Рішення від 30.06.2025 по справі 240/20400/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2025 року м. Житомир справа № 240/20400/24

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Приходько О.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та щодо невиплати компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати грошового забезпечення;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за 1151 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 31 липня 2021 року по 23 вересня 2024 року включно, обчислений шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати розрахунку при звільненні;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення 138583,95 грн за весь час затримки виплати - за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати 24 вересня 2024 року.

Позовні вимоги мотивовано тим, що недоплачене за період військової служби з 29 січня 2020 року по 30 липня 2021 року грошове забезпечення у сумі 138583,95 грн, присуджене позивачу за рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 03 березня 2023 року у справі № 240/18787/22, відповідач виплатив 24 вересня 2024 року без компенсації втрати частини доходу. Внаслідок затримки на 1151 день розрахунку при звільненні, позивач наполягає на виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи провадити за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач позов не визнав. Подав відзив на позовну заяву, у якому наполягає на відсутності спору щодо грошового забезпечення на момент звільнення позивача з військової служби. При цьому донарахування грошового зобов`язання зумовлено рішенням суду у справі № 240/18787/22, які в сумі 138633,12 грн були перераховані позивачу 23 вересня 2024 року. Вважає безпідставними твердження позивача щодо непроведення остаточного розрахунку при звільненні, оскільки на виплачені при звільненні позивачу суми донараховано вказану суму доплати, а при звільненні у серпні 2021 року позивачу було виплачено належне як грошове забезпечення, так і компенсація за речове майно. Також вважає безпідставним застосування у цьому спорі положень статті 117 Кодексу законів про працю України(далі -КЗпП України), оскільки згідно з Положенням про проходження військової служби громадянами України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, військовослужбовець без його згоди не виключається зі списків особового складу військової частини до проведення усіх розрахунків, що свідчить на користь висновку, на переконання відповідача, що остаточний розрахунок з позивачем при звільненні з військової служби відбувся за його згодою. З таких підстав вважає необґрунтованим заявлений позов про нарахування середнього заробітку за 1151 день та виплату компенсації втрати частини доходів.

Розглянувши доводи та заперечення сторін, дослідивши письмові докази, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Не є спірним, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30 липня 2021 року № 167 майора ОСОБА_1 , начальника циклової комісії загальновійськових дисциплін Військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 25 червня 2021 року № 191 з військової служби у запас за підпунктом "к" пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", з 30 липня 2021 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 03 березня 2023 року у справі № 240/18787/22 зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок з 29 січня 2020 року до 30 липня 2021 року грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпусток та одноразової грошової допомоги при звільненні, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01 січня 2020 року та Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01 січня 2021 року, відповідно, та на відповідний тарифний коефіцієнт, провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання судового рішення у справі № 240/18787/22 відповідачем нараховано 138633,95 грн грошового забезпечення позивача за період з 29 січня 2020 року до 30 липня 2021 року, про що повідомлено у листі від 24 вересня 2024 року № 3518 та не заперечується сторонами, які згідно з платіжною інструкцією від 23 вересня 2024 року № 1239 перераховано відповідачем на банківський рахунок позивача й у сумі 138583,95 грн зараховано 24 вересня 2024 року на рахунок позивача (згідно з відмітками банку на платіжному дорученні та скріншотом банківського зарахування по картці в матеріалах справи).

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходу за час затримки такої виплати, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку заявленим вимогам щодо виплати середнього заробітку за 1617 днів затримки повного розрахунку при звільненні суд виходить з такого.

Відповідно до статей1,2 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"(надалі - Закон № 2011-XII) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими вКонституції Українита законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначенізакономпільги, гарантії та компенсації.

Абзацом 1 частини першоїстатті 9 Закону № 2011-XIIобумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частини третьоїстатті 24 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу"закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з висновками Конституційного Суду України у Рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати нормиКЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Суд погоджується, що трудові відносини, які складаються під час проходження військової служби, мають специфічну правову природу, а тому потребують детального регулювання спеціальним законодавством, яке визначатиме, зокрема, норми оплати праці, соціальні гарантії, тощо.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд доходить висновку про можливість застосування нормстатті 117 КЗпП Українияк таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби зокрема.

За правиламистатті 116 КЗпП Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно з приписами пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженогоУказом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008(в редакції на момент звільнення позивача з військової служби), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Буквальний аналіз нормистатті 116 КЗпП Україниу взаємозв`язку з нормами цього Положення дає підстави для висновку, що у день звільнення з військової служби з військовослужбовцем має бути проведений повний розрахунок, затримка проведення якого зумовлює правові наслідки згідно зістаттею 117 КЗпП України, а саме виплату середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку.

Такий висновок суду відповідає висновкам Конституційного Суду України у Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, згідно з яким застаттею 47 КЗпП Українироботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені устатті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченоїстаттею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, у контексті встановлених обставин цієї справи, безпідставними є покликання відповідача на те, що при нарахуванні та виплаті належних позивачу сум при звільненні з військової служби був відсутній спір щодо їх розміру. З іншого боку, відповідач зауважує на тому, що обов`язок донарахування грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 31 липня 2021 року встановлено судовим рішенням у справі № 240/18787/22, що не зумовлює, як доводить відповідач, відповідальності за статтею 117 КЗпП України.

Надаючи оцінку таким доводам відповідача суд звертає увагу на правові висновки Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 825/742/16, у якій за результатом аналізу положень статей 116 та 117 КЗпП України Верховний Суд підсумував, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини першої цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення. Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини другої цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.

Отже, відсутність спору щодо нарахованих сум, належних до виплати при звільненні, у разі несвоєчасного розрахунку зумовлює правові наслідки, визначені частиною першою статті 117 КЗпП України.

Такі висновки суду узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою "статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору".

Отже, непроведення відповідачем у день звільнення позивача з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини (30 липня 2021 року) виплати належних при звільненні сум грошового забезпечення, доводить протиправність такої бездіяльності та обґрунтованість застосування наслідків згідно зістаттею 117 КЗпП України.

Разом з тим, за обставинами у цій справі остаточний розрахунок з позивачем здійснено відповідачем 24 вересня 2024 року, а періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачу сум грошового забезпечення, є проміжок часу з 31 липня 2021 року (з дня, наступного за датою звільнення) по 23 вересня 2024 року.

Тобто, спір у цій справі стосується стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП України, в редакції якої у спірному періоді відбулися зміни на підставіЗакону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин"(надалі - Закон № 2352-ІХ).

Так, за змістом частини першоїстатті 117 КЗпП Україниобов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Варто зауважити, що Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні приписівстатті 117 КЗпП України, яка діяла до внесених змінЗаконом № 2352-ІХ, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, щозаконпокладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбаченастаттею 117 КЗпП Українивідповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно достатті 117 КЗпП України, але у редакції чинній до 19 липня 2022 року, неодноразово досліджувалося Великою Палатою Верховного Суду, зокрема і у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

За висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц з огляду на мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченогостаттею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зменшення судом розміру означеного середнього заробітку, передбаченогостаттею 117 КЗпП України, має залежати від розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні.

На підтримку наведеної позиції Великої Палати Верховного Суду 30 листопада 2020 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 806/2473/18. У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно достатті 117 КЗпП України(у редакціїЗакону № 2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Наведена редакціястатті 117 КЗпП Українинабрала чинності з 19 липня 2022 року.

Верховний Суд у постановах від 14 березня 2024 року у справі № 560/6960/23 та від 29 лютого 2024 року у справі № 460/42448/22 сформував правовий висновок про те, що у аналогічних правовідносинах належить враховувати нормистатті 117 КЗпП Україниу редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакціїстатті 117 Кодексу законів про працю Українищодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

При цьому до суми виплати за період до 18 липня 2022 року суд, у разі наявності переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, може застосувати принцип співмірності і зменшити її розмір.

Означений підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Як вже йшлося, з 19 липня 2022 рокустаття 117 КЗпП Українидіє у редакції, викладеній згідно ізЗаконом № 2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування вказаної норми змінився.

У постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду визнала неможливим розповсюдження викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц підходу щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, настаттю 117 КЗпП Українив новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли/тривають після 19 липня 2022 року. У таких висновках судова палата виходила з того, що з прийняттямЗакону № 2352-IXзаконодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток, шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.

З урахуванням застосованого підходу у згаданій постанові Верховного Суду від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинностіЗаконом № 2352-ІХ(19 липня 2022 року) і після цього.

Період з 31 липня 2021 року по 18 липня 2022 року регулюється редакцієюстатті 117 КЗпП Українидо внесення у неї змінЗаконом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Проте період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцієюстатті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями.

Як встановлено судом, спірні правовідносини у цій справі пов`язані з непроведенням повного розрахунку при звільненні 30 липня 2021 року та виникли 31 липня 2021 року, а остаточний розрахунок проведено відповідачем 24 вересня 2024 року у сумі 138583,95 грн.

Вирішуючи спір у цій справі суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06 серпня 2020 року у справі № 813/851/16, відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100(надалі - Порядок № 100).

Пунктом 2 Порядку № 100 передбачено, що, зокрема, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 року, проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 про середньоденний розмір грошового забезпечення за два місяці служби перед звільненням ОСОБА_1 від 09 червня 2025 року № 108 розмір грошового забезпечення позивача за травень-червень 2021 року складає 40377,84 грн з розрахунку 20188,92 грн/міс.; середньоденне грошове забезпечення становить 661,93 грн.

Отже, за період з 31 липня 2021 року по 18 липня 2022 року розмір коштів, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні позивача, складатиме 233661,29 грн (661,93 грн х 353 дні).

З урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц суд враховує, зокрема, істотність частки складових грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, що складає: 138583,95 грн (розмір несвоєчасно виплачених сум) / 233661,29 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку = 0,59.

Отже, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні з 31 липня 2021 року по 18 липня 2022 року з урахуванням принципу співмірності становить 137860,16 грн (661,93 грн х 353 календарних дні х 0,59).

За період з 19 липня 2022 року по 23 вересня 2024 року згідно зістаттею 117 КЗпП Українив редакціїЗакону № 2352-ІХз обмеженням виплати шістьма місяцями, сума середнього заробітку, яка підлягає стягненню у зв`язку із несвоєчасним розрахунком при звільненні, складає 121795,12 грн, з розрахунку: 661,93 грн х 184 календарних днів.

Таким чином, розмір середнього заробітку за несвоєчасну виплату грошового забезпечення за увесь час затримки розрахунку становить 259655,28 грн (137860,16 грн+ 121795,12 грн).

При цьому, зазначена сума є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів (постанова Верховного Суду 08 листопада 2018 року у справі № 805/1008/16-а).

Отже, заявлені позивачем вимоги про нарахування та виплату середнього заробітку за 1151 днів затримки повного розрахунку при звільненні підлягають задоволенню частково.

Щодо позовних вимог про виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченої індексації за весь час затримки виплати за період з 29 січня 2020 року по 24 вересня 2024 року суд зазначає таке.

Питання, пов`язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів, у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульованіЗаконом № 2050-ІІІта Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159(надалі - Порядок № 159).

Відповідно достатті 1 Закону № 2050-IIIпідприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 Закону № 2050-IIIпередбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьомуЗаконіслід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Відповідно до пункту 1 Порядку № 159, дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Пунктом 2 Порядку № 159 закріплено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року.

Відповідно до абзацу 6 пункту 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Відповідно достатті 3 Закону № 2050-ІІІсума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зістаттею 4 Закону № 2050-ІІІвиплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Таким чином, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати доходів проводиться незалежно від порядку і підстав виплати доходів: добровільного чи на виконання судового рішення.

Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права викладено Верховним Судом у постановах від 21 червня 2018 року у справі № 523/1124/17, від 03 липня 2018 року у справі № 521/940/17, від 15 квітня 2019 року у справі № 727/7818/16-а.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаційний характер.

Суд зазначає, що використане устатті 3 Закону № 2050-ІІІформулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положеньстатей 1-3 Закону № 2050-ІІІдають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Такий висновок суду узгоджується із висновками Європейського Суду з прав людини у рішенні від 24 жовтня 2024 року у справі "Шемет проти України". Так, у цій справі під час провадження в Європейському суді з прав людини Уряд, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року, в якій право позивача на компенсацію за невиплачену пенсію було визнано лише після того, як національні суди зобов`язали ПФУ перерахувати його пенсію, стверджував, що заявниця не могла вимагати компенсації за відсутності попереднього судового рішення, яке зобов`язувало ПФУ перерахувати її пенсію. Проте, Європейський суд з прав людини відхилив вказаний вище довід Уряду і зазначив, що з положень національного законодавства не випливає, що рішення національних судів щодо позову заявниці про компенсацію залежало від попереднього рішення, яке зобов`язувало ПФУ перерахувати її пенсію.

Враховуючи такі висновки Європейського Суду з прав людини та виходячи із закріплених положень уЗаконі № 2050-IIIта Порядку № 159, які не ставлять у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати від попереднього нарахування таких доходів (але їх не виплати), суд уважає обґрунтованими вимоги про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму виплаченого 24 вересня 2024 року грошового забезпечення у сумі 138583,95 грн за увесь час затримки виплатиз моменту виникнення права на виплату, тобто з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати.

Такі висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12 вересня 2024 року у справі № 240/18489/23.

Отже, заявлені позовні вимоги у цій справі підлягають задоволенню частково.

За правилами частини третьої статті 139 КАС України судові витрати позивача зі сплати судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями6-9,77,90,139,242-246,255,257,262,295,297 КАС України, суд,

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 липня 2021 року по 23 вересня 2024 року включно та компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 24 вересня 2024 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 31 липня 2021 року по 23 вересня 2024 року включно у сумі 259655,28 грн (двісті п`ятдесят дев`ять тисяч шістсот п`ятдесят п`ять гривень 28 коп.) та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 24 вересня 2024 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.) сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.Г. Приходько

30.06.25