Рішення від 11.06.2025 по справі 910/2588/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.06.2025Справа № 910/2588/25

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,

при секретарі судового засідання Осьмаку Ю.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом ОСОБА_1

( АДРЕСА_1 ;

ідентифікаційний код: НОМЕР_1 )

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Нугора"

(03150, м. Київ, вул. Боженка, буд. 86-Г;

ідентифікаційний код: 35077077)

2. Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації

(03039, м. Київ, просп. Голосіївський, буд. 42

ідентифікаційний код: 37308812)

про зобов`язання вчинити дії

За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нугора" (далі - відповідач 1) та Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - відповідач 2) з вимогою про виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про керівника (директора) Товариства з обмеженою відповідальністю "Нугора" - ОСОБА_1 .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.03.2025 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, позивачу встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.

18.03.2025 та 26.03.2025 від представника позивача до суду надійшли документи на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 13.03.2025, якою зазначені в ухвалі суду недоліки були усунуті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.03.2025 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 16.04.2025.

Даною ухвалою, суд у відповідності до ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.

Означену ухвалу, направлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Нугора" на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак поштове відправлення повернуто до суду з посиланням на закінчення встановленого терміну зберігання.

З метою повідомлення Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про розгляд справи судом та про її право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 27.03.2025 була направлена та доставлено відповідачу в його Електронний кабінет, що підтверджується Довідкою про доставлення процесуального документа до електронного кабінету 28.03.2025.

Отже відповідачі належним чином повідомлені про розгляд справи №910/2588/25 однак своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надав.

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Приймаючи до уваги, що відповідачі у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подали до суду відзив на позов, а відтак не скористалися наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Протокольною ухвалою суду від 14.05.2025 судом закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 11.06.2025.

В судове засідання, призначене на 11.06.2025, представники від позивача та відповідачів не з`явились, хоча про дату та час розгляду справи були повідомлені належним чином.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Судом також враховано, що в силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті шостої даної Конвенції (§ 66, § 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Приймаючи до уваги, що представники позивача та відповідачів були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників сторін не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи у судовому засіданні 11.06.2025 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку, вважає що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Позивач, займаючи посаду директора ТОВ «НУГОРА», не зміг звільнитись в позасудовому порядку через відсутність належного управління підприємством з боку його учасників, які повністю не займаються своїм підприємством та втратили інтерес до виконання економічних завдань і розвитку підприємства в цілому. Тому, у січні 2022 року Позивач подав до Голосіївського районного суду м. Києва позовну заяву про визнання трудових відносин між ним та Відповідачем-1 припиненими.

19.05.2022 Голосіївський районний суд м. Києва прийняв заочне рішення у справі №752/2471/22, яким визнав припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та ТОВ «НУГОРА» з дати набрання чинності рішення у справі з посади директора за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України, та зобов`язав посадових осіб Центру надання адміністративних послуг Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадянських формувань, запис про керівника (директора) Товариства з обмеженою відповідальністю "Нугора" - ОСОБА_1 .

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 13.03.2023 року вказане заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 травня 2022 року скасоване.

24.04.2023 Голосіївський районний суд м. Києва прийняв Рішення у справі №752/2471/22, яким визнано припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та ТОВ «НУГОРА» з дати набрання чинності рішення у справі з посади директора за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України.

06.10.2023 Позивачем подано до Голосіївської районної в місті Києві Державної Адміністрації Заяву з вимогами виключити запис про керівника (директора) Товариства з обмеженою відповідальністю «НУГОРА» - ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що трудові відносини ОСОБА_1 з ТОВ «НУГОРА» є припиненими згідно Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24.04.2023 у справі №752/2471/22.

19.10.2023 від Відповідача-2 надійшла відповідь №100-12620, де ним було зазначено, що у нього відсутні правові підстави для проведення реєстраційної дії щодо виключення з реєстру відомостей керівника, оскільки резолютивна частина рішення Голосіївського районного суду м. Києва не містить зобов`язань на вчинення реєстраційних дій в ЄДР.

Крім того, Позивач неодноразово особисто звертався до Центру надання адміністративних послуг Голосіївської районної в місті Києві Державної адміністрації та Голосіївської районної в місті Києві Державної адміністрації з заявою про виключення відомостей про нього, як керівника ТОВ «НУГОРА» з ЄДР.

Також, Позивач тричі звертався до зазначених осіб із Заявою про внесення змін письмово, а 10.07.2024 подав Скаргу в Голосіївську районну в місті Києві Державну адміністрацію.

Більше того, Позивач звернувся до Голосіївського районного суду м.Києва про роз`яснення Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24.04.2023 у справі №752/2471/22 щодо порядку та способу його виконання, а саме щодо виключення з Єдиного державного реєстру запису про керівника (директора) Товариства з обмеженою відповідальністю «НУГОРА» - ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що трудові відносини ОСОБА_1 з ТОВ «НУГОРА» є припиненими згідно Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24.04.2023 у справі №752/2471/22. Проте, Ухвалою від 04.12.2024 у наданні роз`яснення було відмовлено.

Таким чином, на переконання Позивача, ним вжито всі можливі способи захисту своїх прав та інтересів, однак, зміни до ЄДР внесено не було.

При цьому, Відповідач-1 взагалі не вчиняв ніяких дій щодо виконання Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24.04.2023, не ініціював здійснення реєстраційних дій та не призначив нового директора ТОВ «НУГОРА».

На переконанням Позивача, він вжив всіх заходів задля виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про керівника (директора) Товариства з обмеженою відповідальністю "Нугора" - ОСОБА_1 , але в результаті бездіяльності засновника Товариства з обмеженою відповідальністю "Нугора" вважає, що його право на припинення трудових відносин порушене.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ГПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову (п. 40-41 постанова ВП ВС від 02.02.2021 № 925/642/19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)) (п. 42).

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів настільки, на скільки це можливо.

Суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права (постанова КГС ВС від 19.05.2020 № 910/9167/19).

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності та характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

Визначення предмета, підстав позову та відповідача у спорі - це право, яке належить позивачеві, натомість установлення обґрунтованості позову - це обов`язок суду, який здійснюється під час розгляду справи.

Законодавством визначено три окремі підстави для захисту цивільного права особи: порушення, невизнання, оспорювання цивільного права.

Під порушенням, зокрема, слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло.

Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. Водночас, в теорії виокремлюють матеріальний і процесуальний аспекти захисту цивільних прав та інтересів.

Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення (постанова Верховного Суду від 14.09.2021 у справі № 910/17077/19).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Згідно Постанови ВП ВС від 14.06.2023 № 448/362/22: «Спір щодо припинення трудового договору одноосібного виконавчого органу (директора) ТОВ є спором, який виник із корпоративних відносин, оскільки пов`язаний із реалізацію загальними зборами цього товариства їхньої компетенції щодо формування виконавчого органу та припинення його повноважень. Тому такий спір стосується управління юридичною особою і належить до юрисдикції господарського суду. Відсутність у позовній заяві обґрунтування позивачем, який є директором товариства, участі у відносинах управління останнім і їхнього припинення у разі задоволення позову не впливає на існування спору, пов`язаного з управлінням товариством».

Згідно цієї ж Постанови ВП ВС від 14.06.2023 № 448/362/22: «Позивач, виконуючи повноваження одноосібного виконавчого органу товариства, звернувся з позовом до самого товариства про визнання трудових відносин і відносин представництва припиненими, а також про зобов`язання райдержадміністрації вчинити реєстраційні дії зі зміни відповідних відомостей про товариство в ЄДР. Отже, вимоги позивача спрямовані на припинення повноважень директора, обраного загальними зборами учасників товариства. Тому цей спір пов`язаний із управлінням товариством. Наслідки його вирішення можуть впливати на трудові відносини позивача з товариством, що не змінює корпоративного характеру такого спору.

Звернення до суду особи, яка є одноосібним виконавчим органом товариства, для припинення її повноважень, зокрема у випадку, якщо загальні збори учасників не розглядають заяву про звільнення з посади директора, пов`язане з корпоративними відносинами у цьому товаристві. Тому доцільно зберігати єдину юрисдикційну належність спорів про припинення повноважень одноосібного виконавчого органу товариства чи члена колегіального такого органу для формування стабільної та послідовної судової практики щодо віднесення таких спорів до господарської юрисдикції. Корпоративні права на участь в управлінні товариством його учасники реалізовують, зокрема, шляхом прийняття компетентним органом товариства рішення щодо припинення повноважень одноосібного виконавчого органу (директора). Таке рішення може мати наслідки для трудових відносин, але визначальними у таких ситуаціях є відносини корпоративні».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.02.2020 у справі № 914/393/19 зроблено висновок, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (пункт 8.5 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18).

Відповідно до пункту 13 частини другої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі, зокрема, містяться відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", у тому числі щодо зобов`язання вчинення реєстраційних дій.

За змістом п. 3 ч. 5 ст. 25 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" суб`єкт державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дати отримання судового рішення, передбаченого пунктом 2 частини першої цієї статті, проводить відповідну реєстраційну дію шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру.

У постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18 зроблено, серед іншого, висновок про те, що повноваження директора як посадової особи законодавець пов`язує з моментом внесення відповідного запису до ЄДРПОУ.

Відповідно до ст. 4 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» державна реєстрація базується, з-поміж інших, на принципах: обов`язковості державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі; державної реєстрації за заявницьким принципом; об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Єдиному державному реєстрі.

Згідно Роз`яснення Міністерства юстиції України № 44324/8.4.3/32-24 від 21.03.2024: «Державним підприємством "Національні інформаційні системи" за рекомендаціями Міністерства юстиції України доопрацьовано програмне забезпечення Єдиного державного реєстру в частині технічної можливості вилучення відомостей про керівника юридичної особи. На сьогодні відповідне доопрацювання дає можливість у блоці "Керівник" проставити відмітку "Керівник відсутній" та у полі "Причина відсутності керівника" зазначити необхідну інформацію. Звертаємо увагу, що вказана функція може застосовуватися лише за наявності відповідного рішення суду, тобто підставою для вилучення відомостей про керівника юридичної особи, відокремленого підрозділу юридичної особи з Єдиного державного реєстру може бути виключно рішення суду, що тягне за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі».

Крім того, згідно Постанови Верховного Суду у справі № 520/11437/16-ц від 03.07.2019, у даній справі, з урахуванням положень частини першої статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталеної практики Європейського Суду з прав людини, зроблено висновок, що наявність у реєстрі інформації щодо позивача як про керівника товариства відноситься до професійної діяльності останнього та охоплюється поняттям «приватне життя».

В цій же Постанові зазначено, що відповідно до пункту 13 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі, зокрема, містяться відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо. У частині першій статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» визначено, що державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі документів, що подаються заявником для державної реєстрації та судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі. В указаній нормі закону визначено, що таким судовим рішенням може бути рішення про зобов`язання вчинення реєстраційних дій.

Судом встановлено, що Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24.04.2023 у справі №752/2471/22 визнано припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нугора" (ЄДРПОУ 35077077) з дати набрання чинності рішення у справі з посади директора за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України.

За даними Єдиного державного реєстру судових рішень вказане вище судове рішення в апеляційному та касаційному порядку не оскаржувалось, а отже, набрало законної сили у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент його ухвалення).

Наразі, суд зазначає, що частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі №910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», no. 24465/04, від 19.02.2009р., «Пономарьов проти України», no. 3236/03, від 03.04.2008р.).

Даний принцип тісно пов`язаний з приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Отже, виходячи з вищевикладеного, судове Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24.04.2023 у справі №752/2471/22, яке набрало законної сили, має преюдиціальне значення, а встановлені ним обставини повторного доведення не потребують.

За доводами Позивача, наявність відомостей про Позивача, як керівника ТОВ «НУГОРА» має значний негативний вплив на управління ТОВ «НУГОРА» та на ділову репутацію ОСОБА_1 . Адже, зараз ОСОБА_1 є директором іншого товариства, а ТОВ «НУГОРА» фактично не діє, не виконує поставлені економічні завдання, має негативну податкову практику, учасники ТОВ «НУГОРА» повністю не займаються своїм підприємством. Внаслідок цього, інші державні/недержавні органи та контрагенти постійно звертають увагу на те, що в ЄДРПОУ керівником ТОВ «НУГОРА» є ОСОБА_1, що, в свою чергу, призводить до негативних наслідків у теперішній трудовій діяльності ОСОБА_1 .

Таким чином, щодо позовних вимог про зобов`язання Відповідача-2 виключити з Єдиного державного реєстру запис про керівника (директора) Товариства з обмеженою відповідальністю «НУГОРА» - ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що трудові відносини ОСОБА_1 з ТОВ «НУГОРА» є припиненими згідно Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24.04.2023 у справі №752/2471/22 та зобов`язання Відповідача-1 вчинити дії щодо виключення з Єдиного державного реєстру запису про керівника (директора) Товариства з обмеженою відповідальністю «НУГОРА»- ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що трудові відносини ОСОБА_1 з ТОВ «НУГОРА» є припиненими згідно Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24.04.2023 у справі №752/2471/22, суд зазначає таке.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Згідно із пункту 2 частини 1 статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", у тому числі щодо зобов`язання вчинення реєстраційних дій.

За змістом пункту 3 частини 5 статті 25 "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" суб`єкт державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дати отримання судового рішення, передбаченого пунктом 2 частини першої цієї статті, проводить відповідну реєстраційну дію шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру (крім випадків, передбачених пунктами 1 та 2 цієї частини).

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 року в справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 року в справі № 910/7164/19.

У постанові Верховного Суду у складі Колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.02.2020 у справі №914/393/19 зроблено висновок, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

При цьому, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити з його ефективності. Це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

За приписами частини 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (пункт 8.5 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі N 910/6642/18).

У постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі №758/1861/18 зроблено в тому числі висновок про те, що повноваження директора як посадової особи законодавець пов`язує із моментом внесення відповідного запису до ЄДРПОУ.

Отже, виходячи із вище викладеного, можна дійти висновку, що процедура звільнення директора із займаної посади внаслідок припинення трудових відносин з товариством має супроводжуватись виключенням директора з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Встановлені судом обставини свідчать про те, що на теперішній час трудові відносини між сторонами фактично припинені на підставі Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24.04.2023 у справі №752/2471/22, однак процедура внесення відповідних змін про директора Товариства до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань новим директором не виконана, а тому, враховуючи встановлені судом обставини справи, які ніким не оспорюються та наведені норми права, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про зобов`язання Відповідача-2 виключити з Єдиного державного реєстру запис про керівника (директора) Товариства з обмеженою відповідальністю «НУГОРА» - ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що трудові відносини ОСОБА_1 з ТОВ «НУГОРА» є припиненими згідно Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24.04.2023 у справі №752/2471/22 та зобов`язання Відповідача-1 вчинити дії щодо виключення з Єдиного державного реєстру запису про керівника (директора) Товариства з обмеженою відповідальністю «НУГОРА»- ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що трудові відносини ОСОБА_1 з ТОВ «НУГОРА» є припиненими згідно Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24.04.2023 у справі №752/2471/22 підлягають задоволенню.

Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц.

Доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, відповідач 1 та 2 суду не надав, жодного заперечення проти позову не навів.

За таких обставин суд вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню із виключення відповідних відомостей із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

У випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (частина 9 статті 129 ГПК України).

Враховуючи, що звернення до суду позивача відбулося у зв`язку із неправильними діями саме відповідача-2, судовий збір покладається на Товариства з обмеженою відповідальністю "Нугора" в порядку частини 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 46, 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Зобов`язати Голосіївську районну в місті Києві державну адміністрацію виключити з Єдиного державного реєстру запис про керівника (директора) Товариства з обмеженою відповідальністю «НУГОРА» (місцезнаходження: 03150, місто Київ, вулиця Боженка, будинок 86-Г, код ЄДРПОУ 35077077) - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) у зв`язку з тим, що трудові відносини ОСОБА_1 з ТОВ «НУГОРА» є припиненими згідно Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24.04.2023 у справі №752/2471/22.

3. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Нугора" вчинити дії щодо виключення з Єдиного державного реєстру запису про керівника (директора) Товариства з обмеженою відповідальністю «НУГОРА» (місцезнаходження: 03150, місто Київ, вулиця Боженка, будинок 86-Г, код ЄДРПОУ 35077077) - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКІШ НОМЕР_1 ) у зв`язку з тим, що трудові відносини ОСОБА_1 з ТОВ «НУГОРА» є припиненими згідно Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24.04.2023 у справі №752/2471/22.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нугора" (, код ЄДРПОУ 31983916) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 6056,00 грн. - судового збору.

5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 27.06.2025

Суддя М.О. Лиськов