Постанова від 25.06.2025 по справі 904/3153/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.06.2025 року м.Дніпро Справа № 904/3153/22 (904/3667/24)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Паруснікова Ю.Б., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 21.11.2024 (суддя Мартинюк С.В.)

у справі № 904/3153/22 (904/3667/24)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІММЕ"

до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ"

відповідача-2 Акціонерного товариства "Акцент-Банк"

про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання недійсним правочину

в межах справи № 904/3153/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ІММЕ"

ВСТАНОВИВ:

16.08.2024 ТОВ "ІММЕ" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача-1 ТОВ "Аграрні технології України" та відповідача-2 АТ "АКЦЕНТ-БАНК" витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання недійсним договору.

Ухвалою господарського суду від 20.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

Розпорядник майна ТОВ "ІММЕ" арбітражний керуючий Демчан Олександр Іванович звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з заявою про забезпечення позову, відповідно до якої розпорядник майна просить суд вжити заходи забезпечення позовної заяви про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання недійсним правочину у справі №904/3153/22 (904/3667/24) шляхом:

1. Накладення арешту на нерухоме майно: місто Київ, проспект Московський (проспект Бандери Степана; проспект Червоних козаків), будинок 34, загальною площею 6921,1 кв.м., опис: торгівельний комплекс, реєстраційний номер 294136280000.

2. Встановлення заборони Товариству з обмеженою відповідальністю «АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ» (ідентифікаційний код 38955450; місцезнаходження: 49041, Дніпропетровська область, м. Дніпро, проспект Праці, будинок 2Т), як власнику нерухомості: місто Київ, проспект Московський (проспект Бандери Степана; проспект Червоних козаків), будинок 34, загальною площею 6921,1 кв.м., опис: торгівельний комплекс, реєстраційний номер 294136280000, відчужувати, в тому числі, але не виключно, шляхом внесення до статутного капіталу інших юридичних осіб, шляхом передачі у спільну власність (з визначенням часток або без такого), змінювати (в тому числі, але не виключно, шляхом реконструкції) чи здійснювати поділ нерухомості, вчиняти дії щодо зміни адреси нерухомості.

3. Встановлення заборони будь-яким іншим особам вчиняти дії, спрямовані на припинення права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ» (ідентифікаційний код 38955450; місцезнаходження: 49041, Дніпропетровська область, м. Дніпро, проспект Праці, будинок 2Т), нерухомості чи її частини: місто Київ, проспект Московський (проспект Бандери Степана; проспект Червоних козаків), будинок 34, загальною площею 6921,1 кв.м., опис: торгівельний комплекс, реєстраційний номер 294136280000.

4. Встановлення заборони Міністерству юстиції України та його територіальним органам, державним реєстраторам, а також будь-яким інших суб`єктам, які наділені владними повноваження щодо здійснення реєстраційних дій, в тому числі нотаріусам, проводити реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно пов`язані зі зміною власника нерухомості: місто Київ, проспект Московський (проспект Бандери Степана; проспект Червоних козаків), будинок 34, загальною площею 6921,1 кв.м., опис: торгівельний комплекс, реєстраційний номер 294136280000 чи її частини.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.11.2024 заяву розпорядника майна ТОВ "ІММЕ" арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича про забезпечення позову задоволено.

Не погодившись з даною ухвалою Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ" подано апеляційну скаргу, згідно якої апелянт просить скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 21.11.2024 у справі № 904/3153/22 (904/3667/24), відмовити у задоволенні заяви розпорядника майна ТОВ "ІММЕ" арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича про забезпечення позову повністю.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що ухвала суду першої інстанції прийнята за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- арбітражний керуючий Демчан О.І. не надав докази постановлення судом судового рішення про скасування заходів забезпечення позову. Записи про арешт наявні в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно й станом на 18.11.2024, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 18.11.2024;

- заявник не надав доказів неможливості чи ускладнення захисту інтересів заявника без негайного втручання суду та не довів обставин реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача у разі невжиття судом заявлених заходів забезпечення позову;

- твердження заявника про можливість вчинення відповідачем певних дій, які направлені на відчуження власного майна з метою уникнення відповідальності, тобто дій, спрямованих на ухилення від виконання рішення суду у майбутньому або які б слугували підставою для висновку про неможливість чи істотне ускладнення виконання судового рішення, є лише припущеннями, не підтвердженими жодними доказами. Крім того, заявник не надав докази того, що відповідач вчиняв дії або мав намір вчинити такі дії по припиненню права власності на нерухоме майно тощо.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

13.02.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від розпорядника майна ТОВ "ІММЕ" арбітражного керуючого Демчана О.І. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

Відповідач-2 не скористався своїм правом, передбаченим ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надав суду відзив на апеляційну скаргу.

Згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судове засідання 25.06.2025 з`явилися представник ТОВ "Аграрні технології України" (апелянта) та арбітражний керуючий. Відповідач-2, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, уповноваженого представника не направив, про причини неявки суд не проінформував.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, а також враховуючи межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, з огляду на обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів не вбачає наявність правових та фактичних підстав для відкладення розгляду справи та продовжує її розгляд, вважаючи за можливе здійснити перевірку ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника відповідача-2.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Представник ТОВ "Аграрні технології України" в судовому засіданні 25.06.2025 підтримав доводи та вимоги своєї апеляційної скарги, просив суд скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалите нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову в повному обсязі.

Арбітражний керуючий заперечив проти задоволення апеляційної скарги, в тому числі з підстав, викладених у відзиві, наполягав на необхідності залишення ухвали суду першої інстанції без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 16.08.2024 ТОВ "ІММЕ" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача-1 ТОВ "Аграрні технології України" та відповідача-2 АТ "АКЦЕНТ-БАНК" витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання недійсним договору.

Ухвалою господарського суду від 20.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою господарського суду від 13.11.2024 закрито підготовче провадження. Справу призначено до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 26.11.2024.

20.11.2024 до суду через систему "Електронний суд" від розпорядника майна ТОВ"ІММЕ" арбітражного керуючого Демчана О.І. надійшла заява (вх.№53844/24 від 20.11.2024) про забезпечення позову, відповідно до якої розпорядник майна просить суд вжити заходи забезпечення позовної заяви про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання недійсним правочину у справі №904/3153/22 (904/3667/24) шляхом:

1. Накладення арешту на нерухоме майно: місто Київ, проспект Московський (проспект Бандери Степана; проспект Червоних козаків), будинок 34, загальною площею 6921,1 кв.м., опис: торгівельний комплекс, реєстраційний номер 294136280000.

2. Встановлення заборони Товариству з обмеженою відповідальністю "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ" (ідентифікаційний код 38955450; місцезнаходження: 49041, Дніпропетровська область, м. Дніпро, проспект Праці, будинок 2Т), як власнику нерухомості: місто Київ, проспект Московський (проспект Бандери Степана; проспект Червоних козаків), будинок 34, загальною площею 6921,1 кв.м., опис: торгівельний комплекс, реєстраційний номер 294136280000, відчужувати, в тому числі, але не виключно, шляхом внесення до статутного капіталу інших юридичних осіб, шляхом передачі у спільну власність (з визначенням часток або без такого), змінювати (в тому числі, але не виключно, шляхом реконструкції) чи здійснювати поділ нерухомості, вчиняти дії щодо зміни адреси нерухомості.

3. Встановленням заборони будь-яким іншим особам вчиняти дії, спрямовані на припинення права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ" (ідентифікаційний код 38955450; місцезнаходження: 49041, Дніпропетровська область, м. Дніпро, проспект Праці, будинок 2Т), нерухомості чи її частини: місто Київ, проспект Московський (проспект Бандери Степана; проспект Червоних козаків), будинок 34, загальною площею 6921,1 кв.м., опис: торгівельний комплекс, реєстраційний номер 294136280000.

4. Встановлення заборони Міністерству юстиції України та його територіальним органам, державним реєстраторам, а також будь-яким інших суб`єктам, які наділені владними повноваження щодо здійснення реєстраційних дій, в тому числі нотаріусам, проводити реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, пов`язані зі зміною власника нерухомості: місто Київ, проспект Московський (проспект Бандери Степана; проспект Червоних козаків), будинок 34, загальною площею 6921,1 кв.м., опис: торгівельний комплекс, реєстраційний номер 294136280000 чи її частини.

Вказана заява мотивована тим, що за наслідком внесення 13.01.2021 року Товариством з обмеженою відповідальністю "ІММЕ" додаткового вкладу до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ", боржник вчинив дії, пов`язані із зменшенням своєї платоспроможності, відчужив нерухоме майно: місто Київ, проспект Московський (проспект Бандери Степана; проспект Червоних козаків), будинок 34, загальною площею 6921,1 кв.м., опис: торгівельний комплекс, реєстраційний номер 294136280000 після виникнення зобов`язань перед Акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк", тобто в межах "підозрілого періоду" та за обставин існування заборгованості перед кредитором.

Як вбачається із відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна), поточним власником Об`єкту нерухомого майна є Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ" (право власності набуто 14.01.2022 року).

Об`єкт нерухомого майна вибув із власності Товариства з обмеженою відповідальністю "ІММЕ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ", а на наступний день новим власником майна стало Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ". Водночас, вибуття об`єкта нерухомого майна було наслідком вольової дії Товариства з обмеженою відповідальністю "ІММЕ", яка полягала у передачі об`єкту нерухомого майна до статутного капіталу у якості додаткового вкладу.

Заявник зазначає, що вчинення боржником правочину, направленого на безоплатну передачу такого нерухомого майна іншій особі, не було направлене на отримання ним прибутку, тобто, в діях боржника була відсутня економічна мета (розумна економічна причина), тому, за таких обставин, дії Товариства з обмеженою відповідальністю "ІММЕ" є очевидною недобросовісною поведінкою по відношенню до кредитора - та фактично спрямовані на ухилення від погашення заборгованості за рахунок майна, що вибуло.

Розпорядник майна також зауважує, що незаконність правочину відчуження нерухомого майна встановлено судовим рішенням, дії щодо відчуження нерухомості вчинялись між заінтересованими особами, належним є висновок про існування достатньо обґрунтованої ймовірності утруднення виконання рішення господарського суду та імовірності ускладнення чи не поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів у разі невжиття таких заходів. Зазначене, окремо, та у своїй сукупності, свідчить про необхідність вжиття зазначених даною заявою заходів забезпечення позову, так як тільки вони за своїм змістом гарантують подальший захист прав та можливість виконання рішення суду після його винесення. Водночас, зазначений захід не призведе до порушення будь-яких прав ТОВ «АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ», виключно обмеживши його можливість вільно розпоряджатися нерухомим майном, яке є предметом спору залишивши за ним, на час розгляду справи, правомочності володіння та користування відповідним нерухомим майном.

Також заявником у поданій заяві вказано, що незаконність вибуття вказаного нерухомого майна із власності ТОВ "ІММЕ" підтверджено рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2023 у справі № 904/3153/22 (904/5022/22), що набрало законної сили.

Так, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2023 року у справі № 904/3153/22 (904/5022/22) було частково задоволено вказану позовну заяву, визнано недійсним Договір від 13.01.2021 року про внесення додаткового вкладу серія та номер 80, укладений між ТОВ "ІММЕ" та ТОВ "ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ" в частині передачі як додаткового вкладу об`єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: місто Київ, проспект Московський (проспект Бандери Степана; проспект Червоних козаків), будинок 34, загальною площею 6921,1 кв.м., опис: торгівельний комплекс, реєстраційний номер 294136280000, визнано недійсним Акт приймання передачі майна, що вноситься до статутного капіталу від 13.01.2021 року серія та номер 81-82, щодо передачі зазначеного об`єкту нерухомого майна. Провадження у справі в решті заявлених вимог закрито.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28.11.2023 року у справі № 904/3153/22 (904/5022/22) зазначене рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2023 року залишено без змін.

В рамках судового спору № 904/3153/22 (904/5022/22) встановлено факт незаконного вибуття вказаної комерційної нерухомості із власності боржника ТОВ "ІММЕ", факт вчинення фраудаторного правочину відчуження із пов`язаною особою.

В межах судової справи № 904/3153/22 (904/5022/22) Господарським судом Дніпропетровської області ухвалою від 02.01.2023 року було вжито заходів забезпечення позову, накладено арешт та заборону вчинення реєстраційних дій відносно спірного об`єкту нерухомого майна за адресою: місто Київ, проспект Московський (проспект Бандери Степана; проспект Червоних козаків), будинок 34, загальною площею 6921,1 кв.м., опис: торгівельний комплекс, реєстраційний номер 294136280000.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28.03.2023 року було залишено без змін ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області про забезпечення позову у справі № 904/3153/22 (904/5022/22).

Відповідно до ч. 7 ст. 145 ГПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

З огляду на те, що судове рішення у справі № 904/3153/22 (904/5022/22) набрало законної сили 28.11.2023 року (після перегляду справи в апеляційному порядку), то заходи забезпечення позову діють протягом 90 днів - до 26.02.2024 року.

Відповідно, починаючи 27.02.2024 року відносно цього нерухомого майна особи можуть вчиняти реєстраційні її щодо відчуження/поділу, інші дії спрямовані на недопущення/перешкоджання повернення майна у власність боржника ТОВ "ІММЕ".

Разом з тим, 27.02.2024 Акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" подано заяву про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.02.2024 по справі №904/3153/22(904/824/24) задоволено заяву АТ КБ «Приватбанк» про забезпечення позову до подання позовної заяви, накладено арешт на нерухоме майно: місто Київ, проспект Московський (проспект Бандери Степана; проспект Червоних козаків), будинок 34, загальною площею 6921,1 кв.м., опис: торгівельний комплекс, реєстраційний номер 294136280000, заборонено ТОВ «Аграрні Технології України» та будь-яким іншим особам відчужувати та вчиняти дії, спрямовані на припинення права власності щодо вказаного об`єкту, заборонено проводити реєстраційні дії щодо спірного об`єкта. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 08.08.2024 по справі №904/3153/22(904/824/24) залишено в силі зазначену ухвалу про забезпечення позову.

В подальшому АТ КБ «Приватбанк» подано до Господарського суду Дніпропетровської області позовну заяву про витребування від ТОВ «Аграрні Технології України» на користь ТОВ «ІММЕ» нерухомого майна за адресою: місто Київ, проспект Московський (проспект Бандери Степана; проспект Червоних козаків), будинок 34, загальною площею 6921,1 кв.м., опис: торгівельний комплекс, реєстраційний номер 294136280000).

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09.07.2024 по справі №904/3153/22(904/1117/24) відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, АТ КБ «Приватбанк» в межах встановленого 20-денного строку на апеляційне оскарження звернулось до Центрального апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.07.2024 по справі №904/3153/22(904/1117/24).

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.11.2024 по справі №904/3153/22(904/1117/24) апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.07.2024 у справі № 904/3153/22 (904/1117/24) повернуто заявникові.

Відповідно до ч. 2 ст. 241 ГПК України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Таким чином, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.07.2024 у справі № 904/3153/22 (904/1117/24) набрало законної сили 13.11.2024.

Відповідно до ч.ч. 9, 10 ст. 145 ГПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. В такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Отже, починаючи з 13.11.2024 року заходи забезпечення щодо спірного нерухомого майна, застосовані ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.02.2024 по справі №904/3153/22(904/824/24) перестали діяти.

В даному випадку розпорядник майна, з урахуванням встановлених обставин незаконного вибуття нерухомого майна із власності боржника, звернувся із позовною заявою про витребування цього нерухомого майна на користь боржника ТОВ "ІММЕ" та подав заяві про забезпечення позову.

Суд першої інстанції, оцінивши доводи заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом спору, імовірність ускладнення чи навіть неможливість виконання рішення суду у даній справі, у разі невжиття таких заходів, дійшов висновку про можливість задоволення заяви та вжиття відповідних заходів забезпечення позову, на яких наполягав заявник.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 136 Господарського процесуального кодексу України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Частиною 1 статті 137 ГПК України встановлено, що позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Згідно з ч. 4 ст. 137 ГПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Згідно ч.ч. 1, 5 ст. 139 ГПК України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та адресу електронної пошти, за наявності; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову. До заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Апеляційний суд наголошує, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (Рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011 року №4-рп/2011), сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого ст.55 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 16.06.2011р. №5-рп/2011).

Отже, забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 зазначила, що під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між заявленим заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи не поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Адекватність заходу щодо забезпечення позову, який застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві (іншим особам) вчиняти певні дії (висновки про застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №916/2786/17).

Заходи щодо забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів щодо забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Саме на необхідності оцінки цих обставин неодноразово акцентував Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постановах від 23.03.2020 у справі №910/7338/19, від 24.06.2020 у справі № 902/1051/19, від 11.08.2020 у справі № 911/3136/19, від 26.08.2020 у справі № 907/73/19, від 19.10.2020 у справі № 915/373/20, від 14.07.2021 у справі № 910/17014/20, від 28.07.2021 у справі № 910/3704/21, від 12.10.2021 у справі №908/1487/21 (908/1624/21), від 19.05.2022 у справі № 913/2239/21.

За таких обставин, обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Така правова позиція, наведена в постановах Верховного Суду від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, від 31.08.2020 у справі № 917/1274/19.

За загальним правилом умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтована вірогідність утруднення або неможливість виконання майбутнього рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову.

Як зазначив Верховний Суд у постановах від 20.04.2018 у справі № 914/1475/17 особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

З урахуванням наведеного, заява про забезпечення позову повинна бути обґрунтованою з поданням належних і допустимих доказів, що підтверджують можливість виникнення в подальшому ускладнень при виконанні судового рішення, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.08.2021 у справі № 904/4982/21.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, від 28.08.2019 у справі № 910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 13.01.2020 у справі № 922/2163/17.

Відтак, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем (ами) дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Колегія суддів зауважує, що у даній справі предметом позову є вимога про витребування об`єкта нерухомого майна, щодо якого застосовуються заходи забезпечення позову, а саме торгівельного комплексу загальною площею 6921,1 кв.м., що розташований за адресою: місто Київ, проспект Московський (проспект Бандери Степана; проспект Червоних козаків), будинок 34, реєстраційний номер 294136280000.

Так, при вирішені питання щодо вжиття заходів забезпечення позову, суд першої інстанції врахував, що:

- позов забезпечується, у тому числі, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання (п.п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 137 ГПК України);

- спосіб забезпечення позову, який просить позивач, відповідає заходам забезпечення позову, встановленим у ст. 137 ГПК України, предмету позову, принципам розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, не порушують права та законні інтереси осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Після системного аналізу наведених заявником обставин та доказів у їх сукупності, господарський суд дійшов висновку, що вжиття заявлених позивачем по даній справі заходів забезпечення позову сприятиме захисту та поновленню порушених прав позивача та виконанню рішення по даній справі у разі задоволення позовних вимог. Натомість невжиття заявлених позивачем заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у даній справі, що в свою чергу призведе до нівелювання функції судового рішення, як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів позивача та зумовить необхідність, з метою відновлення порушених прав, звертатися до набувачів такого майна з новими позовами.

Колегія суддів погоджується з цим висновком та вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання, що відповідає правовим висновкам, наведеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).

В свою чергу, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у cправі № 905/448/22 звернено увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22, від 20.04.2023 у справі № 914/3316/22, від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22, від 09.06.2023 у справі № 37з-23.

Виконання в майбутньому судового рішення у справі про витребування майна, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника об`єкту спору.

Таким чином, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Враховуючи, що предметом позову є вимога майнового характеру, виконання в майбутньому судового рішення у справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи буде наявною у відповідача спірний об`єкт нерухомого майна.

Верховний Суд у постанові від 20.01.2022 по справі № 908/964/21 (908/2696/21) дійшов до висновку, що у спорах щодо витребування майна, що було зареєстроване за боржником, із чужого незаконного володіння, вибуття такого майна із власності боржника, вчинене очевидно недобросовісно, є підставою для застосування заходів забезпечення позову у вигляді арешту відповідного майна.

Судом враховано зміни власників та низку проведених державних реєстрацій права на нерухоме майно, у зв`язку з чим видається цілком ймовірною можливість проведення чергової перереєстрації прав на майно.

Зокрема, за результатами внесення 13.01.2021 року ТОВ «ІММЕ» додаткового вкладу до статутного капіталу ТОВ «ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ», боржник вчинив дії пов`язані із зменшенням своєї платоспроможності, відчужив нерухоме майно: місто Київ, проспект Московський (проспект Бандери Степана; проспект Червоних козаків), будинок 34, загальною площею 6921,1 кв.м., опис: торгівельний комплекс, реєстраційний номер 294136280000 після виникнення зобов`язань перед АТ КБ «ПриватБанк», тобто в межах «підозрілого періоду» та за обставин існування заборгованості перед іншим кредитором. Об`єкт нерухомого майна вибув із власності ТОВ «ІММЕ» на користь ТОВ «ДНІПРО СІТІ ЕСТЕЙТ», а на наступний день новим власником майна стало ТОВ «АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ».

Апеляційний суд зауважує, що зазначені розпорядником майна та встановлені у справі № 904/3153/22 (904/5022/22) обставини можуть вказувати на можливе подальше відчуження спірного майна, в тому числі на користь пов`язаних з відповідачем осіб або його видозмінення з метою унеможливлення або ускладнення виконання майбутнього судового рішення про його повернення.

За таких умов, наведені дані, обґрунтовані відповідними доказами (судовими рішеннями, даними з інформаційних реєстрів та інших відкритих джерел), видаються достатньо переконливими та обґрунтовано свідчать про вірогідність утруднення або неможливість виконання майбутнього рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту спірного майна та заборони вчинення дій щодо його відчуження, зміни тощо.

Відповідно суд констатує, що у випадку відчуження відповідачем майна, позивач не зможе захистити свої права в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Враховуючи вищевикладене, вбачається наявність зв`язку між зазначеним заходом забезпечення позову і предметом спору, а отже, наявні підстави для забезпечення позову шляхом застосування відповідних заходів, про які просить заявник, щодо предмету спору.

При цьому Верховний Суд у постанові від 19.12.2024 у справі № 921/110/23(921/170/24) дійшов висновку, що можливість відповідача розпорядитись спірним майном є беззаперечною, при цьому у позивача відсутній обов`язок доводити доказами вчинення боржником конкретних дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення.

В свою чергу, у справі № 905/448/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, фактично, уточнила попередній висновок про застосування положень процесуального законодавства щодо вжиття заходів забезпечення позову, виснувавши, що доведення стороною обставин вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо), про які йде мова у постанові Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 905/447/22, може бути однією з підстав для застосування заходів забезпечення позову, однак не є обов`язковою підставою для їх застосування (див. також постанови Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 910/268/23, від 08.07.2024 у справі № 916/143/24).

Стала та актуальна практика Верховного Суду покладає на заявника необхідність обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову, однак визначає, що такі обґрунтування не обов`язково мають бути доведеними доказами вчинення боржником дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.07.2024 у справі № 916/143/24.

Відтак, вказаним спростовуються твердження апелянта про те, що заявник не надав доказів неможливості чи ускладнення захисту інтересів заявника без негайного втручання суду та не довів обставин реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача у разі невжиття судом заявлених заходів забезпечення позову. Крім того, заявник не надав докази того, що відповідач вчиняв дії або мав намір вчинити такі дії по припиненню права власності на нерухоме майно тощо, адже вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

При цьому не має вирішального значення для вжиття такого заходу забезпечення позову кількість операцій щодо нерухомого майна, адже сама по собі наявність у відповідача спірного майна створює об`єктивний та обґрунтований ризик його відчуження останнім задля уникнення негативних наслідків для себе.

В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що розпорядник майна під час розгляду заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви не надав докази того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, зокрема, оскільки, на думку скаржника, застосовані ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 02.01.2023 у справі №904/3153/22(904/5022/22) та ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29.02.2024 у справі № 904/3153/22 (904/824/24) заходи забезпечення позову продовжують діяти, що, на думку скаржника, підтверджується відомостями з ДРРП, відповідно у ТОВ «Аграрні Технології України» і так відсутня можливість відчужити спірне майно або вчинити інші дії, що унеможливлять виконання рішення щодо його витребування у майбутньому.

Водночас, необхідно зауважити, що відповідно до ч.ч. 7, 8 ст. 145 ГПК України, уразі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження - вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

Положення ч. 7 ст. 145 ГПК України регулює питання припинення дії вжитих заходів забезпечення позову та вказує про альтернативні для цього обставини: - заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання рішенням законної сили (що означає, що заходи забезпечення позову припиняють свою дію на 91 день з дня набрання рішенням законної сили), АБО - можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Тобто, в розумінні даного положення процесуального закону, припинення дії заходів забезпечення позову на 91 день з дня набрання рішенням у справі законної сили не ставиться у залежність від подання окремої заяви до господарського суду про скасування заходів забезпечення позову.

Верховний Суд у постанові від 22.02.2024 у справі № 910/9855/20 дійшов до висновку, що заходи забезпечення позову, застосовані в межах справи, припиняють свою дію автоматично з підстав, визначених ст. 145 ГПК України, для скасування обтяжень, зареєстрованих на підставі відповідних ухвал, наявність окремого судового рішення про скасування заходів забезпечення позову не потрібна:

«Згідно з частиною восьмою статті 145 Господарського процесуального кодексу України якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження - вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

Аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що заходи забезпечення позову вважаються такими, що втратили свою дію в силу положень частини сьомої статті 145 Господарського процесуального кодексу України після спливу дев`яноста днів з дня набрання законної сили рішенням суду, яким задоволено позов, якщо не відкрито виконавче провадження з примусового виконання судового рішення. При цьому суд не позбавлений права на скасування заходів забезпечення позову за вмотивованим клопотанням учасника справи, заявленого в період їх дії».

Таким чином, втрата дії заходів забезпечення позову в силу положень частини сьомої статті 145 Господарського процесуального кодексу України не передбачає необхідності постановлення судом ухвали про їх скасування, оскільки вони припиняють свою дію в силу закону.

Передбачена у частині сьомій статті 145 Господарського процесуального кодексу України можливість скасування вжитих судом заходів забезпечення позову за вмотивованим клопотанням учасника справи стосується випадків, коли вмотивоване клопотання учасника справи заявлене у період дії заходів забезпечення позову, а не після спливу дев`яноста днів з дня набрання законної сили рішенням суду про задоволення позову, коли вжиті судом заходи забезпечення позову припинили свою дію в силу вимоги закону.

В свою чергу, Верховний Суд у постанові від 10.09.2021 по справі № 914/919/21 дійшов до висновку, що припинення дії заходів забезпечення позову щодо майна, накладених в ході розгляду однієї позовної заяви, після закінчення 90-денного строку з дня набрання законної сили рішенням, яким задоволено відповідну позовну заяву, навіть за умови примусового виконання ухвали про забезпечення позову, є обставиною, що підтверджує наявність можливості у відповідача відчужити таке майно чи іншим чином ухилитись від виконання судового рішення; за умов сплину відповідного строку та відсутності доказів здійснення примусового виконання рішення, яким фактично завершено розгляд справи по суті, такі обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову щодо того ж майна при пред`явленні іншого позову щодо нього.

З огляду на зазначене, судом першої інстанції правомірно зроблено висновок про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову щодо майна, зареєстрованого за ТОВ «Аграрні Технології України», оскільки дія заходів забезпечення, накладених в межах справ № 904/3153/22 (904/5022/22) та № 904/3153/22 (904/824/24), припинилась в силу закону 27.02.2024 та 13.11.2024 відповідно, що доводить можливість ТОВ «Аграрні Технології України» станом на дату винесення оскаржуваної ухвали звернутись до державного реєстратора із заявою про скасування зареєстрованих обтяжень на спірне майно та в подальшому безперешкодно вчиняти дії, спрямовані на зміну власника такого майно, або інші дії з метою подальшого ускладнення виконання рішення за результатами розгляду позовної заяви розпорядника майна.

Наявність записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо накладення відповідних обтяжень жодним чином не доводить відсутності необхідності застосування заходів забезпечення позову, оскільки з огляду на припинення дії раніше застосованих заходів забезпечення позову, відповідні записи можуть бути виключені з реєстру на підставі судових рішень у згаданих справах, які набрали законної сили, зокрема, за заявою ТОВ «Аграрні Технології України», що дозволить йому безперешкодно розпорядитись спірним майном.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне наголосити на тому, що заборона вчинення реєстраційних дій є одним із визначених законом способів забезпечення позову, який передбачений, зокрема, Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".

Водночас, у випадку заборони вчиняти будь-які дії пов`язані з державною реєстрацією речових прав щодо об`єкту нерухомого майна, сам об`єкт залишається у власності відповідача, а у майбутньому такий захід може бути скасований у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову.

Отже, немає підстав вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача чи третіх осіб, оскільки за ним зберігаються права володіння та користування, а можливість розпоряджатися обмежується лише на певний час, адже заходи є тимчасовими.

Необхідно також зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 143 ГПК України за клопотанням учасника справи суд може допустити заміну одного заходу забезпечення позову іншим, а згідно ч. 1 ст. 145 ГПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Тобто відповідач не позбавлений права та можливості звернутися до суду з відповідним клопотанням, довівши суду наявність обставин, з якими пов`язується можливість заміни заходу забезпечення позову іншим або взагалі відсутність підстав чи подальшої потреби у їх застосуванні.

Отже, доводи апеляційної скарги, вичерпна оцінка яким була надана вище по тексту постанови, не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність правових та фактичних підстав для вжиття заходів забезпечення позову у даній справі.

Звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт не довів порушення судом норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, як необхідної передумови для скасування оскаржуваної ухвали.

Враховуючи встановлені обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені статтею 276 ГПК України, для залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 21.11.2024 - без змін.

Керуючись статтями 13, 74, 86, 137-141, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 21.11.2024 у справі № 904/3153/22 (904/3667/24) залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 21.11.2024 у справі №904/3153/22 (904/3667/24) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 26.06.2025

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя Ю.Б. Парусніков

Суддя А.Є. Чередко