Постанова від 23.06.2025 по справі 354/917/23

Справа № 354/917/23

Провадження № 22-ц/4808/720/25

Головуючий у 1 інстанції Ваврійчук Т. Л.

Суддя-доповідач Пнівчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2025 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої Пнівчук О.В.

суддів: Бойчука І.В., Девляшевського В.А.

з участю секретаря Струтинської Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Жарського Тараса Володимировича на рішення Яремчанського міського суду від 24 лютого 2025 року, у складі судді Ваврійчук Т.Л., у справі за позовом першого заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Івано-Франківської обласної державної адміністрації до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів Карпатського національного природного парку, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками шляхом їх повернення з чужого незаконного володіння у державну власність та скасування рішення про державну реєстрацію речових прав,

в с т а н о в и в:

У червні 2023 року перший заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України (надалі - Міндовкілля), Івано-Франківської обласної державної адміністрації (надалі - Івано-Франківська ОДА), Карпатського національного природного парку(надалі - Карпатський НПП) звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок площею 0,1143 га із кадастровим номером 2622093000:22:001:0036, площею 0,04 га із кадастровим номером 2622093000:22:001:0037, площею 0,04 га із кадастровим номером 2622093000:22:001:0038, площею 0,04 га із кадастровим номером 2622093000:22:001:0039, площею 0,1142 га із кадастровим номером 2622093000:22:001:0040, площею 0,04 га із кадастровим номером 2622093000:22:001:0041, площею 0,04 га із кадастровим номером 2622093000:22:001:0042, площею 0,1142 га із кадастровим номером 2622093000:22:001:0043, площею 0,04 га із кадастровим номером 2622093000:22:001:0044, укладених 19.02.2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 19.02.2021 року, посвідчених приватним нотаріусом Коломийського нотаріального округу Маркеловою І.М. за реєстром №№125,127,129,131,133,135,137,139,141; усунення перешкод у здійсненні Івано-Франківською ОДА права користування та розпорядження зазначеними земельними ділянками, які розташовані по АДРЕСА_1 шляхом їх повернення на користь держави в особі Івано-Франківської ОДА та постійного землекористувача Карпатського НПП із незаконного володіння ОСОБА_1 .

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №420200912000000023 від 04.12.2020 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 367, ч.2 ст. 364 КК України встановлено факт накладення на територію Яблуницького ПОНД (квартал 3, виділи 45, 46) Карпатського НПП переданої ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки площею 0,5827 га із кадастровим номером 2622093000:22:001:0024, з якої внаслідок поділу утворилися 9 земельних ділянок.

Право приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,5827 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 посвідчується Державним актом серії ІФ №183384 від 19.12.2004 року, який видано на підставі рішення Яблуницької сільської ради №58 від 10.02.2002 року.

Досудовим розслідуванням встановлено, що рішення про передачу ОСОБА_2 зазначеної земельної ділянки в установленому порядку не приймалося, оскільки у рішенні Яблуницької сільської ради №58 від 10.02.2002 року та додатках до нього прізвище відповідачки відсутнє.

25.04.2018 року ОСОБА_2 здійснила державну реєстрацію речового права на зазначену земельну ділянку, після чого виготовила технічну документацію із землеустрою щодо поділу ділянки на дев`ять ділянок з яких: шість ділянок площею 0,0400 га, дві ділянки площею 0,1142 га та одна ділянка площею 0,1143 га. Надалі 16.01.2019 року ОСОБА_2 здійснила державну реєстрацію права власності на новоутворені земельні ділянки із кадастровими номерами: 2622093000:22:001:0036 площею 0,1143 га, 2622093000:22:001:0037 площею 0,0400 га, 2622093000:22:001:0038 площею 0,0400 га, 2622093000:22:001:0039 площею 0,0400 га, 2622093000:22:001:0040 площею 0,1142 га, 2622093000:22:001:0041 площею 0,0400 га, 2622093000:22:001:0042 площею 0,0400 га, 2622093000:22:001:0043 площею 0,1142 га, 2622093000:22:001:0044 площею 0,0400 га. Після чого 19.02.2021 відповідачка на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок, посвідчених приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Маркеловою І.М. відчужила зазначені дев`ять земельних ділянок на користь ОСОБА_1 , за якою вони зареєстровані на праві власності.

З висновку проведеної у кримінальному провадженні земельно-технічної експертизи №1605/2585-2601/21-28 від 29.12.20321 року встановлено, що фактичне місце розташування усіх дев`яти зазначених ділянок накладається у повному обсязі всією своєю площею на земельну ділянку, що відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії І-ІФ №002770 від 29.12.2001 року перебуває у постійному користуванні Карпатського НПП, а саме Яблуницького лісництва, квартал 3 виділи НОМЕР_1 , 46.

На підставі рішення Яремчанської міської ради Івано-Франківської області №189-3/2001 від 27.12.2001 року Карпатському НПП 29.12.2001 року був виданий державний акт серії І-ІФ №002770 на право постійного користування земельною ділянкою площею 4133,32 га в межах згідно з планом на території Яблуницької сільської ради для природно-заповідного використання землі.

Передача земельної ділянки площею 0,5827 га у власність ОСОБА_2 проведена без її попереднього вилучення у постійного землекористувача та зі зміною цільового призначення, що є грубим порушенням вимог ст.ст. 84, 141, 149, 150 ЗК України, окрім цього земельні ділянки, що перебувають у постійному користуванні Карпатського НПП відносяться до земель державної форми власності, а тому Яблуницька сільська рада не була наділена відповідними повноваженнями щодо розпорядження зазначеною категорією земель. Розташування земельної ділянки із кадастровим номером 2622093000:22:001:0024, яку набула у власність ОСОБА_2 , та яка була розділена на дев`ять ділянок, відчужених ОСОБА_1 , у межах Карпатського НПП згідно з чинним законодавством свідчить про їх віднесення до земель природно-заповідного фонду, що унеможливлює перебування зазначених ділянок у приватній власності із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, оскільки правовий режим зазначених ділянок визначається фактом їх розташування у межах об`єкта природно-заповідного призначення, який має спеціальний статус та охороняється законом.

Порушене право держави на земельні ділянки природно-заповідного фонду підлягає захисту шляхом пред`явлення негаторного позову про їх повернення, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця.

Із урахуванням того, що право власності на спірну земельну ділянку площею 0,5827 га належить державі та у результаті її незаконної передачі у приватну власність ОСОБА_2 не припинилося, зазначене свідчить про незаконність подальшого поділу цієї ділянки та відчуження дев`яти новоутворених ділянок на підставі договорів купівлі-продажу від 19.02.2021 року на користь ОСОБА_1 . Оскільки при укладенні вказаних договорів порушені вимоги ст.178 ЦК України, ст.ст. 43, 44, 84 ЗК України, ст.ст. 5, 61 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», ст.ст. 3, 7, 9, 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», ст.ст. 5, 7, 45, 47, 48, 54 ЛК України наявні визначені ст.ст. 203, 215 ЦК України правові підстави для визначення цих правочинів недійсними та повернення спірних земельних ділянок на користь держави.

Повернення зазначених ділянок у державну власність переслідує легітимну мету та спрямоване на захист суспільних інтересів, які полягають у збереженні унікального об`єкта екосистеми, захисту довкілля і реалізації екологічних прав громадян, а також контролю за використанням і розпорядженням майном відповідно до загальних інтересів.

Рішенням Яремчанського міського суду від 24 лютого 2025 року позов першого заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Івано-Франківської обласної державної адміністрації до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів Карпатського національного природного парку, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками шляхом їх повернення з чужого незаконного володіння у державну власність та скасування рішення про державну реєстрацію речових прав задоволено.

Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19.02.2021 року про реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельні ділянки: площею 0,1143 га, кадастровий номер 2611093000:22:001:0036, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, номер запису про право власності: 40645792; площею 0,04 га, кадастровий номер 2611093000:22:001:0037, номер запису про право власності: 40646041; площею 0,04 га, кадастровий номер 2611093000:22:001:0038, номер запису про право власності: 40646235; площею 0,04 га, кадастровий номер 2611093000:22:001:0039, номер запису про право власності: 40646410; площею 0,1142 га, кадастровий номер 2611093000:22:001:0040, номер запису про право власності: 40646536; площею 0,04 га, кадастровий номер 2611093000:22:001:0041, номер запису про право власності: 40646666; площею 0,04 га, кадастровий номер 2611093000:22:001:0042, номер запису про право власності: 40646782; площею 0,1142 га, кадастровий номер 2611093000:22:001:0043, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, номер запису про право власності: 40646855; площею 0,04 га, кадастровий номер 2611093000:22:001:0044, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, номер запису про право власності: 40646924.

Усунуто перешкоди у здійсненні Івано-Франківською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками: із кадастровим номером 2611093000:22:001:0036, площею 0,1143 га; із кадастровим номером 2611093000:22:001:0037, площею 0,04 га; із кадастровим номером 2611093000:22:001:0038, площею 0,04 га; із кадастровим номером 2611093000:22:001:0039, площею 0,04 га; із кадастровим номером 2611093000:22:001:0040, площею 0,1142 га; із кадастровим номером 2611093000:22:001:0041, площею 0,04 га; із кадастровим номером 2611093000:22:001:0042, площею 0,04 га; із кадастровим номером 2611093000:22:001:0043, площею 0,1142 га; із кадастровим номером 2611093000:22:001:0044, площею 0,04 га, які розташована по АДРЕСА_1 шляхом зобов`язання ОСОБА_1 повернути дані земельні ділянки на користь держави в особі Івано-Франківської обласної державної адміністрації та Карпатського національного природного парку.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Івано-Франківської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 81315 гривень 39 коп.

Повний текст рішення суду складено 06 березня 2025 року.

Представник ОСОБА_1 адвокат Жарський Т.В. на вказане рішення суду подав апеляційну скаргу. Вважає, що рішення підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування норм матеріального права.

Вважає,що першимзаступником керівникаІвано-Франківськоїобласної прокуратуриобрано неналежнийта неефективнийспосіб захисту.Вданому випадку належним способом захисту виступає саме віндикаційна вимога витребування земельних ділянок. Поєднання таких способів захисту як усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками шляхом їх повернення є неможливим в силу прямих норм законодавства.

Застосування в даному випадку негаторного способу захисту є неможливим в силу того, що відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. В даному випадку власник ОСОБА_1 (Відповідач-2), раніше ж - ОСОБА_2 (Відповідач-1). Відтак, з вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння за правилами як ст. 387, так і ст. 388 Цивільного кодексу України, може звертатися лише особа, яка є власником майна, чи належним його володільцем.

Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду висловленою в постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження 14-208цс18), 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 3 липня 2024 року у справі №522/19476/16-ц, від 29 червня 2022 року у справі № 522/7113/19.

Таким чином, першим заступником керівника Івано-Франківської обласної прокуратури обрано неефективний спосіб захисту.

У рішенні суду першої інстанції відсутні будь-які доводи щодо дотримання строку позовної давності. Однак, згідно зі статтею 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Суд не звернув увагу на те, що Першим заступником керівника Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Івано-Франківської обласної державної адміністрації було пропущено строк позовної давності, а при поданні позовної заяви не заявлялось клопотання про поновлення строку позовної давності.

Віндикаційний позов може бути задоволений лише у випадку, якщо на момент звернення до суду земельна ділянка існує як об`єкт цивільного права, тобто має кадастровий номер, а отже, строк позовної давності за віндикаційними вимогами також починається з моменту формування земельної ділянки.

Спірним земельним ділянкам було присвоєно кадастрові номери у 2018 році повністю, саме від цього часу вони вважаються сформовані, а тому строк позовної давності для подання віндикаційного позову станом на 2023 (час подання позовної заяви) пропущено.

Відповідно до ст. 45 ЦПК України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурори подають до суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності.

Івано-Франківська обласна державна адміністрація є установою, оскільки це орган державної влади, який виконує адміністративні функції на рівні області. Відповідно, є юридичною особою публічного права. Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України також є установою, оскільки це центральний орган виконавчої влади, що здійснює державну політику у сфері охорони довкілля, а також підзвітний Кабінету Міністрів України.

Вважає, що перший заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури не довів існування у даному спорі порушення інтересів держави, а також своєї правомочності щодо доцільності захисту таких інтересів, зважаючи й на той факт, що строк позовної давності пропущено, більше того, саме на першого заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури покладається тягар доказування обставин у справі. Зокрема, ним наведено перелік норм законодавства, у яких вказується на те, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати захист цих інтересів у спірних правовідносинах, то за загальним правилом позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати такий захист. При цьому, судом не враховано той факт, що першому заступнику керівника Івано-франківської обласної прокуратури стало відомо про так звані порушення ще у 2019 році, коли 16.01.2019 року Відповідач-1 здійснила державну реєстрацію права власності на новоутворені земельні ділянки.

Висновок експерта в рамках кримінального провадження №42020091200000023 не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки в такому разі порушуються вимоги ЦПК України щодо встановлення наявності або відсутності обставин на підставі належних та достатніх доказів.

Відповідачка ОСОБА_1 , придбаваючи у власність спірні земельні ділянки, покладалась на добросовісність продавця за договором купівлі-продажу та відомості, що містяться в ДРРП. Для неї склалось повне враження з приводу того, що земельні ділянки належать на праві власності Відповідачу-1, підписуючи такі договори у органах нотаріату, погоджувалась з умовами, що майно, що придбавається за договорами купівлі-продажу, нічим не обтяжене, належить на праві власності виключно Відповідачу-1.

Вважає, що відсутні належні докази того, що спірні земельні ділянки накладаються на територію Карпатського НПП. Прокурором надано висновок земельно-технічної експертизи у кримінальному провадженні, для проведення якої в якості вихідних даних було використано Геодезичний журнал окружної межі Карпатського НПП. Геодезичний журнал не може бути належним джерелом вихідних даних, оскільки складений у 2002 році, тобто, після видачі Карпатському НПП державного акту серії І-ІФ № 002770, містить координати, відстані, дирекційні кути, які не погоджувались з Яблуницькою сільською радою.

Оскільки земельно-технічна експертиза у кримінальному провадженні проведена без топографо-геодезичної зйомки фактичного користування меж Карпатського НПП виключно на підставі даних Геодезичного журналу окружної межі Карпатського НПП, складеного в 2002 році, висновки даної експертизи є сумнівними з огляду на те, що при тих же вихідних даних Львівський науково-дослідний інститут судових експертиз не зміг провести земельно-технічну експертизу.

Зазначає, що згідно акту встановлення та узгодження зовнішніх меж землекористування Карпатського НПП від 26.10.2001 року на території с. Яблуниця межі Карпатського НПП проходять по краю лісу. Спірні земельні ділянки не межують з лісом, з однієї сторони вони межують з дорогою, з іншої з річкою, що вбачається з матеріалів справи. Згідно викопіювань з Генерального плану села Яблуниця спірні земельні ділянки розташовані в межах населеного пункту в зоні громадської забудови та зелених належать до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. Аналогічні за змістом висновки містяться у висновках експертів за результатами проведення земельно-технічних експертиз, які долучені до матеріалів справи.

Зазначає, що на підставі доданих до справи доказів, можна зробити висновок, що винесення меж земельної ділянки Карпатського НПП в натурі (на місцевості) не відбулося.

Вважає, що у 2001 році за результатами інвентаризації було додатково приєднано до Карпатського НПП землі, зокрема, Яблуницької сільської ради, та збільшено його площу на території цієї сільської ради з 1630 га. до 4133,32 га. Рішення Яремчанської міської ради № 189-3/2001 від 27.12.2001 року про затвердження матеріалів інвентаризації земель Карпатського НПП до матеріалів справи не долучене, з`ясувати його зміст немає можливості.

Суд не надав належної правової оцінки наведеним обставинам в оскаржуваному рішенні.

Згідно з поясненнями представника Карпатського НПП та долучених розпоряджень Івано-Франківської ОВА щодо розподілу земельних ділянок, належних Карпатському НПП, на даний час виконується Указ Президента України № 215/2010 від 23.02.2010 року «Про розширення території Карпатського національного природного парку», що вказує на те, що за результатами виконання даного Указу межі Карпатського НПП зазнають суттєвих змін, оскільки 1057,3338 га його земель будуть вилучені і передані територіальним громадам, що не взято до уваги судом першої інстанції.

Просить рішення суду скасувати повністю, прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог Першого заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Івано-Франківської обласної державної адміністрації, Карпатського національного природного парку, судові витрати покласти на позивача.

Представник Івано-Франківської обласної державної адміністрації Ігнатенко О.Ю. подав відзив на апеляційну скаргу.

Зазначає, що розташування земельної ділянки площею 0,5827 га з кадастровим номером 2622093000:22:001:0024, яку набула ОСОБА_2 у приватну власність, яка в подальшому була розділена на 9 земельних ділянок, що були відчужені ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в межах Карпатського національного природного парку, у зв`язку з чим в силу приписів земельного законодавства вони належать до земель природно-заповідного фонду, що унеможливлює перебування спірних земельних ділянок у приватній власності з цільовим призначенням для «ведення особистого селянського господарства». Враховуючи вищезазначене, наявні всі правові підстави для усунення перешкод у користуванні спірними земельними ділянками.

Звертає увагу, що Івано-Франківська обласна державна (військова) адміністрація є розпорядником земельних ділянок державної власності у межах міст та за межами населених пунктів.

Просить, залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Івано-Франківська обласна прокуратура подала відзив на апеляційну скаргу.

Вважає, що рішення суду є законним і обґрунтованим, прийнятим з урахуванням всіх обставин справи та повним дослідженням доказів. Поряд з тим, доводи апеляційної скарги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Вважає, що земельні ділянки зареєстровані на праві власності за ОСОБА_1 , тому права держави на реалізацію усіх правомочностей щодо спірних земельних ділянок, а саме користування і розпорядження ними, підлягають захисту шляхом зобов`язання ОСОБА_1 повернути їх у власність держави в особі постійного користувача Карпатського національного природного парку. Такі твердження узгоджуються із висновками Великої Палати Верховного Суду.

Зазначає, що враховуючи правову природу спірних правовідносин, які за своїм характером є негаторними, та правові висновки Верховного Суду щодо правильного застосування матеріального права у справах відповідної категорії, оскільки земельні ділянки природно-заповідного фонду продовжують значитись, як зареєстровані на праві власності за ОСОБА_1 та порушення прав їх законного володільця держави на реалізацію усіх правомочностей власника триває, тому зазначений позов заявлено в межах позовної давності.

Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, як державний орган, покликаний здійснювати захист держаних інтересів у сфері охорони навколишнього природного середовища, тому обласною прокуратурою визначено позивачем у вказаній справі. Також не заслуговує уваги твердження представника відповідачки про відсутність підстав для представництва інтересів держави в особі Івано-Франківської ОДА.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги на наявність у ОСОБА_1 статусу добросовісного набувача. Так, ОСОБА_1 у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих ознак, характерних для земель заповідного фонду, знала або, проявивши розумну обачність, мала знати про те, що земельний масив, який вона набуває у власність, вибув з володіння держави з порушенням вимог закону.

Зазначає, що до позовної заяви долучені докази, щодо накладення спірних земельних ділянок на територію Карпатського НПП, які перебувають у постійному користуванні парку ще з 2001 року.

Вважає, що висновок експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи у кримінальному провадженні, який складений 29.12.2021, є належним та допустимим доказом у даній справі.

Також безпідставним є твердження представника відповідачки, що територію Карпатського НПП було розширено відповідно до Указу Президента України від 23.02.2010 № 215/2010 «Про розширення території Карпатського національного природного парку».

Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги представника відповідачки ОСОБА_1 адвоката Жарського Т.В., а рішення суду залишити без змін.

Представник Карпатського національного природного парку Чаплінська О.В. подала відзив на апеляційну скаргу. Вважає рішення суду законним і обґрунтованим, прийнятим з урахуванням всіх обставин справи та повним дослідженням доказів, а апеляційну скаргу безпідставною та необґрунтованою. Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди відповідачки з рішенням суду першої інстанції в частині оцінки доказів, які досліджувались судом.

У цій справі спірні земельні ділянки в силу імперативної вказівки законодавця належать до земель природно-заповідного призначення за фактом розташування на них об`єкта природно-заповідного фонду.

Зазначає, що практика Верховного Суду свідчить про запровадження юридичної конструкції, за якою землі, перехід права володіння якими до фізичних та юридичних осіб неможливий, зважаючи на пряму вказівку законодавця, вважаються такими, що залишилися у володінні законного власника (держави або територіальної громади), і в такому разі їх державна реєстрація, використання і розпорядження іншою особою розцінюються як триваюче порушення прав власника, не пов`язане із позбавленням володіння. Повернення державі земельної ділянки природо-заповідного фонду призначення необхідно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки, а тому не було допущено порушення строків позовної давності.

Вважає, що висновок експерта Івано-Франківського відділення Київського НДІСЕ Клебана Н.М. №1605/2585-2601/21-28 від 29.12.2021 року за результатами проведеної в рамках кримінального провадження №420210900000000345 від 30.03.2021 року судової земельно-технічної експертизи проведено у відповідності до чинного на час його призначення законодавства, висновок експертів містить інформацію щодо предмета доказування у даній справі, не викликає сумнівів, експерт був попереджений про кримінальну відповідальність, а тому суд першої інстанції правильно оцінив його разом із іншими доказами та визнав його достовірним, належним та допустимим доказом у цій цивільній справі.

Спірні земельні ділянки у встановленому ЗК України порядку у власність відповідачці ОСОБА_2 не надавались, а тому такі земельні ділянки, вибули зі складу Карпатського національного парку з порушенням вимог ЗК України, тобто в протиправний спосіб поза волею парку. При цьому добросовісність відповідача як набувача не є предметом спору у цій справі.

Зазначає, що враховуючи те що спірні земельні ділянки належать до земель природно-заповідного фонду, є особливо цінними землями, перебувають під посиленою охороною держави, то усунення перешкод у користуванні зазначеними земельними ділянками на користь держави є пропорційним. Прийняття рішення про усунення перешкод у користуванні спірними земельними ділянок сприяє відновленню порушеного права суспільства на особливо цінні землі.

Дослідженими судом доказами, зокрема висновком проведеної у кримінальному провадженні №420210900000000345 від 30.03.2021 року судової земельно-технічної експертизи №1605/2585-2601/21-28 від 29.12.2021 року повністю підтверджується той факт, що передана у власність ОСОБА_2 земельна ділянка площею 0,5827 га, у с. Яблуниця, якій був присвоєний кадастровий номер 2611093000:22:001:0024, на момент набуття її у приватну власність знаходилась у кварталі АДРЕСА_2 , виділ НОМЕР_1 Яблуницького лісництва Карпатського НПП та належала до категорії земель природно-заповідного фонду, а утворені в результаті її поділу дев`ять земельних ділянок, набуті у власність ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу від 19.02.2021 року, всією своєю площею накладаються на земельні ділянки, які відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії І-ІФ №002770 від 29.12.2001 року перебувають у постійному користуванні Карпатського НПП.

Вважає безпідставними доводи представника апелянта про те, що межі Парку не встановлені, оскільки зазначене спростовується матеріалами справи. Указ Президента України «Про розширення території Карпатського національного природного парку» від 23 лютого 2010 року № 215/2010 станом на зараз не виконаний, жодна зміна меж Парку після 2001 року не відбувалась.

Просить апеляційну скаргу представника апелянта ОСОБА_1 адвоката Жарського Т.В. залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

У засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1 адвокат Жарський Т.В. підтримав доводи апеляційної скарги з наведених в ній мотивів.

Представник Івано-Франківської обласної прокуратури прокурор Чернописька Г.О., представник третьої особи Карпатського національного природного парку Чаплінська О.В., та представник Івано-Франківської обласної державної адміністрації Ігнатенко О.Ю. заперечили доводи апеляційної скарги, вважають рішення суду законним та обґрунтованим.

ОСОБА_2 та представникПоляницької сільськоїради Надвірнянськогорайону Івано-Франківськоїобласті в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що відповідно до положень ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності.

Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд дійшов висновку, що скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Судове рішення, ухвалене судом першої інстанції, вищезазначеним вимогам відповідає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи доведено факт незаконності набуття ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки площею 0,5827 га для ведення особистого селянського господарства у с. Яблуниця за відсутності належної для цього правової підстави, у зв`язку із чим право власності держави на цю ділянку не припинилось, що в свою чергу вказує на відсутність у відповідачки належних повноважень щодо розпорядження спірною ділянкою шляхом її реалізації на підставі договорів купівлі-продажу на користь кінцевої набувачки, таким чином обґрунтованими є позовні вимоги прокурора про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками із кадастровими номерами 2611093000:22:001:0036, 2611093000:22:001:0037, 2611093000:22:001:0038, 2611093000:22:001:0039, 2611093000:22:001:0040, 2611093000:22:001:0041, 2611093000:22:001:0042, 2611093000:22:001:0043, 2611093000:22:001:0044, що утворилися внаслідок поділу вказаної ділянки та розташовані на території Карпатського НПП у кварталі № НОМЕР_2 , виділ № НОМЕР_1 Яблуницького лісництва, шляхом зобов`язання кінцевого набувача ОСОБА_1 повернути їх на користь держави в особі Івано-Франківської ОДА та Карпатського НПП, оскільки формування таких ділянок на території Карпатського НПП проведено з порушенням положень статей 51-54 ЗУ «Про природно-заповідний фонд».

З таким висновком суду колегія суддів погоджується з огляду на таке.

Судом встановлено, що Карпатський НППбув створений постановою Ради Міністрів УРСР №376 від 03.06.1980 року,пунктом 2якої булозатверджено межіпарку згіднододатку допостанови.Згідно зактомвід19.10.1981року(додаток№2довказаноїпостанови)в межахКарпатськогоНПП поземельному балансуЯремчанської міськоїради Івано-Франківськоїобласті знаходятьсяплощі,зокрема с.Яблуниця іВороненка -1544га,також,землі врахованіпостановою РадиМіністрів УРСР№376,які знаходятьсяза межамиКарпатського НПП-землі м.Яремче-46га таземлі с.Яблуниця -108га.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Івано-Франківської обласної ради №254 від 17.09.1985 року «Про впорядкування території Карпатського державного природного національного парку» відповідно до затверджених постановою Ради Міністрів УРСР №376 від 03.06.1980 року та враховуючи матеріали лісовпорядкування 1981 року включено в територію парку землі площею 3385 га згідно з додатком, зокрема землі населених пунктів Яремчанської міськради площею 343 га, в тому числі с. Яблуниця і Вороненка - 86 га, смт. Ворохта - 27 га.

У 2001 році ДП «Карпатигеодезкартографія» проведено комплекс геодезичних робіт по інвентаризації земельних ділянок Карпатського НПП з метою виготовлення державних актів на право постійного користування землею.

Висновками відділу архітектури та містобудування Яремчанського міськвиконкому №5/01-20 від 28.09.2001 року, Яремчанського міського відділу земельних ресурсів №103 від 28.09.2001 року за результатами розгляду матеріалів інвентаризації земельних ділянок Карпатського НПП, виконаних ДП «Карпатигеодезкартографія» погоджено надання у постійне користування КНПП земельних ділянок площею 31381,11 га, в тому числі по Яблуницькій сільській раді - площею 4133,32 га.

Рішенням Яблуницької сільської ради №70 від 11.09.2001 року вирішено затвердити матеріали інвентаризації земель Карпатського НПП площею 4133,32 та видати державний акт на право постійного користування.

Висновком Державної землевпорядної експертизи обласного управління земельних ресурсів Держкомзему України №1048 від 27.12.2001 року погоджено Технічний звіт по інвентаризації земельних ділянок з метою виготовлення державного акту на право постійного користування Карпатському НПП на території Ворохтянської селищної ради, Микуличинської, Поляницької, Татарівської, Яблуницької сільських рад, Яремчанської міської ради.

Відповідно до Акту встановлення та узгодження зовнішніх меж землекористування Карпатського НПП від 26.10.2001 року, складеного на виконання рішення Яблуницької сільської ради, межі земельної ділянки Карпатського НПП, яка знаходиться у с. Яблуниця Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, в натурі проходять по краю лісу КНПП з населеним пунктом с. Яблуниця.

Рішенням Яремчанської міської ради Івано-Франківської області №189-3/2001 від 27.12.2001 року «Про затвердження матеріалів інвентаризації Карпатського НПП» затверджено матеріали інвентаризації земельних ділянок Карпатського НПП загальною площею 31381,11 га, у тому числі у с. Яблуниця площею 4133,32 га.

На підставі вказаного рішення Карпатському НПП 29.12.2001 виданий державний акт серії І-ІФ №002770 на право постійного користування земельною ділянкою площею 4133,32 га в межах згідно з планом на території Яблуницької сільської ради для природно-заповідного використання. Зазначений акт зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №000019.

У 2002 році ДП «Карпатигеодезкартографія» на основі геоданих проведеної інвентаризації земель Карпатського НПП складений Геодезичний журнал окружної межі Карпатського НПП, куди внесені межі парку (кути поворотів).

19.12.2002 ОСОБА_2 був виданий Державний акт на право приватної власності на землю серії ІФ №183384 на земельну ділянку площею 0,5827 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території с. Яблуниця Яблуницької сільської ради Яремчанської міської ради. У вказаному Державному акті зазначено, що він виданий на підставі рішення Яблуницької сільської ради №58 від 10.12.2002 та зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №000443.

У 2018 року ФОП ОСОБА_3 на замовлення ОСОБА_2 на підставі договору №1567 від 23.04.2018 виготовлено Технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) щодо ділянки площею 0,5827 га, що розташована у с. Яблуниця. Вказаній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 2611093000:22:001:0024.

07.12.2018 приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Маркеловою І.М. посвідчено заяву ОСОБА_2 , за реєстром №2177 про поділ належної їй земельної ділянки із кадастровим номером 2611093000:22:001:0024 на дев`ять окремих ділянок, з яких шість ділянок площею 0,04 га, одна ділянка площею 0,1143 га та одна ділянка площею 0,1142 га.

У подальшому, ФОП ОСОБА_3 на підставі заяви ОСОБА_2 від 27.12.2018 виготовлено Технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Вказаним земельним ділянкам присвоєно кадастрові номери 2611093000:22:001:0036, 2611093000:22:001:0037, 2611093000:22:001:0038, 2611093000:22:001:0039, 2611093000:22:001:0040, 2611093000:22:001:0041, 2611093000:22:001:0042, 2611093000:22:001:0043, 2611093000:22:001:0044.

19.02.2021 ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок, посвідчених приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Маркеловою І.М., зареєстрованих у реєстрі за №№125, 127, 129, 131, 133, 135, 137, 139, 141 відчужила належні їй на підставі Державного акту серії ІФ №183384 від 19.12.2002 року земельні ділянки із кадастровими номерами 2611093000:22:001:0036 площею 0,1143 га, 2611093000:22:001:0037 площею 0,0400 га, 2611093000:22:001:0038 площею 0,0400 га, 2611093000:22:001:0039 площею 0,0400 га, 2611093000:22:001:0040 площею 0,1142 га, 2611093000:22:001:0041 площею 0,0400 га, 2611093000:22:001:0042 площею 0,0400 га, 2611093000:22:001:0043 площею 0,1142 га, 2611093000:22:001:0044 площею 0,0400 га на користь ОСОБА_1 .

Вказані земельні ділянки зареєстровані за ОСОБА_1 на праві приватної власності 19.02.2021, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №№245208744, 245211818, 245212932, 245213912, 245214822, 245215565, 245216143, 245216648 від 19.02.2021 та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна №№334850848, 334851023, 334851118, 334851249 336229533, 3348513390, 334851475, 334851567, 336229623 від 07.06.2023.

Із витягу з ЄРДР у кримінальному провадженні за №42020091200000023 від 04.12.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 364 КК України, вбачається, що відповідно до інформації ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області №10-9-0.41-4360/0/2-20 від 31.07.2020 року встановлено факт накладення на територія Яблунецького ПОНДВ (квартал 3, виділ 45,46) Карпатського НПП належної ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,5827 га (кадастровий номер 2622093000:22:001:0024) у с. Яблуниця Яремчанської міської ради, з котрої шляхом поділу утворились 9 земельних ділянок та факт накладення на територію Яблунецького ПОНДВ (квартал 3, виділ 45,46) Карпатського НПП належної ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,2500 га з кадастровим номером 2622093000:22:001:0023, з котрої шляхом поділу утворились 3 земельні ділянки.

Як вбачається з архівної копії рішення виконавчого комітету Яблуницької сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області №58 від 10.12.2002 року «Про вилучення, надання та передачу земельних ділянок у приватну власність, затвердження матеріалів інвентаризації земельної ділянки, дозвіл на перенесення дороги», пунктами 1-3 вказаного рішення сільська рада вирішила вилучити земельні ділянки у громадян згідно ст.140, 141 ЗК України (додаток №1), надати громадянам земельні ділянки відповідно до ст.ст. 40, 119 ЗК України (додаток №2), передати у приватну власність земельні ділянки громадянам відповідно до ст.ст. 79, 80, 81, 116, 118, 121 ЗК України (додаток №3).

Зі змісту додатків №№1, 2, 3 до рішення виконавчого комітету Яблуницької сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області №58 від 10.12.2002 року видно, що прізвище ОСОБА_2 відсутнє у переліку осіб, яким зазначеним рішенням сільської ради передано у приватну власність земельні ділянки відповідної площі на території с. Яблуниця.

Висновком експерта Івано-Франківського відділення Київського НДІСЕ Клебана Н.М. №1605/2585-2601/21-28 від 29.12.2021 року за результатами проведеної в рамках кримінального провадження №420210900000000345 від 30.03.2021 року судової земельно-технічної експертизи встановлено, що встановити чи відповідає фактична конфігурація, проміри та площа земельних ділянок з кадастровими номерами 2611093000:22:001:0024, 2611093000:22:001:0036, 2611093000:22:001:0037, 2611093000:22:001:0038, 2611093000:22:001:0039, 2611093000:22:001:0040, 2611093000:22:001:0041, 2611093000:22:001:0042, 2611093000:22:001:0043, 2611093000:22:001:0044 конфігурації, промірам та площі, вказаним у Технічній документації та правовстановлюючих документах на дані ділянки не видається за можливе.

Однак встановлено, що фактичне місце розташування усіх вищезазначених ділянок відповідає місцю розташування, вказаному у Технічній документації, поземельних книгах та правовстановлюючих документах на вказані ділянки та знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Також встановлено, що дані ділянки накладаються в повному обсязі і всією своєю площею на земельну ділянку, яка перебуває у постійному користуванні Карпатського НПП.

У дослідницькій частині даного висновку зазначено, що спірні ділянки в натурі (на місцевості) зарослі чагарниками та деревами, по периметру не обгороджені, чіткі межі відсутні, межові знаки не виявлено. Також встановлена ринкова вартість земельних ділянок станом на грудень 2018 року-січень 2019 року та станом на час проведення експертизи вартість вказаних ділянок.

Крім цього, факт віднесення земельної ділянки площею 0,5827 га, переданої у власність ОСОБА_2 та після поділу відчуженої на користь ОСОБА_1 до земель природно-заповідного фонду та її накладення на земельні ділянки, що перебувають у постійному користуванні Карпатського НПП та знаходяться на території Яблуницького лісництва підтверджується долученими до матеріалів справи витягом з Геодезичного журналу окружної межі Карпатського НПП, витягом з Геодезичного журналу зйомки окружної межі планшетних рамок, в якому міститься планшет №1 Яблуницького лісництва із каталогом координат земельних ділянок Карпатського НПП, що знаходяться у с. Яблуниця та копією планшету №1 Яблуницького лісництва із зазначенням кварталів та виділів, на якому позначено розташування вказаної земельної ділянки у кварталі № НОМЕР_2 , виділ № НОМЕР_1 , а також матеріалами лісовпорядкування-витягом із Журналу таксаційного опису кварталу №3 Яблуницького лісництва Карпатського НПП, який відноситься до господарської зони та відповідно до якого на території виділу №45 знаходиться пасовище.

Листами за вих. №12-182 вих-23 від 03.05.2023, №12-237вих-23 від 25.05.2023, №12-185вих-23 від 03.05.2023 Івано-Франківська обласна прокуратура повідомила Міндовкілля, Івано-Франківську ОДА та Карпатський НПП про виявлені в ході досудового розслідування кримінального провадження №42020091200000023 від 04.12.2020 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.364, ч.1 ст.367 КК України порушення інтересів держави при передачі у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,5827 га кадастровий номер 2611093000:22:001:0024, поділеної на дев`ять земельних ділянок, відчужених на користь ОСОБА_1 , які згідно висновку експерта №1605/2585-2601/21-28 від 29.12.2021 накладаються в повному обсязі і всією площею на земельну ділянку, яка перебуває у постійному користуванні Карпатського НПП та просив повідомити про вжиті заходи реагування, спрямовані на повернення зазначених ділянок у державну власність.

Карпатський НПП у листах за вих. №135 від 10.03.20221, №48 від 26.01.2022 повідомив Івано-Франківську обласну прокуратуру про те, що парком не вживалися заходи, спрямовані на самостійне звернення до суду із позовом про повернення спірної земельної ділянки та не заперечив щодо представництва прокурором у суді інтересів держави у даному спорі.

Міндовкілля листом за вих. №25/2-11/9256-23 від 13.06.2023 повідомило Івано-Франківську обласну прокуратуру про те, що за результатами надходження позовних матеріалів у відповідній справі, Міндовкілля надасть свою обґрунтовану правову позицію до суду.

Івано-Франківська ОДА листом за вих. №3374/4669/6-23/01-077 від 07.06.2023 повідомило Івано-Франківську обласну прокуратуру про відсутність заперечень щодо представництва у суді інтересів держави за фактом протиправного вилучення із постійного користування Карпатського НПП земельних ділянок із кадастровими номерами 2611093000:22:001:0036, 2611093000:22:001:0037, 2611093000:22:001:0038, 2611093000:22:001:0039, 2611093000:22:001:0040, 2611093000:22:001:0041, 2611093000:22:001:0042, 2611093000:22:001:0043, 2611093000:22:001:0044, які сформовані на території земель, що перебувають у постійному користуванні Карпатського НПП.

Листами за вих. №12-270вих-23, №12-271вих-23, №12-272вих-23 від 19.06.2023 Івано-Франківська обласна прокуратура повідомила Міндовкілля, Івано-Франківську ОДА та Карпатський НПП про намір в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру» звернутися до суду із позовом в інтересах держави зважаючи на відсутність належного реагування з боку уповноважених державних органів та вжиття заходів, спрямованих на повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду загальною площею 0,5827 га у власність держави.

Статтею 13 Конституції Українивизначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цієюКонституцією.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до пункту 7 статті 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України.

Згідно зі статтею 41 Конституції України та статтею 319 ЦК України право власності є непорушним і право розпоряджатися майном належить лише власникові майна. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

За змістомстатей 317-318 ЦК Українивласнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Стаття 321 ЦК України встановлює принципи непорушності права власності. Відповідно до цієї норми право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зістаттею 324 ЦК України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановленихКонституцією України. Кожен громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності Українського народу відповідно до закону.

Відповідно достатті 2Земельного кодексуУкраїни (надалі - ЗК України)до земельних відносин належать відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Згідно статті 12 ЗК Українидо повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цьогоКодексу.

У відповідності до ч.1 ст.122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим (стаття 18 ЗК України).

Згідно ч.1 ст.19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Частиною другою статті 20 ЗК України визначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель(ст.21 ЗК України).

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Положеннями ч.ч.1,2 ст.116 ЗК Українивстановлено, що громадяни набувають права власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

За змістом статей 43, 44 ЗК України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду. До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Відповідно до статті 45 ЗК України землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.

Відповідно до ч.2 ст.83 ЗК України(тут і надалі - у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

Відповідно до ч.1ст.84 ЗК Україниу державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Згідно п.«в» ч.3 ст.84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать: землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч.1 ст.92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою включає в себе право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно з ч.5 ст.116 ЗК Україниземельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ч.1 ст. 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»№2456-XIIвід16.06.1992року національні природні парки належать до природно-заповідного фонду України.

Частиною першоюстатті 4 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» передбачено, що території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу.

Згідно із частинами 3,4 статті 7 вищевказаного закону на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. Межі території та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж території та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Території природно-заповідного фонду можуть використовуватися у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища (ст.9 Закону №2456-XII).

Частинами 1-3статті 20 Закону України «Проприродно-заповіднийфонд України» передбачено, що національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об`єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України. До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів.

Згідно з частинами 1, 2статті 21 Закону №2456-XIIна території національних природних парківзурахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об`єктів, їх особливостей встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно з функціональним зонуванням в тому числі зона регульованої рекреації - в її межах проводяться короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам`ятних місць; у цій зоні дозволяється влаштування та відповідне обладнання туристських маршрутів і екологічних стежок; тут забороняються рубки лісу головного користування, промислове рибальство, мисливство, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних комплексів та об`єктів заповідної зони. На території зони регульованої рекреації забороняється будь-яка діяльність, яка призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища та зниження рекреаційної цінності території національного природного парку.

Відповідно доч.1ст.53Закону України «Про природно-заповідний фонд України» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України.

Відповідно достатті54 вказаного Закону (у редакції,чинній начас виникненняспірних правовідносин), зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об`єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51-53 цього Закону.

Положеннямистатті 141 ЗК України визначено,щопідставамиприпинення правакористування земельноюділянкою є:добровільна відмовавід правакористуванняземельноюділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частин 1,2,10статті 149ЗКУкраїни земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

Відповідно до статті 150 ЗК Україниземлі природно-заповідного фонду належать до особливо-цінних земель. Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об`єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв`язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об`єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов`язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

Системний аналіз вищенаведених норм права дозволяє зробити висновок про те, що землі природно-заповідного фонду, що перебувають у державній, комунальній власності, не підлягають приватизації. Такі землі можуть перебувати у приватній власності лише у зв`язку з формуванням на цих земельних ділянках об`єктів природно-заповідного фонду чи включення земельних ділянок, що належать фізичним чи юридичним особам, до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. Вилучення (викуп) земель природно-заповідного фонду із комунальної власності, зокрема для будівництва житла є можливим тільки на підставі постанови Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо вилучення (викуп) земельної ділянки погодила Верховна Рада України. Вилучення зазначених ділянок для будь-якої іншої мети, у тому числі для ведення особистого селянського господарства, нормами земельного законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин та діючого на час розгляду справи у суді, не передбачене.

Судом встановлено, що Карпатський НПП на підставі Державного акту на право постійного користування землею від 29.12.2001 року є постійним користувачем земельних ділянок на території Яблуницької сільської ради загальною площею 4133,32 га, які відповідно до вищенаведених нормЗакону є землями природно-заповідного фонду та відносяться до категорії особливо цінних земель, що належать до державної форми власності.

Статус Карпатського НПП як об`єкта природно-заповідного фонду загальнодержавного значення підтверджується відповідною постановою РадиМіністрівУРСР№376від03.06.1980року про його створення, Указом Президента України від 23.02.2010 року №215 «Про розширення території Карпатського національного природного парку» та Положенням про Карпатський національний природний парк, затвердженим наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України №99 від 31.08.2020 року.

Відповідно до п.п.1.1, 1.2, 1.4, 2.1 Положення «Про Карпатський національний природний парк», затвердженого наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України №99 від 31.08.2020 року Карпатський НПП є територією природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, бюджетною, природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою і входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання, є юридичною особою, має самостійний баланс і утримується за рахунок коштів державного бюджету. Парк віднесено до сфери управління Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів в Україні.

Висновком проведеної у кримінальному провадженні №420210900000000345 від 30.03.2021 року судової земельно-технічної експертизи №1605/2585-2601/21-28 від 29.12.2021 року встановлено, що передана у власність ОСОБА_2 земельна ділянка площею 0,5827 га, у с. Яблуниця, якій був присвоєний кадстровий номер 2611093000:22:001:0024, на момент набуття її у приватну власність знаходилась у кварталі № НОМЕР_2 , виділ НОМЕР_1 Яблуницького лісництва Карпатського НПП та належала до категорії земель природно-заповідного фонду, а утворені в результаті її поділу дев`ять земельних ділянок із кадстровими номерами 2611093000:22:001:0036, 2611093000:22:001:0037, 2611093000:22:001:0038, 2611093000:22:001:0039, 2611093000:22:001:0040, 2611093000:22:001:0041, 2611093000:22:001:0042, 2611093000:22:001:0043, 2611093000:22:001:0044, набуті у власність ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу від 19.02.2021 року, всією своєю площею накладаються на земельні ділянки, які відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії І-ІФ №002770 від 29.12.2001 року перебувають у постійному користуванні Карпатського НПП.

Судом першої інстанції також перевірені дані Геодезичного журналу окружної межі Карпатського НПП, планшету №1 Яблуницького лісництва, матеріалів таксаційного опису кварталу №3, виділ 45 Яблуницького лісництва, які є складовими проекту організації території об`єкта природно-заповідного фонду, та які підтверджують вказані обставини.

Жодних рішень про зміну меж, площ, категорій земель чи скасування статусу Карпатського НПП відповідно до діючого на час виникнення спірних правовідносин законодавства не приймалося.

Набута ОСОБА_2 у власність земельна ділянка площею 0,5827 га у порядку визначеномуст.ст.149-150 ЗК Українивідповідно до постанови Кабінету Міністрів України чи за рішенням органу місцевого самоврядування, погодженим із Верховною Радою України, в постійного землекористувача не вилучалася.

Суд першої інстанції правильно виходив з того, що оскільки на момент передачі ОСОБА_2 у приватну власність спірна земельна ділянка належала до земель державної власності, наданих у постійне користування, Яблуницька сільська рада не була наділена відповідними повноваженнями щодо зміни її цільового призначення та передачі у приватну власність без вилучення в установленому порядку у постійного землекористувача і такого рішення зазначений орган місцевого самоврядування не приймав, так як прізвище відповідачки відсутнє у переліку осіб, яким надано чи передано у приватну власність земельні ділянки відповідної площі на території с. Яблуниця на підставі рішення Яблуницької сільської ради №58 від 10.12.2002 року, що зазначене як підстава видачі ОСОБА_2 . Державного акту на право приватної власності на землю серії ІФ №183384 від 19.12.2002 року.

Також суд правильно врахував, що відсутність належної правової підстави для набуття зазначеної земельної ділянки у приватну власність первісної набувачки свідчить про те, що право власності держави на вказану ділянку не припинилося і до ОСОБА_2 в установленому порядку не перейшло, а отже остання не була наділена належними повноваженнями щодо подальшого поділу цієї ділянки та відчуження новоутворених дев`яти земельних ділянок на користь ОСОБА_1 шляхом укладення договорів купівлі-продажу.

За приписами частин 1,2 статті 12 ЦК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).

Відповідно до частин 3,4 статті 12 та частин 1,6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України).

Згідно з частиною 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування..

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновком проведеноїу кримінальномупровадженні №420210900000000345від 30.03.2021року судовоїземельно-технічноїекспертизи №1605/2585-2601/21-28від 29.12.2021року,даними Геодезичногожурналу окружноїмежі КарпатськогоНПП,планшетом №1Яблуницького лісництва,матеріалами таксаційногоопису кварталу№3,виділ 45Яблуницького лісництва,які єскладовими проектуорганізації територіїоб`єкта природно-заповідногофонду,повністю підтверджуєтьсятой факт,що переданау власність ОСОБА_2 земельна ділянкаплощею 0,5827га,у с.Яблуниця,якій бувприсвоєний кадастровийномер 2611093000:22:001:0024,на моментнабуття їїу приватнувласність знаходиласьу кварталі№ НОМЕР_2 ,виділ НОМЕР_1 Яблуницького лісництваКарпатського НППта належаладо категоріїземель природно-заповідногофонду,а утворенів результатіїї поділудев`ять земельнихділянок,набуті увласність ОСОБА_1 на підставідоговорів купівлі-продажувід 19.02.2021року,всією своєюплощею накладаютьсяна земельніділянки,які відповіднодо Державногоакту направо постійногокористування землеюсерії І-ІФ№002770від 29.12.2001року перебуваютьу постійномукористуванні КарпатськогоНПП.Також згідно висновку експертизи, на момент проведення експертного дослідження зазначені ділянки на місцевості не огороджені, вільні від будівель і вся їх територія заросла деревами, а межові знаки відсутні.

Доводи апеляційної скарги щодо неможливості використання висновку експертизи зробленому в кримінальному провадженні є безпідставними.

Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Зазначений висновок експерта містить інформацію щодо предмета доказування у даній справі, не викликає сумнівів у суду у своїй достовірності та є належним та допустимим доказом. Судом першої інстанції вказаний висновок оцінений у відповідності до положень статті 89 ЦПК України, і доводи апеляційної скарги зводяться в цій частині до вимог про переоцінку доказів - без обґрунтування причин переваги доказів, наданих відповідачкою, над іншими, зібраними у справі, в тому числі вищевказаною експертизою.

Крім того, колегія суддів враховує допустимість висновку експерта як доказу, оскільки експертиза проведена у кримінальному провадженні містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 20 липня 2022 року у справі № 757/39973/19-ц та від 08 вересня 2022 року у справі № 125/1501/20-ц.

Колегія суддів, погоджується із висновками суду в результаті встановлених судом обставин, та не може прийняти твердження представника апелянтки, що відповідачка набула право власності на спірну земельну ділянку.

Доводи апеляційної скарги про те, що межі Карпатського НПП не встановлені є безпідставними.

Межі національного природного парку встановлені відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР № 376 від 03.06.1980 «Про створення Карпатського національного природного парку», межі земельної ділянки наданої у постійне користування встановлені в натурі (на місцевості) у 2001 році та погоджені з суміжними землекористувачами. Державний акт на право постійного користування землею № І-ІФ № 002770 є чинний та ніким не оспорений.

Указом Президента України №215/2010 від 23.02.2010 року «Про розширення території Карпатського національного природного парку» погоджено включення до території парку 1075,7976 га земель державної форми власності ДП «Делятинське лісове господарство» та одночасне виключення з території парку 1057,3338 га земель з метою подальшого їх надання громадянам, які належать до відповідних територіальних громад.

Розпорядженнями Івано-Франківської ОДА №№63, 64, 65, 66, 67, 68 від 16.02.2024 року на виконання Указу Президента України №215/2010 від 23.02.2010 року погоджено здійснити поділ земельних ділянок державної форми власності, що перебувають у постійному користування Карпатського НПП, а саме: ділянки площею 3083,3462 га кадастровий номер 2611000000:15:001:0042, площею 3950,3297 га кадастровий номер 2611091500:01:001:0051, площею 2,9010 га кадастровий номер 2611091500:01:001:0049, площею 417,7605 га кадастровий номер 2611000000:01:001:0027, площею 1365,9707 га кадастровий номер 2611091500:04:001:0006, площею 6,6688 га кадастровий номер 2611091500:08:001:0020.

Передача та вилучення земель у період з моменту прийняття Указу Президента до часу розгляду справи з земель Карпатського національного природного парку у визначеному Земельним Кодексу України не відбувалась.

Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо відсутності топографо-геодезичної зйомки меж Карпатського НПП.

Жодна зміна меж та площі Карпатського національного природного парку з 2001 року не відбувалась. Актуальні межі Парку встановлені у 2001 році та містяться в Геодезичному журналі окружної межі Карпатського національного природного парку.

Дослідженими в суді першої інстанції даними Геодезичного журналу окружної межі Карпатського НПП, планшетом №1 Яблуницького лісництва, матеріалами таксаційного опису кварталу №3, виділ 45 Яблуницького лісництва, які є складовими проекту організації території обєкта природно-заповідного фонду, підтверджується той факт, що передана у власність ОСОБА_2 земельна ділянка площею 0,5827 га, у с. Яблуниця, якій був присвоєний кадстровий номер 2611093000:22:001:0024, на момент набуття її у приватну власність знаходилась у кварталі № НОМЕР_2 , виділ НОМЕР_1 Яблуницького лісництва Карпатського НПП та належала до категорії земель природно-заповідного фонду.

Таким чином, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про факт належності земельних ділянок загальною площею 0,5728 га до земель природно-заповідного фонду, які входять до складу території Карпатського НПП (Яблуницьке лісництво), що є об`єктом природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, та перебувають у постійному користуванні парку відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії І-ІФ №002770 від 29.12.2001 року.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачка є правоміриним добросовісним власником земельних ділянок, оскільки покладалась на відомості державного реєстру речових прав, не спростовують висновків суду.

Разом з тим, заявляючи про правомірність володіння земельною ділянкою, відповідачка одночасно вказує на необхідність застосувати до вимог прокурора наслідки спливу строку позовної давності.

Вирішуючи справу, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд першої інстанції враховував правові висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 6 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду Українивід 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті387,388,1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина другастатті 52 ЗК України).

Так,відповіднодоч.1ст.391ЦКУкраїни власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частинами 1,2 ст.152 ЗК Українивизначено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник або землекористувач земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

У постанові від 20.06.2023 року у справі №554/10517/16-ц Велика Палата Верховного Судудійшла висновку, що «зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушеннямЗК Українита Закону № 2456-XII потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку (такий підхід не суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованому щодо земельних ділянок водного фонду у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункти 51-52)).

У цих випадках слід усувати перешкоди у користуванні відповідною земельною ділянкою (стаття391 ЦКУкраїни) шляхом її повернення власникові, а не витребовувати із незаконного володіння останнього набувача (статті 387, 388 ЦК України). За таких умов, ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов».

Також в постанові від 20.06.2023 року у справі №633/408/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо, суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина першастатті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятоїстатті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 01.07.2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26.10.2021 року у справі №766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01.02.2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22.09.2022 року у справі №462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 04.07.2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).

Судом правильно зазначено, що в даній справі мета позову спрямована на усунення перешкод у користуванні та розпорядженні, а також відновлення державою, як власником, володіння спірною земельною ділянкою природно-заповідного фонду.

Проаналізувавши позовні вимоги і встановлені обставини, виходячи з мети позову, суд першої інстанції правильно розцінив позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні спірними земельними ділянками, що утворилися внаслідок поділу земельної ділянки площею 0,5728 га із кадастровим номером 2611093000:22:001:0024 та розташовані на території Карпатського НПП у кварталі № НОМЕР_2 , виділ № НОМЕР_1 Яблуницького лісництва, шляхом зобов`язання кінцевого набувача ОСОБА_1 повернути їх на користь держави в особі Івано-Франківської ОДА та Карпатського НПП, як вимогу про повернення земельних ділянок, які відносяться до земель природно-заповідного фонду, у користь держави в особі постійного землекористувача, що не втратив право володіння нею, як негаторний позов.

Такий висновок суду відповідає правовим позиціям, викладеним в постанові Верховного Суду від 20.06.2023 року у справі №633/408/18 ( провадження №14-86цс22).

Посилання в апеляційній скарзі на те, що прокурором обрано неефективний спосіб захисту порушеного права, оскільки спір підлягав розгляду за правилами віндикаційного позову, які передбачають застосування позовної давності, базуються виключно на власному тлумаченні змісту позовної заяви і норм матеріального права без урахування усталеної судової практики.

Приписи про застосування позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов). Проте позовна давність не поширюється на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (ст.391 ЦК України), оскільки в такому разі йдеться про триваюче правопорушення. Отже, власник може пред`явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав.

Таким чином, негаторний позов може бути пред`явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення.

Посилання апеляційної скарги про те, що спірним земельним ділянкам було присвоєно кадастрові номери у 2018 році та саме від цього часу вони вважаються сформованими, та з цього часу розпочався перебігпозовної давностізвернення досуду зазахистом свогопорушеного права. Тому, на думку представника відповідачки, позов подано поза межами строків перебігу позовної давності, так як він є віндикаційним.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2023 року у справі №554/10517/16-ц конкретизувала висновок, наведений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі № 911/2325/18 та вказала, що зайняття фізичними та юридичними особами земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, не пов`язане із позбавленням власника цих ділянок володіння ними. Вказане стосується і тих випадків, коли право приватної власності на земельні ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення було зареєстровано на підставі неправомірних рішень про передачу таких земель у власність фізичних чи юридичних осіб. Такі рішення не створюють ті юридичні наслідки, на які вони спрямовані. Вимогу про усунення перешкод державі чи відповідній територіальній громаді у користуванні чи розпорядженні такими земельними ділянкамиможна заявити впродовж усього часу, поки триває відповідне порушення.

Тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що у даній справі відсутні підстави для застосування строку позовної давності за заявою відповідача, оскільки такий прокурором не пропущено.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

Критерій законності означає, що втручання держави у право особи на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право особи на мирне володіння майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Легітимною метою такого втручання може бути здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Враховуючи те що спірні земельні ділянки належать до земель природно-заповідного фонду, є особливо цінними землями, перебувають під посиленою охороною держави, то усунення перешкод у користуванні зазначеними земельними ділянками на користь держави є пропорційним. Прийняття рішення про усунення перешкод у користуванні спірними земельними ділянок сприяє відновленню порушеного права суспільства на особливо цінні землі.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність інтересу першого заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури в даній справі, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 4 ЦПК України передбачено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Передумовою участі органів та осіб в цивільному процесі є набуття ними цивільного процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право представляти інтереси інших суб`єктів, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

Згідно з пунктом 3 частини першої та частиною другою статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

На прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України (стаття 2 Закону України «Про прокуратуру). Прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді.

Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені у Законі України «Про прокуратуру», частина третя статті 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Відповідно до частини 4 статті 23 вказаного Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

З наведеного можна дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 69)).

При цьому склад відповідачів визначається прокурором самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 виснувала про те, що, звертаючись до компетентного органу перед пред`явленням позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону № 1697-VII, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (пункт 40 зазначеної постанови).

Таким чином, за наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону «Про прокуратуру», і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Звертаючись до суду прокурор зазначив, що пред`явлення вказаного позову обумовлене необхідністю захисту інтересів держави порушення яких полягає у незаконному переданні у приватну власність земельної ділянки, що відноситься до категорії особливо цінних земель природно-заповідного призначення, які перебувають у державній власності та відповідно до вимог ст.ст.149,150 ЗК України мають особливий, захищений державою статус та порядок використання, перебувають під посиленою правовою охороною держави, а їх протиправне надання у приватну власність завдає значної шкоди державним інтересам, а також невиконанням органами, які відповідно до чинного законодавства наділені повноваженнями щодо володіння, користування та розпорядження зазначеними земельними ділянками.

Вказаний позов подано в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України як головного органу у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, який у відповідності до ст.11 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» є спеціально уповноваженим органом державного управління в галузі організації, охорони та використання об`єктів природно-заповідного фонду, Івано-Франківської ОДА, як органу виконавчої влади, уповноваженого на розпорядження земельними ділянками державної власності природно-заповідного призначення відповідно до вимог ст.84, ч.2 ст.117, ч.5 ст.122, п. 24 Перехідні положення ЗК України, ст.21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» та Карпатського НПП як постійного землекористувача.

Крім того, у відповідь на повідомлення Івано-Франківської обласної прокуратури про виявлені порушення інтересів держави при передачі спірної земельної ділянки у приватну власність та наявність підстав для звернення прокурора до суду із відповідним позовом в інтересах держави, Міндовкілля, Івано-Франківська ОДА та Карпатський НПП повідомили про відсутність наміру самостійно вживати заходи спрямовані, на повернення у державну власність земельної ділянки природно-заповідного фонду та не заперечили щодо представництва прокурором інтересів держави у даній справі.

Суд першої інстанції визначив, що прокурор виконав вимоги процесуального закону, визначив, у чому, на його думку, полягає порушення інтересів держави, обґрунтував необхідність їхнього захисту, а також зазначив органи, які, хоч і уповноважені державою здійснювати такий захист, але у спірних правовідносинах відповідних заходів не вживали .

Отже врахувавшите,що Міндовкілля та Івано-Франківська ОДА змоменту встановлення фактунезаконного вилучення з постійного користування Карпатського НПП земельної ділянки загальною площею 0,5827 га та передачі її у приватну власність не вжито жодних заходів щодо повернення спірного майна у державну власність, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про наявність у Івано-Франківської обласної прокуратури достатніх підстав для пред`явлення даного позову в інтересах держави, про що прокурором в установленому законом порядку перед зверненням до суду повідомлено уповноважені органи держави та постійного землекористувача.

Тому безпідставними є доводи апеляційної скарги щодо незаконності звернення прокурора до суду з позовом в інтересах Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України та Івано-Франківської обласної державної адміністрації.

Таким чином, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, та постановив рішення з додержанням вимог норм матеріального та процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката ЖарськогоТараса Володимировичазалишити беззадоволення,а рішенняЯремчанського міськогосуду від24лютого 2025року без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови суду складено 30 червня 2025 року.

Головуюча О.В. Пнівчук

Судді: І.В. Бойчук

В.А. Девляшевський