Рішення від 30.06.2025 по справі 911/1258/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" червня 2025 р.

м. Київ

Справа № 911/1258/25

Суддя Черногуз А.Ф., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Збут Транс» (01135, місто Київ, вулиця Златоустівська, будинок 23А літ. "М", код ЄДРПОУ 42588390)

до Ірпінського ліцею №3 Ірпінської міської ради Київської області (08203, Київська область, місто Ірпінь, вулиця Северинівська, будинок 129-А, код ЄДРПОУ 25667797)

про стягнення 19932,50 грн боргу за договором №17/05 про постачання електричної енергії споживачу від 17.05.2022,

ВСТАНОВИВ:

Історія розгляду справи.

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Збут Транс» до Ірпінського ліцею №3 Ірпінської міської ради Київської області про стягнення 19932,50 грн боргу за договором №17/05 про постачання електричної енергії споживачу від 17.05.2022, що включає в себе 12671,95 грн основного боргу, 945,66 грн 3 % річних, 3138,25 грн інфляційних втрат та 3176,64 грн пені.

Ухвалою від 14.04.2025 суд відкрив розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, встановив строк для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив. Вказану ухвалу про відкриття провадження у справі було направлено сторонам в їх електронні кабінети в системі "Електронний суд".

При цьому суд вважає за необхідне відмітити, що згідно з ч. 1 ст. 6 ГПК України, у господарських судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система.

Якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (ч. 11 ст. 242 ГПК України).

Згідно з п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Частиною 1 ст. 232 ГПК України встановлено, що судовими рішеннями є, зокрема, ухвали.

Відтак, направлення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі свідчить про його належне повідомлення про розгляд цієї справи судом.

Крім цього, суд зауважує, що згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.

Частиною 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" визначено, що (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. функціонує в межах Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень", судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Так, означена ухвала суду від 14.04.2025 була внесена до Єдиного державного реєстру судових рішень та забезпечена для надання до загального доступу від 15.04.2025, зокрема й для відповідача.

В контексті вищевикладеного суд констатує, що за час перебування матеріалів позовної заяви у провадженні суду відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк. Незважаючи на закінчення строку на подання відзиву, відповідач також не звертався до суду з заявами про поновлення чи продовження строку на подання відзиву, не подавав жодних інших письмових клопотань, що пов`язані з розглядом спору, не надавав до суду заперечень та доказів, які б мали на меті спростувати вимоги позивача. Відповідач не проявив бажання ані ознайомитися з матеріалами справи, ані подати заяви про визнання ним тих чи інших обставин спору. Таким чином вбачається, що відповідач не скористався можливістю доступу до правосуддя.

Відтак, у зв`язку з наведеним, суд вважає за можливе розглядати справу за наявними документами, оскільки сторонам було надано всі можливості для реалізації наданих процесуальним законом прав та достатньо часу для наповнення справи доказовою базою.

Обставини спірних правовідносин та зміст позовних вимог.

Судом встановлено що 17.05.2022 між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як споживачем, було укладено договір № 17/05 про постачання електричної енергії споживачу за умовами якого постачальник зобов`язується постачати споживачу у 2022 році електричну енергію, код 09310000-5 Електрична енергія за ДК 021:2015 (далі електрична енергія), а споживач зобов`язується прийняти та оплатити цю електричну енергію, на умовах цього договору.

Згідно п. 3.1. договору, строк (термін) поставки електричної енергії: з 20 травня 2022 року по 31 грудня 2022 року.

Пунктом 5.5. договору обумовлено, що оплата за фактично спожиту електричну енергію здійснюється на протязі 7 (семи) банківських днів з дати отримання стороною акта передачі спожитої електричної енергії. Плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 20 числа наступного місяця за умови отримання споживачем акту передачі спожитої протягом розрахункового періоду електричної енергії не пізніше 15 числа наступного місяця.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує на те, що на виконання умов договору в період з 01.08.2022 по 31.08.2022 та з 01.12.2022 по 31.12.2022 він поставив відповідачу електричну енергію на загальну суму 40659,22 грн.

Вбачається, що неоплаченими залишились акти приймання-передачі товарної продукції № 1840 від 31.08.2022 за серпень 2022 (обсяг спожитої електроенергії становить 3169 кВт*год) на суму 12667,51 грн та № 3488 від 31.12.2022 за грудень 2022 (обсяг спожитої електроенергії становить 1 кВт*год) на суму 4,44 грн.

Відповідач вартість цієї електричної енергії не оплатив, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду із цим позовом та просив стягнути з відповідача 12671,95 грн основного боргу, а крім цього 3176,64 грн пені, 945,66 грн 3 % річних та 3138,25 грн інфляційних втрат.

Висновки господарського суду.

В силу статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Право на доступ до правосуддя закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.

Як визначено статтею 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 11 ЦК України закріплено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання згідно ст. 174 ГК України є господарський договір.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Нормами ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

За змістом положень ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

За статтею 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Приписами ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст. ст. 251, 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Правовідносини, що склалися між сторонами врегульовані Законом України "Про ринок електричної енергії", який визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах, що відповідає статті 4 наведеного Закону.

В силу ст. 56 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.

Відповідно до п. 3.1.1 Правил роздрібного ринку електричної енергії, що затверджені постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 постачання (продаж) електричної енергії споживачу здійснюється за договором про постачання електричної енергії споживачу обраним споживачем електропостачальником, який отримав відповідну ліцензію, за вільними цінами.

Водночас статтею 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За положеннями ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з пунктами 2, 4, 5 частини 2 статті 42 ГПК України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Суд зазначає, що в силу положень ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, дослідивши подані до справи докази постачання електроенергії в об`ємах та за цінами, що визначені у наданих до справи актах прийому-передачі електричної енергії, судом з`ясовано, що позивач виконав покладений на нього договором обов`язок з поставки та поставив відповідачу електроенергію на загальну суму 12671,95 грн, що підтверджується згадуваними вище актами приймання-передачі товарної продукції № 1840 від 31.08.2022 на суму 12667,51 грн та № 3488 від 31.12.2022 на суму 4,44 грн, які підписані та завірені печатками сторін.

Крім того на підтвердження вказаної суми боргу позивач долучив разом із позовом акт звірки взаємних розрахунків № 00000000742 від 27.03.2023 станом на період з 01.05.2022 до 27.03.2023 який також підписаний представниками сторін та завірений печатками їх.

Суд відзначає, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі N 910/1389/18, яка в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України, що кореспондується за змістом із ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" враховується судом.

Так, в указаному вище акті звірки взаємних розрахунків значаться оплати відповідачем грошових коштів в сумі 13639,39 грн від 05.12.2022 та в сумі 14347,88 грн, що також відображені в банківській виписці по рахунку позивача за період з 20.05.2022 до 01.04.2025, копія якої була долучена разом із позовної заявою.

В призначенні платежів цих оплат міститься посилання на договір № 17/05 від 17.05.2022 та акти № 2402 від 18.11.2022 та №2752 від 13.12.2022. Натомість оплат актів, на які посилається позивач в обґрунтуванні своїх вимог, в означених акті звірки та банківський виписці не значаться. Вказані обставини додатково підтверджують той факт, що відповідач не оплатив вартість поставленої електроенергії у заявлені позивачем періоди.

Поряд із цим позивач послався на те, що акт №1840 від 31.08.2022 на суму 12667,51 грн відповідач отримав 26.09.2022, а акт № 3488 від 31.12.2022 на суму 4,44 грн отримав 01.02.2023, на підтвердження чого надав суду копії експрес накладних ТОВ «Нова Пошта». Відтак виходячи з умов п. 5.5. договору першим днем прострочення виконання зобов`язань з оплат по цим актам є 06.10.2022 та 13.02.2023 відповідно.

Так, згідно з ч. 1 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

При цьому в силу ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що у відповідача наступив строк виконання обов`язку оплати фактично спожитої ним у серпні та грудні 2022 року електричної енергії, що була поставлена йому позивачем на виконання умов договору. Разом із цим доказів таких оплат матеріали справи не містять. Відтак суд вважає за можливе стягнути з відповідача 12671,95 грн боргу за поставлену позивачем електричну енергію та яка була спожита відповідачем у зазначені періоди.

Позивач заявляв до стягнення також 3 % річних на загальну суму 945,66 грн та інфляційні втрати на загальну суму 3138,25 грн, нараховані за період з 06.10.2022 по 01.04.2025 за актом приймання-передачі товарної продукції №1840 від 31.08.2022 на суму 12667,51 грн та за період з 13.02.2023 по 01.04.2025 за актом приймання-передачі товарної продукції № 3488 від 31.12.2022 на суму 4,44 грн.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем 3 % річних суд констатує, що він є обґрунтованим. Водночас суд відзначає, що розрахунок суми інфляційних втрат за заявлений позивачем період здійснений позивачем без урахування індексу інфляції в березні 2025 року. З огляду на це судом здійснено власний розрахунок інфляційних втрат згідно з яким їх розмір перевищує заявлений позивачем, водночас суд розглядає спір виключно в межах вимог заявлених позивачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Відтак вимоги позивача про стягнення з відповідача 945,66 грн 3 % річних та 3138,25 грн інфляційних втрат є обґрунтованими та підлягають задоволенню, в межах розміру заявлених позовних вимог.

Також позивач просив стягнути з відповідача 3176,64 грн пені, нарахованих за період з 06.10.2022 по 01.04.2025 за актом приймання-передачі товарної продукції №1840 від 31.08.2022 на суму 12667,51 грн та за період з 13.02.2023 по 01.04.2025 за актом приймання-передачі товарної продукції № 3488 від 31.12.2022 на суму 4,44 грн.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

В обґрунтування вимог в частині стягнення пені позивач послався на п. 5. порядку розрахунків, що є додатком № 2 до договору, згідно з яким плата за надання споживачу додаткових послуг, плата у рахунок відшкодування завданих збитків, сума пені, сума боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних сплачується на поточний рахунок постачальника електричної енергії, який зазначається в договорі.

При цьому суд акцентує увагу на тому, що розмір штрафних санкцій, порядок їх нарахування та інші умови сторони не обумовили ні в договорі ні в означеному додатку № 2 до нього. Водночас, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Також позивачем не наведено посилань на закон, який має намір застосувати позивач при стягненні такого розміру пені. Окрім того ні стаття 1, ні стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" не встановлює розмір пені який обов`язково має бути стягнено відповідно до цього закону, а лише вказує, що він не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до правової позиції викладеної в постанові Касаційного господарського суду від 05.09.2019 у справі № 908/1501/18 якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов`язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом.

Тож суд відмовляє у задоволенні вимоги позивача про стягнення пені.

Пунктом 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Судові витрати відповідно до статті 123 ГПК України складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи на професійну правничу допомогу та інших витрат, що пов`язані з вчиненням сторонами необхідних процесуальних дій.

Так за подання цієї позовної заяви позивачем був сплачений судовий збір в сумі 3028,00 грн. При цьому позивачем не враховано понижуючий коефіцієнт 0.8, оскільки позов подано в електронній формі, тож за його подання позивач зобов`язаний був сплатити судовий збір в сумі 2422,40 грн.

Відтак суд констатує, що позивачем було здійснено переплату судового збору в сумі 605,60 грн у зв`язку із чим суд звертає увагу позивача, що він має право звернутись з відповідним клопотанням про повернення надмірно сплаченої суми судового збору відповідно до положень Закону України "Про судовий збір".

За змістом статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Підсумовуючи вищевикладене та з огляду на часткове задоволенням позовних вимог, судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача, в сумі 2036,34 грн пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Також у підсумку суд звертає увагу на те, що згідно з положеннями ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав щодо доказів та доводів.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Ірпінського ліцею №3 Ірпінської міської ради Київської області (08203, Київська область, місто Ірпінь, вулиця Северинівська, будинок 129-А, код ЄДРПОУ 25667797) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Збут Транс» (01135, місто Київ, вулиця Златоустівська, будинок 23А літ. "М", код ЄДРПОУ 42588390) 12671,95 грн основного боргу, 945,66 грн 3 % річних, 3138,25 грн інфляційних втрат та 2036,34 грн. витрат зі сплати судового збору.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.

Повне рішення складено та підписано 30.06.2025.

Суддя А.Ф. Черногуз