Рішення від 20.06.2025 по справі 711/7228/24

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/7228/24

Провадження № 2/711/174/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2025 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого-судді: Скляренко В.М.

при секретарі: Пасічній Н.В., Кошубінській Л.В.

за участі:

позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

представників відповідача Желізняк Ю.В., Сліпченко Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна, в особі Черкаської обласної прокуратури та в особі Головного Управління Національної поліції у Черкаській області, про відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Придніпровського районного суду м. Черкаси з позовом Держави Україна, в особі Черкаської обласної прокуратури та в особі Головного Управління Національної поліції у Черкаській області, про відшкодування моральної шкоди, в якому просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на його користь 1819576 грн. в якості відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог в позові зазначено, що з 2013 року між позивачем та його колишньою дружиною існує спір щодо порядку участі батька у вихованні їх сина. Зловживаючи процесуальними правами та спотворюючи правдиві відомості про позивача його колишня дружина у 2014 році звернулась до суду, з порушенням правил підсудності, з позовом про надання дозволу на виїзд їх сина за межі України без згоди батька, а суд ухвалив заочне рішення від 25.07.2014р. про задоволення такого позову (справа №705/4164/14). Не дивлячись на те, що таке рішення суду в подальшому було скасоване за скаргою ОСОБА_1 , а відповідний позов залишений без розгляду, колишня дружина завдяки такому судовому рішенню змогла вивезти їх сина за межі України до Республіки Польща без дозволу та всупереч волі батька дитини. Потім упродовж 2013-2018 років позивачем ініційовано та виграно кілька судових процесів для того щоб бачити свою дитину, але жодного разу з 2019 року державним виконавцем так і не виконано три виконавчі листи щодо побачень позивача з сином. Внаслідок таких подій позивач втратив можливість брати участь у вихованні та спілкуванні з сином та зазнав значних душевних страждань. Зазначені обставини стали підставою звернення позивача до ЄСПЛ і 23.03.2023р. такий суд ухвалив рішення, яким встановив, що державою Україна було порушено п. 1 ст. 6 Конвенції у зв`язку з тривалістю провадження та ст. 13 Конвенції у зв`язку з відсутністю ефективного національного засобу юридичного захисту стосовно цього питання.

Позивач зазначає, що з травня 2016 року, коли він дізнався про існування заочного рішення суду від 25.07.2014р. у справі №705/4164/14, він багаторазово звертався до різних правоохоронних органів з заявами про злочин, оскільки вважає, що відповідне судове рішення є неправосудним та ухвалено внаслідок злочинної домовленості. В період часу з травня 2016 року по грудень 2017 року, правоохоронні органи відмовлялись проводити досудове розслідування за його заявами про злочин і лише на підставі ухвали слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14.12.2017р. прокуратура Черкаської області 21.12.2017р. зареєструвала відповідне кримінальне провадження та розпочала досудове розслідування. Натомість слідчі та прокурори не забезпечили належного та ефективного проведення досудового розслідування, оскільки протягом 81 місяця не було проведено жодної слідчої дії. Тривала боротьба позивача за захист його прав змінила його нормальний життєвий ритм, а бездіяльність правоохоронних органів викликає у нього психологічне напруження та розчарування, а також сприяла існуванню перешкод у спілкуванні позивача з сином, що призвело до тяжкого психологічного стану його дитини. Тож позивач стверджує, що бездіяльність правоохоронних органів завдала йому моральної шкоди, яку він оцінює в розмірі 40000 євро, по 20000 євро з кожного відповідача, що еквівалентно 1819576 грн., і яка підлягає відшкодуванню за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідачі заперечили проти позовних вимог та у письмових відзивах просили відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції посилаються на те, що позовні вимоги є безпідставними, реалізація позивачем його права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого та прокурора та задоволення таких скарг слідчим суддею, само по собі не свідчить про незаконність прийняття прокуратурою рішень, які обмежують права та свободи позивача, а зводяться до реалізації права на здійснення функції контролю у порядку кримінального судочинства за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій органу досудового розслідування. Позивачем не надано належних та допустимих доказів, на підтвердження душевних страждань, яких він міг зазначити у зв`язку з процесуальними рішеннями слідчого, тому правові підстави, передбачені ст.ст. 1174, 1176 ЦК Українидля відшкодування моральної шкоди відсутні.

20.09.2024р. судом відкрито провадження у справі та визначено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

03.10.2024р. від представника ГУ НП в Черкаській області Желізняк Ю.В., яка діє в порядку самопредставництва юридичної особи, на адресу суду надійшов письмовий відзив проти позову, в якому викладено обґрунтування позиції відповідача проти позову. У такій заяві зазначено, що досудове розслідування за заявами позивача здійснювалось Уманським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області в рамках кримінального провадження №42017250000000293, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 375, ч. 1 ст. 376-1 КК України. За результатами досудового розслідування будь-яких порушень вимог законодавства під час розгляду судом цивільної справи №705/4164/14ц не встановлено, внаслідок чого постановою слідчого від 27.09.2019р. кримінальне провадження закрите у зв`язку з встановленням відсутності складів кримінальних правопорушень. Посилання позивача на бездіяльність органу досудового розслідування та порушення Конвенції є необґрунтованими, оскільки позивач, у встановленому порядку не реалізував своє процесуальне право на оскарження процесуальних рішень в порядку КПК України. Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної шкоди. У відзиві вказується, що оскарження позивачем бездіяльності прокуратури та незгода позивача з прийнятим посадовою особою Уманського ВП ГУНП в Черкаській області рішення про закриття кримінального провадження, яке ним не було оскаржене в порядку, передбаченому КПК України, не тягне наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача завдали йому моральної шкоди. До того ж позивач не надав належних та допустимих доказів протиправності дій органу досудового розслідування, оскільки у позові не зазначено яким чином допущено бездіяльність чи протиправні дії саме ГУНП в Черкаській області, в який проміжок часу та за яких обставин. Додатково зазначено, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт заподіяння йому моральних страждань чи втрат немайнового характеру, а отже, і заподіяння моральної шкоди, розмір якої ним жодним чином не обґрунтований. Окремо зазначається, що позивач обрав неналежний спосіб захисту його прав, оскільки заявив вимогу про стягнення з Державної казначейської служби України компенсації моральної шкоди, проте Державна казначейська служба не є відповідачем у справі.

07.10.2024р. від представника Черкаської обласної прокуратури Кващук А.М., яка діє на підставі довіреності №15/1-1231вих.23 від 28.12.2023р., надійшов відзив, в якому викладено заперечення проти позову. У відзиві зазначається про необґрунтованість доводів позивача щодо протиправних дій відповідачів, пов`язаних з проведенням досудового розслідування за його заявами про злочин, а також недоведеність позивачем факту завдання йому моральної шкоди. Вказується про відсутність підстав вважати порушення державою свого позитивного процесуального обов`язку щодо проведення об`єктивного, незалежного та ефективного розслідування кримінального правопорушення, відомості про яке внесено до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 . Акцентується увага, що надання оцінки дотриманню органом досудового розслідування розумності строків не входить до компетенції суду цивільної юрисдикції. Додатково зазначається про безпідставність та необґрунтованість визначення позивачем розміру відшкодування моральної шкоди.

17.12.2024р. судом закрите підготовче провадження у справі, а праву призначено до судового розгляду.

Позивач в судовому засіданні підтримав свої позовні вимоги в повному обсязі та наполягав на їх задоволені з підстав, викладених у позові. Будучи допитаним в судовому засіданні в якості свідка позивач пояснив, що процесуальні дії судді Уманського міськрайонного суду Черкаської області Гончарука В.М. свідчать про те, що ним умисно створювались умови для ухвалення неправосудного рішення про надання дозволу на виїзд дитини позивача за межі України без дозволу батька, оскільки суд розглянув справу не за місцем проживання відповідача і за надзвичайно короткий строк, чим забезпечив можливість вивезти дитину за межі України без згоди батька, що призвело до тяжких психологічних наслідків як для позивача, так і для його дитини. Зазначив, що досудове розслідування за даними обставинами не відповідає критерію ефективності оскільки: позивач протягом 18 місяців домагався, щоб було розпочато досудове розслідування; справа була направлена за підслідністю до Уманського ВП ГУ НП в Черкаській області, а отже слідчі дії санкціонувались слідчим суддею суду, де суддя Гончарук В.М. обіймає посаду судді, що не відповідає засадам неупередженості досудового розслідування; тривалий час не проводились ніякі слідчі дії; прокурором кілька разів виносились формальні вказівки слідчому щодо розслідування, але такі вказівки не виконувались, а прокурор ніяким чином на це не реагував; за 21 місяць розслідування було проведено лише допит судді ОСОБА_3 та начальника служби у справах дітей Каминської О.П., а згодом кримінальне провадження закрите. На теперішній час постанова слідчого про закриття кримінального провадження скасована ухвалою слідчого судді, що свідчить про її незаконність. Зауважив, що на теперішній час вже сплинули строки давності для притягнення відповідних службових осіб до кримінальної відповідальності. Додатково пояснив, що відсутність ефективного досудового розслідування відповідних обставин сприяло протиправним діям інших осіб щодо позивача, внаслідок чого з 2018 року й дотепер він не може домогтися виконання судових рішень про забезпечення його участі у вихованні дитини та про повернення дитини в Україну. В той же час посадові особи органів державної виконавчої служби вчиняють дії, направлені на порушення прав та законних інтересів позивача, оскільки його шантажували заборгованістю по сплаті аліментів, протиправно вносили його до реєстру боржників та накладали арешт на майно, що обумовило багаторазові звернення позивача до суду зі скаргами на дії державних виконавців, щоб відновити його права. Зазначив, що всі ці події мали істотний негативний вплив на психологічний стан позивача та його сина, чим завдали позивачу моральної шкоди. Розмір відшкодування моральної шкоди він визначив з врахуванням практики ЄСПЛ, яка склалася під час розгляду такої міжнародною судовою установою справ за скаргами фізичних осіб проти України.

Представник ГУ НП в Черкаській області заперечив проти позову та просив відмовити у його задоволенні з підстав, викладених у відзиві такого відповідача.

Представник Черкаської обласної прокуратури також заперечила проти позову та просили відмовити у його задоволенні з підстав, викладених у відзиві такого відповідача. Додатково пояснила, що всі звернення позивача до правоохоронних органів розглядались з дотримання порядку, передбаченого законом, і йому направлялись відповідні відповіді про наслідки розгляду його звернень. Зазначила, що наявність судових рішень, ухвалених в порядку судового контролю у кримінальному провадженні, про зобов`язання слідчого та прокурора вчинити певні дії саме по собі не може бути підставою для наслідків цивільно-правового характеру. Зауважила, що прокуратурою здійснювався належний контроль за процедурою досудового розслідування та вживались заходи для забезпечення повноти та об`єктивності розслідування з дотриманням розумних строків. Окремо звернула увагу, що позивачем не доведено наявності моральної шкоди та не обґрунтовано розмір її відшкодування, що може призвести до незаконного збагачення заявника.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши надані учасниками справи докази, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 та ОСОБА_4 мають спільну дитину сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу, що мало місце 13.02.2012р., між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 виник спір щодо порядку участі батька у вихованні та утриманні дитини, оскільки дитина залишилась проживати з матір`ю.

07.11.2013р. Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області було відкрито провадження у цивільній справі №175/5360/13 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною батьком, який проживає окремо від неї. За результатом розгляду справи Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області ухвалив спочатку рішення від 14.01.2015р., яке було скасовано 27.03.2015р., потім рішення від 22.05.2015р., яке було переглянуто та зрештою скасовано апеляційним і касаційним судами 19.10.2015р. та 27.04.2016р. року відповідно, і зрештою ухвалив рішення від 14.11.2017р. Це останнє рішення було частково змінено Апеляційним судом Дніпропетровської області 01.06.2018р. та остаточно залишено без змін Верховним Судом 05.12.2018р. Суди встановили детальний графік регулярних зустрічей і спілкування ОСОБА_1 з сином та зобов`язали ОСОБА_4 не перешкоджати цьому. 18.03.2019р. державні виконавці відкрили виконавче провадження за рішенням суду від 14.11.2017р., але воно залишається невиконаним.

24.06.2014р. ОСОБА_4 звернулася до Уманського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_1 про надання дозволу на виїзд дитини за межі України без згоди батька (справа №705/4164/14). 09.07.2014р. відповідним судом відкрито провадження у такій справі, а 25.07.2014р. суд у складі головуючого судді Гончарука В.М. ухвалив заочне рішення про задоволення позову, відповідно до якого вирішив: 1) надати дозвіл на виїзд за межі території України у будь-яку країну світу ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без нотаріальної згоди та супроводу батька ОСОБА_1 , у супроводі матері ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до досягнення дитиною повноліття; 2) надати дозвіл ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на виготовлення проїзного документу для виїзду за кордон її сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Довідавшись про наявність такого заочного рішення суду ОСОБА_1 30.05.2016р. оскаржив його і ухвалою від 07.12.2016р. Уманський міськрайонний суд Черкаської області скасував таке заочне рішення та відновив провадження у справі. Ухвалою від 19.11.2020р. Уманський міськрайонний суд Черкаської області передав матеріали справи №705/4164/14 для розгляду за підсудністю до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська на підставі п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України, оскільки ОСОБА_1 з 05.06.2012р. має зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

13.12.2021р. Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська постановив ухвалу про залишення відповідного позову ОСОБА_4 без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України (повторна неявка позивача у судове засідання без поважних причин).

Тим часом у травні 2015 року ОСОБА_4 разом з сином виїхала з України та почала жити в Польщі. ОСОБА_1 23.02.2016р. за сприяння Міністерства юстиції України подав позов проти ОСОБА_4 до польських судів, вимагаючи повернення сина в Україну відповідно до Гаазької конвенції від 25.10.1980р. про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей. 11.03.2021р. Краківський окружний суд постановив повернути сина ОСОБА_5 , встановивши, що його переїзд до Польщі неправомірно позбавив ОСОБА_1 його прав на спілкування та опіку.

Надмірна тривалість провадження у справах №175/5360/13 та №705/4164/14 обумовила звернення ОСОБА_1 зі скаргою до Європейського суду з прав людини (справа «Омельченко проти України», заява №44158/19). ЄСПЛ 23.03.2023р. ухвалив рішення та оголосив, що було порушено п. 1 ст. 6 Конвенції у зв`язку з тривалістю провадження щодо домовленостей про побачення та ст. 13 Конвенції у зв`язку з відсутністю ефективного національного засобу юридичного захисту стосовно цього питання, а також присудив ОСОБА_1 та його синові 7500 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

Всі вищевикладені обставин підтверджуються відповідними судовими рішеннями, які є у загальному доступі, а тому суд вважає їх доведеними.

Позивач вважає, що ухвалення заочного рішення Уманським міськрайонним судом Черкаської області від 25.07.2014р. обумовлено зловмисною домовленістю ОСОБА_4 з суддею Гончаруком В.М., представником органу опіки та піклування Каминською О.П. та отриманням такими посадовими особами неправомірної вигоди за ухвалення незаконного та завідомо неправосудного судового рішення, що свідчить про наявність в їх діях ознак кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 364, 368, 375, 376-1 КК України.

У зв`язку з цим позивач протягом періоду часу травень 2016 року листопад 2017 року неодноразово (заяви від 26.05.2016р., 06.04.2017р., 15.11.2017р.) звертався до різних правоохоронних органів (Національне НАБУ, прокуратура Черкаської області, Генеральна прокуратура України, Спеціалізована антикорупційна прокуратура) з заявами про злочин, в яких просив провести досудове розслідування з приводу зазначених обставин. Натомість відповідні заяви перенаправлялись з одного органу до іншого, а їх фактичний розгляд здійснювався прокуратурою Черкаської області, яка повідомляла позивача про відсутність підстав для внесення відомостей до ЄРДР у зв`язку з тим, що заява не містить даних, які б свідчили про вчинене кримінальне правопорушення та які можна було б відобразити в ЄРДР, про що свідчать відповідні листи від 07.06.2016р., 17.06.2016р., 23.06.2016р., 09.12.2016р., 03.05.2017р., 07.09.2017р., 20.11.2017р. /т. 1 а.с. 21-38, 157-164/.

Бездіяльність прокурора щодо невнесення відомостей до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 від 15.11.2017р. про вчинення суддею Уманського міськрайонного суду Черкаської області Гончаруком В.М. та представником органу опіки і піклування Уманської районної державної адміністрації Камінською О.П. кримінальних правопорушень, передбачених ст. 364, 368, 375, 376-1 КК України, позивач оскаржив до слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси, ухвалою якого 14.12.2017р. зобов`язано уповноважену особу Прокуратури Черкаської області внести відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 від 15.11.2017р. (судова справа №711/11021/17).

На виконання відповідної ухвали слідчого судді 21.12.2017р. прокурором Черкаської регіональної прокуратури внесено відомості до ЄРДР під № 42017250000000293 за ч. 1 ст. 364 КК України, за зверненням ОСОБА_1 про зловживання владою службовими особами органу опіки та піклування Уманської РДА та суддею Уманського міськрайонного суду при розгляді у 2014 році цивільної справи за позовом ОСОБА_4 .

Також прокурором на виконання ухвал слідчого судді 21.12.2017р. внесено відомості до ЄРДР під № 42017250000000294 за ч. 1 ст. 368 КК України, № 42017250000000295 за ч. 1 ст. 375 КК України та № 42017250000000296 за ч. 1 ст. 376-1 КК України, щодо одержання у 2014 році службовими особами органу опіки та піклування Уманської РДА та суддею Уманського міськрайонного суду неправомірної вигоди, постановлення суддею завідомо неправосудної ухвали та втручання в роботу автоматизованої системи документообігу суду при визначенні судді для розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_4 .

У подальшому прокурором матеріали вказаних досудових розслідувань 22.12.2017р. об`єднано в одне кримінальне провадження № 42017250000000293 за ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 375, ч. 1 ст. 376-1 КК України.

Підслідність кримінального провадження 26.12.2017р. прокурором визначено за детективами НАБУ.

Але виконувачем обов`язків Генерального прокурора України ОСОБА_7 11.01.2018р. визначено підслідність кримінального провадження № 42017250000000293 від 21.12.2017р. за прокуратурою Черкаської області, якою 22.01.2018р. визначено підслідність за Уманським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області.

Під час проведення досудового розслідування прокурором двічі (06.08.2018р. та 19.07.2019р.) надавались вказівки слідчому щодо вчинення необхідних слідчих та процесуальних дій.

У ході досудового розслідування допитано як свідків учасників судової справи №705/4164/14: ОСОБА_3 (суддя Уманського міськрайонного суду), ОСОБА_8 (секретар судових засідань); ОСОБА_9 (начальник служби у справах дітей Уманської РДА). До матеріалів кримінального провадження долучено копії документів, що стосуються розгляду цивільної справи №705/4164/14. У матеріалах провадження наявні повістки про виклик для допиту в якості свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_10 . Ураховуючи, що за результатами досудового розслідування порушень вимог законодавства під час розгляду судом цивільної справи №705/4164/14ц не встановлено, постановою слідчого від 27.09.2019р. кримінальне провадження №42017250000000293 закрите у зв`язку з встановленням відсутності складів кримінальних правопорушень.

Ухвалою слідчого судді Христинівського районного суду Черкаської області від 30.01.2025р. задоволено скаргу ОСОБА_1 та скасовано постанову слідчого від 27.09.2019р. про закриття кримінального провадження №42017250000000293 від 21.12.2017р.

В обґрунтування такого рішення в ухвалі слідчого судді зазначено, що «водночас органом досудового розслідування обов`язок щодо всебічного, повного і неупередженого дослідження обставин кримінального провадження за ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 375, ч. 1 ст. 376-1, ч. 1 ст. 368 КК України не виконано, постанова про закриття кримінального провадження прийнята без встановлення обставин, що входять до предмету доказування за розслідуваними фактами.

Вказівки прокурора у провадженні виконані лише частково. При цьому ні заявник, ні особа, яка зверталася до ОСОБА_1 із позовом, у провадженні не допитані. Належних відомостей про їх виклик до слідчого матеріали провадження не містять. Не виконана вказівка прокурора щодо отримання тимчасового доступу до матеріалів цивільної справи.

Будь-яких слідчих та процесуальних дій, спрямованих на розслідування можливих фактів втручання в роботу автоматизованої системи суду, під час досудового розслідування у рамках кримінального провадження № 42017250000000293 від 21.12.2017р. не проведено.

Викладене свідчить про неповноту проведеного досудового розслідування, передчасність прийнятого слідчим рішення про закриття кримінального провадження та обґрунтованість поданої до слідчого судді Омельченком М.М. скарги.»

Позивач стверджує, що держава не забезпечила проведення належного та ефективного досудового розслідування у кримінальному провадженні №42017250000000293, а тривала протиправна бездіяльність прокурорів та слідчих викликає у нього психологічне напруження та розчарування, внаслідок чого йому завдано моральної шкоди, яка полягає у тяжкості вимушених змін у його житті, необхідності постійно докладати значних зусиль для відновлення своїх прав та законних інтересів, зневірі у справедливості, втрати ним можливості брати участь у вихованні та спілкуванні з дитиною, що призвело до тяжкого психологічного стану дитини. Розмір компенсації завданої моральної шкоди позивач оцінює в сумі 1819576 грн., що еквівалентно 40000 євро.

За таких обставин позивач звернувся до суду з даним позовом.

Таким чином спір між сторонами виник з правовідносин про відшкодування шкоди, завданої внаслідок порушення державним органом законних прав та інтересів фізичних осіб, який регулюється нормами Цивільного кодексу України (далі ЦК).

Надаючи оцінку доводам учасників справи та обставинам спірних правовідносин суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов`язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду передбачені нормою статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Так, статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення обов`язку відшкодувати завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Положеннями статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 , зокрема, обґрунтовував свої вимоги неефективністю та надмірною тривалістю здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні, в якому він є заявником та потерпілим, внаслідок чого винні особи не були притягнені до кримінальної відповідальності.

За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що у травні 2016 року позивач вперше звернувся до правоохоронних органів з заявою про злочин, в якій виклав обґрунтування обставин, які, на думку заявника, свідчать про вчинення кримінального правопорушення службовими особами, які брали участь у розгляді судової справи №705/4164/14. Натомість правоохоронні органи, зокрема прокуратура Черкаської області, фактично відмовлялась розпочати проведення досудового розслідування на підставі заяви позивача. Належна реакція правоохоронних органів шляхом реєстрації кримінального провадження у ЄРДР та початку досудового розслідування мала місце лише у грудні 2017 року і зумовлена виконанням ухвали слідчого судді від 14.12.2017р., постановленої за результатом розгляду скарги ОСОБА_1 на бездіяльність прокуратури Черкаської області. Таким чином, належна реакція правоохоронних органів держави на заяву ОСОБА_1 про злочин відбулася лише через 18 місяців з моменту першого його звернення з повідомленням про вчинення злочину.

Результатом проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42017250000000293 стало винесення слідчим постанови від 27.09.2019р. про закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. Натомість відповідна постанова скасована ухвалою слідчого судді від 30.01.2025р. через невиконання органом досудового розслідування обов`язку щодо всебічного, повного і неупередженого дослідження обставин кримінального провадження за ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 375, ч. 1 ст. 376-1, ч. 1 ст. 368 КК України та прийняття рішення про закриття кримінального провадження без встановлення обставин, що входять до предмету доказування за розслідуваними фактами.

Отже, скасування постанови про закриття кримінального провадження та невиконання органом досудового розслідування вказівок прокурора свідчить про неефективність досудового розслідування, а відсутність законного та обґрунтованого рішення про закінчення та результат досудового розслідування протягом понад семи років часу (з 21.12.2017р. і дотепер) про надмірну тривалість.

Неефективна та надмірна тривалість кримінального провадження та, як наслідок, відсутність належного розслідування обставин, про які повідомляв заявник у заяві про злочин, призвели до моральних страждань ОСОБА_1 , зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю заявляти неодноразові вимоги до органів досудового розслідування виконати їх посадові обов`язки, неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність, перебуванні у напруженому психологічному стані та усвідомленням того, що винні особи уникають відповідальності, а держава не здійснює належної перевірки обставин, що можуть містити ознаки кримінальних правопорушень.

В цьому контексті варто звернути увагу, що ефективність проведення досудового розслідування визначається не тільки тим, що її наслідком має бути притягнення певних осіб до кримінальної відповідальності, а тим що за результатом такого розслідування мають бути повно та об`єктивно встановлені всі обставини події, з якою заявник пов`язує існування кримінально-караних діянь, та прийняття законного та належним чином обґрунтованого рішення з урахуванням всіх обставин кримінального провадження.

В даному випадку судом встановлено, що посадовими особами слідчих органів та прокуратури допущено затягування та порушення кримінально-процесуального законодавства при розслідуванні кримінального провадження №42017250000000293, яке з огляду на зміст обставин та подій, які є об`єктом доказуванню, має неабияке значення для заявника, оскільки стосується істотного втручання у його приватне життя та порушення його законних прав та інтересів, а відтак наслідок відсутності ефективного розслідування вочевидь завдає позивачу моральної шкоди, тягар відповідальності за відшкодування якої покладається на державу Україна. Саме факт необхідності неодноразового оскарження дій органу досудового розслідування, доказування своєї правоти, і свідчить про наявність спричинення ОСОБА_1 моральних та душевних страждань та причинно-наслідкового зв`язку між цими протиправними діями органів державної влади та заподіяною шкодою. Внаслідок подій, які призвели до встановлення порушення у цій справі, позивач вочевидь зазнав психологічних страждань, і таку шкоду не може бути виправлено самим лише встановленням факту порушення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.09.2019р. у справі № 916/1423/17 зазначила, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.

Висновок про можливість відшкодування моральної шкоди, завданої особі надмірною тривалістю досудового розслідування кримінального провадження викладений також і у постановах Верховного Суду від 21.07.2021р. в справі № 646/7015/19, від 01.12.2021р. в справі № 308/14232/18, від 23.02.2022р. в справі №646/5368/19, від 12.04.2023р. у справі № 174/207/22, від 26.04.2024р. у справі № 607/7296/22, від 29.05.2025р. у справі №638/3526/21.

У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine), заява № 29979/04; рішення від 22 листопада 2005 року у справі «Антоненков та інші проти України» (Antonenkov and others v.Ukraine), заява № 14183/02).

У справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування ЄСПЛ виходить із презумпції спричинення моральної шкоди позивачу відповідачем та обов`язку саме відповідача спростувати таку презумпцію. У контексті визнання ЄСПЛ існування спростовної презумпції завдання моральної шкоди прикладом може слугувати, зокрема, рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Svanov v. Ukraine), заява № 40450/04, де ЄСПЛ послався на своє рішення від 15 січня 2009 року у справі «Бурдов проти Росії» (№ 2) (Burdov v. Russia (no. 2), заява № 33509/04, у якому зазначив таке: «Існує обґрунтована й водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди».

Аналогічна позиція викладена у рішенні від 27 липня 2004 року у справі «Ромашов проти України» (Romashov v. Ukraine), заява № 67534/01, де ЄСПЛ указав, що моральна шкода завдана самим фактом порушення з боку державного органу.

За встановлених судом обставин надмірної тривалості кримінального провадження, відомості про яке внесені в ЄРДР 21.12.2017р. за ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 375, ч. 1 ст. 376-1, ч. 1 ст. 368 КК України, в якому позивач є заявником, з урахуванням відсутності результатів досудового розслідування понад сім років, поза розумним сумнівом негативно впливають на моральний стан ОСОБА_1 , завдаючи йому моральної шкоди.

На підставі викладеного, оскільки дотепер відсутнє законне та обґрунтоване рішення про результати проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42017250000000293 у зв`язку з неповнотою дослідження його обставин, тривалим досудовим розслідуванням підтверджується факт здійснення органом досудового розслідування протиправної бездіяльності щодо позивача при здійсненні своїх повноважень, що відповідно до положень статті 1174 ЦК України є підставою для відшкодування моральної шкоди незалежно від вини.

При цьому, що у відповідності до статті 2 ЦК України, держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому виступає відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (ч. 1 ст. 167 ЦК). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. 170 ЦК). У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді.

Враховуючи положення наведених вище норм матеріального права, відшкодування моральної шкоди, завданої неефективним розслідуванням в межах кримінального провадження, заявником та потерпілим в якому є позивач, має бути здійснено за рахунок держави Україна, яку у цій справі представляли компетентні органи.

Що стосується розміру відшкодування моральної шкоди, то відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Позивач просив стягнути в якості відшкодування моральної шкоди суму коштів в розмірі 1819576 грн. Натомість, визначаючи розмір справедливого, розумного, належного та достатнього грошового відшкодування моральної шкоди суд виходить з того, що в даному випадку мова йде про справедливе та розумне відшкодування і, відповідно, таке відшкодування не має призводити до необґрунтованого збагачення позивача та невиправданої розтрати коштів державного бюджету.

Здійснюючи оцінку адекватності розміру компенсації завданої позивачу моральної шкоди суд бере до уваги обставини, що характеризують особистість позивача, особливості значення для нього результатів досудового розслідування, тривалість досудового розслідування, поведінку позивача. В той же час, суд відхиляє через необґрунтованість доводи позивача про те, що відсутність ефективного досудового розслідування призвела до тяжкого психологічного стану його сина, оскільки судом не встановлено причинно-правового зв`язку між такими подіями. В цьому контексті варто зауважити, що психологічний стан дитини позивача обумовлений існуванням спору між батьками дитини щодо порядку участі у її вихованні дитини, поведінкою батьків та їх вчинками. До того ж, суд звертає увагу, що компенсація позивачу за моральну шкоду, завдану внаслідок незабезпечення державою ефективного захисту його батьківських прав, стягнута з держави рішенням ЄСПЛ у справі «Омельченко проти України» (заява №44158/19, рішення від 23.03.2023р.).

Отже, з урахуванням вказаних позивачем і встановлених судом обставин, характеру спричиненої йому моральної шкоди, виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що визначений позивачем розмір моральної шкоди є непропорційним порівняно із характером спричинених моральних страждань, а тому на користь позивача в якості відшкодування моральної шкоди слід стягнути суму коштів в розмірі 15000грн., що буде належним і достатнім засобом грошової компенсації такої шкоди.

Стосовно обраного позивачем способу захисту його прав, то суд зауважує, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (ч. 2 ст. 2 ЦК).

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що «відповідно до ч. 1 ст. 170 ЦК держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів» (постанови Верховного Суду від 14.09.2022р. у справі № 415/1009/21, від 26.04.2023р. у справі №227/4691/21).

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення коштів в якості відшкодування моральної шкоди в розмірі 15000 грн. з Державного бюджету України.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з того, що в даному випадку судові витрати по справі відсутні, оскільки судовий збір не сплачується на підставі п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», а про наявність інших судових витрат сторони суд не повідомляли у передбаченому законом порядку, а відтак підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5, 11-13, 81, 83, 89, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави Україна, в особі Черкаської обласної прокуратури та в особі Головного Управління Національної поліції у Черкаській області про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 15000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складений 20 червня 2025 року.

Головуючий: В.М. Скляренко