Постанова від 04.06.2025 по справі 522/9654/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2025 року

м. Київ

справа № 522/9654/19

провадження № 61-9752св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ситнік О. М.

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко О. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 листопада 2023 року в складі судді Абухіна Р. Д. та постанову Одеського апеляційного суду від 16 травня 2024 року в складі колегії суддів Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д., Дришлюка А. І.

в справі за позовом заступника прокурора Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, Міністерства культури України та інформаційної політики України до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕСТ ГОТЕЛС ОФ ЮКРЕЙН», ОСОБА_1 , треті особи: Державне підприємство «Одеський державний цирк», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання незаконним та скасування рішення, витребування майна з чужого незаконного володіння та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У червні 2019 року заступник прокурора Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, Міністерства культури та інформаційної політики України (далі - МКІП України) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «ВЕСТ ГОТЕЛС ОФ ЮКРЕЙН», ОСОБА_6 , треті особи: Державне підприємство (далі - ДП) «Одеський державний цирк», ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , про визнання незаконним та скасування рішення, витребування майна з чужого незаконного володіння.

У червні 2023 року заступник прокурора Одеської обласної прокуратури на підставі частини третьої статті 49 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) подав до суду заяву про зміну предмету позову, в якій просив:

- визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Кравця О. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 41597565 від 13 червня 2018 року щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на будівлю готелю площею 2 130,8 кв. м на АДРЕСА_1 ;

- витребувати на користь держави в особі МКІП України в ОСОБА_1 нежитлове приміщення, загальною площею 463,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1578140751101);

- витребувати на користь держави в особі МКІП України в ОСОБА_1 нежитлове приміщення, загальною площею 440,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1578121251101);

- витребувати на користь держави в особі МКІП України в ОСОБА_6 нежитлове приміщення, загальною площею 425,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , приміщення Зн (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1578106951101);

- витребувати на користь держави в особі МКІП України в ОСОБА_6 нежитлове приміщення, загальною площею 418,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1578066051101);

витребувати на користь держави в особі МКІП України в ОСОБА_6 нежитлове приміщення, загальною площею 424,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1578045651101);

- вирішити питання про розподіл судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірним рішенням державного реєстратора Кравця 0. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 41597565 від 13 червня 2018 року, порушено інтереси держави в особі Фонду державного майна України та Міністерства культури України, всупереч волі яких та в порушення установленого законом порядку з державної власності вибула нежитлова будівля, загальною площею 2 130,8 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

09 листопада 2023 року рішенням Приморського районного суду м. Одеси позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора Кравця 0. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 41597565 від 13 червня 2018 року щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на будівлю готелю площею 2130,8 кв. м на АДРЕСА_1 ;

- витребувано на користь держави в особі МКІП України в ОСОБА_1 нежитлове приміщення, загальною площею 463,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1578140751101);

- витребувано на користь держави в особі МКІП України в ОСОБА_1 нежитлове приміщення, загальною площею 440,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1578121251101);

- витребувати на користь держави в особі МКІП України в ОСОБА_1 нежитлове приміщення, загальною площею 425,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , приміщення Зн (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1578106951101);

витребувано на користь держави в особі МКІП України в ОСОБА_1 нежитлове приміщення, загальною площею 418,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1578066051101);

- витребувано на користь держави в особі МКІП України в ОСОБА_1 нежитлове приміщення, загальною площею 424,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1578045651101); Вирішено питання про розподіл судових витрат.

16 травня 2024 року постановою Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 листопада 2023 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовано тим, що в державній власності, а саме в управлінні Міністерства культури України перебувала будівля готелю цирку загальною площею 2 104,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 . Ця будівля готелю знаходилася на балансі ДП «Одеський державний цирк». 01 червня 1998 року між ДП «Одеський державний цирк» та Спільним Українсько- Латвійським підприємством «Альтіс ЛТД» та Українсько-Латвійським підприємством «Грата» було укладено договір про спільну діяльність, відповідно до якого сторони приймають на себе зобов`язання сумісно діяти для досягнення господарських та комерційних цілей згідно з предметом договору: реконструкція, переобладнання, будівельно-монтажні роботи і експлуатація об`єкта (будівля готелю цирку на 109 місць та інші споруди на прилеглій до готелю цирку території, а також вказана територія за адресою: АДРЕСА_1 ). Пунктом 5.4 вказаної угоди було визначено, що укладення договору не тягне за собою зміну форми власності на об`єкт, якщо не виникнуть інші обставини. Однак 13 червня 2018 року на підставі рішення державного реєстратора Махортова І. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 41638726 право власності на спірну будівлю зареєстровано за ОСОБА_2 . Отже, нежитлова будівля загальною площею 2 130,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 вибула з державної власності незаконно, без волі власника майна та всупереч установленому законом порядку, тому підлягає витребування в останнього набувача ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилався на наявність в матеріалах реєстраційної справи угоди від 12 липня 1999 року про внесення змін та доповнень до договору про спільну діяльність від 01 червня 1998 року № 04, якою пункт 5.4 викладено в новій редакції, а саме «Укладення договору тягне за собою зміну форми власності на об`єкт». Однак ДП «Одеський державний цирк» в листі від 16 квітня 2019 року № 43 повідомило, що угода від 12 липня 1999 року про внесення змін та доповнень до договору про спільну діяльність від 01 червня 1998 року № 04 сторонами не укладалася, керівництву цирку про таку угоду невідомо. Державні органи, які наділені повноваженнями щодо відчуження з державної власності спірної будівлі, не укладали будь-яких угод щодо спірного нерухомого майна, а заява про реєстрацію права власності на спірний об`єкт нерухомості подана не його власником, а ОСОБА_2 , тобто особою, яка не має жодних прав щодо вказаного об`єкта нерухомості.

На час набуття права на спірне майно за ОСОБА_8 , останньому не могло бути невідомо щодо наявності спорів в судах, предметом вирішення якого є саме правомірність набуття права власності на це майно, та/або накладених арештів на таке майно. Повернення спірного майна в державну власність не порушуватиме принцип законності та пропорційності втручання в право власності ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

04 липня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 листопада 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 травня 2024 року, в якій просив їх скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що в позовній заяві не наведено підстав для здійснення прокурором повноважень представництва інтересів держави. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про виявлені порушення відповідного суб`єкта владних повноважень. Звертаючись із позовом в інтересах Фонду державного майна України та МКІП України, прокурор не дотримався порядку, визначеного статтею 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VH «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII). Позов необхідно було залишити без розгляду.

Суди не врахували правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року в справі № 911/3594/17, від 18 вересня 2019 року в справі № 688/4167/16-ц, від 27 березня 2019 року в справі № 137/1666/16-ц, від 26 травня 2020 року в справі № 912/2385/18, від 06 липня 2021 року в справі № 911/2169/20, від 02 листопада 2021 року в справі № 925/1351/19, від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц, у постановах Верховного Суду від 24 січня 2020 року в справі № 910/10987/18, від 12 лютого 2020 року в справі № 761/17142/15-ц, від 25 жовтня 2022 року в справі № 607/14378/21, від 30 серпня 2023 року в справі № 372/948/19, від 20 вересня 2020 року в справі № 185/1741/23, від 13 вересня 2023 року в справі № 757/13185/17-ц, від 19 червня 2024 року в справі № 531/204/23, про те, що прокурор має надати компетентному органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, а невжиття компетентним органом жодним заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу; щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно; сама собою державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності; суди, розглядаючи справи про витребування майна, повинні встановити волевиявлення конкретного власника чи фактичного володільця щодо вибуття такого майна з власності/володіння; щодо визначення належного позивача; у прокуратури відсутні підстави для представництва інтересів держави в особі державного підприємства; стосовно прав добросовісного набувача, зроблених ним поліпшень майна; вимога про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно не є ефективним способом відновлення порушеного права.

Спірна будівля перейшла у власність ОСОБА_2 на підставі таких документів: угоди від 12 липня 1999 року, якою внесено зміни до договору про спільну діяльність від 01 червня 1998 року № 4; договору фінансування (інвестиції) від 22 липня 1999 року, укладеного між ОСОБА_2 (інвестор) та Спільним Українсько-Латвійським підприємством «Альтіс ЛТД», затвердженого Президентом творчого об`єднання «Державна циркова компанія України» та погодженого Спільним Українсько-Латвійським підприємством «Грата» і Одеським державним цирком; угоди про врегулювання боргових зобов`язань від 10 листопада 2003 року, укладеної між ОСОБА_2 (інвестор) та Спільним Українсько-Латвійським підприємством «Альтіс ЛТД»; акта приймання-передачі від 10 листопада 2003 року, за яким ОСОБА_2 прийняла у власність будівлю за адресою: АДРЕСА_1 . Суди не дали оцінки наведеним документам. Правочин є правомірним, якщо недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Лист ДП «Одеський державний цирк» від 16 квітня 2019 року № 43 про те, що угода від 12 липня 1999 року про внесення змін та доповнень до договору про спільну діяльність від 01 червня 1998 року № 04 сторонами не укладалася, керівництву цирку про таку угоду невідомо, є неналежним і недопустимим доказом, адже несправжність підпису керівника ДП «Одеський державний цирк» в угоді від 12 липня 1999 року не доведена в установленому законом порядку.

Суди не встановили належного позивача в справі - Фонд державного майна України, МКІП України чи ДП «Одеський державний цирк». Спірна будівля збільшилась у площі на 68,1 кв. м. Суди не дали оцінки тому, хто зробив такі поліпшення, та в якому розмірі підлягає відшкодуванню вартість поліпшень. Задовольняючи позов до чотирьох відповідачів, суд не зазначив висновку про задоволення позову щодо кожного відповідача.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу прокурор зазначає, що прокуратурою на виконання вимог статті 23 Закону № 1697-VII повідомлено Фонд державного майна України та МКІП України про порушення вимог законодавства, однак уповноважені органи не вжили відповідних заходів на захист інтересів держави в спірних правовідносинах. 01 червня 1998 року між ДП «Одеський державний цирк» та Спільним Українсько-Латвійським підприємством «Альтіс ЛТД» та Українсько- Латвійським підприємством «Грата» було укладено договір про спільну діяльність. Пунктом 5.4 вказаної угоди було визначено, що укладення договору не тягне за собою зміну форми власності на об`єкт, якщо не виникнуть інші обставини. Однак 13 червня 2018 року на підставі рішення державного реєстратора Махортова І. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 41638726 право власності на спірну будівлю зареєстровано за ОСОБА_2 . Належні документи від власника майна - держави реєстратору не подавалися. Відчуження майна відбулося без згоди Фонду державного майна України. Самочинно проведену реконструкцію неможливо вважати поліпшенням спірного нерухомого майна. Заявник посилається на нерелевантну практику Верховного Суду.

МКІП України у відзиві на касаційну скаргу посилається на те, що МКІП України здійснює функції з управління об`єктами державної власності, які належать до сфери його управління. Спірна нерухомість вибула з державної власності незаконно поза волею власника.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до наказу Міністерства культури України від 20 січня 1993 року № 5 на базі Київського державного цирку було створено творче об`єднання «Укрдержцирк».

Пунктом 6 зазначеного наказу вирішено передати до функціонального управління об`єднання «Укрдержцирк» циркові підприємства, установи та інші організації за переліком що додається до наказу.

Додатком до наказу Міністерства культури України від 20 січня 1993 року № 5 є Перелік циркових підприємств, виробничих баз, готелів для артистів цирку, баз відпочинку, які передаються до об`єднання «Укрдержцирк».

Відповідно до наведеного переліку в Одеській області об`єднанню «Укрдержцирк» були передані: Одеський державний цирк за адресою: м. Одеса, вул. Підбєльського, 25; Одеський будинок артистів цирку за адресою: АДРЕСА_3; база відпочинку «Затока», Кароліна-Бугаз, будується.

06 грудня 1994 року Міністерством культури України було прийнято наказ № 625, відповідно до якого створено ДП «Український цирк» шляхом злиття державних циркових підприємств (згідно з додатком).

Згідно із додатком до наказу Міністерства культури України від 06 грудня 1994 року № 625 до ДП «Український цирк» були передані: Одеський державний цирк за адресою: м. Одеса, вул. Підбєльського, 25; Одеський будинок артистів цирку за адресою: АДРЕСА_3; база відпочинку «Затока», Кароліна-Бугаз, будується, які знаходилися в Одеській області.

01 червня 1998 між Одеським державним цирком творчого об`єднання «Державна циркова компанія України» (Сторона 1), Спільним Українсько-Латвійським підприємством «Альтіс-ЛТД» (Сторона 2) та Спільним Українсько- Латвійським підприємством «Брата» (Сторона 3) укладено договір про спільну діяльність № 04, який було затверджено Президентом творчого об`єднання «Державна циркова компанія України».

За договором сторони прийняли на себе зобов`язання спільно діяти для досягнення загальної господарської та комерційної мети, а саме: реконструкція, переобладнання, будівельно-монтажні роботи та експлуатація об`єкту (будівля готелю цирку на 109 місць та інші споруди на прилеглій до готелю цирку території, а також вказана територія за адресою: АДРЕСА_1 згідно з додатком 1 до договору); отримання прибутку в результаті спільної діяльності за договором.

У договорі сторони погодили питання власності, а саме: власністю Сторони 1 є грошові кошти, отриманні Стороною 1 від Сторони 2; власністю Сторони 2 та Сторони 3 є частка прибутку від експлуатації об`єкта в розмірі, пропорційному внесеному кожною стороною внеску в спільну діяльність за договором за винятком сум витрат Сторони 2; грошові та інші внески сторін, а також майно, створене та придбане в результаті спільної діяльності за договором є загальною власністю сторін, ніяка із сторін не має права розпоряджатися цією власністю без письмової згоди інших сторін договору; укладення договору не тягне зміну форми власності на об`єкт, якщо не виникнуть інші обставини (пункт 5. 4).

07 червня 2000 року виготовлено технічний паспорт на готель за адресою: АДРЕСА_1 , в якому користувачем будівлі зазначено Одеський державний цирк.

15 вересня 2000 року Державною технічною комісією, призначеною розпорядженням районної адміністрації центрального району м. Одеси, встановлено, зокрема, що державній технічній комісії пред`явлена закінчена будівництвом будівля готелю цирку на АДРЕСА_1 , побудована відповідно до дозволу на виробництво будівельно-монтажних робіт, виданого Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю м. Одеси в ід 19 квітня 2000 року № 106; об`єкт має наступні показники: загальна площа - 2 104,3 кв. м; жила площа - 1 682,5 кв. м; поверховість - 4; підсобні приміщення - 421,8 кв. м. За результатами дослідження технічною комісією було прийнято рішення, що будівля готелю цирку на АДРЕСА_1 готова до вводу в експлуатацію. За результатами роботи технічної комісії був складений акт державної технічної комісії про готовність завершеного будівництвом об`єкта до експлуатації.

27 жовтня 2000 року розпорядженням районної адміністрації м. Одеси № 1010 затверджено акт державної технічної комісії про готовність закінченої будівництвом будівлі готелю цирку за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно даних з Єдиного реєстру об`єктів державної власності в Реєстрі обліковується нерухоме державне майно, розташоване в АДРЕСА_1 , яке перебуває в управлінні Міністерства культури України та на балансі ДП «Одеський державний цирк».

13 червня 2018 року державний реєстратор прав на нерухоме майно Кравець О. В. прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 41597496, відповідно до якого вирішив провести державну реєстрацію права власності, форма власності: приватна на будівлю готелю, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підставами виникнення права власності ОСОБА_9 на вказане нерухоме майно визначено: технічний паспорт, серія та номер б/н, виданий 15 березня 2018 року; розпорядження, серія та номер 1010, видане 27 жовтня 2000 року, видавник: Центральна районна адміністрація; акт державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об`єкта до експлуатації, серія та номер б/н, виданий 15 вересня 2000 року, видавник Інспекція державного архітектурно- будівельного контролю; рішення, серія та номер 1633, виданий 20 вересня 1955 року, видавник: виконавчий комітет Одеської міської Ради депутатів трудящих; договір фінансування, серія та номер: б/н виданий 22 липня 1999 року, видавник Спільне Українсько-Латвійське підприємство «Альтіс ЛТД», ОСОБА_2 ; акт, серія та номер: б/н, виданий 12 липня 1999 року, видавник: Спільне Українсько-Латвійське підприємство «Альтіс ЛТД», акт, серія та номер: б/н, виданий 10 листопада 2003 року, видавник: Спільне Українсько-Латвійське підприємство «Альтіс ЛТД»; угода, серія та номер: б/н, виданий 10 листопада 2003 року, видавник Спільне Українсько-Латвійське підприємство «Альтіс ЛТД».

Також на підставі рішення державного реєстратора Кравця 0. В. від 15 червня 2018 року, індексний номер: 41636028 до підстави виникнення права власності на вказаний об`єкт внесені зміни, було додано: договір фінансування, серія та номер: б/н, виданий 22 липня 1999 року, видавник: Спільне Українсько- Латвійське підприємство «Альтіс ЛТД», ОСОБА_2 ; акт, серія та номер: б/н, виданий 03 квітня 2000 року, видавник: Спільне Українсько-Латвійське підприємство «Альтіс ЛТД»; угода про внесення змін, серія та номер б/н, виданий 12 липня 1999 року, видавник: Спільне Українсько-Латвійське підприємство «Альтіс ЛТД», акт, серія та номер: б/н, виданий 10 листопада 2003 року, видавник: Спільне Українсько-Латвійське підприємство «Альтіс ЛТД»; угода, серія та номер: б/н, виданий 10 листопада 2003 року, видавник: Спільне Українсько-Латвійське підприємство «Альтіс ЛТД».

На підставі технічних паспортів від 13 червня 2018 року вказане приміщення готелю розподілено на 5 окремих нежитлових приміщень та виділено в нові об`єкти нерухомості (кожний поверху окреме нежитлове приміщення).

У результаті поділу на підставі рішень державного реєстратора КП «Реєстраційна служба Одеської' області» від 15 червня 2018 року були утворені наступні нежитлові приміщення:

- приміщення номер 1 н загальною площею 421,8 кв. м (індексний номер рішення 41639129);

- приміщення номер 2н загальною площею 440,5 кв. м (індексний номер рішення 41638726);

- приміщення номер Зн загальною площею 425,7 кв. м (індексний номер рішення 41638393);

- приміщення номер 4н загальною площею 418,5 кв. м (індексний номер рішення 41637478);

- приміщення номер 5н загальною площею 424,3 кв. м (індексний номер рішення 41637112).

На підставі договорів дарування від 15 червня 2018 року, посвідчених приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Таранською А. М. за номерами 3982, 3983, 3984, 3985 та 3986, вказані приміщення відчужені на користь ОСОБА_3 , якою вказане майно 16 червня 2018 року внесено до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «ВЕСТ ГОТЕЛС ОФ ЮКРЕЙН».

18 червня 2018 року зареєстровано право власності за ТОВ «ВЕСТ ГОТЕЛС ОФ ЮКРЕЙН» на приміщення № № 1н, 2н, Зн, 4н, 5н, за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі іпотечного договору серія та номер 4715, посвідченого 09 липня 2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Таранською А. М., вказане майно передано в іпотеку ОСОБА_10 , у зв`язку із чим на це майно накладені обтяження у вигляді заборони на нерухоме майно.

Боржником та іпотекодержателем у цьому договорі виступили ОСОБА_11 та ОСОБА_7 . У подальшому державним реєстратором КП «Агенція державної реєстрації» Сосніною Г. В. 09 липня 2018 року прийнято рішення, індексний номер 41957878, яким площу спірного приміщення 1 н, збільшено з 421,8 кв. м до 463,4 кв. м.

Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вказане рішення прийняте на підставі довідки, серія та номер 145641 від 06 липня 2018 року та технічного паспорту, серія та номер: б/н від 06 липня 2018 року.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 21 червня 2019 року вжито заходів забезпечення позову щодо спірних об`єктів нерухомості, однак, незважаючи на наявність арешту, який накладено судом та відомості про який внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. В. 28 грудня 2020 року прийнято рішення про реєстрацію права власності на вищевказані приміщення за ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право власності, виданого цього ж дня цим же нотаріусом.

Так, на підставі вказаного іпотечного договору від 09 липня 2018 року № 4715, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Тарнавською А. М., вказані нежитлові приміщення передано ОСОБА_3 у іпотеку ОСОБА_4

04 вересня 2020 року між ОСОБА_12 та ОСОБА_8 укладено договір № 704, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. В, про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 09 липня 2018 року № 4715.

Відповідно до вказаного договору новий кредитор ОСОБА_1 набув статусуіпотекодержателя за договором іпотеки, предметом якого є нежитлові приміщення № № 1н, 2н, Зн, 4н, 5н в АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 07 вересня 2020 року уклав договір з ОСОБА_13 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. В. № 721, про внесення змін до договору позики від 09 липня 2018 року № 4714, яким збільшено суму позики до 30 млн грн та скорочено строк дії договору до 17 вересня 2020 року.

26 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. В. за № 1075 видано виконавчий напис про звернення стягнення на вищевказані нежитлові приміщення № № 1 н, 2н, Зн, 4н, 5н у м. Одесі на АДРЕСА_1 , які належали ТОВ «БЕСТ ГОТЕЛС ОФ ЮКРЕЙН», за яким стягувачем є ОСОБА_1 .

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Донецької області Літвиненком 0. В. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 63457038 від 21 грудня 2020 року із примусового виконання вищевказаного напису у зв`язку з тим, що електронні торги з продажу нежитлових приміщень не відбулися за відсутності учасників, допущених до торгів, та надходженням заяви стягувана про бажання придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог.

Свідоцтва про право власності ОСОБА_1 від 28 грудня 2020 року № № 1624, 1625,1626,1627,1628 на нежитлові приміщення № №1н, 2н, Зн, 4н, 5н в АДРЕСА_3, видані приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. В. на підставі акта щодо реалізації предметів іпотеки, складених приватним виконавцем виконавчого округу Донецької області Літвиненком О. В., оскільки торги не відбулися і стягувач ОСОБА_1 виявив бажання залишити за собою непродане майно, що раніше належало ТОВ «ВЕСТ ГОТЕЛС ОФ ЮКРЕЙН».

Відповідно до інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. В. 28 грудня 2020 року прийнято рішення, індексні номери: 55974593, 55974883, 55975148, 55975413, 55975694 про реєстрацію права власності на приміщення № № 1н (площею 463,4 кв. м), 2н (площею 440,5 кв. м), Зн (площею 425,7 кв. м), 4н (площею 418,5 кв. м), 5н (площею 424,3 кв. м) на АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзивів та виснував, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо повноважень прокурора на звернення з позовом

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(ІІ)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу (частина четверта статті 56 ЦПК України в редакції на дату подання позову).

Відповідно до статті 23 Закону № 1697-711 (у редакції станом на червень 2019 року) представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Відповідно до наведеної норми прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави)означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону № 1697-711, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Такі висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі № 912/2385/18, у постановах Верховного Суду від 30 серпня 2023 року в справі № 372/948/19, від 20 вересня 2020 року в справі № 18 5/1741/23, від 19 червня 2024 року в справі № 531/204/23, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Суди не врахували наведені висновки та не перевірили, чи дотримався прокурор порядку, передбаченого статтею 23 Закону № 1697-VII.

Як убачається з матеріалів справи прокурор під час подання позовної заяви посилався на неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави Фондом державного майна України та МКІП України, які не вжили заходів щодо повернення в державну власність будівлі за адресою: АДРЕСА_1 ; зазначив, що незаконне вибуття вказаного майна підриває економічні інтереси держави та завдає збитків, а бездіяльність органів державної влади обумовлює необхідність звернення прокурора до суду в інтересах держави.

Прокурор 28 травня 2019 року звернувся до Фонду державного майна України та МКІП України із повідомленням про те, що прокуратурою підготовлено позовну заяву (т. 1, а. с. 121), а 04 червня 2019 року подав позов до канцелярії суду.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави.

У кожному випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити, в чому полягає бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту або ж здійснення захисту неналежним чином) та необхідність здійснення такого захисту прокурором.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону Закону № 1697-VII, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Суди не перевірили наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді в цій справі, зокрема обставини надання ним Фонду державного майна України та МКІП України розумного строку для самостійного звернення з позовом, відмови цих органів від захисту інтересів держави та нагальність вчинення заходів з повернення державного майна саме прокурором.

Щодо належного способу захисту порушеного права та витребування майна

Заявник у касаційній скарзі посилається на те, що спірна будівля перейшла у власність ОСОБА_2 на підставі таких документів: угоди від 12 липня 1999 року, якою внесено зміни до договору про спільну діяльність від 01 червня 1998 року № 4; договору фінансування (інвестиції) від 22 липня 1999 року, укладеного між ОСОБА_2 (інвестор) та Спільним Українсько- Латвійським підприємством «Альтіс ЛТД», затвердженого Президентом творчого об`єднання «Державна цирковакомпанія України» та погодженого Спільним Українсько-Латвійським підприємством «Грата» і Одеським державним цирком; угоди про врегулювання боргових зобов`язань від 10 листопада 2003 року, укладеної між ОСОБА_2 (інвестор) та Спільним Українсько-Латвійським підприємством «Альтіс ЛТД»; акта приймання-передачі від 10 листопада 2003 року, за яким ОСОБА_2 прийняла у власність будівлю за адресою: АДРЕСА_1 . Суди не дали оцінки наведеним документам. Правочин є правомірним, якщо недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Лист ДП «Одеський державний цирк» від 16 квітня 2019 року № 43 про те, що угода від 12 липня 1999 року про внесення змін та доповнень до договору про спільну діяльність від 01 червня 1998 року № 04 сторонами не укладалася, керівництву цирку про таку угоду невідомо, є неналежним і недопустимим доказом, адже несправжність підпису керівника ДП «Одеський державний цирк» в угоді від 12 липня 1999 року не доведена в установленому законом порядку.

Верховний Суд вважає наведені доводи безпідставними, з огляду на таке.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду а складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц).

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16).

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки йогозадоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року в справі № 466/8649/16-ц).

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. Стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (сплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року в справі № 925/1351/19).

Визнаючи незаконним та скасовуючи рішення державного реєстратора Кравця О. В.про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 41597565 від 13 червня 2018 року щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на будівлю готелю площею 2 130,8 кв. м на АДРЕСА_1 , суди не врахували наведені вище висновки Верховного Суду, на які посилається заявник, про те, що вирішення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора не призведе до повернення у власність держави спірного нерухомого майна.

Відновлення порушеного права держави можливе лише шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387, 388 ЦК України.

Перевіряючи правильність застосування наведених норм судами попередніх інстанцій, Верховний Суд висновує про таке.

Відповідно до наказу Міністерства культури України від 20 січня 1993 року № 5 «Про створення творчого об`єднання «Укрдержцирк» на базі Київського державного цирку створено Творче об`єднання «Укрдержцирк». Відповідно до пункту 7 наказу затверджено дирекцію об`єднання «Укрдержцирк» фондоутримувачем коштів, будівель, споруд та інших основних засобів. Встановлено, що ці об`єкти та основні засоби відчуженню, перепрофілюванню та приватизації не підлягають (т. 1, а. с. 72-75).

Додатком до наказу Міністерства культури України від 20 січня 1993 року № 5 є Перелік циркових підприємств, виробничих баз, готелів для артистів цирку, баз відпочинку, які передаються до об`єднання «Укрдержцирк».

Відповідно до наведеного переліку в Одеській області об`єднанню «Укрдержцирк» були передані: Одеський державний цирк за адресою: м. Одеса, вул. Підбєльського, 25; Одеський будинок артистів цирку за адресою: АДРЕСА_3; база відпочинку «Затока», Кароліна-Бугаз, будується.

Тобто будівля за адресою: АДРЕСА_3 під час передачі її на баланс об`єднання «Укрдержцирк» приватизації не підлягала.

06 грудня 1994 року Міністерством культури України було прийнято наказ № 625, відповідно до якого створено ДП «Український цирк» шляхом злиття державних циркових підприємств (згідно з додатком). У пункті 2 наказу зазначено, що до ДП «Український цирк» переходять усі майнові права та обов`язки вказаних у додатку підприємств.

Згідно із додатком до наказу Міністерства культури України від 06 грудня 1994 року № 625 до ДП «Український цирк» були передані: Одеський державний цирк заадресою: м. Одеса, вул. Підбєльського, 25; Одеський будинок артистів цирку за адресою: АДРЕСА_3; база відпочинку «Затока», Кароліна-Бугаз, будується, які знаходилися в Одеській області.

Отже, на баланс ДП «Український цирк» будівля за адресою: АДРЕСА_3 також перейшла на умовах щодо заборони приватизації.

01 червня 1998 між Одеським державним цирком творчого об`єднання «Державна циркова компанія України» (Сторона 1), Спільним Українсько- Латвійським підприємством «Альтіс-ЛТД» (Сторона 2) та Спільним Українсько- Латвійським підприємством «Грата» (Сторона 3) укладено договір про спільну діяльність № 04, який було затверджено Президентом творчого об`єднання «Державна циркова компанія України».

За договором сторони прийняли на себе зобов`язання спільно діяти для досягнення загальної господарської та комерційної мети, а саме: реконструкція, переобладнання, будівельно-монтажні роботи та експлуатація об`єкту (будівля готелю цирку на 109 місць та інші споруди на прилеглій до готелю цирку території, а також вказана територія за адресою: АДРЕСА_1 згідно з додатком 1 до договору); отримання прибутку в результаті спільної діяльності за договором.

У договорі сторони погодили питання власності, а саме: власністю Сторони 1 є грошові кошти, отриманні Стороною 1 від Сторони 2; власністю Сторони 2 та Сторони 3 є частка прибутку від експлуатації об`єкта в розмірі, пропорційному внесеному кожною стороною внеску в спільну діяльність за договором за винятком сум витрат Сторони 2; грошові та інші внески сторін, а також майно, створене та придбане в результаті спільної діяльності за договором є загальною власністю сторін, ніяка із сторін не має права розпоряджатися цією власністю без письмової згоди інших сторін договору; укладення договору не тягне зміну форми власності на об`єкт, якщо не виникнуть інші обставини (пункт 5.4).

На підставі наведених вище домовленостей відбулася реконструкція спірної будівлі.

15 вересня 2000 року Державною технічною комісією, призначеною розпорядженням районної адміністрації центрального району м. Одеси, встановлено, зокрема, що державній технічній комісії пред`явлена закінчена будівництвом будівля готелю цирку на АДРЕСА_1 , побудована відповідно до дозволу на виробництво будівельно-монтажних робіт, виданого Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю м. Одеси від 19 квітня 2000 року № 106; об`єкт має наступні показники: загальна площа - 2 104,3 кв. м; жила площа - 1 682,5 кв. м; поверховість - 4; підсобні приміщення - 421,8 кв. м. За результатами дослідження технічною комісією було прийнято рішення, що будівля готелю цирку на АДРЕСА_1 готова до вводу в експлуатацію. За результатами роботи технічної комісії був складений акт державної технічної комісії про готовність завершеного будівництвом об`єкта до експлуатації.

27 жовтня 2000 року розпорядженням районної адміністрації м. Одеси № 1010 затверджено акт державної технічної комісії про готовність закінченої будівництвом будівлі готелю цирку за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до Єдиного реєстру об`єктів державної власності нерухоме державне майно, розташоване в АДРЕСА_1 , перебуває в управлінні Міністерства культури України та на балансі ДП «Одеський державний цирк».

Отже, спірний об`єкт нерухомості перебуває у власності держави та управлінні Міністерства культури України.

Угодою від 12 липня 1999 року внесено зміни до договору про спільну діяльність від 01 червня 1998 року № 4 (т. 1, а. с. 224), зокрема пункт 5.4 викладено в новій редакції «Укладення договору тягне зміну форми власності на об`єкт»; у пунктах 3.1.1 та 3.2.1 виключено слова «без переходу права власності».

Угода підписана Спільним Українсько-Латвійським підприємством «Альтіс ЛТД», Спільним Українсько-Латвійським підприємством «Грата», Одеським державним цирком та затверджена Президентом творчого об`єднання «Державна циркова компанія України».

З урахуванням таких домовленостей 22 липня 1999 року між ОСОБА_2 (інвестор) та Спільним Українсько-Латвійським підприємством «Альтіс ЛТД» було укладено договір фінансування (інвестиції), затверджений Президентом творчого об`єднання «Державна циркова компанія України» та погоджений Спільним Українсько-Латвійським підприємством «Грата» і Одеським державним цирком (т. 1, а. с. 222-223).

Відповідно до умов цього договору ОСОБА_2 здійснює цільове фінансування для проведення будівельних робіт на об`єкті АДРЕСА_1 . У пункті 3.4 договору передбачено, що у випадку неповернення інвестицій протягом трьох років з моменту завершення будівельних робіт інвестор має право поставити питання про передачу їй права власності на об`єкт.

Оскільки інвестиції не було повернуто у встановлений строк на підставі угоди про врегулювання боргових зобов`язань від 10 листопада 2003 року, укладеної між ОСОБА_2 (інвестор) та Спільним Українсько-Латвійським підприємством «Альтіс ЛТД», акта приймання-передачі від 10 листопада 2003 року, ОСОБА_2 прийняла у власність будівлю за адресою: АДРЕСА_1 .

Декретом Кабінету Міністрів України «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» 15 грудня 1992 року № 8-92 покладено на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади здійснення функцій щодо управління майном, що є у загальнодержавній власності, крім майнових комплексів підприємств, установ, організацій, управління якими здійснюють відповідні служби Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України згідно з законодавчими актами України. Зазначено, що Міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади відповідно до покладених на них повноважень здійснюють контроль за ефективністю використання і збереженням закріпленого за підприємствами державного майна.

Міністерство культури України як орган управління майном ДП «Одеський державний цирк» не було учасником ні угоди від 12 липня 1999 року, ні договору фінансування (інвестиції) від 22 липня 1999 року, ні угоди про врегулювання боргових зобов`язань від 10 листопада 2003 року, укладених між ОСОБА_2 (інвестор) та Спільним Українсько-Латвійським підприємством «Альтіс ЛТД», затверджених Президентом творчого об`єднання «Державна циркова компанія України» та погоджених Спільним Українсько-Латвійським підприємством «Грата» і Одеським державним цирком.

Тобто Міністерство культури України, правонаступником якого є МКІП України, не погоджувало вибуття будівлі за адресою: АДРЕСА_1 із власності держави на користь ОСОБА_2 .

Станом на 13 червня 2018 року, коли майно було зареєстровано за ОСОБА_2 , діяв Закон України від 21 вересня 2006 року № 185-V «Про управління об`єктами державної власності» (далі - Закон № 185-V), відповідно до статті 1 якого управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до статті 3 Закону № 185-V об`єктами управління державної власності,зокрема, є майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі- державні підприємства), установам та організаціям.

Згідно із статтею 4 Закону № 185-V суб`єктами управління об`єктами державної власності є, зокрема: центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об`єктами державної власності; міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (далі - уповноважені органи управління); Фонд державного майна України.

Уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань ведуть облік об`єктів державної власності, що перебувають в їх управлінні, здійснюють контроль за ефективним використанням та збереженням таких об`єктів (стаття 6 Закону № 185-V).

За статтею 7 Закону № 185-V Фонд державного майна України відповідно до законодавства щодо нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного державного майна дає дозвіл (погодження) на відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством.

Відповідно до пунктів 1, 5 Положення про МКІП України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2019 року № 885 МКІП України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МКІП України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах культури, державної мовної політики, популяризації України у світі, державного іномовлення, інформаційного суверенітету України та інформаційної безпеки, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сферах кінематографії, відновлення та збереження національної пам`яті, міжнаціональних відносин, релігії та захисту прав національних меншин в Україні, мистецтв, охорони культурної спадщини, музейної справи, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей. Організовує планово-фінансову роботу в апараті МКІП України, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління, здійснює контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечує організацію та вдосконалення бухгалтерського обліку.

Отже, МКІП України та Фонд державного майна України здійснюють контроль за ефективним використанням та збереженням об`єктів державної власності, що перебувають в їх управлінні.

Тобто прокурор правильно визначив органи держави, до сфери управління якихналежить будівля готелю на АДРЕСА_1 , та обґрунтовано указав МКІП України та Фонд державного майна України позивачами в справі.

Тому доводи касаційної скарги щодо необхідності визначити належного позивача є безпідставними.

Наказом Міністерство культури та стратегічних комунікацій України, що є правонаступником МКІП України, від 16 грудня 2024 року № 915 затверджено нову редакцію Статуту ДП «Одеський державний цирк» (текст наказу розміщений на офіційному веб сайті Міністерство культури та стратегічних комунікацій України).

Відповідно до розділу 4 Статуту ДП «Одеський державний цирк» майно підприємства є державною власністю і закріпляється за підприємством на праві господарського відання. Майно підприємства складається з оборотних та необоротних активів, а також інших цінностей, вартість яких відображено у самостійному балансі підприємства.

Джерелами формування майна підприємства є, зокрема, державне майно, передане підприємству уповноваженим органом управління. Контроль за ефективністю використання, збереження та обліком закріпленого за підприємством майна здійснює уповноважений органу управління. Підприємство не має права безоплатно передавати належне їй майно іншим юридичним та фізичним особам, крім випадків, передбачених законодавством.

Відчуження підприємством майнових об`єктів, що належать до основних засобів, здійснюється виключно на конкурентних засадах за погодженням з уповноваженим органом управління в порядку, встановленому законодавством.

Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних засобів, підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Господарським кодексом України та іншими законами України.

Нерухоме майно підприємства, що не підлягає приватизації, не може бути відчужене, вилучене та передане до статутного капіталу господарських організацій і щодо такого майна не можуть вчинятись дії, наслідком яких може бути його відчуження.

Будівля за адресою: АДРЕСА_1 приватизації не підлягає. Згоди на відчуження будівлі за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 МКІП України не надавало, а Фонд державного майна України відповідного дозволу на відчуження державного майна не видавало.

З урахуванням встановлених обставин спірне майно вибуло з володіння держави поза її волею, що становить підставу витребування такого майна на користь органу управління цим майном - МКІП України.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі №183/1617/16).

Отже, для витребування державою будівлі за адресою: АДРЕСА_1 не потребується оспорювання угоди від 12 липня 1999 року, договору фінансування (інвестиції) від 22 липня 1999 року та угоди про врегулювання боргових зобов`язань від 10 листопада 2003 року, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Однак Верховний Суд зауважує, що 09 квітня 2025 року набув чинності Закону України від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» (далі - Закон № 4292-ІХ).

Законом № 4292-ІХ статтю 388 ЦК України викладено в такій редакції:

«Стаття 388. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача

1. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

2. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо:

1) воно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень;

2) воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.

3. Держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо:

1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років;

2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років.

Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною.

Дія положень цієї частини не поширюється на випадки, якщо майно на момент вибуття з володіння держави або територіальної громади належало:

а) до об`єктів критичної інфраструктури;

б) до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави;

в) до об`єктів та земель оборони;

г) до об`єктів або територій природно-заповідного фонду, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів (територій) на момент вибуття з володіння;

ґ) до гідротехнічних споруд, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів на момент вибуття з володіння;

д) до пам`яток культурної спадщини, які не підлягали приватизації.

4. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках».

Статтю 390 ЦК України доповнено частиною п`ятою такого змісту: «5. Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об`єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».

Відповідно до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4292-ІХ цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно- грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.

ОСОБА_2 прийняла у власність будівлю за адресою: АДРЕСА_1 на підставі угоди про врегулювання боргових зобов`язань від 10 листопада 2003 року, та акта приймання-передачі від 10 листопада 2003 року, а зареєструвала це право лише 13 червня 2018 року.

Станом на 10 листопада 2003 року діяв Порядок ведення Реєстру прав власності на нерухоме майно, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 28 січня 2003 року № 7/5, відповідно до якого реєстрація прав власності на нерухоме майно здійснюється з метою надання в інтересах юридичних та фізичних осіб інформації про зареєстровані бюро технічної інвентаризації права власності на нерухоме майно або про відсутність зареєстрованих прав. Для реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна до Реєстру прав вноситься така інформація про кожного власника, зокрема підстава виникнення права власності цього власника.

Тобто на момент передачі першому набувачеві нерухомого майна з державної власності у приватну законодавством була встановлена необхідність державної реєстрації права власності, а з моменту реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача ( ОСОБА_2 ) на спірну нерухомість не минуло десяти років (із 13 червня 2018 року до дати звернення з позовом у червні 2019 року), тому майно може бути витребувано в останнього набувача, проте з дотриманням його прав у випадку встановлення добросовісності.

Закон № 4292-ІХ набув чинності 09 квітня 2025 року, тобто після розгляду справи судами попередніх інстанцій, однак, з огляду на ретроспективну дію положень Закону № 4292-ІХ, необхідно встановити, чи є останній набувач ОСОБА_1 добросовісним, чи підлягає стягненню на його користь компенсація вартості витребуваного майна, її розмір.

Верховний Суд є судом права, а не судом факту, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку відповідно до статті 400 ЦПК України.

За таких обставин, оскільки недоліки, допущені судами першої та апеляційноїінстанцій не можуть бути усунені за касаційного розгляду справи, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до частини четвертої статті 390 ЦК України добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

За положеннями частини четвертої цієї статті добросовісному набувачу або володільцю належить право отримати відокремлювані поліпшення майна або право на відшкодування невідокремлюваних поліпшень пропорційно збільшенню вартості майна унаслідок цих поліпшень (постанова Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 761/17142/15-ц, на яку посилається заявник у касаційній скарзі).

ОСОБА_1 посилається на те, що спірна будівля збільшилась у площі на 68,1 кв. м, суди не дали оцінки тому, хто зробив такі поліпшення, та в якому розмірі підлягає відшкодуванню вартість поліпшень.

З огляду на зміст частини четвертої статті 390 ЦК України наведені доводи підлягають дослідженню судами після встановлення обставин про те, чи є ОСОБА_1 добросовісним набувачем.

Доводи касаційної скарги про те, що в прокуратури відсутні підстави для представництва інтересів держави в особі державного підприємства, не впливають на правильність вирішення справи судами, адже заступник прокурора Одеської обласної прокуратури звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України та МКІП України, а не ДП «Одеський державний цирк», що є третьою особою в справі.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути самостійною підставою скасування оскаржуваних судових рішень, є необґрунтованими та на правильність вирішення справи не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пунктів 2, 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані в справі докази.

Верховний Суд висновує, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення істотних для її вирішення обставин, що входять до предмета доказування, а саме щодо перевірки повноважень прокурора, належності обраного позивачем способу захисту порушеного права в частині скасування рішення державного реєстратора, стосовно добросовісності останнього набувача.

Щодо розподілу судових витрат

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141, 142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення в справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (висновок у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731 /16-ц (провадження № 61-39028сво18)).

Отже, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги розподіл судових витрат має здійснюватися тим судом, який ухвалить остаточне рішення в справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 листопада 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 травня 2024 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Ситнік

В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська