127:0037, площею 0,4749 га, по просп. Соборності, 19 у Дніпровському районі міста Києва, сформована та є об`єктом цивільних прав у розумінні ст. 79-1 Земельного кодексу України з 03.01.2020, тому доцільно стягнути з відповідача безпідставно збережені ним кошти у розмірі орендної плати за користування цією земельною ділянкою комунальної власності саме із вказаної дати та до моменту реєстрації права оренди на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме - до 13.12.2021.

Так, позивач відповідно до поданої ним заяви про зменшення розміру позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду, просить стягнути з відповідача безпідставно збережені ним кошти в розмірі орендної плати за користування означеною вище земельною ділянкою за період з 03.01.2020 по 13.12.2021 в сумі 970 986,56 грн.

Відповідач, у свою чергу, проти задоволення позовних вимог заперечував, вказуючи, що з моменту придбання об`єкту нерухомого майна, яке знаходиться на спірній земельній ділянці, ним було сплачено коштів земельного податку у розмірі 1 083 272,79 грн. При цьому, відповідач вважає, що сплачені ним кошти земельного податку до моменту формування земельної ділянки підлягають врахуванню у заявленому позивачем за даним позовом періоді стягнення коштів. Крім того, ТОВ «СЕТА УКРАЇНА» заперечувало проти здійсненого позивачем розрахунку суми стягнення, зазначаючи, що позивачем не надано доказів існування визначеного ним розміру нормативно-грошової оцінки земельної ділянки за 2020 рік, тоді як нормативно-грошова оцінка за 2021 рік помножена на індекс інфляції за 2020 рік, на думку відповідача, не встановлює розмір нормативно-грошової оцінки за 2020 рік. Підсумовуючи вищевказане, відповідач зазначає, що, за його розрахунками, у нього наявна переплата за користування земельною ділянкою, а відтак відсутні правові підстави для задоволення позову.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Частиною 1 ст. 18 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування у місті Києві є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності громади міста або знаходяться в її управлінні.

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про охорону земель» до повноважень Київської міської ради у галузі охорони земель належить, зокрема, організація і здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель відповідно до закону.

З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною основою якого є, у тому числі, земля, правомочності власника щодо якої від імені та виключно в інтересах територіальної громади виконує відповідна рада.

Згідно зі ст. 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою чи ні.

За змістом ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно з ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Статтею 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам, іноземцям і особам без громадянства, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюються відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст. 126 Земельного кодексу України).

Відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна. Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20.

Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №912/1188/17, від 21.01.2019 у справі №902/794/17, від 04.02.2019 у справі №922/3409/17, від 12.03.2019 у справі №916/2948/17, від 09.04.2019 у справі №922/652/18, від 21.05.2019 у справі №924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 у справі №922/1009/15, від 12.04.2017 у справах №22/207/15 та №922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі №922/2413/19.

За умовами ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 цього Кодексу власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів; орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач на період спірних правовідносин не оформив право власності або право постійного землекористування земельною ділянкою, а тому не був суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (ст. 14.1.72 ПК України).

Суд зазначає, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими. Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно зі ст. 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Таким чином предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже за змістом приписів глави 83 Цивільного кодексу України для кондикційних зобов`язань характерним є, зокрема, приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Водночас, Верховний Суд у постановах від 16.09.2020 у справі № 922/3361/19, від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18 неодноразово зазначав, що при розгляді справ про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді недоотриманої плати підлягають встановленню обставини, зокрема, чи є земельна ділянка сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.

Згідно зі ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка, як об`єкт цивільних прав, сформована та зареєстрована у Державному земельному кадастрі 03.01.2020, то починаючи із вказаної дати стягненню з відповідача підлягають кошти саме у вигляді недоотриманої орендної плати.

Відтак, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, відповідач у спірний період користувався земельною ділянкою комунальної власності (кадастровий номер 8000000000:63:127:0037, площею 0,4749 га, по просп. Соборності, 19 у Дніпровському районі міста Києва), на якій розташоване нерухоме майно, що належить йому на праві власності, без оформлення правовстановлюючих документів на вказану земельну ділянку, суд дійшов висновку про те, що ТОВ «СЕТА УКРАЇНА», здійснюючи фактичне користування вказаною земельною ділянкою комунальної форми власності без достатньої правової підстави, за рахунок власника цієї ділянки - територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, фактично зберегло в себе кошти, які мало сплатити за користування земельною ділянкою, а тому, відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України, зобов`язане повернути ці кошти власнику земельної ділянки - позивачу.

Щодо розміру безпідставно збережених коштів, які підлягають стягненню з відповідача, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 14.1.125, 14.1.136, 288.5 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною. Згідно зі ст. 284 Податкового кодексу України органи самоврядування встановлюють ставки плати за землю, що сплачується на відповідній території.

Згідно з абзацом 1 п. 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 20 та ч. 3 ст. 23 Закону України «Про оцінку земель» за результатами бонітування ґрунтів та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.

Також суд зазначає, що земельне законодавство, й зокрема ст. 20 Закону України «Про оцінку земель», не містить обґрунтування обов`язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі. При цьому, витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі «реального часу», тобто на час звернення заявників, у зв`язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула. Подібні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 29.05.2020 у справі №922/2843/19, від 07.07.2020 у справі №922/3208/19.

Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями п. 288.5.1 ст. 288 Податкового кодексу України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі №920/739/17).

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (ч. 3 ст. 21 Закону України «Про оренду землі»).

Індекс споживчих цін встановлюється Державною службою статистики України, є загальнодоступним, розміщується на їх офіційному сайті, а тому не потребує доказування. Відповідно до інформації з офіційного сайту Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, адже саме цей орган уповноважений реалізовувати державну політику у сфері земельних відносин, значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель за 2020 рік 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,1 (для земель несільськогосподарського призначення).

Судом установлено, що при визначенні нормативно-грошової оцінки позивачем було враховано витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки від 05.10.2021 № 8816/86-21, згідно з яким нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 12 825 859,88 грн, положення статті 289 Податкового кодексу України з урахуванням відповідних коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель; ставку орендної плати для земель по коду виду цільового призначення земельної ділянки - 03.10. для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури.

Так, нормативна грошова оцінка земельної ділянки за 2020 рік визначена позивачем у розмірі 12 825 859,88 грн (12 825 859,88 грн/1,0).

При цьому, суд відхиляє посилання відповідача на те, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки за 2020 рік визначена позивачем невірно, як необґрунтовані, оскільки законодавчо не заборонено розраховувати нормативно-грошову оцінку землі за попередній рік віднімаючи індексацію, тобто віднімаючи її фактичне подорожання. До того ж відповідачем не надано жодних доказів того, що нормативно-грошова оцінка землі в 2020 році була іншою, в тому числі меншою, ніж визначена позивачем.

Судом встановлено, що розрахунок орендної ставки за користування відповідачем земельною ділянкою позивач здійснив в розмірі 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки згідно з додатками 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2020 рік» від 12.12.2019 № 456/8029; рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2021 рік» від 24.12.2020 № 24/24.

Враховуючи викладене, взявши до уваги цільове призначення земельної ділянки, при розрахунку розміру орендної плати за землю позивачем правомірно застосовано відсоткову ставку у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки.

Відповідно до здійсненого позивачем розрахунку розміру недоотриманих коштів у розмірі орендної плати за фактичне користування Товариством з обмеженою відповідністю «СЕТА УКРАЇНА» земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:63:127:0037, площею 0,4749 га, по просп. Соборності, 19 у Дніпровському районі міста Києва за період з 03.01.2020 по 13.12.2021 загальна сума недоотриманих доходів позивача від користування відповідачем вказаною земельною ділянкою склала 1 247 456,25 грн, яка розрахована таким чином:

з 03.01.2020 по 31.12.2020 - 637 788,66 грн (12 825 859,88 грн*5%/366*364 дні);

з 01.01.2021 по 13.12.2021 - 609 667,59 грн (12 825 859,88 грн*5%/365*347 днів).

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що за даними Головного управління ДПС у місті Києві, які наявні в листі від 13.01.2025 № 809526-15-04-15-03, наданому позивачем, відповідач подавав податкові декларації по земельному податку стосовно спірної земельної ділянки за 2020-2021 роки та сплачував його відповідно до нарахованих податковим органом податкових зобов`язань, що підтверджується розрахунками ГУ ДПС у м. Києві у Додатку 1 до листа, а саме: у 2020 році сплачено земельного податку у загальному розмірі 132 224,62 грн, у 2021 році сплачено земельного податку у загальному розмірі 144 245,07 грн.

Сплата земельного податку відповідачем за 2020-2021 роки підтверджується також наданими останнім платіжними дорученнями (долученими до відзиву на позовну заяву), бухгалтерською довідкою № 1 від 22.04.2025, а також підтверджена листом Головного управління ДПС у м. Києві від 17.04.2025 № 39533/6/26-15-04-15-06, в якому зазначено, що станом на 14.04.2025 ТОВ «СЕТА УКРАЇНА» подавало податкові декларації по платі за землю та сплачувало земельний податок у 2020-2021 роках в сумі 276,5 тис. гривень.

Так, суд встановив, що позивачем було враховано вищенаведені сплати відповідачем земельного податку у 2020-2021 роках та заявлено до стягнення з останнього безпідставно збережені кошти у загальному розмірі 970 986,56 грн.

Правову позицію щодо правильності проведення розрахунку безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою шляхом зменшення суми, яка мала бути сплачена власником нерухомого майна у випадку належного оформлення права користування земельною ділянкою та укладення договору оренди землі, на суму сплаченого земельного податку, викладено в постановах Верховного Суду від 20.09.2022 у справі № 922/3684/20, від 13.07.2022 у справі № 922/246/21, від 10.10.2022 у справі № 922/1336/21, від 25.04.2023 у справі № 916/3390/21.

Водночас, доводи відповідача щодо необхідності урахування в стягуваному періоді сплачених ним коштів земельного податку починаючи з моменту набуття у власність нерухомого майна на спірній земельній ділянці, тобто з 15.06.2017, судом відхиляються, оскільки законодавством не передбачено здійснення такого зарахування. При цьому, земельна ділянка із кадастровим номером 8000000000:63:127:0037 як об`єкт цивільних прав сформована лише 03.01.2020, а тому до вказаної дати не могла бути об`єктом оренди. Отже, суд зазначає, що сплата відповідачем земельного податку до моменту формування земельної ділянки здійснювалась у зв`язку з володінням об`єктом нерухомості, розташованим на землі комунальної власності, а не за конкретну сформовану земельну ділянку.

Отже, матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача 970 986,56 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою у спірний період, відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано, а тому суд приходить до висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 ст. 77 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 ГПК України).

Аналогічні приписи закріплені у ч. 1 ст. 74 ГПК України.

Згідно ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

Водночас, судом встановлено, що за звернення із даним позовом до суду про стягнення 1 247 456,25 грн позивачем було сплачено судового збору у розмірі 14 969,48 грн (із урахуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору). Однак, враховуючи прийняття судом до розгляду заяви позивача про зменшення позовних вимог до 970 986,56 грн та задоволення позову на вказану суму, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 11 651,83 грн.

При цьому, суд звертає увагу позивача, що він не позбавлений права звернутися до суду із відповідною заявою про повернення надмірно сплаченого судового збору у зв`язку зі зменшенням розміру позовних вимог відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕТА УКРАЇНА» (просп. Червонозоряний, 119, офіс 410-А, м. Київ, 03039; ідентифікаційний код 35838598) на користь Київської міської ради (вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01044; ідентифікаційний код 22883141) 970 986,56 грн безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою та 11 651,83 грн судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано: 24.06.2025.

Суддя Т.Ю. Трофименко