Постанова від 05.06.2025 по справі 910/8409/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" червня 2025 р. Справа№ 910/8409/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Барсук М.А.

Руденко М.А.

при секретарі судового засідання Муковоз В.І.,

за участю представників:

від позивача Мастюгін Д.І.;

від відповідача не з`явився;

від третьої особи Бутко Д.Г.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма Олімпекс-Агро на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 у справі №910/8409/24 (суддя Князьков В.В., повний текст складено 18.09.2024) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма Олімпекс-Агро до Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача Приватного сільськогосподарського підприємства Добробут, про стягнення майнової шкоди в сумі 65 285 714, 28 грн.

ВСТАНОВИВ наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю агрофірма Олімпекс-Агро звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації про стягнення збитків в сумі 65 285 714,28 грн, що еквівалентно 1 785 294 (один мільйон сімсот вісімдесят п`ять тисяч двісті дев`яносто чотири) долари США 33 центи (USD), з урахуванням заяви про зміну предмету позову.

Обґрунтовуючи звернення із позовом до суду позивач посилається на те, що саме внаслідок військової агресії відповідача по відношенню до України та вторгненню військ Російської Федерації на територію України, з його володіння вибуло майно і відповідно цим спричинена майнова шкода.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 у справі №910/8409/24 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні вказаних вимог виходив з того, що враховуючи обставини передання позивачем майна на зберігання третій особі, саме остання має обов`язок із забезпечення його схоронності, а отже, і несе у загальному порядку відповідальність за втрату майна як зберігач (зерновий склад) перед поклажодавцем.

Отже, за висновком суду, у даному випадку наявність між позивачем та третьою особою на момент виникнення спірних правовідносин відносин зберігання, фактично вказує про передчасність позовних вимог позивача до держави - Російської Федерації.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позов.

Апеляційна скарга мотивована аналогічними доводами, що й позовна заява.

У судовому засіданні 26.05.2025 колегія суддів вирішила повернутися на попередню стадію зі стадії ухвалення рішення по даній справі та оголосила перерву в судовому засіданні до 05.06.2025.

Відповідно до висновків Верховного Суду, які викладені у постановах від 16.12. 2021 у справі № 910/7103/21, та від 05.10.2022 у справі № 204/6085/20, суди за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до попередньої стадії для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на певній стадії провадження.

Абзацом 15 розділу ІІІ Правил організації ефективного господарського судочинства, що розроблені у рамках Нідерландсько-українського проекту "Судова влада і суспільство" та затверджені протоколом загальних зборів суддів Північного апеляційного господарського суду № 5 від 29.05.2024, роз`яснено, що з метою забезпечення повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи і дотримання прав учасників процесу, головуючий суддя може змінити регламент розгляду справи, та за наявності певних, вагомих обставин суд може прийняти рішення про повернення до попередньої стадії судового розгляду для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані на певній стадії провадження.

Оскільки для повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи виникла необхідність додаткового з`ясування обставин спору, колегія суддів, вирішила повернутись на попередню стадію провадження зі стадії ухвалення рішення по даній справі та оголосити перерву до 05.06.2025.

Представники позивача та третьої особи в судовому засіданні 05.06.2025 просили задовольнити апеляційну скаргу.

Стосовно повідомлення відповідача про розгляд даної справи, слід зазначити наступне.

Згідно з Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан.

Так, з листа від 04.09.2022 №71/17-500-67127 Міністерства закордонних справ України "Щодо вручення судових документів на території РФ" вбачається, що через повномасштабну агресію РФ проти нашої держави дипломатичні відносини між Україною та Росією розірвано, а всіх співробітників закордонних дипломатичних установ України евакуйовано з території держави-агресора. З огляду на зазначене, наразі унеможливлено надання органами дипломатичної служби України сприяння щодо передачі судових документів російській стороні.

Крім того, листом від 06.10.2022 Міністерство юстиції України повідомило суд, що за інформацією МЗС України (лист від 03.10.2022 № 71/14-500-77469) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною і Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.

12.01.2023 Верховна Рада України прийняла Закон України "Про вихід з Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності", яким постановила вийти з Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, вчиненої в м. Києві 20 березня 1992 року та ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року № 2889-XII (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №9, ст. 66), який набрав чинності 05.02.2023.

Отже, приймаючи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку про неможливість звернення із судовим дорученням для вручення відповідачу судових документів по даній справі в порядку статті 367 ГПК України.

Таким чином, враховуючи введення воєнного стану в Україні та розірвання дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією, зокрема, вихід з Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності (Закон України від 12.01.2023 №2855-ІХ "Про вихід з Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності") та припинення АТ "Укрпошта" обміну міжнародними поштовими відправленнями з Російською Федерацією, повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи здійснювалося шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (ухвала Верховного Суду від 20.12.2024 у справі №916/4720/23).

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасуванню, з прийняттям нового про задоволення позову, з наступних підстав.

19 квітня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю агрофірма Олімпекс-Агро (покупець) Товариством з обмеженою відповідальністю АГРАРНЕ ПІДПРИЄМСТВО ПРИДНІПРОВСЬКЕ (постачальник) був укладений договір поставки сільськогосподарської продукції №145_770_04.2021_СГП, згідно з яким постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти та оплатити сільськогосподарську продукцію, в кількості, асортименті, у строки і на умовах, передбачених у цьому договорі і додаткових угодах, які, з моменту їх підписання стають невід`ємними частинами цього договору.

19.04.2021 сторонами було укладено додаткову угоду до договору поставки сільськогосподарської продукції №145_770_04.2021_СГП від 19.04.2021, згідно з якою поставці підлягає наступний товар: соняшник некласний у кількості 100 000 кг за ціною 11,40 грн/кг з ПДВ на суму 1 140 000,00 грн з ПДВ, в тому числі ПДВ 140 000,00 грн, сума поставки без ПДВ складає 1 000 000,00 грн. Місце поставки: Приватне сільськогосподарське підприємство Добробут, Донецька область, Волноваський район, с. Хлібодарівка, вул. Вокзальна, 3А. Термін поставки - до 28 лютого 2022.

01.10.2021 сторонами була укладена додаткова угода №2 до договору поставки сільськогосподарської продукції №145_770_04.2021_СГП від 19.04.2021, згідно з якою поставці підлягає наступний товар: соняшник некласний у кількості 136,705 за ціною 18 810,06 грн/т з ПДВ на суму 2 571 428,57 грн з ПДВ, в тому числі ПДВ 315 789,47 грн, сума поставки без ПДВ складає 2 255 639,10 грн; соняшник некласний у кількості 1 594,890 т за ціною 18 810,07 грн/т вісімсот десять з ПДВ на суму 30 000 000,00 грн з ПДВ, в тому числі ПДВ 3 684 210,54 грн, сума поставки без ПДВ складає 26 315 789,46 грн. Місце поставки: Приватне сільськогосподарське підприємство Добробут, Донецька область, Волноваський район, с. Хлібодарівка, вул. Вокзальна, 3А. Термін поставки - до 28 лютого 2022 року.

01.12.2021 сторонами була укладена додаткова угода № 3 до договору поставки сільськогосподарської продукції №145_770_04.2021_СГП від 19.04.2021, згідно з якою поставці підлягає наступний товар: соняшник некласний у кількості 216,449 т за ціною 18 810,11 грн/т з ПДВ на суму 4 071 428,57 грн з ПДВ, в тому числі ПДВ 500 000,00 грн, сума поставки без ПДВ складає 3 571 428,57 грн. Місце поставки: Приватне сільськогосподарське підприємство Добробут, Донецька область, Волноваський район, с. Хлібодарівка, вул. Вокзальна, 3А. Термін поставки - до 28 лютого 2022 року. Загальний обсяг поставки соняшника некласного згідно з додатковими угодами №1 від 19.04.2021, №2 від 01.10.2021 та №3 від 01.12.2021 до договору поставки сільськогосподарської продукції №145_770_04.2021_СГП від 19.04.2021 складає 2 048 044 кг на загальну суму 33 142 857,14 грн без ПДВ.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання договору №145_770_04.2021_СГП від 19.04.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю АГРАРНЕ ПІДПРИЄМСТВО ПРИДНІПРОВСЬКЕ передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю агрофірма Олімпекс-Агро прийняло соняшник некласний за видатковою накладною № 65 від 21.02.2022 на загальну суму 33 142 857,14 грн.

01.02.2022 була укладена додаткова угода № 4 до договору №145_770_04.2021_СГП від 19.04.2021, згідно з якою поставці підлягає наступний товар: соняшник некласний у кількості 2 035,714 т за ціною 18 000,00 грн/т з ПДВ на суму 36 642 857,14 грн з ПДВ, в тому числі ПДВ 4 500 000,00 грн , сума поставки без ПДВ складає 32 142 857,14 грн. Місце поставки: Приватне сільськогосподарське підприємство Добробут, Донецька область, Волноваський район, с. Хлібодарівка, вул. Вокзальна, 3А. Термін поставки - до 28 лютого 2022 року.

На виконання договору №145_770_04.2021_СГП від 19.04.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю АГРАРНЕ ПІДПРИЄМСТВО ПРИДНІПРОВСЬКЕ передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю агрофірма Олімпекс-Агро прийняло соняшник некласний, що підтверджується видатковою накладною № 66 від 21.02.2022 на суму 32 142 857,14 грн без ПДВ

Як вказує позивач, загальний обсяг поставки соняшника некласного згідно з договором поставки сільськогосподарської продукції №145_770_04.2021_СГП від 19.04.2021 складає 4 083 758 кг на загальну суму 65 285 714,28 грн без ПДВ.

На підтвердження переходу права власності на соняшник некласний Товариством з обмеженою відповідальністю АГРАРНЕ ПІДПРИЄМСТВО ПРИДНІПРОВСЬКЕ, Товариством з обмеженою відповідальністю агрофірма Олімпекс-Агро та Приватним сільськогосподарське підприємство Добробут (елеватор) укладено два трьохсторонні акти прийому-передачі сільськогосподарської продукції від 21.02.2022, згідно змісту яких продавець відчужує, а покупець приймає у власність, а елеватор переоформлює з продавця на покупця зерно: соняшник некласний в кількості 2 048,044 т та 2035,714 т, яке знаходиться на зберіганні на елеваторі.

Як вбачається з матеріалів справи, між Приватним сільськогосподарським підприємством Добробут (зерновий склад) та Товариством з обмеженою відповідальністю агрофірма Олімпекс-Агро (поклажодавець) було укладено договір №05/2022 від 21.02.2022 складського зберігання, за умовами п.1.1 якого поклажодавець на умовах цього договору зобов`язується передати, а зерновий склад зобов`язується прийняти на зберігання за заліковою вагою зернові, зернобобові, круп`яні та олійні культури, а саме: соняшник у кількості 4 083,758 тон. термін поставки з 21.02.2022 по 28.02.2022.

Згідно п. 1.3 договору №05/2022 від 21.02.2022 зерно передається поклажодавцем на зберігання і приймається зерновим складом за адресою: 85766, Донецька область, Волноваський район, с. Хлібодарівка, вул. Вокзальна, 3А.

Передане на зберігання зерно є власністю поклажодавця. Зерновий склад не має права продавати або будь-яким іншим чином розпоряджатися зерном поклажодавця, яке знаходиться у нього на зберіганні, до закінчення строку зберігання, визначеного в п. 7.1 договору (п.1.6 договору №05/2022 від 21.02.2022).

Термін зберігання зерна: із дня прийняття зерновим складом зерна на зберігання до подання поклажодавцем вимоги про його повернення, але не довше, ніж: соняшник до 31.12.2022 (п.7.1 договору №05/2022 від 21.02.2022).

Згідно картки аналізу зерна №4/4 від 21.02.2022 Приватного сільськогосподарського підприємства на пункт навантаження-розвантаження Елеватор Приватного сільськогосподарського підприємства Добробут (Хлібодарівка) від відправника Товариства з обмеженою відповідальністю АП Придніпровське для отримувача Товариства з обмеженою агрофірма Олімпекс-Агро (договір №05/2022 від 21.02.2022) прийнято партію соняшника некласного врожаю 2021 року масою 4 083 758 кг.

Відповідно до інвентаризаційного опису № 1 на 01.12.2022 товарно-матеріальних цінностей Товариства з обмеженою агрофірма Олімпекс-Агро, за місцем зберігання: Донецька область, Волноваський район, с. Хлібодарівка, вул. Вокзальна, підтверджується наявність станом на 01.12.2022 у Товариства з обмеженою агрофірма Олімпекс-Агро обліковувались товарно-матеріальні цінності, а саме: соняшник некласний, на загальну суму 65 285 714,28 грн, загальна кількість - 4 083 758 кг, загальна кількість порядкових номерів - 1 (один).

Проте, як вказує позивач, фактична наявність товарно-матеріальних цінностей станом на 01.12.2022 не відповідає даним бухгалтерського обліку та складає нуль одиниць за вказаним місцем зберігання.

У зв`язку з вказаним зберігач за договором складського зберігання № 5/2022 від 21.02.2022 - Приватне сільськогосподарське підприємство Добробут звернулось до правоохоронних органів з заявою (повідомленням) від 26.05.2022 за вих. № 26/05-3 про кримінальне правопорушення. У заяві зазначено, що внаслідок повномасштабної військової агресії російської федерації проти нашої держави, елеватор Приватного сільськогосподарського підприємства Добробут, який знаходиться за адресою: Донецька область, Волноваський район, с. Хлібодарівка, вул. Вокзальна, 3а, опинився на тимчасово окупованій території. Згідно з повідомленнями працівників Приватного сільськогосподарського підприємства Добробут, що залишились на тимчасово окупованій території, під час окупації військовослужбовці Збройних сил російської федерації зайняли вищезазначений комплекс будівель та споруд (включно з місцями зберігання сільськогосподарської продукції), не допускають до них працівників підприємства та здійснюють викрадення сільськогосподарської продукції, яку вивозять у невідомому напрямку. За наведеними фактами органом досудового розслідування здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12022230000001600 від 02.06.2022, що підтверджується відповідним витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Позивачем було подано заяву про залучення до кримінального провадження № 12022230000001600 від 02.06.2022 як потерпілого.

За заявою позивача в межах кримінального провадження №12022230000001600 було проведено судово-економічну експертизу.

Відповідно до висновку експерта № 24-2666 судово-економічної експертизи для долучення до матеріалів кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022230000001600, проведеними дослідженнями наданих матеріалів встановлено, що нестача матеріальних цінностей (зерна) товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма Олімпекс-Агро, що перебували за адресою: Донецька область, Волноваський район, село Хлібодарівка, вулиця Вокзальна, 3а, документально підтверджується станом на 01.12.2022 в загальній сумі 65 285 714,28 грн, відповідно до наданих документів та інвентаризаційного опису від 01.12.2022.

Отже, за твердженнями позивача, розмір матеріальних збитків (шкоди) заподіяних російською федерацією позивачу складає 65 285 714,28 гривень, що еквівалентно 1 785 294,33 долари США, що становить нестачу основних засобів та інших необоротних матеріальних активів, нестачу запасів та капітальних інвестицій.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні вказаних вимог виходив з того, що враховуючи обставини передання позивачем майна на зберігання третій особі, саме остання має обов`язок із забезпечення його схоронності, а отже, і несе у загальному порядку відповідальність за втрату майна як зберігач (зерновий склад) перед поклажодавцем.

Отже, за висновком суду, у даному випадку наявність між позивачем та третьою особою на момент виникнення спірних правовідносин відносин зберігання, фактично вказує про передчасність позовних вимог позивача до держави - Російської Федерації.

Колегія суддів не погоджується із наведеними висновками місцевого господарського суду, з огляду на наступне.

Відповідачем у цій справі є Російська Федерація.

Відповідно до частини першої статті 365 ГПК України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Частина перша статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет, відповідно до якого пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16.05.1972, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02.12.2004.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Відповідно до частини першої статті 11 Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму, ратифікованої Верховною Радою України 31.07.2006, Україна вживає таких заходів, які можуть бути необхідними для ефективного, пропорційного й такого, що відраджує, покарання за злочини тероризму.

Згідно із статтею 13 Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму, Україна зобов`язана вжити необхідних заходів для захисту й підтримки жертв тероризму, здійсненого на території України.

Відповідно до частини четвертої статті 8 Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму ратифікованої Верховною Радою України 12.09.2002, Україна має зобов`язання щодо створення механізмів компенсації жертвам злочинів тероризму. У той же час, відсутність спеціального визначеного державою механізму компенсації (захисту порушеного права) не може бути підставою для відмови у захисті такого права загальними засобами, передбаченими законом, у тому числі шляхом звернення до суду.

Тож застосування судового імунітету РФ та відмова у розгляді по суті позову у цій справі означала би порушення Україною своїх міжнародно-правових зобов`язань відповідно до згаданих Конвенцій щодо боротьби з тероризмом (див. правовий висновок Верховного Суду у постанові від 12.10.2022 у справі №463/14365/21).

Судовий імунітет РФ не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням РФ своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

У своїй постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 Верховний Суд дійшов висновку, що на РФ не поширюється судовий імунітет, оскільки "вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено в Статуті ООН". Зокрема, Верховний Суд зазначив, що "такими діями Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, та грубо порушила гарантоване нормами міжнародного права право власності позивача".

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22 РФ, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

Згідно із частиною першою статті 1 Статуту ООН Організація Об`єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 військова агресія РФ була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, РФ було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Крім того, аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 у справі щодо звинувачень у геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав РФ припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022, якою додатково засудила військову агресію РФ проти України, вимагає від РФ припинення військових дій, у тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Проте, станом на час розгляду цієї справи РФ не виконала приписів (вимог) ані Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022, ані наказу Міжнародного суду ООН від 16.03.2022, та продовжує військову агресію проти України та військові злочини проти цивільного населення та цивільних об`єктів у порушення норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, Женевських Конвенцій 1949 року та Додаткового протоколу I 1977 року до них.

Враховуючи те, що: предметом позову у цій справі є відшкодування збитків, завданих збройною агресією РФ проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН, Суд зазначає, що судовий імунітет РФ у даному випадку на спірні правовідносини не поширюється.

Звернення Товариства до українського суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто не заперечувало б саму сутність такого права.

Подібні правові висновки зроблено у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 у справі № 428/11673/19, від 18.05.2022 у справі № 760/17232/20-ц, від 12.10.2022 у справі № 463/14365/21, від 12.10.2022 у справі № 463/14366/21.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону України "Про міжнародне приватне право" права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог Товариства про відшкодування збитків, мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.

У справі, що переглядається, позивач звернувся до суду з позовом до Російської Федерації про відшкодування шкоди, завданої йому внаслідок збройної агресії та вчинення протиправних дій на тимчасово окупованих територіях зі сторони Російської Федерації на території України.

Так, 24.02.2022 о 5 ранку розпочався відкритий воєнний напад Російської Федерації, який виразився в тому, що збройними силами Російської Федерації, які діяли за наказом керівництва Російської Федерації, здійснено вторгнення на територію суверенної держави Україна.

По всій території України розпочалися масові авіаудари, ракетні та артилерійські обстріли військових та цивільних об`єктів.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Пізніше відповідними Указами Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженими Законами України, воєнний стан продовжувався і триває досі.

Згідно Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, який затверджено з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22 грудня 2022, з 06.03.2022 Хлібодарівська сільська територіальна громада є тимчасово окупованою Російською Федерацією територією України, а з 24.02.2022 по 05.03.2022 була зоною активних бойових дій.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 02.03.2022 ES-11/1 військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

В преамбулі Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" передбачено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Отже, протиправність діяння відповідача як складового елементу правопорушення у вигляді завдання збитків, в розумінні частини третьої статті 75 Господарського процесуального кодексу України, є загальновідомою обставиною, яка закріплена державою на законодавчому рівні та яка доказування не потребує.

Стосовно висновку місцевого господарського суду про те, що враховуючи обставини передання позивачем майна на зберігання третій особі, саме остання має обов`язок із забезпечення його схоронності, а отже, і несе у загальному порядку відповідальність за втрату майна як зберігач (зерновий склад) перед поклажодавцем, слід зазначити наступне.

Як уже зазначалося, між позивачем та третьою особою у справі було укладено договір відповідального зберігання.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання (частини 1, 2 статті 901 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (частина 1 статті 936 Цивільного кодексу України).

Зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений, виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк (частини 1 - 3 статті 938 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 949 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Водночас у статті 953 цього ж Кодексу унормовано, що зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Відповідальність зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі встановлена статтею 950 Цивільного кодексу України, згідно з частиною 1 якої за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності (частина 3 вказаної статті).

Межі відповідальності зберігача перед поклажодавцем за неналежне виконання своїх обов`язків установлено статтею 951 Цивільного кодексу України, відповідно до змісту якої збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість. Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Разом із тим за змістом статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Передане позивачем третій особі майно перебувало на окупованій території (Донецька область, Волноваський район, село Хлібодарівка, вулиця Вокзальна, 3а).

Згідно Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, який затверджено з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22 грудня 2022, з 06.03.2022 Хлібодарівська сільська територіальна громада є тимчасово окупованою Російською Федерацією територією України, а з 24.02.2022 по 05.03.2022 була зоною активних бойових дій.

Отже, обставини у справі свідчать, що втрата майна за договором відбулася внаслідок окупації території Донеччини поза волею третьої особи та за відсутності її вини у зв`язку з настанням надзвичайних та невідворотних обставин через широкомасштабну збройну агресію Російської Федерації проти України, що об`єктивно унеможливило належне виконання стороною свого обов`язку щодо збереження переданого їй на зберігання майна.

Колегія суддів також враховує, що для виконання умов договору та збереження майна має існувати фізичний безпечний і безперешкодний доступ до нього, що за обставин існування військової агресії та окупації територій його розташування у наведеному випадку відсутнє.

Аналогічної позиції щодо покладення на зберігача відповідальності за незбереження майна, місцезнаходженням якого є окупована територія Україні, дотримується Верховний Суд у постанові від 14.01.2025 у справі №914/3483/23.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

В силу частини першої статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Реалізуючи визначене право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Згідно з частиною четвертою статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставою виникнення цивільних прав і обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до пункту 8 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно з частиною третьою статті 386 Цивільного кодексу України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Згідно з частинами першою та другою статті 1166 Цивільного кодексу України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану недоговірну (деліктну) шкоду, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до частини першої, другої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

До складу збитків включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (стаття 225 Господарського кодексу України).

Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; 2) шкідливого результату такої поведінки збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

Водночас зі змісту частини другої статті 1166 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди, яка полягає в тому, що наявність вини заподіювача шкоди не підлягає доведенню позивачем, а саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Отже збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Відповідно до ст. 17 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217A(III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року) кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Згідно зі ст. 1 Протоколу № 1 від 20.03.1952 № ETS N 009 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ч. 3 ст. 386 Цивільного кодексу України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на 01.12.2022, у позивача обліковувалось майно, яке перебувало на зберіганні у третьої особи, та яке фактично було захоплене в результаті протиправних дій відповідача.

Захоплення належного позивачу на праві власності майна порушує відповідне право власності позивача, який у зв`язку із цим набуває право на відшкодування заподіяної йому шкоди.

Відповідно до ст. 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (Додаток до Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі) забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.

Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів використання втраченого майна позивачем у воєнних цілях, відтак, дії відповідача, внаслідок яких завдано шкоду майну позивачу, були вчинені всупереч законам і звичаям війни, а отже, відповідач несе повну відповідальність за здійснення збройної агресії, у тому числі і за шкоду, заподіяну майну позивача.

Також при визначенні протиправності дій відповідача підлягають врахуванню загальновизнаний і засадничий загальний принцип права, який полягає в тому, що будь-яке порушення зобов`язання тягне за собою обов`язок надати відшкодування (відображений Постійною палатою міжнародного правосуддя у справі Про фабрику в Хожуві (Case concerning the factory at Chorzow), рішення №13 від 13.09.1928, а також одна із засад сучасного правового порядку "ex injuria non oritur jus" (із беззаконня не виникає право), який відображений у Консультативному висновку Міжнародного суду справедливості "Правові наслідки для держав подальшої присутності Південної Африки в Намібії незважаючи на Резолюцію Ради Безпеки 276 (1970)".

У цій справі протиправність дій відповідача підтверджується наявними у справі доказами, на неї прямо вказують відповідні положення матеріального закону.

Таким чином, позивачем доведено суду належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні Господарського процесуального кодексу України факт заподіяння шкоди позивачу діями відповідача та причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та завданою майновою шкодою позивачу.

Виходячи з викладеного, судом встановлена наявність повного складу цивільного правопорушення у вигляді заподіяння шкоди майну позивача (втрата такого майна), що має своїм наслідком відшкодування такої шкоди позивачу у розмірі і в порядку, передбаченими цивільним законодавством.

Як вказано вище, відповідно до висновку експерта № 24-2666 судово-економічної експертизи, проведеної в межах кримінального провадження №12022230000001600, проведеними дослідженнями наданих матеріалів встановлено, що нестача матеріальних цінностей (зерна) товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма Олімпекс-Агро, що перебували за адресою: Донецька область, Волноваський район, село Хлібодарівка, вулиця Вокзальна, 3а, документально підтверджується станом на 01.12.2022 в загальній сумі 65 285 714,28 грн, відповідно до наданих документів та інвентаризаційного опису від 01.12.2022.

Згідно із частинами першою, п`ятою - сьомою статті 101 Господарського процесуального кодексу України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

У висновку експерта № 24-2666 зазначено, що відповідно до ст. 70 та п. 2 ст. 102 Кримінального процесуального кодексу України експерт про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків за ст.ст. 384, 385 Кримінального кодексу України обізнаний.

До висновку про можливість використання доказів, отриманих у межах кримінального провадження у разі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування, дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (п. 105).

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 05.02.2020 у справі № 461/3675/17, суд може врахувати як доказ висновок, підготовлений у рамках кримінального провадження особою, яка є атестованим судовим експертом, оскільки експертиза проведена у кримінальному провадженні містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений.

Оцінивши вказаний висновок експерта №24-2666, суд вважає його належним та достовірним доказом розміру завданої позивачу внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України шкоди.

Відповідно до статті 524 Цивільного кодексу України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина 2 статті 533 Цивільного кодексу України).

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань єдиним засновником позивача є компанія ТНА Корпорейт Солюшнз Ллс (Tna Corporate Solutions Llc), місцезнаходження: Сполучені Штати Америки, 83001, 610 В.Бродвей, офіс 201 Джексон, Войомінг, країна резидентства: Сполучені Штати Америки.

Станом на 01.12.2022 офіційний курс гривні до долару США (USD) дорівнював 36,5686 грн. Відомості про офіційний курс гривні до долару США (USD) розміщені на офіційному веб-сайті Національного Банку України.

Таким чином, суд дійшов висновку зазначити розмір завданої позивачу шкоди в сумі 65 285 714, 28 грн в еквіваленті в іноземній валюті (долар США) у сумі 1 785 294 долари США 33 центи (USD).

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 167 Цивільного кодексу України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Згідно зі ст. 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

При цьому держава є специфічним суб`єктом правовідносин. Під державою розуміється організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорідному суспільстві, яка, забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснює керівництво ним насамперед в інтересах цієї частини, а також управління загальносуспільними справами. До визначальних ознак держави відноситься наявність для виконання своїх завдань та функцій специфічного апарату, який володіє владними повноваженнями і має матеріальні засоби для реалізації цих повноважень. Реалізація функцій держави здійснюється через специфічний апарат, порядок формування, правовий статус та повноваження якого визначаються самою державою.

Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 (що набрала чинності для України 24.08.1991) договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Відтак, стягнення відповідної шкоди має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції, незважаючи, який конкретно її підрозділ заподіяв шкоду.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю. Відповідно оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Отже, з відповідача в дохід Державного бюджету України підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма Олімпекс-Агро на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 у справі №910/8409/24 задовольнити повністю.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 у справі №910/8409/24 про відмову у задоволенні позову скасувати.

3. Прийняти нове рішення по справі №910/8409/24, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма Олімпекс-Агро до Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації про стягнення майнової шкоди в сумі 65 285 714, 28 грн. задовольнити повністю.

4. Стягнути з Російської Федерації (Russian Federation; код ISO ru/rus 643) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма Олімпекс-Агро (адреса: Україна, 51230, Дніпропетровська обл., Новомосковський р-н, с. Голубівка, вул. Лесі Українки, буд. 10; ідентифікаційний код юридичної особи 30195842) 65 285 714 (шістдесят п`ять мільйонів двісті вісімдесят п`ять тисяч сімсот чотирнадцять) гривень 28 копійок (UAH) майнової шкоди, що в грошовому еквіваленті іноземної валюти становить 1 785 294 (один мільйон сімсот вісімдесят п`ять тисяч двісті дев`яносто чотири) долари США 33 центи (USD).

5. Стягнути з Російської Федерації (Russian Federation; код ISO ru/rus 643) в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 979 282 грн 71 коп.

6. Стягнути з Російської Федерації (Russian Federation; код ISO ru/rus 643) в дохід Державного бюджету України судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 468 928 грн 56 коп.

7. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена: 26.06.2025 року.

Головуючий суддяЄ.Ю. Пономаренко

СуддіМ.А. Барсук

М.А. Руденко