Постанова від 30.06.2025 по справі 340/7209/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

30 червня 2025 року м. Дніпросправа № 340/7209/24

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач),

суддів: Юрко І.В., Білак С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 в адміністративній справі №340/7209/24 за позовом Приватного акціонерного товариства "Рівнянське" до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування рішень,-

ВСТАНОВИВ:

До Кіровоградського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства "Рівнянське" до Головного управління ДПС у Кіровоградській області, в якому позивач просив суд:

визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення та вимогу:

-№00155092406 від 10.10.2024;

-№00154982406 від 10.10.2024;

-№00155032406 від 10.10.2024;

-№00155002406 від 10.10.2024;

- податкову вимогу №Ю-00155082406 від 10.10.2024.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 в адміністративній справі №340/7209/24 позов задоволено частково.

Не погодившись з рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду, та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, що посадовими особами ГУ ДПС у Кіровоградській області проведено документальну планову виїзну перевірку ПАТ "Рівнянське", результати якої оформлено актом № 13588/11-28-07-01/03756916 від 23.09.2024.

В акті перевірки податковим органом, серед інших, зафіксовано наступні порушення:

-п.51.1 ст.51, п.70.16 ст.70, пп.«б» п.176.2 ст.176 Податкового кодексу, в частині не включення до Податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма 1-ДФ, 4-ДФ), вартості безкоштовного харчування найманих працівників до загальної суми нарахованої заробітної плати за ознакою доходу « 101» в сумі 1253948,32 грн., в тому числі за 2017 рік 100633,81 грн., за 2018 рік 107175,76 грн., за 2019 рік 153889,20 грн., за 2020 рік 145195,89 грн., за 2021 рік 180999,15 грн., за 2022 рік 177638,65 грн., за 2023 рік 162707,01 грн.;

- пп.164.2.1, п.п. «б» та «е» 164.2.17. п.164.2, п.164.5 ст.164, пп.168.1.4, п.168.1 ст.168, частини «а» п.176.2 ст.176 Податкового кодексу, в частині ненарахування та неперерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб з доходу за харчування, безоплатно отриманого працівниками ПрАТ "Рівнянське", в сумі 201937,37 грн., в т.ч. за 2018 рік 21843,33 грн., 2019 рік 33780,50 грн., 2020 рік 31872,21 грн., 2021 рік 39731,45 грн., 2022 рік 38993,78 грн., 2023 рік 35716,11 грн., та, відповідно пп.129.1.4. п.129.1 ст.129 з урахуванням ст.102 ПКУ, та п.52 прим. 1 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу, нараховано пеню в сумі 41901,61грн.;

- пп.164.2.1, п.п. «б» та «е» 164.2.17. п.164.2, п.164.5 ст.164, пп.168.1.4, п.168.1 ст.168, частини «а» п. 176.2 ст. 176, пункту 161 підрозділу 10 Розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу, в частині ненарахування та неперерахування до бюджету військового збору з доходу, за харчування, безоплатно отриманого платниками податку в сумі 13799,08грн., в тому числі за період з 30.04.2018 по 31.12.2018 рік 1492,63 грн., за 2019 рік 2308,34 грн., за 2020 рік 2177,94 грн., за 2021 рік 2714,99 грн., за 2022 рік 2664,58 грн., за 2023 рік 2440,61 грн., відповідно пп.129.1.4. п.129.1 ст.129 та з урахуванням ст..102 ПКУ, п.52 прим. 1 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу, нараховано пеню в сумі 2863,26грн.;

- абз. 1 п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 р. №2464-VI (із змінами і доповненнями), п.п.2.3.4. п.2.3 розділу 2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету зі статистики України від 13.01.2004 р. №5, в частині не сплати єдиного внеску з вартості безкоштовного харчування найманих працівників в сумі 50638,94 грн., в т.ч. за 2017 рік 11779,00 грн., за 2018 рік 12005,40 грн., за 2019 рік 26854,52 грн.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки, податковим органом прийнято:

1) податкові повідомлення рішення:

-№00154982406 від 10.10.2024, яким товариству збільшено суму грошового зобов`язання зі сплати податку на доходи фізичних осіб у розмірі 201937,42 грн., застосовано штрафну санкцію у розмірі 12836,64 грн. та пеню в сумі 41901,61 грн. (а.с.15-16);

-№00155032406 від 10.10.2024, яким товариству збільшено суму грошового зобов`язання зі сплати податку військового збору у розмірі 13799,08 грн., застосовано пеню в сумі 2863,26 грн. (а.с.17-18);

-№00155002406 від 10.10.2024, яким до товариства застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за ненадання відповіді на запит у сумі 1020,00 грн. (а.с.19-20);

та

2) вимога №Ю-00155082406 від 10.10.2024 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування в розмірі 226212,68 грн.

3) рішення №00155092406 від 10.10.2024 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 48458,98 грн.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем рішень, позивач звернувся до суду з даним позовом про визнання їх протиправними та скасування.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Стосовно правомірності податкового повідомлення-рішення від 10.10.2024 р. №№00154982406, яким визначено суму податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податків та податкового повідомлення-рішення 00155032406 від 10.10.2024, яким визначено суму військового збору, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з абзацом 1 пункту 75.1 статті 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Пунктом 75.1.2 статті 75 ПК України визначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Згідно пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді:

а) вартості використання житла, інших об`єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах;

б) вартості майна та харчування, безоплатно отриманого платником податку, крім випадків, визначених цим Кодексом для оподаткування прибутку підприємств.

Додатково до винятків, передбачених підпунктом «а» цього підпункту, не вважаються додатковим благом платника податку доходи, одержані у формі та розмірах, що підлягають включенню роботодавцем до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, а також кошти, вартість послуг, проживання, проїзду, харчування, спортивного одягу, аксесуарів, взуття та інвентарю, колясок для осіб з інвалідністю, у тому числі які призначені для участі осіб з інвалідністю в фізкультурно-реабілітаційних та спортивних заходах, лікарських та медико-відновлюваних засобів та інших доходів, наданих (виплачених) платнику податку - учаснику спортивних (крім професійного спорту), фізкультурно-оздоровчих заходів, заходів з фізкультурно-оздоровчої діяльності та фізкультурно-спортивної реабілітації, що фінансуються з бюджету та/або бюджетними організаціями, іншими неприбутковими організаціями, внесеними до Реєстру неприбуткових організацій та установ на дату надання таких коштів.

Відповідно пп.14.1.47 п. 14.1 ст.14 ПК України додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Виходячи з наведеної норми, додатковими благами вважаються матеріальні чи нематеріальні цінності, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, за умови, якщо такий дохід не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму.

Як встановлено судом першої інстанції, та підтверджено матеріалами справи, в акті перевірки контролюючим органом вказано, що ПрАТ "Рівнянське" за період з 01.01.2017 по 31.12.2023 забезпечувало найманих працівників підприємства безкоштовним харчуванням (стор. 58 Акту перевірки).

В акті перевірки вказано, що, відповідно до наданих на перевірку відомостей, нарахування заробітної плати ПрАТ "Рівнянське" за період з 01.01.2017 по 31.12.2023, суми вартості безкоштовного харчування найманих працівників не включені до загальної суми нарахованої заробітної плати.

Матеріалами справи, також встановлено, що відповідно до наказів від 01.01.2017 та від 12.11.2020, з метою забезпечення належного рівня харчування працівників підприємства, на ПрАТ "Рівнянське" впроваджено програму організації харчування працівників «шведський стіл» з 01.01.2017 та з 12.11.2020, відповідно.

Якщо додаткові блага надаються у негрошовій формі, сума податку об`єкта оподаткування обчислюється за правилами, визначеними пунктом 164.5 цієї статті.

Згідно пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді: а) вартості використання житла, інших об`єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах; б) вартості майна та харчування, безоплатно отриманого платником податку, крім випадків, визначених цим Кодексом для оподаткування прибутку підприємств.

Відповідно до пп.168.1.1 п. 168.1 ст.168 ПК України агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Згідно з пп.168.1.2 п.168.1 ст.168 ПК України податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом.

Харчування, яким забезпечує працівника роботодавець у зв`язку із виконанням ним трудових обов`язків, не є додатковим благом фізичних осіб, оскільки воно пов`язане з виконанням працівниками обов`язків трудового найму.

Організація харчування та надання самого харчування ПАТ "Рівнянське" своїм працівникам не визначається податковим законодавством як наданий дохід від роботодавця найманому працувнику.

Слід враховувати правові висновки Верховного Суду висловлені у постановах від 31.01.2018 року у справі №810/583/17, від 10.06.2019 року у справі №808/3611/16, від 30.01.2020 року у справі №810/481/16.

Судом першої інстанції доречно вказано, що податкове законодавство не визначає способу обчислення доходу працівника у разі його харчування за принципом «шведський стіл». Харчування за цим принципом передбачає, що працівники підприємства мають змогу підійти до місця, де знаходяться відповідні продукти, та взяти необхідну для себе кількість у розмірі, визначеному на свій власний розсуд, що фактично унеможливлює визначення кількості спожитих продуктів кожною окремою особою та їх вартість окремо для кожної особи, та свідчить про те, що обсяг такого безоплатного харчування щодо кожної особи не може бути персоніфікованим. Вартість харчування, яким забезпечуються працівники позивача впродовж робочого дня за принципом «шведський стіл», не є додатковим благом, не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платників податку на доходи фізичних осіб та не може розглядатися як об`єкт оподаткування податком на доходи фізичних осіб.

Відповідно до п.16-1 Підрозділу 10 Розділу XX ПК України, тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Згідно із пп.1.7. п.16-1 Підрозділу 10 Розділу XX ПК України, звільняються від оподаткування збором доходи, що згідно з розділом IV цього Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у підпунктах 165.1.2, 165.1.18, 165.1.25, 165.1.52 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу.

Вартість харчування за принципом «шведський стіл» не є об`єктом оподаткування військовим збором. Більше того, з огляду на встановлену протиправність нарахування відповідачем податкового зобовязання у частині податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податків, слід казати про відсутність обовязку по нарахуванню та сплаті відйського збору у цій частині.

Забезпечення працівників позивача впродовж робочого дня за принципом «шведський стіл», не є додатковим благом та не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платників податку на доходи фізичних осіб, тому відсутні підстави включати такі суми до Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків і сумі утриманого з них податку (форма 1-ДФ) оподатковуваного доходу у вигляді додаткового блага, виплаченого в натуральній формі (харчування працівників) за період з 01.01.2017 по 31.12.2023

Відповідно до абз.2 п.1 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.10 р. №2464-VІ (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до абз.1 п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Як вже було вказано судом, вартість харчування, яким забезпечуються працівники позивача впродовж робочого дня за принципом «шведський стіл», не є додатковим благом та не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платників податку на доходи фізичних осіб, тому також така варість харчування не може бути базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування для фізичних осіб.

Дані обставини свідчать про протиправність вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 10.10.2024 р. №Ю-00155082406 та рішення №00155092406 від 10.10.2024 року.

Відповідно до п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 справа «Руїз Торіха проти Іспанії» суд наголошує на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Під час розгляду справи суд першої інстанції дослідив та правильно вирішив усі основні питання віднесені на його розгляд та аргументи позивача, надав оцінку наявним у справі доказам, тому підстав для повторного вирішення цих аргументів та переоцінки доказів у зв`язку з їх викладенням в апеляційній скарзі немає, а всі інші аргументи апеляційної скарги не є доречними і важливими аргументами, оскільки не спростовують висновки суду викладені в оскарженому рішенні.

У відповідності до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з вимогами статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, відповідачем не зазначено.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи та правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись: пунктом 2 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 в адміністративній справі №340/7209/24,- залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 в адміністративній справі №340/7209/24,- залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає за виключенням випадків, встановлених цим пунктом.

Головуючий - суддяС.В. Чабаненко

суддяІ.В. Юрко

суддяС.В. Білак