Рішення від 23.06.2025 по справі 640/28134/21

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2025 року м. Кропивницький Справа № 640/28134/21

провадження № 2-іс/340/565/25

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Сагуна А.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як військовослужбовцю, яка має двох або більше дітей віком до 15 років за період з 2014 року по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як військовослужбовцю, яка має двох або більше дітей віком до 15 років за період з 2014 року по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.10.2021 відкрито провадження в адміністративній справі.

Законом України Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду від 13.12.2022 № 2825-IX (далі Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідований, утворений Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом. На виконання вимог Закону України Про внесення зміни до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду щодо забезпечення розгляду адміністративних справ та визначає порядок передачі не розглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративних судових справ іншим окружним адміністративним судам України наказом ДСА України від 16.09.2024 №399 затверджений Порядок передачі судових справ, не розглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва (ОАСК).

Згідно з пунктами 4-7 Порядку №399 на розгляд та вирішення судам належать передачі судові справи, що не розглянуті ОАСК та передані до Київського окружного адміністративного суду, але до набрання чинності Законом, не розподілені між суддями. Матеріали щодо розгляду та вирішення окремих процесуальних питань у межах нерозглянутих судових справ належать передачі до судів, визначених у результаті автоматизованого розподілу судових справ між судами, проведеного відповідно до правил, установлених цим Порядком. Судові справи, вказані у переліку, що належать передачі судам, мають бути зареєстровані у базі даних. Перелік складається відповідальною особою протягом семи робочих днів після опублікування цього Порядку за формою, визначеною у додатку 1 до Порядку, та формується в електронній формі із застосуванням КЕП.

На виконання вимог пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX та Порядку №399 на підставі Акта приймання-передачі судових справ, не розглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва від 05.03.2025, згідно супровідного листа Київського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 №01-19/3049/25 до Кіровоградського окружного адміністративного суду передано 689 судових справ.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від дана адміністративна справа передана судді А.В. Сагуну, у зв`язку з чим суддя прийняв справу до свого провадження.

В обґрунтування вимог представник позивача зазначив, що позивач проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06.10.2020 № 198 (по стройовій частині) її було виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та знято з усіх видів забезпечення. При цьому, за період проходження служби з 2014 року по день її припинення не скористалася своїм правом на додаткову відпустку. На думку позивача відповідач протиправно у день звільнення зі служби не компенсував у грошовій формі та не виплатив при розрахунку кошти за невикористані дні додаткової відпустки, які не були фактично використані під час служби.

Представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву ( а.с.46-48), в якому проти позову заперечив та просив відмовити у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що грошова компенсація як соціальна гарантія може бути виплачена у разі наявності відповідного права на відпустки. Позивач не набула відповідного права на отримання грошової компенсації за не отриману додаткову відпустку, оскільки частиною 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" припинено надання військовослужбовцям додаткової відпустки. Таким чином, на думку відповідача, звільнення позивачки з військової служби відбулось у повній відповідності до вимог чинного законодавства України.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Позивач проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , де отримувала грошове забезпечення з 13.10.2010 по 06.10.2020.

Під час проходження служби позивачка мала двох дітей віком до 15 років, що підтверджено свідоцтвом про народження ( а.с. 7-11).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06.10.2020 № 198 (по стройовій частині) позивача було виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та знято з усіх видів забезпечення ( а.с.12).

Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки 2014 по 2020 роки, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права ( в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Спеціальним законодавством, яке врегульовує спірні правовідносини є Закон України Про відпустки від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі Закон № 504/96-ВР), Закон України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 22.10.1993 № 3551-XII (далі Закон № 3551-XII), Кодекс законів про працю України, Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі Закон № 2011-ХІІ).

Згідно ч.1 ст. 1 КЗпП України цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

За частиною 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Зі змісту статті 4 КЗпП України слідує, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно із частиною 1 статті 2 ЗУ "Про військовий обов`язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до статті 1-2 ЗУ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

За частиною 1 статті 4 Закону № 504/96-ВР, до щорічних відпусток відносяться, зокрема, інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно статті 182-1 КЗпП України жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 цього Кодексу).

Статтею 10-1 ЗУ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі - Закон № 2011-XII) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Пунктом 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ визначено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Згідно пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Згідно пункту 19 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.

Згідно ст. 1 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі Закон № 3543-ХІІ) визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 вказаного Закону визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Тобто, в особливий період з моменту оголошення мобілізації надання відпусток обумовлених частиною 1 статті 12 Закон № 3551-XII, припиняється. Проте, припинення надання відпусток фактично (в натурі) не є тотожним втраті права на таку відпустку.

Системний аналіз змісту вищенаведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 Про часткову мобілізацію, затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивачки виникли в особливий період.

Суд зазначає, що норми Закон № 3551-XII не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Отже, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 182-1 КЗпП України як жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, за період 2014 по 2020 роки

Дана правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 16 травня 2019 року за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18, з якими погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року вказавши при цьому наступне:

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР Про відпустки.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки.

Згідно з частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що при звільненні з військової служби у запас позивач мала право на отримання грошової компенсації за невикористану нею у 2014-2020 роках додаткову відпустку, передбачену ст. 182-1 КЗпП України, у зв`язку з чим бездіяльність відповідача щодо невиплати такої компенсації є протиправною.

Водночас, суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

За таких обставин суд вважає, що в даному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити їй грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період 2014 по 2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Що стосується позовних вимог про виплату грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок № 44).

Згідно з пунктом 1 Порядку № 44 цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби.

Абзацом першим пункту 2 Порядку № 44 встановлено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» (пункт 3 Порядку).

Відповідно до пункту 4 Порядку №44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 5 Порядку №44 грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Таким чином, нарахування та виплата позивачу індексації має бути здійснена із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб

Відповідно пункту 6 Порядку №44 територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже, механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 22.06.2018 у справі № 812/1048/17.

Поряд з цим, у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справа № 815/5826/16 (пункт 63) зазначено, що оскільки з позивачем не проведено повного розрахунку за матеріальним забезпеченням, позовні вимоги в цій частині є передчасними.

Отже, після набрання рішенням суду у цій справі законної сили, або у порядку добровільного виконання на відповідача покладається обов`язок виконати рішення суду.

При цьому на відповідача, як податкового агента, законодавством покладено обов`язок утримати відповідні суми податків та зборів із одночасною компенсацією відповідної суми позивачу.

У цьому контексті право на захист є самостійним суб`єктивним правом, яке виникає у суб`єкта лише в момент їх порушення або оспорювання.

Тому захист порушених прав, свобод та інтересів особи є похідним, тобто передбачає наявність встановленого факту їх порушень, при цьому суд не здійснює превентивного захисту.

З урахуванням викладеного, суд прийшов до висновку, що наразі відсутні підстави зобов`язувати відповідача здійснити на користь позивача компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, оскільки відповідні обов`язки виникають одночасно з виплатою індексації, тобто у майбутньому.

Отож ці позовні вимоги є передчасними і задоволенню не підлягають.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати сторонами не понесено.

Керуючись ст.ст.132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , поштова адреса АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково .

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як військовослужбовцю, яка має двох або більше дітей віком до 15 років за період з 2014 року по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як військовослужбовцю, яка має двох або більше дітей віком до 15 років за період з 2014 року по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду А.В. САГУН