Рішення від 17.06.2025 по справі 922/4391/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" червня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/4391/23 (922/3271/24)

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Кононової О.В.

при секретарі судового засідання Зубко Ю.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом розпорядника майна Товариство з обмеженою відповідальністю "Дорожно-будівельна компанія Профіт" до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Паркінг+" (ЄДРПОУ 32868719, адреса: 61030, м. Харків, вул. Диканівська, 51) , 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Будресурс" (ЄДРПОРУ 38880202, адреса: 46002, м. Тернопіль, вул. Живова, буд. 11Б) , 3. Товариство з обмеженою відповідальністю "Дорожно-будівельна компанія ПРОФІТ" (ЄДРПОУ 41442772, адреса: 61003, м. Харків, вул. Кузнєчна, буд. 2, кім. 6) про визнання недійсним договору, що розглядається в межах провадження у справі № 922/4391/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожно-будівельна компанія Профіт"за участю :

розпорядника майна ТОВ "Дорожньо-будівельна компанія "Профіт" - Рудоконога В.М.

представника ТОВ "Паркінг+" - Бочаров Д.Є.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 29.11.2023 було відкрито провадження у справі про банкрутство Товариство з обмеженою відповідальністю "Дорожно-будівельна компанія Профіт", код ЄДРПОУ 41442772.

Визнано розмір вимог ініціюючого кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю "Овіс Трейд" в сумі 99 757 140,00 грн (99 520 000,00 грн основний борг, 150 000,00 грн. судові витрати у справі № 922/3558/23, 26 840,00 судовий збір за звернення із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство у даній справі та 60 300,00 грн витрат пов`язаних із розглядом цієї справи (авансовий платіж згідно ст. 34 Кодексу України з процедур банкрутства).

Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та введено процедуру розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожньо Будівельна компанія Профіт" код ЄДРПОУ 41442772. Призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Попадюка Ігоря Васильовича.

Здійснено офіційне оприлюднення на офіційному веб-порталі судової влади України про відкриття справи про банкрутство боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожньо Будівельна компанія Профіт" код ЄДРПОУ 41442772.

Ухвалою попереднього засідання від 24.06.2024 суд визнати наступний розмір грошових вимог кредиторів, що вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів:

1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Овіс Трейд" в загальній сумі 265521264,16 грн

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Східбудпостач" до боржника у загальному розмірі 1834482,95 грн.

3. Комунального підрядного підприємства по ремонту і будівництву автошляхів м. Харкова "Шляхрембуд" у загальному розмірі 268 498,00 грн.

4. Головного управління ДПС, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України у загальному розмірі 6674,00 грн.

5. Товариства з обмеженою відповідальністю "Паркінг+" до боржника у загальному розмірі 231388637,90 грн.

17.09.2024 до суду через систему Електронний суд від розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожно-будівельна компанія Профіт" арбітражного керуючого Попадюка І.В. надійшла позовна заява (вх. № 3271), в якій він просить суд визнати недійсним Договір про переведення боргу від 25.05.2021, укладений між ТОВ "Паркінг+", ТОВ "ДБК Профіт" та ТОВ "Будівельна компанія БУДРЕСУРС".

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 19.09.2024 позовна заява (вхідний номер 3297/24) в межах справи про банкрутство №922/4391/23 (922/3271/24) передана на розгляд судді Кононовій О.В.

Ухвалою від 07.10.2024 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.

Ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

21.10.2024 до суду через систему Електронний суд від Товариства з обмеженою відповідальністю "Паркінг+" надійшов відзив на позовну заяву (вх. №26377), в якому відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні.

При цьому ухвалою від 13.11.2024 суд задовольнив клопотання ТОВ "Паркінг+" про припинення повноважень арбітражного керуючого Попадюка Ігоря Васильовича як розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожньо Будівельна компанія Профіт". Припинив повноваження арбітражного керуючого Попадюка І.В. як розпорядника майна ТОВ "Дорожньо Будівельна компанія Профіт" код ЄДРПОУ 41442772.

Призначив розпорядником майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожньо Будівельна компанія Профіт" код ЄДРПОУ 41442772 арбітражну керуючу Рудоконогу Валентину Михайлівну (свідоцтво №1998 від 13.01.2021) .

Ухвалою від 09.12.2024 суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі.

Розпочав у справі підготовче провадження і призначити підготовче засідання.

Ухвалою від 05.03.2025 суд закрив підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 16 квітня 2025 року о 10:40 год.

В призначене судове засідання учасники справи не з`явилися, ухвалою від 16.04.2025 суд задовольнив клопотання представника ТОВ "Паркінг+" (вх. № 9437) про відкладення розгляду справи по суті та відклав судове засідання щодо розгляду справи по суті на 27 травня 2025 року о 15:40 год.

Ухвалою від27.05.2025 суд задовольнив клопотання арбітражної керуючої Рудоконога В.М. (вх. № 12754) про відкладення розгляду справи по суті та відклав судове засідання щодо розгляду справи по суті на 17 червня 2025 року о 14:30 год.

В судовому засіданні розпорядник майна ТОВ "Дорожньо Будівельна компанія Профіт" наполягала на задоволенні позовних вимог, просила суд визнати недійсним Договір про переведення боргу від 25 травня 2021 року, укладений між ТОВ "ПАРКІНГ+", ТОВ "ДБК ПРОФІТ" та ТОВ "БК БУДРЕСУРС".

Зокрема зазначила, що Договір укладено 25.05.2021, а провадження у справі про банкрутство Боржника порушено 29.11.2023, що підпадає під трирічний підозрілий період.

Позивач вказує, що в пункті 2.2. Договору ТОВ "БУДРЕСУРС" зобов`язався до 31.12.2021 перерахувати платіжним дорученням на поточний рахунок Боржника суму 20629598,32. Однак, ні ТОВ "ПАРКІНГ+", ні ТОВ "БУДРЕСУРС", ні Боржник докази сплати вказаної суми у встановлений строк не надано, тому на думку позивача Боржник безоплатно взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, а отже вважається таким, що укладений на шкоду кредиторам.

Також позивач ставить під сумнів справжність підпису ОСОБА_1 який підписував договір від імені ТОВ "Будресурс", зазначає, що спірний правочин не був відображений у фінансовій звітності боржника та був укладений директором боржника з перевищенням його повноважень.

Представник ТОВ "ПАРКІНГ+" в судовому засіданні проти позову заперечував з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву, просив суд відмовити в задоволенні позову.

Інші учасники справи в призначене судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи були повідомлені в установленому законом порядку.

Як вказано у Рішенні Конституційного суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

В частині 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд вказує на те, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.1989 у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Суд зазначає, що питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішуються судом залежно від конкретних обставин справи.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

З урахуванням вищенаведеного, враховуючи належне повідомлення відповідача 1 та відповідача 3 про дату, час та місце розгляду справи по суті, з огляду на положення ч. 1 ст. 202 ГПК України, приймаючи до уваги, що їх явка в судове засідання судом не визнавалася обов`язковою, та враховуючи, що судом були створені належні умови для подання до суду всіма учасниками справи, зокрема відповідачами, необхідних та наявних у них доказів разом із заявами по суті справи та для подання заяв і клопотань з процедурних питань, зважаючи на те, що в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для повного, об`єктивного та правильного вирішення спору, з метою недопущення невиправданого затягування судового процесу й порушення прав інших учасників справи щодо розгляду судом справи упродовж розумного строку, суд дійшов висновку про те, що розгляд справи по суті можливо здійснити у даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами без участі представника відповідача 2 та відповідача 3.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, вислухавши пояснення позивача та представника відповідача в судовому засіданні, об`єктивно оцінивши надані суду докази, суд встановив таке.

25 травня 2021 року між ТОВ "Паркінг+", Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія БУДРЕСУРС" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДОРОЖНЬО-БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ПРОФІТ" було укладено Договір про переведення боргу б/н, відповідно до п.1.1 якого ТОВ "БК БУДРЕСУРС" передало свої боргові зобов`язання перед ТОВ "Паркінг+" за основним Договором, у розмірі 20629 598,32 грн. ТОВ "ДБК Профіт", а ТОВ "ДБК Профіт" взяло на себе зобов`язання по виконанню боргових зобов`язань ТОВ "БК БУДРЕСУРС" за основним Договором перед ТОВ "Паркінг+".

Заборгованість ТОВ "БК БУДРЕСУРС" перед ТОВ "Паркінг+" у розмірі 20629 598,32 грн., виникла внаслідок існування між останніми господарських правовідносин, врегульованих господарськими Договорами (Договорами поставки № 2018/П/07 від 15.01.2018, № 2019/П/03 від 29.01.2019, № 2020/П/14 від 04.02.2020 та Договором про надання послуг № 2020/У/14 від 04.02.2020) внаслідок чого, зобов`язання ТОВ "БК БУДРЕСУРС", а після укладення Договору про переведення боргу б/н від 25.05.2021 ТОВ "ДБК ПРОФІТ" по сплаті зазначеної заборгованості, являється господарським зобов`язанням, що підлягає виконанню ТОВ "ДБК ПРОФІТ", як стороною за господарським договором.

Статтею 520 ЦК України передбачено право учасників господарських правовідносин, на здійснення, за згодою кредитора, заміни боржника за зобов`язанням, іншою особою (новим боржником), з урахуванням чого підписанням Договору про переведення боргу б/н від 25.05.2021 ТОВ "Паркінг+" як кредитор, погодився з переведенням наявної у ТОВ "БК БУДРЕСУРС" заборгованості, у розмірі 20629 598,32 грн. на нового боржника - ТОВ "ДБК Профіт".

Договором про переведення боргу б/н від 25 травня 2021 року не було встановлено строків виконання ТОВ "ДБК ПРОФІТ" зобов`язання по сплаті переведеного боргу, у зв`язку з чим 05.09.2022 ТОВ "Паркінг+", засобами поштового зв`язку (поштове відправлення № 6101014259492) була пред`явлена ТОВ "ДБК ПРОФІТ" Вимога № 71 від 01 вересня 2022 року щодо погашення наявної у нього за Договором про переведення боргу б/н від 25 травня 2021 року заборгованості у розмірі 20629 598,32 грн. протягом 7 (семи) днів з моменту пред`явлення вказаної Вимоги.

Згідно Рекомендованого поштового повідомлення про вручення поштового відправлення № 6101014259492, Вимога ТОВ "Паркінг+" № 71 від 01 вересня 2022 року отримана ТОВ "ДБК ПРОФІТ" 07.09.2022, проте залишена ТОВ "ДБК ПРОФІТ" без відповіді, наявна заборгованість погашена не була, внаслідок чого у ТОВ "ДБК ПРОФІТ" виникла перед ТОВ "Паркінг+" заборгованість у розмірі 20629 598,32 грн.

Позивач вважає укладений договір є фраудаторним, відсутня ділова мета при укладенні такого договору, договір укладений у підозрілий період, з перевищенням повноважень директора ТОВ "ДБК Профіт".

Надаючи правову кваліфікацію вищевказаним обставинам, що стали предметом спору, суд виходить з наступного.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

Відповідно до положень статей 14, 74 ГПК України тягар доведення порушеного права у спорі про визнання недійсним правочину покладений на заявника цих вимог.

Отже, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (правова позиція Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 16.10.2020 у справі №910/12787/17).

Слід звернути увагу, що банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано КУзПБ з 21.10.2019, а до вступу в дію цього Кодексу - Законом про банкрутство в редакції від 19.01.2013, що втратив чинність 21.10.2019, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство.

Кодекс України з процедур банкрутства є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі №6-78цс13, від 11.05.2016 у справі №6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 17.06.2020 у справі №910/12712/19, від 20.01.2021 у справі №910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 18.03.2021 у справі №916/325/20, від 19.02.2021 у справі №904/2979/20 тощо.

Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

Безумовно, визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство, в т.ч. щодо визнання недійсними правочинів, укладених боржником, і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника.

Правочинами визнаються дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин - це дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети (набуття майна тощо), яка характеризується такими ознаками: це завжди вольовий акт, тобто дії свідомі; це правомірні дії, тобто вчиняються відповідно до закону; спеціальна спрямованість на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, тобто в правочину завжди присутня правова мета.

Фраудаторними правочинами в юридичній науці та в останні роки в українській судовій практиці називають договори, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору.

Цей термін походить від англ. "fraud" - шахрайство, підроблення, афера. Значення цього слова розкривається внутрішнім змістом тих категорій і понять, які вони називають.

Стаття 13 ЦК України, у якій визначаються межі здійснення цивільних прав, встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Межі є невід`ємною рисою будь-якого суб`єктивного права. Суб`єктивні цивільні права, будучи мірою можливої поведінки уповноваженої особи, має певні межі за змістом і за характером здійснення.

Зокрема, зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм в рамках дозволеного йому законом загального типу поведінки.

За одним із сучасних визначень, під зловживанням правом розуміються випадки, коли суб`єкт цивільних правовідносин, якому належить певне суб`єктивне цивільне право, здійснює його неправомірно, коли суть здійснення права іде врозріз з його формальним змістом.

Тобто уповноважена особа, маючи суб`єктивне право і спираючись на нього, виходить за межі дозволеної поведінки. Слово "зловживання" за своїм буквальним змістом означає використання, вживання чого-небудь з метою заподіяння певного зла, шкоди, збитків кому б то не було.

Семантичне тлумачення терміну "зловживання правом" призводить до висновку про те, що його основним змістом є використання належного уповноваженій особі суб`єктивного цивільного права на шкоду іншому учаснику цивільних відносин.

Отже, можна стверджувати, що учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

У зв`язку з цим слід дійти висновку, що межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.

Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 року №2-р(II)/2021 у справі №3-95/2020 (193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".

Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах, зокрема у банкрутстві (стаття 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (до введення в дію КУзПБ), стаття 42 КУзПБ), при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"); у виконавчому провадженні (частина 4 статті 9 Закону України "Про виконавче провадження").

Велика Палата Верховного Суду кваліфікує правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам, як фраудаторні правочини, зробивши такий правовий висновок: "Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Позивач в своїй заяві зазначає про відсутність доказів сплати первісним боржником ТОВ "БК БУДРЕСУРС"на користь новогоборжника ТОВ "ДБК Профіт" обумовленої договором суми заборгованості. Суд стосовно такого твердження зауважує, що вказана обставина не впливає на наявність заборгованості останнього перед кредитором ТОВ "Паркінг+" за договором переведення цього боргу, оскільки відсутність зазначених документів жодним чином не вказує па відсутність факту переведення ТОВ "БК БУДРЕСУРС" існуючої у останнього перед ТОВ "Паркінг+" заборгованості у розмірі 20 629 598,32 грн., враховуючи, що факт переведення боргу обумовлений предметом самого договору б/н від 25 травня 2021 року та підтверджений підписами уповноважених представників ТОВ "Паркінг+", ТОВ "ДБК ПРОФІТ" та ТОВ "БК БУДРЕСУРС".

До матеріалів справи доданий акт звірки розрахунків від 09.04.2024 року, підписаний директором ТОВ "ДБК Профіт" та директором ТОВ "Паркінг+", в якому відображена сума заборгованості у розмірі 20629 598,32 грн. за договором переведення боргу б/н від 25.05.2021.

Верховним судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у Постанові від 04 грудня 2019 року, по справі №916/1727/17 (ЄДРСРУ № 86075502) було акцентовано увагу на тому, що акт звірки взаємних розрахунків, підписаний уповноваженою особою відповідача (боржника) є доказом, що свідчать про фактичне визнання Боржником наявності (існування) у нього перед Товариством боргу.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.04.2018 у справі №905/1198/17, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 24.10.2018 у справі №905/3062/17

Також, Верховним судом у Постановах від 19.04.2018 по справі № 905/1198/17 та від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18 було акцентовано увагу на тому, що акт звірки відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин та може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Враховуючи викладене, інформація, що відображена в Акті звірки станом на 09.04.2024 підтверджується відповідними Договорами та документами первинного бухгалтерського обліку, Акт підписано уповноваженою особою Боржникадиректором Погребняком О.В.

Матеріалами справи підтверджується факт підписання договору переведення боргу від 25.05.2021 уповноваженими представниками ТОВ "Паркінг+", ТОВ "ДБК ПРОФІТ" та ТОВ "БК БУДРЕСУРС".

Позивач також посилається на той факт, що Савченко Г.І., який підписав спірну угоду як представник ТОВ "БУДРЕСУРС" згідно даних Реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, на момент укладення спірного Договору був директором та бенефіціарним власником ТОВ "БУДРЕСУРС".

Позивач вказує на наявну в матеріалах справи нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_1 ід 09.07.2024, в якій він зазначив, що Договір від імені ТОВ "БУДРЕСУРС" не укладав, а підпис на Договорі, наданому ТОВ "ПАРКІНГ+" йому не належить, а також надав згоду на проведення почеркознавчої експертизи.

Вказані обставини спростовуються матеріалами справи, оскільки до матеріалів справи також додана нотаріально посвідчена приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємець І.О. заява ОСОБА_1 від 18 липня 2024 року про відклик заяви від 09.07.2024 реєстр. № 4268 (реєстр. № 4636).

Отже спірний договір скріплений печатками підприємств, підписаний уповноваженими представниками сторін, а відтак останній є правочином, який відповідно до положень чинного законодавства України встановлює взаємовідносини із переведення боргу, що підлягають виконанню.

Щодо перевищення повноважень директора ТОВ "ДБК Профіт" під час укладення договору переведення боргу від 25.05.2021 суд зазначає таке.

З Договору переведення боргу від 25.05.2021 вбачається, що такий договір підписаний директором Боржника ОСОБА_2 , який діяв на підставі Статуту.

Позивач стверджує, що директор ТОВ "ДБК Профіт" не отримував згоду загальних зборів учасників ТОВ "ДБК Профіт" на укладення спірного Договору, а отже, уклав значний правочин без попередньої згоди загальних зборів учасників ТОВ "ДБК Профіт".

Перевіривши зазначені доводи, суд приходить до висновку, що такі аргументи не підтверджуються матеріалами справи.

Частиною 1 статті 23 Закону України "Про господарські товариства" передбачено, що управління товариством здійснюють його органи.

Відповідно до положень статті 11 Закону України "Про господарські товариства" учасники товариства зобов`язані додержуватись установчих документів товариства і виконувати рішення загальних зборів та інших органів управління товариства.

Приписами статті 58 Закону України "Про господарські товариства" передбачено, що вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

Відповідно до ч.2 ст.44 ЗУ "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності, приймаються виключно загальними зборами учасників, якщо інше не передбачено статутом товариства.

Згідно з положеннями підпункту а) пункту 5.13 статуту ТОВ "ДБК Профіт" до компетенції Зборів віднесено прийняття рішень з питань розпорядження майном Товариства, якщо його вартість становить 50% або більше відсотків вартості майна Товариства. Таке рішення Загальних зборів учасників приймаються більшістю голосів усіх часників Товариства, які мають право голосу з відповідних питань.

Таким чином, за умовами статуту ТОВ для визначення того, чи є правочин значним, має братися до уваги саме вартість майна, робіт або послуг за таким правочином, що узгоджується з нормою статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", положення якої не унормовують визначення поняття "вартість майна", що є предметом відповідного правочину, однак містять посилання на можливість встановлення критеріїв визначення значних правочинів у статуті товариства.

З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку, що у спірних правовідносинах, обставини того чи є значним укладений сторонами правочин, мають визначається через відомості щодо даних останньої затвердженої фінансової звітності ТОВ "ДБК Профіт".

Відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності ТОВ "ДБК Профіт" (за 1-ше півріччя 2021 року) вартість чистих активів товариства складала 54364,4 тис. грн., отже укладення керівником боржника угоди на суму 20 629,60 тис.грн., що не перевищує 50% вартості чистих активів товариства, не передбачало обов`язкове її схвалення більшістю голосів усіх часників Товариства, які мають право голосу з відповідних питань.

Окрім того, позивачем не надано доказів того, що відсутня згода вищого органу ТОВ"ДБК Профіт" на укладення оспорюваного договору.

Таким чином, звертаючись до суду з цим позовом, саме позивач мав довести, зокрема, обставини вчинення значного правочину через доведення як вартості чистих активів товариства, так і відсутності згоди вищого органу ТОВ "ДБК Профіт" на укладення оспорюваного договору, проте відповідних доказів суду не було наведено.

Щодо невідображення кредиторської заборгованості у фінансовій звітності ТОВ "ДБК Профіт" станом на 30.09.2021 суд зазначає наступне

Позивач стверджує, що відповідно до даних фінансової звітності Боржника останній відображав наступні дані щодо своїх зобов`язань:

- довгострокові зобов`язання (форма №1 рядок 480) станом на 30.09.2021 826,9 тис грн.

- поточні зобов`язання (форма №1 рядок 620) станом на 30.09.2021 110258,9 тис. грн.

Позивач вважає, що оскільки спірний договір укладено 25.05.2021, до ТОВ "ДБК Профіт" відразу перейшли зобов`язання за Договором, сума боргу 20629598,32 грн. мала бути відображена у фінансовій звітності. У зв`язку із розбіжностями у фінансовій звітності ТОВ "ДБК Профіт" позивач вважає, що відповідачами укладено спірний Договір безпосередньо перед зверненням ТОВ"ПАРКІНГ+" із заявою з кредиторськими вимогами до Боржника.

Відповідач ТОВ "Паркінг+" у судовому засіданні заперечував проти таких доводів позивача, аргументуючи свої заперечення відсутністю як права, так і обов`язку ТОВ "Паркінг+" перевіряти дотримання правильності складання фінансової звітності контрагентами.

Судом встановлено, що Договором про переведення боргу б/н від 25.05.2021 не було встановлено строків виконання ТОВ "ДБК Профіт" зобов`язання по сплаті Товариству переведеного боргу. У зв`язку з чим, з урахуванням положень частини 2 статті 530 ЦК України ТОВ "Паркінг+" 05.09.2022 засобами поштового зв`язку (поштове відправлення № 6101014259492) була пред`явлена ТОВ "ДБК Профіт" Вимога №71 від 01.09.2022 щодо погашення наявної у нього за Договором про переведення боргу б/н від 25.05.2021 заборгованості у розмірі 20629 598,32 грн. протягом 7 (семи) днів з моменту пред`явлення вказаної Вимоги.

Згідно Рекомендованого поштового повідомлення про вручення поштового відправлення № 6101014259492, Вимога ТОВ "Паркінг+" № 71 від 01 вересня 2022 року була отримана ТОВ "ДБК ПРОФІТ" 07.09.2022, однак остання була Боржником залишена без відповіді, а наявна заборгованість погашена не була, внаслідок чого у Боржника виникла перед кредитором заборгованість, розмір якої, станом на теперішній час становить 20629 598,32 грн.

Отже, такі докази спростовують доводи позивача щодо укладення спірного Договору безпосередньо перед зверненням ТОВ"ПАРКІНГ+" із заявою з кредиторськими вимогами до ТОВ "ДБК Профіт".

Відповідно до даних фінансової звітності на кінець звітного періоду 25.05.2021 (1 півріччя 2021) поточні зобов`язання (рядок 1695) склали 111 132,7 тис.грн., що спростовує доводи позивача про те, що подані ТОВ "ДБК Профіт" дані фінансової звітності свідчать про значно менший розмір кредиторської заборгованості, ніж сума за Договором про переведення боргу б/н від 25.05.2021.

Окрім того, позивачем не надано доказів того, що до складу кредиторської заборгованості ТОВ"ДБК Профіт" станом на дату затвердженої фінансової звітності не включена кредиторська заборгованість за Договором про переведення боргу б/н від 25.05.2021 у сумі 20629 598,32 грн.

Статтею 61 Конституції України визначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до ч.2 ст.3 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з ч.3 ст.8 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, або власник відповідно до законодавства та установчих документів.

Таким чином, дослідивши зібрані в матеріалах справи докази, суд відзначає, що в даному випадку за визначеними в своїй сукупності критеріями відсутні ознаки фраудаторності.

В чому полягає очевидність недобросовісних дій сторін Договору про переведення боргу б/н від 25.05.2021 не доведене позивачем, як не доведене належними, достовірними доказами й зловживання правом, чого не допускають приписи ч. 3 ст. 13 ЦК України.

Фактів настання для боржника будь-яких негативних економічних наслідків внаслідок вчинення вказаного правочину судом не вбачається.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

На підставі зазначеного, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів щодо їх належності, допустимості та достовірності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання Договору переведення боргу від 30.06.2021 недійсним, - є недоведеними та необґрунтованими, у зв`язку з чим не підлягають задоволенню, тому суд відмовляє в задоволенні позовних вимог.

Здійснюючи розподіл судових витрат суд зазначає наступне.

За приписами п. 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України, при ухваленні рішення суд вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України).

На підставі зазначеного, враховуючи, що судом відмовлено в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, з огляду на положення п. 2 ч. 1 та ч. 4 ст. 129 ГПК України, судові витрати у вигляді судового збору за подання позовної заяви покладаються на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 129 Конституції України, ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 2, ч. 3 ст. 13, ст. 42, 43, 73-74, 76-79, 86, 129, абз. 2 ч. 1 ст. 173, ст. 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення направити сторонам по справі.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу.

Повний текст рішення буде виготовлений протягом 10 днів з моменту оголошення скороченого рішення.

Повне рішення складено "25" червня 2025 р.

СуддяО.В. Кононова