Рішення від 13.05.2025 по справі 160/5435/25

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2025 року Справа № 160/5435/25 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЛуніної О.С. за участі секретаря судового засіданняКамінської С.В. за участі: представника позивача представників відповідача Погребняк Г.О. Ясніцької Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «АКСОР ІНДАСТРІ» до Державної податкової служби України про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

18.02.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «АКСОР ІНДАСТРІ до Державної податкової служби України в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати індивідуальну податкову консультацію Державної податкової служби України від 22.01.2025 № 350/IПK/99-00-21-02-03 ІПК, надану Товариству з обмеженою відповідальністю «АКСОР ІНДАСТРІ»;

- зобов`язати Державну податкову службу України надати нову індивідуальну податкову консультацію з питання, поставленого у зверненні Товариством з обмеженою відповідальністю «АКСОР ІНДАСТРІ» про надання індивідуальної податкової консультації за вих. № 27/12-127.12.2024 року з урахуванням висновків суду.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що отримана ним оскаржувана податкова консультація не відповідає вимогам, передбаченим нормами Податкового кодексу України, зокрема ст. 52 ПКУ, оскільки фактично не надає відповіді на питання, порушені позивачем у його зверненні, а також звужує сферу застосування Конвенції між Урядом України Урядом Республіки Польща про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень. При цьому, позивачем наголошується, що в оскаржуваній податковій консультації не зазначено порядок застосування норм податкового законодавства з урахуванням конкретних фактичних обставин, не враховано положення п. 103.5 ст. 103 ПКУ щодо локального законодавства відповідної країни, а зміст податкової консультації фактично зведений до цитування положень норм податкового законодавства та Конвенції між Урядом України Урядом Республіки Польща про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень, що не є повним роз`ясненням поставлених питань. Отже, на переконання позивача, вказана консультація не містить конкретного роз`яснення платнику податків щодо алгоритму його дій для уникнення порушень вимог податкового законодавства у своїй діяльності. На підставі зазначеного, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

19.02.2025 року до суду через підсистему «Електронний суд» від ТОВ «АКСОР ІНДАСТРІ» надійшла заява про усунення недоліків, до якої було долучено квитанцію про сплату судового збору за подання вказаного позову до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року, прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «АКСОР ІНДАСТРІ» та відкрито провадження в адміністративній справі №160/5435/25, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

10.03.2025 року до суду через підсистему «Електронний суд» від ДПС України надійшла заява про залишення позовної заяви без розгляду.

12.03.2025 року до суду через підсистему «Електронний суд» від ТОВ «АКСОР ІНДАСТРІ» надійшли заперечення на клопотання (заяву).

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 березня 2025 року, було призначено справу №160/5435/25 до розгляду за правилами загального позовного провадження та замінено засідання для розгляду справи по суті, підготовчим засіданням. Підготовче засідання призначено на 17.04.2025 року о 13:30 год.

20.03.2025 року до суду через підсистему «Електронний суд» від Державної податкової служби України надійшов відзив на позовну заяву ТОВ «АКСОР ІНДАСТРІ», в якому відповідач пред`явлений позов не визнав та заперечував проти його задоволення, посилаючись на те, що вимоги, Конвенції від 12.01.1993 року в частині надання інформації в електронному вигляді стосується лиш інформації обмін якої здійснюється виключно між компетентними органами безпосередньо на виконання вимог цієї Конвенції, тоді як вимоги ст. 103 Кодексу стосується самої особи нерезидента. Таким чином, за наведених обставин та з урахуванням норм ПКУ не передбачено використання в електронному вигляді довідки для цілей статті 103 ПКУ, тому така довідка не може бути підставою для застосування норм міжнародного договору про уникнення подвійного оподаткування. Підставою для застосування міжнародного договору про уникнення подвійного оподаткування є довідка на паперовому носії, яка належним чином легалізована та перекладена відповідно до законодавства України. Отже, спірна ІПК містить чітке обґрунтування застосування норм законодавства з урахуванням фактичних обставин згідно запиту на отримання ІПК, а висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства не суперечить нормам Кодексу. При цьому, інше (суб`єктивне) розуміння платником змісту тієї чи іншої норми, невиправданість висновків ІПК не свідчить про неправильність висновків контролюючого органу і не є підставою для визнання такої податкової консультації протиправною. Таким чином, за вищенаведених обставин, доводи позовної заяви ТОВ «АКСОР ІНДАСТРІ» є неправомірними, не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

21.03.2025 року до суду через підсистему «Електронний суд» представником позивача подано відповідь на відзив, в якій останнім підтримано правову позицію, викладену ним у власній позовній заяві. Крім того зауважено, що Податковий кодекс України не містить положення про обов`язковий паперовий формат такої довідки, а лише вимагає надання довідки компетентним органом відповідної країни за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни.

11.04.2025 року до суду через підсистему «Електронний суд» від Державної податкової служби України надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року було задоволено заяву Державної податкової служби України про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції по адміністративній справі №160/5435/25. Забезпечено участь представника Державної податкової служби України - Ясніцької Тетяни Сергіївни у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

11.04.2025 року до суду через підсистему «Електронний суд» від Державної податкової служби України надійшли додаткові пояснення у справі в яких відповідачем було, зокрема, наголошено, що питання заявника фактично зводиться до питання відповідності Довідки, виданої в електронному вигляді іноземним компетентним (уповноваженим) органом, в порядку та за формою, затвердженою згідно із законодавством цієї країни, вимогам п. 103.5 ст. 103 ПКУ щодо легалізації та, відповідно, застосування/незастосування з цією метою певного міжнародного договору про правову допомогу. При цьому, як випливає із матеріалів до справи до свого звернення на отримання ІПК (вх. ДПС № 6048/ІПК/6 від 27.12.2024) заявник не надає конкретний документ Довідку, яка підтверджує резиденцію Польщі, що відповідно до вимог ст. 52 ПКУ (наведення фактичних обставин) дало б змогу детально ідентифікувати предмет запиту заявника та надання йому більш конкретної відповіді у цій ІПК. Проте, оскільки заявник у своєму зверненні на отримання ІПК лише інформує про загальний порядок видачі польським компетентним органом сертифікату (довідки) про податкову резиденцію і при цьому не надає для розгляду конкретний документ (Довідку про резиденцію Польщі) та не повідомляє про спосіб його надання контролюючим органам України (електронними засобами/ у вигляді паперової копії електронної версії цього документа тощо), на думку ДПС України, у даному випадку є безпідставним проводити відповідну аналогію з посиланням на висновок судових рішень у інших справах, зазначених як у запиті на ІПК, так і в позові. Крім того, відповідач зауважує, що вказана у запитів на ІПК довідка не відповідає вимогам Формату (стандарту) електронного документа звітності суб`єкта господарювання, затвердженого Наказом № 729, та не може бути надіслана до ДПС засобами телекомунікаційного зв`язку як самостійний документ.

У підготовчому судовому засіданні 17.04.2024 року, усною ухвалою суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до протоколу судового засідання було задоволено клопотання представника позивача та продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, а також відкладено розгляд справи до 29.04.2025 року о 13:30 год.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року було відмовлено у задоволенні заяви Державної податкової служби України про залишення без розгляду позовної заяви в адміністративній справі №160/5435/25.

28.04.2025 року до суду через підсистему «Електронний суд» представником позивача подано додаткові пояснення у справі, відповідно до яких ним, серед іншого, зауважено, що доводи відповідача стосовно невідповідностіь довідки вимогам електронного документа, затвердженого Наказом №729, проте останній не наводить жодних доказів вказаного. При цьому, жодних офіційних запитів для підтвердження або спростування зазначеної у довідках інформації відповідачем не зроблено, інформацію Податкового управління не перевірено, тобто, не вжито заходів задля спростування або підтвердження даних, відображених у наданій підприємством довідці (сертифікаті).Так, при наданні індивідуальної податкової консультації аналогічного змісту з конкретними відповідями на поставлені питання з урахуванням норм міжнародного права, зокрема, податкового законодавства Республіки Польщі, вона б могла слугувати чітким роз`ясненням платнику моделі його поведінки у визначеному й викладеному останнім у своєму запиті колі податкових правовідносин. Крім того, відповідачем не спростовано, що Податковий кодекс України не містить положення про обов`язковий паперовий формат такої довідки, а лише вимагає надання довідки компетентним органом відповідної країни за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни.

У підготовчому судовому засіданні 29.04.2024 року, з метою надання часу представнику відповідача на ознайомлення і надання відповіді на додаткові пояснення позивача, було відкладено розгляд справи до 02.05.2025 року на 11:15 год.

01.05.2025 року до суду через підсистему «Електронний суд» від Державної податкової служби України надійшла заява в якій останнім зауважено, що під час підготовки та надання податкової консультації відповідач не повинен аналізувати законодавство інших країн, зокрема Республіки Польща, здійснювати запити для підтвердження або спростування зазначеної у довідці інформації. Посилання представника позивача на підпункт 39.2.1.2-1 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 ПКУ є недоречним, оскільки вказані норми стосуються питань застосування трансфертного ціноутворення, проте як індивідуальна податкова консультація надана з питань можливості застосування міжнародного договору про уникнення подвійного оподаткування в операціях з нерезидентом при наявності довідки (сертифіката) про статус податкового резидента, яку видано у електронному вигляді компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни. Також згідно обставин справи спірна ІПК ґрунтувалась на конкретних обставинах, що були описані в запиті на її отримання. При цьому, за нормами податкового законодавства при наданні індивідуальної податкової консультації ДПС України позбавлено права вільно трактувати викладені позивачем обставини, запитувати уточнюючі данні або норми, які фактично вимагають консультації. Оскільки, запит позивача не містив чітко сформульованого питання про застосування конкретної норми права, яка б відповідала згідно до його додаткових пояснень меті його запиту, тож в ІПК роз`яснено загальні норми податкового законодавства та можливість реалізації права у порядку ст. 103 ПКУ згідно заданих питань, чим виключає протиправність ІПК з цих підстав. А тому, виклад відмінних мотивів та інформації, а ні ж тих, які було викладене у запиті на отримання ІПК, не свідчить про невідповідність спірної ІПК вимогам ст. 52 ПКУ.

У підготовчому судовому засіданні 02.05.2025 року усною ухвалою суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до протоколу судового засідання було закрито підготовче судове засідання та вирішено перейти до розгляду справи по суті 08.05.2025 року о 14:00 год.

У судовому засіданні 08.05.2025 року було оголошено перерву до 13.05.2025 року о 14:10 год.

09.05.2025 року до суду через підсистему «Електронний суд» від ТОВ «АКСОР ІНДАСТРІ» надійшла заява, в якій останній просив взяти до уваги лист Мін`юсту України від 11.05.2010 року №26-26/291 та лист ДПС України від 03.01.2012 №38/6/12-0016 в частині підтвердження позиції позивача щодо відсутності обов`язку додаткової легалізації документів, що підтверджують статус резидентів, зокрема Республіки Польща.

13.05.2025 року до суду через підсистему «Електронний суд» від Державної податкової служби України надійшли додаткові пояснення, в яких зазначено, що з метою формування єдиної узгодженої позиції, ДПС України звернулась до Мін`юсту України та МЗС України за роз`ясненнями з питань щодо легалізації документів при застосуванні норм міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України та отримала листи Мін`юсту від 21.03.2025 № 41053/30714-11-25/37.3 (вх. ДПС від

21.03.2025 № 30042/5) та МЗС від 13.03.2025 № 72/15-574/1-29050 (вх. ДПС від 13.03.2025 № 23667/5)).

В судовому засіданні 13.05.2025 року представник позивача підтримав пред`явлений позов у повному обсязі та, посилаючись на викладені у ньому, відповіді на позовну заяву та додаткових поясненнях доводи, просив повністю задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача у судовому засіданні 13.05.2025 року пред`явлений позов не визнав та, посилаючись на викладені у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях доводи, просив повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, з огляду на таке.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «АКСОР ІНДАСТРІ» (код ЄДРПОУ 37806217) є юридичною особою зареєстрованою 25.07.2011 року, про що внесено відомості в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та зроблено відповідний запис № 1 224 102 0000 052877. Основний вид економічної діяльності: 25.62 Механічне оброблення металевих виробів.

27.12.2024 року ТОВ «АКСОР ІНДАСТРІ» до Державної податкової служби України було направлено звернення № 27/12-1 (вх. ДПС №6048/ІПК/6 від 27.12.2024) про отримання індивідуальної податкової консультації в порядку ст. 52 Податкового кодексу України.

У вищезазначеному зверненні ТОВ «АКСОР ІНДАСТРІ» повідомило, що в процесі роботи з контрагентом резидентом Республіки Польща (далі нерезидент), виникло питання застосування міжнарородного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України. У зв`язку з чим ТОВ «АКСОР ІНДАСТРІ», керуючись ст. 52 Податкового кодексу України просить надати індивідуальну податкову консультацію в письмовій формі з питань застосування п. 103.4 ст. 103 Податкового кодексу України, у тому числі надавши відповідь:

1. Чи є підставою для застосування норм міжнародного договору про уникнення подвійного оподаткування Довідка, яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладеного міжнародний договір України, якщо вона:

- надана в електронному вигляді компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни в порядку та за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни;

- з накладанням електронного підпису уповноваженої особи податкового органу такої країни;

- електронний підпис відповідає необхідним критеріям, відповідно до яких він визнається в Україні згідно із законом України «Про електронні документи та електронний документообіг»;

за умови, що відповідно до двостороннього або багатостороннього договору між Україною та відповідною державою додаткова легалізація офіційних документів, виданих компетентних органів іншої держави, не вимагається?

Листом ДПС України від 22.01.2025 року була надана індивідуальна податкова консультація № 350/IПK/99-00-21-02-03, відповідно до висновків якої контролюючим органом було, зокрема, зазначено, що порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України, визначений у статті 103 розділу II Податкового кодексу України. Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами пункту 103.4 цієї статті. Кодексом не передбачена можливість використання Довідки, яка підтверджує податковий статус нерезидента, наданої у електронному вигляді з метою застосування переваг міжнародного договору у частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку.

Позивач вважає, що надана індивідуальна податкова консультація суперечить нормам чинного законодавства та змісту оподаткування податком на доходи фізичних осіб, а тому звернувся до суду з цим позовом.

Позивач з отриманою індивідуальною податковою консультацією не погоджується та вважає, що її було винесено без врахування норм діючого законодавства, що й стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Відповідно до підпункту 19-1.1.28 пункту 19-1.1 статті 19-1 ПК України з-поміж функцій контролюючих органів визначено надання індивідуальних податкових консультацій з питань податкового та іншого законодавства, контроль за додержанням якого, покладено на контролюючі органи.

Індивідуальна податкова консультація в розумінні підпункту 14.1.172-1. пункту 14.1. статті 14 ПК України - це роз`яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.

Відповідно до пункту 52.1 статті 52 Податкового кодексу України за зверненням платників податків у паперовій або електронній формі контролюючий орган, визначений підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, надає їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Звернення платників податків на отримання індивідуальної податкової консультації у паперовій або електронній формі повинно містити:

- найменування для юридичної особи або прізвище, ім`я, по батькові для фізичної особи, податкову адресу, а також номер засобу зв`язку та адресу електронної пошти, якщо такі наявні;

- код згідно з ЄДРПОУ (для юридичних осіб) або реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) або серію (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку у паспорті);

- зазначення, в чому полягає практична необхідність отримання податкової консультації (наведення фактичних обставин);

- підпис платника податків або кваліфікований електронний підпис;

- дату звернення.

На звернення платника податків, що не відповідає вимогам, зазначеним у цьому пункті, індивідуальна податкова консультація не надається, а надсилається відповідь за підписом керівника (заступника керівника або уповноваженої особи) у паперовій або електронній формі у порядку та строки, передбачені Законом України Про звернення громадян.

За змістом пункту 52.2 статті 52 ПК України індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

За вибором платника податків індивідуальна податкова консультація надається в усній, у паперовій або електронній формі. Індивідуальна податкова консультація, надана у паперовій або електронній формі, обов`язково повинна містити назву - індивідуальна податкова консультація, реєстраційний номер в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій, опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання таких норм законодавства (п. 52.3 ст. 52 ПК України).

Згідно з пунктом 53.1 статті 53 ПК України, у разі коли положення індивідуальної податкової консультації суперечать положенням узагальнюючої податкової консультації, застосовуються положення узагальнюючої податкової консультації.

Платник податків та/або податковий агент, які діяли відповідно до податкової консультації, не звільняються від обов`язку сплати податкового зобов`язання, визначеного цим Кодексом.

Відповідно до пункту 53.2 статті 53 ПК України платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому у паперовій або електронній формі індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору. Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Зміст наведених законодавчих норм дає підстави для висновку, що податкова консультація за своєю правовою природою є фактично відповіддю контролюючого органу платнику податків на його питання й повинна містити конкретні роз`яснення такому платнику практичної форми та/або моделі його поведінки у визначеному колі податкових правовідносин.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватись виключно платником податків, якому надано таку консультацію. За вибором платника податків індивідуальна податкова консультація надається в усній, у паперовій або електронній формі. Індивідуальна податкова консультація, надана у паперовій або електронній формі, підлягає реєстрації в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій та розміщенню на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, без зазначення найменування (прізвища, ім`я, по батькові) платника податків, коду згідно з ЄДРПОУ (реєстраційного номера облікової картки) та його податкової адреси.

Отже, податкова консультація (індивідуальна), як методична й практична допомога платнику податків при виконанні ним податкового обов`язку, фактично, за всіма процедурами (нарахування та сплата платежів, пені, штрафних санкцій, оскарження дій контролюючих органів тощо): 1) надається платнику податків для правильності практичного застосування конкретної норми закону або нормативно-правового акту з питань адміністрування, нарахування та сплати податків чи зборів безпосередньо у його податковому обліку при здійсненні ним господарської діяльності; 2) має індивідуальний характер і може використовуватися лише платником податків, якому така консультація надана; 3) не може встановлювати (змінювати чи припиняти) відповідну норму законодавства, а лише надає роз`яснення щодо практичного її застосування; 4) має мету - викладення (роз`яснення) платнику податків офіційного розуміння контролюючим органом змісту конкретної правової норми з питань оподаткування для забезпечення правильного її застосування.

Надаючи податкову консультацію, контролюючий орган не встановлює (змінює чи припиняє) відповідну норму законодавства, а лише надає роз`яснення щодо практичного її застосування.

Статтею 52 ПК України передбачені обов`язкові вимоги щодо звернення платників податків на отримання індивідуальної податкової консультації та щодо змісту податкової консультації, та встановлено обов`язок контролюючих органів надавати податкові консультації з питань практичного застосування норм податкового законодавства, то відповідно платник податків має право на її отримання.

Виходячи із змісту положень наведених вище норм ПК України, обов`язковими складовими письмової податкової консультації є:

- опис питань, що порушуються платником податків;

- обґрунтування застосування норм законодавства з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків;

- висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства.

Аналогічна позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №826/2032/16 та від 22.10.2019 у справі №520/10111/18.

Метою податкової консультації є викладення (роз`яснення) платнику податків офіційного розуміння контролюючим органом змісту правової норми з питань оподаткування для забезпечення правильного її застосування. У той же час, податкова консультація обов`язково повинна містити опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства.

Ненадання такої консультації або надання неякісної та/або незаконної податкової консультації, податковий орган тим самим порушує право платника податків на отримання інформації про практичне застосування норм законодавства та відповідного блага, передбаченого пунктом 53.1 статті 53 Податкового кодексу України, у вигляді отримання консультації, яка могла б дозволити платнику податків застосовувати норму податкового законодавства певним чином без ризику притягнення до відповідальності.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 12.07.2022 у справі № 240/5009/20.

Зі змісту пп.17.1.7 п.17.1 ст. 17 ПК України та п.53.2 ст. 53 ПК України вбачається, що платник податків має право оскаржити індивідуальну податкову консультацію у судовому порядку як акт індивідуальної дії. При цьому, податкове законодавство пов`язує можливість такого оскарження з наявністю у індивідуальній податковій консультації суперечностей правовим нормам або змісту відповідного податку чи збору.

На думку суду, при наданні неякісної та/або незаконної податкової консультації контролюючий орган порушує право платника податків на отримання інформації про практичне застосування норм законодавства та позбавляє права, передбаченого пунктом 53.1 статті 53 Податкового кодексу України у вигляді отримання консультації, яка могла б дозволити платнику податків застосовувати норму податкового законодавства певним чином без ризику притягнення до відповідальності, а також вирішити проблемні питання, які виникли при застосуванні податкового законодавства. Це означає, що податкова консультація, яка містить цитування нормативно-правових актів, однак не містить чітких висновків або рекомендацій щодо їх застосування для конкретного платника у певних обставинах, не виконує своє головне завдання.

Аналогічний правовий підхід викладено в постанові Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі №804/8131/16.

Щодо питань, які були предметом розгляду у індивідуальній податковій консультації Державної податкової служби України від 22.01.2025 № 350/IПK/99-00-21-02-03, то суд вважає на наступне.

Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платники податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані Податковим кодексом України (далі ПК України)

Відповідно п. 3.2 ст. 3 ПК України, якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Урядом України і Урядом Республіки Польща, 12.01.1993 року було підписано Конвенцію про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень (далі Конвенція).

Вказана Конвенція набула чинності для України 11.03.1994 року.

Відповідно до статті 1 Конвенції, ця Конвенція буде застосовуватись до осіб, які є резидентами одної або обох Договірних Держав.

Статтею 2 Конвенції передбачено, щоця Конвенція застосовується до податків на доходи і на майно, що стягуються від імені Договірної Держави або її політико-адміністративного підрозділу, або місцевої влади, незалежно від способу їх стягнення.

Податками на доход і на майно вважаються усі податки, що справляються від загальної суми доходу та вартості майна або з елементів доходу, включаючи податки на доходи від відчужування рухомого або нерухомогомайна і податки на загальну суму заробітної плати і платні, сплачуваних підприємством.

Податками, на які поширюється ця Конвенція, зокрема, є:

a) в Україні:

(i) податок на прибуток (доходи) підприємств; і

(ii) прибутковий податок з громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства; (надалі "український податок");

b) у Польщі:

(i) прибутковий податок з юридичних осіб;

(ii) прибутковий податок з фізичних осіб;

(iii) сільськогосподарський податок.

(надалі "польський податок").

Ця Конвенція застосовується також до будь-яких ідентичних або подібних по суті податків, які стягуються одною з Договірних Держав після дати підписання цієї Конвенції, в доповнення до або замість існуючих податків цієї Договірної Держави. Компетентні органи Договірних Держав повідомляють один одного про будь-які істотні зміни, що відбудуться в їх законодавствах щодо оподаткування.

Ця Конвенції застосовується до осіб, які є резидентами однієї або обох Договірних Держав. Критерії щодо визначення резиденції осіб, на яких поширюються положення Конвенції, встановлено ст. 4 «Резиденція».

При застосуванні цієї Конвенції термін "резидент однієї Договірної Держави" означає особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі місця проживання, постійного місця перебування, місця знаходження керівного органу, місця реєстрації або іншого аналогічного критерію. Цей термін, разом з тим, не включає особу, яка підлягає оподаткуванню в цій Державі, тільки якщо ця особа одержує доходи з джерел в цій Державі або стосовно майна, що в ній знаходиться.

У випадку, коли відповідно до положень пункту 1 цієї статті фізична особа є резидентом обох Договірних Держав, її становище визначається відповідно до таких правил:

a) він вважається резидентом Договірної Держави, де він має постійне житло. Якщо він має постійне житло в обох Договірних Державах, він вважається резидентом тієї Держави, де він має найбільш тісні особисті й економічні (центр життєвих інтересів);

b) у разі, коли Договірна Держава, в якій він має центр життєвих інтересів не може бути визначена, або коли він не має постійного житла в жодній з Договірних Держав, він вважається резидентом тієї Договірної Держави, де він звичайно й проживає;

c) якщо він звичайно проживає в обох Державах або коли він звичайно не проживає в жодній з них, він вважається резидентом тієї Держави, громадянином якої він є;

d) якщо він є громадянином обох Договірних Держав або коли він не є громадянином жодної з них, компетентні органи Договірних Держав вирішують це питання за взаємною згодою.

У випадку, коли відповідно до положень пункту 1 особа, що не є фізичною особою, є резидентом обох Договірних Держав, тоді він вважається резидентом Договірної Держави, де розміщений його фактичний керівний орган.

Пункт 1 статті 7 Конвенції передбачено, що прибуток підприємства Договірної Держави оподатковується тільки у цій Державі, якщо тільки підприємство не здійснює комерційної діяльності в другій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво. Якщо підприємство здійснює комерційну діяльність як вказано вище, прибуток підприємства оподатковується в другій Державі, але тільки в тому розмірі, який може бути віднесений до цього постійного представництва.

Статтею 24 Конвенції встановлено усунення подвійного оподаткування

Порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України передбачений статтею 103 ПК України.

Відповідно до п.103.1 та п. 103.2 статті 103 ПК України, застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України.

Особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу (якщо відповідна умова передбачена міжнародним договором) і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України. У разі отримання синдикованого фінансового кредиту особа (податковий агент) застосовує ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України, на дату виплати процентів або інших доходів, отриманих із джерел в Україні, учасникам синдикату кредиторів з урахуванням того, резидентом якої юрисдикції є кожен учасник синдикованого кредиту, та пропорційно до його частки у межах кредитного договору, за умови що він є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу, незалежно від того, виплата здійснюється через агента чи напряму.

Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами пункту 103.4 цієї статті.

Податкові вигоди у вигляді звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку, передбачені міжнародним договором, не надаються стосовно відповідного виду доходу або прибутку, якщо головною або переважною метою здійснення відповідної господарської операції нерезидента з резидентом України було безпосереднє або опосередковане отримання переваг, які надаються міжнародним договором у вигляді звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку. Ця норма не застосовується, якщо буде встановлено, що отримання таких переваг відповідає об`єкту та цілям міжнародного договору України. У разі якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж передбачені цим пунктом, застосовуються відповідні правила міжнародного договору.

У разі якщо отримувач доходу є нерезидентом, який не є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу, дозволяється застосування міжнародного договору України з країною, резидентом якої є відповідний бенефіціарний (фактичний) отримувач (власник) такого доходу, в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку, за умови надання особі (податковому агенту) таких документів:

а) від отримувача доходу - заяви у довільній формі про відсутність у нього статусу бенефіціарного (фактичного) отримувача (власника) доходу, а також про наявність такого статусу у нерезидента, який надав документи, зазначені у підпункті "б" цього пункту;

б) від бенефіціарного (фактичного) отримувача (власника) доходу - заяви у довільній формі про наявність у такого нерезидента статусу бенефіціарного (фактичного) отримувача (власника) доходу та документів, які підтверджують такий статус (зокрема, але не виключно, ліцензії, договори, офіційні листи компетентних органів), а також документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами пункту 103.4 цієї статті.

Пунктом 103.4 ст. 103 ПК України встановлено, що підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.

Довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України. (п. 103.5. ст. 103 ПК України).

У разі потреби така довідка може бути затребувана у нерезидента особою, яка виплачує йому доходи, або контролюючим органом під час розгляду питання про повернення сум надміру сплачених грошових зобов`язань на іншу дату, що передує даті виплати доходів. У разі потреби особа, яка виплачує доходи нерезидентові, може звернутися до контролюючого органу за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) щодо здійснення центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, запиту до компетентного органу країни, з якою укладено міжнародний договір України, про підтвердження зазначеної у довідці інформації. (п. 103.6. ст. 103 ПК України).

Відповідно до п. 103.10 ст.103 ПК України у разі неподання нерезидентом довідки відповідно до п.103.4 цієї статті доходи нерезидента із джерелом походження з України підлягають оподаткуванню відповідно до законодавства України з питань оподаткування.

Документом, що підтверджує статус податкового резидента Польщі в розумінні Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Польща про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень (дата підписання: 12.01.1993; дата набуття чинності для України: 11.03.1994), є сертифікат форми CFR-1 (або іншої форми), що видається регіональним податковим органом Польщі за місцем реєстрації податкового резидента. Вказаний документ не підлягає додатковій легалізації в Україні.

Так, ТОВ «АКСОР ІНДАСТРІ» до суду було надано Довідку про місцезнаходження для цілей оподаткування (сертифікат резиденства) за формою CFR-1 за період 01.01.2024 по 17.12.2024 №1212- SОВ.1.4060.1.658.2024.2 Унікальний номер листа (UPN):1212-24-245782, видану керівником податкового управління Краків-Старе місто від 19.12.2024 та яким засвідчується, що Товариство з обмеженою відповідальністю «АКСОР ІНДАСТРІ ЕУ» (AXOR INDUSTRY EU) (податковий ідентифікаційний номер NIP РL6772406509) має місцезнаходження в Республіці Польща6 воєводство Малопольське, м. Краків, вул. Пшемяркі, буд. 23, кв. 8, 30-384 і підлягає необмеженому податковому зобов`язанню у розумінні угоди мід Урядом Республіки Польща та Україна про уникнення подвійного оподпткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи.

Вказаний документ надано у формі електронного документа з накладанням електронного підпису, також перекладений на українську мову, справжність підпису перекладача засвідчено приватним нотаріусом.

Крім того, судом також береться до уваги, що , що Податковий ординанс (Ordynacja podatkowa) - головний нормативно-правовий акт Республіки Польща, що встановлює загальні принципи оподаткування, права та обов`язки платників податків, а також процедури адміністрування податків.

Відповідно до положень Податкового ординансу (Art. 306а. ), «Податковий орган видає довідки на вимогу особи, яка звертається за довідкою. Сертифікат видається, з метою:

1) офіційне підтвердження конкретних фактів або правового статусу вимагається законом;

2) особа звертається за отриманням довідки через свою юридичну зацікавленість в офіційному підтвердженні конкретних фактів або правового статусу.

Свідоцтво підтверджує фактичний чи юридичний статус, який існував на день його видачі.

Свідоцтво видається в межах клопотання заявника.

Свідоцтво має бути видано без невиправданої затримки, але не пізніше, ніж протягом 7 днів від дати подання заяви».

Розпорядження Міністерства фінансів Польщі від 29 грудня 2015 року «Про довідки, що видаються податковими органами», встановлює процедури та стандарти для видачі таких довідок.

У параграфі 7 Розпорядження Міністерства фінансів Польщі від 29 грудня 2015 року йдеться про сертифікати, що підтверджують статус податкового резидентства. Цей параграф визначає процедури та вимоги щодо видачі таких сертифікатів податковими органами Польщі.

Згідно з інформацією, розміщеною на вказаному офіційному сайті польського компетентного органу, у відповідній заяві на отримання Довідки, яка підтверджує резиденцію Польщі, заявник може зазначити, в якому вигляді (паперовому/електронному) і в який спосіб (на поштову/електронну адресу/за місцем видачі) він бажає отримати таку Довідку.

Таким чином, вказаний сервіс дозволяє заявнику одержати документ, яким підтверджується статус податкового резиденства Республіки Польща як в електронній формі, так і на паперовому носії.

Також, відповідно до вказаного параграфу 7 Розпорядження Міністерства фінансів, Сертифікат наданий у формі електронного документа, засвідчується захищеним електронним підписом, електронна система, перевірена за допомогою дійсного кваліфікованого сертифіката або підпису, підтвердженого профілем безпеки надійний еРUАР.

Сертифікати податкового резидентства польських юридичних осіб, видані в електронній формі, можуть бути перевірені на офіційних платформах Польщі.

Ці сертифікати мають таку ж юридичну силу, як і паперові версії, можуть бути перевірені на автентичність за допомогою відповідних електронних сервісів.

Крім того, у Польщі юридична сила електронних документів та їх еквівалентність паперовим версіям регулюється кількома законодавчими актами, основним з них є Закон від 18 вересня 2001 року "Про електронний підпис» (Ustawa о роdріcіе еlеctronicznym), який визначає правовий статус електронного підпису та його використання в електронних документах.

Згідно з цим законом, кваліфікований електронний підпис прирівнюється до власноручного підпису і надає електронному документу таку ж юридичну силу, як і паперовому документу з підписом від руки.

Також, Закон від 17 лютого 2005 року "Про інформатизацію діяльності суб`єктів, що реалізують публічні завдання" (Ustawa о іпГогтаїугасрinformatyzacji dzialalnosci podmiotow realizujacych zadania publiczne) регулює питання використання інформаційно- комунікаційних технологій у державному управлінні та наданні публічних послуг.

Цей закон встановлює, що електронні документи, підписані кваліфікованим електронним підписом, мають таку ж юридичну силу, як і їхні паперої аналоги.

Отже, чинним податковим законодавством Республіки Польща затверджено електронну Форму сертифікатів (довідок) податкового резиденства з накладенням електронного підпису уповноваженої особи податкової органу.

Крім того, відповідно до ст.7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги".

Відповідно до ст. 38 Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", електронні довірчі послуги, що надаються відповідно до вимог нормативно- правових актів, що регулюють відносини у сфері електронних довірчих послуг в іноземних державах, визнаються в Україні електронними довірчими послугами того самого виду, за умови що кваліфікований надавач електронних довірчих послуг іноземної держави відповідає вимогам цього Закону, що підтверджується центральним засвідчувальним органом (або засвідчувальним центром - у разі надання електронних довірчих послуг у банківській системі України та на ринках небанківських фінансових послуг, державне регулювання та нагляд за діяльністю на яких здійснює Національний банк України, а також при наданні платіжних послуг).

Електронні довірчі послуги не можуть визнаватися недійсними лише через те, що вони надані відповідно до вимог нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері електронних довірчих послуг в іноземних державах.

Порядок визнання іноземних сертифікатів відкритих ключів, електронних підписів. а також використання інформаційно-комунікаційної системи центрального засвідчувального органу для забезпечення визнання в Україні електронних довірчих послуг, іноземних сертифікатів відкритих ключів, що використовуються під час надання юридично значущих електронних послуг у процесі взаємодії між суб`єктами різних держав, встановлюється Кабінетом Міністрів України.»

Згідно із п. 5 Порядку визнання іноземних сертифікатів відкритих ключів, електронних підписів, а також використання інформаційно-комунікаційної системи центрального засвідчувального органу для забезпечення визнання в Україні електронних довірчих послуг, іноземних сертифікатів відкритих ключів, що використовуються під час надання юридично значущих електронних послуг у процесі взаємодії між суб`єктами різних держав, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14.11.2023 р. № 1198 (зі змінами та доповненнями), кваліфіковані електронні підписи (печатки) Європейського Союзу визнаються в Україні відповідно до пункту 61 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги".

Пунктом пункту 61 розділу VII цього Закону встановлено, що тимчасово, до взаємного визнання між Україною та Європейським Союзом електронних довірчих послуг, як виняток з положень частини першої статті 38 цього Закону, визнати в Україні:

1) результати надання кваліфікованих електронних довірчих послуг, що надаються кваліфікованими надавачами електронних довірчих послуг, відомості про яких та про кваліфіковані електронні довірчі послуги, які вони надають, внесені до Довірчого списку держави - члена Європейського Союзу або держави - члена Європейської асоціації вільної торгівлі (далі - європейські кваліфіковані надавачі);

2) статус європейських кваліфікованих надавачів, що прирівнюється до статусу кваліфікованих надавачів електронних довірчих послуг згідно із цим Законом;

3) статус засобів кваліфікованого електронного підпису чи печатки, що використовуються європейськими кваліфікованими надавачами при наданні електронних довірчих послуг та внесені до списку сертифікованих засобів для створення кваліфікованого електронного підпису, який веде Європейська комісія, віповідно до статті 31 Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 910/2014 від 23 липня 2014 року про електронну ідентифікацію та довірчі послуги л електронних транзакцій на внутрішньому ринку та про скасування Директиви 1999/93/ЄС, що прирівнюється до статусу засобів кваліфікованого електронного підпису чи печатки відповідно до цього Закону;

4) перелік довірчих списків держав - членів Європейського Союзу, інформацію про які публікує Європейська Комісія відповідно до частини четвертої статті 22 Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 910/2014 від 23 липня 2014 року про електронну ідентифікацію та довірчі послуги для електронних транзакцій на внутрішньому ринку та про скасування Директиви 1999/93/ЄС.».

Відповідаючи на відповідача, про те, що нормами Податкового кодексу України не передбачено використання в електронному вигляді довідки для цілей статті 103 цього Кодексу, оскільки підставою для застосування міжнародного договору про уникнення подвійного оподаткування є довідка на паперовому носії, яка належним чином легалізована та перекладена відповідно до законодавства України, слід зазначити таке.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму (ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»)

Верховний Суд, розглядаючи справу за близькими за змістом правовідносинами, в постанові від 24.03.2022 у справі №560/9843/21 погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що 22.12.2003, для України набула чинності Гаазька Конвенція 1961 року, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів.

Відповідно до статті 3 зазначеної Конвенції єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.

Однак дотримання згаданої в попередній частині формальної процедури не може вимагатися, якщо закони, правила або практика, що діють в державі, в якій документ представлений, або угода між двома чи декількома договірними державами відміняють чи спрощують дану процедуру або звільняють сам документ від легалізації.

Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «АКСОР ІНДАСТРІ ЕУ» (AXOR INDUSTRY EU) (податковий ідентифікаційний номер NIP РL6772406509) отримало Довідку про місцезнаходження для цілей оподаткування (сертифікат резиденства) за формою CFR-1 за період 01.01.2024 по 17.12.2024 №1212- SОВ.1.4060.1.658.2024.2 Унікальний номер листа (UPN):1212-24-245782, видану керівником податкового управління Краків-Старе місто від 19.12.2024 в електронному вигляді у компетентного державного органу Республікі Польща, який містить цифровий підпис уповноваженої особи податкового органу.

З огляду на зазначене, сертифікати податкового резидентства, видані згідно локального законодавства Республіки Польща, відповідають вимогам, які пред`являються до такого роду документів статтею 103 ПК України.

При цьому єдину вимогу українського законодавства щодо офіційного перекладу вказаного документу було виконано позивачем, а тому відсутність на ньому апостилю жодним чином не спростовує його дійсність та не свідчить про відсутність у позивача права для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, виплачених нерезиденту, відповідно до умов Конвенції.

Крім того, суд також погоджується, що відповідачем в ході судового розгляду не спростовано, що Податковий кодекс України не містить положення про обов`язковий паперовий формат такої довідки, а лише вимагає надання довідки компетентним органом відповідної країни за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни.

При цьому, надаючи податкову консультацію, контролюючий орган не встановлює (змінює чи припиняє) відповідну норму законодавства, а лише надає роз`яснення щодо практичного її застосування.

Метою податкової консультації є викладення (роз`яснення) платнику податків офіційного розуміння контролюючим органом змісту правової норми з питань оподаткування для забезпечення правильного її застосування.

Разом із тим, податкова консультація обов`язково повинна містити опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства.

Із змісту оскаржуваної індивідуальної податкової консультації вбачається, що відповідачем не дотримані вимоги чинного законодавства, оскільки в порушення приписів Податкового кодексу України не наведений опис питання, яке заявлене позивачем у зверненні № 27/12-1 (вх. ДПС №6048/ІПК/6 від 27.12.2024) від 27.12.2024, не враховані фактичні обставини, вказані платником, відсутнє обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання норм податкового законодавства. У оскарженому документі наведений лише загальний перелік норм Податкового кодексу України, що не може вважатись податковою консультацією, оскільки вона не дає можливості платнику застосувати її на практиці для вирішення конкретного питання.

Відтак, суд приходить до висновку, що відповідачем не надано до суду доказів правомірності та обґрунтованості наданої індивідуальної податкової консультації.

Також суд наголошує, що загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Відтак, невиконання податковим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

З огляду на вищевикладене суд зазначає, що оскаржувана у даній справі індивідуальна податкова консультація містить позицію контролюючого органу, яка не узгоджуються із законом.

Зважаючи, що відповідач при прийнятті спірної податкової консультації діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені ПК України, без дотримання вимог ч.2 ст.2 КАС України, правомірності свого рішення належними доказами не довів, суд дійшов висновку, що оскаржувана в цій справі індивідуальна податкова консультація ДПС України від 22.01.2025 року № 350/IПK/99-00-21-02-03 як акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправною та скасуванню в судовому порядку.

Враховуючи це, суд вважає необхідним визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію Державної податкової служби України від 22.01.2025 року № 350/IПK/99-00-21-02-03 та зобов`язати надати позивачу нову податкову консультацію, у якій надати чіткі та конкретні відповіді на поставлені ним запитання з описом питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків, обґрунтуванням застосування норм законодавства та конкретним висновком з питань практичного використання таких норм законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також, у рішенні ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами. Разом із цим, обов`язок суду обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 29 рішення ЄСПЛ від 9 грудня 2009 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).

Зважаючи на встановлені у справі обставини та, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням наведеного, а також зважаючи на задоволення позовних вимог у повному обсязі, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цією позовною заявою, у сумі 2422,40 грн. підлягають відшкодуванню на користь останнього шляхом стягнення їх з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.

Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «АКСОР ІНДАСТРІ» до Державної податкової служби України про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати індивідуальну податкову консультацію Державної податкової служби України від 22.01.2025 № 350/IПK/99-00-21-02-03 ІПК, надану Товариству з обмеженою відповідальністю «АКСОР ІНДАСТРІ».

Зобов`язати Державну податкову службу України (площа Львівська, буд. 8, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 43005393) надати нову індивідуальну податкову консультацію з питання, поставленого у зверненні Товариством з обмеженою відповідальністю АКСОР ІНДАСТРІ (вул. Вірського Павла, буд. 1, м. Дніпро, 49083, код ЄДРПОУ 37806217) про надання індивідуальної податкової консультації за вих. № 27/12-127.12.2024 року, з урахуванням висновків суду.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АКСОР ІНДАСТРІ (вул. Вірського Павла, буд. 1, м. Дніпро, 49083, код ЄДРПОУ 37806217) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України (площа Львівська, буд. 8, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 43005393) судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2422,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 26.05.2025 року.

Суддя О.С. Луніна