Постанова від 25.06.2025 по справі 620/11004/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/11004/24 Суддя (судді) першої інстанції: Падій В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Кобаля М.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В :

09.08.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , яким просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведения нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 з урахуванням січня 2008 року як базового місяця (місяця підвищення посадового окладу);

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведения нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації-різниці у розмірі 1535,15 грн щомісячно за період з 01.03.2018 по 01.04.2021;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 з урахуванням січня 2008 року як базового місяця (місяця підвищення посадового окладу);

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації-різниці у розмірі 1535,15 грн щомісячно за період з 01.03.2018 по 01.04.2021;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми невиплаченого розміру індексації грошового забезпечення за період із дня виникнення заборгованості по виплатах по день фактичної виплати.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що у період проходження військової служби нарахування та виплата індексації грошового забезпечення відповідачем виплачена не в повному обсязі.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 р. адміністративний позов задоволено частково:

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не застосуванні при нарахуванні ОСОБА_1 індексації за період, з 01.12.2015 по 28.02.2018 коефіцієнтів індексації, що відповідають місяцю підвищення тарифної ставки (окладу) січень 2008 року.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та доплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 з урахуванням для обчислення індексації коефіцієнтів місяця підвищення тарифної ставки (окладу) січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум.

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не врахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 01.04.2021.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 01.04.2021, із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078, та здійснити виплату такої індексації з урахуванням виплаченої раніше суми.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у сумі 3000 (три тисячі) грн 00 коп.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті, зазначаючи, що індексація грошового забезпечення Позивачу нараховувалась вірно.

Крім того, зазначає про недотримання Позивачем строків звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Разом з тим, апелянт вважає розмір витрат на правничу допомогу в сумі 3000 грн завищеним та неспівмірним з категорією складності даної справи.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, яким підтримано висновки суду першої інстанції.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Військовій частині НОМЕР_1 в період з10.07.2006 по 14.03.2022, що підтверджується довідкою від 02.08.2024 № 2153, що видана Військовою частиною НОМЕР_1 (а.с. 15).проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення з визначенням базового місяця січень 2008 року та застосування норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Задовольняючи адміністративний позов частково суд першої інстанції виходив з того, що Відповідач, починаючи з грудня 2015 року, повинен був застосовувати січень 2008 року як місяць, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення, оскільки саме з грудня 2015 року застосовуються нові єдині підходи щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення (заробітної плати), затверджені Порядком проведення індексації грошових доходів населеній від 17.07.2003 № 1078

Щодо виплати Позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 01.04.2021, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку № 1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.

Проте, Відповідач не нараховував і не виплачував Позивачу індексацію-різницю за спірний період та не вирішував питання щодо наявності у Позивача права не цей вид індексації за спірний період.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині, з огляду на наступне.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині питання щодо строку звернення до суду, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 02 серпня 2023 року у справі № 380/17776/22 спір щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення є спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України регульовано Законом України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-ХІІ).

Згідно статті 1 вказаного Закону індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Статтею 2 цього Закону передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).

Субсидіарне застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для правового висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг.

Правова позиція стосовно систематичного та постійного характеру виплати індексації наведена у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 638/9697/17, від 30 грудня 2020 року у справі № 359/8843/16-а.

Таким чином, індексація входить до структури грошового забезпечення.

Зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, Верховний Суд наголосив, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п?ятою статті 122 КАС України.

Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

З огляду на вищевказане, Верховний Суд дійшов висновку, що право на звернення до суду з позовом щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення відповідно до положень частини 2 статті 233 КЗпП України за спірний період не обмежене будь-яким строком.

Щодо адміністративного позову в частині визнання протиправними дій та бездіяльності Відповідача, зобов`язання останнього нарахувати та виплатити на користь Позивача індексації грошового забезпечення за період 01.12.2015 по 01.04.2021, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. У зв`язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

Частинами 1-4 ст. 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Абзацом другим ч. 3 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначено Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-ХІІ (далі - Закон № 1282-ХІІ).

Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до ст. 4 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Згідно зі ст. 5 Закону № 1282-ХІІ підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078).

Згідно з п. 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

За змістом п. 5 Порядку, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку".

Отже, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займає працівник, у тому числі військовослужбовець.

Відповідно до п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці.

Відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Положеннями Закону № 1282-XII та Порядку № 1078 чітко визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що бездіяльність Відповідача, яка полягає у неналежній виплаті Позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01.04.2021 року є протиправною, з чим погоджується колегія суддів.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду по справі № 825/874/17 від 12 грудня 2018 року.

Так, на час виникнення спірних правовідносин визначення розміру посадових окладів військовослужбовців здійснювалося відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 07.11.2007 № 1294 (далі - Постанова № 1294), якою було затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців.

Відповідно до п.13 Постанови № 1294 вона набрала чинності з 01.01.2008.

Таким чином, за умови підвищення посадового окладу в січні 2008 року останній виступає базовим, а з лютого здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704) затверджено, зокрема, Схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби та Державної спеціальної служби транспорту.

Пунктом 3 Постанови № 704 передбачено, що виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації.

Пунктом четвертим зазначеної постанови встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Враховуючи положення пункту 3 Постанови № 704, наказом Міністерства Юстиції України від 14.02.2017 № 372/5 затверджено схеми посадових окладів осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України.

Колегія суддів звертає увагу, що зміна грошового забезпечення військовослужбовців відбулась з 01.03.2018 у зв`язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Отже, після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації грошового забезпечення став березень 2018 року.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Відповідач не нараховував і не виплачував Позивачу індексацію-різницю за спірний період та не вирішував питання щодо наявності у Позивача права не цей вид індексації за спірний період.

Відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині зобов`язання Відповідача здійснити Позивачу розрахунок індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця для індексації - січень 2008 року та в період з 01.03.2018 по 01.04.2021 з урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

Відповідно до статей 9, 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Водночас, Відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів суду правомірності своїх доводів в оскаржуваній частині.

Отже, проаналізувавши доводи апеляційної скарги щодо суті задоволених позовних вимог, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову та вважає, що судом першої інстанції повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню.

Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010).

Таким чином, доводи Апелянта колегія суддів відхиляє з огляду на вищезазначене.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині та вважає, що судом правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України.

Щодо вимог позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 134 КАС витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З огляду на частини 9 та 11 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Водночас, згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Разом з тим, пунктом 1 ч. 3 ст. 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат, розмір витрат на правничу допомогу визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Згідно з ч.7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків).

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

З огляду на викладене, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Так, Позивач просив в суді першої інстанції відшкодувати витрати на професійну правничу допомогу у , пов`язану із розглядом справи у сумі 19500,00 грн, надавши договір про надання правової допомоги № 54/24 від 22.04.2024, ордер на надання правової допомоги, акт приймання-передачі наданої правової допомоги від 16.09.2024.

Відповідачем було заявлено клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу у зв`язку з неспівмірністю у суді першої інстанції, які судом першої інстанції були правильно прийняті до уваги, та колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відшкодування витрат у розмірі 3000 грн у цій справі, враховуючи, що година адвоката коштує за укладеним договором 1500 грн, є співмірною та обгрунтованою та необхідною для досягнення цілей правової допомоги.

Отже, доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині також є необгрунтованими.

Разом з тим, на підтвердження понесення судових витрат на професійну правничу допомогу в апеляційному суді позивачем додатково надано акт приймання- передачі наданих послуг від 02.04.2024, відповідно до якого адвокатом витрачено 3 години на опрацювання апеляційної скарги, формування правової позиції по справі, підготування відзиву на апеляційну скаргу та подання його до Шостого апеляційного адміністративного суду, що склало 4500 грн.

З цього приводу, колегія суддів зазначає наступне.

Положення частин першої та другої статті 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Колегія суддів зазначає, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката та пропорційність витраченого часу обсягу виконаних робіт та наданих послуг.

З наданих позивачем документів вбачається, що послуги адвоката в суді апеляційної інстанції полягають у складанні та поданні відзиву на апеляційну скаргу до Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 620/11004/24, що зайняло у адвоката, виходячи із вартості однієї години 1500 грн за одну годину ефективної роботи виконавця, відповідно договору про правничу допомогу, 3 години часу, що склало всього 4500 грн.

Проте, зміст відзиву відповідає змісту позову в скороченій формі.

З огляду на вищенаведені норми закону та практику Європейського суду та Верховного Суду з прав людини, колегія суддів вважає не пропорційним витрачений час адвоката обсягу виконаних робіт та наданих послуг, а саме 3 години за складання відзиву, зміст якого відповідає скороченій позовній заяві, не є ефективною роботою, тому розмір гонорару адвоката у сумі 4500 грн у суді апеляційної інстанції є необґрунтованим та підлягає задоволенню в частині, а саме колегія суддів вважає, що обсяг виконаних робіт є пропорційним одній годині, отже відшкодуванню підлягають судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500 грн.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 р. - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у сумі 1500 (одна тисяча п`ятсот) грн 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 ст.263, п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

О.В. Епель

М.І. Кобаль