Постанова від 25.06.2025 по справі 200/3880/24

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2025 року справа №200/3880/24

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Гаврищук Т.Г., Сіваченка І.В., розглянув у письмовому провадженні апеляційні скарги Головного управління ДПС у Донецькій області, Державної податкової служби України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 8 січня 2025 року у справі № 200/3880/24 (головуючий І інстанції Духневич О.С.) за позовом Акціонерного товариства «ДТЕК Добропільська ЦЗФ» до Головного управління ДПС у Донецькій області, Державної податкової служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

Акціонерне товариство «ДТЕК Добропільська ЦЗФ» (далі - АТ «ДТЕК Добропільська ЦЗФ», позивач) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області (далі - ГУДПС у Донецькій області, відповідач 1), в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просить:

- визнати протиправними дії Державної податкової служби України щодо відмови 11.04.2024 року у прийнятті уточнюючої податкової декларації з плати за землю за 2017 рік (реєстраційний номер 9022920235);

- зобов`язати Державну податкову службу України прийняти та зареєструвати уточнюючу податкову декларацію з плати за землю за 2017 рік (реєстраційний номер 9022920235) датою її фактичного отримання - 11.04.2024 року.

Ухвалою суду від 8 листопада 2024 року залучено до участі в адміністративній справі № 200/3880/24, як другого відповідача, Державну податкову службу України.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 8 січня 2025 року позов задоволений частково:

- зобов`язано Державну податкову службу України прийняти та зареєструвати уточнюючу податкову декларацію з плати за землю за 2017 рік (реєстраційний номер 9022920235) Акціонерного товариства «ДТЕК ДОБРОПІЛЬСЬКА ЦЗФ» датою її фактичного отримання - 11.04.2024 року;

- в задоволені решти позовних вимог - відмовлено.

Відповідач 1 не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову, через порушення норм матеріального, процесуального права.

Апелянт зазначає, що аналіз наведених положень Податкового кодексу дає можливість зробити правовий висновок та стверджувати, що у разі якщо платник податків у майбутніх періодах виявляє обставини, які передбачають необхідність внесення змін до раніше поданої звітності за певний звітний (податковий) період, то в такому випадку такий платник може внести зміни (виправити раніше визначені показники) до податкової звітності за відповідний податковий (звітний) період (місяць, квартал, рік) не пізніше закінчення 1095 днів, що настають за останнім днем граничного строку подання звітності за відповідний звітний період.

Тобто, в статті 50 Податкового кодексу зазначається про можливість подання платником податків уточнюючого розрахунку до податкової звітності, однак з застереженням, що лише в межах строку (1095 днів), визначеного статтею 102 Податкового кодексу (обрахування якого починається від граничного терміну подання податкової декларації за відповідний базовий податковий (звітний) період), та не пов`язується з іншими положеннями статті 102 Податкового кодексу.

ГУ ДПС у Донецькій області звертає увагу, що платник податків, вважаючи неправильними (помилковими) показники податкової звітності з плати за землю за 2017 рік (тобто такими, що підлягають коригуванню у бік зменшення), не був позбавлений права та можливості подати уточнюючий розрахунок до такої звітності в межах законодавчо визначених строків для складання та подання такого уточнюючого розрахунку до відповідної податкової звітності. Крім того, він також не був позбавлений права та можливості для своєчасного звернення до суду та отримання важливого для нього рішення, для обґрунтування підстав подання уточнюючого розрахунку до податкової звітності за 2017 рік.

Отже, зі спливом зазначеного строку позивач втратив право на подачу уточненої декларації (розрахунку) з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2017 рік, а система в режимі автоматизованості автоматично не прийняла такі податкові декларації, оскільки нею виявлено порушення вимог п.49.8 ст.49, ст.102 Податкового кодексу України, оскільки минув термін давності.

Відповідач 2 не погодився з рішенням суду першої інстанції, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та відмовити у задоволенні позову, через порушення норм матеріального, процесуального права, неповне з`ясування обставин.

Апелянт вважає, що в статті 50 Податкового кодексу зазначається про можливість подання платником податків уточнюючого розрахунку до податкової звітності, однак з застереженням, що лише в межах строку (1095 днів), визначеного статтею 102 Податкового кодексу (обрахування якого починається від граничного терміну подання податкової декларації за відповідний базовий податковий (звітний) період), та не пов`язується з іншими положеннями статті 102 Податкового кодексу.

Аналіз положень Податкового кодексу дає можливість зробити правовий висновок та стверджувати, що у разі якщо платник податків у майбутніх періодах виявляє обставини, які передбачають необхідність внесення змін до раніше поданої звітності за певний звітний (податковий) період, то в такому випадку такий платник може внести зміни (виправити раніше визначені показники) до податкової звітності за відповідний податковий (звітний) період (місяць, квартал, рік) не пізніше закінчення 1095 днів, що настають за останнім днем граничного строку подання звітності за відповідний звітний період.

Платник податків, вважаючи неправильними (помилковими) показники податкової звітності з плати за землю за 2017 рік (тобто такими, що підлягають коригуванню у бік зменшення), не був позбавлений права та можливості подати уточнюючий розрахунок до такої звітності в межах законодавчо визначених строків для складання та подання такого уточнюючого розрахунку до відповідної податкової звітності. Крім того, він також не був позбавлений права та можливості для своєчасного звернення до суду та отримання важливого для нього рішення, для обґрунтування підстав подання уточнюючого розрахунку до податкової звітності за 2017 рік.

Враховуючи, що АТ «ДТЕК ДОБРОПІЛЬСЬКА ЦЗФ» порушено строки подання уточнюючого розрахунку до податкової звітності з плати за землю за 2017 рік, зазначених уточнюючий розрахунок не був прийнятий на центральному рівні (ДПС України) під час його подання засобами електронного зв`язку.

Крім того, перевірку проводила комп`ютерна система, а не людина, що виключає хибний фактор через програмування вірними показниками системи. Отже, ДПС України діяла в межах свої повноважень та закону.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу відповідача 1, в якому просив відмовити у її задоволені.

Відповідно до ст. 311 КАС Украни справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційних скарг, відзиву, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення, виходячи з наступного.

17.02.2017 Акціонерним товариством «ДТЕК ДОБРОПІЛЬСЬКА ЦЗФ» засобами електронного зв`язку в електронній формі була подана до Головного управління ДПС у Донецькій області податкова декларація з плати за землю за 2017 рік.

Податкова декларація була прийнята контролюючим органом, що підтверджується відповідною копією декларації та квитанцією № 2 від 17.02.2017. У вказаній декларації було задекларовано податкове зобов`язання зі сплати за землю за 2017 рік.

11.04.2024 засобами електронного зв`язку в електронній формі позивачем була подана до Головного управління ДПС у Донецькій області уточнююча податкова декларація з плати за землю за 2017 рік.

Згідно з квитанцією № 1 від 11.04.2024 уточнюючу податкову декларацію з плати за землю за 2017 рік Державною податковою службою України не було прийнято, оскільки порушено вимоги п. 49.8 ст. 49, ст. 102 Податкового кодексу України, а саме: в податковому документі заповнено недостовірне значення обов`язкового реквізиту «Звітний (податковий) період» - рік 2017, оскільки минув термін давності.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, апеляційний суд враховує наступне.

Згідно з п.п. 15.1, 15.2 ст. 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Кожний з платників податків може бути платником податку за одним або кількома податками та зборами.

За п.п. 16.1.3., 16.1.4. п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з п. 36.1 статті 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

За п. 46.1 ст. 46, п. 48.1 ст. 48 ПК України податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючим органам у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата грошового зобов`язання, у тому числі податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку, а також суми нарахованого єдиного внеску.

Податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.

За п. 48.2, п. 48.3, п.п. 48.5.1 п. 48.5 ст. 48 ПК України обов`язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків. Податкова декларація повинна містити такі обов`язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); інформація про додатки, що додаються до податкової декларації та є її невід`ємною частиною; ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

Податкова декларація повинна бути підписана: керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації до контролюючого органу. У разі ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації безпосередньо керівником платника податку така податкова декларація підписується таким керівником. Достатнім підтвердженням справжності документа податкової звітності є наявність оригіналу підпису уповноваженої особи на документі у паперовій формі або наявність накладеного на електронний документ кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до вимог Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Згідно з п.п. 49.1, 49.2 ст. 49 ПК України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків. Платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є.

За п. 49.3 ст. 49 ПК України податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Єдиною підставою для неприйняття податкової декларації засобами електронного зв`язку в електронній формі є недійсність кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, такого платника податків відповідно до вимог Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», у тому числі у зв`язку із закінченням строку дії відповідного кваліфікованого сертифіката електронного підпису, за умови що така податкова декларація відповідає всім вимогам електронного документа, містить достовірні обов`язкові реквізити та надана у форматі, доступному для її технічної обробки.

11.04.2024 року засобами електронного зв`язку в електронній формі позивачем була подана до Головного управління ДПС у Донецькій області уточнююча податкова декларація з плати за землю за 2017 рік.

Відповідно до квитанції № 1 від 11.04.2024 року уточнюючу податкову декларацію з плати за землю за 2017 рік Державною податковою службою України не було прийнято. Підставою для відмови у прийнятті уточнюючої декларації зазначено порушення вимог п. 49.8 ст. 49, ст. 102 Податкового кодексу України, а саме: в податковому документі заповнено недостовірне значення обов`язкового реквізиту «Звітний (податковий) період» - рік 2017, оскільки минув термін давності.

За п. 49.8 ст. 49 ПК України прийняття податкової декларації є обов`язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

За змістом уточнюючої декларації з плати за землю за 2017 рік від 11.04.2024 судом встановлено, що вказана декларація містить всі необхідні обов`язкові реквізити передбачені ст. 48 ПК України, що відповідачами не заперечується.

Щодо порушення вимог ст. 102 ПК України, а саме порушення строків подання уточненої податкової декларації, суд враховує наступне.

Позивачем 17.02.2017 року засобами електронного зв`язку в електронній формі подана до Головного управління ДПС у Донецькій області податкова декларація з плати за землю за 2017 рік.

Податкова декларація була прийнята контролюючим органом, що підтверджується відповідною копією декларації та квитанцією № 2 від 17.02.2017. У вказаній декларації було задекларовано податкове зобов`язання зі сплати за землю за 2017 рік.

За п. 50.1 ст. 50 ПК України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

11.04.2024 засобами електронного зв`язку в електронній формі позивачем була подана до Головного управління ДПС у Донецькій області уточнююча декларація з плати за землю за 2017 рік.

Відповідно до квитанції № 1 від 11.04.2024 уточнюючу декларацію з плати за землю за 2017 рік Державною податковою службою України не було прийнято через порушення вимог п. 49.8 ст. 49, ст. 102 Податкового кодексу України, а саме: в податковому документі заповнено недостовірне значення обов`язкового реквізиту «Звітний (податковий) період» - рік 2017, оскільки минув термін давності.

За п. 102.1 ст. 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки операції відповідно до статей 39 і 39-2 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації або уточнюючої декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань, в межах поданих уточнень, за такою податковою декларацією протягом 1095 днів (2555 дня - у разі проведення перевірки відповідно до статей 39 і 39-2 цього Кодексу) з дня подання уточнюючого розрахунку (декларації).

У разі виявлення за результатами перевірки порушень інших вимог податкового законодавства, безпосередньо не пов`язаних з декларуванням податкових зобов`язань платником податків, а також порушень вимог іншого, крім податкового, законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму штрафних санкцій (фінансових санкцій, штрафів) платника податків не пізніше 1095 дня з дня вчинення відповідного правопорушення.

З місцевих податків та/або зборів, за якими передбачено подання річної податкової декларації, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право за результатами перевірки самостійно визначити суму грошових зобов`язань, у разі виявлення ним за результатами перевірки заниження суми визначеного платником податків податкового зобов`язання з цих податків, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку сплати цих податків, визначених відповідними розділами цього Кодексу.

Згідно з п. 285.1 ст. 285 ПК України базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік.

За п. 286.2, п. 286.3 ст. 286 ПК України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму плати за землю щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а надалі такий витяг подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Платник плати за землю має право подавати щомісяця звітну податкову декларацію, що звільняє його від обов`язку подання податкової декларації не пізніше 20 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним.

За п. 287.3 ст. 287 ПК України податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Суд враховує, що граничний строк сплати грошового зобов`язання за декларацією за 2017 рік у відповідності до п. 287.3 ст. 287 ПК України - 30.01.2018 року, з урахуванням 1095 днів (у відповідності до положень ст. 102 ПК України) платник податків має право подавати уточнюючі податкові декларації до 29.01.2021 року включно.

Тобто, в період з 30.01.2018 року по 29.01.2021 року платник податків має право подати відповідну уточнюючу декларацію.

Законом України від 17.03.2020 № 533-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 18.03.2020, до ПК України внесено зміни, зокрема, підрозділ 10 розділу XX «Перехідні положення» доповнено пунктами 52-1 та 52-5.

Відповідно до абзацу 11 пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу.

Тобто платник податків, має право подати уточнюючий розрахунок до раніше поданої податкової звітності після закінчення строку давності, визначеного ст. 102 ПК України, який припадає на період, починаючи з 18 березня 2020 року і по останній календарний день місяця карантина, оскільки строки давності, визначені ст. 102 ПК України, збільшуються на весь період дії карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 скасовано з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, позивач мав право подати уточнюючу податкову декларацію до раніше поданої податкової декларації після закінчення строку давності, визначеного ст. 102 ПК України, який припав на період, починаючи з 18 березня 2020 року і по останній календарний день місяця карантину, оскільки строки давності, визначені ст. 102 ПК України, збільшуються на весь період дії карантину.

Тобто, строки давності, передбачені статтею 102 ПК України були зупинені на підставі абз. 11 пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України на період дії карантину з 18.03.2020 по 30.06.2023.

Вказаний період припадає на граничну дату, коли позивач має право подати спірну уточнюючу декларацію (29.01.2021).

Отже, строки давності в період яких позивач має право подати спірну уточнюючу декларацію, передбачені ст. 102 ПК України, зупинені на підставі абз. 11 пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України на період з 18.03.2020 по 29.01.2021, що становить 318 днів.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 № 2120-IX (набрав чинності з 17.03.2022) статтю 102 доповнено пунктом 102.9 такого змісту: «102.9. На період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану зупиняється перебіг строків, визначених цим Кодексом, іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи».

В подальшому пункт 102.9 статті 102 виключено на підставі Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей оподаткування у період дії воєнного стану» від 30.06.2023 № 3219-IX, який набрав чинності 01.08.2023.

Суд зазначає, що строки давності, передбачені статтею 102 ПК України були зупинені на підставі п. 102.9 ст. 102 ПК України на період з 17.03.2022 по 31.07.2023.

Отже, початок відліку строку давності в період якого позивач має право подати спірну уточнюючу декларацію, передбачений ст. 102 ПК України, починає розраховуватися з 01.08.2023, та з урахуванням терміну зупинення на період дії COVID-19 та воєнного стану - 318 днів, граничний термін подання спірної уточнюючої декларації, становить по 13.06.2024 включно.

Уточнена декларація була подана 11.04.2024, тобто в строк передбачений ст. 102 ПК України (з урахуванням періоду дії COVID-19 та воєнного стану), а тому право позивача на надання контролюючому органу уточнюючої декларації не було втрачено.

За п. 2 розділу І, п. 5, п. 6, п. 7 розділу II Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 557 від 06.06.2017 (далі Порядок № 557), електронні документи - документи (у тому числі податкова звітність, фінансова та статистична звітність, податкові та акцизні накладні, розрахунки коригування до податкових та акцизних накладних, заяви, довідки, сервісні запити, витяги, повідомлення, рішення, інші документи), які створені в електронній формі з дотриманням вимог законодавства щодо електронного документообігу та електронних довірчих послуг, складення, та/або подання, та/або надіслання яких передбачається Податковим кодексом України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими на підставі та на виконання цього Кодексу, та/або пов`язане з реалізацією прав та обов`язків платника та/або контролюючих органів згідно із нормами цього Кодексу, та подаються у форматі (стандарті), затвердженому в установленому законодавством порядку. У разі якщо адресатом є контролюючий орган, після надходження електронного документа здійснюється його автоматизована перевірка. Автоматизована перевірка здійснюється у день надходження або не пізніше наступного робочого дня, якщо електронний документ надійшов після закінчення операційного дня. Автоматизована перевірка електронного документа включає: перевірку правового статусу кваліфікованого електронного підпису та печатки (за наявності) відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги»; перевірку обов`язковості та послідовності накладання на електронний документ кваліфікованого електронного підпису та печатки (за наявності) підписувачів у встановленому порядку; перевірку відповідності електронного документа затвердженому формату (стандарту); перевірку обов`язкових реквізитів; перевірку права підпису електронного документа підписувачем.

Згідно з п. 8 розділу II Порядку № 557 перша квитанція надсилається автору електронного документа протягом двох годин з часу його отримання контролюючим органом, в іншому разі - протягом перших двох годин наступного операційного дня. У першій квитанції, що формується за результатами автоматизованої перевірки, зазначеної у пункті 7 цього розділу, повідомляється про результати такої перевірки. У разі негативних результатів автоматизованої перевірки у першій квитанції повідомляється про неприйняття електронного документа із зазначенням причин, у такому випадку друга квитанція не формується. На першу квитанцію накладається кваліфікована електронна печатка контролюючого органу, здійснюється її шифрування та надсилання автору електронного документа. Другий примірник першої квитанції в електронному вигляді зберігається в контролюючому органі.

Отже, при поданні платником податків уточнюючої декларації, відбувається її автоматизована перевірка. Не передбачено, що контролюючий орган, який приймає електронні документи у тому числі і уточнюючі декларації може у ручному режимі вказати на її прийняття або не прийняття.

Принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати владі виправляти випадкові помилки, навіть ті, що є наслідком їх власної недбалості (див. Moskal v. Poland, § 73). Проте потреба виправити стару «помилку» не повинна непропорційно втручатися в нове право, яке було набуте особою, яка сумлінно покладалася на законність дій державного органу (див. Pincova and Pine v. the Czech Republic,). Іншими словами, державним органам, які не дотримуються власних процедур, не можна дозволяти отримувати прибуток від своїх неправомірних дій або уникати своїх зобов`язань (див. Lelas v. Croatia). Ризик будь-якої помилки, допущеної державним органом, має нести сама держава, і помилки не повинні виправлятися за рахунок відповідних осіб (див. Pincovб and Pinc v. the Czech Republic, § 58; Gashi v. Croatia, § 40; Trgo v. Croatia, § 67).

Щоб відповідати статті 1 Першого протоколу до Конвенції, захід втручання має відповідати трьом умовам: він має бути правомірним (ґрунтуватись на приписі права), переслідувати правомірну мету та забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й фундаментальними правами особи (див. Krayeva v. Ukraine, § 24).

У разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу.

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Таким чином, ЄСПЛ сформував сталу практику щодо розуміння принципу належного урядування з п`яти головних складових елементів: 1) покладення на суб`єктів владних повноважень зобов`язання запроваджувати внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок; 2) якщо діяльність суб`єкта владних повноважень впливає на основоположні права людини, такі суб`єкти повинні діяти вчасно, в належний і якомога послідовніший спосіб; 3) ризик будь-якої помилки суб`єкта владних повноважень повинен покладатися на такого суб`єкта, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються; 4) застосування принципу належного урядування, як правило, не повинно перешкоджати суб`єкту владних повноважень виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість; 5) потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій суб`єкта владних повноважень.

Законодавством України (Конституцією та законами України) прямо передбачений обов`язок суб`єктів владних повноважень дотримуватися принципу належного урядування, відповідно, адміністративні суди під час розгляду та вирішення спорів, що виникають у сфері публічно-правових відносин, мають перевіряти дотримання цього принципу у всіх його аспектах з урахуванням конкретних обставин справи. Фактичне застосування принципу належного урядування є своєрідним «маркером» того як в Україні гарантуються статті 1, 3, 6, 8, 19, 55, 56, 124 Конституції України, а суди застосовують частину другу статті 2 КАС України та статті 3 і 4 Угоди про асоціацію з ЄС.

Реалізація принципу належного урядування у сучасних публічно-управлінських відносинах набуває особливо важливого значення з огляду на те, що тільки за умови дотримання цього принципу суб`єктами владних повноважень можна говорити про існування демократичної, соціальної та правової держави, громадянського суспільства, а також формування принципово нової форми здійснення публічного управління, заснованої на прийнятті суб`єктами владних повноважень легітимних (таких, що ґрунтуються на законі), справедливих (враховують баланс інтересів різних суб`єктів) та ефективних (передбачають можливість безумовного виконання) рішень, вибудовуванні публічно-сервісних відносин між людиною та державою, у яких відповідні інституції та процеси служать інтересам всього суспільства.

Конституційний Суд України сформулював юридичні позиції, згідно з якими держава різними правовими засобами забезпечує захист прав і свобод людини і громадянина в особі органів законодавчої, виконавчої і судової влади та інших державних органів, які здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України» (друге речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини рішення від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001); Конституція України закріпила принцип відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, який проявляється передусім у конституційному визначенні обов`язків держави (статті 3, 16, 22) (перше речення абзацу четвертого пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 30 травня 2001 року № 7-рп/2001).

Верховний Суд у постанові від 28 лютого 2020 року у справі № П/811/1015/16 також наголошував на тому, що принцип належного урядування має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні. Неухильне дотримання основних складових принципу належного урядування забезпечує прийняття суб`єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень. Крім того, принцип належного урядування підкреслює те, що між людиною та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси служать всім членам суспільства.

Особливо небезпечно допускати відступ суб`єктів владних повноважень від принципу належного урядування у випадку, коли суб`єкт приватного права у правовідносинах з державою діє добросовісно.

Зазначене кореспондується з частиною першою статті 6 Закону України від 17 лютого 2022 року № 2073-IX «Про адміністративну процедуру» (далі - Закон № 2073-IX), який набрав чинності з 15 грудня 2023 року, про те, що адміністративний орган здійснює адміністративне провадження виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, цим Законом та іншими законами України, а також на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження відповідно до частини третьої статті 6 Закону № 2073-IX вважається законним у разі дотримання таких умов: 1) дискреційне повноваження передбачено законом; 2) дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом; 3) правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом; 4) вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків).

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції про зобов`язання Державну податкову службу України прийняти та зареєструвати уточнюючу податкову декларацію з плати за землю за 2017 рік (реєстраційний номер 9022920235) Акціонерного товариства «ДТЕК ДОБРОПІЛЬСЬКА ЦЗФ» датою її фактичного отримання - 11.04.2024 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого підстави для скасування рішення суду відсутні.

Керуючись ст.ст. 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги Головного управління ДПС у Донецькій області, Державної податкової служби України - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 8 січня 2025 року у справі № 200/3880/24 за позовом Акціонерного товариства «ДТЕК Добропільська ЦЗФ» до Головного управління ДПС у Донецькій області, Державної податкової служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Повний текст постанови складений 25 червня 2025 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.В. Геращенко

Судді: Т.Г. Гаврищук

І.В. Сіваченко