Постанова від 19.06.2025 по справі 159/5413/24

Справа № 159/5413/24 Головуючий у 1 інстанції: Шишилін О. Г. Провадження № 22-ц/802/700/25 Доповідач: Осіпук В. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2025 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Осіпука В. В.,

суддів - Бовчалюк З. А., Матвійчук Л. В.,

з участю секретаря судового засідання Губарик К. А.,

представника позивача Талашко І. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу позовом ОСОБА_1 до Велицької сільської ради Ковельського району Волинської області про визнання права власності в порядку набувальної давності на житловий будинок, за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 Талашко Інни Миколаївни на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 07 квітня 2025 року,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом.

Покликався на те, що Мельницькою сільською радою Ковельського району Волинської області (правонаступником якої є Велицька сільськарада Ковельськогорайону Волинськоїобласті) з 10 серпня 2000 року йому було надано можливість для проживання у житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який пустував.

Також позивач зазначав, що з вказаної дати понад 14 років він фактично проживає у цьому будинку та безперервно, відкрито і добросовісно володіє даним об`єктом нерухомості. Весь цей час він веде домашнє підсобне господарство, сплачує послуги за використану електроенергію, здійснює належний догляд та ремонт будинку.

Враховуючи зазначені обставини, а також те, що він не в змозі оформити право власності на вищевказаний житловий будинок у позасудовому порядку, просив суд визнати за ним право власності в порядку набувальної давності на житловий будинок з надвірними будівлями та побутовими спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Ковельського міськрайонногосуду Волинськоїобласті від07квітня 2025року в задоволені позову відмовлено.

Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним і необгрунтованим, представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, не врахував наявність і доведеність позивачем обставин, передбачених ст. 344 ЦК України, для набуття права власності на житловий будинок за набувальною давністю та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відзив на апеляційну скаргу не подавався.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що останнім не було доведено належними та допустимими доказами факту правомірного зайняття спірного будинку та прибудинкових споруд, а також добросовісного, відкритого та безперервного володіння цим нерухомим майном впродовж строку, визначеного законом для набуття права власності на нього за набувальною давністю.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Встановлено, що згідно з записами погосподарських книг за 2000-2023 роки позивач ОСОБА_1 разом із сім`єю проживає в житловому будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Добросовісно володіє нерухомістю і продовжує відкрито та безперервно володіти нею без реєстрації. Веде домашнє підсобне господарство, сплачує послуги за використання електроенергії, здійснює належний догляд та ремонт нерухомого майна (а. с. 4).

З копії Технічного паспорту на вищезазначений об`єкт нерухомості, виготовленого 31 грудня 2021 року на замовлення позивача ОСОБА_1 , вбачається, що вказаний житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, який є предметом спору, було споруджено у 1939 році (а. с. 9-14).

Відповідно до приєднаної до матеріалів справи копії довідки від 31 грудня 2021 року, виданої Комунальним підприємством «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації», право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в Бюро не зареєстровано (а. с. 6).

З наявної в матеріалах справи копії витягу з погосподарської книги № 1 за 2023 рік Велицької сільської ради Ковельського району Волинської області слідує, що по особовому рахунку № НОМЕР_1 вищевказаний будинок разом з надвірними будівлями і спорудами належить ОСОБА_1 (а. с. 5).

Відповідно до копії довідки № 584, виданої Велицькою сільськоюрадою Ковельськогорайону Волинськоїобласті 23 грудня 2024 року, позивач ОСОБА_1 має в користуванні земельну ділянку орієнтовною площею 0,18 га для будівництва і обслуговування житлового будинку (присадибна ділянка), по АДРЕСА_1 , за яку останній сплачує земельний податок з 2002 року по теперішній час (а. с. 40).

З копії довідки Велицької сільської ради Ковельського районуВолинської області № 158_3.23/2-25 від 05 березня 2025 року встановлено, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , була передана позивачу згідно книги погосподарського обліку № 1, відповідно до якої останній вів господарську діяльність на присадібній ділянці, за користування якою нараховувався земельний податок починаючи з 2002 року (а. с. 54).

Крім того, з копії листа ПАТ «Волиньобленерго» № 526/800-24 від 18 грудня 2024 року вбачається, що за вищевказаною адресою з 30 жовтня 2003 року на ім`я ОСОБА_1 було відкрито особовий рахунок № НОМЕР_2 , по якому оплата за використану електроенергію проводилась регулярно, в повному обсязі та заборгованість станом на 01 лютого 2019 року відсутня (а. с. 39).

Також встановлено, що позивач ОСОБА_1 23 травня 2023 року звертався до відповідача Велицької сільської ради Ковельського районуВолинської області із пропозицією про укладення договору купівлі-продажу будинку, який є предметом спору, на що отримав відповідь від 24 травня 2023 року № 207/3.23./2-23 про неможливість укладення такої угоди, у зв`язку з тим, що у Велицькій сільській раді Ковельського району Волинської області, як правонаступника Мельницької сільської ради Ковельського районуВолинської області, на балансі цей житловий будинок не перебуває, та рекомендовано позивачу звернутися до суду з питанням про визнання права власності на вказаний об`єкт нерухомості по строку давності проживання у ньому (а. с. 8).

Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно положень статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК України, а також частини четвертої статті 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Виходячи зі змісту частини першої статті 344 ЦК України, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв`язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю.

Як роз`яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 9 постанови № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 зроблено висновок, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю.

Аналіз наведених правових норм, практики Верховного Суду дає підстави для висновку, що умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду.

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності та взаємозв`язку, апеляційний суд дійшов висновку про те, що відкритість та безперервність володіння позивачем ОСОБА_1 спірним майном підтверджується наявними у матеріалах справи письмовими доказами, з яких встановлено, що він зі своєю сім`єю без реєстрації з 2000 року безперервно проживає у житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на який у КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» ні за ким не зареєстроване, з 2002 року сплачує земельний податок за користування земельною ділянкою за вказаною адресою, систематично сплачує комунальні платежі, несе витрати по ремонту будинку та здійснює за ним належний догляд.

Крім того, матеріали справи не містять доказів належності спірного майна до державної, комунальної чи приватної власності, і його власник не відомий, також відсутні докази заволодіння позивачем спірним майном злочинним шляхом чи способом, який завідомо суперечить основам правопорядку та моралі чи того, що в останнього наявний умисел причинити шкоду іншій особі. Таким чином, наведене дає підстави вважати позивача добросовісним володільцем спірного нерухомого майна.

Також колегія суддів вважає за потрібне зазначити, що відповідач Велицька сільська рада Ковельського району Волинської області, на території якої знаходиться об`єкт нерухомого майна, що є предметом спору, визнавала позов ОСОБА_1 в суді першої інстанції та не заперечувала щодо задоволення апеляційної скарги останнього.

Таким чином, враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для визнання за позивачем ОСОБА_1 права власності на житловий будинок з надвірними будівлями та побутовими спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за набувальною давністю у порядку передбаченому частиною першою статті 344 ЦК України.

Оскільки суд першої інстанції, на думку колегії суддів, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та дав їм невірну правову оцінку і як наслідок, порушивши норми процесуального права, допустив неправильне застосування норм матеріального права, то оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зч.1ст.376ЦПК Українипідставами дляскасування судовогорішення повністюта ухваленнянового рішенняє: 1)неповне з`ясуванняобставин,що маютьзначення длясправи; 2)недоведеність обставин,що маютьзначення длясправи,які судпершої інстанціївизнав встановленими; 3)невідповідність висновків,викладених урішенні судупершої інстанції,обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Керуючись статтями 374, 376, 381 - 384, 389-390 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 Талашко Інни Миколаївни задовольнити.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 07 квітня 2025 року скасувати та постановити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Велицької сільської ради Ковельського району Волинської області про визнання права власності в порядку набувальної давності на житловий будинок задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 в порядку набувальної давності право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та побутовими спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді