Постанова від 26.06.2025 по справі 160/18189/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2025 року

м. Київ

справа №160/18189/23

адміністративне провадження № К/990/39197/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,

розглянув у порядку письмового провадження без виклику учасників у касаційній інстанції справу № 160/18189/23

за позовом керівника Павлоградської окружної прокуратури Дніпропетровської області до Павлоградського механізованого заводу Державного підприємства «Виробниче об`єднання південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, порушеної за

касаційною скаргою Дніпропетровської обласної прокуратури

на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 липня 2023 року (головуючий суддя Рябчук О.С.),

та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року (колегія суддів у складі головуючого судді Юрко І.В., суддів Білак С.В., Чабаненко С.В.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У липні 2023 року керівник Павлоградської окружної прокуратури Дніпропетровської області в порядку статті 131-1 Конституції України, статті 53 КАС України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру» звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДСНС у Дніпропетровській області), Відділу цивільного захисту та оборонної роботи Павлоградської міської ради до Павлоградського механізованого заводу Державного підприємства «Виробниче об`єднання південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» (далі - відповідач, балансоутримувач), у якому просив:

1.1. визнати протиправною бездіяльність Павлоградського механізованого заводу Державного підприємства «Виробниче об`єднання південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» в частині невжиття заходів щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту - сховища № НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, у відповідності до Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.07.2018 № 579 «Про затвердження вимог з питань використання та обліку фонду захисних споруд цивільного захисту»;

1.2. зобов`язати відповідача привести у стан готовності до використання за призначенням означену захисну споруду цивільного захисту до вищевказаних вимог.

2. На обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та введенням на всій території України воєнного стану, Павлоградською окружною прокуратурою здійснено опрацювання стану додержання вимог законодавства у сфері використання та забезпечення функціонування об`єктів цивільного захисту, розміщених в межах території юрисдикції окружної прокуратури, в результаті чого встановлено порушення вимог законодавства щодо утримання в належному стані споруди цивільного захисту населення - сховища № НОМЕР_1, яке згідно з обліковою документацією перебуває на балансі ПМЗ ДП «ВО ПМЗ імені О.М.Макарова» та рішенням Павлоградської міської ради від 28.09.2022 № 966 включене до фонду захисних споруд міста, а також невжиття уповноваженим органом належних заходів щодо зобов`язання балансоутримувача привести захисну споруду у придатний до використання стан.

2.1. Прокурор зауважив, що за змістом отриманих від Павлоградської міської ради, Відділу цивільного захисту та оборонної роботи Павлоградської міської ради та ГУ ДСНС у Дніпропетровській області означене сховище перебуває в неготовому до використання за призначенням стані вже тривалий час, а саме з 2018 року, що підтверджено відповідними актами оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту, водночас у судовому порядку ГУ ДСНС у Дніпропетровській області не вживалися заходи щодо зобов`язання балансоутримувача цієї захисної споруди ПМЗ ДП «ВО ПМЗ імені О.М.Макарова» привести цю захисну споруду у готовність до використання за призначенням (лист ГУ ДСНС у Дніпропетровській області від 03.07.2023 № 4901-5612/4914), як не вживаються такі дії і самим балансоутримувачем.

2.2. Прокурор наголосив на тому, що невиконання вимог законодавства у сфері цивільного захисту є порушенням державних інтересів та призводить до порушення встановлених державою гарантій по забезпеченню конституційних прав громадян на захист життя, здоров`я та власності, насамперед в умовах збройної агресії проти України. Водночас балансоутримувач, незважаючи на повномасштабну військову агресію, допускає порушення та недотримання вимог законодавства в сфері використання та забезпечення функціонування об`єктів цивільного захисту, не вживає заходів, спрямованих на приведення захисної споруди цивільного захисту у стан, придатний для його використання за цільовим призначенням для укриття людей, мотивуючи свою бездіяльність відсутністю фінансової можливості.

2.3. Обґрунтовуючи підстави представництва інтересів держави прокурором в суді, керівник Слобожанської окружної прокуратури послався на положення частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до якої прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також уразі відсутності такого органу.

2.4. Прокурор звертає увагу на те, що ГУ ДСНС у Дніпропетровській області, як спеціально уповноважений державою орган, знаючи про тривале ігнорування балансоутримувачем вимог щодо приведення протирадіаційного укриття у відповідність до вимог наказу МВС України № 579, відповідних заходів не вживає.

2.5. Ураховуючи суспільну значимість порушених інтересів держави, що полягають у забезпеченні належного цивільного захисту населення в умовах воєнного стану, невжиття заходів до звернення до суду ГУ ДСНС у Дніпропетровській області самостійно, цей позов пред`являється прокурором, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.07.2023, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23.10.2023, позовна заява повернута прокуророві.

3.1. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що законодавством чітко регламентовано порядок забезпечення виконання вимог органів ДСНС про усунення порушень в сфері техногенної та пожежної безпеки саме шляхом звернення органів ДСНС до суду з предметом позову, визначеним статтями 67, 68 Кодексу цивільного захисту України, а не - шляхом покладення обов`язку вжити в межах компетенції заходи, направленні на усунення порушень протипожежної безпеки згідно винесеного припису. Водночас матеріали справи не містять (прокурором не надано) належних та допустимих доказів того, що у даній справі органи ДСНС не мали об`єктивної можливості у законодавчо встановленому порядку звернутися до суду з відповідним позовом про застосування заходів реагування до ПМЗ ДП «ВО ПМЗ імені О.М.Макарова» для усунення виявлених порушень.

3.2. Тож у підсумку на основі правових позицій, викладених Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.10.2019 у справі №320/1724/19, від 09.10.2019 у справі № 0440/4892/18, від 04.10.2019 у справі №804/4728/18, від 26.02.2020 у справі № 804/4458/18, від 27.04.2020 у справі №826/10807/16, від 20.05.2020 у справі № 580/17/20, відповідно до яких звернення до адміністративного суду на виконання владних управлінських функцій передбачає, що така форма реагування має витікати безпосередньо з повноважень цього органу (у певній сфері правовідносин), а право на звернення до суду (з відповідним адміністративним позовом), зміст якого, коли це стосується суб`єкта владних повноважень, прирівнюється до його повноважень, має бути чітко передбачено законом, водночас з урахуванням завдань та функцій прокуратури у правовій державі та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, підстави та порядок звернення прокурора до адміністративного суду в порядку його представництва інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено та окремо від реалізації права на звернення до суду самого суб`єкта владних повноважень, суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурором визначено орган, в особі якого він звернувся до суду з цим позовом, який не має права на звернення до суду з цим позовом, а тому наявні підстави для повернення прокурору позовної заяви відповідно до пункту 7 частини четвертої статті 169 КАС України через відсутність підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції

4. Не погодившись із означеними судовими рішеннями, Дніпропетровська обласна прокуратура звернулася до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою, де просить ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.07.2023 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23.10.2023 скасувати, а справу № 160/18189/23 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

4.1. На обґрунтування касаційної скарги прокурор посилався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спірних правовідносин норм процесуального права та неправильне застосування норми матеріального права.

4.2. Так, на переконання касатора, судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VІІ (далі - Закон № 1697-VІІ) та статті 53 КАС України, якими передбачено право прокурора на звернення до суду за захистом інтересів держави, а саме без урахування висновку Великої Палати Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 15.05.2019 у справі № 820/4717/16, у якій Велика Палата виснувала, що звернення прокурора із позовом про спонукання балансоутримувачів до приведення в належний стан і готовність до використання за призначенням захисних споруд цивільного захисту обумовлені реалізацією прокурором передбачених КАС України та Законом №1697-VІІ повноважень щодо захисту інтересів держави і спрямовані на усунення порушень законодавства у сфері обороноздатності держави, у тому числі на забезпечення захисту мирного населення, особливо у питаннях підтримання колективних засобів захисту, якими є захисні споруди та інші місця можливого перебування людей, для збереження їх життя та здоров`я в разі військової агресії.

4.3. На підставі зазначеного прокурор доводив, що внаслідок неправильного застосування положень частин четвертої та п`ятої статті 53 КАС України суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність у державного органу права на звернення до суду із позовом про спонукання усунути порушення вимог пожежної безпеки не може бути підставою представництва інтересів такого органу в суді прокурором.

4.4. Касатор підкреслив, що суди попередніх інстанцій навели основні завдання та повноваження ДСНС, відповідно до Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1052 від 16.12.2015, у тому числі, щодо здійснення контролю за готовністю захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням (підпункт 6 пункту 4 Положення), та послалися на положення статті 67 Кодексу цивільного захисту України (далі - КЦС України), яка була виключена Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування повноважень між центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту» від 21.04.2022, без надання оцінки та врахування змін, внесених до пункту 48 статті 17-1 вищевказаного Кодексу, щодо можливості звернення органів ДСНС до суду з будь-яким позовом в межах повноважень, визначених законом.

4.5. У цьому зв`язку прокурор звертав увагу Суду на те, що на момент розгляду цієї справи в суді законодавцем розширено повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту щодо звернення до адміністративного суду та закріплено право на звернення з позовами з інших підстав, окрім тих, що прямо визначені пунктом 48 статті 17-1 КЦЗ України, проте суди попередніх інстанцій на зазначені обставини уваги не звернули та протиправно повернули позов прокурору.

4.6. Наголошуючи на суспільній значимості порушених інтересів держави, що полягають у забезпеченні належного цивільного захисту населення в умовах воєнного стану, невжиття ГУ ДСНС у Дніпропетровській області заходів самостійного звернення до суду, прокурор доводив, що захист прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах безумовно становить підвищений державний інтерес та є надзвичайним виключним випадком для представництва інтересів держави, а тому цей позов пред`явлено прокурором, аби такі інтереси держави не залишалися незахищеними.

5. Протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями справа № 160/18189/23 для розгляду цієї справи визначена колегія суддів у складі Губська О.А. (головуючий суддя), Білак М.В., Мацедонська В.Е.

6. Ухвалою Суду від 07.12.2023 відкрито касаційне провадження за цією касаційною скаргою.

7. Ухвалою Суду від 30.04.2024 зупинено провадження у справі № 160/18189/23 до набрання законної сили рішенням об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 260/4199/22.

8. У зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Губської О.А., яка входить до складу постійної колегії суддів, що унеможливлює її участь у розгляді касаційних скарг, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 10.12.2024 № 1376/0/78-24 визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., судді Соколов В.М., Загороднюк А.Г.

9. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 12.12.2024 справу № 160/18189/23 прийнято до свого провадження.

10. Ухвалою Суду від 30.01.2025 поновлено провадження у справі № 160/18189/23.

11. Ухвалою Суду від 20.06.2025, закінчено підготовчі дії та призначено зазначену касаційну скаргу до розгляду у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами у відповідності до вимог статей 340 та 345 КАС України.

Позиція інших учасників справи

12. Не погодившись із доводами касаційної скарги ПМЗ ДП «ВО ПМЗ імені О.М.Макарова» подав до Суду письмовий відзив, за змістом якого просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

13. Офісом Генерального прокурора подані письмові пояснення (вхідний реєстраційний № К/990/39197/23-Д2 від 06.03.2024), за змістом яких наголошено, що у системі заходів цивільного захисту населення відведено створенню та функціонуванню колективних засобів захисту, призначених для убезпечення широкого кола людей від впливу шкідливих та небезпечних факторів, що виникають унаслідок надзвичайних ситуацій, воєнних дій або терористичних актів. Своєю чергою, до колективних засобів захисту, відповідно до статті 32 КЦЗ України, належать захисні споруди цивільного захисту - сховища та протирадіаційні укриття.

13.1. Офіс Генерального прокурора зауважив, що відповідно до пункту 16 частини другої статті 17-1, частини п`ятнадцятої статті 32, статей 65, 66 КЦЗ України, пункту 12 Порядку № 138, пунктів 1, 3, 4, 7 Положення № 1052 ДСНС є органом, який уповноважений діяти від імені держави у сфері цивільного захисту населення, невід`ємною частиною якого є реалізація його повноважень щодо здійснення контролю за станом належного утримання захисних споруд цивільного захисту, їх готовністю до використання за призначенням, оскільки вони є важливим елементом національної безпеки України та необхідною складовою її обороноздатності, а тому згідно з наведеними нормами до повноважень ДСНС належить захист публічного інтересу у сфері цивільного захисту населення. Пунктом 5 Указу Президента України № 64 від 22.02.2022 «Про введення воєнного стану» постановлено ДСНС невідкладно разом з обласними, Київською міською державними адміністраціями, іншими державними органами, установами, підприємствами, організаціями всіх форм власності привести єдину державну систему цивільного захисту, її функціональні та територіальні підсистеми у готовність до виконання завдань за призначенням в особливий період.

13.2. У цьому зв`язку Офіс Генерального прокурора підкреслив, що прокуратурою встановлено тривале невиконання балансоутримувачем обов`язку щодо утримання захисної споруди цивільного захисту - сховища № НОМЕР_1- у належному стані, у тому числі після введення воєнного стану на території України, проте ГУ ДСНС в Дніпропетровській області не вживало заходів задля зобов`язання балансоутримувача привести цю захисну споруду у стан готовності шляхом звернення до суду з відповідним позовом. Таким чином, на переконання Офісу, у цій справі прокурор набув повноважень на представництво держави в особі ГУДСНС у Дніпропетровській області.

13.3. З огляду на Закон України від 06.10.2022 № 2655-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перших кроків дерегуляції бізнесу шляхом страхування цивільної відповідальності», який набрав чинності 29.10.2022, до пункту 48 частини другої статті 17-1 КЦЗ України внесено зміни й передбачено, зокрема, право центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту та його територіальних органів, звертатися до адміністративного суду з інших підстав, визначених законом, Офіс Генерального прокурора вважає, що таким чином з 29.10.2022 уточнено повноваження органів ДСНС на звернення до суду з позовами, чим фактично усунуто спірність питання у подібних правовідносинах, а тому судами має застосовуватися широкий підхід до визначення права суб`єкта владних повноважень подавати позови, якщо таке право безпосередньо не передбачено КАС України. У зв`язку з наведеним Офіс акцентував увагу Суду на тому, що висновки Верховного Суду , викладені у постановах від 03.08.2023 у справі № 260/4120/22, від 11.08.2023 у справі № 560/10015/22 та від 05.09.2023 у справі № 260/4044/22 щодо відсутності повноважень у органів ДСНС на звернення до суду з позовами такої категорії, не підлягають застосуванню у правовідносинах, які виникли після 29.10.2022 (з набранням чинності законодавчих норм щодо розширення повноважень ДСНС на звернення до суду), та суперечать правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 15.05.2019 у справі № 820/4717/16, від 30.01.2019 у справі № 826/2793/18, від 06.02.2019 у справі № 810/3046/17, від 13.02.2019 у справі № 810/2763/17.

14. ГУ ДСНС у Дніпропетровській області та Відділ цивільного захисту та оборонної роботи Павлоградської міської ради, будучи належним чином повідомленими про відкриття касаційного провадження у цій справі, правом приєднатися до касаційної скарги чи подати свої письмові пояснення не скористалися, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанції в касаційному порядку.

Висновки Верховного Суду, оцінка висновків судів попередніх інстанцій, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

15. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Водночас згідно із частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

16. За приписами частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

17. Спірним питанням на стадії касаційного провадження у цій справі є наявність або відсутність у керівника Павлоградської окружної прокуратури Дніпропетровської області права звернення до суду в інтересах держави в особі ГУ ДСНС у Дніпропетровській області із позовом до ПМЗ ДП «ВО ПМЗ імені О.М.Макарова» (балансоутримувача) про зобов`язання вчинити дії, зокрема шляхом приведення у стан готовності захисної споруди з метою використання її за призначенням.

18. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної інстанції за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.

19. Відповідно до частини першої статті 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.

20. Згідно з частинами другою статті 46 КАС України позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень.

Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом (частина четверта статті 46 КАС України).

21. Частинами третьою-п`ятою статті 53 КАС України визначено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

22. Правовий статус прокурора визначено Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру».

23. Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

24. Стаття 131-1 Конституції України вказує зокрема на те, що за новим українським конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя та змінено характер її діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення.

25. Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII (у редакції, чинній на момент звернення прокурора із цим позовом до суду, далі - Закон № 1697-VII), відповідно до частини першої статті 23 якого представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

26. Відповідно до частини першої статті 23 Закону № 1697-VII представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

27. Згідно з частиною третьою статті 23 Закону № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

28. Частиною четвертою статті 23 Закону № 1697-VII визначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

29. Частиною четвертою статті 53 КАС України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

30. Після відкриття провадження у цій справі Верховний Суд вже викладав висновки щодо застосування норм статті 23 Закону № 1697-VII та статті 53 КАС України стосовно права прокурора на звернення до суду в інтересах держави у контексті необхідності врахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 820/4717/16 у подібних правовідносинах, зокрема у постановах від 23.01.2025 у справі № 520/16197/23, від 24.01.2025 у справах № 520/30126/23 та № 520/13228/23, № 400/9970/23, від 30.01.2025 у справі №420/22304/23, від 31.01.2025 № 320/3128/23, від 06.02.2025 у справі № 160/18617/23, від 03.03.2025 у справі № 260/4199/22, від 20.03.2025 у справі № 520/16196/23, від 02.04.2025 у справі № 160/17789/22, від 05.06.2025 у справі № 520/16180/23, від 31.03.2025 у справі № 320/789/23 та багатьох інших. Практика Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних справах, є релевантними до обставин цієї справи. Колегія суддів не бачить підстав для відступу від цих висновків, уважає їх застосовними до обставин цієї справи і надалі зауважує таке.

31. Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що прокурор, з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій має право звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів громадянина чи держави, але не на загальних підставах, а тільки тоді, коли для цього існують виняткові умови та в порядку визначеному законом.

32. Із змісту частини третьої статті 23 Закону №1697-VII випливає, що однією з умов виникнення у прокурора права на звернення до суду в інтересах держави є наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а іншою - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

33. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту інтересів держави або здійснює їх неналежно.

34. Таке «не здійснення захисту» полягає в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень: він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

35. Водночас «здійснення захисту неналежним чином» полягає в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

36. Проте «неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їхнього захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

37. У другому випадку законодавчо обумовлено, що має бути відсутнім орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

38. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99, «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

39. Проте у кожному випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

40. Представництво інтересів держави прокурором в суді не повинно мати на меті підміну суб`єкта виконання владних управлінських функцій, а спонукати до виконання у разі неналежного виконання таких функцій суб`єктом владних повноважень, якого представлятиме прокурор в суді.

41. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

42. Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень у належний спосіб, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону, не здійснює захисту або робить це неналежно, або такий орган взагалі відсутній.

43. Враховуючи викладене, з урахуванням завдань та функцій прокуратури у правовій державі та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, підстави та порядок звернення прокурора до адміністративного суду в порядку його представництва інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено та окремо від реалізації права на звернення до суду самого суб`єкта владних повноважень.

44. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 19.07.2018 у справі № 822/1169/17, від 13.05.2021 у справі № 806/1001/17 та Великою Палатою Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

45. У справі, що розглядається, керівник Павлоградської окружної прокуратури Дніпропетровської області звернувся до окружного адміністративного суду з позовом в інтересах держави в особі ГУ ДСНС у Дніпропетровській області, який є територіальним органом ДСУНС, уповноваженим на забезпечення реалізації державної політики у сферах цивільного захисту, техногенної та пожежної безпеки, та Відділу цивільного захисту та оборонної роботи Павлоградської міської ради.

46. З матеріалів справи слідує, що звернення Павлоградської окружної прокуратури Дніпропетровської області до суду з цим позовом обґрунтовано бездіяльністю ГУ ДСНС у Дніпропетровській області, яка полягає у невжитті уповноваженим органом належних заходів щодо зобов`язання балансоутримувача привести захисну споруду у стан готовності до використання.

47. У позовній заяві прокурор зазначив, що ГУ ДСНС у Дніпропетровській області, як спеціально уповноважений державою орган, який мав би бути позивачем у цій справі, знаючи про тривале (починаючи з 2018 року) ігнорування балансоутримувачем вимог щодо приведення сховища № НОМЕР_1 у стан готовності за призначенням, відповідних заходів не вживає, тобто не виконує своїх функцій та, відповідно, не здійснює захисту інтересів держави, а тому з вказаним позовом звертається саме прокурор в інтересах ГУ ДСНС у Дніпропетровській області як позивача у цій справі, щоб інтереси держави, які полягають у забезпеченні належного цивільного захисту населення в умовах воєнного стану, не залишилися незахищеними.

48. У контексті наведеного першочергового значення набуває питання, чи наділено ГУ ДСНС у Дніпропетровській області належним обсягом компетенції, що дозволяє йому набути статусу позивача у цій справі.

49. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

50. Принцип законності вимагає, щоб органи державної влади мали дозвіл на вчинення певних дій та в наступному діяли виключно в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України.

51. Таким чином, участь органів державної влади в судовому процесі пов`язана саме з їх компетенцією в здійсненні їх повноважень.

52. Відносини, пов`язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, пожеж та інших небезпечних подій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту, та визначає повноваження Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів державної влади, що не входять до системи центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування регулюються Кодексом цивільного захисту України від 02.10.2012 № 5403-VI (у редакції, чинній на момент звернення до суду із цим позовом, далі - КЦЗ України).

53. Статтею 17-1 КЦЗ України визначені повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, яким є Державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) (пункт 1 Положення про Державну службу з надзвичайних ситуацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 № 1052, у редакції, чинній на момент звернення до суду із цим позовом), який здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 цього ж Положення, частина 3 статті 17-1 КЦЗ України).

54. Згідно з частиною другою статті 17-1 КЦЗ України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, серед іншого:

здійснює державний нагляд (контроль) у сфері пожежної та техногенної безпеки щодо виявлення та запобігання порушенню вимог законодавства органами та суб`єктами господарювання, аварійно-рятувальними службами, іншими юридичними особами;

звертається до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, у разі якщо такі порушення створюють загрозу життю та/або здоров`ю людей;

перевіряє стан дотримання вимог законодавства у сфері цивільного захисту та складає відповідні акти;

подає Раді міністрів Автономної Республіки Крим, центральним та місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування інформацію про юридичних та фізичних осіб, винних у порушенні вимог законодавства у сфері цивільного захисту.

55. Статтею 18 КЦЗ України визначені повноваження інших центральних органів виконавчої влади у сфері цивільного захисту, до яких віднесено Міністерство внутрішніх справ України (МВС), яке є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики, зокрема, у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності (пункт 1 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 № 878, у редакції, чинній на момент звернення до суду із цим позовом).

56. Згідно з частиною першою статті 18 КЦЗ України до повноважень інших центральних органів виконавчої влади у сфері цивільного захисту належить, серед іншого:

забезпечення цивільного захисту у сфері суспільного життя, в якій реалізує державну політику відповідний орган виконавчої влади;

здійснення заходів щодо захисту населення і територій під час надзвичайних ситуацій;

визначення за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування загальної потреби у захисних спорудах цивільного захисту для суб`єктів господарювання, що належать до сфери їх управління;

організація здійснення заходів щодо створення, утримання та використання фонду захисних споруд цивільного захисту суб`єктів господарювання, що належать до сфери їх управління;

організація обліку фонду захисних споруд цивільного захисту суб`єктів господарювання, що належать до сфери їх управління, та захисних споруд цивільного захисту державної власності, що перебувають на балансі суб`єктів господарювання приватної форми власності;

організація проведення технічної інвентаризації фонду захисних споруд цивільного захисту суб`єктів господарювання, що належать до сфери їх управління.

виключення за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, сховищ та протирадіаційних укриттів з фонду захисних споруд цивільного захисту.

57. Частиною першою статті 19 КЦЗ України визначені повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій у сфері цивільного захисту, до яких, крім іншого, віднесено:

забезпечення цивільного захисту на відповідній території;

взаємодія з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, щодо виконання завдань цивільного захисту;

організація виконання вимог законодавства щодо створення, використання, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту;

визначення потреби фонду захисних споруд цивільного захисту;

планування та організація роботи з дообладнання або спорудження в особливий період підвальних та інших заглиблених приміщень для укриття населення;

прийняття рішень про подальше використання захисних споруд цивільного захисту державної та комунальної власності;

організація обліку фонду захисних споруд цивільного захисту;

здійснення контролю за утриманням та станом готовності захисних споруд цивільного захисту;

організація проведення технічної інвентаризації захисних споруд цивільного захисту, виключення їх за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, з фонду таких споруд.

58. Частиною першою статті 19 КЦЗ України визначені повноваження органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту до яких, крім іншого, віднесено:

забезпечення цивільного захисту на відповідній території;

взаємодія з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, щодо виконання завдань цивільного захисту;

організація виконання вимог законодавства щодо створення, використання, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту;

планування та організація роботи з дообладнання або спорудження в особливий період підвальних та інших заглиблених приміщень для укриття населення;

прийняття рішень про подальше використання захисних споруд цивільного захисту державної та комунальної власності у разі банкрутства (ліквідації) суб`єкта господарювання, на балансі якого вона перебуває, та безхазяйних захисних споруд;

організація обліку фонду захисних споруд цивільного захисту;

здійснення контролю за утриманням та станом готовності захисних споруд цивільного захисту;

організація проведення технічної інвентаризації захисних споруд цивільного захисту, виключення їх за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, з фонду захисних споруд цивільного захисту.

59. До завдань і обов`язків суб`єктів господарювання у сфері цивільного захисту частиною першою статті 20 КЦЗ України віднесено, зокрема:

забезпечення виконання заходів у сфері цивільного захисту на об`єктах суб`єкта господарювання;

забезпечення дотримання вимог законодавства щодо створення, зберігання, утримання, використання та реконструкції захисних споруд цивільного захисту;

здійснення обліку захисних споруд цивільного захисту, які перебувають на балансі (утриманні).

60. Отже КЗС України передбачено функціонування єдиної державної системи цивільного захисту, яка, за визначенням Положення про єдину державну систему цивільного захисту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.01.2014 № 11, є сукупністю органів управління, сил і засобів центральних та місцевих органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, виконавчих органів рад, підприємств, установ та організацій, що забезпечують реалізацію державної політики у сфері цивільного захисту.

61. Відповідно до частини восьмої статті 32 КЦЗ України утримання захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням здійснюється їх власниками, користувачами, юридичними особами, на балансі яких вони перебувають (у тому числі споруд, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації), за рахунок власних коштів.

62. Контроль за створенням фонду захисних споруд цивільного захисту, готовністю його об`єктів до використання за призначенням забезпечує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, та його територіальні органи спільно з місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом (частина п`ятнадцята статті 32 Кодексу цивільного захисту України).

63. Згідно з пунктом 3 «Порядку створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.03.2017 № 138, балансоутримувачі захисних споруд - власники, користувачі, юридичні особи, на балансі яких перебувають захисні споруди (у тому числі споруди, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації)

64. Утримання фонду захисних споруд у готовності до використання за призначенням здійснюється їх балансоутримувачами (пункт 9 Порядку № 138).

65. Здійснення контролю за готовністю захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням забезпечує ДСНС разом з відповідними центральними органами виконавчої влади, місцевими держадміністраціями та органами місцевого самоврядування відповідно до вимог законодавства (пункт 12 Порядку № 138).

66. Частиною першою статті 47 КЦЗ України передбачено, що державний нагляд (контроль) з питань цивільного захисту здійснюється за додержанням та виконанням вимог законодавства у сферах техногенної та пожежної безпеки, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру, за діяльністю аварійно-рятувальних служб, а також у сфері промислової безпеки та гірничого нагляду, поводження з радіоактивними відходами відповідно до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», цього Кодексу та інших законодавчих актів.

67. Пунктом 48 частини другої статті 17-1 КЦЗ України в редакції Закону України від 06.10.2022 № 2655-ІХ встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, звертається до адміністративного суду щодо допущення уповноважених осіб до проведення планових або позапланових перевірок (у разі їх недопущення з інших, ніж передбачені Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»), а також щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, у разі якщо такі порушення створюють загрозу життю та/або здоров`ю людей, з інших підстав, визначених законом.

68. На відміну від попередньої редакції КЦЗ України, якою було передбачено право ДСНС, як суб`єкта владних повноважень при застосуванні своєї компетенції на звернення до суду виключно з позовами про застосування заходів реагування, у новій редакції законодавець розширив перелік випадків, за яких ДСНС має право на звернення до суду.

69. Зокрема, у пункті 48 частини другої статті 17-1 КЦЗ України вжито формулювання «з інших підстав, визначених законом».

70. За змістом доводів касатора, саме із цим формулюванням прокурор пов`язує свій ключовий аргумент щодо наявності у ДСНС, як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, права на звернення до суду з вимогами про зобов`язання балансоутримувача вжити заходи щодо приведення в належний технічний стан захисної споруди цивільного захисту.

71. Водночас Верховний Суд вважає такі доводи скаржника помилковими, оскільки ДСНС, як суб`єкт владних повноважень, при застосуванні своєї компетенції, має право на звернення до суду виключно з підстав, визначених законом (пункт 5 частини п`ятої статті 46 КАС України).

72. Натомість, ні положеннями КЦЗ України, ні іншими законами України не встановлено додаткових підстав для звернення Державної служби України з надзвичайних ситуацій до адміністративного суду з питань щодо належного виконання нею своїх повноважень, окрім тих, які визначені законом.

73. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 24.01.2025 у справі № 400/9970/23 та від 06.02.2025 у справах № 160/18617/23, № 320/11439/22 та інших.

74. Крім того, у постанові від 23.01.2025 у справі № 520/16197/23, Верховний Суд, аналізуючи положення пункту 48 частини другої статті 17-1 КЦЗ України в редакції Закону України від 06.10.2022 № 2655-ІХ, підкреслив, що коло правовідносин, у яких територіальний орган ДСНС може бути позивачем, хоча і розширилось, тобто перестало бути виключним, проте потребує чіткої кореляції із положенням закону, який би передбачив відповідний випадок, за якого ДСНС може подати до суду позовну заяву. Іншими словами, у чинній редакції пункту 48 частини другої статті 17-1 КЦЗ України окреслена прив`язка правової підстави звернення до суду із нормою закону, і лише за її наявності ДСНС може набути статусу позивача.

75. Проаналізувавши чинне законодавство щодо обсягу повноважень ДСНС, Верховний Суд у зазначеній постанові дійшов висновку, що законодавець у відповідних профільних нормативно-правових актах не наділив ДСНС правом на звернення до суду із позовом щодо приведення у стан готовності захисних споруд та відповідно правом на оскарження бездіяльності балансоутримувачів щодо допущеного неналежного стану таких захисних споруд.

76. З огляду на викладене, Державна служба України з надзвичайних ситуацій та її територіальні органи не наділені повноваженнями щодо звернення до адміністративного суду з позовними вимогами про зобов`язання щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисних споруд цивільного захисту у якості позивача.

77. Отже, на підставі викладеного суд касаційної інстанції констатує, що оскільки законодавчими положеннями не передбачено право ГУ ДСНС у Дніпропетровській області на звернення до суду із заявленими позовними вимогами, цей орган не може бути позивачем у цій справі.

78. З огляду на викладене прокурор у позовній заяві визначив орган, в особі якого він звернувся до суду та захищає інтереси держави, який не має самостійного права на звернення із цим позовом, тобто не може набути статусу позивача.

79. Не змінює цього факту і та обставина, що реалізація контролюючих функцій органами ГУ ДСНС у Дніпропетровській області фактично була обмежена проведенням перевірок (постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2022 №303).

80. Відповідно до пункту 7 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

81. Таким чином, суди попередніх інстанцій, з`ясувавши, що керівник Павлоградської окружної прокуратури Дніпропетровської області в особі ГУ ДСНС у Дніпропетровської області не має права на звернення до суду із вказаним позовом, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви позивачу.

82. Посилання скаржника на те, що судом апеляційної інстанції не враховано правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 15.05.2019 у справі № 820/4717/16 за позовом керівника Харківської місцевої прокуратури № 5 в інтересах держави в особі ГУ ДСУНС у Харківській області про зобов`язання відповідача привести захисну споруду цивільного захисту (сховище) у належний стан, придатний для використання за цільовим призначенням (готовність до укриття населення) Суд вважає помилковим, з огляду на таке.

83. По-перше, як слідує з ухвали Верховного Суду від 29.11.2018 у справі № 820/4717/16 та постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у цій же справі, на яку посилається скаржник, вказаний спір був переданий на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС України - через оскарження судового рішення з підстав порушення правил предметної підсудності.

84. Велика Палата Верховного Суду, розглянувши справу погодилася з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

85. По-друге, Велика Палата Верховного Суду розглянула касаційну скаргу в межах касаційного оскарження, які не охоплювали спірність підстав звернення прокурора в інтересах держави.

86. По-третє, на момент звернення прокурора з позовом в інтересах держави у справі № 820/4717/16, діяльність органів прокуратури була врегульована розділом VII (статті 121 - 123) Конституції України (на час подання цього позову розділом VIIІ, стаття 131-1) та статтею 23 Закону №1697-VII, яка відрізняється від діючої редакції цієї статті, на момент звернення прокурора із цим позовом.

87. Також необхідно зазначити, що правова позиція у справі № 820/4717/16 була сформована Великою Палатою Верховного Суду з урахуванням положень статті 67 КЦЗ України, яка на час звернення з цим позовом утратила чинність на підставі Закону України від 21.04.2022 № 2228-IX.

88. Беручи до уваги наведене, а також враховуючи, що фактичні обставини у справі № 820/4717/16 та їх нормативне регулювання є відмінними від цієї справи, колегія суддів вважає, що висновки суду у справі № 820/4717/16 не є релевантними до цієї справи.

89. Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 06.02.2025 у справі № 160/18617/23, від 27.02.2025 у справах № 160/22822/23, № 520/25873/23, №160/22822/23, № 260/9749/23.

90. Поруч із цим варто зауважити, що Велика Палата Верховного Суду, повертаючи цю справу [260/4199/22] на розгляд колегії ухвалою від 02.11.2023, підкреслила, що у справі № 820/4717/16, вказуючи на публічно-правовий характер спору за участю прокурора, який звернувся до суду на реалізацію повноважень щодо захисту інтересів держави, пов`язаного з усуненням порушень законодавства у сфері обороноздатності держави, у тому числі із забезпеченням захисту мирного населення, не вирішувала питання щодо наявності в ДСНС повноважень на самостійне подання до суду відповідного позову, зокрема й у розумінні пункту 48 частини другої статті 17-1 КЦЗ України.

91. Відтак, доводи заявника касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, прийняття оскаржуваних судових рішень без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у зазначених у касаційній скарзі постановах, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду судових рішень у цій справі.

92. Водночас заслуговують на увагу доводи скаржника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин КЦЗ України у редакції, чинній до 29.10.2022, хоч на час звернення прокурора до суду цей Кодекс діяв уже в редакції Закону України від 06.10.2022 № 2655-ІХ.

93. За правилами частини другої статті 350 КАС України не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

94. На думку Верховного Суду, допущена судами помилка у застосуванні КЦЗ України не призвела до неправильного вирішення справи та підстави для скасування оскаржуваних рішень відсутні, то достатнім буде змінити судові рішення у їх мотивувальних частинах.

95. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

96. Згідно із частиною четвертою статті 351 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

97. Враховуючи вищевикладене Суд уважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, а оскаржувані ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції змінити шляхом викладення їх мотивувальних частин у редакції цієї постанови.

98. З огляду на результат касаційного розгляду справи, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури задовольнити частково.

2. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 липня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М.Соколов