Постанова від 25.06.2025 по справі 440/1165/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2025 р. Справа № 440/1165/25Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Калиновського В.А.,

Суддів: Русанової В.Б. , Бегунца А.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВК КРАЙТ", Акціонерного товариства "Полтава-банк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Паф Гарант" на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.04.2025, головуючий суддя І інстанції: К.І. Клочко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039 по справі № 440/1165/25

за позовом виконувача обов`язків керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму Полтавської

обласної військової адміністрації, Департаменту культури, молоді та сім`ї Полтавської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВК КРАЙТ" , Товариства з обмеженою відповідальністю "Паф Гарант" , ОСОБА_1 , Акціонерного товариства "Полтава- банк"

про зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, виконувач обов`язків керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму Полтавської обласної військової адміністрації, Департаменту культури, молоді та сім`ї Полтавської міської ради, звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВК КРАЙТ", Товариства з обмеженою відповідальністю "Паф Гарант", ОСОБА_1 , Акціонерного товариства "Полтава- банк", в якому просив суд:

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "ПАФ Гарант" (код ЄДРПОУ: 32478714, адреса: вул. Ради Європи, 15, смт. Гоголеве, Миргородський район, Полтавська область, 38310), ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ), Товариство з обмеженою відповідальністю "ТВК Крайт" (код ЄДРПОУ: 30336335, адреса: вул. Решетилівська, 51А, м. Полтава, 36007), Акціонерне товариство "Полтава-банк" (код ЄДРПОУ: 09807595, адреса: вул. Пилипа Орлика, 40А, м. Полтава, 36000) протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили укласти з Департаментом культури, молоді та сім`ї Полтавської міської ради (код ЄДРПОУ: 43434119, адреса: майдан Незалежності, буд. 5, м. Полтава) охоронний договір на щойно виявлений об`єкт історії та архітектури місцевого значення "Державний банк (Готель "Театральний")" за адресою: вул. Соборності, 19 у м. Полтаві, на умовах і в порядку, що визначені постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 №1768.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що охоронний договір на вказаний об`єкт не укладено, звернення від власника будівлі про укладення охоронного договору до Департаменту культури, молоді та сім`ї Полтавської міської ради не надходило, чим порушено інтереси держави у сфері охорони культурної спадщини та може призвести до псування та зміни зовнішнього вигляду пам`ятки, оздоби та втрати її матеріальної автентичності.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 адміністративний позов виконувача обов`язків керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму Полтавської обласної військової адміністрації, Департаменту культури, молоді та сім`ї Полтавської міської ради задоволено.

Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "ПАФ Гарант", ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю "ТВК Крайт", Акціонерне товариство "Полтава-банк" протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили укласти з Департаментом культури, молоді та сім`ї Полтавської міської ради охоронний договір на щойно виявлений об`єкт історії та архітектури місцевого значення "Державний банк (Готель "Театральний")" за адресою: вул. Соборності, 19 у м. Полтаві, на умовах і в порядку, що визначені постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 №1768.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачами, Товариством з обмеженою відповідальністю "ТВК КРАЙТ", Акціонерним товариством "Полтава-банк", Товариством з обмеженою відповідальністю "Паф Гарант", подано апеляційні скарги, в яких вони просять скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТВК КРАЙТ", посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначив, що у даній справі прокурором не доведено наявності підстав для звернення до суду в інтересах держави або в інших, визначених законодавством випадках, тобто у спірних правовідносинах, позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, що, у розумінні норм пункту 1 частини 1 статті 240 КАС України, зумовлює залишення позову без розгляду.

Щодо висновку суду першої інстанції стосовно того, що «саме власник пам`ятки повинен бути ініціатором укладення охоронного договору, а не орган охорони культурної спадщини», та посиланням при цьому на відповідну судову практику (постанову Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 826/4605/16, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 24.09.2015 у справі № 826/10265/14), відзначив, що жодного нормативно-правового акту, який би підтвердив такий висновок суду, наразі не існує, а наведена в рішенні судова практика таких висновків взагалі не містить.

Щодо висновку суду першої інстанції стосовно того, що «наведені у пункті 6 Порядку № 1768 документи не є обліковою документацією, у розумінні статті 1 Закону № 1805-ІІІ», акцентував увагу на тому, що складання облікової документації на об`єкти культурної спадщини відноситься до діяльності з обліку об`єктів культурної спадщини, здійснення якої покладається на спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. В переліку документів, які повинні додаватися до охоронного договору, є такі, які об`єктивно не можуть бути виготовлені власником пам`ятки та в подальшому доданими ним, як «ініціатором укладення договору» (в розумінні цього процесу Позивачем), посеред яких можна виокремити, наприклад, опис культурних цінностей і предметів, які належать до пам`ятки, знаходяться на її території чи пов`язані з нею і становлять історичну, наукову, художню цінність, а також паспорт пам`ятки. Інші ж документи, які не потребують спеціальної кваліфікації та компетенції, та які могли бути наданими власником об`єкту (такі як дані технічної інвентаризації, генеральний план земельної ділянки), були безперешкодно наданими ТОВ «ТВК Крайт» Департаменту культури, молоді та сім`ї Полтавської міської ради та Департаменту культури і туризму Полтавської обласної військової адміністрації супровідним листом від 10.02.2025 р. вих. № 69 (знаходиться в матеріалах справи).

Таким чином, розробка необхідної для укладення договору документації, є компетенцією саме органів охорони культурної спадщини, а не власників відповідних об`єктів, у зв`язку з чим висновок суду про те, що «обов`язок укладення охоронного договору покладається саме на власника пам`ятки, а не на орган охорони культурної спадщини, і саме власник повинен бути його ініціатором», є невірним.

Крім того, фінансування робіт із складання облікової картки та паспорта об`єкта культурної спадщини повинно здійснюватися, у першу чергу, саме за рахунок видатків, передбачених у державному та місцевих бюджетах на відповідний рік. Дійсно, ці роботи можуть здійснюватися і за рахунок коштів власників (як інших джерел, не заборонених законодавством), але, при цьому, це не є обов`язковим для власника. Абсолютно очевидно, що зазначені вище витрати, в першу чергу, мають здійснюватися саме за рахунок видатків державного та місцевих бюджетів, і лише потім за рахунок «інших джерел» (за такої можливості).

З урахуванням вищезазначеного, скаржник вважає, що покладання на відповідачів обов`язку укласти охоронний договір на об`єкт культурної спадщини за відсутності відповідної облікової документації на нього, відсутість фінансування в державному та місцевих бюджетах на ці роботи, не з`ясування на жодному з етапів ані органами охорони культурної спадщини, ані прокуратурою, ані судом взагалі можливості профінансувати ці роботи за рахунок власника (власників), є грубим порушенням норм чинного законодавства у сфері охорони культурної спадщини, повним ігноруванням інтересів власників цього об`єкту та протизаконним втручанням у обсяг їх права власності, непорушність якого захищається та гарантується статтею 41 Конституцією України.

Також зазначив, що не залучення судом першої інстанції усіх наявних власників щойно виявленого об`єкту культурної спадщини та/або його частин, унеможливлює не лише належну розробку облікової документації (картки об`єкта та паспорта об`єкта культурної спадщини), яка має бути виготовлена на увесь об`єкт вцілому, а не лише його частину, та, як наслідок, і, на можливість, власне, укладення самого охоронного договору.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, Акціонерне товариство "Полтава-банк", посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначив, що висновок суду першої інстанції, а саме, що "наведені у пункті 6 Порядку № 1768 документи не є обліковою документацією, у розумінні статті 1 Закону № 1805-III", є необґрунтованим.

Зазначив, що, виходячи з того, що Порядком № 1760 передбачалося обов`язкове складання облікової документації на об`єкт культурної спадщини, яка включала: облікову картку; паспорт, до якого додавалися матеріали фотофіксації, генеральний план з позначенням зон охорони, поповерхові плани, розрізи, креслення фасадів (за потреби); коротку історичну довідку; акт технічного стану, довідку про майнову цінність об`єкта, при цьому облікова картка і паспорт об`єкта підлягали складенню у чотирьох примірниках, один з яких передається до відповідного центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, другий зберігається в органі охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної чи Київської, Севастопольської міської держадміністрації, третій - в іншому уповноваженому органі охорони культурної спадщини, четвертий - в органі місцевого самоврядування, укладення охоронного договору фактично вимагало від власника об`єкта культурної спадщини лише проставлення підпису на примірнику договору, оскільки документація на об`єкт культурної спадщини мала зберігатися, зокрема, в уповноваженому органі охорони культурної спадщини.

При цьому ні Закон № № 1805-ІІІ, ні Порядок № 1760, який діяв до 01.06.2019, ні Порядок № 1768, не покладали і не покладають обов`язку скласти документацію на об`єкт культурної спадщини на власника або уповноважений ним орган, натомість Закон № 1805 III та Порядок № 1768 передбачають лише обов`язок власника укласти охоронний договір.

Виходячи з вищенаведеного, розробка необхідної для укладення договору документації, є компетенцією органів охорони культурної спадщини, і не є обов`язком власників культурної спадщини.

Також необґрунтованим, на думку скаржника, є висновок суду, що «саме власник пам`ятки повинен бути ініціатором укладення охоронного договору, а не орган охорони культурної спадщини». Ні законами, ні нормативно-правовими актами такий порядок укладення охоронних договорів не визначено.

Отже, скаржник вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права та хибно оцінено фактичні обставини, внаслідок чого зроблено правові висновки, які не можна вважати законними та обґрунтованими, а тому наявні підстави для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Паф Гарант", посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначив, що прокурором не доведено наявності підстав для звернення до суду в інтересах держави або в інших, визначених законодавством випадках, тобто у спірних правовідносинах, позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, що, у розумінні норм пункту 1 частини 1 статті 240 КАС України, зумовлює залишення позову без розгляду.

Щодо висновку суду першої інстанції відносно того, що «саме власник пам`ятки повинен бути ініціатором укладення охоронного договору, а не орган охорони культурної спадщини», та посиланням при цьому на відповідну судову практику (постанову Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 826/4605/16, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 24.09.2015 у справі № 826/10265/14), відзначив, що жодного нормативно-правового акту, який би підтвердив такий висновок суду, наразі не існує, а наведена в рішенні судова практика таких висновків взагалі не містить.

Зазначив, що ані Закон № № 1805-III, ані Порядок № 1760, який діяв до 01.06.2019, ані Порядок № 1768, не покладали і не покладають обов`язку скласти документацію на об`єкт культурної спадщини на власника або уповноважений ним орган, натомість Закон № 1805 ІІІ та Порядок № 1768 передбачають лише обов`язок власника укласти охоронний договір.

Отже, складання облікової документації на об`єкти культурної спадщини відноситься до діяльності з обліку об`єктів культурної спадщини, здійснення якої покладається на спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.

Скаржник звернув увагу суду на тому, що в переліку документів, які повинні додаватися до охоронного договору, є такі, які об`єктивно не можуть бути виготовлені власником пам`ятки та в подальшому доданими ним, як «ініціатором укладення договору» (в розумінні цього процесу Позивачем), посеред яких можна виокремити, наприклад, опис культурних цінностей і предметів, які належать до пам`ятки, знаходяться на її території чи пов`язані з нею і становлять історичну, наукову, художню цінність, а також паспорт пам`ятки. Інші ж документи, які не потребують спеціальної кваліфікації та компетенції, та які могли бути наданими власником об`єкту (такі як дані технічної інвентаризації, генеральний план земельної ділянки), були безперешкодно наданими ТОВ «ТВК Крайт» Департаменту культури, молоді та сім`ї Полтавської міської ради та Департаменту культури і туризму Полтавської обласної військової адміністрації супровідним листом від 10.02.2025 р. вих. № 69 (знаходиться в матеріалах справи).

Таким чином, розробка необхідної для укладення договору документації, є компетенцією саме органів охорони культурної спадщини, а не власників відповідних об`єктів, у зв`язку з чим висновок суду про те, що «обов`язок укладення охоронного договору покладається саме на власника пам`ятки, а не на орган охорони культурної спадщини, і саме власник повинен бути його ініціатором», є невірним.

Крім того, зазначив, що фінансування робіт із складання облікової картки та паспорта об`єкта культурної спадщини повинно здійснюватися, у першу чергу, саме за рахунок видатків, передбачених у державному та місцевих бюджетах на відповідний рік. Дійсно, ці роботи можуть здійснюватися і за рахунок коштів власників (як інших джерел, не заборонених законодавством), але, при цьому, це не є обов`язковим для власника. Абсолютно очевидно, що зазначені вище витрати, в першу чергу, мають здійснюватися саме за рахунок видатків державного та місцевих бюджетів, і лише потім за рахунок «інших джерел» (за такої можливості).

З урахуванням вищезазначеного, скаржник вважає, що покладання на відповідачів обов`язку укласти охоронний договір на об`єкт культурної спадщини за відсутності відповідної облікової документації на нього, відсутність фінансування в державному та місцевих бюджетах на ці роботи, не з`ясування на жодному з етапів ані органами охорони культурної спадщини, ані прокуратурою, ані судом взагалі можливості профінансувати ці роботи за рахунок власника (власників), є грубим порушенням норм чинного законодавства у сфері охорони культурної спадщини, повним ігноруванням інтересів власників цього об`єкту та протизаконним втручанням у обсяг їх права власності, непорушність якого захищається та гарантується статтею 41 Конституцією України.

Також зазначив, що не залучення судом першої інстанції усіх наявних власників щойно виявленого об`єкту культурної спадщини та/або його частин, унеможливлює не лише належну розробку облікової документації (картки об`єкта та паспорта об`єкта культурної спадщини), яка має бути виготовлена на увесь об`єкт вцілому, а не лише його частину, та, як наслідок, і, на можливість, власне, укладення самого охоронного договору.

Позивач подав відзиви на апеляційні скарги, в яких він, наполягаючи на законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Зазначив, що охоронний договір, укладений на підставі ст. 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини», є адміністративним договором. У п. 15 постанови Верховного Суду від 19 лютого 2021 року у справі № 826/25854/15 зроблено наступні висновки: юридичні та фізичні особи зобов`язані забезпечити збереженість пам`яток на землях, якими вони користуються, та укладати з органами охорони культурної спадщини охоронні договори. Такий обов`язок визначений у статті 23 Закону № 1805-ІІІ. Порядок укладання охоронних договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 23 Закону № 1805-ІІІ).

Таким чином, як вбачається з вищевикладених норм чинного законодавства, юридичні або фізичні особи у власності або користуванні яких перебувають об`єкти культурної спадщини чи їх частини зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір встановленого зразка до якого мають бути додані додаткові документи.

Відповідачі, як власники щойно виявленого об`єкта культурної спадщини «Державний банк (Готель «Театральний»)» за адресою: вул. Соборності, 19 у м. Полтаві, протягом 1 місяця з моменту набуття права власності на пам`ятку культурної спадщини місцевого значення (норма чинна на момент визнання будівлі щойно виявленим об`єктом культурної спадщини) або з моменту повідомлення власника про набуття будівлі правового статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини (чинна на даний час) повинен був укласти охоронний договір з органом охорони культурної спадщини, яким у м. Полтаві є Департамент культури, молоді та сім`ї Полтавської міської ради відповідно до наказу Департаменту культури і туризму Полтавської обласної державної адміністрації від 22 листопада 2021 року №186 «Про укладення охоронних договорів». Проте, усупереч вищенаведеним нормам законодавства, Відповідачі з моменту визнання пам`ятки «Державний банк (Готель «Театральний»)» за адресою: вул. Соборності, 19 у м. Полтаві щойно виявленим об`єктом культурної спадщини й дотепер не виконують своїх обов`язків щодо укладення охоронного договору на вказаний об`єкт історії та архітектури з органом охорони культурної спадщини.

З огляду на викладене, а також на те, що правопорушення у вигляді не укладення договору, допущене відповідачами, є триваючим, на теперішній час Відповідач зобов`язаний укласти з Департаментом культури, молоді та сім`ї Полтавської міської ради охоронний договір на щойно виявлений об`єкт історії та архітектури «Державний банк (Готель «Театральний»)» за адресою: вул. Соборності, 19 у м. Полтаві.

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави, зазначив, що у вказаних правовідносинах відповідачі порушують інтереси держави, оскільки не вживають передбачені законом заходи для збереження щойно виявленого об`єкта культурної спадщини місцевого значення. Неукладення охоронного договору може призвести до зміни зовнішнього вигляду пам`ятки історії та архітектури, її просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби та втрати її матеріальної автентичності, загрози руйнування.

Саме звернення компетентного органу до суду з позовом зобов`язального характеру буде належним та ефективним способом захисту інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини, що спрямований на реалізацію державою примусу щодо виконання вимог Конституції України та Закону України «Про охорону культурної спадщини».

У свою чергу, у спірних правовідносинах органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції, є Департамент культури, молоді та сім`ї Полтавської міської ради, який не вживає заходів на захист інтересів держави.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як йому стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Враховуючи вищенаведені обставини щодо обізнаності Департаменту культури, молоді та сім`ї Полтавської міської ради про порушення відповідачами пам`яткоохоронного законодавства України, наявний визначений Конституцією України виключний випадок, який обґрунтовує представництво прокурором інтересів держави у цій справі, оскільки відповідний компетентний орган бездіє протягом тривалого часу.

За таких обставин пред`явлення прокурором позову зобов`язального характеру є ефективним способом захисту інтересів держави, що спрямований на реалізацію державою примусу щодо виконання вимог Основного Закону України із збереження об`єкта культурної спадщини місцевого значення.

Виконуючи вимоги ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», Полтавська окружна прокуратура Полтавської області попередньо повідомила позивача про звернення з даним позовом до суду.

Враховуючи вищевказане, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 є законним та обґрунтованим.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТВК КРАЙТ" подало відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій зазначив, що жодних перешкод стосовно укладення охоронного договору на щойно виявлений об`єкт історії та архітектури місцевого значення «Державний банк (Готель «Театральний»)» за адресою: вул. Соборності, 19 у м. Полтаві зі сторони ТОВ «ТВК Крайт» ніколи не вчинялося. Більше того, як свідчать обставини справи (підтверджується відповідними доказами, наявними в матеріалах судової справи), ТОВ «ТВК Крайт» повідомляло органи охорони культурної спадщини про свою готовність щодо укладення охоронного договору, було організовано доступ та огляд цього об`єкту для оформлення уповноваженими на це органами відповідної документації на нього, надавалися усі наявні в Товаристві документи на цей об`єкт. За таких обставин, вважає, що підтверджень фактів нібито «ухилення» зі сторони ТОВ «ТВК Крайт» в укладенні охоронного договору, матеріали справи наразі не місять. Також зауважив, що жодного підтвердження позиції прокуратури щодо того, що нібито «ініціатором укладення охоронного договору має бути саме власник об`єкту», наразі не знайдено (ані в чинному законодавстві, ані в наведеній прокуратурою судовій практиці).

Вважає, що не залучення до розгляду цієї справи інших власників об`єкту (ПП «Компанія «Надежда» (код ЄДРПОУ 22519085) та ВАТ акціонерний банк «УКРГАЗБАНК» (код ЄДРПОУ 23697280) є суттєвою перешкодою не лише в належному розробленні облікової документації (картки об`єкта та паспорта об`єкта культурної спадщини), яка має бути виготовлена на увесь об`єкт вцілому, а не лише його частину, а і впливає, власне, взагалі на можливість укладення самого охоронного договору. Відсутність належно розробленої облікової документації на об`єкт культурної спадщини, яку мають можливість здійснити лише органи охорони культурної спадщини, оскільки це віднесено до їх прямої компетенції (Порядок обліку об`єктів культурної спадщини, затв. наказом Міністерства культури України 11.03.2013 р. № 158), про що неодноразово зазначало TOB «ТВК Крайт» раніше та при цьому було повністю проігноровано судом першої інстанції, взагалі унеможливлює укладення охоронного договору.

Окрему увагу просив звернути на питання щодо адміністративної процесуальної дієздатності прокуратури в цій справі на предмет звернення останнього в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму Полтавської обласної військової адміністрації та Департаменту культури, молоді та сім`ї Полтавської міської ради (у світлі нещодавньої правової позиції Другого апеляційного адміністративного суду у справі за участі прокурора щодо підтвердження обгрунтованості його повноважень в частині захисту інтересів держави - постанова від 30.12.2024 року у справі № 440/12053/23).

Просив врахувати позицію ТОВ «ТВК Крайт», висвітлену у цій відповіді на відзив та відхилити доводи Полтавської окружної прокуратури, висвітлені у відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ТВК Крайт» на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 року у справі № 440/1165/25, за їх безпідставністю.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Рішенням Полтавської міської ради народних депутатів від 17.01.1992 "Про доповнення до переліку пам`ятників історії та архітектури місцевого значення, затвердженого одинадцятою сесією міської Ради народних депутатів", надано статус пам`ятників історії та архітектури місцевого значення спорудам згідно додатку в тому числі готель "Театральний", розташований за адресою: вул. Жовтнева, 19, м. Полтава /а.с. 123-127/.

Розпорядженням голови Полтавської обласної державної адміністрації від 16.07.2021 №529 "Про внесення змін до розпорядження голови облдержадміністрації від 15.10.2020 № 590" внесено зміни в розпорядчу частину та затверджено переліки щойно виявлених об`єктів культурної спадщини, в який внесена будівля Державний банк, Готель "Театральний" за адресою: вул. Соборності, 19, м. Полтава.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна власником даного об`єкту є ТОВ "ПАФ Гарант" (ідентифікаційний код 32478714), ТОВ "ТВК Крайт" (ідентифікаційний код 30336335), Акціонерне товариства "Полтава-Банк" (ідентифікаційний код 0987595), ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 )/а.с. 96- 102/.

Листами Департаменту культури і туризму Полтавської обласної військової адміністрації від 03.09.2024 № 01-20/1617, № 01-20/1618, № 01-20/1619, № 01-20/1620 було повідомлено відповідачів про необхідність укладання охоронного договору щодо будівлі "Державний банк"(Готель "Театральний") по вул. Соборності, 19 у м. Полтаві.

Листами Департаменту культури, молоді та сім`ї Полтавської міської ради від 20.12.2024 № 01-11-01.2-18/2546, №01-11-01.2-18/2547, №01-11-01.2-18/2548, №01-11-01.2-18/2550 було зобов`язано відповідачів вжити заходів щодо укладання охоронного договору щодо будівлі "Державний банк"(Готель "Театральний") по вул. Соборності, 19 у м. Полтаві.

Охоронний договір на вказаний об`єкт не укладено, звернення від власника будівлі про укладення охоронного договору до Департаменту культури, молоді та сім`ї Полтавської міської ради не надходило.

З огляду на ці обставини позивач заявляє про порушення інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини, що може призвезти до псування та зміни зовнішнього вигляду пам`ятки, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби та втрати її матеріальної автентичності, у зв`язку з чим і поданий цей позов.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що доведеним є факт порушення відповідачами вимог статті 23 Закону №1805-III.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені в апеляційній скарзі, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Відповідно до частин третьої-п`ятої статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому випадку прокурор набуває статусу позивача.

Частиною першою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (далі за текстом - Закон №1697-VII) встановлено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону №1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Представництво інтересів держави у суді у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави здійснюється прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а у визначених законом випадках - прокурорами Офісу Генерального прокурора в порядку та на підставах, визначених Цивільним процесуальним кодексом України.

Частиною четвертою статті 23 Закону №1697-VII установлено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина або представництва інтересів держави у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право: 1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом; 2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

Аналіз наведених положень дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокурором у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно. Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

У постанові від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вже зробив правовий висновок щодо застосування частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII, у постанові від 12.08.2020 у справі № 820/1381/17 не знайшов підстав для відступу від такого висновку.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які перебувають за її межами.

Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 року, ратифікована Указом Президії Верховної Ради УРСР від 04 жовтня 1988 року № 6673-XI, відзначає в преамбулі, що пошкодження або зникнення будь-яких зразків культурної цінності чи природного середовища є згубним збідненням надбання всіх народів світу.

Стаття 1 вказаної Конвенції визначає, що під «культурною спадщиною» розуміються, зокрема, твори архітектури.

Відповідно до статті 4 Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 року кожна держава - сторона цієї Конвенції визнає, що зобов`язання забезпечувати виявлення, охорону, збереження, популяризацію й передачу майбутнім поколінням культурної і природної спадщини, що зазначена у статтях 1 і 2, яка перебуває на її території, покладається насамперед на неї. З цією метою вона прагне діяти як власними зусиллями, максимально використовуючи наявні ресурси, так і, за необхідності, використовувати міжнародну допомогу і співробітництво, якими вона може користуватися, зокрема, у фінансовому, художньому, науковому й технічному відношеннях.

Конвенція про охорону архітектурної спадщини Європи від 03 жовтня 1985 року, ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи» № 165-V від 20 вересня 2006 року, визначає, що архітектурна спадщина найяскравіше віддзеркалює багатство та розмаїття культурної спадщини Європи, є безцінним свідком нашого минулого і спільним надбанням всіх європейців.

Частина друга статті 1 вказаної вище Конвенції до архітектурної спадщини відносить, зокрема, архітектурні ансамблі: однорідні групи міських або сільських будівель, що мають непересічне історичне, археологічне, мистецьке, наукове, соціальне або технічне значення і характеризуються спільністю чітких територіальних ознак.

Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи встановлено, що кожна Сторона зобов`язується: вживати правових заходів для охорони архітектурної спадщини; за допомогою таких заходів і діючих в кожній державі або кожному регіоні процедур, забезпечити охорону пам`яток, архітектурних ансамблів та визначних місць.

Частина друга статті 4 цієї ж Конвенції визначає, зокрема, що кожна Сторона зобов`язується запобігати спотворенню, руйнуванню або знищенню об`єктів спадщини, що охороняються.

Відповідно частин першої - третьої статті 10 Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи кожна Сторона зобов`язується прийняти комплексну політику збереження архітектурної спадщини, яка: передбачає охорону архітектурної спадщини як одну з головних цілей планування забудови міської та сільської територій, а також забезпечує врахування цієї вимоги на всіх етапах розробки планів розвитку територій та виконання процедур видання дозволів на проведення робіт; заохочує програми реставрації та підтримання в належному стані архітектурної спадщини; розглядає збереження та освоєння архітектурної спадщини і освітницьку діяльність, пов`язану з нею, як один з головних напрямів політики в галузі культури, охорони навколишнього середовища і загального планування.

Отже охорона нерухомих об`єктів культурної спадщини є завданням держави України, пріоритетність цього завдання закріплена в національному законодавстві, невід`ємною частиною якого є ратифіковані міжнародні конвенції.

Законом України «Про ратифікацію Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства» від 19 вересня 2013 року № 581-VII Україною ратифіковано Рамкову конвенцію Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства.

Відповідно до преамбули до Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства Сторони цієї Конвенції, у тому числі й Україна, наголошуючи, зокрема, на значенні й потенціалі розумного використання культурної спадщини як ресурсу сталого розвитку та якості життя в постійно мінливому суспільстві, посилаючись на різні документи Ради Європи, особливо на Європейську культурну конвенцію (1954 року), Конвенцію про охорону архітектурної спадщини Європи (1985 року), Європейську конвенцію про охорону археологічної спадщини (переглянуту) (1992 року) та Європейську ландшафтну конвенцію (2000 року), домовилась: визнавати індивідуальну та колективну відповідальність стосовно культурної спадщини; наголошувати на тому, що збереження культурної спадщини та її стале використання спрямовані на розвиток людського потенціалу та якості життя; уживати необхідних заходів для застосування положень Конвенції щодо:

- ролі культурної спадщини у створенні мирного та демократичного суспільства, а також у процесах сталого розвитку культурного різноманіття та сприяння йому;

- найліпшої ефективної реалізації повноважень усіх відповідних громадських, інституційних та приватних учасників (пункти "b", "c", "d" статті 1 Конвенції).

Згідно із статтею 5 Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства Сторони зобов`язуються, зокрема: визнавати громадський інтерес до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства; підвищувати цінність культурної спадщини через її виявлення, вивчення, тлумачення, захист, збереження та представлення; сприяти захистові культурної спадщини як важливого фактору для спільних цілей сталого розвитку, культурного різноманіття й сучасної творчості; визнавати цінність культурної спадщини, яка знаходиться на територіях під їхньою юрисдикцією, незалежно від її походження; розробляти інтегровані стратегії для сприяння виконанню положень цієї Конвенції ( пункти "a", "b", "e", "f", "g" цієї статті Конвенції).

Вищенаведені положення актів міжнародного права аналізувались Верховним Судом у постанові від 12 грудня 2023 року у справі № 380/13557/21, прийнятій у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду.

У цій постанові Верховний Суд підкреслював, що культурна спадщина перебуває під охороною закону, а держава забезпечує збереження об`єктів, що становлять культурну цінність.

Наголошувалось, що збереження об`єктів культурної спадщини, їх охорона, яка полягає, у тому числі, у запобіганні їх руйнуванню або заподіянню шкоди, зокрема у результаті здійснення несанкціонованої господарської діяльності, забезпеченні захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, є одним із пріоритетних і головних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Акцентувалась увага й на тому, що Україна взяла міжнародне зобов`язання визнавати громадський інтерес до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства, сприяти захистові культурної спадщини як важливого фактору для спільних цілей сталого розвитку, культурного різноманіття й сучасної творчості, визнавати цінність культурної спадщини, яка знаходиться на її території як в цілому, так і у певних населених пунктах.

Тому під час здійснення охорони культурної спадщини уповноважені органи державної влади керуються у своїй діяльності приписами Конституції України, міжнародних договорів, ратифікованих у встановленому порядку, а також спеціального закону, а саме - Закону України «Про охорону культурної спадщини», зокрема, якщо предметом охоронних заходів є забезпечення збереження характерних властивостей об`єкта культурної спадщини.

Колегія суддів звертає увагу на висновок, викладений Верховним Судом в постанові від 09.02.2023 у справі № 160/7640/20 про те, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх на обґрунтування підстав для представництва, яке міститься в позові, однак якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

У спірних правовідносинах органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції, є Департамент культури, молоді та сім`ї Полтавської міської ради, який не вживає заходів на захист інтересів держави.

Так, відповідно до п.п. 1.18, 1.20 Положення про Департамент культури, молоді та сім`ї Полтавської міської ради, затвердженого рішенням п`ятдесят третьої сесії Полтавської міської ради 8 скликання від 01.05.2024 (далі Положення) Департамент є юридичною особою, має рахунок у банку, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням та кодом ЄДРПОУ, відповідні штампи та бланки, які розроблені та затвердженні відповідно до чинного законодавства України з діловодства.

Департамент має право діяти без довіреності в інтересах Департаменту культури, молоді та сім`ї Полтавської міської ради (самопредставництво органу місцевого самоврядування) у судових органах при розгляді спорів, в яких Департамент культури, молоді та сім`ї Полтавської міської ради виступають учасником по справі з усіма процесуальними правами, наданими учаснику справи.

Пунктом 2 Положення визначено призначення, основні завдання і функції Департарменту.

Так, призначення органу охорони культурної спадщини полягає у здійсненні у частині наданої компетенції делегованих органам місцевого самоврядування та їх виконавчими органами повноважень.

Одним із головних завдань Департаменту визначено збереження і розвиток національно-культурної самобутності, народних традицій та звичаїв, забезпечення охорони культурної спадщини, пам`яток історії та культури, розвиток україномовних форм культурного життя, зв`язків з українцями, що проживають за кордоном, молоді в громадському суспільстві, національно патріотичне виховання, соціального та правового захисту дітей та сімей (п. 2.2.3. Положення).

Наказами Департаменту культури і туризму Полтавської обласної державної адміністрації «Про укладення охоронних договорів» №9 від 19.01.2021 та №186 від 22.11.2021, повноваження укладати охоронні договори на пам`ятки та щойно виявленні об`єкти культурної спадщини делеговано структурним підрозділом сфери охорони культурної спадщини міських рад, виконавчих комітетів територіальних громад.

На підставі викладеного Полтавською окружною прокуратурою Полтавської області відповідно до вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» листами від 31.01.2024 №55-75-1964вих-24 та від 09.12.2024 №55-75-18533вих-24 повідомлено Департамент культури, молоді та сім`ї Полтавської міської ради про виявлені порушення вимог законодавства та необхідність вжиття заходів реагування в судовому порядку.

Окрім того, Полтавською окружною прокуратурою Полтавської області відповідно до вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» листами від 31.01.2024 №55-75-1966вих-24, від 08.08.2024 №55-75-12359вих-24 та від 28.10.2024 №55-75-16408вих-24 повідомлено Департамент культури і туризму Полтавської обласної військової адміністрації про виявлені порушення вимог законодавства та необхідність вжиття заходів реагування в судовому порядку.

З відповідей Департаменту культури, молоді та сім`ї Полтавської міської ради вбачається, що незважаючи на наявну інформацію про встановлені прокурором порушення чинного законодавства у сфері охорони культурної спадщини, позивачем не вживаються заходи (у т. ч. шляхом звернення до суду з позовом), спрямовані на укладання охоронного договору щодо будівлі по вул. Соборності, 19 у м. Полтаві. Фактично Департаментом культури, молоді та сім`ї Полтавської міської ради зайнято споглядацьку позицію щодо порушеного питання.

Враховуючи вищенаведені обставини щодо обізнаності Департаменту культури, молоді та сім`ї Полтавської міської ради про порушення відповідачами пам`яткоохоронного законодавства України, наявний визначений Конституцією України виключний випадок, який обґрунтовує представництво прокурором інтересів держави у цій справі, оскільки відповідний компетентний орган бездіє протягом тривалого часу.

За таких обставин пред`явлення прокурором позову зобов`язального характеру є ефективним способом захисту інтересів держави, що спрямований на реалізацію державою примусу щодо виконання вимог Основного Закону України із збереження об`єкта культурної спадщини місцевого значення.

Виконуючи вимоги ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», Полтавська окружна прокуратура Полтавської області попередньо повідомила позивача про звернення з даним позовом до суду.

Вказане спростовує доводи апеляційних скарг щодо недоведення прокурором наявності підстав для звернення до суду в інтересах держави.

Продовжуючи перегляд справи, колегія суддів зазначає, що правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь врегульовано Законом України "Про охорону культурної спадщини".

За приписами статті 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" культурна спадщина - сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об`єктів культурної спадщини;

об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність;

пам`ятка культурної спадщини (далі - пам`ятка) - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України;

охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини.

Частиною 2 статті 5 цього Закону передбачено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, належить, зокрема реалізація державної політики з питань охорони культурної спадщини; ведення Державного реєстру нерухомих пам`яток України, здійснення координації та контролю за паспортизацією нерухомих об`єктів культурної спадщини; подання Кабінету Міністрів України пропозицій про занесення об`єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України та про внесення змін до нього щодо пам`яток національного значення; занесення об`єктів культурної спадщини місцевого значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України та внесення змін до нього щодо пам`яток місцевого значення.

Згідно із пунктами 1, 2 частини другої статті 6 Закону України "Про охорону культурної спадщини" до повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини належить, зокрема забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини на відповідній території; подання пропозицій органу охорони культурної спадщини вищого рівня про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, внесення змін до нього та про занесення відповідної території до Списку історичних населених місць України.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 6 Закону України "Про охорону культурної спадщини" до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить укладення охоронних договорів на пам`ятки.

За змістом частин 1, 3 та 4 статті 23 Закону України "Про охорону культурної спадщини" усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.

Власник або уповноважений ним орган, користувач зобов`язані утримувати пам`ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору (ч. 1 ст. 24 Закону України Про охорону культурної спадщини).

Статтею 25 Закону України "Про охорону культурної спадщини" визначено, що надання об`єктів культурної спадщини, що є пам`ятками, в користування юридичним та фізичним особам з науковою, культурно-освітньою, туристичною та іншою метою здійснюється з дотриманням встановлених цим Законом вимог. Юридичні та фізичні особи, у користуванні яких перебувають пам`ятки, відповідають за їхню збереженість і зобов`язані дотримувати вимог органів охорони культурної спадщини. Юридичні та фізичні особи зобов`язані забезпечити збереженість пам`яток на землях, якими вони користуються, та укладати з органами охорони культурної спадщини охоронні договори.

З аналізу вищенаведених норм права слідує, що об`єкти культурної спадщини охороняються законом навіть при відсутності належним чином укладеного охоронного договору. В той же час, охоронний договір встановлює чіткі вимоги для збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 28.12.2019 справа № 806/1536/18, сформував правову позицію, відповідно до якої охоронний договір є актом за участю суб`єкта владних повноважень та співвласника пам`ятки культурної спадщини, має форму договору, визначає взаємні права та обов`язки його учасників у публічно-правовій сфері (реалізація державного управління охороною культурної спадщини) і укладається на підставі ст. 23 Закону № 1805-ІІІ. Укладання такого договору відбувається замість видання індивідуального акта органу охорони культурної спадщини, яким покладається на власника зобов`язання щодо забезпечення збереження пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини. З аналізу наведених вище норм права вбачається, що об`єкти культурної спадщини охороняються законом навіть при відсутності належним чином укладеного охоронного договору. В той же час, охоронний договір встановлює чіткі вимоги для збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність.

Порядок укладання охоронних договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України. Відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов`язків, що випливають із цього Закону.

Пунктом 2 Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини, щойно виявлені об`єкти культурної спадщини чи їх частини, постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768 (далі - Порядок № 1768) (в редакції Порядку на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що, власник пам`ятки чи її частини або уповноважений ним орган (особа) зобов`язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам`ятки чи її частини у власність або у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини.

При цьому охоронний договір встановлює режим використання пам`ятки культурної спадщини чи її частини, у тому числі території, на якій вона розташована (п. 1 Порядку №1768).

Відповідно до пункту 5 Порядку № 1768 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2024 року № 630) охоронний договір укладається на пам`ятку чи її частину за видами об`єктів культурної спадщини.

Згідно із пунктом 6 Порядку № 1768 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2024 року № 630) в охоронному договорі зазначається режим використання пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини, у тому числі території, на якій вони розташовані.

Згідно п. 13 Порядку № 1768 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2024 року № 630) після внесення об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України або набуття ним правового статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власнику (користувачу) цього об`єкта або уповноваженому ним органу (особі). У такому разі власник (користувач) пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини або уповноважений ним орган (особа) зобов`язаний укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання такого повідомлення.

Відповідно до пункту 17 Порядку №1768 (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2024 року № 630) охоронний договір на пам`ятку архітектури чи її частину складається за формою згідно з додатком 1 та повинен містити такі додатки:

1) акт технічного стану пам`ятки (форма якого визначається МКІП) з фотофіксацією, що не перевищує трьох місяців до дати укладення охоронного договору. Для комплексів (ансамблів) складається окремий акт на кожну їх складову. Акт технічного стану поновлюється не рідше ніж раз на п`ять років. Якщо стан пам`ятки або її частини значно змінився після проведення робіт на пам`ятці, - протягом п`яти календарних днів після його зміни;

2) опис культурних цінностей і предметів, які належать до пам`ятки, розташовуються на її території чи пов`язані з нею і становлять історичну, наукову, художню цінність, з визначенням місця і умов зберігання та використання;

3) технічний паспорт;

4) план пам`ятки чи її частини у масштабі 1:100, 1:200 (можуть бути у складі технічного паспорта);

5) план території пам`ятки;

6) паспорт пам`ятки (форма якого визначається МКІП).

З аналізу положень Закону України "Про охорону культурної спадщини" та Порядку №1768 слідує, що юридичні або фізичні особи, у власності або користуванні яких перебувають об`єкти культурної спадщини чи їх частини, зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір встановленого зразка, до якого мають бути додані додаткові документи. Тобто, обов`язок укладення охоронного договору покладається саме на власника пам`ятки, а не на орган охорони культурної спадщини, і саме власник повинен бути його ініціатором.

Такий самий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 13 грудня 2018 року у справі №826/4605/16, у постанові від 23 грудня 2019 року у справі №806/1536/18 та у постанові від 19 лютого 2021 року у справі № 826/25854/15.

Отже, відповідачі, як власники пам`ятки культурної спадщини - будівлі "Державний банк (Готель "Театральний")" по вул. Соборності, 19 у м. Полтаві, протягом 1 місяця з моменту отримання пам`ятки чи її частини у власність або у користування, визнання будівлі щойно виявленим об`єктом історії та архітектури повинні були укласти охоронний договір з органом охорони культурної спадщини, яким у м. Полтаві є Департамент культури, молоді та сім`ї Полтавської міської ради відповідно до наказу Департаменту культури і туризму Полтавської обласної державної адміністрації від 22 листопада 2021 року №186 "Про укладення охоронних договорів", оскільки саме юридичні або фізичні особи, у власності або користуванні яких перебувають об`єкти культурної спадщини чи їх частини, зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір встановленого зразка, до якого мають бути додані додаткові документи.

Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 13.12.2018 у справі № 826/4605/16, від 19.02.2021 №826/25854/15 та від 23 травня 2024 року у справі №320/5145/23.

Судовим розглядом встановлено, що Департаментом культури і туризму Полтавської обласної адміністрації направлялися листи від 03.09.2024 за № 01-20/1617, № 01-20/1618, № 01-20/1619, № 01-20/1620 Товариству з обмеженою відповідальністю "ПАФ Гарант", Товариству з обмеженою відповідальністю "ТВК Крайт", Акціонерному товариству "Полтава-Банк", ОСОБА_1 , з пропозицією укласти охоронний договір, на які відповіді не надано.

Колегія суддів вважає неспроможними доводи апеляційних скарг з приводу того, що складання облікової документації на об`єкт культурної спадщини не є законодавчо передбаченим обов`язком власника такого об`єкта, натомість належить до сфери компетенції відповідних уповноважених органів, з огляду на наступне.

У розумінні статті 1 Закону №1805-III обліковою документацією є документація, що формується в порядку обліку об`єктів культурної спадщини та містить дані щодо цінності об`єкта культурної спадщини, характерних властивостей, що становлять його історико-культурну цінність (предмет охорони об`єкта культурної спадщини), етапів розвитку, просторових, функціональних характеристик, стану збереження, а також дані проведених досліджень.

Аналізуючи наведені приписи, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що наведені у пункту 6 Порядку №1768 документи не є обліковою документацією, у розумінні статті 1 Закону №1805-III.

Дійсно, на Департамент культури, молоді та сім`ї Полтавської міської ради покладено обов`язок з виготовлення облікових документів, проте до їх складу не входять документи, які мали подати відповідачі для укладення відповідного договору, визначених у п. 6 Порядку №1768.

Суд першої інстанції слушно звернув увагу на те, що із заявою про укладення охоронного договору на спірну будівлю до Департаменту культури, молоді та сім`ї Полтавської міської ради ТОВ "ТВК Крайт" звернулось лише під час розгляду справи.

Крім того, як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, АТ "Полтава- Банк" не додали до заяв на укладення охоронного договору жодних документів, передбачених п. 6 Порядку № 1768.

Водночас, доказів звернень інших відповідачів до Департаменту культури, молоді та сім`ї Полтавської міської ради щодо укладення охоронного договору за період з дати реєстрації права на вказаний об`єкт до дня звернення прокуратури до суду з цим позовом матеріали справи не містять.

При цьому станом на дату розгляду справи охоронний договір, передбачений статтею 23 Закону №1805-III, на вищевказаний об`єкт історії та архітектори місцевого значення між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПАФ Гарант", Товариством з обмеженою відповідальністю "ТВК Крайт", Акціонерним товариства "Полтава-Банк", ОСОБА_1 та Департаментом культури, молоді та сім`ї Полтавської міської ради не укладено.

Зважаючи на встановлені судовим розглядом обставини справи та нормативно-правове регулювання спірних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про доведеність факту порушення відповідачем вимог статті 23 Закону №1805-III.

Щодо посилань відповідачів про порушення позивачем строків звернення до суду за цим позовом, суд першої інстанції правомірно зазначив про наступне.

Питання застосування наслідків пропуску строків звернення до суду за подібних правовідносин було предметом розгляду Верховним Судом, який у постанові від 15.04.2020 у справі №127/16473/15-а виснував, базуючись на правовій позиції, висловленій у постановах Верховного Суду України від 25.03.2008 у справі № 21-2343во07 та Верховного Суду від 11.04.2018 №804/401/17, що триваюче правопорушення - це проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії відповідної норми закону.

Відтак, встановлений процесуальним законом строк звернення до адміністративного суду не повинен використовуватись як засіб легалізації триваючого правопорушення та не повинен бути однозначною підставою для відмови у застосуванні державою примусових заходів, спрямованих на його припинення.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28.11.2024 у справі № 580/6572/22.

Зважаючи на доведений у ході судового розгляду факт не виконання відповідачами визначеного статтею 23 Закону № 1805-ІІІ обов`язку укласти охоронний договір, який має характер триваючого і не припинений станом на час розгляду і вирішення цієї справи, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для застосування наслідків пропуску строку звернення до суду.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про зобов`язання Товариство з обмеженою відповідальністю "ПАФ Гарант", ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю "ТВК Крайт", Акціонерне товариство "Полтава-банк" протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили укласти з Департаментом культури, молоді та сім`ї Полтавської міської ради охоронний договір на щойно виявлений об`єкт історії та архітектури місцевого значення "Державний банк (Готель "Театральний")" за адресою: вул. Соборності, 19 у м. Полтаві, на умовах і в порядку, що визначені постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 №1768.

За таких обставин, оцінивши докази наявні в матеріалах справи докази, адміністративний позов виконувача обов`язків керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму Полтавської обласної військової адміністрації, Департаменту культури, молоді та сім`ї до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАФ Гарант", Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВК Крайт", Акціонерного товариства "Полтава-Банк", ОСОБА_1 є таким, що підлягає задоволенню.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційних скарг відповідачів з посиланням на позицію, викладену Другим апеляційним адміністративним судом у справі №440/12053/23, оскільки відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційних скарг жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 по справі № 440/1165/25 прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВК КРАЙТ", Акціонерного товариства "Полтава- банк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Паф Гарант" - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 по справі № 440/1165/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді В.Б. Русанова А.О. Бегунц