Постанова від 26.06.2025 по справі 910/9904/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" червня 2025 р. м.Київ Справа№ 910/9904/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Сибіги О.М.

Гончарова С.А.

за участю секретаря судового засідання Яценко І.В.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 13.01.2025

у справі № 910/9904/24 (суддя Полякова К.В.,)

за позовом Фізичної особи-підприємця Олійник Наталії Михайлівни

до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"

про стягнення 78300,28 грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Фізична особа-підприємець Олійник Наталія Михайлівна звернулася до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про стягнення 78300,28 грн. пені, нарахованої за період з 01.10.2022 до 16.05.2024 на підставі пункту 12 статті 86 Закону України "Про платіжні послуги".

Короткий зміст заперечень проти позову

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що позивач помилково та необґрунтовано як на підставу стягнення пені, посилається на норми ст. 86 Закону України "Про платіжні послуги", так як судом у справі № 910/693/23 зроблено висновок та встановлено підстави стягнення пені за статтею 37 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні". Також позивач помилково визначає, що в діях відповідача мало місце порушення декількох різних зобов`язань перед позивачем, та двічі застосовує відповідальність одного й того ж самого виду - пені. Одночасно відповідач наголосив, що позивачем пропущено строки позовної давності щодо стягнення пені.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.01.2025 у справі №910/9904/24 позовні вимоги фізичної особи-підприємця Олійник Наталії Михайлівни - задоволено частково: присуджено до стягнення з Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на користь фізичної особи-підприємця Олійник Наталії Михайлівни 78 181 (сімдесят вісім тисяч сто вісімдесят одну) грн. 29 коп. пені, а також 3023 (три тисячі двадцять три) грн. 40 коп. витрат по сплаті судового збору.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що:

- до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина 12 статті 86 Закону України "Про платіжні послуги";

- матеріалами справи підтверджується, що відповідачем сплачено 16.05.2024 на рахунок позивача грошові кошти в сумі 153386,66 грн. у межах виконавчого провадження № 74074649 із примусового виконання рішення суду у справі № 910/693/23;

- таким чином, позивачем нараховано на суму 114690 грн. за період із 01.10.2022 до 16.05.2024 пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ у загальній сумі 78300,28 грн.;

- день виконання зобов`язання не включається до періоду прострочення, у зв`язку з чим пеня підлягає на нарахуванню за період до 15.05.2024 включно, і яка за арифметичним перерахунком складає 78 181,29 грн.;

- строк позовної давності за пред`явленими позовними вимогами про стягнення пені - не сплив, а тому підстави для застосуванян позовної давності у один рік - відсутні.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 13.01.2025 у справі №910/9904/24, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову фізичної особи-підприємця Олійник Наталії Михайлівни.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішенням у справі 910/693/23 судами раніше, вже було встановлено провину Банку перед позивачем, та стягнуто пеню, саме на підставі статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», а не на підставі п. 12. ст. 86 Закону України "Про платіжні послуги" на яку посилається позивач в своєму позові та суд в оскаржуваному рішенні. Таким чином, позивач помилково та необгрунтованно, як на підставу стягнення пені, посилається на норми ст. 86 Закону України "Про платіжні послуги", так як судом вже було зроблено висновок та встановлено підстави стягнення пені за іншим законодавством.

Також, скаржник наголошував, що в даному випадку, судами вже було встановлено, що обставини переказу коштів в даній справі, відносяться саме до неналежного переказу, який відбувся з вини ініціатора переказу, що не є платником, а не до неакцептованої платіжної операції, яка виконана надавачем платіжних послуг платника на підставі наданої ініціатором платіжної інструкції без отримання згоди платника.

Скаржник посилався на те, що відповідно до п. 6 ст. 86 Закону України "Про платіжні послуги", надавач платіжних послуг у разі порушення строків виконання платіжних операцій, передбачених цим Законом або договором про надання платіжних послуг, зобов`язаний сплатити користувачу пеню в розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше 10 відсотків суми платіжної операції, якщо інший розмір пені не обумовлений договором про надання платіжних послуг.

Отже, лише у випадку доведення позивачем своїх вимог відносно порушення Банком строків виконання платіжних операцій, передбачених цим Законом або договором про надання платіжних послуг, можливе застосування відповідальності у вигляді нарахування пені - виключно на підставі ст. 86 Закону України "Про платіжні послуги". В свою чергу, позивач безпідставно, не враховуючи Закон України «Про платіжні послуги», не довівши саме своїх вимог відносно порушення Банком строків виконання платіжних операцій, просить стягнути з банку 78300,28 гривень, що в свою чергу, навіть при обгрунтуванні позовних вимог не може перевищувати 10% суми платіжної операції, тобто 11469 грн. Судом першої інстанції незаконно повторно притягнуто відповідача до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Також, скаржник зазначав, що судом першої інстанції не враховано що позивачем пропущено строки позовної давності щодо стягнення пені.

Короткий зміст заперечень проти апеляційної скарги

14.03.2025 через канцелярію суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду у відповідності до ст. 2, 119, 263 Господарського процесуального кодексу України, в якому останній просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а суду першої інстанції - залишити без змін.

В обгрунтування відзиву на апеляційну скаргу, позивач посилався на те, що судом першої інстанції обгрунтовано враховано необхідність застосування пені на підставі пункту 12 статті 86 Закону України "Про платіжні послуги", жодні підстави для притягнення до подвійної відповідальності - відсутні.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.02.25, апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2025 у справі №910/9904/24, передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді - Станік С.Р., суддів: Сибіга О.М., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/9904/24.

10.02.2025 до Північного апеляційного господарського суду з суду першої інстанції надійшли матеріали справи №910/9904/24.

Ухвалою Північного апеляційного суду від 13.02.2025 апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2025 у справі № 910/9904/24 - залишено без руху та роз`яснено скаржнику право усунути недоліки, подавши до Північного апеляційного господарського суду:

- докази доплати судового збору в повному обсязі, а саме в розмірі 3633 грн. 60 коп. у справі №910/9904/24.

24.02.2025 через підсистему "Електронний суд" від Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої останнім долучено: квитанцію до платіжної інструкції на переказ готівки #ZZ426B28DH від 06.02.2025 про оплату судового збору у розмірі 4542 грн. 00 коп.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2025 відкрито апеляційне провадження у справі №910/9904/24 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2025, розгляд справи №910/9904/24 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2025 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Усі процесуальні документи у справі направлені та отримані учасниками спору в електронні кабінети в системі «Електронний суд».

Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.

Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав в умовах існуючого воєнного стану, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3, 64 Конституції України та ст. 2, 11 Господарського процесуального кодексу України.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, і що перевірено судом пеляційної інстанції, Відповідно до довідки Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" від 03.06.2021 Фізичній особі-підприємцю Олійник Наталії Михайлівні 24.03.2021 відкрито в АТ КБ «Приватбанк» поточний рахунок у гривні.

У зв`язку з тим, що відповідачем було неналежно проведені відповідні заходи забезпечення безпеки рахунків клієнта банку та допущено неналежного користувача до застосунку "Приват24", незаконно розблоковано "Приват24", а також неналежно проінформовано клієнта про несанкціоновані дії невстановлених осіб, що призвели до порушення прав позивача, результатом якого стало викрадення грошових коштів з рахунку НОМЕР_1 на загальну суму 114690,00 грн., позивач зверталася до суду з відповідним позовом.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 у справі № 910/693/23, позов фізичної особи-підприємця Олійник Наталії Михайлівни задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" на користь Фізичної особи-підприємця Олійник Наталії Михайлівни грошові кошти у розмірі 114690 грн., пеню у розмірі 36012,66 грн. та судовий збір у розмірі 2684 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.12.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 у справі № 910/693/23 залишено без змін.

Як установлено судом у межах справи № 910/693/23, 09.02.2022 позивачка звернулася до відділення АТ КБ "ПриватБанк", яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Миколайчука, 13А, повідомивши співробітника банку про викрадення мобільного телефону з сім карткою НОМЕР_2 , на якій зареєстровано фінансовий номер і до якого прив`язано доступ до рахунків, "Приват24" та наявних у телефоні персональних даних позивачка попрохала заблокувати всі її банківські картки, поточний рахунок приватного підприємця НОМЕР_1 , на якому зберігались кошти, отримані в ході підприємницької діяльності, та доступ у застосунку "Приват24". Однак, 16.02.2022 позивачка, отримавши доступ до застосунку "Приват 24" зі свого робочого комп`ютера виявила, що з її поточного рахунку, відкритого нею як фізичною особою-суб`єктом підприємницької діяльності Олійник Наталією Михайлівною - НОМЕР_1 , на якому знаходилось 177 364 гривні 67 коп., було перераховано по різним транзакціям 177 290 гривень 00 коп., а залишок становить 74 гривні 67 коп. Так, "ПриватБанк" був вчасно повідомлений про те, що телефон з фінансовим номером та доступом до "Приват24" і особистими даними було викрадено, заблокував доступ до рахунків по її особистій заяві, але вже через 6 хвилин після блокування, незважаючи на всю систему безпеки АТ КБ "ПриватБанк", яка мала забезпечити збереження грошових коштів позивачки, розміщених на банківських рахунках, банком без її фізичної присутності та перевірки особи були зняті всі заборони та надано доступ до управління рахунками шахраям. Також 10 лютого 2022 року шахраї за допомогою викраденого телефону відкрили інтернет картку на ім`я позивачки та того ж дня о 18:47 год відкрили ключі від АЦСК (Акредитований центр сертифікації ключів) - та встановили систему LiqPay. Із рахунків, що належать позивачці, здійснювались транзакції з використанням системи LiqPay 09, 10, 11 та 12 лютого 2022 року, в результаті цих транзакцій невідомі викрали з її поточного рахунку фізичної особи - суб`єкта підприємницької діяльності грошові кошти на суму 177290 гривень 00 коп. З огляду на вказане судом стягнуто суми транзакцій, що відбулись з рахунку позивачки на суму 114 690,00 грн з 09.02.2022 о 17:28 год по 16.02.2022.Також судом установлено, що оскільки матеріали справи не містять доказів того, що позивач як користувач платіжної картки своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номеру, або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції без фізичного пред`явлення платіжного засобу або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу його держателя, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з банку пені у розмірі 36 012,66 грн, нарахованої на підставі статті 37 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".

Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина 4 статті 75 ГПК України).

Позивач наголошував, що в межах справи № 910/693/23 нарахована на суму 114690 грн. пеня в розмірі 0,1 % стягнута за період з 11.02.2022 до 30.09.2022 року. Разом із цим, унаслідок примусового виконання рішення суду у справі № 910/693/23 грошові кошти в розмірі 153386 грн. надійшли на рахунок позивача лише 16.05.2024 року. Відтак, позивач просив у позові стягнути з відповідача нараховану на суму 114690 грн. пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період з 01.10.2022 до 16.05.2024 у загальній сумі 78300,28 грн. на підставі ст. 86 Закону України "Про платіжні послуги".

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей".

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Пункт 37.2. статті 37 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (у редакції, до втрати чинності 01.08.2022) передбачав, що в разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника, з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

30.06.2021 Верховною Радою України прийнято Закон № 1591-IX "Про платіжні послуги".

Пунктом 1 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про платіжні послуги" встановлено, цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через 12 місяців з дня набрання ним чинності, крім: 1) частини другої статті 66, яка набирає чинності та вводиться в дію через 12 місяців з дня введення в дію цього Закону; 2) частини третьої статті 38 та глави 4 розділу IV, які набирають чинності та вводяться в дію через 36 місяців з дня введення в дію цього Закону.

Пунктом 2 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про платіжні послуги" визнано таким, що втратив чинність з дня введення в дію цього Закону, Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 29, ст. 137 із наступними змінами).

Отже, Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" втратив чинність 01.08.2022 на підставі Закону України № 1591-IX від 30.06.2021 "Про платіжні послуги".

Відповідно до частини 12 статті 86 Закону України "Про платіжні послуги", надавачі платіжних послуг, що обслуговують платників, несуть перед ними відповідальність за неакцептованими платіжними операціями. У разі виконання неакцептованої платіжної операції надавач платіжних послуг зобов`язаний негайно після виявлення факту виконання неакцептованої платіжної операції або після отримання повідомлення платника (залежно від того, що відбувалося раніше) повернути за рахунок власних коштів суму неакцептованої платіжної операції на рахунок платника, а також сплатити йому пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день від дня списання з рахунку платника коштів за неакцептованою платіжною операцією до дня повернення коштів на рахунок платника. Надавач платіжних послуг зобов`язаний також відшкодувати платнику суму утриманої/сплаченої неналежним платником комісійної винагороди за виконану неакцептовану платіжну операцію (за наявності такої комісійної винагороди).

У свою чергу, скаржник посилався на можливість застосування до спірних правовідносин лише частини 6 статті 86 Закону України "Про платіжні послуги" у разі доведеності позивачем позовних вимог.

Згідно з частиною 6 статті 86 Закону України "Про платіжні послуги", надавач платіжних послуг у разі порушення строків виконання платіжних операцій, передбачених цим Законом або договором про надання платіжних послуг, зобов`язаний сплатити користувачу пеню в розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше 10 відсотків суми платіжної операції, якщо інший розмір пені не обумовлений договором про надання платіжних послуг.

Водночас, застосування вказаної частини 6 статті 86 Закону України "Про платіжні послуги" передбачено саме за порушення строків виконання платіжних операцій, передбачених цим Законом або договором про надання платіжних послуг.

У зв?язку з наведеним, доводи скаржника про те, що в даному випадку, судами вже було встановлено, що обставини переказу коштів в даній справі, відносяться саме до неналежного переказу, який відбувся з вини ініціатора переказу, що не є платником, а не до неакцептованої платіжної операції, яка виконана надавачем платіжних послуг платника на підставі наданої ініціатором платіжної інструкції без отримання згоди платника - також судом апеляційної інстанції відхиляються як необгрунтовані та безпідставні.

Так, у межах справи № 910/693/23 судами встановлено, що позивач як користувач платіжної картки своїми діями чи бездіяльністю не сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номеру, або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції без фізичного пред`явлення платіжного засобу або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу його держателя, проте невідомі особи викрали з її поточного рахунку фізичної особи - суб`єкта підприємницької діяльності грошові кошти на суму 114 690,00 грн. за період з 09.02.2022 о 17:28 год по 16.02.2022.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина 12 статті 86 Закону України "Про платіжні послуги". Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем сплачено 16.05.2024 на рахунок позивача грошові кошти в сумі 153386,66 грн. у межах виконавчого провадження № 74074649 із примусового виконання рішення суду у справі № 910/693/23.

Таким чином, позивачем нараховано на суму 114690 грн. за період із 01.10.2022 до 16.05.2024 пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ у загальній сумі 78300,28 грн.

Разом із цим, день виконання зобов`язання не включається до періоду прострочення, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про перерахування пені за період до 15.05.2024 включно.

За арифметичним перерахунком пені, який перевірено судом апеляційної інстанції, з відповідача підлягає стягненню пеня в сумі 78 181,29 грн. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

Щодо доводів скаржника про пропуск позивачем строку позовної давності, і незастосування такого судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Згідно з положеннями статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частинами 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Разом із цим, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" з 12 березня 2020 року на усій території України встановлено карантин, дія якого тривала до 30.06.2023.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину".

Одночасно, відповідно до Закону України від 24.02.2022 №2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" затверджено відповідний Указ Президента України від 24.02.2022 №64/2022, яким у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який у подальшому неодноразово продовжувався та триває й наразі.

Згідно з пунктом 19 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії".

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, з яким погоджується і суд апеляційної інстанції, що строк позовної давності за пред`явленими позовними вимогами про стягнення пені - не сплив, а тому підстави для застосування позовної давності у один рік - відсутні.

Отже, вищенаведені та усі інші доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, проте, доводи скаржника є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким задоволено позовні вимоги частково та присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 78 181 (сімдесят вісім тисяч сто вісімдесят одну) грн. 29 коп. пені, відмовивши у решті вимог.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення в оскаржуваній скаржником частині ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2025 у справі № 910/9904/24 за наведених скаржником доводів апеляційної скарги, з урахуванням меж апеляційного оскарження.

Розподіл судових витрат

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд-

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2025 у справі № 910/9904/24 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2025 у справі № 910/9904/24 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за скаржником.

4. Матеріали справи №910/9904/24 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді О.М. Сибіга

С.А. Гончаров