Постанова від 24.06.2025 по справі 910/1521/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"24" червня 2025 р. Справа№910/1521/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Ходаківської І.П.

Демидової А.М.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 24.06.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства «Українська геологічна компанія»

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2025

у справі №910/1521/25 (суддя Привалов А.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укргазтрейдинг»

до Державного підприємства «Українська геологічна компанія»

про стягнення 408 852,78 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Укргазтрейдинг» (далі за текстом - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Державного підприємства «Українська геологічна компанія» (далі за текстом - відповідач) про стягнення 408 852, 78 заборгованості за договором постачання електричної енергії №314 від 01.10.2024, а саме: 404 016, 48 грн основного боргу, 1 580, 71 грн - 3% річних, 3 255, 59 грн інфляційних втрат.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що за договором постачання електричної енергії №314 від 01.10.2024 відповідачу за період листопад - грудень 2024 року поставлено 45 192 кВт*год електричної енергії на загальну суму 404 016, 48 грн, однак відповідач з позивачем не розрахувався за цей період, що є порушенням умов Договору. У зв`язку із порушенням взятих на себе грошових зобов`язань, позивач на суму основної заборгованості нарахував 3 % річних та інфляційні втрати.

Господарський суд міста Києва рішенням від 11.04.2025 у справі №910/1521/24 позовні вимоги задовольнив повністю. Стягнув з Державного підприємства «Українська геологічна компанія» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укргазтрейдинг» заборгованість в сумі 404 016, 48 грн, інфляційні втрати у розмірі 3 255, 59 грн, 3% річних у розмірі 1 580,71 грн, витрати по сплаті судового збору в сумі 4 906, 24 грн, 6 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції встановив, що факт порушення відповідачем зобов`язань за Договором про постачання електричної енергії споживачу №314 від 01.10.2024 належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований. Водночас, судом не прийняті надані відповідачем в якості доказів часткової оплати електричної енергії платіжні інструкції №2482 від 18.11.2024 на суму 13 022,82 грн та №342 від 16.12.2024 на суму 166 698,22 грн, оскільки в призначенні платежу цих платіжних інструкцій міститься посилання на рахунки №3797 від 31.10.2024, № 3943 від 31.10.2024 та договір №315 від 01.10.2024, на яких не ґрунтуються заявлені позовні вимоги, що розглядаються у межах справи № 910/1521/25.

Здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків інфляційних втрат та 3 % річних, суд дійшов висновку щодо їх обґрунтованості та вірності.

З огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у даній справі, обсяг і обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності і необхідності) та розумності їхнього розміру, враховуючи ціну позову, суд дійшов до висновку про часткову обґрунтованість вимог позивача про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 6 000,00 грн, що становить 50% від заявленої до стягнення суми, нарахованої за послуги з підготовки позовної заяви.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Державне підприємства «Українська геологічна компанія» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2025 у справі №910/1521/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що судом першої інстанції не було враховано часткове погашення відповідачем нарахованої заборгованості, зокрема на суми 13 022,60 грн згідно платіжної інструкції №2482 від 18.11.2024 та 166 698,22 грн згідно платіжної інструкції №342 від 16.12.2024.

Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції майже повністю проігнорував аргументи відповідача щодо вимоги позивача про стягнення на його користь витрат на правничу допомогу. На думку апелянта, позов є «шаблонним» і не потребував значних витрат часу для його підготовки.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.04.2025 апеляційну скаргу Державного підприємства «Українська геологічна компанія» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2025 у справі №910/1521/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 05.05.2025 апеляційну скаргу Державного підприємства «Українська геологічна компанія» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2025 у справі №910/1521/25 залишив без руху, надав скаржнику строк на усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: надавши суду апеляційної інстанції докази сплати судового збору в розмірі 7 359, 35 грн за подання апеляційної скарги.

Скаржник у встановлений строк усунув недоліки апеляційної скарги, шляхом подання відповідного клопотання.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 21.05.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Українська геологічна компанія» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2025 у справі №910/1521/25; розгляд апеляційної скарги призначив у судовому засіданні на 24.06.2025 о 12 год. 15 хв.

Представник позивача у судовому засіданні 24.06.2025 заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив суд відмовити в її задоволенні та залишити рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2025 у справі №910/1521/25 без змін.

Відповідач своїх представників в судове засідання призначене на 24.06.2025 не направив, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду заяви повідомлений шляхом доставки ухвали суду апеляційної інстанції від 21.05.2025 до його електронного кабінету 21.05.2025 о 23:54 год.

Електронний кабінет - це персональний кабінет (веб-сервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремих підсистем (модулів), у тому числі можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу (абзац 2 частини 5 статті 6 ГПК України).

Згідно із частиною 3 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до частини 6 статті 242 ГПК України, якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Таким чином, відповідач повідомлений судом апеляційної інстанції належним чином 22.05.2025.

Таким чином, оскільки відповідач повідомлений судом апеляційної інстанції про дату, час та місце судового засідання 24.06.2025 шляхом доставлення ухвали Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2025 до його електронного кабінету, при цьому явка обов`язковою не визнавалась, а тому розгляд апеляційної скарги розглядається за відсутності відповідача.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, заслухавши заперечення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 01.10.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укргазтрейдинг» (за договором - постачальник) та Державним підприємством «Українська геологічна компанія» (за договором - споживач) було укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу №314 (далі - договір) з додатками до нього.

За умовами договору, постачальник продає електричну енергію згідно з кодом ДК 021:2015::09310000-5 «Електрична енергія» (Електрична енергія) споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору (пункт 2.1 Договору).

Загальна сума договору становить 1 072 800 грн з ПДВ (п. 5.1. договору).

Відповідно до п. 5.2. договору, споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії та згідно з умовами до цього договору.

Розрахунковим періодом за договором є календарний місяць (п. 5.6. договору).

Умовами п. 5.8. договору визначено, що оплата рахунку постачальником за цим договором має бути здійснена споживачем у строк, визначений у рахунку, який не може бути меншим 5 (п`яти) робочих днів з моменту отримання рахунку споживачем.

У пункті 13.1. договору сторони визначили, що цей договір діє з 01.10.2024 до 31.12.2024, а в частині розрахунків - до повного їх здійснення сторонами.

На виконання умов укладеного договору на об`єкти відповідача в жовтні, листопаді та грудні 2024 року позивачем було поставлено 45 192 кВт*год електричної енергії на загальну суму 404 016,48 грн з ПДВ, а саме: у жовтні 2024 року на суму 20 901,72 грн.; у листопаді 2024 року на суму 182 876,64 грн; у грудні 2024 року на суму 200 238,12 грн, що підтверджується складеними та підписаними обома сторонами актами приймання-передачі електричної енергії № УГТ00003763 від 31.10.2024, № УГТ00003851 від 30.11.2024, № УГТ00004290 від 31.12.2024.

Позивач виставив відповідачу для оплати рахунки № 3796 від 31.10.2024 на суму 20 901,72 грн, №3882 від 30.11.2024 на суму 182 876,64 грн та №4339 від 31.12.2024 на суму 200 238,12 грн.

У зв`язку з тим, що відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання з оплати отриманої електричної енергії у встановлений договором строк, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію у жовтні-грудні 2024 року у загальному розмірі 404 016,48 грн.

Статтею 509 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).

Згідно із статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У статті 174 ГК України визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування (частини 1, 3 статті 179 ГК України).

Відповідно до положень статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін (ст. 714 Цивільного кодексу України).

Закон України «Про ринок електричної енергії» визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Частиною 1 статті 4 вказаного Закону визначено, що учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах.

Відповідно до положень статті 72 Закону України «Про ринок електричної енергії» (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) постачання електричної енергії споживачу здійснюється електропостачальником за відповідним договором постачання електричної енергії споживачу, укладеним відповідно до правил роздрібного ринку.

Згідно з частиною 2 статті 56 Закону України «Про ринок електричної енергії» договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Укргазтрейдинг» доведено виконання належним чином взятих на себе зобов`язань та постачання Державному підприємству «Українська геологічна компанія» електричної енергії загальною вартістю 404 852, 78 грн. за жовтень - грудень 2024 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема підписаним представниками сторін без зауважень і заперечень та скріпленим печатками підприємств актами приймання-передачі електричної енергії №УГТ00003763 від 31.10.2024, № УГТ00003851 від 30.11.2024, № УГТ00004290 від 31.12.2024.

Разом з тим, Державне підприємство «Українська геологічна компанія» належним чином не виконано обов`язок по оплаті за електричну енергію, з огляду на що судом першої інстанції правомірно задоволені позовні вимоги про стягнення основного боргу у розмірі 404 016, 48 грн.

Доводи відповідача про те, що судом не було враховане часткове погашення відповідачем нарахованої заборгованості не знайшли своє підтвердження, оскільки судом першої інстанції правильно не прийнято надані відповідачем в якості доказів часткової оплати електричної енергії платіжні інструкції №2482 від 18.11.2024 на суму 13022,82 грн та №342 від 16.12.2024 на суму 166 698,22 грн, оскільки в призначенні платежу цих платіжних інструкцій міститься посилання на рахунки №3797 від 31.10.2024, № 3943 від 31.10.2024 та договір №315 від 01.10.2024, в той час, в межах розгляду даних позовних вимог заявлена до стягнення заборгованість відповідача була за договором №314 від 01.10.2024 та за рахунками на оплати виставленими позивачем відповідачу №3796 від 31.10.2024, №3882 від 30.11.2024 та №4339 від 31.12.2024. При цьому слід зазначити, що в рахунках на оплату були зазначені до сплати інші суми ніж зазначені в платіжних інструкціях наданих відповідачем, що свідчить про оплату відповідачем позивачу за електроенергію не за спірним договором.

За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Визначене частиною 2 статті 625 ЦК України право на стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які через інфляційні процеси матимуть іншу цінність порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Щодо стягнення заявлених 3% річних у сумі 1 580, 71 грн нарахованих до 06.02.2025 та 3 255, 59 грн інфляційних витрат нарахованих до 06.02.2025, то суд апеляційної інстанції, перевіривши правильність нарахування позивачем відповідачу 3% річних та інфляційних втрат, погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що наведений позивачем їх розрахунок є арифметично правильним.

При цьому доводи апеляційної скарги не містять заперечень щодо неправильності розрахунку 3% річних та інфляційних витрат.

Щодо доводів відповідача про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Конституцією України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу (стаття 59).

Відповідно до статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом. Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

Згідно із статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

За приписами статті 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно положень ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України).

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Відповідно до частин 1, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно із статтею 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги.

У суді першої інстанції представництво інтересів позивача здійснював, зокрема, адвокат Невструєв Леонід Борисович на підставі довіреності №13 від 02.01.2025, виданої Товариством з обмеженою відповідальністю «Укргазтрейдинг», якою уповноважено адвоката представляти інтереси Товариства, зокрема, в судах усіх інстанцій, з усіма правами наданими чинним законодавством представнику.

Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження заявленого до стягнення розміру надання правової допомоги у сумі 21 000, 00 грн, позивачем надано суду: Договір про надання правничої допомоги №2/24 від 17.02.2024, укладений між адвокатом Невструєвим Леонідом Борисовичем та позивачем (клієнт), відповідно до якого адвокат зобов`язався надати клієнту необхідну правничу допомогу.

27.01.2025 між сторонами укладена додаткова угода №5/25 до Договору про надання правничої допомоги №2/24 від 17.02.2024, якою сторони домовились, що адвокат бере на себе зобов`язання надавати необхідну правничу допомогу клієнту у господарському проваджені у справі по стягненню заборгованості Державного підприємства «Українська геологічна компанія» перед клієнтом.

Пунктом 2.1. додаткової угоди сторони погодили розмір погодинної ставки адвоката за надання будь-яких видів професійної правничої допомоги на рівні 3 000, 00 грн за 1 (одну) годину.

Факт надання правової допомоги підтверджується актом наданих послуг (пункт 2.4. Додаткової угоди).

Відповідно до п. 1 детального опису наданої професійної правничої допомоги визначено, що адвокатом Невструєвим Л.Б. здійснено ознайомлення із документами щодо несплати Державним підприємством «Українська геологічна компанія» заборгованості, а саме:

- копія договору на постачання електричної енергії №314 від 01.10.2024;

- копія акта приймання-передачі електричної енергії №УГТ00003763 від 31.10.2024,

- копія акта приймання-передачі електричної енергії № УГТ00003851 від 30.11.2024,

копія акта приймання-передачі електричної енергії № УГТ00004290 від 31.12.2024;

рахунок на оплату №4339 від 31.12.2024.

кількість годин - 3; вартість за одну годину - 3 000, 00 грн; загальна сума - 9 000, 00 грн.

Згідно п. 2 детального опису наданої професійної правничої допомоги визначено, що адвокатом Невструєвим Л.Б. здійснено підготовку позовної заяви до Господарського суду міста Києва (визначення правових норм, які регулюють відносини, судової практики, складання, підписання позову та оформлення усіх додатків до позову).

Кількість годин - 4; вартість за одну годину - 3 000, 00 грн; загальна сума - 12 000, 00 грн.

Загальна сума наданих послуг становить 7,0 годин вартістю 21 000, 00 грн.

Згідно акта №1/05/25 від 06.02.2025 про прийняття-передачу наданих послуг адвокатом були надані послуги перелічені в детальному описі наданої професійної правничої допомоги. Всього за актом прийняття-передачі наданих послуг адвокатом було надано послуг на загальну суму 21 000, 00 грн.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20).

Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Аналогічні правові висновки викладено у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц Великої Палати Верховного Суду та постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 об`єднаної палати Верховного Суду.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Водночас за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 Господарського процесуального кодексу України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що послуги з ознайомлення адвоката із документами щодо несплати відповідачем заборгованості та підготовки позовної заяви включає в себе одну послугу зі складання позовної заяви, а тому суд першої інстанції правомірно визнав обґрунтованим та доведеним надання послуг адвокатом з правничої допомоги щодо складання та подання позовної заяви на суму 12 000,00 грн.

Водночас, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності і необхідності) та розумності їхнього розміру, враховуючи ціну позову, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість вимог позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн.

Суд апеляційної інстанції погоджується з правильним висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 6 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та саме цей розмір витрат на оплату адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Щодо доводів апелянта, що підготовка позовної заяви є шаблонною, суд апеляційної інстанції зазначає, що представником позивача в обґрунтування правової позиції, характеру позовних вимог до позовної заяви додано достатню кількість доказів, а в самій позовній заяві наведено всі обставини щодо долучених позивачем доказів, а також належне обґрунтування своєї позиції, тому зазначені доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу.

Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).

Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).

Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2025 у справі №910/1521/25 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Українська геологічна компанія» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2025 у справі №910/1521/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2025 у справі №910/1521/25 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Матеріали справи №910/1521/25 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена та підписана суддями 30.06.2025.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді І.П. Ходаківська

А.М. Демидова