Постанова від 10.06.2025 по справі 910/16929/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2025 р. Справа№ 910/16929/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Мальченко А.О.

секретар судового засіданні: Романенко К.О.,

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 10.06.2025,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги Кабінету Міністрів України, Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" та Фонду державного майна України

на рішення Господарського суду міста Києва

від 04.07.2024 (повний текст рішення складено 11.07.2024)

у справі №910/16929/21 (суддя Маринченко Я.В.)

за первісним позовом Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Датоліт"

треті особи: 1) Фонд державного майна України,

2) Кабінет Міністрів України,

3) Головне управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській

області

про визнання недійсним інвестиційного договору

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Датоліт"

до Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця"

про зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2021 року Державне підприємство «Науково-дослідний, виробний агрокомбінат «Пуща-Водиця» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Датоліт» про визнання недійсним Інвестиційного договору (нова редакція Договору №2911-1-ІД/11 від 29.11.2011) від 05.03.2013, укладеного між позивачем та відповідачем.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з аналізу істотних умов спірного договору вбачається, що він носить характер договору спільної діяльності, проте всупереч постанови Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 №296 не було погодження Кабінету Міністрів України на його укладення; умовами договору передбачалось відчуження об`єкту будівництва на користь відповідача, та відповідно відчуження земельної ділянки державної власності, чим спричиняються збитки Державі.

Короткий зміст зустрічних позовних вимог

15.11.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «Датоліт» через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва подало зустрічний позов до Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця», у якому просило:

- зобов`язати Державне підприємство «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» виконати свої зобов`язання, визначені пунктами 3.1., 4.3, 6.1.1. та пунктом 6.1.6. Інвестиційного договору від 05.03.2013 (нова редакція договору №2911-1-ІД/11 від 29.11.2011), укладеного між Державним підприємством «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Датоліт», а саме звернутися до Головного управління Держгеокадастру у місті Києві (код ЄДРПО 39802366) із заявою про затвердження розробленого Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ДП «НДВА «Пуща-Водиця» щодо зміни цільового призначення земельних ділянок з кадастровим номером 8000000000:78:137:0010 площею 29,7449 га та кадастровий номер 8000000000:78:137:0005 площею 2,0087 га., із земель сільськогосподарського призначення, наданих для ведення сільськогосподарської діяльності, на землі житлової та громадської забудови, для здійснення комплексного будівництва житлової та громадської забудови з об`єктами побутового призначення, інженерної та транспортної інфраструктури і створенням озеленених територій загального користування, розташованих за адресою: вул. Вишгородська, 150 у Оболонському районі м. Києва;

- зобов`язати Державне підприємство «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» виконати свої зобов`язання визначені пунктами 3.1., 4.3 та пунктом 6.1.6. Інвестиційного договору від 05.03.2013 (нова редакція договору №2911-1-ІД/11 від 29.11.2011) укладеного між Державним підприємством «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Датоліт» а саме: в порядку та в спосіб, що передбачений статтями 26-1 та 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» звернутися до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) із Заявою для отримання вихідних даних для Проектування Об`єкта (Містобудівні умови та обмеження забудови земельних ділянок (кадастровий номер 8000000000:78:137:0010 площею 29,7449 га та кадастровий номер 8000000000:78:137:0005 площею 2,0087 га), що розташовані за адресою: вул. Вишгородська, 150 у Оболонському районі м. Києва.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовано не виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язання за договором, що визначені пунктами 3.1., 4.3, 6.1.1., 6.1.6.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.07.2024 у справі №910/16929/21 у задоволенні первісного позову відмовлено.

Зустрічний позов задоволено.

Зобов`язано Державне підприємство «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» виконати свої зобов`язання, визначені пунктами 3.1., 4.3, 6.1.1. та пунктом 6.1.6. Інвестиційного договору від 05.03.2013 (нова редакція договору №2911-1-ІД/11 від 29.11.2011) укладеного між Державним підприємством «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Датоліт», а саме: звернутися до Головного управління Держгеокадастру у місті Києві (код ЄДРПО 39802366) із Заявою про затвердження розробленого Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ДП «НДВА «Пуща-Водиця» щодо зміни цільового призначення земельних ділянок з кадастровим номером 8000000000:78:137:0010 площею 29,7449 га та кадастровий номер 8000000000:78:137:0005 площею 2,0087 га., із земель сільськогосподарського призначення, наданих для ведення сільськогосподарської діяльності, на землі житлової та громадської забудови, для здійснення комплексного будівництва житлової та громадської забудови з об`єктами побутового призначення, інженерної та транспортної інфраструктури і створенням озеленених територій загального користування, розташованих за адресою: вул. Вишгородська, 150 у Оболонському районі м. Києва.

Присуджено до стягнення з Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Датоліт» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2270,00 грн.

Провадження у справі №910/16929/21 за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Датоліт» до Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» в частині вимог про зобов`язання Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» виконати свої зобов`язання, визначені пунктами 3.1., 4.3 та пунктом 6.1.6. Інвестиційного договору від 05.03.2013 (нова редакція договору №2911-1-ІД/11 від 29.11.2011) укладеного між Державним підприємством «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Датоліт» а саме: в порядку та в спосіб, що передбачений статтями 26-1 та 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» звернутися до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) із Заявою для отримання вихідних даних для Проектування Об`єкта (Містобудівні умови та обмеження забудови земельних ділянок (кадастровий номер 8000000000:78:137:0010 площею 29,7449 га та кадастровий номер 8000000000:78:137:0005 площею 2,0087 га), що розташовані за адресою: вул. Вишгородська, 150 у Оболонському районі м. Києва) закрито.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Державне підприємство "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" звернулося до суду з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2024 у справі №910/16929/21, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця", у задоволенні зустрічного позову відмовити, мотивуючи свої вимоги тим, що оскаржуване рішення ухвалено з недоведеністю та неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач вказує, що умовами спірного договору передбачено активні власні дії позивача за первісним позовом, що спрямовані на досягнення спільної мети сторін з будівництва та отримання часток збудованого майна у власність, а тому вважає помилковим посилання суду першої інстанції на ту обставину, що обов`язки щодо здійснення конкретних дій, обумовлених предметом договору, фактично покладено на одну сторону - ТОВ «Датоліт», без ознак спільної діяльності, вкладень, трудової участі, є помилковими та такими, що не відповідають умовам договору. На думку скаржника, зі змісту оспорюваного договору слідує, що частина дій відбувається за погодженням між сторонами договору, тобто, позивач і відповідач за цим договором діють спільно та координують свої дії для досягнення певної мети, а саме, здійснення будівництва об`єкта.

Апелянт також зазначає, що зі змісту оспорюваного договору, який опосередковує інвестиційну діяльність, вбачається, що він містить елементи договору про спільну діяльність, стосується суб`єктів державного сектору господарювання, а тому на нього поширюється положення Порядку від 11.04.2012 № 296, і для укладення оспорюваного договору Позивач за первісним позовом повинен був попередньо звернутись до Мінагрополітики, як уповноваженого органу управління щодо погодження спірного договору, а також його укладенню мало передувати відповідне погодження Кабінету Міністрів України. При цьому, при укладенні спірного договору, даної умови виконано не було, інвестиційний договір, що містить ознаки спільної діяльності, укладено без погодження Кабінету Міністрів України та з порушенням Порядку №296.

Крім того, позивач вважає, що лист Мінагрополітики від 05.03.2013 №37-31-2-13/4503 за своїм змістом не є розпорядженням, рішенням, погодженням на укладення інвестиційного договору 05.03.2013 (нова редакція договору №2911-1-ІД/11 від 29.11.2011).

Апелянт вказує, що суд першої інстанції не звернув увагу на п. 1.6.16 договору, відповідно до якого прямо передбачений обов`язок позивача за первісним позовом забезпечити протягом дії договору відсутність будь-яких обмежень чи обтяжень щодо земельної ділянки, що можуть перешкоджати реалізації даного договору, а після проведення розрахунків згідно з пунктами 5.2, 5.3 договору в порядку, встановленому законодавством, ініціювати вирішення питань щодо переоформлення прав на земельну ділянку та надати стороні-2 (відповідачу за первісним позовом) всі необхідні для цього документи. За таких обставин, право власності на земельну ділянку, відповідно до умов договору переходить до відповідача за первісним позовом, земельна ділянка для забудови об`єкту є внеском позивача за первісним позовом у спільну діяльність по будівництву об`єкта.

Позивач також зазначив про необхідність проведення державної експертизи відповідно до статті 15 Закону України «Про інвестиційну діяльність».

Щодо зустрічних позовних вимог Державне підприємство «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» посилається на те, що на момент звернення до суду із зустрічною позовною заявою право позивача за зустрічним позовом порушене не було, а тому відсутні підстави для задоволення зустрічних позовних вимог.

Кабінет Міністрів України також не погодився з оскаржуваним рішення, звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2024 у справі №910/16929/21, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» у повному обсязі та відмовити у задоволенні зустрічного позову ТОВ «Датоліт».

В обґрунтування вимог свої скарги третя сооба-2 посилається на те, що судом першої інстанції під час ухвалення зазначеного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Доводи скарги Кабінету Міністрів України фактично зводяться до того, що Інвестиційний договір від 05.03.2013 є змішаним договором, який містить умови, характерні для договору про спільну діяльність, а тому мав укладатись у порядку, визначеному Законом України «Про управління об`єктами державної власності» та постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 296.

Фонд державного майна України також не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2024 у справі № 910/16929/21 скасувати в частині відмови в задоволені позову Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" та задоволені зустрічного позову ТОВ «Датоліт»; позовні вимоги Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" задовольнити у повному обсязі; у задоволенні зустрічного позову ТОВ «Датоліт» відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржене рішення прийнято в порушення низки вимог норм процесуального права, що унеможливило встановлення та доведення факту наявності доказів погодження (чи відсутності погодження) оскаржуваного договору, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також необґрунтовано враховано встановлені під час досудового розслідування у кримінальних провадженнях № 12013110000001049, № 12019000000001057 та № 42020101070000078 факти.

Щодо зустрічного позову, тертя особа-1 вказує, що жодним нормативно-правовим актом чи пунктом договору не зобов`язано позивача за первісним позовом виконувати ті дії, які визначив відповідач за первісним позовом у позовних вимогах зустрічного позову.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

Заперечуючи проти вимог апеляційних скарг, Товариство з обмеженою відповідальністю "Датоліт" подало відзиви, у яких просить відмовити у задоволенні апеляційних Кабінету Міністрів України, Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" та Фонду державного майна України у повному обсязі, наголошуючи на тому, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням Держгеокадастру у місті Києві та Київській області не було надано відзивів на апеляційні скарги, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.

Явка представників у судове засідання

У судове засідання 10.06.2025 представник третьої особи-3 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа (ухвали суду від 10.04.2025, 20.05.2025) до його електронного кабінету.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням частини 1, пункту 1 частини 3 статті 202, частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представник третьої особи-3, що не з`явився, про дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, тому розгляд справи відбувається за відсутності представника третьої особи-3, що не з`явився у судове засідання.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасників судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції. Мотиви та джерела права, з яких виходили суди при прийнятті рішення

Як підтверджено матеріалами справи, 05.03.2013 між Державним підприємством «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» (сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Датоліт» (сторона-2) укладено Інвестиційний договір (нова редакція договору №2911-1-ІД/11 від 29.11.2011) (далі - договір/Інвестиційний договір), предметом якого є зобов`язання та права сторін щодо їх дій по будівництву об`єкта на земельній ділянці з метою отримання кожною зі сторін своєї частини в збудованому об`єкті або іншого майна та/або коштів в порядку та на умовах, визначених в договорі.

Відповідно до абз. 2 п. 2.1. договору в порядку та на умовах даного договору сторона-1, як землекористувач земельної ділянки, залучає сторону-2 до будівництва об`єкта на земельній ділянці та делегує стороні-2 забезпечити проектування та спорудження об`єкта, а сторона-2 зобов`язується на свій ризик за рахунок власних або залучених сил, коштів, матеріалів, засобів, техніки та устаткування забезпечити в повному обсязі проектування та спорудження об`єкта відповідно до проектної документації.

Згідно розділу 1 договору «Визначення термінів» cторони дійшли згоди, що терміни та скорочення, що використовуються в даному договорі слід розуміти та тлумачити наступним чином:

«Договір» - цей договір та всі додатки до нього, що є його невід`ємними частинами.

«Законодавство» - чинне законодавство України, включаючи (але не обмежуючись) Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Земельний кодекс України, Закон України «Про інвестиційну діяльність», Закон України «Про архітектурну діяльність», державні стандарти, технічні норми, державні будівельні норми та правила, екологічні норми, місцеві правила забудови, будь-які правила, розпорядження та процедури затверджені владою міста Києва, щодо будівництва та прийняття об`єктів в експлуатацію.

«Сторона-1» - Державне підприємство "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця", що діє у відповідності до законодавства, має право на земельну ділянку та згідно з законодавством може здійснювати функції, що випливають з права на земельну ділянку, в тому числі виступити замовником будівництва, здійснювати забудову земельної ділянки самостійно чи за участю у будь-якій формі третіх осіб, залучати осіб для організації проектування та спорудження об`єкта (визначення див. нижче), з метою отримання права власності на частину об`єкта та/або іншої вигоди згідно з Договором.

«Сторона-2» - Товариство з обмеженою відповідальністю «Датоліт» юридична особа, що діє за законодавством, яке відповідно до законодавства та цього Договору вправі взяти участь в організації проектування і спорудження об`єкта та у фінансуванні вказаних процесів і виконує частину функцій замовника з метою отримання права власності на частину об`єкта чи об`єкт повністю.

«Сторони» - разом сторона-1 та сторона-2.

«Сторона» - сторона-1 або сторона-2.

«Земельна ділянка» - частина земної поверхні (територія) дві ділянки загальною площею 31,7536 га, розташована на вулиці Юрія Кондратюка (відділення «Поля зрошування») в Оболонському районі міста Києва, що надана cтороні-1 згідно з Державним актом на право постійного користування землею №78-4-00006 від 15.07.1998, з межами, визначеними в Додатку №1 до даного Договору.

«Право на земельну ділянку» - врегульована та захищена законодавством можливість особи певним чином впливати на земельну ділянку, а саме: право власності чи право користування земельною ділянкою, підтверджене відповідно до законодавства.

«Об`єкт» - житлова забудова з об`єктами соціально-побутового призначення та інженерно-транспортною інфраструктурою орієнтовним обсягом 37500 кв.м., що має бути збудована на земельній ділянці. Загальна площа Об`єкта, кількість будівель та технічні характеристики і параметри Об`єкта будуть визначені в Проектній документації.

«Проект», «Проектна документація», «Проектно-кошторисна документація» - оформлені та затверджені відповідно до законодавства текстові та графічні матеріали (документація) для будівництва об`єкта, якими визначаються містобудівні, об`ємно-планувальні, архітектурні, конструктивні, технічні, технологічні вирішення, а також кошториси для будівництва об`єкта, що складаються з креслень, графічних і текстових матеріалів, інженерних і кошторисних розрахунків, робочої документації, які визначають містобудівні, об`ємно-планувальні, архітектурні, конструктивні, технічні та технологічні рішення, вартісні показники об`єкта, що відповідають вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил.

«Проектування об`єкта» - комплекс проектно-вишукувальних робіт, розробка, погодження, експертиза та затвердження проекту в порядку, встановленому законодавством.

«Спорудження об`єкта» - комплекс будівельно-монтажних робіт по безпосередньому спорудженню об`єкта відповідно до проекту; підключення об`єкта до всіх необхідних комунальних мереж і комунікацій. Опорядження інтер`єрів приміщень об`єкта, придбання та встановлення спеціалізованого обладнання, що визначає функціональне призначення приміщень, будівель, споруд об`єкта, не включаються до спорудження об`єкта.

«Будівництво об`єкта» - весь комплекс робіт по проектуванню та спорудженню об`єкта.

«Будівельний майданчик» - територія земельної ділянки, щодо якої стороною-1 у встановленому законодавством порядку оформлено всі дозволи та погодження, необхідні для спорудження об`єкта.

«Площа житла в об`єкті» - загальна площа всіх квартир в об`єкті. При цьому квартира - це внутрішня ізольована частина в об`єкті, що складається з комплексу взаємопов`язаних житлових (одного чи кількох) приміщень (кімнат), допоміжних (підсобних) приміщень (кухня, туалет, ванна, передпокій, комора тощо) та балкону, лоджії тощо, має самостійний вихід на вулицю, двір, коридор загального користування або сходову клітку і призначена та придатна для постійного у ній проживання фізичних осіб. При цьому приміщення - це частина внутрішнього об`єму будівлі, обмежена будівельними елементами, з можливістю входу і виходу.

«Площа нежитлового призначення в об`єкті» - площа всіх основних та допоміжних нежилих приміщень в об`єкті та машино-місць в паркінгах в об`єкті згідно з проектною документацією (які можуть бути предметом цивільного обігу, тобто які/майнові права на які можуть бути відчужені/передані).

«Загальна площа об`єкта» - разом площа житла в об`єкті та площа нежитлового призначення в об`єкті, а також площі місць загального користування в об`єкті.

Відповідно до п. 4.1. договору сторона-1 у встановленому законодавством порядку здійснює функції землекористувача земельної ділянки, виконує в межах своєї компетенції відповідні дії щодо надання дозвільних документів на проектування та спорудження об`єкта, у встановленому законодавством порядку (в тому числі «Положенням про замовника-забудовника (єдиного замовника, дирекцію підприємства, що будується) і технічний нагляд», затвердженим Постановою Держбуду СРСР від 02.02.1988 №16), здійснює функції замовника будівництва об`єкта в частині, що передбачена даним Договором; згідно з Договором бере участь у відрахуваннях (переданні) та платежах, передбачених законодавством щодо об`єкта.

За умовами п. 5.1.4. договору порядок, строки та джерело фінансування будівництва об`єкта визначаються стороною-2 на власний розсуд у відповідності до договору і законодавства. Сторона-2 може використовувати як власні кошти, так і кошти, залучені на будь-яких, не заборонених законодавством, умовах від фізичних та юридичних осіб у способи, що не суперечать законодавству, самостійно укладаючи відповідні договори.

Згідно з п. 5.2. договору враховуючи статус сторони-1, та з метою економії державних коштів сторони погодили, що розрахунки між сторонами за договором здійснюються шляхом отримання у власність (господарське відання) частин об`єкта (майнових прав на них) або іншого майна та/або коштів в наступному порядку:

5.2.1. За виконання своїх зобов`язань за договором сторона-1 отримує у свою власність (господарське відання) 5% (п`ять відсотків) площі житла в об`єкті.

5.2.2. Решту об`єкта (95% (дев`яносто п`ять відсотків) площі житла в об`єкті та 100% (сто відсотків) площі нежитлового призначення в об`єкті) отримує у свою власність сторона-2.

5.2.3. За згодою сторін замість частини об`єкта, що вказана в п. 5.2.1. договору, стороні 1 можуть бути надані стороною-2 нежитлові та/або жилі приміщення в інших об`єктах нерухомого майна та/або грошові кошти в розмірі не менше ніж 5% (п`ять відсотків) від вартості майнових прав на об`єкт за експертною оцінкою, проведеною відповідно до законодавства за ініціативою сторони-1. В такому разі сторона-2 отримає у власність об`єкт в повному обсязі.

Як встановлено судом першої інстанції, договір було погоджено Міністерством аграрної політики та продовольства України, яке на той час було уповноваженим органом управління Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця», що підтверджується відповідним листом від 05.03.2013 №37-31-2-13/4503.

При цьому, слід звернути увагу позивача за первісним позовом, ключовою обставиною є те, щоб зміст погодження виражав волевиявлення відповідного суб`єкта щодо відповідних договорів та не містив заперечення щодо їх укладання. Крім того, ні Статутом ДП «НДВА «Пуща-Водиця», ні законодавством не встановлено, у якій саме формі (із зазначенням обов`язкових фраз, реквізитів, положень тощо) має відбуватися погодження Міністерством аграрної політики та продовольства України, як органом управління ДП «НДВА «Пуща-Водиця», договорів, які укладаються державним підприємством.

Так, як вбачається з листа Міністерства аграрної політики та продовольства України № 37- 31-2-13/4503 від 05.03.2013, Мінагрополітики у відповідь на листи ДП «НВДА «Пуща-Водиця» не заперечило проти укладання і реалізації інвестиційного договору між ДП «НДВА «Пуща-Водиця» і ТОВ «Датоліт», предметом якого є будівництво об`єкту на земельній ділянці, яка перебуває у постійному користуванні Підприємства.

Також слід зазначити, що на звороті Інвестиційного договору від 05.03.2013 (нова редакція договору №2911-1-ІД/11 від 29.11.2011) наявний відтиск печатки Мінагрополітики, що також є додатковим підтвердженням погодження вказаного договору.

Судом враховано і обставини, що з моменту укладення Інвестиційного договору до моменту звернення з позовом до суду Державне підприємство "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" виконувало умови договору та вважало лист Мінагрополітики від 05.03.2013 №37-31-2-13/4503 погодженням на реалізацію Інвестиційного договору від 05.03.2013 (нова редакція договору №2911-1-ІД/11 від 29.11.2011).

Стосовно тверджень позивача про те, що лист Міністерства аграрної політики та продовольства України № 37-31-2-13/4503 від 05.03.2013 було надано вже після підписання Інвестиційного договору від 05.03.2013 (нова редакція договору № 2911-1-ІД/11 від 29.11.2011), слід вказати, що це жодним чином не спростовує факту погодження вказаного договору Міністерством аграрної політики та продовольства України.

За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 02.04.2019 у справі №904/2178/18, предметом розгляду якої було, зокрема визнання недійсним договору з підстав укладення його неуповноваженою особою, Верховний Суд, вказав, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з`ясовувати пов`язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Також в апеляційній скарзі ДП «НДВА «Пуща-Водиця» вказує, що у зазначеному листі Мінагрополітики відсутні будь-які ідентифікаційні ознаки інвестиційного договору, на укладання якого надається погодження. Однак, зі змісту листа від 05.03.2013 №37-31-2-13/4503 вбачається, що Міністерством було надано погодження на укладання та реалізацію саме інвестиційного договору між ДП «НДВА «Пуща-Водиця» і ТОВ «Датоліт», предметом якого є будівництво об`єкту на земельній ділянці, яка перебуває у постійному користуванні ДП «НДВА «Пуща-Водиця». Водночас, позивач не зазначає та не надає доказів щодо укладення будь-яких інших інвестиційних договорів (крім Інвестиційного договору від 05.03.2013 (нова редакція договору № 2911-1-ІД/П від 29.11.2011), предметом яких є будівництво об`єктів на земельній ділянці, яка перебуває у постійному користуванні ДП «НДВА «Пуща-Водиця».

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Положеннями частин 2, 3, 5 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Таким чином, сторони відповідно до частини 2 статті 628 Цивільного кодексу України визначили, які саме норми цивільного законодавства повинні регулювати укладений ними договір.

Так, згідно з пунктом 5.1.3. договору фінансування будівництва об`єкта здійснюється стороною-2 відповідно до укладених ним правочинів (контрактів, договорів, рахунків) безпосередньо виконавцям (проектувальникам, підрядникам, постачальникам, тощо) по мірі необхідності, згідно з черговістю реалізації договору.

Відповідно до п. 5.1.4. договору порядок, строки та джерело фінансування будівництва об`єкта визначаються стороною-2 на власний розсуд у відповідності до договору і законодавства.

Зі змісту оспорюваного договору вбачається, що зобов`язання Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" (зокрема, п.п. 3.1, 4.1., 6.1.1.-6.1.17: оформлення дозволу на проектування об`єкта; ініціювання зміни цільового призначення земельної ділянки з метою подальшого здійснення будівництва об`єкта; звільнення земельної ділянки від об`єктів знесення; сприяння сторони-2 у виконанні проектування та спорудження об`єкта; отримання в компетентних органах та надання стороні-2 дозвільних документів на виконання підготовчих робіт та на виконання будівельних робіт по спорудженню об`єкта з лімітами і точками підключення електроенергії, води, та інших необхідних комунікацій на будівельному майданчику, а також ордер на тимчасове порушення благоустрою та ордерів на прокладення зовнішніх мереж зв`язку із спорудженням об`єкта; надавати стороні-2 будь - яку інформацію та відомості, що є необхідними для реалізації договору тощо) є підготовчими діями, направленими на створення умов Товариству з обмеженою відповідальністю «Датоліт» для вчинення юридично значимих дій, за результатом вчинення яких вдається досягти визначений предмет договору.

При цьому, за наслідком аналізу пунктів 6.1.- 6.4. договору, зокрема прав та обов`язків Товариства з обмеженою відповідальністю «Датоліт» (розробка завдання на проектування об`єкта; укладення відповідних договорів та забезпечення фінансування процесу збору вихідних даних на проектування об`єкта; укладення договорів на проектування та спорудження об`єкта; сприяння в отриманні погоджень та дозволів від відповідних державних органів та організацій та позитивних експертних висновків стосовно проекту; забезпечення фінансування будівництва об`єкта; забезпечення ходу процесу будівництва об`єкта) можливо дійти висновку, що здійснення будівництва об`єкта та реалізація Договору покладається на відповідача та третіх осіб, з якими у відповідача будуть договірні зобов`язання, в той час як позивач не приймає безпосередньої участі в будівництві.

Інвестиції визначаються як всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект (стаття1 Закону України «Про інвестиційну діяльність»).

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність» основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб`єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода).

Укладання договорів, вибір партнерів, визначення зобов`язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб`єктів інвестиційної діяльності.

На основі аналізу положень Закону України «Про інвестиційну діяльність», а також окремих положень Господарського кодексу України можна виокремити такі ознаки, характерні для інвестиційного договору:

-мета діяльності, а саме отримання прибутку або досягнення соціального ефекту; обов`язок однієї сторони (інвестора) здійснити інвестиції;

-об`єктом інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, у тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях економіки, а також майнові права;

-довгостроковість відносин, пов`язаних з інвестиційною діяльністю (частина 1 статті 326 Господарського кодексу України).

Загальні положення про договір підряду містить глава 61 Цивільного кодексу України, а особливості підряду на капітальне будівництво додатково главою 33 Господарського кодексу України.

Так, положеннями частини 1 статті 875 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Відповідно до частини 5 статті 318 Господарського кодексу України регламентовано, що договір підряду на капітальне будівництво повинен передбачати: найменування сторін; місце і дату укладення; предмет договору (найменування об`єкта, обсяги і види робіт, передбачених проектом); строки початку і завершення будівництва, виконання робіт; права і обов`язки сторін; вартість і порядок фінансування будівництва об`єкта (робіт); порядок матеріально-технічного, проектного та іншого забезпечення будівництва; режим контролю якості робіт і матеріалів замовником; порядок прийняття об`єкта (робіт); порядок розрахунків за виконані роботи, умови про дефекти і гарантійні строки; страхування ризиків, фінансові гарантії; відповідальність сторін (відшкодування збитків); урегулювання спорів, підстави та умови зміни і розірвання договору.

Згідно з частиною 2 статті 319 Господарського кодексу України та частиною 1 статті 838 Цивільного кодексу України підрядник має право за згодою замовника залучати до виконання договору як третіх осіб субпідрядників, на умовах укладених з ними субпідрядних договорів, відповідаючи перед замовником за результати їх роботи. У цьому випадку підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядниками - як замовник.

За змістом частини 1 статті 843 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 321 Господарського кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

За умовами частини 1 статті 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Відповідно до частини 1 статті 849 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 320 Господарського кодексу України замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника.

Частиною 1 статті 853 Цивільного кодексу України передбачено, що замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Власником об`єкта будівництва або результату інших будівельних, робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором (частина 1 статті 876 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 877 Цивільного кодексу України підрядник зобов`язаний здійснювати будівництво та пов`язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт.

За приписами частини 2 статті 877 Цивільного кодексу України договором будівельного підряду мають бути визначені склад і зміст проектно-кошторисної документації, а також має бути визначено, яка із сторін і в який строк зобов`язана надати відповідну документацію.

Частиною 1 статті 879 Цивільного кодексу України та частиною 3 статті 318 Господарського кодексу України передбачено, що матеріально-технічне забезпечення будівництва покладається на підрядника, якщо інше не встановлено договором будівельного підряду.

Відповідно до частини 4 статті 879 Цивільного кодексу України та частини 5 статті 321 Господарського кодексу України оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об`єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Згідно зі статтею 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 2 статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Елементи інвестиційного договору: зобов`язання однієї сторони (інвестора) здійснити інвестиції.

Елементи договору підряду: зобов`язання однієї сторони (підрядника) на свій ризик виконати певну роботу на замовлення іншої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Таким чином, спірний Інвестиційний договір містить елементи зобов`язальних правовідносин з приводу інвестування (інвестиційний договір), підряду (договір підряду), та інших елементів зобов`язальних правовідносин, виникнення та існування яких не входить в суперечність з актами цивільного та господарського законодавства та, водночас, не дозволяє зробити висновок про можливість комплексного застосування до окремих частин Договору інших положень чинного законодавства, ніж ті, що регламентують порядок здійснення інвестиційної діяльності та особливості виникнення, зміни та припинення правовідносин підряду.

В свою чергу, згідно зі статтею 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Статтею 1131 Цивільного кодексу України унормовано, що договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Враховуючи вказані положення законодавства можна виділити наступні ознаки договору про спільну діяльність:

- наявність спільних для всіх учасників такої діяльності мети й інтересу;

- перебування кожного з учасників договору одночасно у статусі і кредитора і боржника, при чому жодна зі сторін не може вимагати виконання для себе особисто чи сама виконувати вимоги безпосередньо іншій стороні;

- координація спільних дій учасників у процесі виконання договору (останні погоджують порядок здійснення спільних дій, керівництво та організацію спільної діяльності);

- у зобов`язаннях за спільною діяльністю майно часто об`єднується у спільну власність;

- особливий характер відповідальності учасників договору про спільну діяльність за спільними зобов`язаннями перед третіми особами (часткова відповідальність учасників у разі порушення договірного зобов`язання про спільну діяльність, не пов`язаного зі здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, та солідарна відповідальність учасників у разі порушення договірного зобов`язання за договором простого товариства, пов`язаного зі здійсненням його учасниками підприємницької діяльності).

Окремо слід звернути увагу, що однією з основних ознак договору про спільну діяльність є те, що учасники такого договору набувають права та обов`язки перед третіми особами.

Проте зі змісту договору не вбачається про породження спільних прав та обов`язків (зобов`язань) сторін договору перед третіми особами.

Таким чином, як правильно зазначив суд першої інстанції, системний аналіз всіх положень Інвестиційного договору від 05.03.2013 (нова редакція договору №2911-1-ІД/11 від 29.11.2011) дає підстави дійти висновку про те, що Інвестиційний договір не може розглядатися як договір про сумісну (спільну) діяльність, оскільки обов`язки щодо здійснення конкретних дій, обумовлених предметом договору, фактично покладено на одну сторону - Товариство з обмеженою відповідальністю «Датоліт» без ознак сумісної діяльності, спільності вкладень або ж поєднаної трудової участі. Крім того, у спірному договорі сторони не обумовили спільне покриття витрат або збитків від будівництва та порядок вчинення цих дій.

Окрім того, пунктом 12.4. договору сторони передбачили, що укладання договору не є зміною цільового призначення земельної ділянки, яке встановлюється та змінюється компетентними суб`єктами у встановленому законодавством порядку.

Право на земельну ділянку залишається за стороною-1, земельна ділянка не є вкладом сторони-1 у діяльності по реалізації договору і укладення даного договору не припиняє права сторони-1 на земельну ділянку, яке протягом дії договору залишається за стороною-1 (п. 12.5 договору).

Також, відповідно до п. 12.6. договору цей договір є договором змішаної інвестиційно-підрядної форми, відповідно до статті 67 Господарського кодексу України та статей 3, 6 Цивільного кодексу України. Майно (та майнові права), кошти тощо, внесені для реалізації даного договору, не є об`єднанням вкладів сторін, не є їх спільною частковою власністю, а залишається у власності сторони, що їх внесла. Частини об`єкта, що розподіляються між сторонами, не є спільною частковою власністю сторін, а належать кожній з сторін відповідно до положень договору. При реалізації договору сторони зберігають свою юридичну самостійність.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що спірний Інвестиційний договір являє собою змішаний господарський договір та не є договором про спільну діяльність про, що було зазначено у п. 12.6. договору, та в основі якого лежать підрядні відносини та відносини з приводу інвестування, а сам договір був укладений між сторонами виходячи з підстав статей 627, 628 Цивільного кодексу України.

Згідно з пп. «л» пункту 18 частини 2 статті 5 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» здійснюючи управління об`єктами державної власності, Кабінет Міністрів України визначає порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 №296 затверджено Порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном (далі - Порядок №296), який визначає механізм і процедуру укладення такими підприємствами договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном.

Пунктами 2, 3 Порядку №296 встановлено, що суб`єкт господарювання, який виявив намір укласти договір, подає центральному органові виконавчої влади, до сфери управління якого він належить, іншому суб`єкту управління об`єктами державної власності, зокрема Національній або галузевій академії наук (далі - орган управління), звернення щодо погодження укладення договору разом з відповідним пакетом документів, а орган управління готує протягом місяця з дня надходження від суб`єкта господарювання звернення щодо погодження укладення договору за погодженням з Мінекономрозвитку, Мінфіном, Фондом державного майна та Мін`юстом відповідний проект рішення Кабінету Міністрів України, до якого додаються:

-звернення суб`єкта господарювання до органу управління щодо погодження укладення договору разом з документами, що передбачені підпунктами 2-6 пункту 2 цього Порядку, а також погоджений органом управління проект договору;

-висновок органу управління щодо відсутності встановлених законодавством заборон та обмежень на використання майна суб`єкта господарювання, якщо таке використання передбачається договором;

-висновок органу управління про відповідність галузевим концепціям і програмам розвитку пропозицій суб`єкта господарювання, який планує укласти договір.

Згідно з пунктами 4, 5 Порядку №296 орган управління подає в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України узгоджений проект рішення щодо погодження укладення договору разом з документами, зазначеними в абзацах четвертому - шостому пункту 3 Порядку. У разі прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про погодження укладення договору орган управління здійснює заходи щодо забезпечення його укладення суб`єктом господарювання відповідно до вимог законодавства.

Отже, для укладення державними підприємствами, установами, організаціями, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, виключно договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, необхідне рішення Кабінету Міністрів України про погодження укладення договору.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскільки спірний Інвестиційний договір від 05.03.2013 (нова редакція договору №2911-1-ІД/11 від 29.11.2011) не є договором про спільну діяльність, Порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року № 296, не мав застосовуватися під час укладення спірного договору, а наявність повноважень підписанта на укладення Договору визначалося виключно положеннями статуту Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця".

Окрім того, судом першої інстанції обґрунтовано прийнято до уваги, що в 2014 році Державним підприємством "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" замовлено в раді Науково-правових експертиз при інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України науково-правовий висновок щодо ряду питань, зокрема:

До якого виду договорів належить договір №2911-1-ІД/11 від 29.11.2011, укладений між Державним підприємством "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" та ТОВ «Датоліт»?

Чи потрібно було агрокомбінату «Пуща-Водиця» погоджувати вказаний договір з центральним органом виконавчої влади, до сфери управління якого належить агрокомбінат «Пуща-Водиця»?

Яка правова природа інвестиційного договору від 05.03.2013 (нова редакція договору №2911-1-ІД/11 від 29.11.2011) укладеного між агрокомбінатом «Пуща-Водиця» та ТОВ «Датоліт» за погодженням з Мінагрополітики України (лист №37-31-2-13/4503 від 05.03.2013)?

Чи підлягало укладення Інвестиційного договору від 05.03.2013 року погодженню в центральних органах виконавчої влади відповідно до Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 296 від 11.04.2012?

Науково-правовий висновок №126/35-е від 28.03.2014 підтвердив відповідність укладеного договору вимогам законодавства, факт того, що спірний договір не є договором про спільну діяльність, відсутність перевищення повноважень генерального директора на час його укладення та відсутність необхідності отримувати погодження Кабінету Міністрів України на укладення оскаржуваного договору.

Відповідно до положень статті 109 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковим для суду. Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань.

Враховуючи наведені положення статті 109 Господарського процесуального кодексу України, апеляційним господарським судом взято до уваги зміст зазначених науково-правових висновків, які були подані позивачем, і за результатами апеляційного перегляду справи Північний апеляційний господарський суд приходить до правових висновків, тотожних висновкам, викладеним у вказаних вище науково - правових висновках.

Також, з матеріалів справи вбачається, що Генеральною прокуратурою України здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12013110000001049, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17.10.2013 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 197-1, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366, ч. 4 ст. 190, ч. 1, 4 ст. 358, ч. 3 ст. 209 Кримінального кодексу України.

Відповідно до постанови про закриття кримінального провадження в частині від 17.11.2017 зазначено наступне (8 абзац сторінка 24 постанови): «Будучи допитаним як свідок колишній директор ДП «НДВА «Пуща-Водиця» ОСОБА_1 повідомив, що на посаді генерального директора підприємства він працював з лютого 2012 року до літа 2014 року.

У своїх показаннях ОСОБА_1 серед іншого зазначив, що жодних угод, що можуть призвести до відчуження нерухомого майна ДП «НДВА «Пуща-Водиця» не укладало. Крім того, не йдеться про відчуження державного майна, оскільки згідно з відповідною Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку відчуження об`єктів державної власності», відчуження майна це передача права власності на майно юридичним чи фізичним особам за процедурами та у спосіб, шо передбачені зазначеним Порядком.

Правочини, укладені з підприємствами «Олівер-Буд», « Мартін », «Датоліт», «Сітібудсервіс», не можуть розглядатись як договори про спільну діяльність, оскільки обов`язки зі здійснення дій за даними договорами фактично покладені на одну сторону без ознак сумісної діяльності, спільності вкладень або є поєднанні трудової участі.

Аналогічні за змістом показання надані начальником юридичного відділу ДП «НДВА «Пуща-Водиця» ОСОБА_3 .

Будучи допитаними як свідок директор ДП «НДВА «Пуща-Водиця» ОСОБА_4 повідомив органу досудового розслідування, що станом на лютий 2017 року підприємство не може проводити повноцінно свою статутну діяльність, в т.ч. вирощування зернових та кормових культур у межах м. Києва, с. Софіївська Борщагівка та с. Петропавлівська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області, по різних економічних причинах.

Разом з тим, у користуванні ДП «НДВА «Пуща-Водиця» на даний час перебуває приблизно 300 га землі у м. Києві.»

Абзац 5 ст. 27 постанови від 17.11.2017 "Аналогічні за змістом показання надані колишнім першим заступником Міністра аграрної політики та продовольства України ОСОБА_5 . Крім того, ОСОБА_5 пояснив, що він як перший заступник Міністра аграрної політики та продовольства України погодив у 2012-2013 роках відповідними листами укладання ДП «НДВА «Пуща-Водиця» Інвестиційних договорів, в тому числі у новій редакції, додаткових угод, тощо, відмову від користування земельними ділянками. Зазначені документи не суперечать вимогам чинного на той час законодавства.

Згідно з довідкою Державної аудиторської служби України від 23.12.2016 порушень діючих нормативних актів при укладанні та реалізації інвестиційних договорів ДП НДВА «Пуща-Водиця» з ТОВ «Мартін, ТОВ «Олівер-Буд», ТОВ «Датоліт», ТОВ «Сітібудсервіс», ТОВ «Конкорд-ДС Плюс» не встановлено.

Також, аналізом матеріалів кримінального провадження встановлено, що обставин, шо б вказували на незаконність відмови від права постійного користування земельною ділянкою ДП «НДВА «Пуща-Водиця» на території м. Києва досудовим розслідуванням не встановлено, оскільки за своєю природою припинення права постійного користування земельними ділянками не її відчуженням з державної власності."

Досудовим розслідуванням збитків інтересам державного підприємства та держави, внаслідок укладання та виконання зазначених вище договорів не встановлено.

17.11.2017 вказане кримінальне провадження в цій частині закрите на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України.

Зазначена постанова від 17.11.2017 оскаржувалось до Печерського районного суду м. Києва. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 01.06.2018 року у справі №757/76782/17-к у задоволенні скарги на постанову про закриття зазначеного кримінального провадження відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 09.07.2018 року у справі №757/76782/17-к зазначене рішення Печерського районного суду м. Києва залишено без змін.

Стосовно доводів позивача про те, що в оскаржуваному договорі наперед визначені умови щодо підстав вибуття земельної ділянки з державної власності та іншого рухомого та нерухомого майна, а також позбавлення речового права (права постійного користування земельною ділянкою) позивача, які суперечать вимогам законодавства, колегія суддів зазначає таке.

Пунктом 12.4. договору сторони передбачили, що укладання договору не є зміною цільового призначення земельної ділянки, яке встановлюється та змінюється компетентними суб`єктами у встановленому законодавством порядку.

Право на земельну ділянку залишається за стороною-1, земельна ділянка не є вкладом сторони-1 у діяльності по реалізації договору і укладення даного договору не припиняє права сторони-1 на земельну ділянку, яке протягом дії договору залишається за стороною-1 (п. 12.5 договору).

Водночас, позивач посилається на п. 6.1.16. договору, згідно з яким сторони погодили, що ДП «НДВА «Пуща-Водиця» після проведення розрахунків згідно з п. 5.2.. 5.3. договору має, в порядку встановленому законодавством, ініціювати вирішення питання щодо переоформлення прав на земельну ділянку та надати ТОВ «Датоліт» всі необхідні для цього документи.

Так, статтею 78 Земельного кодексу України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися та розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу та інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до частин 1, 2 статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних. Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

Згідно з частинами 1, 2 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації (частини 3, 4 статті 142 Земельного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, що Міністерством аграрної політики та продовольства України погоджено відповідним листом укладання Державним підприємством "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" Інвестиційного договору, додаткових угод, тощо, а тому зазначені документи не суперечать вимогам чинного на той час законодавства.

Крім того, з матеріалів справи також вбачається, Державним підприємством "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" було ініційовано питання зміни цільового призначення земель, на яких за вказаним інвестиційним договором передбачається здійснити комплексне будівництво житлової та громадської забудови.

Листом №37-31-1-13/18237 від 28.11.2014 Міністерство аграрної політики та продовольства України повідомило позивача про відсутність заперечень щодо проведення робіт щодо зміни в установленому законодавством порядку цільового призначення земельних ділянок, що перебуваються в користуванні підприємства площею 29,7449 га і 2,0087 га, у відповідності із затвердженою містобудівною документацією.

23.12.2014 Головним управлінням Держземагентства у м. Києві видано наказ №36/0/13-14 «Про надання дозволу на розробку документації із землеустрою», яким надано дозвіл Державному підприємству "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, кадастровий номер №8000000000:78:137:0010 площею 29,7449 га та кадастровий номер №8000000000:78:137:0005 площею 2,0087 га, розташованих за адресою м. Київ, Оболонський район, вул. Вишгородська, 150, цільове призначення яких змінюється із земель сільськогосподарської діяльності на землі житлової та громадської забудови для здійснення комплексного будівництва житлової та громадської забудови з об`єктами побутового призначення, інженерної та транспортної інфраструктури і створенням озеленених територій загального користування.

Згідно інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельні ділянки зазначених земельних ділянок є Держава Україна в особі Головного управління Держземагенства у м. Києві та фактично не вибувала з державної форми власності.

Судом встановлено, що зі змісту Інвестиційного договору не йдеться про відчуження державного майна, оскільки згідно з відповідною постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку відчуження об`єктів державної власності», відчуження майна це передача права власності на майно юридичним чи фізичним особам за процедурами та у спосіб, що передбачені зазначеним Порядком.

Аналогічні висновки були зроблені під час досудового розслідування у кримінальних провадженнях № 12013110000001049, №12019000000001057 та №42020101070000078.

Також, досудовими розслідуваннями нанесення збитків інтересам державного підприємства та держави внаслідок укладання та виконання Інвестиційного договору - не встановлено.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів, позивачем не надано.

Тобто, матеріалами справи доведено, що внаслідок укладення спірного договору не змінена форма власності і власник спірної земельної ділянки.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов до законного і обґрунтованого висновку про те, що Інвестиційний договір (нова редакція Договору №2911-1-ІД/11 від 29.11.2011) від 05.03.2013 укладений між Державним підприємством «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Датоліт» є таким, що відповідає всім вимогам законодавства, а тому первісні позовні вимоги Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Щодо заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Датоліт» про застосування строку позовної давності до первісних позовних вимог, слід зазначає таке.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 Цивільного кодексу України).

З наведеного вбачається, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави.

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску.

Відтак, оскільки, у даній справі суд прийшов до висновку щодо необґрунтованості первісних позовних вимог, підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності відсутні.

Щодо посилання позивача за первісним позовом на необхідність проведення державної експертизи відповідно до статті 15 Закону України «Про інвестиційну діяльність», колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Звертаючись із позовом до суду, ДП «НДВА «Пуща- Водиця» посилалось на те, що спірний Інвестиційний договір від 05.03.2013 року (нова редакція договору № 2911-1-ІД/11 від 29.11.2011 року) містить усі ознаки договору про спільну діяльність, а тому згідно положень Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 11 квітня 2012 р. № 296, ДП «НДВА «Пуща-Водиця» повинно було отримати погодження Кабінету Міністрів України на укладення вказаного вище договору. Оскільки зазначеного погодження отримано не було, на підставі статей 215, 203 Цивільного кодексу України, на думку позивача, оскаржуваний договір має бути визнаний судом недійсним.

В свою чергу, в апеляційній скарзі ДП «НДВА «Пуща-Водиця» серед іншого зазначає, що спірний Інвестиційний договір суперечить вимогам Закону України «Про інвестиційну діяльність», у тому числі вимогам закону, які встановлюються у разі надання «державної підтримки» інвестування (необхідність проведення державної експертизи відповідно до статті 15 Закону України «Про інвестиційну діяльність»), чим фактично змінює підстави позову, що в силу вимог частини 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України є неприпустимим на стадії апеляційного провадження.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції не приймає та не досліджує обставини відносно не відповідності спірного договору вимогам Закону України «Про інвестиційну діяльність», на які посилається ДП «НДВА «Пуща-Водиця» у своїй апеляційній скарзі, оскільки вони не були підставою для звернення з позовом до суду.

Щодо зустрічних позовних вимог слід зазначити таке.

Згідно з п.3.1. договору для повного, своєчасного та структурованого виконання сторонами своїх зобов`язань по даному договору сторони визначили черговість реалізації договору в наступні етапи, зокрема, «І. Етап» (отримання дозвільних документів) - ініціювання стороною-1 у встановленому Законодавством порядку зміни цільового призначення земельної ділянки, зазначеного в Державному акті на право постійного користування землею №78-4-00006 від 15.07.1998 на цільове призначення, що дозволяє здійснити будівництво об`єкта; оформлення стороною-1 у встановленому законодавством порядку дозвільної документації для проектування об`єкта. Даний етап вважається завершеним після отримання стороною-2 вказаних документів.

Відповідно до п.6.1.1. договору сторона-1 (ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-водиця») зобов`язана ініціювати у встановленому законодавством порядку та здійснити всі передбачені законодавством дії (в тому числі підготовка та подання документів, що необхідні для прийняття компетентним органом рішення та оформлення у встановленому законодавством порядку відповідних документів щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, зазначеного в Державному акті на право постійного користування землею №91-4-00017 від 15.07.1998 на таке, що дозволяє будівництво, обслуговування та експлуатацію на ній об`єкта, оформити відповідно до законодавства дозвільні документи на проектування і спорудження об`єкта та надавати вказані документи стороні-2 протягом 5 календарних днів з моменту отримання кожного з низ.

Згідно з п.6.1.6. договору сторона-1 зобов`язана отримати в компетентних органах та надати стороні-2 дозвільні документи на виконання підготовчих робіт та на виконання будівельних робіт по спорудженню об`єкта з лімітами і точками підключення електроенергії, води та інших необхідних комунікацій на будівельному майданчику, а також ордер на тимчасове порушення благоустрою та ордерів на прокладення зовнішніх мереж в зв`язку із спорудженням об`єкта.

Пунктом 4.3. договору визначено, що в разі неможливості стороною-2 діяти від свого імені при виконанні делегованих функцій, сторона-1, як замовник будівництва об`єкта, виконує відповідні функції, отримавши повідомлення сторони-2.

Відповідачем до матеріалів справи додано проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок (зміна цільового призначення земельних ділянок) Державному підприємству «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-водиця» для здійснення комплексного будівництва житлової та громадської забудови з об`єктами побутового призначення, інженерної та транспортної інфраструктури і створенням озеленених територій загального користування на вул. Вишгородській, 150 в Оболонському району м. Києва від 2018 року; розробник - ТОВ «Земельний стандарт»; замовник - Державне підприємство «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-водиця».

З матеріалів справи вбачається, ТОВ «Датоліт» зверталось до ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-водиця» з листом №11/10/21-1 від 11.10.2021, у якому просило надати доручення на представлення інтересів підприємства або самостійно звернутися до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві з заявою про затвердження проекту землеустрою та зазначило, що гарантує компенсацію витрат державному підприємству, що будуть понесені у зв`язку із зміною цільового призначення земельних ділянок.

Вказаний лист було направлено на адресу позивача 12.10.2021, що підтверджується описом вкладення, чеком та накладною поштового відправлення №0100199484278.

Однак, відповіді на вказаний лист відповідача матеріали справи не містять.

Також матеріали справи не містять доказів надання позивачем відповідачу доручення на представлення інтересів з даного питання, так само як і не містять доказів самостійного звернення позивача до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві зі спірною заявою.

З положень статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Так, Інвестиційний договір став підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов`язань який відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509, 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання його сторонами.

За правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

В силу частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Матеріалами справи підтверджується, Державним підприємством «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» не виконано свого зобов`язання, що передбачене Інвестиційним договором, у зв`язку з чим наявні підстави для задоволення зустрічного позову в частині зобов`язання Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» виконати свої зобов`язання визначені пунктами 3.1., 4.3, 6.1.1. та пунктом 6.1.6. Інвестиційного договору від 05.03.2013 (нова редакція договору №2911-1-ІД/11 від 29.11.2011), укладеного між Державним підприємством «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Датоліт», а саме: звернутися до Головного управління Держгеокадастру у місті Києві (код ЄДРПО 39802366) із Заявою про затвердження розробленого Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ДП «НДВА «Пуща-Водиця» щодо зміни цільового призначення земельних ділянок з кадастровим номером 8000000000:78:137:0010 площею 29,7449 га та кадастровий номер 8000000000:78:137:0005 площею 2,0087 га., із земель сільськогосподарського призначення, наданих для ведення сільськогосподарської діяльності, на землі житлової та громадської забудови, для здійснення комплексного будівництва житлової та громадської забудови з об`єктами побутового призначення, інженерної та транспортної інфраструктури і створенням озеленених територій загального користування, розташованих за адресою: вул. Вишгородська, 150 у Оболонському районі м. Києва.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановленим договором або законом.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Отже, саме по собі формулювання позовної вимоги, без з`ясування судом зазначених обставин, не є підставою для закриття провадження у справі або для беззаперечної відмови у задоволенні позову.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 Цивільного кодексу України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду України від 21 травня 2012 року у справі № 6-20цс11 та від 12 червня 2013 року у справі № 6-32цс13.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Зазначена позиція висвітлена у рішенні Верховного Суду України від 04 жовтня 2017 року у справі №914/1128/16.

З огляду на вищезазначене, є правильним висновок суду першої інстанції про те, що право ТОВ «Датоліт» підлягає захисту в судовому порядку із способом захисту, що був ним обраний, який є ефективним для поновлення порушеного права, тому зустрічні позовні вимоги підлягають задоволенню.

Водночас, 04.07.2022 до Господарського суду міста Києва від ТОВ «Датоліт» надійшла заява про відмову від частини позовних вимог, в якій відповідач просив суд закрити провадження у справі №910/16929/21 в частині зустрічної позовної вимоги про зобов`язання Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» виконати свої зобов`язання визначені пунктами 3.1., 4.3 та пунктом 6.1.6. Інвестиційного договору від 05.03.2013 (нова редакція договору №2911-1-ІД/11 від 29.11.2011) укладеного між Державним підприємством «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Датоліт» а саме: в порядку та в спосіб, що передбачений статтями 26-1 та 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» звернутися до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) із Заявою для отримання вихідних даних для Проектування Об`єкта (Містобудівні умови та обмеження забудови земельних ділянок (кадастровий номер 8000000000:78:137:0010 площею 29,7449 га та кадастровий номер 8000000000:78:137:0005 площею 2,0087 га), що розташовані за адресою: вул. Вишгородська, 150 у Оболонському районі м. Києва).

Відповідачем до вказаної заяви додано копію наказу Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №45 від 13.01.2022 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень», яким затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва на вул. Вишгородській, 150 у Оболонському районі м. Києва з додатком.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до частин 1-3 статті 191 Господарського процесуального кодексу України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Відповідно до пункту 4 частини 21 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.

Таким чином, враховуючи, що подана заява позивача про відмову від позову підписана уповноваженим представником та не суперечить нормам чинного законодавства України, остання обґрунтовано прийнята судом першої інстанції, у зв`язку з чим провадження у справі №910/16929/21 в означеній частині зустрічної позовної вимоги ТОВ «Датоліт» підлягає закриттю на підставі пункту 4 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянтів оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянтів по суті їх скарг в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2024 у справі №910/16929/21 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційні скарги не підлягають задоволенню.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг покладаються на заявників.

Враховуючи ви ще викладене та керуючись статтями керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2024 у справі №910/16929/21 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2024 у справі №910/16929/21 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Фонду державного майна України на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2024 у справі №910/16929/21 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2024 у справі №910/16929/21 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/16929/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено: 26.06.2025.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

А.О. Мальченко