Постанова від 27.06.2025 по справі п/811/2394/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2025 року

м. Київ

справа № П/811/2394/17

адміністративне провадження № К/9901/52820/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А., Судді: Юрченко В.П., Хохуляк В.В., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Кіровоградській області

на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 березня 2018 року (Суддя: Пасічник Ю.П.),

та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2018 року (Судді: Малиш Н.І., Баранник Н.П., Щербак А.А.),

у справі № П/811/2394/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Деметра Л»

до Головного управління ДФС у Кіровоградській області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Деметра Л» (далі - позивач, ТОВ «Деметра Л») звернулося до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Кіровоградській області), в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 11.12.2017 року №0000601404, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 669 907,00 грн та №0000591404, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 1 087 309 грн (т.1 а.с. 3-10).

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 березня 2018 року залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2018 року адміністративний позов задоволено (т. 5 а.с. 33-35, 78-80).

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в обґрунтування доводів якої зазначив на правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, внаслідок зафіксованих актом перевірки порушень про не підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «ЗТК «Златопіль» і ТОВ «Зерно-Трест», що свідчить про відсутність права позивача на формування податкового кредиту за наслідками господарських операцій з вказаними контрагентами. Таких висновків контролюючий орган дійшов з огляду на наявну податкову інформацію, що міститься в автоматизованій інформаційній системі «Податковий блок», за даними якої контрагенти позивача не мають основних фондів, майна, виробничих активів, транспортних засобів, трудових ресурсів, складських приміщень для виконання господарських зобов`язань. До того ж, у відповідності до наявної у контролюючого органу податкової інформації, товарно-транспортні накладні, надані позивачем не підтверджують перевезення товару ФОП ОСОБА_1 , внаслідок відсутності у нього найманих працівників та не подання останнім звітів за формою 1-ДФ. Крім цього, скаржник посилався на зафіксовані актом перевірки розбіжності у сплаченій позивачем сумі на виконання укладених договорів із ТОВ «Зерно-Трест» у відповідності до наданих платіжних доручень - фактично задекларованій позивачем. Враховуючи викладене, відповідач просив суд задовольнити касаційну скаргу, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове про відмову в задоволені позову (т. 5 а.с. 83-86).

Верховним Судом відкрито касаційне провадження у справі, закінчено підготовку справи до розгляду та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

В надісланому на адресу суду відзиві на касаційну скаргу позивач просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін (т. 5 а.с. 106-112).

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної відповідачем документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань правильності визначення податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «ЗТК «Златопіль» за лютий 2017р. (що відображені в податкових деклараціях з ПДВ за лютий 2017р.) та з ТОВ «Зерно-Трест» за листопад, грудень 2016р. та січень 2017 р. (що відображені в податкових деклараціях з ПДВ за грудень 2016 р., січень 2017 р.), контролюючим органом складено акт перевірки від 21.11.2017р. №387/11-28-14-04/31008240 (т.1 а.с.32-68).

За висновками акта перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ всього у сумі 869 631 грн., у тому числі за грудень 2016 р. на суму 279 301 грн., лютий 2017 р. в сумі 590 330 грн.; та завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 21 декларації) в розмірі 669 907 грн., у тому числі: грудень 2016р. - 374516грн.; січень 2017р. - 150006 грн.; лютий 2017р. - 145 385 грн.

Зафіксовані актом перевірки порушення за висновками судів попередніх інстанцій ґрунтуються на аналізі податкової інформації отриманої від інших органів ДФС щодо перевірки контрагентів ТОВ «ЗТК «Златопіль» і ТОВ «Зерно-Трест» за ланцюгом постачання придбаного ними товару, у зв`язку з чим відповідач дійшов висновку про непідтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «ЗТК «Златопіль» і ТОВ «Зерно-Трест» та відсутність права позивача на формування податкового кредиту за наслідками господарських цих операцій.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- від 11.12.2017 року №0000601404, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 669907,00 грн. (грудень 2016р. - 374516 грн., січень 2017р. - 150 006 грн., лютий 2017р. - 145 385 грн.) (т.1 а.с.11);

- від 11.12.2017р. №0000591404, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 1087309 грн. (за основним платежем - 869631 грн., штрафними санкціями - 217 408 грн.) (т.1 а.с.12).

Незгода з вищенаведеними податковими повідомленнями-рішеннями стала підставою для звернення позивача з цим позовом до суду.

Задовольняючи адміністративний позов, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про документальне підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару у контрагентів ТОВ «ЗТК «Златопіль» і ТОВ «Зерно-Трест» у грудні 2016 року - січні 2017 року і як наслідок, правомірність формування податкового кредиту за результатом цих господарських операцій на підставі первинних документів, які за висновками судів оформлені згідно з вимогами чинного законодавства. Посилаючись на принцип індивідуальної відповідальності платника, суди попередніх інстанцій відхилили посилання відповідача на податкову інформацію відносно контрагентів позивача по ланцюгу постачання попередньо придбаного товару (т. 5 а.с. 33-35, 78-80).

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з наступних підстав.

Згідно з абзацами 1, 2 пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відноситься до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, які не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з абз. 1, 2 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податку в результаті придбання товарів/послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. При цьому операція з придбання товарів/послуг у постачальника повинна бути реальною, тобто призводити до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю. У податковому обліку понесені витрати на придбання товарів/послуг мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення.

До первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені платником податків у податковій звітності, належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оцінюючі спірні правовідносини в контексті документального підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивача з контрагентами ТОВ «Зерно-Трест» та ТОВ «ЗК» «Златопіль», судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

01.11.2016 р. між позивачем та ТОВ «Зерно-Трест» укладено договір поставки №1/310008240 (насіння соняшнику) (т.1 а.с.161-166), постачання якого за висновками судів підтверджено рахунком-фактурою, видатковою накладною, специфікаціями від 25.11.2016 р.; від 14.12.2016р.; від 16.12.2016 р (т.1 а.с.191-192, 221-223, 228-230). Факт перевезення товару підтверджено товарно-транспортними накладними, перевізником у відповідності до яких є ФОП ОСОБА_2 , а замовником перевезень - ТОВ «Зерно-Трест» (т.1 а.с.194-201, 224-227, 231,232). Також, ТОВ «Зерно-Трест» було виписано позивачеві податкові накладні від 25.11.2016р. №101, від 14.12.2016р. №1051, від 16.12.2016р. №1061 (т.2 а.с.47, 50, 53).

12.01.2017 р. між позивачем та ТОВ «Зерно-Трест» укладено договір поставки (насіння соняшнику) №12/01-1 (т.2 а.с.71-77), постачання якого за висновками судів попередніх інстанцій підтверджено рахунком-фактурою, видатковою накладною, специфікацією від 12.01.2017р. (т.2а.с.78-80), а факт перевезення товару підтверджено товарно-транспортними накладними перевізником в яких виступає ФОП ОСОБА_1 замовником перевезень ТОВ «Зерно-Трест» (т.2 а.с. 81-83). Крім цього, ТОВ «Зерно-Трест» було виписано позивачеві податкові накладні від 12.01.2017р. №11 (т.2 а.с.108).

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.02.2017 р. між позивачем та ТОВ «ЗТК «Златопіль» укладений договір поставки насіння соняшнику №01/02-2 (т.2 а.с.137-142), постачання якого за висновками судів підтверджено рахунком-фактурою, видатковою накладною, специфікаціями від 02.02.2017 р., 14.02.2017 р., 16.02.2017 р. (т.2а.с.167-169, 174-176, 189-190). Факт перевезення товару підтверджено товарно-транспортними накладними перевізником у відповідності до яких є ФОП ОСОБА_2 , а замовником перевезень ТОВ «ЗТК «Златопіль» (т.2 а.с.170-173, 177-188, 191,192). На адресу позивача, ТОВ «ЗТК «Златопіль» було виписано податкові накладні від 02.02.2017р. №1, від 14.02.2017р. №2, від 14.02.2017р. №3, від 16.02.2017р. №4 (т.2 а.с.217, 220, 223, 228).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що контрагенти позивача ТОВ «Зерно-Трест» та ТОВ «ЗК» «Златопіль» є платниками податку на додану вартість (т.1 а.с.144, 169) і на запити позивача щодо підтвердження реальності здійснення господарських операцій, останні надали копії документів, які за висновками судів є ідентичними первинним документам, наданим позивачем до суду, оцінку яким було надано судами попередніх інстанцій (т.3 а.с.30, 31-208). Крім цього, судами також встановлено, що на підтвердження придбання контрагентами ТОВ «Зерно-Трест» та ТОВ «ЗК» «Златопіль» насіння соняшнику у ТОВ «Мінард», яке в подальшому було реалізоване позивачеві були надані копії відповідних документів (т. 3 а.с.209-222, 229, 230-249, т.4 а.с.1-77).

За результатами оцінки вищенаведених доказів у сукупності, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про документальне підтвердження реальності здійснення господарських операцій з контрагентами і як наслідок, про правомірність формування податкового кредиту за результатами цих господарських операцій на підставі первинних документів, оформлених згідно вимог чинного законодавства, що в частині їх належності та допустимості не спростовано відповідачем в доводах касаційної скарги.

Доводи відповідача щодо відсутності інформації про зареєстровані за ФОП ОСОБА_1 , ТОВ «Зерно-Трест», ТОВ «ЗТК «Златопіль» транспортні засоби, вірно відхилені судами попередніх інстанцій, оскільки вказані обставини жодним чином не спростовують факт перевезення товару ФОП ОСОБА_1 придбаного позивачем, що підтверджено відповідними товарно-транспортними накладними, виписаними на виконання договорів транспортного експедирування №16/31-07 від 01.07.2016 р. та №170110/1 від 10.01.2017 р., укладених із ТОВ «Зерно-Трест» та ТОВ «ЗТК «Златопіль» , оцінку яким було надано судами попередніх інстанцій під час розгляду справи (т.4 а.с. 115-218, 219-248).

Крім цього колегія суддів звертає увагу, що доводи відповідача, викладені в касаційній скарзі стосовно зафіксованих актом перевірки розбіжностей у сплаченій позивачем сумі на виконання укладених договорів із ТОВ «Зерно-Трест» у відповідності до наданих платіжних доручень - фактично задекларованій, не були спірними під час розгляду справи судами попередніх інстанцій з боку контролюючого органу у відзиві на позовну заяву, а також і в апеляційній скарзі, як і не була спірною достовірність та належність вказаних платіжних документів. При цьому в запереченнях на акт перевірки, а також в позовній заяві, позивач наполягав на безпідставності таких висновків контролюючого органу з огляду на документальне підтвердження платіжними дорученнями фактично сплаченої суми придбаного товару задекларованій ним, що у відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі не ставилось під сумнів під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій.

Разом з тим, у відповідності до вимог частини 2 статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання контролюючого органу в доводах касаційної скарги на податкову інформацію, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними оскільки, фактично будь - які первинні документи платника податків не використовуються та не аналізуються, а отже така інформація не відповідає критерію юридичної значимості, та не є допустимим та достовірним доказом в розумінні вимог процесуального Закону. Крім цього, така інформація сама по собі не доводить та не може свідчити про наявність податкових правопорушень на які посилається контролюючий орган, враховуючи документальне підтвердження реальності господарських операцій первинними документами за висновками судів попередніх інстанцій, що не спростовано доводами касаційної скарги. Подібна правова позиція викладена також в постанові Верховного Суду від 05 січня 2021 року у справі № 820/1124/17 (адміністративне провадження № К/9901/35909/18), в постанові Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 803/1712/13-а (провадження № К/9901/27172/18), але не виключно.

Крім цього, як наголошено в постанові Великої палати Верховного Суду від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19 (провадження № 11-200апп21), норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності.

Отже доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій за результатами розгляду справи і не містять посилань на неправильне застосування судами норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень, а лише містять посилання на переоцінку доказів у справі, що у відповідності до вимог статті 341 КАС України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Отже касаційна скарга відповідача не підлягає задоволенню.

Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Касаційний перегляд справи здійснено в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 №460-ІХ (відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону), та в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до частини першої статті 341 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Кіровоградській області залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 березня 2018 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2018 року у справі № П/811/2394/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя: І.А. Васильєва

Судді: В.П. Юрченко

В.В. Хохуляк