Рішення від 27.06.2025 по справі 904/1949/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.06.2025м. ДніпроСправа № 904/1949/25

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Рудь І.А., розглянув спір

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бітіес-Груп", м. Одеса

до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат", Жовті Води, Дніпропетровська обл.

про стягнення заборгованості у сумі 868 150 грн 75 коп.

Суддя Рудь І.А.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бітіес-Груп" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просить стягнути з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" заборгованість в сумі 868 150 грн 75 коп., з яких: 730 000 грн 00 коп. - основний борг, 72 380 грн 67 коп. - пеня, 14 670 грн 08 коп. - інфляційні втрати, 51 100 грн 00 коп. - 7% штрафу, відповідно до умов договору про закупівлю товару № 358/13/217ВО від 14.05.2024.

Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за спірним договором в частині своєчасної оплати за поставлений товар.

Ухвалою суду від 28.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; визнано справу малозначною та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними в матеріалах справи документами; відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів.

01.05.2025 через систему "Електронний суд" до суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній вказує на те, що пеня та штраф задоволенню не підлягають, оскільки в даному випадку не можливе застосування ч. 2 ст. 231 ГК України.

Крім того, відповідач зазначає, що враховуючи положення статей 627, 628 Цивільного кодексу України, приймаючи до уваги, що сторони визначили інший розмір процентів річних, ніж передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, а саме: 0% річних, позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат є необґрунтованими та безпідставними, а тому в цій частині заявлених позовних вимог задоволенню також не підлягають.

Також, відповідач не погоджується з сумою основного боргу, оскільки було здійснено часткову оплату заборгованості.

02.05.2025 через систему "Електронний суд" до суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 08.05.2025 вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 19.06.2025.

08.05.2025 через систему "Електронний суд" до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній вказує на те, що ним правомірно та обґрунтовано було нараховано та заявлено до стягнення пеня, штраф та інфляційні втрати.

Також, позивач повідомляє суду, що відповідач не здійснював жодних оплат за спірним договором.

Так, відповідно до довідки банку, виданої АТ "ПУМБ" № СЮЕ-07.8/371 від 08.05.2025, вбачається, що відсутні надходження коштів на рахунок ТОВ "БТІЕС-ГРУП" від ДП "СХІДГЗК" за період з 01.05.2024 по 08.05.2025.

До того ж, відповідач не надав жодного доказу оплати заборгованості.

12.05.2025 від відповідача до суду через систему «Електронний суд» надійшла заява про розгляд справи без участі його представника, а також письмові пояснення, аналогічні за змістом відзиву на позов.

20.05.2025 від позивача до суду через систему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення по справі, в яких викладена правова позиція, аналогічна за змістом, що була викладена у відповіді на відзив.

11.06.2025 позивачем через систему «Електронний суд» подано заяві, в якій зазначено, що протягом п`яти днів після ухвалення рішення, останнім буде подано до суду докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, відповідно до п. 8 ст. 129 ГПК України.

У судове засідання 19.06.2025 відповідач явку повноваженого представника не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, рішення прийнято без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин укладення договору про закупівлю товару, строк дії договору, умови поставки товару, строк та порядок розрахунків, наявність часткових оплат, періоди прострочення виконання зобов`язань тощо.

14.05.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бітіес-Груп" (постачальник) та Державним підприємством "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (покупець) було укладено договір про закупівлю товару № 560/13/190-зв (далі договір а.с. 9-12), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві товар, зазначений в п. 1.2. договору, а покупець прийняти і оплатити такий товар.

Постачальник зобов`язується поставити насоси та компресори, код ДК 021:2015-4212 (повітряний гвинтовий компресор) за найменуванням, кількістю та ціною відповідно до специфікації №1, яка є невід`ємною частиною договору (п. 1.2 договору).

Сума (ціна) договору, відповідно до специфікації №1 з урахуванням проведення робіт з пусконалагодження, введення обладнання в експлуатацію та проведення постачальником навчання персоналу покупця, а також технічного обслуговування й витратних матеріалів на 1 рік або 8000 мотогодин, становить 608 333,33 грн, крім того податок на додану вартість 20% -121 666,67 грн. Загальна сума становить 730 000,00 грн з урахуванням ПДВ 20% (п. 3.1 договору).

Покупець здійснює оплату отриманого товару протягом 30-ти календарних днів після проведення пусконалагоджувальних робіт, введення обладнання в експлуатацію, проведення постачальником навчання персоналу покупця та підписання сторонами акту здачі-приймання виконаних робіт по введенню в експлуатацію та навчанню персоналу (п. 4.2 договору).

Згідно з п. 5.1 договору поставка товару здійснюється протягом 130-ти календарних днів з дня отримання заявки. Заявка може направлятися постачальнику за допомогою електронних засобів зв`язку (факс, електронна пошта, тощо) з наступним направленням оригіналів документів на адресу вказану в цьому договорі (отримання постачальником оригіналу заявки є необов`язковим).

Поставка товару здійснюється на умовах DDP (склад покупця, СКЦ ДП «СхідГЗК», вул. Об`їзна, 9, м. Жовті Води. Дніпропетровська область) відповідно до Інкотермс 2010 (п. 5.2 договору).

Датою поставки товару та переходу права власності на товар буде вважатися дата фактичної поставки товару на склад покупця (п. 5.4 договору).

Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2024, але в будь - якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Після закінчення терміну дії договору постачальник не звільняється від гарантійного зобов`язання протягом 1 року або 8000 мотогодин (п. 11.1 договору).

Дія договору про закупівлю може бути продовжена на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в договорі, якщо видатки на досягнення цієї цілі затверджено в установленому порядку, про що сторони підписують додаткову угоду (п. 11.2 договору).

Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (п. 11.3 договору).

Сторони підписали специфікацію № 1 до договору, в якій погодили товар, що підлягає поставці на загальну суму 730 000 грн 00 коп. з ПДВ (а.с. 18 на звороті).

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 730 000 грн 00 коп. з ПДВ, що підтверджується видатковими накладними № 457 від 02.09.2024 на суму 730 000 грн 00 коп., товарно-транспортною накладною та актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 02.09.2024 № 015013164 на суму 22 830 грн 00 коп., копії яких долучено до матеріалів справи (а.с. 14-17).

Господарський суд зазначає, що вказана видаткова накладна підписана сторонами без жодних зауважень чи заперечень.

Позивач вказує, що відповідач, в порушення умов договору, вартість поставленого товару своєчасно не оплатив, у зв`язку із чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 730 000 грн 00 коп., вказане і стало причиною виникнення спору.

Доказів оплати відповідачем нарахованого позивачем суми основного боргу в розмірі 730 000 грн 00 коп. сторонами до матеріалів справи не надано.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору про закупівлю товарів, є господарськими зобов`язаннями, тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання.

За ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідачем в порушення умов договору своєчасно не сплачена вартість товару, поставленого позивачем за спірною видатковою накладною.

Отже, судом встановлено, що факт належного виконання умов договору позивачем в частині поставки товару за специфікацією № 1, наявною в матеріалах справи видатковою накладною та актом здачі-приймання робіт, не спростовано відповідачем, підтверджується належними доказами.

З урахуванням умов п. 4.2. договору та норм ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, строк оплати поставленого позивачем товару є таким, що настав.

Згідно з ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За встановлених обставин, відповідач неналежним чином виконав свої договірні зобов`язання, чим порушив умови укладеного із позивачем договору та вищевказані приписи чинного законодавства, тому позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 730 000 грн 00 корп. є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Окрім вимоги про стягнення основного боргу позивач просить стягнути з відповідача пеню згідно з п. 7.4 договору в загальному розмірі 72 380 грн 67 коп. за період з 20.12.2024 по 22.04.2025, 7% штрафу у розмірі 51 100 грн 00 коп. та інфляційні втрати у розмірі 14 670 грн 08 коп. за період з 01.01.2025 по 28.02.2025, які розраховані на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, відповідно до розрахунку, доданого до позовної заяви.

Як вказано вище, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 01.01.2025 по 28.02.2025 у розмірі 14 670 грн 08 коп.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат та встановлено, що він виконаний правильно.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 14 670 грн 08 коп. є правомірними та підлягають задоволенню.

Доводи відповідача стосовно того, що інфляційні втрати задоволенню не підлягають, оскільки сторонами в спірному договорі визначено 0% річних, судом до уваги не приймаються, оскільки стосуються саме процентів річних від простроченої суми, які позивачем не заявлено до стягнення.

Щодо заявлених до стягнення позивачем пені та штрафу суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 7.4 договору за порушення строків оплати за поставлений товар, передбачених договором, покупець сплачує постачальнику штрафні санкції у розмірі, передбаченому ст. 231 ГК України, відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України сторони в цьому договорі встановили інший розмір процентів, а саме 0 (нуль) процентів річних від простроченої суми.

Як встановлено судом, у зв`язку із невиконанням відповідачем своїх зобов`язань, позивачем нарахована та заявлена до стягнення пеня за загальний період з 20.12.2024 по 22.04.2025 у розмірі 72 380 грн 67 коп. та 7% штрафу у розмірі 51 100 грн 00 коп.

Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У сфері господарювання, згідно з частиною 2 статті 217 та частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За наведеними вище положеннями чинного законодавства, господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

Нормативно-правове забезпечення сфери господарювання є однією з форм здійснення державою регулювання господарської діяльності. Водночас, за змістом статті 1 Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності, державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності є спрямованою, зокрема, на зменшення втручання держави у діяльність суб`єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, та здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Так, за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Таким чином, тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов`язання має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.

Стаття 231 Господарського кодексу України регулює розмір штрафних санкцій таким чином: Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання - господарською організацією.

З аналізу положень статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.

Так, частина друга статті 231 Господарського кодексу України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов`язання) у господарському зобов`язанні, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором.

Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов`язань, перелічених у частині другій статті 231 Господарського кодексу України.

Частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов`язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Положення ж частини шостої статті 231 Господарського кодексу України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 Господарського кодексу України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.

Разом з тим, за частиною другою статті 343 Господарського кодексу України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також за статтями 1 та 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій, частинами чотирнадцятою-шістнадцятою статті 14 Закону України Про державний матеріальний резерв, частиною другою статті 36 Закону України Про телекомунікації.

За змістом наведених вище положень законодавства, розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Така сама правова позиція щодо застосування норм статті 231 Господарського кодексу України викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18.

Так, в спірному договорі сторонами не обумовлено розмір та базу нарахування штрафних санкцій, а лише зазначено, що штрафні санкції нараховуються у розмірі, передбаченому статтею 231 Господарського кодексу України.

Як вбачається з наданого розрахунку, позивач здійснює нарахування штрафних санкцій, передбачених статтею 231 Господарського кодексу України, за порушення відповідачем виконання саме грошового зобов`язання, що суперечить приписам чинного законодавства.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача пені та штрафу.

На підставі викладеного з урахуванням встановлених обставин у справі, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, шляхом стягнення з відповідача 730 000 грн 00 коп. основного боргу та 14 670 грн 08 коп. інфляційних втрат.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі та надана їм правова оцінка.

Щодо розподілу витрат по сплаті судового збору.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України "Про судовий збір".

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб становить 3 028,00грн.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду:

- позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3028,00грн) і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

- позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ч.3 ст.4 Закону України "Про судовий збір").

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 916/228/22 зазначено про те, що особи, які після 04.10.2021 подають до суду документи в електронній формі з використанням системи "Електронний суд", мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України "Про судовий збір" (п.8.23).

Ціна позову становить 868 150 грн 75 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову через систему "Електронний суд" складала 10 417 грн 81 коп. (13 022 грн 26коп. * 0,8).

Разом з тим, при зверненні до господарського суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 13 022 грн 26, що підтверджується платіжною інструкцією №633 від 22.04.2025 (а.с. 10).

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, підлягає поверненню з державного бюджету сума 2 604 грн 45 коп., як надмірно сплачена позивачем при зверненні з позовом до суду.

Суд не вирішує питання повернення надмірно сплаченої суми судового збору під час прийняття рішення у справі, оскільки клопотання про повернення цієї суми з Державного бюджету не надходило.

Судові витрати за надання професійної правничої допомоги судом не розподіляються з огляду на заяву представника позивача у позовній заяві про надання доказів понесення таких витрат у порядку частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі часткового задоволення позову всі судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За таких обставин з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 8 936 грн 04 коп.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (52210, Дніпропетровська область, м. Жовті Води, вул. Горького, буд. 2, код ЄДРПОУ 14309787) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бітіес-Груп" (65003, м. Одеса, вул. Чорноморського Козацтва, буд. 115, код ЄДРПОУ 36343856) 730 000 грн 00 коп. основного боргу, 14 670 грн 08 коп. інфляційних втрат та 8 936 грн 04 коп. - витрат зі сплати судового збору,

У решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 27.06.2025.

Суддя І.А. Рудь