Рішення від 19.06.2025 по справі 277/1353/24

Справа № 277/1353/24

Номер рядка звіту 67

РІШЕННЯ

іменем України

"19" червня 2025 р. с-ще Ємільчине

Ємільчинський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Заполовського В.В.

за участю секретаря с/з Лук`янчук Т.В.

представника позивача адвоката Балицького Т.М.

представника відповідача адвоката Берегового І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Ємільчине цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю.

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила визнати право спільної сумісної власності на виплачені від діяльності ПСП «Восток-Запад» за результатами розподілу чистого прибутку підприємства за 2021 рік дивіденди ОСОБА_2 та стягнути з останнього на її користь 50% отриманих дивідендів, у розмірі 8625832,80 грн.

Вимоги мотивує тим, що 16.07.2011 року з відповідачем зареєструвала шлюб, який розірвано рішенням Ємільчинського районного суду від 17.10.2023 року. Під час шлюбу ними було набуто спільне майно, яке 26.10.2023 року вони поділили за взаємною згодою, що підтверджується договором про поділ майна подружжя. Після поділу спільного майна подружжя позивачу стало відомо, що відповідач приховав від неї суму дивідендів у розмірі 17251665,60 грн., які йому було нараховано та виплачено ПСП «Восток-Запад».

Позивачка зазначила, що у період перебування у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_2 став єдиним учасником та кінцевим бенефіціарним власником ПСП «Восток-Запад», розмір частки відповідача у статутному капіталі товариства складав 100%, а внесок у грошовому еквіваленті становив 100000 грн. Вказані кошти були внесені до статутного капіталу приватного підприємства у період перебування сторін у шлюбі та зі спільних коштів подружжя.

07.10.2022 року ОСОБА_2 відчужив належні йому корпоративні права іншим особам та вийшов зі складу учасників ПСП «Восток-Запад», при цьому йому були нараховані та виплачені дивіденди. Позивач вважає, що має право на 50% вказаних дивідендів при розподілі спільного майна подружжя.

04.10.2024 року по справі було відкрито провадження в порядку загального позовного провадження з викликом сторін та по справі призначено підготовче судове засідання.

13.11.2024 року до суду від представника відповідача надійшла зустрічна позовна заява, в якій він просив визнати дивіденди, виплачені від діяльності Приватного сільськогосподарського підприємства «Восток-Запад», за результатами розподілу чистого прибутку підприємства за 2021 рік, ОСОБА_2 у не грошовій формі готовою сільськогосподарською продукцією у вигляді: 1000 (однієї тисячі) тон кукурудзи (урожаю 2021 року), 1000 (однієї тисячі) тон пшениці (урожаю 2021 року, третього класу) та 1000 (однієї тисячі) тон сої (урожаю 2021 року) загальною вартістю 17251665 (сімнадцять мільйонів двісті п`ятдесят одна тисяча шістсот шістдесят п`ять) грн. 60 коп. особистою приватною власністю ОСОБА_2 .

Зустрічну позовну заяву представник відповідача мотивує тим, що дійсно ОСОБА_2 з 16.07.2011 року перебував з ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Ємільчинського районного суду від 17.10.2023 року. Під час шлюбу сторони набули у спільну сумісну власність нерухоме майно, яке вони поділили у добровільному порядку, уклавши договір про поділ майна, в якому визначили все майно, яке вони вважають спільним сумісним майном.

27.03.2003 року було створено Приватне сільськогосподарське підприємство «Восток-Запад». 12.03.2004 року ОСОБА_2 став засновником та власником вказаного підприємства. 07.10.2022 року ОСОБА_2 відчужив свої корпоративні права та вийшов зі складу учасників ПСП «Восток-Запад». Таким чином він був засновником та власником ПСП «Восток-Запад» з 15.03.2004 року по 06.10.2022 року, а тому вказане підприємство до його відчуження було його особистою приватною власністю. За період з 15.03.2004 року по 29.09.2022 року статутний капітал ПСП «Восток-Запад» складав 0,00 грн., тобто не поповнювався за рахунок грошових коштів та іншого майна ОСОБА_2 як засновником та власником.

Рішенням власника №2 від 20.09.2022 року було затверджено Статут ПСП «Восток-Запад» в новій редакції, згідно якого статутний капітал підприємства склав 100000 грн. Дані кошти у повному обсязі були внесені на розрахунковий рахунок ПСП «Восток-Запад» 30.09.2022 року особисто ОСОБА_2 за рахунок власних коштів, які він отримав 30.11.2021 року від продажу квартири АДРЕСА_1 , що перебувала у нього на праві приватної власності.

На момент спільного проживання однією сім`єю сторони мали окремо сімейний бюджет, який формувався за рахунок отримання заробітної плати, яку кожен отримував за місцем роботи. Кожен із подружжя мали свій власний бюджет за рахунок прибутку від власного бізнесу, який був у сторін.

ОСОБА_1 не мала жодного відношення ні до управління ПСП «Восток-Запад», а ні до його розвитку, як бізнесу в цілому, а тому не мала жодних прав на отримання дивідендів як прибутку від діяльності цього підприємства, оскільки воно цілком було в особистій приватній власності ОСОБА_2 .

Крім того, з 15.10.2020 року ОСОБА_1 почала здійснювати підприємницьку діяльність як фізична особа підприємець, отримувала дохід від вказаної діяльності.

На момент розподілу спільного майна, набутого під час шлюбу, сторони кожен окремо мали свій бізнес та особисті приватні кошти, отримані від здійснення підприємницької діяльності, а тому ні бізнес, ні доходи (дивіденди) від цього бізнесу не були включені до складу спільного сумісного майна, яке було поділено подружжям у договірному порядку.

Представник відповідача звертає увагу на те, що дивіденди були виплачені ОСОБА_2 саме як прибуток від діяльності підприємства за 2021 рік, тобто до збільшення статутного капіталу ПСП «Восток-Запад» на загальну суму 100000 грн., яке було здійснене 30.09.2022 року. Таким чином представник відповідача вважає, що спірні дивіденди є особистою приватною власністю ОСОБА_2 та не підлягають розподілу як спільне майно подружжя (т.2 а. с. 1-20).

Ухвалою судді Ємільчинського районного суду від 21.11.2024 року було прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю та об`єднано його в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

13.11.2024 року представник відповідача ОСОБА_2 надіслав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні її позовної заяви у повному обсязі, зазначивши, що відповідач повністю не визнає пред`явлені до нього позовні вимоги, оскільки вважає, що дивіденди виплачені йому від діяльності ПСП «Восток-Запад» за результатами розподілу чистого прибутку підприємства за 2021 рік у не грошовій формі є його особистою приватною власністю, а тому не підлягає поділу між ним та його колишньою дружиною.

26.10.2023 року між сторонами було укладено договір про поділ майна, згідно п.1 якого сторонами було визначено повний обсяг майна, набутого ними у зареєстрованому шлюбі, та яке є їхнім спільним сумісним майном.

Відповідач був засновником та власником ПСП «Восток-Запад» з 12.03.2004 року по 06.10.2022 року, а тому дане підприємство було його особистою приватною власністю. Дивіденди були отримані ним до внесення коштів в статутний капітал за 2021 рік, а тому вони є його особистою приватною власністю. Крім того, збільшення статутного капіталу відбулося за рахунок його власних коштів, отриманих від продажу квартири, що належала йому на праві приватної власності.

Представник відповідача зазначив, що у зустрічному позові обґрунтував, що задоволення зустрічного позову повністю виключить можливість задоволення позовних вимог позивача, оскільки визнання судом дивідендів особистою приватною власністю відповідача, які є предметом спору про поділ майна, буде підставою для відмови останній у задоволенні позову (т.2 а. с. 127-134).

У відповіді на відзив, що надійшов до суду 24.02.2025 року, представник позивача просив задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі, посилаючись на те, що відповідач заперечуючи проти позовної заяви, викладені ним обставини не підтвердив належними та допустимими доказами. Так, відповідач не надав доказів, що кошти від відчуження 30.11.2021 року квартири були використані ним як внесок до статутного капталу підприємства. Аргументи відповідача ґрунтуються саме на тому, що власником підприємства він став ще в 2009 році (до реєстрації шлюбу), однак відчуження квартири відповідача відбулося в 2021 році, у зв`язку із чим кошти від такого відчуження відповідач ніяк не міг внести в статутний капітал підприємства ще в 2009 році.

Представник позивача також зазначив, що ключовим в контексті доказування під час судового розгляду даної справи є факт наявності режиму спільного сумісного майна подружжя виплачених відповідачеві від діяльності ПСП «Восток-Запад» за результатами розподілу чистого прибутку підприємства за 2021 рік дивідендів. Обов`язок зі спростування вказаних обставин покладається саме на відповідача. Вважає, що сторона, яка посилається на те, що майно придбане у період шлюбу за особисті кошти та є її особистою власністю, в силу положень ст.81 ЦПК України, зобов`язана надати суду належні докази, які б достовірно підтверджували існування таких обставин. Якщо стороною не надано таких доказів діє загальне правило про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ним в період шлюбу.

Представник позивача посилається на постанову Верховного Суду України у справі №6-38цс15, в якій вказано: «якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства».

Кошти від відчуження відповідачем в 2021 році квартири не підпадають під ознаки особистої приватної власності відповідача, визначених СК України, а тому навіть у разі доведення відповідачем факту внесення вкладу в статутний капітал саме цих коштів, можна стверджувати, що один з подружжя (відповідач), будучи учасником господарського товариства вніс до його статутного капіталу спільні кошти подружжя.

Представник позивача зазначив, що відповідач наголошує на тому, що 20.02.2012 року, перебуваючи у шлюбі, позивач надала свою письмову згоду відповідачу на повне розпорядження будь-яким рухомим та нерухомим майном, набутим ними під час шлюбу. Однак, згода іншого з подружжя на укладення договору щодо спільного майна має бути надана щодо конкретно визначеного правочину та не може мати абстрактного характеру.

Представник позивача вважає, що дивіденди є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та виплачені на користь відповідача, а тому половина їх підлягає стягненню на користь позивача.

В запереченні на відповідь на відзив від 27.02.2025 року представник відповідача зазначив, що відповідач не погоджується з позицією та аргументами позивача, вважає їх хибними та надуманими. Доводи позивача щодо наявності у неї права вимоги від відповідача компенсації їй 50% від отриманих останнім дивідендів від діяльності ПСП «Восток-Запад» за результатами розподілу чистого прибутку підприємства за 2021 рік не ґрунтуються на жодних нормах матеріального права та не узгоджуються з актуальними правовими висновками Великої Палати Верховного Суду. Вважає, що у разі доведення позивачем того факту, що внесені 30.09.2022 року відповідачем грошові кошти в сумі 100000 грн. до статутного капіталу ПСП «Восток-Запад», є спільними коштами подружжя, позивач вправі вимагати лише половину вартості частки відповідача у статутному капіталі цього підприємства. Представник відповідача зауважує, що право вимоги половини вартості частки відповідача у статутному капіталі ПСП «Восток-Запад» виникає лише у тому разі, якщо відповідач відчужив свої корпоративні права на це підприємство без згоди позивача, як співвласника частки у статутному капіталі ПСП «Восток-Запад» на праві спільної сумісної власності. Відповідач відчужив свою частку (100%) у статутному капіталі ПСП «Восток-Запад» за письмовою (нотаріально посвідченою) згодою позивачки, а тому остання не має права вимоги до відповідача щодо будь-якої грошової компенсації.

Ухвалою Ємільчинського районного суду від 01.05.2025 року підготовче провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача за первісним позовом адвокат Балицький Т.М. підтримав заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, зіславшись на обставини, викладені в заявах по суті, позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю не визнав, просив у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Представник відповідача за первісним позовом адвокат Береговий І.В. в судовому засіданні позовні вимоги за первісним позовом не визнав та пояснив, що відсутні правові підстави для задоволення позову ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, зіславшись на обставини, викладені у заявах по суті, а також підтримав зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю, просив його задовольнити.

Дослідивши матеріали справи, заяви сторін по суті, суд приходить до висновку, що первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя не обґрунтований та не підлягає задоволенню, зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю підлягає задоволенню з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що сторони 16.07.2011 року зареєстрували шлюб (т.1 а. с. 21), який рішенням Ємільчинського районного суду від 17.10.2023 року розірвано.

26.10.2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір про поділ майна подружжя, згідно п.1 якого вони дійшли взаємної згоди про поділ спільного сумісного майна, набутого в зареєстрованому шлюбі, яке складається із:

- машино-місця № НОМЕР_1 , паркінг 35, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , гараж НОМЕР_1 ;

- машино-місця № НОМЕР_2 , паркінг 35, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , гараж НОМЕР_2 ;

- нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 ;

- нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_4 ;

- нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_5 ;

- групи нежитлових приміщень, що розташовані за адресою: АДРЕСА_6 ;

- групи нежитлових приміщень, що розташовані за адресою: АДРЕСА_7 ;

- групи нежитлових приміщень, що розташовані за адресою: АДРЕСА_8 ;

- трикімнатної квартири, що розташована на 24 поверсі житлового будинку квартирного типу за адресою: АДРЕСА_9 .

Відповідно до п.3 договору вказане в п.1 договору майно розподілено між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з переходом визначеного ними майна в особисту приватну власність кожного (т.1 а. с. 28-35).

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч.1 ст.61 СК України).

Згідно ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст.65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою; для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Статтею 68 СК України визначено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Згідно ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Пленум Верховного Суду України в Постанові № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначив у п.22, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст.372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Відповідно до ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Статтею 71 СК України передбачено, що якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Як зазначила позивач у позовній заяві, після поділу майна їй стало відомо, що відповідач приховав суму отриманих дивідендів у розмірі 17251665,60 грн., які йому було нараховано та виплачено ПСП «Восток-Запад». Позивач вважає, що має право на половину вказаних дивідендів.

Із статуту Приватного сільськогосподарського підприємства «Восток-Запад» (нова редакція від 05.05.2003 року) слідує, що приватне підприємство «Восток-Запад» створене за рішенням засновника підприємства від 27.03.2003 року та згідно із ЗУ «Про підприємництво» та ЗУ «Про підприємства в Україні», засновником та власником підприємства є громадянин України ОСОБА_3 (т.2 а. с. 26-47).

Відповідно до рішення №1 від 12.03.2004 року «Про зміну засновника та власника приватного сільськогосподарського підприємства «Восток-Запад» ОСОБА_3 прийняв рішення змінити власника та засновника ПСП «Восток-Запад» шляхом внесення змін до Статуту, а саме викласти п.1.2 Статуту в новій редакції: «Засновником та власником Підприємства є громадянин України ОСОБА_2 » (т.2 а. с. 48).

Згідно рішення №1 від 07.10.2022 року ОСОБА_2 , який є єдиним власником ПСП «Восток-Запад», прийняв наступні рішення: затвердити фінансову звітність підприємства за 2021 рік з валютою балансу 245275 тис. грн. та чистий прибуток, визначений у Звіті про фінансові результати за 2021 рік 80965 тис. грн., а також затвердити звіт про рух грошових коштів (за прямим методом) за 2021 рік, звіт про власний капітал за 2021 рік, примітки до фінансової звітності; направити частину чистого прибутку за 2021 рік в загальній сумі 19216649,11 грн. на виплату дивідендів ОСОБА_2 (з урахуванням належних до сплати податку з доходів фізичних осіб та військового збору), решту чистого прибутку залишити у розпорядженні підприємства; здійснити виплату дивідендів власнику Підприємства ОСОБА_2 за 2021 рік за рахунок виплати частини чистого прибутку Підприємства на суму 17251665,60 грн. у не грошовій формі наявною у Підприємства готовою сільськогосподарською продукцією у вигляді 1000 тон кукурудзи, 1000 тон пшениці та 1000 тон сої; сплатити дивіденди ОСОБА_2 шляхом передачі сільськогосподарської продукції за актом (актами) приймання-передачі 07.10.2022 року (т.2 а. с. 87-88).

07.10.2022 року директором ПСП «Восток-Запад» видано наказ №19 про направлення частини чистого прибутку за 2021 рік в загальній сумі 19216649,11 грн. на виплату дивідендів ОСОБА_2 у не грошовій формі та пов`язаних з такою виплатою дивідендів податку з доходів фізичних осіб та військового збору, а саме:

- вартість готової продукції, що передається ОСОБА_2 в якості виплати дивідендів у не грошовій формі 17251665,60 грн.;

- податок з доходів фізичних осіб 9% 1706208,53 грн.;

- військовий збір 1,5% 258774,98 грн.

Виплатити дивіденди у не грошовій формі наявною готовою сільськогосподарською продукцією у вигляді 1000 тон кукурудзи, 1000 тон пшениці, 1000 тон сої (т.2 а. с. 91).

Актом приймання-передачі дивідендів в натуральній формі від 07.10.2022 року стверджується, що підприємство на підставі рішення учасника (власника) Підприємства №1 від 07.10.2022 року передало, а власник прийняв сільськогосподарську продукцію в якості дивідендів 1000 тон кукурудзи, 1000 тон пшениці, 1000 тон сої на загальну суму 17251665,60 грн. (т.2 а. с. 93).

Листами директора ПСП «Восток-Запад» ОСОБА_4 від 04.11.2024 року стверджується, що згідно Статуту підприємства статутний капітал ПСП «Восток-Запад» в період з 15.03.2004 року по 19.03.2022 року складав 0,00 грн. Рішенням власника №2 від 20.09.2022 року було затверджено Статут ПСП «Восток-Запад» в новій редакції, згідно якого статутний капітал підприємства склав 100000 грн. Дані кошти в повному розмірі були внесені на розрахунковий рахунок ПСП «Восток-Запад» 30.09.2022 року ОСОБА_2 ; одноосібним власником підприємства в період з 15.03.2004 року по 07.10.2022 року був ОСОБА_2 (т.2 а. с. 99, 100).

Відповідно до Статуту ПСП «Восток-Запад» (нова редакція), затвердженому рішенням власника №2 від 20.09.2022 року, ПСП «Восток-Запад» продовжує свою діяльність. Учасником підприємства є громадянин України ОСОБА_2 , який продовжує свою діяльність шляхом надання свого майна, фінансового та інтелектуального капіталу, підприємницької ініціативи для систематичного одержання прибутку. За організаційно-правовою формою підприємство є приватним підприємством.

Згідно п.1.4 Статуту підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обов`язки, вступати в зобов`язання, бути позивачем і відповідачем в судах.

П.7.1 Статуту передбачено, що для забезпечення діяльності підприємства створюється статутний капітал у розмірі 100000 грн. Частка учасника у статутному капіталі підприємства становить 100000 грн., що становить 100% розміру статутного капіталу (т.2 а. с. 52-74).

Отже, враховуючи правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.06.2022 року по справі № 450/624/15-ц, щодо правової природи приватного підприємства, суд приходить до висновку, що ПСП «Восток-Запад» є господарським товариством.

Оскільки ПСП «Восток-Запад» не випускало акцій, воно не може бути акціонерним товариством.

Згідно ст.1 ЗУ «Про господарські товариства» господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

Господарськими товариствами цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об`єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Зважаючи на відсутність належного законодавчого регулювання діяльності приватних підприємств, Верховний Суд неодноразово звертався до питання можливого застосування інституту аналогії.

Відповідно до частини першої статті 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Застосування закону за аналогією закону допускається, якщо: відносини, щодо яких виник спір, за своїм характером потребують цивільно-правового регулювання; ці відносини не регулюються будь-якими конкретними нормами права; вирішити спір, що виник, неможливо, ґрунтуючись на засадах і змісті законодавства; є закон, який регулює подібні відносини і який може бути застосований за аналогією закону. Такі висновки наведені в пунктах 43-45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 909/337/19. Водночас у пунктах 56-58 постанови від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду частково погодилась з висновком суду апеляційної інстанції стосовно можливості врегулювання положеннями статутів як нормативними актами порядку прийняття рішень за відсутності відповідного законодавчого регулювання, а також зауважила, що статут є актом, у якому закріплені локальні норми матеріального права, що врегульовують відносини, зокрема, стосовно управління юридичною особою. При цьому Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на приписи частини першої статті 8 ЦК України.

Виходячи з вищевикладеного, Велика Палата Верховного Суду вважає можливим застосування інституту аналогії закону для регулювання спірних відносин лише у випадку, якщо їх не врегульовано нормами права, які безпосередньо регулюють ці відносини, зокрема, актами законодавства або договором чи статутом.

З урахуванням вищевикладеного, при розгляді даної справи необхідно керуватися, серед іншого, Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом (частина перша статті 13 Закону України «Про господарські товариства». Аналогічна норма передбачена частиною другою статті 115 ЦК України.

Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається із вкладів його учасників. Розмір статутного капіталу дорівнює сумі вартості таких вкладів (частина перша статті 144 ЦК України).

Товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом (частина перша статті 12 Закону України «Про господарські товариства» у вказаній редакції). Аналогічна норма передбачена частиною першою статті 115 ЦК України.

Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом (абзац четвертий частини другої статті 148 ЦК України у вказаній редакції).

У разі внесення одним із подружжя як вкладу у статутний капітал господарського товариства коштів, які є спільною сумісною власністю, вказане товариство стає їх власником. Натомість особа, яка внесла вклад у статутний капітал товариства набуває право на частку учасника цього товариства.

10.04.2024 Верховний Суд розглянув справу №760/20948/16-ц, що стосується поділу майна подружжя, зокрема, частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю. У цій постанові Верховний Суд сформулював висновок, що якщо один з подружжя вніс кошти, які є спільною сумісною власністю, як вклад до статутного капіталу товариства, то це товариство стає їх власником. Відповідно, інший з подружжя, при поділі майна, може претендувати лише на виплату вартості половини частки у статутному капіталі, визначену на момент поділу.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Відповідно до частини першоїстатті 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_2 12.03.2004 року, тобто до реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 , став власником та засновником ПСП «Восток-Запад», статутний капітал якого складав 0,00 грн. Будучи одноосібним власником з 15.03.2004 року по 06.10.2022 року ПСП «Восток-Запад» брав участь в управлінні товариством у порядку, передбаченому статутом товариства, отримав прибуток підприємства (дивіденди).

Судом встановлено, що ОСОБА_2 отримав сільськогосподарську продукцію в якості дивідендів за 2021 рік, 07.10.2022 року відчужив свої корпоративні права та вийшов зі складу учасників ПСП «Восток-Запад», внісши кошти 30.09.2022 року в розмірі 100000 грн. в статутний капітал підприємства.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що дивіденди виплачені ОСОБА_2 від діяльності ПСП «Восток-Запад» за результатами розподілу чистого прибутку підприємства за 2021 рік у не грошовій формі наявною готовою сільськогосподарською продукцією у вигляді: 1000 (однієї тисячі) тон кукурудзи (урожаю 2021 року), 1000 (однієї тисячі) тон пшениці (урожаю 2021 року, третього класу) та 1000 (однієї тисячі) тон сої (урожаю 2021 року) загальною вартістю 17251665 (сімнадцять мільйонів двісті п`ятдесят одна тисяча шістсот шістдесят п`ять) грн. 60 коп. є його особистою приватною власністю, оскільки він отримав їх внаслідок діяльності підприємства, яке належало йому на праві приватної власності, статутний капітал підприємства було збільшено до отримання ним дивідендів.

Зважаючи на те, що отримані ОСОБА_2 дивіденди від діяльності належного йому на праві приватної власності підприємства визнано особистою приватною власністю, суд приходить до висновку, що це є самостійною підставою для відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 про визнання права спільної сумісної власності на виплачені від діяльності ПСП «Восток-Запад» за результатами розподілу чистого прибутку підприємства за 2021 рік дивідендів ОСОБА_2 та стягнення з останнього на її користь 50% отриманих дивідендів, у розмірі 8625832,80 грн.

Таким чином, розглянувши первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання права спільної сумісної власності на виплачені від діяльності ПСП «Восток-Запад» за результатами розподілу чистого прибутку підприємства за 2021 рік дивіденди ОСОБА_2 та стягнення з останнього на користь позивачки 50% отриманих дивідендів, у розмірі 8625832,80 грн., та про задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання вказаних вище дивідендів особистою приватною власністю ОСОБА_2 .

Ухвалою Ємільчинськогорайонного судуЖитомирської областівід 17.10.2024року накладено арешт на земельну ділянку кадастровий номер: 1821785800:06:000:0654, площею: 1.7918 га.

Відповідно до ч.9 ст.158 ЦПК України у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Враховуючи, що суд прийшов до висновку про повну відмову в задоволенні первісного позову, захід забезпечення позову у видінакладення арештуна вказануземельну ділянкупідлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст.3,21,60,74 СК України, ст. 368 ЦК України, ст.ст.12, 13, 76, 80, 81, 141, 158, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

В задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності на виплачені від діяльності Приватного сільськогосподарського підприємства «Восток-Запад» за результатами розподілу чистого прибутку підприємства за 2021 рік дивідендів Польовому ВО., стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50% від отриманих дивідендів, у розмірі 8 625 832,80 (вісім мільйонів шістсот двадцять п`ять тисяч вісімсот тридцять дві) грн. 80 коп. відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю - задовольнити.

Визнати дивіденди, виплачені від діяльності Приватного сільськогосподарського підприємства «Восток-Запад», ідентифікаційний код юридичної особи: 32187750, за результатами розподілу чистого прибутку підприємства за 2021 рік, ОСОБА_2 у негрошовій формі наявною готовою сільськогосподарською продукцією у вигляді: 1000 (однієї тисячі) тон кукурудзи (урожаю 2021 року), 1000 (однієї тисячі) тон пшениці (урожаю 2021 року, третього класу) та 1000 (однієї тисячі) тон сої (урожаю 2021 року), загальною вартістю 17251665,60 грн. (сімнадцять мільйонів двісті п`ятдесят одна тисяча шістсот шістдесят п`ять) грн. 60 коп. особистою приватною власністю ОСОБА_2 .

Заходи забезпечення позову, у виді накладення арешту на земельну ділянку кадастровий номер: 1821785800:06:000:0654, площею: 1.7918 га (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2472314418217, вжиті ухвалою Ємільчинського районного суду Житомирської області від 17 жовтня 2024 року скасувати.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Житомирського апеляційного суду через Ємільчинський районний суд Житомирської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений 26.06.2025 року.

Позивач (відповідач за зустрічним позовом): ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_10 , ІПН НОМЕР_3 .

Відповідач (позивач за зустрічним позовом): ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_11 проживає за адресою: АДРЕСА_9 , ІПН НОМЕР_4 .

Суддя: В. В. Заполовський