Рішення від 26.06.2025 по справі 260/8126/24

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

26 червня 2025 року м. Ужгород№ 260/8126/24 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луцович М.М., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання бездіяльності протиправною і зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, в якому просить:

1) визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо незарахування періодів роботи позивача ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 17.07.1980 по 22.06.1981 на посаді начальника клубу Державного підприємства Міністерства Оборони України «Військова туристська база «Міжгір`я»» до страхового стажу протиправною;

2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) період роботи на посаді начальника клубу Державного підприємства Міністерства Оборони України «Військова туристська база «Міжгір`я»» з 17.07.1980 року по 22.06.1981 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до страхового стажу позивача згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 10.06.1980 року не зараховано періоди роботи з 17.07.1980 року по 22.06.1981 року на посаді начальника клубу державного підприємства Міністерства оборони України «Військова туристська база «Міжгір`я», оскільки запис в трудовій книжці №4 внесено з порушеннями вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах і організаціях № 162 від 20.07.1974 року, а саме: номер наказу про звільнення містить виправлення. Вказує, що позивач зверталася письмово за юридичною адресою до ДП МОУ ВТБ «Міжгір`я» однак лист було повернуто працівниками поштового зв`язку. Позивач вважає бездіяльність відповідача протиправною, необґрунтованою та такою, що порушує права найвищої соціальної цінності, а тому звернулася до суду з даним позовом.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників процесу. Тією ж ухвалою суду запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.

Відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, в якому позов заперечує та просить відмовити у його задоволенні. Зауважує, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу Пенсійного фонду України в установленому порядку. Разом з тим, позивач не зверталася із заявами щодо перерахунку пенсії чи незарахування їй певного періоду трудової діяльності до страхового стажу. Отже, покликання позивача лише на записи в трудовій книжці, у цьому випадку є недостатніми, тим більше, за наявності розбіжностей у записах.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст. 243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 09.05.2013. Страховий стаж позивача становить 23 роки 08 місяців 24 дні.

01.08.2024 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо підстав незарахування до страхового стажу позивача всіх періодів трудової діяльності згідно трудової книжки.

Листом №4083-3906/Я-02/8-0700/24 від 16.08.2024 Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області повідомило позивача, що згідно із записами трудової книжки до страхового стажу згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 10.06.1980 року не зараховано періоди роботи з 17.07.1980 року по 22.06.1981 року на посаді начальника клубу Державного підприємства Міністерства оборони України «Військова туристська база «Міжгір`я», оскільки запис в трудовій книжці №4 внесено з порушеннями вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах і організаціях № 162 від 20.07.1974 року, а саме: номер наказу про звільнення містить виправлення. Для врахування вказаного періоду трудової діяльності необхідно надати уточнюючу довідку.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо незарахування до страхового стажу періоду роботи з 17.07.1980 року по 22.06.1981 року на посаді начальника клубу Державного підприємства Міністерства оборони України «Військова туристська база «Міжгір`я», позивач звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується такими мотивами.

На підставі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII).

Абзацом 1 ч.4 ст.24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховуються до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

За приписами частини першої статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону №1788-XII, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Зазначеним нормам відповідає пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок № 637), відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, законодавець чітко визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, що також визначено і Порядком №637.

Водночас, на момент заповнення трудової книжки в спірних записах, порядок ведення трудових книжок працівників регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР з праці і соціальних питань від 20.06.1974 №162 (далі - Інструкція №162), яка втратила чинність на підставі Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників».

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (аналогічна норма є в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджений наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993) до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу,

Аналогічна норма є в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993, де у пункті 2.4 зазначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується « 05.01.1993».

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до пункту 2.5 Інструкції №162 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження і заохочення та ін. виправлення робиться адміністрацією того підприємства, де був внесений відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов`язана зробити працівникові в цьому необхідну допомогу.

Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Судом досліджено трудову книжку позивача серії НОМЕР_3 від 10.06.1980 та встановлено, що спірний запис 3-4 з 17.07.1980 року по 22.06.1981 року на посаді начальника клубу Державного підприємства Міністерства оборони України «Військова туристська база «Міжгір`я» виконаний в хронологічному порядку без виправлень та містить підпис відповідальної особи та печатку відповідного підприємства.

Разом з тим судом встановлено, що спір з приводу зарахування вказаного періоду до загального страхового стажу позивача виник лише у зв`язку з тим, що номер наказу про звільнення містить виправлення.

Так, суд зазначає, що виправлення у наказі про звільнення жодним чином не впливає на факт перебування позивача із вказаним підприємством у трудових відносинах.

З аналізу вищенаведених норм судом встановлено, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її неналежне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Суд зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року «Про трудові книжки працівників» № 301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року по справі № 677/277/17.

Зрештою, суд переконаний, з огляду на вказані вище положення Інструкції та Порядку, що важливим для врахування відповідного періоду роботи особи до її страхового стажу, що дає право на пенсію, є наявність відповідних записів у трудовій книжці щодо такої роботи, а не якість оформлення трудової книжки працівника його роботодавцем.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, зазначеній в постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17, від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 30.09.2019 року у справі № 638/18467/15-а, від 19.12.2019 року у справі № 307/541/17.

Також, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Отже, виявлені відповідачем недоліки у заповненні трудової книжки ОСОБА_1 , при дотриманні усіх вимог щодо порядку оформлення записів, що містять відомості про роботу (прийняття на роботу, переведення, звільнення з роботи тощо), не є підставою для не зарахування спірного періоду до стажу її роботи.

Таким чином, період роботи з 17.07.1980 року по 22.06.1981 року на посаді начальника клубу Державного підприємства Міністерства оборони України «Військова туристська база «Міжгір`я» підлягав зарахуванню до страхового стажу позивача.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо незарахування спірного періоду роботи позивача до її страхового стажу є протиправною, тому слід зобов`язати відповідача зарахувати спірний період роботи позивача до її страхового стажу.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зі змісту вказаної норми можна зробити висновок, що при розгляді справи суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас, суд може вийти за межі позовних вимог у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі наведеної правової норми вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права Позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи.

Статтею 245 частиною 2 пунктом 10 КАС України передбачено, що суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту у сфері публічно правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист його прав, свобод чи інтересів.

Суд вважає, що з метою належного та ефективного захисту порушених прав позивача необхідно вийти за межі позовних вимог та зобов`язати відповідача здійснити позивачу перерахунок пенсії, врахувавши при цьому вищевказаний період трудової діяльності.

Визначаючись щодо дати з якої пенсія позивача підлягає перерахунку, суд зауважує, що відповідно до ч.4 ст.45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п`ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки: у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.

Поряд з цим, згідно з позицією, яка сформована у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №676/1557/16-ц (провадження №14-197цс19), у випадку встановлення судовим рішенням факту неналежного виконання органами Пенсійного фонду України своїх обов`язків щодо нарахування та виплати пенсії відповідний перерахунок здійснюється за весь попередній період, а не з часу набрання законної сили судовим рішенням (строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв`язку з непроведенням перерахунку пенсії з вини відповідного суб`єкта владних повноважень, немає). Відтак, пенсія позивача підлягає перерахунку з моменту її призначення.

Суд виходить з того, що неврахування позивачу під час призначення пенсії за віком відповідного стажу роботи безпосередньо вплинуло на розмір її пенсії (зменшило його), а тому такий спосіб захисту порушених прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах є належним та відповідатиме критерію ефективності судового захисту.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.

Так, у рішенні від 10 лютого 2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27 вересня 2001).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд приходить до переконання, що заявлений адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа

Таким чином, оскільки позов задоволено, на користь позивача належить стягнути понесені нею витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання бездіяльності протиправною і зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 17.07.1980 по 22.06.1981 на посаді начальника клубу Державного підприємства Міністерства оборони України «Військова туристська база «Міжгір`я»» згідно трудової книжки серії НОМЕР_3 від 10.06.1980.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 17.07.1980 року по 22.06.1981 згідно трудової книжки серії НОМЕР_3 від 10.06.1980 та здійснити перерахунок і виплату пенсії ОСОБА_1 з дати її призначення з урахуванням виплачених сум.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4, код ЄДРПОУ 20453063) судові витрати у сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяМ.М. Луцович