Рішення від 11.06.2025 по справі 910/3848/25

Господарський суд міста києва

Новинка

ШІ-аналіз судового документа

Отримуйте стислий та зрозумілий зміст судового рішення. Це заощадить ваш час та зусилля.

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.06.2025Справа № 910/3848/25

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Лобок К.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Компанія ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ (PRIMESTAR ENERGY FZE)

до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮРИДИЧНА КОМПАНІЯ "ПРАВОЧИН"

про визнання недійсним правочину, застосування наслідків недійсності правочину, стягнення збитків, індексу інфляції та процентів за користування грошима від простроченої суми.

Представники учасники справи:

Від позивача: Єлєнін С.М.;

Від відповідача: Шевченко Ю.А.;

Від третьої особи на стороні позивача: Яценко Є.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Компанія ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ (PRIMESTAR ENERGY FZE) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в якому просила суд

1. визнати недійсним договір купівлі-продажу цінних паперів (акцій банку) № БВ-348/15 від 07.08.2015 року, укладений між компанією ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЕ (Primestar Energy FZE), юридичною особою, яка створена за законодавством Об?єднаних Арабських Еміратів, номер свідоцтва про реєстрацію: DAFZ/584 та уповноваженою особою Фонду Ожго Євгенієм Вікторовичем, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Поліщук Оленою Юріївною та зареєстрований у реєстрі за Nє 931;932 з моменту його укладення;

2. Застосувати наслідки недійсності правочину та:

2.1. стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь компанії ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ (Primestar Energy FZE), юридичної особи, яка створена та існує за законодавством Об`єднаних Арабських Еміратів, номер свідоцтва про реєстрацію: DAFZ/584 грошові кошти у розмірі 231 000 179 (двісті тридцять один мільйон сто сімдесят дев?ять) грн. 49 коп., що складається з:

-148 063 521 грн. 50 коп. - завдані збитки у подвійному розмірі;

- 12 482 057 грн. 20 коп. - в якості 3% річних;

- 70 454 600 грн. 79 коп. - в якості інфляційного збільшення.

2.2. скасувати запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -

підприємців та громадських формувань № 10671110050002602 про державну реєстрацію припинення Публічного акціонерного товариства "УКРГАЗПРОМБАНК" як юридичної особи та повернути Фонду гарантування вкладів фізичних осіб цінні папери, набуті компанією ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ (Primestar Energy FZE) згідно договору купівлі-продажу цінних паперів (акцій банку) № БВ-348/15 від 07.08.2015 року.

31.03.2025 через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшло клопотання про зловживання процесуальними правами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2025 позовну заяву компанії ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ залишено без руху.

10.04.2025 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, залучено в порядку статті 50 Господарського процесуального кодексу України третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮРИДИЧНА КОМПАНІЯ "ПРАВОЧИН", призначено підготовче засідання призначити на 05.05.2025.

16.04.2025 систему "Електронний суд" від представник відповідача надійшов відзив на позов, якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Крім того, представником відповідача вказано, що позивачем пропущено строк позовної давності.

16.04.2024 систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України, в якій останній посилається на справу № 910/20347/16, за результатами розгляду, якої ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2016 провадження у справі припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України (чинної на момент ухвалення судового рішення у справі №910/20347/16).

16.04.2024 систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, яка мотивована тим, що даний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, враховуючи на справи №910/20347/16 та №826/3848/16.

23.04.2025 систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

28.04.2025 систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

У судовому засіданні 05.05.2025 судом було відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про зловживання процесуальними правами; відмовлено у задоволенні заяви представника відповідача про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України; відмовлено у задоволенні заяви представника відповідача про закриття провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України. Підготовче засідання у справі відкладено на 19.05.2025.

19.05.2025 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.06.2025.

26.05.2025 до суду надійшла заява відповідача про про закриття провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України, в якій останній посилається на справу №910/20347/16, за результатами розгляду, якої ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2016 провадження у справі припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України (чинної на момент ухвалення судового рішення у справі №910/20347/16).

Вказана заява була залишена судом без розгляду з урахуванням наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Пунктом 3 ч.1 ст.42 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

У частинах 2, 3 ст.169 Господарського процесуального кодексу України вказано, що заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, або на вимогу суду заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.

Статтею 113 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Наразі, суд зазначає, що ухвалою про відкриття провадження судом було встановлено строк подання до суду всіх заяв, клопотань та заперечень до 02.05.2025 з дотриманням вимог до форми та змісту заяв з процесуальних питань, встановлених статтею 170 Господарського процесуального кодексу України.

Тобто, у даному випадку відповідачем строк, встановлений судом, було пропущено, клопотання про його поновлення не заявлено, поважних причин пропуску строку не наведено.

При цьому, суд акцентує увагу, що заява про закриття провадження із тотожних підстав була розглянута судом й залишена без задоволення, а у даному випадку доповнення відповідної заяви, з урахуванням викладеної в ухвалі суду мотиваційної частини, ніяким чином не вказує на подання 26.05.2025 заяви з дотриманням вимог до форми та змісту заяв з процесуальних питань, встановлених статтею 170 Господарського процесуального кодексу України.

06.06.2025 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшли заперечення на заяву відповідача про про закриття провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

10.06.2025 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшло вступне слово.

Представник позивача та третьої особи у судовому засіданні 11.06.2025 підтримали позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 11.06.2025 заперечив проти задоволення позовних вимог.

Після судових дебатів суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення, оголошення перерви у судовому засіданні та час проголошення рішення в судовому засіданні 11.06.2025.

У судовому засіданні 11.06.2025 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення суду буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

07.04.2015 Правлінням Національного Банку України прийнято постанову № 217 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Укргазпромбанк» до категорії неплатоспроможних».

На підставі постанови Правління Національного банку України №217 від 07.04.2015 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 07.04.2015 прийнято рішення №70 про запровадження з 08.04.2015 тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду Ожго Євгенія Вікторовича на тимчасову адміністрацію в Публічному акціонерному товаристві "Укргазпромбанк".

15.04.2015 Фондом було повідомлено про проведення пошуку потенційних інвесторів, що можуть бути залучені до виведення Банку з ринку. Виведення Банку з ринку пропонувалось шляхом: відчуження всіх або частини активів і зобов`язань Банку на користь приймаючого банку; створення та продаж інвестору перехідного банку з передачею йому активів і зобов`язань Банку; або продажу Банку в цілому.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 12.05.2015 №104/15 Компанію допущено до участі у конкурсі з вибору кваліфікованих інвесторів в частині виведення ПАТ «Укргазпромбанк» з ринку шляхом створення та продажу інвестору перехідного банку з передачею йому активів і зобов`язань неплатоспроможного банку і подальшою ліквідацією неплатоспроможного банку та шляхом продажу неплатоспроможного банку інвестору та надано доступ до інформаційного приміщення з метою ознайомлення кваліфікованим інвестором із представленою у ньому інформацією.

11.06.2015 між Публічним акціонерним товариством "Укргазпромбанк" (неплатоспроможний банк) в особі уповноваженої особи Фонду Ожго Євгенія Вікторовича на тимчасову адміністрацію в Публічному акціонерному товаристві "Укргазпромбанк" та Компанією ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ (PRIMESTAR ENERGY FZE) (кваліфікований інвестор) було укладено договір про конфіденційність за умовами п.1.1 якого неплатоспроможний банк надає, а Кваліфікований інвестор отримує для проведення комплексної перевірки інформацію щодо Неплатоспроможного банку, його фінансового стану та клієнтів, зокрема про:

- склад учасників банку;

- активи банку за результатами їх класифікації, у тому числі стан погашення заборгованості, наявність застав, лістинг цінних паперів на фондовій біржі (за наявності) тощо;

- зобов`язання банку перед кредиторами;

- стан кореспондентських рахунків.

У п.1.2 договору вказано, що інформація, отримана Кваліфікованим інвестором під час проведення комплексної перевірки та після її закінчення, відповідно до умов цього Договору вважається інформацією з обмеженим доступом - конфіденційною інформацією або такою, що містить банківську таємницю.

17.06.2015 компанія ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ звернулась до Національного банку України для погодження набуття істотної участі в Публічному акціонерному товаристві "Укргазпромбанк" та до Антимонопольного комітету України про надання дозволу на придбання акцій Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк".

06.07.2015 Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 128 про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Укргазпромбанк" до 07.08.2015 включно та продовження повноважень Уповноваженої особи до 07.08.2015 включно.

Рішенням Антимонопольного комітету України № 368-р від 21.07.2015 компанії ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ надано дозвіл на придбання акцій Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк", що забезпечує перевищення 50 відсотків у вищому органі управління товариства.

22.07.2015 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб листом № 22-23967/15 повідомив компанію ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ, що виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 20.07.2015 (протокол № 168/15) продовжено строк доступу ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ до інформаційного приміщення до 24.07.2015.

27.07.2015 для участі у відкритому конкурсі попередньо кваліфікованих осіб компанія ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ відповідно до платіжного доручення № 1 від 27.07.2015 внесла на рахунок Відповідача гарантійний внесок у розмірі 30 000 000,00 грн.

28.07.2015 компанією ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ подано Фонду гарантування вкладів фізичних осіб конкурсну пропозицію стосовно Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк", в якій компанія ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ запропонувала відповідачу продати Публічне акціонерне товариство "Укргазпромбанк" за 15 000 000,00 грн (з яких 13 000 000,00 грн пропонувалось сплатити на дату передачі акцій, а решту 2 000 000,00 грн - після передачі акцій) та План заходів з приведення діяльності неплатоспроможного Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" у відповідність із вимогами банківського законодавства, згідно змісту якого слідує, що за підрахунками компанії ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ Публічне акціонерне товариство "Укргазпромбанк" потребувало додаткової капіталізації на суму 300 000 000,00 грн й з цього приводу компанією ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ пропонувалось здійснити реструктуризацію заборгованості Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" шляхом викупу вкладів вкладників Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" та їх направлення на капіталізацію Банку. Компанія ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ планувала докапіталізувати Банк за рахунок викупу прав вимог клієнтів Банку на суму 300 000 000,00 грн. Якщо б ця сума не була досягнута, проте розмір викуплених прав вимоги був би більше 250 000 000,00 грн, компанія ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ планувала покрити різницю власними коштами.

05.08.2015 Національним банком України прийнято рішення № 408 про погодження ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ набуття істотної участі в неплатоспроможному банку Публічне акціонерне товариство "Укргазпромбанк".

Відповідно до виписки з протоколу засідання виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 188/15 від 07.08.2015 відповідачем погоджено умови продажу Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" та уповноважено Уповноважену особу Фонду Ожго Є.В. на підписання договору купівлі-продажу (акцій банку) ПАТ "Укргазпромбанк" та доручено йому 07.08.2015 укласти договір з ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ.

07.08.2015 між компанією ГГРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ та Уповноваженою особою Фонду Ожго Євгенієм Вікторовичем на тимчасову адміністрацію в Публічному акціонерному товаристві "Укргазпромбанк" було укладено договір №БВ-348/15 купівлі-продажу цінних паперів (акцій банку), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Поліщук Оленою ЮрІївною та зареєстрований у реєстрі за №931; 932. Згідно змісту п.п.1.1-1.2 договору №БВ-348/15 від 07.08.2015 уповноважена особа від імені учасників зобов`язується передати у власність покупцю, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити у порядку та на умовах, визначених цим договором наступні цінні папери: акції Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" номінальною вартістю 60 грн, прості фменні, форма бездокументарна, кількість цінний паперів 2 070 000 шт., загальна номінальна вартість 124 200 000 грн, ціна одного цінного папера 7,2464 грн, вид ринку здійснення угоди: вторинний, частка від статутного капіталу - 100%. Ціна продажу цінних паперів становить 15 000 000 грн без податку на додану вартість, що відповідає ціні продажу цінних паперів. Визначеній за результатами відкритого конкурсу, проведеного відповідно до нормативно - правових актів Фонду та результати якого викладені в рішенні виконавчої дирекції Фонду від 30.07.2025, що оформлене протоколом №180/15.

Відповідно до пункту 2.1 договору №БВ-348/15 від 07.08.2015 здійснення розрахунків за цінні папери проводиться без дотримання принципу "поставка цінних паперів проти оплати", покупець (компанія ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ) на виконання частини 6 статті 41 Закону зобов`язаний здійснити оплату ціни продажу цінних паперів в наступному порядку:

2.1.1. 13 000 000 грн шляхом перерахування коштів зі свого рахунку в банківській установі на поточний рахунок Фонду (перший транш);

2.1.2. 2 000 000 грн сплачуються не пізніше 28 календарних днів з дня укладання договору купівлі-продажу шляхом перерахування коштів зі свого рахунку в банківській установі на поточний рахунок Фонду (другий транш).

Пунктом 2.2. спірного договору передбачено, що уповноважена особа зобов`язується 07.08.2015 за умови отримання першого траншу Фондом забезпечити поставку цінних паперів з рахунків в цінних паперах продавців, реквізити яких вказані в додатку 1 до договору купівлі - продажу на рахунок в цінних паперах покупця, що зазначений в розділі 10 договору купівлі-продажу.

Згідно з пунктом 2.4. договору №БВ-348/15 від 07.08.2015 право власності на цінні папери переходить до покупця з моменту їх зарахування на рахунок покупця у цінних паперах, що підтверджується випискою з рахунку в цінних паперах.

Відповідно до пункту 3.4. договору №БВ-348/15 від 07.08.2015 покупець не пізніше 07.08.2015 зобов`язаний відшкодувати Фонду витрати, пов`язані з виведенням банку з ринку, у фактично понесеному Фондом розмірі, а саме 98 700,00 грн шляхом перерахування коштів зі свого рахунку в банківській установі на поточний рахунок Фонду.

07.08.2015 компанією ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ було сплачено перший транш у розмірі 13 000 000, що підтверджується платіжним дорученням №1 від 07.08.2015 та відшкодовано витрати, пов`язані з виведенням банку з ринку, у фактично понесеному відповідачем розмірі, а саме 98 700 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 2 від 07.08.2015.

Згідно виписки про стан рахунку ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ в цінних паперах станом на 07.08.2025 акції Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" у кількості 2 070 000 шт. загальною номінальною вартістю 124 200 000 грн було зараховано на рахунок відповідача.

Як вказує позивач, 10.08.2015 компанія ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ отримала фактичний доступ до фінансової інформації неплатоспроможного банку Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк". Зокрема, відповідно до щоденних балансів Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" з 02.06.2015 по 10.08.2015 розмір капіталу Банку складав:

02.06.2015: 5 972 807,60 грн;

04.06.2015: 6 136 380,41 грн;

11.06.2015: - 189 731 087,63 грн (від`ємне значення);

17.06.2024: - 192 949 870,84 грн (від`ємне значення);

18.06.2015: - 199 851 157,56) грн (від`ємне значення);

25.06.2025: - 193 566 748,53 грн (від`ємне значення);

01.07.2015: - 187 095 108,69 грн (від`ємне значення);

02.07.2015: - 186 934 165,55 грн (від`ємне значення);

08.07.2015: - 140 689 550,81 грн (від`ємне значення);

16.07.2015: - 144 132 811,80 грн (від`ємне значення);

23.07.2015: - 144 956 299,68 грн (від`ємне значення);

24.07.2015: - 144 848 430,81 грн (від`ємне значення);

27.07.2015: - 144 802 516,34 грн (від`ємне значення);

28.07.2015: - 145 231 322,72) грн (від`ємне значення);

30.07.2015: - 145 618 561,38 грн (від`ємне значення);

31.07.2015: - 145 351 775,68 грн (від`ємне значення);

05.08.2015: - 140 968 807,58 грн (від`ємне значення);

06.08.2015: - 306 235 582,42 грн (від`ємне значення);

07.08.2015: - 304 242 626,97 грн (від`ємне значення);

10.08.2015: - 303 339 900,18 грн (від`ємне значення).

14.09.2015 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення №168 «Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" та делегування повноважень ліквідатора банку».

26.12.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань було внесено запис про припинення юридичної особи - Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк".

Як вказує позивач, Компанією ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ встановлено, що з дати закінчення перевірки (дати закінчення строку доступу компанії ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ до інформаційного приміщення) 24.07.2015 і до моменту підписання договору купівлі-продажу №БВ-348/15 від 07.08.2015, показники розміру капіталу банку значно знизились, від`ємне значення капіталу банку збільшилось з мінус 144 848 430,81 грн до мінус 304 242 626,97 грн. Як наслідок, мінімально необхідна сума додаткової капіталізації Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" для дотримання нормативів, які встановлені Національним банком України, станом на дату підписання оскаржуваного договору купівлі- продажу значно зросла і вийшла за межі фінансових можливостей компанії ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ, які декларувались нею у Плані заходів та Конкурсній пропозиції, поданими відповідачу. Позивачем наголошено, що на момент вчинення спірного договору купівлі-продажу компанія ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ не знала і не могла знати про реальний фінансовий стан банку Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк", а саме, що балансовий капітал банку зменшився за рахунок збільшення збитків на 162 371,09 тис. грн, з огляду на відсутність у компанії ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ доступу до фінансової інформації ПАТ "Укргазпромбанк" з моменту закінчення перевірки (строку доступу до інформаційного приміщення) 24.07.2015 і до 10.08.2015 після набуття права власності на акції банку. Отже, означене, на думку заявника, вказує на вчинення правочину внаслідок введення відповідачем позивача в оману. Означені обставини у сукупності і стали підставою для звернення ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ до суду з розглядуваним позовом.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідачем наголошено, що ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ було надано доступ не лише до звітів про фінансовий стан банку, на відомості з яких позивач посилається в обґрунтування позовних вимог, а й до інформації та документів на підставі яких такі звіти формуються, та, відповідно, які надавали змогу Компанії визначити реальний поточний фінансовий стан та можливі зміни такого стану найближчій перспективі, з урахуванням знецінення якості кредитного портфеля, формування резервів на покриття можливих збитків від його знецінення тощо. Відповідачем наголошено, що наявна в матеріалах звітність показників банку свідчить про те, що ці показники змінювались щоденно, і протягом короткого періоду могли відбуватися суттєві зміни (наприклад 02.07.2015 розмір статутного капіталу Банку складав - - 186 934 165,55 грн, а 08.07.2015 - 140 689 550,81, тобто змінився більше ніж на 46 мільйонів менше ніж за тиждень), а отже Компанія і не могла знати точні фінансові показники на момент укладення договору купівлі-продажу Банку. Водночас, постійна зміна показників фінансової звітності свідчить про те, що укладення договору купівлі-продажу неплатоспроможного банку мало супроводжуватись з боку Компанії виваженим прогнозуванням якості активів Банку, строків давності за вимогами банку до своїх боржників, можливих дій щодо формування резервів на покриття можливих збитків від їх знецінення, у тому числі й здійснення таких дій Фондом до укладення договору купівлі-продажу Банку, та здійснення інших заходів виваженої інвестиційної політики Компанії. Також відповідачем вказано на доцільність застосування принципу заборони суперечливої поведінки, оскільки у пункті 9.12 договору сторони стверджують, що його укладено без впливу обману, насильства та за відсутності помилки, щодо обставин, які мають істотне значення. До того ж, відповідачем заявлено про застосування строків позовної давності.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Однак, наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

Виходячи із змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Одночасно, щодо предмету доказування у спорах про визнання договорів недійсними суд зазначає таке.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України).

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (таку правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17).

Верховний Суд у постанові від 16.01.2025 по справі №922/405/24 констатує, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою до іншої сторони чи сторін правочину; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення того, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, у чому полягає його порушення, і в залежності від цього у який ефективний спосіб порушене право може бути захищено.

За приписами ст.230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування (ч.1).

Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину (ч.2).

На підставі ст.230 Цивільного кодексу України стверджувати про недійсність правочину та доводити його недійсність є дискреційним правом сторони такого правочину, оскільки саме сторона правочину може довести неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину. Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 12.05.2025 по справі 910/13019/22.

Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Таким чином за змістом наведеної норми з урахуванням частини першої статті 229 Цивільного кодексу України, істотне значення має обман щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Тобто обман має місце тоді, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою аби правочин було вчинено. Отже, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

Усі ці обставини (наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману) повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (позивач).

Отже, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, тоді вважається, що наявна помилка. Має бути встановлений причинно-наслідковий зв`язок між обманом та вчиненням правочину. Тільки той обман дозволяє оспорити правочин, який вплинув на рішення сторони вчинити цей правочин.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману іншу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину відповідно до статті 230 Цивільного кодексу України .

Кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію. При встановленні наявності обману суд має враховувати стандарт поведінки розумного учасника обороту, який наділений схожими характеристиками зі стороною, яку ввели в оману".

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що тлумачення норм статті 230 Цивільного кодексу України и дає підстави для висновку про те, що під обманом розуміють умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Тобто правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Отже, правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України .

Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28.08.2019 у справі № 753/10863/16-ц, від 02.10.2019 у справі № 140/2589/15-ц, від 06.04.2020 у справі № 293/780/18, від 28.04.2020 у справі № 263/16688/17, від 11.09.2024 у справі № 697/1148/23, від 04.12.2024 у справі № 761/6243/19, тощо.

У постановах від 31.03.2021 у справі № 910/18600/19, від 16.12.2021 у справі № 910/15715/19 (на яку посилається скаржник) Верховний Суд наголосив, що при вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 ЦК України суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину. Отже, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Як вказувалось вище, обґрунтовуючи позовні вимог позивачем наголошено, що Компанією ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ встановлено, що з дати закінчення перевірки (дати закінчення строку доступу компанії ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ до інформаційного приміщення 24.07.2015) і до моменту підписання договору купівлі-продажу №БВ-348/15 від 07.08.2015, показники розміру капіталу банку значно знизились, від`ємне значення капіталу банку збільшилось з мінус 144 848 430,81 грн до мінус 304 242 626,97 грн. Як наслідок, мінімально необхідна сума додаткової капіталізації Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" для дотримання нормативів, які встановлені Національним банком України, станом на дату підписання оскаржуваного договору купівлі- продажу значно зросла і вийшла за межі фінансових можливостей компанії ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ, які декларувались нею у Плані заходів та Конкурсній пропозиції, поданими відповідачу. Позивачем наголошено, що на момент вчинення спірного договору купівлі-продажу компанія ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ не знала і не могла знати про реальний фінансовий стан банку Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк", а саме, що балансовий капітал банку зменшився за рахунок збільшення збитків на 162 371,09 тис. грн, з огляду на відсутність у компанії ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ доступу до фінансової інформації ПАТ "Укргазпромбанк" з моменту закінчення перевірки (строку доступу до інформаційного приміщення) 24.07.2015 і до 10.08.2015 після набуття права власності на акції банку. Отже, означене, на думку заявника, вказує на вчинення правочину внаслідок введення відповідачем позивача в оману. Означені обставини у сукупності і стали підставою для звернення ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ до суду з розглядуваним позовом.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Процедура продажу неплатоспроможного банку інвестору станом на момент виникнення спірних правовідносин регламентувалась положеннями Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та Положенням про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженим рішенням виконавчої дирекції Фонду від 05.07.2012 № 2, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.09.2012 за № 1581/21893.

Згідно зі статтею 39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації виконавча дирекція Фонду затверджує план врегулювання з обов`язковим дотриманням принципу найменших витрат для Фонду. За рішенням виконавчої дирекції Фонду цей строк може бути продовжений до 30 днів; План врегулювання складається відповідно до вимог, встановлених актами Фонду. У плані врегулювання на підставі оцінки фінансового і майнового стану банку визначаються заходи щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку в один із таких способів: 1) ліквідація банку з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб у порядку, встановленому цим Законом; 2) ліквідація банку з відчуженням у процесі ліквідації всіх або частини його активів і зобов`язань на користь приймаючого банку; 3) відчуження всіх або частини активів і зобов`язань неплатоспроможного банку на користь приймаючого банку з відкликанням банківської ліцензії неплатоспроможного банку та подальшою його ліквідацією; 4) створення та продаж інвестору перехідного банку з передачею йому активів і зобов`язань неплатоспроможного банку і подальшою ліквідацією неплатоспроможного банку; 5) продаж неплатоспроможного банку інвестору; виконавча дирекція фонду у будь-який час має право вносити зміни та доповнення до плану врегулювання. виконавча дирекція фонду зобов`язана внести зміни до плану врегулювання в частині зміни способу виведення неплатоспроможного банку з ринку, якщо реалізація обраного способу виведення банку з ринку виявилася неможливою протягом строків, визначених планом врегулювання.

Особливості продажу неплатоспроможного банку інвестору визначені статтею 41 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», згідно з якою: уповноважена особа фонду відповідно до плану врегулювання здійснює продаж неплатоспроможного банку інвестору згідно з умовами, визначеними цією статтею та нормативно-правовими актами фонду; уповноважена особа Фонду здійснює продаж неплатоспроможного банку інвестору, визначеному за результатами проведення конкурсу (аукціону) у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Фонду; продаж банку здійснюється на підставі договору купівлі-продажу акцій (паїв) банку. У договорі має бути передбачено: 1) обов`язок інвестора у визначені терміни здійснити заходи з приведення діяльності неплатоспроможного банку у відповідність із вимогами законодавства України; 2) умову щодо розірвання договору у разі невиконання інвестором обов`язку здійснити капіталізацію банку та/або вжити інших заходів до відновлення платоспроможності і стабілізації діяльності банку; 3) штрафні санкції за неналежне виконання інвестором умов договору; 4) умови щодо неповернення Фондом гарантійного внеску інвестору у разі невиконання інвестором умов цього договору; інвестор до укладення договору купівлі-продажу акцій неплатоспроможного банку зобов`язаний подати до Фонду план заходів з приведення неплатоспроможного банку у відповідність із вимогами банківського законодавства України; ціна продажу неплатоспроможного банку визначається за результатами відкритого конкурсу, проведеного відповідно до нормативно-правових актів Фонду. Результати конкурсу мають відповідати принципу виведення неплатоспроможного банку з ринку найменш витратним способом. Кошти від продажу неплатоспроможного банку спрямовуються на поповнення коштів Фонду; договір купівлі-продажу акцій, укладений уповноваженою особою Фонду та інвестором, є підставою для реєстрації права власності інвестора на акції в депозитарній системі.

Інвестор має повідомити Фонд про реєстрацію прав власності на акції в депозитарній системі протягом одного дня з дня настання таких фактів; продаж банку відповідно до цієї статті здійснюється без необхідності отримання згоди учасників чи будь-якого іншого погодження умов та порядку продажу акцій (паїв) банку інвестору.

Відповідно до пункту 2.4 Положення №2 від 05.07.2012 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не пізніше сьомого дня після прийняття виконавчою дирекцією Фонду рішення про кваліфікацію інвесторів уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію забезпечує доступ кваліфікованим інвесторам до інформаційного приміщення з метою ознайомлення із представленою у ньому інформацією та підготовки конкурсної пропозиції.

Згідно з пунктом 2.1 глави 2 розділу І Положення №2 від 05.07.2012 інформаційне приміщення - спеціально відведене приміщення на території неплатоспроможного банку, в якому знаходиться інформація правового та фінансового характеру, вивчення та аналіз якої має надати змогу кваліфікованому інвестору сформувати остаточну фінансову пропозицію щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку у спосіб, визначений планом врегулювання.

Відповідно до пункту 4.17 глави 4 розділу ІІ Положення №2 від 05.07.2012 уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію зобов`язана забезпечити функціонування інформаційного приміщення, наявність у ньому правової та фінансової інформації щодо неплатоспроможного банку, надати доступ кваліфікованому інвестору до такого інформаційного приміщення (за відповідним договором щодо нерозголошення банківської таємниці, інформації, що становить комерційну таємницю, та іншої службової інформації).

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

У ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України вказано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч.2 ст.73 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У ст.77 Господарського процесуального кодексу України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зауважує, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Судом було встановлено, на підставі договору про конфіденційність позивачу, як кваліфікованому інвестору, було надано доступ до правової та фінансової інформації банку, у тому числі до інформації, що становить комерційну таємницю, в об`ємі, достатньому для того, щоб у повній мірі проаналізувати фінансовий стан неплатоспроможного Банку та сформувати фінансову пропозицію.

Відповідно до пункту 1.1 договору про конфіденційність неплатоспроможний банк надає, а кваліфікований інвестор отримує для проведення комплексної перевірки інформацію щодо неплатоспроможного банку, його фінансового стану та клієнтів, зокрема про: склад учасників банку; активи банку за результатами їх класифікації, у тому числі стан погашення заборгованості, наявність застав, лістинг цінних паперів на фондовій біржі (за наявності) тощо; зобов`язання банку перед кредиторами; стан кореспондентських рахунків.

Отже, Компанії було надано доступ не лише до звітів про фінансовий стан банку, на відомості з яких позивач посилається в обґрунтування позовних вимог, а й до інформації та документів на підставі яких такі звіти формуються, та, відповідно, які надавали змогу Компанії визначити реальний поточний фінансовий стан та можливі зміни такого стану в найближчій перспективі, з урахуванням знецінення якості кредитного портфеля, формування резервів на покриття можливих збитків від його знецінення тощо.

Проте, як вбачається зі змісту доданих до матеріалів справи доказів, відповідно до щоденних балансів Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" з 02.06.2015 по 10.08.2015 розмір капіталу Банку складав:

02.06.2016: 5 972 807,60 грн;

04.06.2015: 6 136 380,41 грн;

11.06.2015: - 189 731 087,63 грн (від`ємне значення);

17.06.2024: - 192 949 870,84 грн (від`ємне значення);

18.06.2015: - 199 851 157,56 грн (від`ємне значення);

25.06.2025: - 193 566 748,53 грн (від`ємне значення);

01.07.2015: - 187 095 108,69 грн (від`ємне значення);

02.07.2015: - 186 934 165,55 грн (від`ємне значення);

08.07.2015: - 140 689 550,81 грн (від`ємне значення);

16.07.2015: - 144 132 811,80 грн (від`ємне значення);

23.07.2015: - 144 956 299,68 грн (від`ємне значення);

24.07.2015: - 144 848 430,81 грн (від`ємне значення);

27.07.2015: - 144 802 516,34 грн (від`ємне значення);

28.07.2015: - 145 231 322,72) грн (від`ємне значення);

30.07.2015: - 145 618 561,38 грн (від`ємне значення);

31.07.2015: - 145 351 775,68 грн (від`ємне значення);

05.08.2015: - 140 968 807,58 грн (від`ємне значення);

06.08.2015: - 306 235 582,42 грн (від`ємне значення);

07.08.2015: - 304 242 626,97 грн (від`ємне значення);

10.08.2015: - 303 339 900,18 грн (від`ємне значення).

Тобто, з наведеного вбачається, що під час наявності у позивача фактичного доступу до інформаційного приміщення, останній мав за умови прояву розумної обачності як інвестор встановити зміни у показниках балансу, які фактично мали коливання у своєму від`ємною значенні від - 199 851 157,56 грн (найбільший показник 25.06.2015) до показника - 144 848 430,81 грн станом на 24.07.2015 (останній день доступу). Тобто, за розрахунком суду відповідні коливання у від`ємному значенні становили близько 28% у проміжок часу, що становив 29 днів. Тоді як, з 05.08.2015 до 06.08.2015, тобто, у період коли у інвестора був відсутній доступ до показників банку відповідний показник у від`ємному значенні збільшився більш ніж у два рази від останнього відомого інвестору, а на момент укладення спірного правочину став більшим у своєму від`ємному значенні на 210%.

Тобто, у даному випадку, проявленням розумної обачності інвестора, який фактично мав дані щодо коливань на 28% за 29 днів, ніяким чином не могло б бути охоплено зменшення розміру капіталу Банку за 14 днів на 210%.

Отже, суд погоджується у даному випадку із доводами позивача стосовно того, що відповідач мав наведену інформацію щодо банку проте, умисно не повідомив позивачу, оскільки фактично наведені вище фінансові показники істотно вплинули на суму необхідної до капіталізації банку, що була визначена у Плані заходів з приведення діяльності неплатоспроможного Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" у відповідність із вимогами банківського законодавства.

Тобто, вже на моменту укладення спірного правочину відповідач був обізнаний щодо неможливості приведення діяльності неплатоспроможного Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" у відповідність із вимогами банківського законодавства шляхом реалізації вказаного вище Плану, проте, вказані обставини приховав від позивача.

При цьому, виходячи зі специфіки спірних правовідносин та правової мети укладення спірного правочину, суд зазначає що обставини збільшення від`ємного значення розміру капіталу Банку більш як на 210% є істотними у розумінні ст.329 Цивільного кодексу України.

Одночасно, суд критично ставиться до посилань відповідача на правову позицію Верховного Суду, яку викладено у постанові від 14.06.2023 по справі №910/13250/21, оскільки у вказаній справі оцінку суду було надано спірним правовідносинам саме виходячи із посилань позивача на укладення правочину під впливом помилки, а отже підстави позовів є відмінними, а отже, і висновки суду у даному випадку не є обов`зковими під час вирішення спору у справі №910/3848/25.

Наразі, на підтвердження обставин застосування з боку відповідача обману при укладенні спірного правочину позивачем також долучено до матеріалів справи висновок спеціалістів щодо аналізу фінансового стану (економічних показників) Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" за період з 11.06.2015 по 07.08.2015, який було складено в межах кримінального провадження №12023100100003320 від 15.08.2023 на підставі постанови слідчого СВ Шевченківського УП ГУНП у м.Києві про призначення аналітико-економічної експертизи, Товариством з обмеженою відповідальністю «Аудиторська фірма «Актив-Про». Зокрема, згідно змісту вказаного висновку станом на 28.07.2015 у порівнянні з 11.06.2015 фінансовий результат банку збільшився, що призвело відповідно до збільшення розміру його регулятивного капіталу, тому необхідна розрахована сума для додаткової капіталізації складала станом на 28.07.2015 близько 297 млн. грн.

Одночасно, у Висновку зазначено, що за даними щоденних статистичних балансів (з даних 01 файлу, форма N1D. 01) та іншої інформації, отриманої нами в ході дослідження, ми не маємо можливості достеменно розрахувати розмір регулятивного капіталу Банку станом на 07.08.2015. Тому розрахунок регулятивного капіталу Банку проведено на зазначену дату, виходячи з основних показників, з яких складається елементи регулятивного капіталу. Зважаючи на розрахунок стверджено, що не було достатньо провести додаткову капіталізацію неплатоспроможного банку Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" у розмірі 300 млн. грн. для приведення нормативу мінімального розміру регулятивного капіталу Банку у відповідність до вимог банківського законодавства України, які діяли на той час. Необхідна розрахункова сума для додаткової капіталізації Банку складала на 07.08.2015 близько 460 млн. грн.

Тоді як, відповідач будучі обізнаним про фактичні показники банку, рішенням від 07.08.2015 №187/15 затвердив зміни до Плану врегулювання неплатоспроможного банку Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк", в якому вказав, що потреба в інвестиціях неплатоспроможного банку для потенційного інвестора на дату складання плану врегулювання становить близько 260,1 млн. грн.

Одночасно, на підтвердження своєї правової позиції по справі позивачем було долучено до матеріалів справи постанову від 06.08.2024 слідчого СВ Шевченківського УП ГУНП у м.Києві Абари Владислава Віталійовича про закриття кримінального провадження. Зі змісту вказаної постанови вбачається, що впровадженні слідчого відділу Шевченківського УП ГУНП у м. Києві перебували матеріали досудового розслідування, відомості про яке були внесені Шевченківським УП ГУНП у м. Києві до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023100100003320 від 15.08.2023 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 Кримінального кодексу України.

У вказані постанові встановлено, що Фондом не були дотримані законодавчі вимоги в частині оцінки реального фінансового стану неплатоспроможного банку для підготовки плану врегулювання та внесення змін до плану врегулювання неплатоспроможного банку при виникненні додаткових обставин з метою забезпечення його виконання.

У постанові зазначено, що в ході досудового розслідування встановлено, що Фондом не були дотримані вимоги Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та Положення про виведення неплатоспроможного банку Публічного акціонерного товариства «Укргазпромбанк» з ринку, в частині оцінки реального фінансового стану неплатоспроможного банку для підготовки плану врегулювання, та внесення змін до плану врегулювання неплатоспроможного банку при виникненні додаткових обставин.

В ході досудового розслідування встановлено, що в порушення законодавчо визначеного обов`язку діяти справедливо, добросовісно, розумно, а також не у супереч законам та іншим нормативним актам законодавства, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, при укладенні договору купівлі-продажу цінних паперів (акцій банку) №БВ-348/15 від 07.08.2015, Фонд навмисно ввів ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ в оману щодо обставин, які мають істотне значення для укладення зазначеного правочину.

Також у постанові зазначено, що в ході досудового розслідування встановлені обставини, які засвідчують, що інвестор - компанія ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ, як від дня отримання доступу до інформаційного приміщення для перевірки фінансового стану Банку так і, до кінцевого строку доступу (24.07.2015), а також станом на день укладення Договору купівлі-продажу цінних паперів (акцій банку) №БВ- 348/15 від 07.08.2015, діяв під впливом недостовірних даних щодо фінансового стану неплатоспроможного Банку, яка сталася внаслідок умисного обману зі сторони Фонду, внаслідок чого, вочевидь, воля компанії ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ при укладенні зазначеного договору, була сформована на підставі необ`єктивних відомостей. Водночас, стандарт розумної та обачливої поведінки ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ не міг передбачати необхідність прогнозування зміни фінансового стану Банку, які можуть відбутися після припинення доступу до інформаційної приміщення та на момент укладення договору, внаслідок протиправних і недобросовісних дій зі сторони Фонду.

Наразі, суд зазначає, що жодні докази у справі не мають переваги над іншими та оцінюються судом у їх сукупності та логічній послідовності.

Одночасно, судом вже наголошувалось, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Проте, всупереч приписів ст.79 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем жодного доказу, який би спростовував обставини, які повідомлено позивачем, та в якості доведення яких надано вказані вище докази, не надано. Фактично доводи та заперечення відповідача зводяться до посилань на висновки Верховного Суду, які викладено у постанові від 14.06.2023 по справі №910/13250/21.

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо належної доказової обґрунтованості тверджень позивача про те, що договір купівлі-продажу №БВ-348/15 від 07.08.2015, укладено під впливом омани з боку відповідача, а отже до правовідносин сторін може бути засновано наслідки, що визначені ст.230 Цивільного кодексу України.

Проте, суд не вбачає за доцільне застосувати для захисту прав позивача такі способи, як визнання недійсним договору №БВ-348/15 від 07.08.2015 та застосування наслідків недійсності правочину, визначених в позовній . При цьому, суд зазначає таке.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Відтак, право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника. Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, потрібно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога про захист права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Такий спосіб захисту порушеного права та інтересу, як визнання правочину недійсним, передбачений частиною другою статті 20 Господарського кодексу України та пунктом 2 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України, а інший висновок не враховує зазначених норм матеріального права, а також вимог статей 2, 14 Господарського процесуального кодексу України.

Недійсність правочину як приватно-правова категорія покликана не допускати або попереджати порушення цивільних прав / інтересів позивача відповідачем, який презюмується порушником цих прав, і саме за рахунок якого порушене право позивача підлягає поновленню. Цей приватно-правовий інструментарій не може використовуватися в інших цілях.

За своєю суттю ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

За змістом абзацу першого частини першої статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Одним із таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo у фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац другий частини першої статті 216 Цивільного кодексу України).

За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається у його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію у натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов`язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 Цивільного кодексу України ).

Крім того, наслідком недійсності правочину є відшкодування за рахунок винної сторони другій стороні недійсного правочину або третій особі збитків і моральної шкоди, завданих у зв`язку з вчиненням недійсного правочину (частина друга статті 216 Цивільного кодексу України).

Отже, Цивільного кодексу України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: (1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац другий частини першої статті 216 Цивільного кодексу України); (2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв`язку із вчиненням такого правочину (частина друга статті 216 цього кодексу).

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою статті 216 Цивільного кодексу України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя статті 216 Цивільного кодексу України).

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину.

Судом було встановлено, що спірний правочин було частково виконано сторонами, зокрема, 07.08.2015 компанією ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ було сплачено перший транш у розмірі 13 000 000, що підтверджується платіжним дорученням №1 від 07.08.2015 та відшкодовано витрати, пов`язані з виведенням банку з ринку, у фактично понесеному відповідачем розмірі, а саме 98 700 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 2 від 07.08.2015.

Згідно виписки про стан рахунку ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ в цінних паперах станом на 07.08.2025 акції Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" у кількості 2 070 000 шт. загальною номінальною вартістю 124 200 000 грн було передано відповідачем та зараховано на рахунок відповідача.

Тобто, з наведеного полягає, що у даному випадку повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення полягає у поверненні грошових коштів (першого траншу та витрат, пов`язані з виведенням банку з ринку) позивачу та повернення позивачем акцій отриманих на підставі договору.

Проте, судом було встановлено, що 26.12.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань було внесено запис про припинення юридичної особи - Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк".

Тобто, станом на теперішній час повернення акцій банку попереднім власником і , як наслідок, зміна структури власності юридичної особи, яка є ліквідованою не вбачається за можливе.

В контексті означеного суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20.06.2023 по справі №922/4338/21, в якій зазначено, що якщо проведення двосторонньої реституції не відновить права позивача, а погіршить його становище, або взагалі є неможливим, то це є підставою для відмови у задоволенні позову про визнання договору недійсним, адже невідворотнім наслідком такого задоволення є двостороння реституція.

Отже, виходячи з наведеного вище, суд вважає, що позовні вимоги Компанії ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ (PRIMESTAR ENERGY FZE) до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів (акцій банку) № БВ-348/15 від 07.08.2015 та скасування запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань № 10671110050002602 про державну реєстрацію припинення Публічного акціонерного товариства "УКРГАЗПРОМБАНК" як юридичної особи та повернути Фонду гарантування вкладів фізичних осіб цінні папери, набуті компанією ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ (Primestar Energy FZE) згідно договору купівлі-продажу цінних паперів (акцій банку) № БВ-348/15 від 07.08.2015 року підлягають залишенню без задоволення, з огляду на обрання неефективного способу захисту прав.

Враховуючи наявність самостійних підстав для відмови в задоволенні позову в цій частині, заява відповідача про застосування строків позовної давності в частині означених судом вимог задоволенню не підлягає.

Щодо ефективного, на думку суду захисту прав та законних інтересів позивача способу суд зауважує наступне.

Судом вказувалось, що правові наслідки, передбачені частинами першою та другою статті 216 Цивільного кодексу України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя статті 216 Цивільного кодексу України).

Такі правові наслідки і передбачено у ч.2 ст.230 Цивільного кодексу України, зокрема, вказано, що сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

В контексті означеного суд звертає увагу сторін на те, що у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 зауважено, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Тобто, саме відшкодування збитків у порядку у ч.2 ст.230 Цивільного кодексу України у спірних правовідносинах є ефективним способом захисту прав та законних інтересів Компанія ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ (PRIMESTAR ENERGY FZE), як інвестора вже ліквідованого банку.

Судом вказувалось, що рішенням виконавчої дирекції Фонду від 12.05.2015 №104/15 Компанію ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ (PRIMESTAR ENERGY FZE) допущено до участі у конкурсі з вибору кваліфікованих інвесторів в частині виведення ПАТ «Укргазпромбанк» з ринку шляхом створення та продажу інвестору перехідного банку з передачею йому активів і зобов`язань неплатоспроможного банку і подальшою ліквідацією неплатоспроможного банку та шляхом продажу неплатоспроможного банку інвестору та надано доступ до інформаційного приміщення з метою ознайомлення кваліфікованим інвестором із представленою у ньому інформацією.

07.08.2015 компанією ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ було сплачено перший транш у розмірі 13 000 000 грн, що підтверджується платіжним дорученням №1 від 07.08.2015 та відшкодовано витрати, пов`язані з виведенням банку з ринку, у фактично понесеному відповідачем розмірі, а саме 98 700 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 2 від 07.08.2015.

Тобто, з наведеного вбачається, що фактично сума дійсно понесених витрат позивача у зв`язку із вчиненням договору № БВ-348/15 від 07.08.2015 становить 43 098 700 грн (30 000 000 грн + 13 000 000 грн + 98 700 грн).

Судом було встановлено, що договір купівлі-продажу №БВ-348/15 від 07.08.2015, укладено під впливом оману з боку відповідача, а отже, керуючись приписами ч.2 ст.230 Цивільного кодексу України з відповідача на користь позивача підлягають стягнення збитки в в сумі 86 197 400 грн.

Щодо тверджень позивача про завдання внаслідок укладення під впливом оману з боку відповідача договору №БВ-348/15 від 07.08.2015 компанії ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ збитків у формі упущеної вигоди в сумі 61 866 121,50 грн, оскільки кошти, сплачені Фонду могло б бути розміщено в якості депозиту, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Зазначена норма кореспондується з положеннями статей 224, 225 Господарського кодексу України, за змістом яких учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, збитки - це об`єктивне зменшення будь яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх шкода з боржника не стягується.

При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (частина четверта статті 623 Цивільного кодексу України).

Отже для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, в тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди не настає (див. висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі № 3-64гс11, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 908/2261/17, від 31.07.2019 у справі № 910/15865/14).

Проте, у даному випадку позивачем взагалі не надано доказів того, що компанія ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЕ (Primestar Energy FZE) мала намір до розміщення грошових коштів на депозиті та отримання відповідних процентів. Зокрема, в матеріалах справи відсутній відповідний договір з банківською установою, тобто, у суду відсутні підстави стверджувати, що саме внаслідок застосування омани з боку відповідача, позивач фактично був позбавлений можливості отримати прибуток від розміщення коштів на депозитному рахунку в розмірі 61 866 121,50 грн.

Таким чином, позовні вимоги Компанії ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ (PRIMESTAR ENERGY FZE) до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в частині стягнення збитків (упущеної вигоди) в розмірі 61 866 121,50 грн задоволенню не підлягають.

Щодо вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає таке.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки, правовідносини, в яких заподіював збитків зобов`язаний здійснити її відшкодування на користь особи, які такий збитки спричинені, є грошовим зобов`язанням, то відповідач отримавши вимогу про стягнення певних коштів, допустив прострочення виконання грошового зобов`язання, що є підставою для нарахування на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 3% річних.

Наразі, за розрахунком позивача з відповідача підлягають стягненню 3 % річних за період з 27.07.2015 по 31.05.2023 та інфляційні втрати за період з 07.08.2015 по 25.03.2025 виходячи з фактичної суми витрат, які позивачем було понесено, а саме загалом на 43 098 700 грн.

Проте, з відповідним розрахунком суд не погоджується, оскільки, фактично останній здійснено виходячи з дат перерахування відповідних сум грошових коштів на рахунок відповідача, а не з моменту пред`явлення вимоги про їх повернення.

За приписами ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Наразі, в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача з вимогою про стягнення 43 098 700 грн, а отже, у суду відсутня можливість встановити період прострочення грошового зобов`язання, і як наслідок здійснити розрахунок нарахувань, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення 12 482 057 грн. 20 коп. 3% річних та 70 454 600 грн. 79 коп. інфляційного збільшення задоволенню не підлягають.

Щодо заяви відповідача про пропуск строку позовної давності в частині вимог щодо яких господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість та наявність підстав для їх задоволення, а саме в частині стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб збитків в сумі 86 197 400 грн, суд зазначає таке.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України ).

Відповідно до п.1 ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності (ст.262 Цивільного кодексу України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 по справі № 826/13768/16 (11-609апп18) визначено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людині основоположних свобод від 4 листопада 1950 року передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. ЄСПЛ зауважує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли б бути ущемлені у разі, якщо було б передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, пункт 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, пункт 51)», - йдеться у постанові.

Як вбачається зі змісту відповіді на відзив, позивачем самостійно визначено, що про порушення прав та законних інтересів компанії ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ внаслідок укладення договору № БВ-348/15 від 07.08.2015, компанія дізналась 10.08.2015 після отримання доступу до фінансової інформації банку.

Отже, з наведеного вбачається, що строк позовної давності почав свій перебіг саме з вказаного моменту.

Одночасно, як вбачається з матеріалів справи, 16.11.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮРИДИЧНА КОМПАНІЯ "ПРАВОЧИН" та компанією ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ було укладено Договір відступлення права вимоги (цесії), відповідно до якого до Третьої особи перейшло право заявляти вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу та застосування наслідків його недійсності, вимагати від Фонду повернення на рахунок цесіонарія сплачених цедентом на користь Фонду 43 098 700 грн.

Вказаний договір було розірвано згідно договору від 06.11.2023.

Одночасно, за даними офіційного сайту «Судова влада України 22.11.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮРИДИЧНА КОМПАНІЯ "ПРАВОЧИН" звернулось до Окружного адміністративного суду із позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про: скасування рішення виконавчої дирекції Фонду, оформлене протоколом засідання № 188/15 від 07.08.2015 про погодження умов продажу Банку та уповноваження Ожго Євгенія Вікторовича на підписання Договору купівлі-продажу цінних паперів (акцій банку); визнання незаконними дії Фонду по стягненню з ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ будь-яких штрафних санкцій за невиконання умов Договору купівлі-продажу цінних паперів (акцій банку); зобов`язання Фонду утриматись від вчинення будь-яких дій по стягненню з ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ будь-яких штрафних санкцій за невиконання умов Договору купівлі-продажу цінних паперів (акцій банку); визнання недійсним Договору купівлі-продажу цінних паперів (акцій банку); застосування наслідків недійсності правочину та стягнення з Фонду усього отриманого на виконання Договору купівлі-продажу цінних паперів (акцій банку), а саме - 13 098 700 грн (з яких 13 000 000 грн - розмір першого траншу, сплаченого за акції Банку, та 98 700 грн - відшкодування витрат Фонду); стягнення з Фонду гарантійного платежу, сплаченого компанією ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ у розмірі 30 000 000 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.11.2017 відкрито провадження у справі №826/15123/17. Також вказаною ухвалою задоволено клопотання представника позивача про відстрочення сплати судового збору за розгляд вимог про стягнення та застосування наслідків недійсності правочину, до моменту ухвалення рішення по справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.01.2021 адміністративний позов №826/15123/17 залишено без розгляду за заявою позивача.

Наразі, суд зазначає, що підстави переривання строку позовної давності визначено ст.264 Цивільного кодексу України.

Зокрема, у ч.2 вказаної статті зазначено, що позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Отже, після подачі 27.11.2017 позову у справі №826/15123/17 строк позовної давності перервався.

У ч.3 ст.264 Цивільного кодексу України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Суд звертає увагу відповідача на те, що 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Вказаним Законом, зокрема, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 такого змісту: "12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню корона вірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину."

Розділ IX "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України доповнено пунктом 7 такого змісту:"7. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

27.06.2023 Кабінетом міністрів України ухвалено постанову №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», згідно якої відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Проте, ще 15.03.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» №2120-IX, 2).

У підпункті 2 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону передбачено: «розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003р., №40-44, ст. 356) доповнити пунктами 18 і 19 такого змісту:

"18. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії". Вказана правова норма була чинною на момент звернення позивача до суду з розглядуваним позовом.

Отже, відповідно до цього Закону прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України доповнені пунктом 19.

Статтями 257-259 Цивільного кодексу України унормовано загальна позовна давність, спеціальна позовна давність, зміна тривалості позовної давності.

Відповідно до п. 1 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Станом на теперішній час воєнний час є продовженим.

Отже, враховуючи переривання 27.11.2017 строк позовної давності, продовження строку позовної давності на строк дії карантину та його зупинення у зв`язку із введенням воєнного стану, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав вважати, що позивачем пропущено строк позовної давності за вимогами про стягнення з відповідача збитків.

За таких обставин, суд дійшов висновку щодо задоволення позову Компанії ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ (PRIMESTAR ENERGY FZE) до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в частині стягнення збитків на суму 86 197 400 грн.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позову.

Керуючись приписами ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Компанії ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ (PRIMESTAR ENERGY FZE) задовольнити частково.

2. Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м.Київ, вул.Січових Стрільців, 17, ЄДРПОУ 21708016) на користь Компанії ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ (PRIMESTAR ENERGY FZE) (DAFZ/584, офіс 4А 311, вільна зона Дубайського аеропорту, Дубаї, Об`єднані Арабські Емірати, 293590) збитки в сумі 86 197 400 (вісімдесят шість мільйонів сто дев`яносто сім тисяч чотириста) грн. та судовий збір в розмірі 395 462 грн. (триста дев`яносто п`ять тисяч чотириста шістдесят два) 91 коп.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення суду може бути оскаржено в порядки та строки, встановлені ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано: 25.06.2025.

Суддя Літвінова М.Є.


Суд	Господарський суд міста Києва
Дата ухвалення рішення	11.06.2025
Оприлюднено	30.06.2025
Номер документу	128452764
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах щодо цінних паперів

Літвінова М.Є.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні