Постанова від 24.06.2025 по справі 922/1933/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2025 року

м. Київ

cправа № 922/1933/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кібенко О.Р. - головуючий, Мамалуй О.О., Студенець В.І.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Харківгаз"

на ухвалу Господарського суду Харківської області від 13.02.2025 (суддя Жигалкін І.П.)

та постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 (колегія суддів: Тихий П.В., Плахов О.В., Слободін М.М.)

за скаргою Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Харківгаз"

на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Корольова Михайла Андрійовича (далі - Приватний виконавець Корольов М.А.) у виконавчому провадженні НОМЕР_1

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"

до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Харківгаз"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг,

про стягнення 183 400 381,71 грн,

та за зустрічним позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Харківгаз" (далі - АТ "Харківгаз"),

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (далі - ТОВ "Оператор ГТС України"),

про зобов`язання вчинити дії,

СУТЬ СПОРУ

1. Перед Верховним Судом у цій справі постало питання щодо наявності/відсутності підстав для відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем з урахуванням положень п.2 ч.2 ст.5 Закону "Про виконавче провадження" та обставин перебування корпоративних прав боржника в управлінні Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, а також щодо дотримання виконавцем правил територіальної юрисдикції.

2. Верховний Суд касаційну скаргу залишив без задоволення з таких мотивів.

Історія справи

3. 25.10.2022 ТОВ "Оператор ГТС України" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом, в якому просило стягнути з АТ "Харківгаз" грошові кошти у загальній сумі 183 400 381,71 грн, з яких: 139 081 876,70 грн - основна заборгованість, 13 063 614,76 грн - пеня, 27 674 665,63 грн - інфляційні втрати, 3 580 224,62 грн - три відсотки річних.

4. 25.11.2022 АТ "Харківгаз" звернулося до Господарського суду Харківської області із зустрічною позовною заявою, в якій просило зобов`язати ТОВ "Оператор ГТС України" привести маржинальну ціну придбання та маржинальну ціну продажу в кожну газову добу червня 2021 року, вересня 2021 року, в яких фактично вчинилися балансуючи дії, у відповідність до вартості природного газу, проданого оператором газотранспортної системи внаслідок отримання послуг балансування.

5. Господарський суд Харківської області рішенням від 21.03.2024 в первісному позові та зустрічному позовах відмовив повністю.

6. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Харківської області від 21.03.2024 ТОВ "Оператор ГТС України" звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

7. Східний апеляційний господарський суд постановою від 04.07.2024, апеляційну скаргу ТОВ "Оператор ГТС України" задовольнив, рішення Господарського суду Харківської області від 21.03.2024 скасував та ухвалив нове, яким позов ТОВ "Оператор ГТС України" задовольнив повністю.

8. На виконання вказаної постанови Східний апеляційний господарський суд 23.09.2024 видав відповідні накази.

9. 22.10.2024 АТ "Харківгаз" звернувся до Господарського суду Харківської області зі скаргою (вх.№26556 від 22.10.2024) на дії Приватного виконавця Корольова М.А. щодо відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1, які, на думку заявника, є протиправними та незаконними, а отже постанова про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 від 11.10.2024 підлягає скасуванню.

10. В обґрунтування скарги посилався, зокрема, на:

- протиправність дій Приватного виконавця Корольова М.А. щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 всупереч нормам ст.5 Закону "Про виконавче провадження", оскільки частка держави у статутному капіталі АТ "Харківгаз" перевищує 25 відсотків (керуючий рахунками в цінних паперах - Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - АРМА, Національне агентство), управитель від АРМА - АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз");

- постанову Верховного Суду від 19.12.2024 у справі №903/62/23;

- те, що дії приватного виконавця щодо прийняття до виконання вищевказаного наказу та відкриття на підставі нього виконавчого провадження НОМЕР_1 вчинено з порушенням ст.24 Закону "Про виконавче провадження" та норм Кодексу професійної етики приватних виконавців, а саме абз.3 ст.16, в якому передбачено, що приватний виконавець зобов`язаний утриматися від дій і прийомів, що мають ознаки недобросовісної конкуренції та порушення принципу територіальності, які проявляються шляхом відкриття виконавчого провадження за місцем знаходження коштів на рахунках боржника, крім виконавчих документів щодо боржника-нерезидента України;

- те, що приватний виконавець, виконавчим округом якого є м. Київ, відкрив відповідне виконавче провадження відносно АТ "Харківгаз" не врахувавши місцезнаходження останнього (м. Харків), під видом критерію місцезнаходження майна боржника, а саме за місцезнаходженням грошових коштів на рахунку боржника.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

11. Господарський суд Харківської області ухвалою від 13.02.2025 відмовив у задоволенні скарги (вх.№26556 від 22.10.2024) АТ "Харківгаз" на дії Приватного виконавця Корольова М.А. щодо скасування постанови про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 від 11.10.2024.

12. Східний апеляційний господарський суд постановою від 02.04.2025 апеляційну скаргу АТ "Харківгаз" залишив без задоволення, ухвалу Господарського суду Харківської області від 13.02.2025 залишив без змін.

13. Ухвалюючи оскаржувані рішення, суди дійшли висновку, що накладення арешту на корпоративні права особи з їх наступною передачею в управління АРМА, не спричиняє припинення права власності на таке майно у його власника, а також виникнення відповідного права у АРМА; обмеження, встановлені п.2 ч.2 ст.5 Закону "Про виконавче провадження" не поширюються на приватних виконавців у випадку управління АРМА відповідними корпоративними правами, оскільки у зв`язку з цим управління таким майном АРМА не призводить до виникнення або збільшення обсягу корпоративних прав держави у статутному капіталі юридичної особи, корпоративні права відносно якої передані в управління АРМА або третій особі; приватний виконавець може приймати виконавчі документи за місцезнаходженням грошових коштів боржника, в тому числі коштів, які знаходяться на рахунках боржника в банках та інших фінансових установах, що також зазначається в роз`ясненні Міністерства юстиції України від 11.06.2018 №23123/16620-33-18/20.5.1 і підтверджується практикою Верховного Суду.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, інших заяв учасників справи

14. 30.04.2025 АТ "Харківгаз" через систему Електронний суд звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Господарського суду Харківської області від 13.02.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.04.2025, в якій просить:

1) скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 13.02.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 у справі №922/1933/22 повністю;

2) ухвалити нове рішення, яким визнати неправомірними дії Приватного виконавця Корольова М.А. щодо відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1, визнати протиправними та скасувати постанову Приватного виконавця Корольова М.А. про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 від 11.10.2024.

15. На виконання вимог п.5 ч.2 ст.290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) АТ "Харківгаз" зазначає, що підставами для подання касаційної скарги є - п.1 ч.2, підпункти "а", "в" п.2 ч.3 ст.287 ГПК, а підставою для скасування ухвали Господарського суду Харківської області від 13.02.2025 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 у справі є допущені судами першої та апеляційної інстанції неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвели до ухвалення незаконного судового рішення.

16. З посиланням на п.1 ч.2 ст.287 ГПК скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних ухвалі та постанові застосували норми права, зокрема - п.4 ч.1 ст.1, ч.1 ст.19, ст.21-1 Закону "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів", розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.05.2022 №429-р, без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16.04.2024 у справі №922/331/23, від 18.06.2024 у справі №922/1297/23, від 31.01.2024 у справі №925/1355/22, від 19.12.2024 у справі №903/62/24.

17. Також скаржник зазначає, що:

1) підставами для оскарження дій приватного виконавця в частині відкриття виконавчого провадження є непідвідомчість приватному виконавцю виконання рішення у даній справі відповідно до ст.5 Закону "Про виконавче провадження";

2) приватний виконавець не мав права відкривати виконавче провадження та здійснювати виконавчі дії щодо майна боржника, оскільки частка держави у статутному капіталі, з урахуванням її перебування в управління АРМА, складає більше 25%";

3) виконання рішення Господарського суду Харківської області у справі №922/1933/22 відповідно до ст.5 Закону "Про виконавче провадження" віднесено до компетенції державної виконавчої служби, компетенція якої розповсюджується і за територіальною ознакою.

18. 21.05.2025 через систему Електронний суд надійшов відзив ТОВ "Оператор ГТС України", у якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

19. Доводи відзиву в цілому збігаються із мотивами, наведеними судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях; ТОВ "Оператор ГТС України", зокрема, зазначає:

- у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо АТ "Харківгаз" відсутні відомості про наявність частки держави у статутному капіталі; зазначена інформація підтверджується витягом з офіційного сайту SMIDA; АТ "Харківгаз" помилково ототожнює передання в управління АРМА корпоративних прав акціонерів АТ "Харківгаз" з переходом у державне володіння права власності на частки, чого не відбулося;

- в заяві про відкриття виконавчого провадження стягувач зазначив, що боржник має рахунки, відкриті у банківських установах, які розташовані у м. Києві; враховуючи висновки Верховного Суду щодо правової природи безготівкових коштів та факту підтвердження наявності відкритих банківських рахунків боржника у м. Києві, дії Приватного виконавця Корольова М.А. з відкриття виконавчого провадження вчинені у повній відповідності до вимог чинного законодавства.

20. 13.06.2025 через систему Електронний суд надійшли пояснення Приватного виконавця Корольова М.А., які фактично є відзивом на касаційну скаргу, однак подані з пропуском строку на його подання, у зв`язку із чим залишаються без розгляду на підставі ч.2 ст.118 ГПК.

Надходження касаційної скарги на розгляд Верховного Суду

21. Верховний Суд ухвалою від 12.05.2025 відкрив касаційне провадження у справі №922/1933/22, розгляд касаційної скарги призначив у порядку письмового провадження, надав строк для надання відзивів на касаційну скаргу до 26.05.2025 та витребував матеріали справи.

22. 16.06.2025 матеріали справи №922/1933/22 надійшли до Верховного Суду.

Короткий зміст заявлених клопотань та їх розгляд

23. 21.05.2025 від ТОВ "Оператор ГТС України" через систему Електронний суд надійшло клопотання про зупинення касаційного провадження до закінчення перегляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №903/421/24.

24. Клопотання мотивує тим, що Верховний Суд ухвалою від 21.03.2025 справу №903/421/24 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 передав на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у зв`язку з необхідністю відступити від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 19.12.2024 у справі №903/62/23 про те, що зміст управління активами є тотожним змісту права власності. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду ухвалою від 04.04.2025 справу №903/421/24 прийняв до розгляду.

25. Відповідно до п.7 ч.1 ст228 ГПК суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

26. Провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених п.7 ч.1 ст.228 цього Кодексу - до закінчення перегляду в касаційному порядку (п.11 ч.1 ст.229 ГПК).

27. Разом з тим, колегія суддів з`ясувала, що Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду 16.05.2025 ухвалив постанову у справі №903/421/24.

28. Отже касаційний перегляд у справі №903/421/24, до закінчення якого провадження у справі могло бути зупинено, закінчився 16.05.2025.

29. З огляду на викладене Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення клопотання ТОВ "Оператор ГТС України".

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

30. Стаття 129-1 Конституції України гарантує обов`язковість виконання судового рішення.

31. Статтею 13 Закону "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

32. Відповідно до статей 18, 326 ГПК судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

33. Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Законами "Про виконавче провадження" та "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

34. Статтею 1 Закону "Про виконавче провадження" унормовано, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

35. Згідно з ч.1 ст.5 Закону "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

36. За приписами ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

37. Відповідно до ч.1 ст.18 Закону "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

38. Пунктом 2 ч.2 ст.18 Закону "Про виконавче провадження" унормовано обов`язок виконавця здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

39. У відповідності до ст.339 ГПК сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

40. Пунктом 2 ч.2 ст.5 Закону "Про виконавче провадження" встановлено, що приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених ст.3 цього Закону, крім рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету.

41. В такий спосіб законом прямо передбачено обмеження у здійсненні приватним виконавцем примусового виконання рішень, передбачених ст.3 цього Закону, зокрема, обмеження стосується боржників - юридичних осіб, у статутному капіталі яких частка більше 25 відсотків належить державі.

42. Законом "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) державними виконавцями органів державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (ст.3).

43. Пункт 6 ч.1 ст.4 Закону "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" та п.4 ч.1 ст.2 Закону "Про виконавче провадження" встановлюють принцип (засаду) диспозитивності виконавчого провадження та визначають його обов`язковість при здійсненні виконавчого провадження органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями.

44. Цей принцип полягає, зокрема, у наданні стягувачу права вибору пред`явити виконавчий документ для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до ст.5 Закону "Про виконавче провадження" віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців (абз.2 ч.1 ст.19 цього Закону).

45. Тобто, вищевказані положення надають стягувачу право на власний розсуд обрати орган, що буде здійснювати примусове виконання, обираючи при цьому між державною виконавчою службою та приватними виконавцями, проте з урахуванням передбачених законом обмежень.

46. Частина 1 ст.27 Закону "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" і ч.2 ст.24 Закону "Про виконавче провадження" також передбачають право фізичних або юридичних осіб вільно обирати приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначених Законом "Про виконавче провадження". Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

47. Залежно від вибору стягувача та після пред`явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця у відповідного виконавця виникають передбачені ст.18 Закону "Про виконавче провадження" права й обов`язки, зокрема обов`язок здійснювати заходи примусового виконання рішення у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

48. Відповідно до вимог ст.2 Закону "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" (далі - Закон №772-VIII) Національне агентство є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері виявлення та розшуку активів, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, та/або з управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави або які конфісковано у кримінальному провадженні чи стягнено за рішенням суду в дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими.

49. Статті 9, 19 цього ж закону серед функцій Національного агентства визначають управління арештованими в кримінальному провадженні активами, формування та реалізацію державної політики у сфері управління активами, на які накладено арешт або які конфісковано у кримінальному провадженні.

50. Стаття 1 Закону №772-VIII визначає управління активами як діяльність із володіння, користування та розпорядження активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави і вирішено питання про їх передачу Національному агентству, тобто забезпечення збереження активів, збереження (за можливості - збільшення) їх економічної вартості, передача їх в управління або реалізація активів у випадках та порядку, передбачених цим Законом, а також реалізація активів, конфіскованих у кримінальному провадженні чи стягнених за рішенням суду в дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими.

51. Верховний Суд у постанові від 19.12.2024 у справі №903/62/23, на яку посилається скаржник, дійшов висновку, що визначений вказаною нормою закону зміст управління активами є тотожним змісту права власності, наведеному у ст.317 Цивільного кодексу України (власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном).

52. Верховний Суд у постанові від 19.12.2024 у справі №903/62/23, пославшись на висновки, викладені у справах №922/331/23, №922/1297/23, №925/1355/22, на які посилається також скаржник у справі, що переглядається, також, зокрема, зазначив:

"4.25. Вищевикладене дає підстави для висновку, що при виконанні судових рішень щодо стягнення коштів за рахунок активів боржника, які у передбаченому законом порядку передані в управління Національного агентства як центрального органу державної виконавчої влади, підлягає застосуванню п.2 ч.2 ст.5 Закону "Про виконавче провадження", оскільки вказана норма не має будь-яких застережень відносно того, що частка держави в розмірі більш ніж 25% статутного капіталу має належати їй лише на праві власності та/або з зазначенням про це у відповідних державних реєстрах.

4.26. Відповідаючи на доводи касаційної скарги щодо можливості Приватного виконавця здійснювати виконання рішень щодо боржника, корпоративні права якого перебувають у управлінні Національного агентства, Верховний Суд виходить із системного тлумачення статей 124, 129-1 Конституції України, статей 317, 318 Цивільного кодексу України, ст.1 Закону №772-VIII, п.2 ч.2 ст.5 Закону "Про виконавче провадження" та доходить висновку, що, після запровадження управління майном, держава в особі Національного агентства набула тимчасово права власника щодо таких корпоративних прав з метою забезпечення збереження активів та збереження (за можливості - збільшення) їх економічної вартості.

4.27. Такий висновок щодо транспозиції права власності відповідає, зокрема, пункту 8 статті 21 Закону України № 772-VIII, за вимогами якого у разі надходження винесеного у межах наданих законом повноважень рішення прокурора або судового рішення, що набрало законної сили, якими скасовано арешт прийнятих в управління активів та/або скасовано передачу активів в управління Національному агентству, останнє протягом десяти робочих днів повертає їх законному власнику.

Тобто застосована законодавцем юридична конструкція свідчить про те, що під час здійснення процедури управління активами повноваження власника реалізуються саме Національним агентством, а майно і корпоративні права фактично перебувають у його власності та повертаються власнику лише після відповідного рішення прокурора чи суду.

4.28. В такий спосіб, з урахуванням вимог п.2 ч.2 ст.5 Закону "Про виконавче провадження" приватний виконавець не мав права відкривати виконавче провадження та здійснювати виконавчі дії щодо майна боржника, оскільки частка держави у статутному капіталі, з урахуванням її перебування в управління Національного агентства, складає більше 25%".

53. Однак, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду 16.05.2025 ухвалив постанову у справі №903/421/24, якою відступив від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 19.12.2024 у справі №903/62/23, про те що зміст управління активами є тотожним змісту права власності, наведеному у ст.317 Цивільного кодексу України (власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном).

54. Відповідно до ч.4 ст.300 ГПК суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 ч.1 ст.310, ч.2 ст.313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

55. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 16.05.2025 у справі №903/421/24, окрім іншого, зазначив:

"8.40. Отже, аналіз статей 317, 1033 ЦК України та пункту 4 частини першої статті 1 Закону України №772-VIII свідчить, що право власності, право довірчої власності, а також управління активами включає так звану "тріаду" правомочностей власника.

8.41. Проте наявність однакових правомочностей не дозволяє ототожнювати зазначені правові інститути, оскільки право власності - це класичний інститут приватного права, у межах якого особа має повне, самостійне і незалежне право розпоряджатися майном у власних інтересах, а право довірчої власності (управління майном) - також належить до приватноправової сфери, але передбачає фідуціарний характер відносин: управитель володіє, користується і розпоряджається майном не для себе, а в інтересах іншої особи, тобто установника управління. Натомість управління активами відповідно до Закону №772-VIII є правовим механізмом, що застосовується у кримінальному провадженні та у позовному провадженні у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави із встановленням заборони користуватися такими активами.

8.42. Об`єднана палата висновує, що управління арештованим майном АРМА має характер строкового повноваження спеціального призначення, яке виникає на підставі судового рішення або згоди власника. Воно має ознаки тимчасовості (діє до моменту скасування арешту або завершення провадження) та цільового характеру (служить для збереження майна). При цьому управитель відповідно до частини третьої статті 21 Закону України №772-VIII не має права відчужувати активи, прийняті ним в управління.

8.43. Отже, власник активу зберігає право власності навіть у випадку передачі майна в управління АРМА. Управління не змінює титулу власності - воно лише обмежує реалізацію окремих правомочностей, як-от користування чи розпорядження, і лише на час дії арешту. Це узгоджується зі статтею 41 Конституції України та статтею 1 Протоколу №1 до Європейської конвенції з прав людини, які гарантують непорушність права власності та передбачають, що позбавлення цього права можливе лише за законом, в інтересах суспільства та з дотриманням принципу пропорційності.

8.44. Чітке розмежування між правом власності та управлінням майном у межах КПК України та Закону України №772-VIII є необхідною умовою дотримання конституційного принципу недоторканності власності та забезпечення балансу між публічним інтересом і захистом прав особи. Це також узгоджується з положеннями статті 1 Протоколу № 1 до Європейської конвенції з прав людини щодо втручання у мирне володіння майном.

8.45. Отже, управління активами, переданими відповідно до статті 100 КПК України та положень Закону України №772-VIII, не є тотожним або рівнозначним за правовим змістом праву власності, передбаченому статтями 316 та 317 ЦК України".

56. Таким чином, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що накладення арешту на корпоративні права особи з їх наступною передачею в управління АРМА, не спричиняє припинення права власності на таке майно у його власника, а також виникнення відповідного права у АРМА; обмеження, встановлені п.2 ч.2 ст.5 Закону "Про виконавче провадження" не поширюються на приватних виконавців у випадку управління АРМА відповідними корпоративними правами. Натомість доводи касаційної скарги у цій частині не знайшли свого підтвердження.

57. Верховний Суд також відхиляє доводи скаржника щодо порушення виконавцем правил територіальної юрисдикції.

58. Статтею 24 Закону "Про виконавче провадження" визначено, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України (ч.2). Виконання рішення, яке зобов`язує боржника вчинити певні дії, здійснюється виконавцем за місцем вчинення таких дій (ч.3). Виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що знаходяться на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, на електронні гроші, які зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України (ч.4).

59. Отже, приватний виконавець в праві здійснювати виконавчі дії (відкрити виконавче провадження) за місцем знаходження майна боржника, тобто грошові кошти на рахунках у банках або інших фінансових установах.

60. Прийняття державним чи приватним виконавцем виконавчих документів до виконання здійснюється за територіальним принципом, суть якого полягає у тому, що державний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться на території, на яку поширюються його функції, а приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах його виконавчого округу, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність, та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України. При цьому місце виконання виконавчого документу визначається за критеріями, зазначеними у частині другій статті 24 Закону "Про виконавче провадження", до яких законодавець відносить: (1) місце проживання, перебування боржника фізичної особи, (2) місцезнаходження боржника - юридичної особи, (3) місцезнаходження майна боржника.

61. Згідно з п.1 ч.1 ст.26 Закону "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст.3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

62. Відповідно до абз.30 п.3 розд.ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 у разі пред`явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця за місцезнаходженням майна боржника до заяви про примусове виконання рішення додається документ/копія документа, який підтверджує, що майно боржника (грошові кошти на рахунках в банках або інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронних гаманцях в емітентах електронних грошей) знаходиться (яться) на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця.

63. Суди встановили, що, звертаючись до приватного виконавця стягувач - ТОВ "Оператор ГТС України" подало Приватному виконавцю Корольову М.А. заяву про відкриття виконавчого провадження, до якої долучило докази наявності у боржника - АТ "Харківгаз" відкритих рахунків в АТ "Банк "Кліринговий Дім" (місцезнаходження: м. Київ, вул. Борисоглібська, буд.5, літера А), АТ "Банк Альянс" (місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд.50) та АТ "Ощадбанк" (місцезнаходження: 01023, м.Київ, вул. Госпітальна, буд. 12Г), а також повідомило, що ця інформація стала відома йому з електронної системи Єдиний веб-портал використання публічних коштів.

64. Таким чином, суди, з посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18.12.2023 у справі №917/1285/21, дійшли обґрунтованого висновку, що враховуючи надання стягувачем до заяви про відкриття виконавчого провадження доказів на підтвердження знаходження майна боржника (наявність відкритого банківського рахунку) у виконавчому окрузі м. Києва, відсутні порушення вимог щодо територіальності під час відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1, оскільки сама по собі наявність рахунку боржника в банківській установі, місцезнаходженням якої є м. Київ, є достатньою підставою для відкриття виконавчого провадження і при цьому, ключовим моментом у вирішенні питання про відкриття виконавчого провадження є надання стягувачем доказів існування рахунків боржника, з яких йому стало відомо про такі існуючі рахунки боржника.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

65. Відповідно до ч.1 ст.300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

66. Згідно із ч.1 ст.309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст.300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

67. Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Харківгаз" залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Харківської області від 13.02.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 у справі №922/1933/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. Кібенко

Судді О. Мамалуй

В. Студенець