Рішення від 11.06.2025 по справі 910/3481/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.06.2025Справа № 910/3481/25

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,

при секретарі судового засідання Осьмаку Ю.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Приватного підприємства "НАФТАТРАНССЕРВІС"

(50069, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Медова,

буд. 48А; ідентифікаційний код: 30442560)

до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК"

(01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д;

ідентифікаційний код: 14360570)

третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні

відповідача Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Дніпропетровській та

Запорізькій областях (Філія ГСЦ МВС)

(49041, Україна, Дніпропетровська область, м. Дніпро, проспект Праці,

буд. 16; ідентифікаційний код: 45291657)

про визнання права власності

За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "НАФТАТРАНССЕРВІС" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - відповідач) про визнання права власності на транспортні засоби (VIN: НОМЕР_1 та VIN: НОМЕР_1 ) на підставі Договору фінансового лізингу №KZVKFLO153982-1 від 19.01.2022

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 25.03.2025 прийнято даний позов до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/3481/25, призначено підготовче засідання на 16.04.2025 та залучено Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях (Філія ГСЦ МВС) до участі у справі, в якості третьої особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

02.04.2025 через систему "Електронний суд" від третьої особи надійшли письмові пояснення по справі.

16.04.2025 через систему "Електронний суд" Банк подав відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зауважив, що ним не заперечується право власності позивача на вказаний транспортний засіб, яке перейшло до останнього у зв`язку з виконанням умов договору фінансового лізингу та фактичного передання транспортного засобу, тобто між сторонами відсутній спір про право. Також Банк зауважив, що обраний Підприємством спосіб захисту не є ефективним, а сам Банк є неналежним відповідачем у цій справі, що є самостійними підставами для відмови у задоволенні позову.

Протокольною ухвалою суду від 16.04.2025 розгляд справи відкладено на 14.05.2025.

21.04.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача.

Протокольною ухвалою суду від 14.05.2025 судом закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 11.06.2025.

У судовому засіданні 11.06.2025 здійснювався розгляд справи по суті.

Представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі. Представник відповідача у судове засідання не з`явився, причин неявки не повідомив..

В порядку ч. 1 ст. 233 ГПК України в судовому засіданні 11.06.2025 після закінчення судового розгляду справи ухвалено рішення по суті позовних вимог та проголошено його скорочений текст (вступну та резолютивну частини).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку, вважає що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

19.01.2022 Позивач (ПП "НАФТАТРАНССЕРВІС") уклав з Відповідачем (АТ КБ "ПРИВАТБАНК") Договір фінансового лізингу № KZVKFLO153982-1 (копія Договору фінансового лізингу № KZVKFLO153982-1 від 19.01.2022 з копіями Додатків № 1, № 2 та № 3 додаються до позовної заяви, примірники оригіналів Договору, Додатків № 1 та № 3 в наявності у Позивача, паперова копія Додатку № 2 отримана з системи інтернет-банкінгу «Приват24» Відповідача, оригінал в знаходиться в системі електронного документообігу «Приват24» Відповідача)

27.01.2022 між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір про внесення змін до Договору фінансового лізингу № KZVKFLO153982-1 від 19.01.2022.

За вказаним Договором фінансового лізингу, з урахуванням Договору про внесення змін від 27.01.2022, Відповідач (за договором - Банк) зобов`язався набути у власність Майно (предмет лізингу), спеціально придбане у Продавця відповідно до узгодженої з Позивачем (за договором - Лізингоодержувач) Специфікації (Додаток N 1 до Договору фінансового лізингу в редакції додатку Договору про внесення змін від 27.01.2022), та передати це Майно (предмет лізингу) у володіння та користування Лізингоодержувачу, а Лізингоодержувач зобов`язався прийняти Майно (предмет лізингу) та сплатити лізингові платежі в розмірі та порядку, визначені цим Договором.

Відповідно до Специфікації майна (Додаток № 1 до Договору фінансового лізингу в редакції Договору про внесення змін від 27.01.2022), предметом (об`єктом) лізингу вказаного Договору фінансового лізингу є наступні транспортні засоби:

1. Тип: сідловий тягач, марка: DAF, модель: XF 480 FT, серійний номер (VIN): НОМЕР_1 , 2021 року випуску (надалі - "Транспортний засіб-1");

2. Тип: сідловий тягач, марка: DAF, модель: XF 480 FT, серійний номер (VIN): НОМЕР_2 , 2021 року випуску (надалі - "Транспортний засіб-2"). Вказані Транспортні засоби, 28.01.2022 р., на виконання Договору фінансового лізингу, були передані Відповідачем Позивачу у лізинг (у володіння та користування).

Згідно п. 4.1. вказаного Договору фінансового лізингу, "Протягом усього строку цього Договору Майно є власністю Банка. Майно переходить у власність Лізингоодержувача після сплати Банку всіє суми лізингових та інших платежів за цим Договором, але не раніше одного року з моменту передачі Майна Лізингоодержувачу. У випадку поставки Майна узгодженими Сторонами партіями, відповідна частина (партія) Майна переходить у власність Лізингоодержувача відповідно до умов цього Договору до закінчення строку цього Договору, який (Договір) зберігає чинність".

Згідно п. 4.2. вказаного Договору фінансового лізингу, "Цей Договір є належною і достатньою підставою для переходу Майна (його відповідної частини) у власність Лізингоодержувача після сплати на користь Банку всієї суми лізингових та інших платежів за цим Договором. Укладання додаткових договорів тощо для переходу Майна у власність Лізингоодержувача не вимагається.

Разом з тим, за домовленістю Сторін можуть оформлюватись (виготовлятись, складатись) відповідні документи, що підтверджуватимуть перехід до Лізингоодержувача права власності на Майно / його відповідну частину.".

Умови п. 4.1. та п. 4.2. Договору фінансового лізингу щодо переходу права власності на Майно (об`єкта фінансового лізингу) до Лізингоодержувача (Позивача) після сплати Банку (Позивачу) всіє суми лізингових та інших платежів за цим Договором відповідають положенням ч. 1 та абз. 1 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Згідно п. 6.2.1. вказаного Договору фінансового лізингу [Банк, зобов`язується], "… після сплати всієї суми лізингових платежів та інших платежів, що передбачені цим Договором, передати Майно у власність Лізингоодержувача з урахуванням умов, передбачених п. 4.1. цього Договору.". Згідно п. 10.1. вказаного Договору фінансового лізингу, Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до повного виконання Сторонами всіх зобов`язань за ним.

Звертаючись до суду Позивач вказує, що він повністю розрахувався з Відповідачем за Договором фінансового лізингу, що підтверджується Заключними виписками АТ КБ "ПРИВАТБАНК" за клієнтом ПП "НАФТАТРАНССЕРВІС" щодо сплати вартості Майна, процентів та щомісячної винагороди (комісії) за обслуговування операцій фінансового лізингу та Платіжним дорученням про сплату разової винагороди за обслуговування операцій фінансового лізингу

08.01.2025 між Відповідачем та Позивачем було укладено Акт звірки взаєморозрахунків та переходу права власності по фінансовому лізингу за яким засвідчена повна оплата Позивачем всіх платежів за Транспортний засіб-1 та Транспортний засіб-1 передано у власність Позивача.

13.01.2025 між Відповідачем та Позивачем було укладено Акт звірки взаєморозрахунків та переходу права власності по фінансовому лізингу за яким засвідчена повна оплата Позивачем всіх платежів за Транспортний засіб-2 та Транспортний засіб-2 передано у власність Позивача.

Позивач, з отриманим від Відповідача пакетом документів, з метою перереєстрації вищевказаних транспортних засобів звернувся до Територіального сервісного центру МВС № 1243 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях.

Проте ТСЦ МВС № 1243 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Дніпропетровській та Запорізьких областях (філія ГСЦ МВС) було відмовлено у перереєстрації Транспортного засобу-1 та Транспортного засобу-2 з посиланням на те, що у Єдиному реєстрі боржників наявні записи про боржника - АТ КБ "Приватбанк".

У зв`язку з відмовою Регіонального сервісного центру у перереєстрації транспортного засобу, ПП"НАФТАТРАНССЕРВІС" звернулося із даним позовом до суду, у якому просить визнати за ним право власності на транспортний засіб: тип: сідловий тягач, марка: DAF, модель: XF 480 FT, серійний номер (VIN): НОМЕР_1 , 2021 року випуску, транспортний засіб: тип: сідловий тягач, марка: DAF, модель: XF 480 FT, серійний номер (VIN): НОМЕР_2 , 2021 року випуску, зобов`язавши ТСЦ МВС № 1243 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Дніпропетровській та Запорізьких областях (філія ГСЦ МВС) зареєструвати за позивачем вказаний транспортний засіб.

Відповідач не заперечував право власності позивача на транспортний засіб, який перейшов до останнього у зв`язку із виконанням умов договору фінансового лізингу, втім, зазначав про неефективність обраного позивачем способу захисту, оскільки навіть у випадку визнання судом права власності позивача на транспортні засоби, підстава для відмови у здійсненні перереєстрації не відпаде. Також Банк вказував на те, що він не є належним відповідачем за даним позовом, оскільки між ним та позивачем відсутній спір про право.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 ЦК України. Аналогічні положення містить ст. 20 ГК України.

Одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, відповідно до статті 16 ЦК України, статті 20 ГК України, є визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно з ч. 1 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правову позицію щодо застосування статті 392 ЦК України і звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Такий правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі №48/340, від 19.05.2020 у справі №916/1608/18.

Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Наведений правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №344/16879/15-ц та від 13.07.2022 у справі №645/6151/15-ц.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК України слід враховувати, що за змістом вказаної статті судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №914/904/17 та в пункті 14 постанови Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №923/1283/16.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач набув у власність транспортний засіб: тип: сідловий тягач, марка: DAF, модель: XF 480 FT, серійний номер (VIN): НОМЕР_1 , 2021 року випуску та транспортний засіб: тип: сідловий тягач, марка: DAF, модель: XF 480 FT, серійний номер (VIN): НОМЕР_2 , 2021 року випуску, внаслідок належного виконання ним умов Договору, укладеного з Банком, а також у зв`язку із підписанням сторонами вказаного Договору 08.01.2025 та 13.01.2025 акту приймання-передачі вказаних транспортних засобів.

У відзиві на позовну заяву Банк вказав, що ним визнається та не заперечується право власності позивача на вищезазначений автомобіль.

Згідно з ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Крім цього, як вбачається із листа Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях (філія ГСЦ МВС) ТСЦ МВС № 1243 № 31/29/1243/19-1836-2025 від 30.01.2025 відмова у здійсненні перереєстрації пов`язана не у зв`язку з наявністю у ТСЦ МВС № 1243 сумнівів або претензій щодо права власності позивача на транспортний засіб, а виходячи з наявності в Єдиному реєстрі боржників відомостей про Банк, як боржника та попереднього власника.

Отже, суд доходить висновку про відсутність підстав для звернення позивача за захистом цього права в судовому порядку відповідно до статей 16, 392 ЦК України, оскільки Банком не оспорюється право позивача на транспортний засіб: тип: сідловий тягач, марка: DAF, модель: XF 480 FT, серійний номер (VIN): НОМЕР_1 , 2021 року випуску та транспортний засіб: тип: сідловий тягач, марка: DAF, модель: XF 480 FT, серійний номер (VIN): НОМЕР_2 , 2021 року випуску, як і не ставиться під сумнів дійсність документів, відповідно до яких позивачу передано у власність вказаний автомобіль.

Саме ж по собі встановлення судом факту, що має юридичне значення (підтвердження права позивача на транспортний засіб) не стосується захисту права цивільного та не спроможне відновити порушені права позивача за даних обставин, а відтак задоволення позовної вимоги про визнання права власності на транспортний засіб не є ефективним способом захисту прав ПП"НАФТАТРАНССЕРВІС".

Обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (позиція Верховного Суду у постанові від 19.09.2023 у справі №910/19668/21).

У зв`язку із викладеним суд дійшов висновку про те, що Підприємством подано позов до неналежного відповідача та обрано неефективний спосіб захисту свого права власності на транспортний засіб.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, у задоволенні позову Підприємства необхідно відмовити.

При цьому, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом, інші доводи сторін не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог - відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повне рішення складено та підписано: 25.06.2025.

Суддя М.О. Лиськов