Постанова від 24.06.2025 по справі 213/4088/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6294/25 Справа № 213/4088/24 Суддя у 1-й інстанції - Нестеренко О. М. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2025 року м. Кривий Ріг

справа № 213/4088/24

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.,

суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.,

секретар судового засідання Дяченко Д.П.

сторони:

позивачі ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України,без фіксаціїсудового засіданняза допомогоюзвукозаписувального технічногозасобу,без участіучасників справи,в порядкуспрощеного позовногопровадження,апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 березня 2025 року, яке ухвалено суддею Нестеренком О. М. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, повне судове рішення складено 26 березня 2025 року,

УСТАНОВИВ:

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Виконавчий комітет Інгулецької районної у місті Кривому Розі ради, про усунення перешкод у користуванні власністю.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що 02 листопада 2004 року позивач з колишньою дружиною - третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 , стали власниками по 1/2 частині кожному квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 02 листопада 2004 року приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Петрушенко В.О., зареєстровано в реєстрі за № 2335.

На даний час в квартирі зареєстровані позивач та відповідач, а також колишня дружина позивача - ОСОБА_3 , з якою шлюб розірвано 20 грудня 2014 року.

Протягом періоду з грудня 2021 року по січень 2022 року відповідач по справі був у квартирі 2-3 рази, а з середини січня 2022 року по теперішній час не з`являвся до квартири жодного разу. Місцезнаходження відповідача позивачу не відоме, стосунків з позивачем не підтримує та живе самостійним життям.

Позивачу складно самостійно сплачувати всі комунальні платежі за відповідача, який зареєстрований в квартирі, однак не проживає в ній. Самостійно відповідач не бажає зніматися з реєстрації місця проживання. Факт відсутності відповідача за місцем реєстрації протягом більше двох років підтверджується Актом, складеним за підписом сусідів.

На підставі наведеного вище позивач просив суд просить усунути перешкоди у користуванні власністю, а саме квартирою АДРЕСА_1 , шляхом визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як члена сім`ї власника таким, що втратив право користування житлом, тобто квартирою АДРЕСА_1 , у зв`язку з відсутністю в ньому без поважних причин понад один рік.

Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 березня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі про задоволення позовних вимог посилаючись на ухвалення оскаржуваного рішення без належного з`ясування судом першої інстанції обставин справи, що мають значення для вирішення спору по суті, та невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи.

Апелянт зауважує на тому, що наданий відповідачем акт спростовується показами тих же самих свідків сусідів, які раніше в Акті, що доданий до позовної заяви, засвідчили своїми підписами факт не проживання відповідача в квартирі АДРЕСА_1 впродовж більше ніж двох років. Приходячи до висновку про те, що існує суперечність у показах свідків, які підписали обидва акти, з метою правильного встановлення обставин справи, суд міг би за власної ініціативи викликати в судове засідання свідків по справі, чого зроблено не було.

Висновок суду першої інстанції про те, що причиною відсутності відповідача у період з 11 грудня 2023 року по 24 травня 2024 року було навчання в Донецькому державному університеті внутрішніх справ Маріупольському центрі первинної професійної підготовки «Академія поліції» у зв`язку з чим переривався строк тимчасової відсутності, спростовується тим, що вищезгаданий учбовий заклад у зв`язку з воєнними діями вже тривалий час знаходиться у м. Кривому Розі і відповідач постійно знаходився у м. Кривому Розі.

Також апелянт посилається на те, що зареєстрований у спірній квартирі відповідач не сплачує комунальні платежі, зокрема за користування водою, газом, електроенергією та іншими комунальними платежами, завдаючи позивачу значні труднощі. Останній раз відповідач сплатив частину вартості комунальних послуг в січні 2022 року, що свідчить про його не проживання у спірній квартирі з лютого 2022 року.

Посилання суду на те, що у відповідача існує інтерес до спірної квартири у зв`язку з його процесуальною поведінкою немає нічого спільного з фактичним станом такого інтересу, а позиція ОСОБА_3 не може бути взята судом до уваги, оскільки вона вже тривалий час знаходиться і проживає у Польщі і не може знати, що відбувається в квартирі і хто там проживає.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін, з наступних підстав.

Як установлено судом та вбачається із матеріалів справи, спірна квартира за адресою: АДРЕСА_2 , належить на праві приватної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 по 1/2 частці кожному на підставі договору купівлі-продажу квартири від 02 листопада 2004 року (а.с. 10).

За відомостями Реєстру Криворізької міської територіальної громади за вказаною адресою, станом на 31 травня 2024 року зареєстровані: ОСОБА_2 з 29 листопада 2012 року, ОСОБА_1 з 04 січня 2005 року, ОСОБА_3 з 04 січня 2005 року (а.с.11).

Відповідно до копії Акту від 29 травня 2024 року за адресою спірної квартири ОСОБА_2 не проживає з січня 2022 року до теперішнього часу, його місцезнаходження невідоме (а.с.16).Акт складено та підписано мешканцями кв. АДРЕСА_3 - ОСОБА_4 та кв. АДРЕСА_4 ОСОБА_5 , ОСОБА_6 будинку АДРЕСА_5 .

Відповідачем надано суду Акт від 14 жовтня 2024 року про фактичне проживання, який складено за участі мешканців кв. АДРЕСА_3 - ОСОБА_4 , кв. АДРЕСА_6 ОСОБА_7 , кв. АДРЕСА_4 ОСОБА_5 будинку АДРЕСА_5 (а.с.44).

Звертаючись до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю, позивач посилався на те, що відповідач втратив право користування житлом, тобто квартирою АДРЕСА_1 , у зв`язку з відсутністю в ньому без поважних причин понад один рік.

Ухвалюючи рішення по справі суд, встановивши фактичні обставини справи, врахувавши вимоги чинного законодавства, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку про те, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Відповідно дост. 41 Конституції Україникожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зст. 47 Конституції Україникожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Частиною 1статті 319 ЦК Українипередбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч. 1ст. 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

В силуст. 391 ЦК Українивласник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом ч. 1ст. 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них (ст. 379 ЦК України).

Відповідно дост. 405 ЦК Україничлени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Стаття 71 ЖК УРСРвстановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, то цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Згідностатті 72 ЖК УРСРвизнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей71,72 ЖК УРСРдає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого не проживання.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

Процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановленістаттею 71 ЖК УРСРстроки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності- Постанова Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 520/7767/19 (провадження № 61- 3153св22).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 серпня 2021 року у справі № 521/5887/17 (провадження № 61-7894св20) зроблено висновок, що: «аналіз норм статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування житловим приміщенням за одночасної наявності двох умов: непроживання особи в житловому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин на це. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення. Вичерпного переліку поважних причин непроживання в житловому приміщенні законодавством не встановлено, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи і правил ЦПК України щодо оцінки доказів».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 жовтня 2021 року в справі № 203/1665/19-ц (провадження № 61-11593св21) міститься висновок про те, що: «процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК УРСР строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності».

Відповідно до ст. ст.12,13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках,кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, кожна сторона також несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З наведених позивачем в позовній заяві обставин слідує, що протягом періоду з грудня 2021 року по січень 2022 року відповідач по справі був у квартирі 2-3 рази, а з середини січня 2022 року по теперішній час не з`являвся до квартири жодного разу. Місцезнаходження відповідача позивачу не відоме, стосунків з позивачем не підтримує та живе самостійним життям.

Разом з тим, суд першої інстанції обґрунтовано вважав недоведеним факт відсутності відповідача у спірній квартирі протягом двох років, оскільки Акт, наданий позивачем на підтвердження цієї обставини не є достовірним та достатнім доказом у розумінні процесуального закону. При цьому суд обґрунтовано критично поставився до Акту про непроживання та Акту про фактичне проживання, наданих позивачем та відповідачем відповідно, адже вони складені за часткової участі одних і тих осіб на підтвердження взаємовиключних обставин.

Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції, приходячи до висновку про те, що існує суперечність у показах свідків, які підписали обидва акти, з метою правильного встановлення обставин справи, міг би за власної ініціативи викликати в судове засідання свідків по справі, чого зроблено не було колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки позивач просив залишити без розгляду власну заяву та не викликати у судове засідання свідків мешканців будинку, що склали та підписали Акт від 29 травня 2024 року про непроживання.

Також колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно врахував причини відсутності відповідача у спірній квартирі у період з 11 грудня 2023 року по 24 травня 2024 року у зв`язку із навчанням в Донецькому державному університеті внутрішніх справ Маріупольському центрі первинної професійної підготовки «Академія поліції» та зазначав, що повернення до житла перериває строк тимчасової відсутності.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що вищезгаданий учбовий заклад у зв`язку з воєнними діями вже тривалий час знаходиться у м. Кривому Розі і відповідач постійно знаходився у м. Кривому Розі не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог позивача, оскільки факт перебування відповідача на навчанні підтверджує поважність причин його не проживання у спірній квартирі.

Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що зареєстрований у спірній квартирі відповідач не сплачує комунальні платежі, зокрема за користування водою, газом, електроенергією та іншими комунальними платежами, завдаючи позивачу значні труднощі також не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог позивача про усунення перешкод у користуванні власністю, оскільки позивач не позбавлений права звернутися до суду з відповідним позовом про стягнення з відповідача комунальних послуг.

Також слід зауважити, що відповідачем було надано суду копії постанов про відкриття виконавчого провадження від 24 жовтня 2023 року та про закінчення виконавчого провадження від 29 грудня 2023 року у зв`язку зі сплатою заборгованості на користь КПТМ «Криворіжтепломережа» (а.с.36-37) з яких слідує, що підставою для відкриття виконавчого провадження є один і той самий виконавчий лист № 2/213/1526/21, виданий 17 серпня 2021 року Інгулецьким районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, а ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є солідарними боржниками, що свідчить про часткове виконання відповідачем обов`язку зі сплати комунальних послуг.

На підставі наведеного вище колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що поняття "житло" не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання "житлом", яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року в справі "Прокопович проти Росії", заява № 58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства", заява № 19009/04, пункт 50).

"Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві..." (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY V. UKRAINE, № 30856/03, § 42, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Колегія суддів зауважує, що наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимогст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 березня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 24 червня 2025 року.

Головуючий:

Судді: