Ухвала від 27.06.2025 по справі 916/2483/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про забезпечення позову

"27" червня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2483/25

Господарський суд Одеської області у складі судді Мусієнко О.О.,

розглянувши заяву (вх. № 2-972/25 від 25.06.2025) виконуючого обов`язки керівника Київської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради та Південного офісу Держаудитслужби

у справі № 916/2483/25

за позовом: виконуючого обов`язки керівника Київської окружної прокуратури м. Одеси (65059, м. Одеса, вул. Краснова, 10) в інтересах держави в особі Одеської міської ради (65026, м. Одеса, пл. Біржова, 1) та Південного офісу Держаудитслужби (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83)

до відповідачів: 1) Комунального підприємства «Житлово-комунальний сервіс

«Чорноморський» (65089, м. Одеса, вул. Чикаленка Євгена, буд. 81/4)

2) Приватного акціонерного товариства «Виробниче об`єднання

«Стальканат-Сілур» (65007, м. Одеса, вул. Водопровідна, буд. 16)

про визнання недійсним договору та стягнення 1 773 791, 69 грн

ВСТАНОВИВ:

Виконуючий обов`язки керівника Київської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради та Південного офісу Держаудитслужби звернувся із позовною заявою, сформованою в системі «Електронний суд» 24.06.2025 (вх. № 2542/25 від 24.06.2025), в якій просить:

- визнати недійсним договір № 324 від 18.03.2020, укладений між Комунальним підприємством «Житлово-комунальний сервіс «Чорноморський» та філією «Одесліфт» Приватного акціонерного товариства «Виробниче об`єднання «Стальканат-Сілур» за результатом проведення відкритих торгів UA-2020-02-14-002212-c, предмет закупівлі ДК 021:2015: 50750000-7 Послуги з технічного обслуговування ліфтів на загальну суму 1 789 342,04 грн, як такого, що суперечить інтересам держави та суспільства з умислу останнього;

- стягнути з Приватного акціонерного товариства «Виробниче об`єднання «Стальканат-Сілур» на користь Комунального підприємства «Житлово-комунальний сервіс «Чорноморський» 1 773 791, 69 грн, а з Комунального підприємства «Житлово-комунальний сервіс «Чорноморський» одержані ним за рішенням суду у цій справі 1 773 791, 69 грн в дохід держави;

- покласти на відповідачів обов`язок нести солідарно всі судові витрати, пов`язані з розглядом цієї справи, стягнувши на користь Одеської обласної прокуратури.

В обґрунтування підстав позову прокурор посилається на порушення Приватного акціонерного товариства «Виробниче об`єднання «Стальканат-Сілур» законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів, проведеного Комунальним підприємством «Житлово-комунальний сервіс «Чорноморський» тендера, несумісне з основними засадами цивільного законодавства, оскільки є проявом недобросовісної поведінки учасника цивільних відносин, призводить до порушення ним меж здійснення його цивільних прав, порушує принцип добросовісної конкуренції серед учасників, який установлено Законом України «Про публічні закупівлі», нівелює мету проведення конкурентної процедури закупівлі та загалом негативно впливає на економічні процеси у державі та суспільстві.

Виконуючий обов`язки керівника Київської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради та Південного офісу Держаудитслужби звернувся із заявою, сформованою в системі «Електронний суд» 25.06.2025 (вх. № 2-972/25 від 25.06.2025), в якій просить:

-накласти арешт на грошові кошти, які належать Приватному акціонерному товариству «Виробниче об`єднання «Стальканат-Сілур», як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать Приватному акціонерному товариству «Виробниче об`єднання «Стальканат-Сілур» у межах суми позовних вимог на загальну суму 1 773 791, 69 грн;

- накласти арешт на нерухоме майно, яке належить Приватному акціонерному товариству «Виробниче об`єднання «Стальканат-Сілур» у межах суми позову 1 773 791, 69 грн, лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності;

- покласти на відповідачів судові витрати, стягнувши на користь Одеської обласної прокуратури витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211, 20 грн за подання цієї заяви.

В обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову прокурор зазначає, що Приватне акціонерне товариство «Виробниче об`єднання «Стальканат-Сілур» станом на 28.05.2025 зареєстровано, в процесі припинення не перебуває, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Відповідач 2 має зареєстрований статутний капітал на рівні 8 346 460 грн, про що свідчать відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Вказує, що за таких обставин вбачається, що товариство продовжує вести господарську діяльність, витрачаючи кошти не для здійснення розрахунків з позивачем.

Зазначає, що предметом спору у цій справі є вимога про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Виробниче об`єднання «Стальканат-Сілур» коштів у сумі 1 773 791, 69 грн за наслідком визнання недійсним договору про надання послуг. Виконання в майбутньому судового рішення у цій справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів, а отже застосування заходу забезпечення позову обраного прокурором, безпосередньо пов`язано із предметом позову. Адекватність такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах ціни позову полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову. Вважає, що накладення арешту на кошти у межах спірної суми забезпечить збалансованість інтересів сторін, оскільки надасть можливість виконати рішення у разі задоволення позову та не призведе до втручання у господарську діяльність відповідача, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо користування цими коштами відповідачем задля запобігання перешкод у виконанні рішення суду у разі задоволення позову.

Дослідивши матеріали поданої заяви про забезпечення позову, господарський суд вважає її такою, що підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Згідно зі ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав, або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову суди розглядають вказані заяви із застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п`ятій, шостій та сьомій статті 137 ГПК України).

Судовий розсуд це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами Господарського процесуального кодексу України та інших нормативно-правових актів, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення/дії, передбачених законом (чи визначених на його основі судом) найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Такі правові висновки Верховного Суду викладено у постановах, зокрема, від 24.10.2022 у справі № 916/950/22, від 15.05.2019 у справі № 910/688/13.

З наведеного випливає, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у застосуванні знаходяться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.

Вжиття заходів забезпечення позову відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України є правом суду, а за наявності відповідних виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання судового рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Адекватність (співмірність) заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Відповідно до п. 1 ч. 1 та ч. ч. 2, 4, 14 ст. 137 ГПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб. Не може бути накладено арешт на предмети, що швидко псуються. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти, що знаходяться на кореспондентських рахунках банку.

При цьому заходи, обрані для забезпечення позову, не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Суд додатково звертає увагу, що обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Оскільки законом не визначено вичерпного переліку необхідних доказів, які заявник повинен надати до суду при зверненні з заявою про забезпечення позову, суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

В такий спосіб у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд на підставі поданих заявником доказів має встановити наявність/відсутність обставин того, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.02.2021 у справі № 916/2364/20.

Суд звертає увагу, що навіть у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість Відповідача в будь-який момент розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, та його майном є беззаперечною, що в майбутньому може утруднити виконання судового рішення, за умови якщо таке буде ухвалене на користь Позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Крім того, оскільки в силу положень статті 192 Цивільного кодексу України гроші є платіжним засобом, то Відповідач може в будь-який момент розрахуватись коштами і доведення Позивачем доказами такого його права і, відповідно, можливості не вимагається.

Така правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 та у постановах Верховного Суду від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22, від 20.04.2023 у справі № 914/3316/22, від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22, від 09.06.2023 у справі № 37з-23.

Ч. 1 ст. 138 ГПК України визначено, що заява про забезпечення позову подається: до подання позовної заяви за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору, якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; одночасно з пред`явленням позову до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; після відкриття провадження у справі до суду, у провадженні якого перебуває справа.

З урахуванням вимог, передбачених ст. ст. 73, 74, 76 ГПК України, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Крім того при зверненні з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22, від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22, від 07.11.2024 у справі № 915/538/24.

Наведений підхід щодо розподілу тягаря доказування обставин співмірності заходів забезпечення позову є логічним та раціональним, адже інформація щодо дійсного фінансового стану відповідачів (у тому числі відомості стосовно наявності банківських рахунків, фінансово-економічний стан клієнтів) у розумінні статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, а тому саме відповідачі мають можливість більш повно доводити наведені обставини. Зокрема, спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ними рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми; обґрунтувати яким чином накладення арешту на грошові кошти відповідачів на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми порушує їх права; зазначити про наявність у них на відкритих ними рахунках у банківських установах достатньої кількості грошових коштів, про наявність іншого майна (із конкретизацією переліку та вартості), що в сукупності свідчитимуть про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто спростувати обставини імовірності утруднення виконання рішення суду у справі в разі задоволення позову у випадку невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту грошових коштів відповідачів на відкритих ними рахунках в банківських установах та належного їм майна в межах спірної суми.

Відповідачі не позбавлені права подати суду докази, які б дозволили оцінити дійсний майновий стан відповідачів та в залежності від цього встановити чи є ризики утруднення виконання судового рішення у разі задоволення позову або, що заходи забезпечення позову, про вжиття яких просить позивач, є неспівмірними (наприклад надати докази оцінки майна, які б підтверджували можливість накладення арешту лише на конкретне майно, вартість якого покриває спірну суму).

При цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами. До таких висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 15.09.2019 у справі № 915/870/18, від 05.09.2019 у справі № 911/527/19, від 16.10.2019 у справі № 911/1530/19, від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20, від 25.09.2020 у справі № 925/77/20, від 20.09.2022 у справі № 916/307/22, від 03.03.2023 у справі № 907/269/22.

Предметом позову, з яким звернувся прокурор до господарського суду є вимога немайнового характеру про визнання недійсним договору та вимога майнового характеру про стягнення 1 773 791, 69 грн.

З урахуванням того, що предметом позову є майнова вимога про стягнення грошових коштів у сумі 1 773 791, 69 грн, суд дійшов висновку про відповідність заявлених заходів забезпечення позову вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів. Судом також враховується, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення коштів (у разі задоволення позовних вимог) прямо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів. У свою чергу накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах ціни позову полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову.

До того ж внаслідок арешту такі кошти та майно залишаються у власності відповідача, проте знерухомлюються з метою недопущення їх виведення з рахунків боржника (відчуження) й уникнення виконання ним судового рішення у майбутньому. Крім того, такий захід скасовується у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову.

В такий спосіб грошові кошти та майно залишаються у володінні та користуванні Відповідача, а можливість розпоряджатися ними тимчасово обмежується виключно щодо частини коштів, якої стосується спір. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 911/1111/20, від 21.01.2022 у справі № 910/5079/21.

З урахуванням викладеного суд зазначає, що запропонований прокурором захід забезпечення позову про накладення арешту на грошові кошти не порушує та не обмежує права відповідача 2, а лише встановлює певні обмеження задля сприяння ефективному захисту прав позивача в межах одного судового провадження без додаткових звернень до суду.

За своєю суттю арешт майна це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Отже, накладення арешту на майно не завдасть шкоди та збитків відповідачу, не позбавить його конституційних прав на володіння та користування вказаним майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам.

Враховуючи неможливість встановити обставину достатності чи недостатності грошових коштів, що належать відповідачу 2 та знаходяться/обліковуються на всіх його рахунках у всіх банківських установах, з метою забезпечення позову про стягнення суми позову є необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту і на майно відповідача 2 в межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто в межах різниці між сумами позову та арештованих грошових коштів.

Обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача 2, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 та постановах Верховного Суду від 28.07.2023 у справі № 903/965/22, від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22.

Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника. Така позиція викладена Верховним Судом у постанові від 07.11.2024 у справі № 915/538/24.

Подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.

З огляду на вищевикладене, враховуючи обставини справи, вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та на нерухоме майно відповідача 2 у разі недостатності таких коштів та в межах суми позову є адекватними та обґрунтованими заходами забезпечення позову, які відповідають меті їх застосування та перебувають у безпосередньому зв`язку з предметом позову та є співмірними із заявленими прокурором вимогами, оскільки тимчасово унеможливлять розпорядження коштами та майном, на яке накладено арешт, і водночас спрямовані на запобігання ймовірним порушенням прав позивача, забезпечуючи збалансованість інтересів сторін до вирішення спору по суті.

У свою чергу відповідач 2 не спростував наведених прокурором доводів про необхідність вжиття заходів забезпечення позову.

При цьому, суд зазначає, що заходи забезпечення вжито з обмеженням такого забезпечення ціною позову у цій справі.

Отже, з огляду на вищевказані норми та наведені обставини у сукупності, розглянувши заяву (вх. № 2-972/25 від 25.06.2025) виконуючого обов`язки керівника Київської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради та Південного офісу Держаудитслужби про забезпечення позову, виходячи з характеру обставин справи, суд дійшов висновку про задоволення вказаної заяви.

Згідно з ч. 1 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 140 ГПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.

Ч. 6 ст. 140 ГПК України передбачено, що про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Згідно з ч. 8 ст. 140 ГПК України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

За приписами ч. ч. 1, 2, 4 ст. 144 ГПК України ухвала господарського суду про забезпечення позову має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

У той же час після вжиття заходів забезпечення позову відповідач не позбавлений права звернутися до суду з клопотанням про скасування заходів забезпечення позову повністю чи частково у відповідності до ст. 145 ГПК України.

Прохання прокурора покласти на відповідачів обов`язок нести солідарно всі судові витрати, пов`язані з розглядом цієї справи, стягнувши на користь Одеської обласної прокуратури, буде розглянуто судом у відповідності до положень ст. ст. 123, 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 136 - 138, ст. ст. 140, 143, 145, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Заяву (вх. № 2-972/25 від 25.06.2025) виконуючого обов`язки керівника Київської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради та Південного офісу Держаудитслужби про забезпечення позову задовольнити.

2. Вжити заходи забезпечення позову в межах ціни позову в розмірі 1 773 791, 69 грн шляхом:

- накладення арешту на грошові кошти, що належать Приватному акціонерному товариству «Виробниче об`єднання «Стальканат-Сілур» (65007, м. Одеса, вул. Водопровідна, буд. 16; ідентифікаційний код юридичної особи: 26209430) як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову, крім рахунків із спеціальним режимом використання та рахунків (зокрема, кореспондентських), звернення стягнення на які заборонено законом;

- накладення арешту на нерухоме майно, що належить Приватному акціонерному товариству «Виробниче об`єднання «Стальканат-Сілур» (65007, м. Одеса, вул. Водопровідна, буд. 16; ідентифікаційний код юридичної особи: 26209430) на праві власності (тимчасове обмеження права на відчуження/розпорядження майном, без обмеження/ позбавлення права користування ним) в межах різниці між ціною позову та сумою арештованих грошових коштів, у разі їх недостатності.

Стягувачем за цією ухвалою є: Київська окружна прокуратура м. Одеси (65056, м. Одеса, вул. Краснова, 10; ідентифікаційний код юридичної особи: 03528552).

Боржником за цією ухвалою є: Приватне акціонерне товариство «Виробниче об`єднання «Стальканат-Сілур» (65007, м. Одеса, вул. Водопровідна, буд. 16; ідентифікаційний код юридичної особи: 26209430).

Ухвала про забезпечення позову є виконавчим документом та виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Ухвала набирає законної сили 27 червня 2025 року з моменту її підписання суддею у відповідності до ч. 2 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду.

Суддя Мусієнко Оксана Олегівна