Рішення від 26.06.2025 по справі 545/1144/23

Справа № 545/1144/23

Провадження № 2/545/62/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.06.2025 Полтавський районний суд Полтавської області у складі:

головуючого - судді Стрюк Л.І.,

з участю секретаря: Гаврися В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщеннісуду вм.Полтавіцивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» в особі Фонду гарантування вкладів, Державної іпотечної установи про визнання кредитного договору частково недійсним,

в с т а н о в и в :

У квітні 2023 ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, уточнивши позовні вимоги, остаточно просила :

-визнати порушеними права ОСОБА_1 як споживача фінансових послуг;

-визнати кредитний договір № 138-Б від 01 лютого 2007 року, укладений ОСОБА_1 з ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», у частині п. 4.7 щодо обов`язку позичальника сплачувати щомісячну комісію в сумі 303,00 грн, що на дату укладення кредитного договору складало 60,00 дол. США, недійсним з моменту укладення договору;

-визнати кредитний договір №138-Б від 01 лютого2007року, укладений ОСОБА_1 з ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», у частині п. 4.7 щодо обов`язку позичальника сплачувати щомісячну комісію в сумі 303,00 грн, що на дату укладення кредитного договору складало 60,00 дол. США, недійсним з моменту укладення договору; визнати кредитний договір №138-Б від 01 лютого2007року, укладений ОСОБА_1 з ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» у частині п. 7.8 щодо обов`язку позичальника сплатити комісію за розрахунково-касове обслуговування у сумі 3030,00 грн, що по курсу НБУ на дату платежу 01 лютого 2007 року склало 600 дол. США, недійсним з моменту укладення договору;

- зобов`язати Державну іпотечну установу здійснити перерахунок здійснених з часу укладення кредитного договору платежів, зарахувавши сплачену ОСОБА_1 комісію та переплату по відсотках на суму 7633,58 дол. США в рахунок сплати заборгованості по тілу кредиту та процентах, що передбачено умовами кредитного договору №138-5 від 01 лютого 2007 року.

В обгрунтування позовних вимог зазначала, що 01 лютого 2007 року між ОСОБА_1 та ТОВ Банк Фінанси та Кредит, правонаступником якого є АТ Банк Фінанси та Кредит укладений кредитний договір №138-Б, відповідно до основних положень якого, Банк зобов`язався надати кредит (грошові кошти) в іноземній валюті на придбання нерухомого майна в сумі 30000 доларів США на строк до 31.01.2017 зі сплатою 10,5 відсотків річних.

У пункті 4.7. кредитного договору №138-Б встановлено, що позичальник щомісяця в строк до 10 числа кожного місяця, сплачує комісійну винагороду за надання кредитних ресурсів у розмірі 303,00 грн.

У зазначений термін сплачується комісійна винагорода за попередній календарний місяць. Комісійна винагорода сплачується шляхом зарахування відповідної суми на рахунок № НОМЕР_1 . Зазначена в цьому пункті комісійна винагорода сплачується банку позичальником щомісяця, за весь період до моменту повного виконання? позичальником зобов`язань по поверненню отриманих кредитних ресурсів.

Пунктом 4.8. кредитного договору №138-Б визначено, що позичальник сплачує комісійну винагороду, згідно п.4.7. цього договору, за останній звітній період не пізніше строку повернення кредитних ресурсів, зазначеного в п.3.2. цього договору.

Пунктом 7.8. кредитного договору передбачено, що позичальник сплачує банку комісійну винагороду за розрахунково-касове обслуговування при проведенні кредитних операцій у розмірі 3030,00 грн. (одноразово).

ТОВ Банк Фінанси та Кредит зобов`язав позичальника ОСОБА_1 придбати платну послугу за надання кредитних ресурсів, чим обмежив надані ОСОБА_1 законодавством права, зумовлені забороною банку вимагати від клієнта придбання будь-яких послуг як обов`язкову умову, зокрема, для отримання кредиту.

Зазначає, комісійну винагороду за надання кредитних ресурсів (п. 4.7, п. 4.8 кредитного договору) та комісійну винагороду за розрахунково-касове обслуговування при проведенні кредитних операцій (п. 7.8. кредитного договору) не можна вважати витратами позивача за оформлення кредиту, оскільки такі витрати передбачені кредитним договором.

Щодо застосування до позовних вимог строку позовної давності просить суд врахувати, що вона дізналась про порушення своїх прав лише після отримання 12 липня 2021 року юридичної консультації стосовно порушення свого права як споживача фінансових послуг.

Посилаючись на вищевказане, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

У відзиві представник Державної іпотечної установи вважає позов ОСОБА_1 необґрунтованим, безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки позивач у позові не посилається на жодну норму Закону України «Про захист прав споживачів», а тому її права як споживача жодним чином не порушені. Звертає увагу, що позивач мала можливість заявити про порушення своїх прав та незгоду з умовами кредитного договору в термін до 01.02.2010, але не скористалась своїм правом. Також вказує, що в матеріалах справи відсутні докази звернення до первісного кредитора щодо перерахунку комісії по кредитному договору № 138-Б від 01.02.2007. Також вважає, що позивачем пропущений строк позовної давності, а наведені нею причини його пропуску не є поважними.

Позивач та його представник в судовому засіданні підтримали позовні вимоги, посилаючись на доводи, викладені у своїх письмових поясненнях, та наголошували, що позивач дізналася про порушення свого права 12.07.2021, коли отримала позовну заяву, у якій Державна іпотечна установа звернулася до неї з позовом про стягнення заборгованості за період з 17.09.2015 по 01.02.2017 в розмірі 197871,65 грн, з яких сума основного боргу 157990,38 грн, прострочених відсотків у розмірі 23224,59 грн компенсаційні платежі у розмірі 16565,68 грн у справі № 553/1429/21, та звернулася за правовою допомогою до адвоката.

Представник відповідача в судовому засіданні пояснила, що на розгляді у Полтавському районному суді Полтавської області дійсно перебуває позов Державної іпотечної установи, проте ця обставина ніяким чином не впливає на перебіг строків позовної давності.

Заслухавши учасників судового розгляду, розглянувши матеріали справи, дослідивши докази по справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 01 лютого 2007 року між ОСОБА_1 та ТОВ Банк Фінанси та Кредит, правонаступником якого є АТ Банк Фінанси та Кредит укладений кредитний договір №138-Б, відповідно до основних положень якого Банк зобов`язався надати кредит (грошові кошти) в іноземній валюті на придбання нерухомого майна в сумі 30000 доларів США на строк до 31.01.2017 року зі сплатою 10,5 відсотків річних.

Відповідно до п 3.2. кредитного договору позичальник зобов`язується щомісячно в термін до 10 числа кожного місяць здійснювати погашення позичкової заборгованості виданими кредитними ресурсами у розмірі 250 дол. США, згідно графіка зниження заборгованості.

Додатковою угодою № 1 від 27.04.2007 року до п.п. 3.2 п. 3 Порядок видачі та повернення кредитних ресурсів. Порядок дострокового повернення кредитних ресурсів кредитного договору №138-Б від 01.02.2007 були внесені зміни: Позичальник зобов`язується повністю повернути кредитні ресурси отримані за цим договором, до 31 січня 2017 року. Погашення проводиться шляхом зарахування відповідної суми на позичковий рахунок. Позичальник зобов`язується щомісяця, в термін до 10-го числа кожного місяця, починаючи з 01.05.2007, здійснювати погашення позичкової заборгованості за виданими кредитними ресурсами у розмірі 168,96 доларів США, згідно графіка зниження заборгованості (додаток №1 до додаткової угоди №1 До кредитного договору №138-Б від 01.02.2007.

Додатковою угодою №2 від 10.02.2009 відповідно до п.п. 3.2 п. 3 Порядок видачі та повернення кредитних ресурсів. Порядок дострокового повернення кредитних ресурсів кредитного договору №138-Б від 01.02.2007 були внесені зміни: Позичальник зобов`язується повністю повернути кредитні ресурси отримані за цим договором, до 31 січня 2017 року. Погашення проводиться шляхом зарахування відповідної суми на позичковий рахунок.

Позичальник зобов`язується щомісяця, в термін до 10-го числа кожного місяця, починаючи з 01.01.2010, здійснювати погашення позичкової заборгованості за виданими кредитними ресурсами у розмірі 191,67 доларів США, згідно графіка зниження заборгованості (Додаток №1 до додаткової угоди №2 до кредитного договору №138-Б від 01.02.2007).

У пункті 4.7. кредитного договору №138-Б встановлено, що позичальник щомісяця в строк до 10 числа кожного місяця, сплачує комісійну винагороду за надання кредитних ресурсів у розмірі 303,00 грн. У зазначений термін сплачується комісійна винагорода за попередній календарний місяць. Комісійна винагорода сплачується шляхом зарахування відповідної суми на рахунок № НОМЕР_1 .

Зазначена в цьому пункті комісійна винагорода сплачується банку позичальником щомісяця, за весь період до моменту повного виконання позичальником зобов`язань по поверненню отриманих кредитних ресурсів.

Пунктом 4.8. кредитного договору №138-Б визначено, що позичальник сплачує комісійну винагороду, згідно п.4.7. цього договору, за останній звітній період не пізніше строку повернення кредитних ресурсів, зазначеного в п.3.2. цього договору.

Пунктом 7.8. кредитного договору передбачено, що позичальник сплачує банку комісійну винагороду за розрахунково-касове обслуговування при проведенні кредитних операцій у розмірі 3030,00 грн (одноразово). Комісія сплачується позичальником у момент укладення цього договору на рахунок № 6110.1.27.1530.980.

Поняття «Щомісячна комісійна винагорода» визначається в п. 1.1. договору, як комісійна винагорода за надання кредитних ресурсів, що сплачується позичальником щомісячно банку у розмірі, встановленому п.4.7. цього договору.

В силу п. 2.1, кредитного договору №138-Б, банк зобов`язався надати позивачу кредитні ресурси в сумі 30 000 доларів США з оплатою процентів, перерахувавши кошти на рахунок позичальника.

Таким чином оплату за договором кредиту встановлено двома паралельними способами:

1)щомісячна комісійна винагорода за надання кредитних коштів, яка визначена в сумі 303,00 гривень;

2)проценти за користування кредитом, в розмірі 10,5 % річних, що сплачуються щомісячно.

Звертаючись з позовною заявою про захист прав споживачів, ОСОБА_1 посилалася на те, що у зв`язку з тим, що вона не має юридичної освіти, відповідно, при підписанні 01.02.2007 кредитного договору №138-Б, вона не знала, що ПАТ Банк «Фінанси та кредит» було закладено пункти кредитного договору, які порушують законодавство, а саме: п.4.7, п. 4.8. та п.7.8 Вказувала, що після отримання 10 липня 2021 року позовної заяви про стягнення заборгованості за кредитним договором, поданою Державною іпотечною установою, позивач звернулась до адвоката для отримання юридичної консультації стосовно аналізу відповідності положень кредитного договору № 138-Б від 01.02.2007 положенням законодавству України. 12.07.2021 після надання юридичної консультації позивачу було роз`яснено, що зміст кредитного договору суперечить нормам чинного законодавства України, а саме нормам, що захищають права споживачів.

Надаючи правову оцінку зазначеним обставинам, суд приходить до такого висновку.

Згідно з п. 4 ст.129Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ч. 1ст. 2 ЦПК України).

За нормоюст. 626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно достатті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У п. 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз`яснено, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокремаЦК(статті 215, 1048 - 1052, 1054 - 1055), статті 18 - 19 Закону України "Про захист прав споживачів".

Положеннями ч. 1ст. 215 ЦК Українипередбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостоюст. 203 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до вимог ч.ч. 1-3, 5, 6ст. 203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно дост. 204 ЦК Україниправочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Таким чином, правочин завжди дійсний, але він може бути дійсним умовно. Заінтересована особа може його оспорити, і тоді він втратить силу за рішенням суду.

Згідно до вимогст. 215 ЦК Українинеобхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні і оспорювані. Нікчемні - ті, недійсність яких прямо встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо). Оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина першастатті 225 ЦКтощо). Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом (ч. 2ст. 215 ЦК).

Згідно п. 5постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред`являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки відповідно до умов кредитного договору від 01 лютого 2007 року, що укладений між сторонами, банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, а саме для придбання 3 кімнатної квартири, особливості регулювання відносин сторін визначаютьсяЗаконом України «Про захист прав споживачів».

За положеннями частини п`ятої статті11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті18 Закону України «Про захист прав споживачів»до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цьогоЗаконупро несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до положень абзацу 2 частини четвертоїстатті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цьогоЗакону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цьогоЗакону, є нікчемною.

Крім того, за змістом статей11,18 Закону України "Про захист прав споживачів", у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цьогоЗаконупро несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит щодо встановлення плати за обслуговування кредиту, що є підставою для визнання таких положень недійсними.

Крім того, відповідно достатті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Зрішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті1, статті11 Закону України «Про захист прав споживачів»з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертоїстатті 42 Конституції Українитреба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженихПостановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Відповідно дост. 512 ЦК Україникредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно дост. 514 Цивільного кодексу Українидо нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1ст. 516 Цивільного кодексу Українизаміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Судом встановлено, що 01 лютого 2007 року між Публічним акціонерним товариством "Банк «Фінанси та Кредит" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 138-Б, відповідно до п. 4.7, якого позичальник щомісяця в строк до 10 числа кожного місяця, сплачує комісійну винагороду за надання кредитних ресурсів у розмірі 303,00 грн. У зазначений термін сплачується комісійна винагорода за попередній календарний місяць. Комісійна винагорода сплачується шляхом зарахування відповідної суми на рахунок № НОМЕР_1 .

Пунктом 7.8. кредитного договору передбачено, що позичальник сплачує банку комісійну винагороду за розрахунково-касове обслуговування при проведенні кредитних операцій у розмірі 3030,00 грн (одноразово). Комісія сплачується позичальником у момент укладення цього договору на рахунок № 6110.1.27.1530.980.

Отже, з урахуванням викладеного суд приходить висновку про недійсність п. 4.7, 49 кредитного договору № 138-Б, укладеного 01 лютого 2007 між Публічним акціонерним товариством "Банк «Фінанси та Кредит" та ОСОБА_1 .

Що стосується вимоги про зобов`язання здійснити перерахунок, суд зазначає таке.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд(частина перша, третястатті 13 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) зробила висновок, що «за визнання недійсною умови кредитного договору про плату за управління кредитом є підстави задовольнити вимогу про зобов`язання банку перерахувати кредитну заборгованість позивача. Така вимога є вимогою про примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другоїстатті 16 ЦК України), а її задоволення ефективно захистить позивача у спірних правовідносинах. За змістом статей15і16 ЦК Україникожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині другійстатті 16 ЦК Українине є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала, зокрема, у постановах від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 рудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21)).

Суд враховує, що задоговором відступлення права вимоги № 17/4-Вправо вимоги за кредитним договором передані в повному обсязі новому кредитору - Державній іпотечній установі, а тому боржник може вимагати належного розрахунку заборгованості, а кредитор повинен виконати такий обов`язок, зокрема, у разі задоволення вимоги про недійсність договору в частині, і така вимога є ефективною, оскільки унеможливить стягнення з позивача відповідної частини суми заборгованості, належним відповідачем за позовом боржника про проведення перерахунку заборгованості по договору, якщо він визнаний недійсним в частині, є особа, якій належить право вимоги за цим договором - кредитор, а у випадку заміни кредитора - новий кредитор.

За наявності спору щодо проведення перерахунку заборгованості у кредитних правовідносинах, при задоволенні відповідної вимоги суд покладає такий обов`язок на кредитора (пункт 5 частини першоїстатті 16 ЦК України) - банк або іншу фінансову установу, а не самостійно здійснює такий перерахунок, тому суд не визначає розмірів первісного зобов`язання та частини зобов`язання, яке підлягає перерахунку у зв`язку з його недійсністю, валюту зобов`язання, період перерахунку заборгованості, окремі складові вимог кредитора, які підлягають перерахунку тощо.

Томупозовні вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання провести перерахунок заборгованості підлягають частковому задоволенню.

Щодо застосування до позовних вимог строку позовної давності, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 дізналась про порушення своїх прав лише після отримання позовної заяви Державної іпотечної установи та отримання 12.07.2021 юридичної консультації стосовно можливого порушення її права, як споживача фінансових послуг.

Відповідно до роз`яснень, викладених в пункті 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК України від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Цивільним Кодексом України встановлено винятки з цього правила щодо окремих вимог, пов`язаних з визнанням правочинів недійсними (ч.ч.2, 3 ст. 261 ЦК України).

Проаналізувавши надані суду докази, суд вважає, що датою, коли ОСОБА_1 дізналась про порушення своїх прав, є 10.07.2021(отримання нею позовної заяви по справі №553/1429/21), а тому звернення до суду відбулося в межах строку позовної давності. При цьому суд враховує і ту обставину, що хоч кредитним договором і встановлений термін його дії - 31.01.2017, проте Державна іпотечна установа звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 лише у червні 2021.

З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» в особі Фонду гарантування вкладів, Державної іпотечної установи про визнання кредитного договору частково недійсним підлягає частковому задоволенню.

Щодо вирішення питання стосовно судових витрат, то суд керується ст.141 ЦПК України та враховуючи, що в даній категорії справ позивач звільнений від сплати судового збору то у разі задоволення або часткового задоволення позову, витрати стосовно сплати судового збору стягуються з відповідачів пропорційно задоволених позовних вимог на користь держави.

Отже з відповідачів на користь держави підлягає стягненню з відповідачів ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» в особі Фонду гарантування вкладів та Державної іпотечної установи судовий збір в розмірі 3219 грн, по 1609,50 грн з кожного.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 206, 258-260 ЦПК України, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» в особі Фонду гарантування вкладів, Державної іпотечної установи про визнання кредитного договору частково недійсним - задовольнити частково.

Визнати кредитний договір № 138-Б від 01 лютого 2007 року, укладений ОСОБА_1 з ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», у частині п. 4.7 щодо обов`язку позичальника сплачувати щомісячну комісію в сумі 303,00 грн, що на дату укладення кредитного договору складало 60,00 дол. США, недійсним з моменту укладення договору.

Визнати кредитний договір №138-Б від 01 лютого2007року, укладений ОСОБА_1 з ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» у частині п. 7.8 щодо обов`язку позичальника сплатити комісію за розрахунково-касове обслуговування у сумі 3030,00 грн, що по курсу НБУ на дату платежу 01 лютого2007року склало 600 дол. США, недійсним з моменту укладення договору.

Зобов`язатиДержавну іпотечнуустанову зогляду нанедійсність пунктів4.7та 7.8кредитного договорувід 01лютого2007року №138-Бперерахувати заборгованість ОСОБА_1 .

Стягнути зПублічногоакціонерного товариства«Банк «Фінансита кредит»в особіФонду гарантуваннявкладів (ЄДРПОУ09807856,адреса:вул.Дегтярівська,48,м.Київ)та Державноїіпотечної установи(ЄДРПОУ33304730,адреса:бульвар ЛесіУкраїнки,34,м.Київ) на користь держави судовий збір в сумі 3219 грн, по 1609,50 грн з кожного.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів здня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги.

Суддя: Л. І. Стрюк