Постанова від 04.06.2025 по справі 317/2461/23

Дата документу 04.06.2025 Справа № 317/2461/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний№317/2461/23 Головуючий у1інстанції Мінгазов Р.В.

Провадження № 22-ц/807/394/25 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2025 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Кухаря С.В.,

Трофимової Д.А.

за участю секретаря судового засідання Камалової В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 Бабіч Сергія Анатолійовича на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 27 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Зелений Гай" про визнання незаконним та скасування наказу №28 від 02.05.2022 про призупинення дії трудового договору та щодо скасування наказу,-

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2023 року до суду звернувся ОСОБА_1 в особі свого представника - адвоката Бабіча С.А., з позовом до ТОВ «Агрофірма «Зелений Гай» про визнання незаконним та скасування наказу № 28 від 02.05.2022 про призупинення дії трудового договору та щодо скасування наказу.

В обґрунтування позову зазначив, що 18.04.2003 ОСОБА_1 був прийнятий на посаду економіста у ТОВ «Агрофірма «Зелений Гай». 01.02.2021 відповідно до наказу № 16 був переведений з посади економіста на посаду інженера з охорони праці. 29.04.2022 позивач прийшов на роботу, однак в.о. директора ТОВ «Агрофірам «Зелений Гай» Залумбег Камалієв повідомив, що позивача звільнено з займаної посади інженера з охорони праці з 29.04.2022 без повідомлення підстав звільнення. Пізніше з`ясувалось, що наказом № 26 від 29.04.2022 ОСОБА_1 звільнено з посади на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін. Підстава звільнення заява ОСОБА_1 , від 29.04.2022. Однак позивач стверджує, що він жодних заяв про звільнення не писав, та звільнятись з посади він не бажає.

ОСОБА_1 звернувся до Запорізького районного суду Запорізької області з позовом про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення судових витрат (справа № 317/791/22)

В ході розгляду вказаної справи, 04.04.2023, представник відповідача подав клопотання про закриття провадження у справі в порядку ст. 255 ЦПК України, пославшись на те, що директором ТОВ «Агрофірма «Зелений Гай» Кроль В.І. від 02.05.2022 видано наказ № 28 яким скасовано наказ № 26 від 29.04.2022 про звільнення ОСОБА_1 , у зв`язку з неправильним оформленням заяви ОСОБА_1 .

З огляду на вищевикладене позивач вважає, шо наказ № 28 від 02.05.2022 є незаконним, фіктивним та можливо підробленим вже безпосередньо на момент розгляду справи № 317/791/22, у зв`язку з чим підлягає скасуванню як цілком так і окремо, в частині призупинення дії трудового договору з інженером охорони праці ОСОБА_1 з 02.05.2022, оскільки він не відповідає положенням ст. 13 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», є свавільним, дискримінаційним, незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Просив визнати незаконним та скасувати наказ № 28 від 02.05.2022 року щодо призупинення дії трудового договору з інженером охорони праці ОСОБА_1 та щодо скасування наказу № 26 від 29.04.2022 про звільнення ОСОБА_1 .

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 27 листопада 2024 року відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду представника ОСОБА_1 БабічС.А. подав апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не здійснено жодних дій відносно отримання суттєвої інформації по справі для з`ясування (встановлення) усіх обставин справи)

01 березня 2025 року представник відповідача Мельніков О.А. подав відзив на апеляційну скаргу в якому просив, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає повною мірою.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей.

Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Частиною першоюстатті 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першоїстатті 16 ЦК України,кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що роботодавцем правомірно, на підставі статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», було прийнято оскаржуваний наказ про призупинення трудових відносин з позивачем

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Як встановленота підтвердженоматеріалами справи, відповідно до наказу № 28 від 02.05.2022 який було видано директором ТОВ «Агрофірма «Зелений Гай» Кроль В. скасовано наказ № 26 від 29.04.2022 про звільнення ОСОБА_1 , інженера охорони праці за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.

На підставі ч. 2 ст. 13 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинено дію трудового договору з інженером з охорони праці ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з 02.05.2022 у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи до закінчення воєнного стану. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат на час призупинення трудового договору провести в порядку, передбаченого ч. 3 ст. 13 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Так в ході розгляду справи, за клопотання представника позивача, по справі було призначено фізико-хімічну експертизу на вирішення якої поставлені питання:

- Чи відповідає час виконання друкованого тексту наказу №28 ТОВ «Агрофірма «Зелений Гай» від 02.05.2022 року - даті, вказаній у наказі від 02.05.2022 року?

- Якщо ні, то в який проміжок часу надруковано текст наказу №28 ТОВ «Агрофірма «Зелений Гай» від 02.05.2022 року?

- Чи відповідає час виконання у наказі №28 ТОВ «Агрофірма «Зелений Гай» від 02.05.2022 року, підпису директора ТОВ «Агрофірма «Зелений Гай» Кроль Василя Івановича даті, вказаній у наказі від 02.05.2022 року?

- Якщо ні, то в який проміжок часу було виконано підпис директора ТОВ «Агрофірма «Зелений Гай» Кроль Василя Івановича у наказі №28 від 02.05.2022 року?

Для проведення вказаної експертизи, експерту було направлено оригінал наказу № 28 від 02.05.2022.

Відповідно до висновку експерта № 1959 від 11.06.2024 визначено, що встановити час виконання друкованого тексту наказу № 28 ТОВ «Агрофірма «Зелений Гай» від 02.05.2022 не уявляється можливим. Встановити час виконання, у наказі № 28 ТОВ «Агрофірма «Зелений Гай» від 02.05.2022, підпису директора ТОВ «Агрофірма «Зелений Гай» ОСОБА_2 не уявляється можливим.

Відповідно до витягу з реєстру юридичних осіб ТОВ «Агрофірма «Зелений Гай» зареєстрована 14.03.2000 за реєстраційним номером 10821200000000097 за адресою: 72231, Мелітопольський район (Веселівський район), с. Зелений Гай, вул. Центральна, б. 25, керівник ОСОБА_2 , вид діяльності вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.

Відповідно до частини першої статті 2ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відповідно до Рішення КонституційногоСуду Українивід 01грудня 2004року №18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

У пункті 3.4 вказаного Рішення КонституційногоСуду Українивід 01грудня 2004року №18-рп/2004 зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються.

З огляду на приписи та правила статей 15, 16ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).

У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії").

ЄСПЛ зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).

Згідно зі сталою практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першастатті 15 ЦК України, частина першастатті 16 ЦК України).

Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства.

Основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю, передбачені статтями 43-46 Конституції України.

Разом з тим відповідно до статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55,56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року N 64/2022в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Згідно з пунктом 3 Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями30 - 34,38,39,41 - 44,53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Указами Президента України від 14 березня 2022 року за N 133/2022, від 18 квітня 2022 року за N 259/2022, від 17 травня 2022 року за N 341/2022, від 12 серпня 2022 року за N 573 тавід 07 листопада 2022 року за N 757/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", продовжено строк дії воєнного стану в Україні.

Згідно із вказаними вище Указами Президента України, воєнний стан введено на всій території України.

Статтею 1 Закону України від 15березня 2022 року "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" передбачено, що цей Закон визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Відповідно до підпункту 5 пункту 1статті 6 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" в указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно із пунктом 2 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" главу XIX "Прикінцеві положення" Кодексу законів про працю Українидоповнено пунктом 2 такого змісту: "Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану".

З огляду на вищевикладене положення Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.

Водночас, інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.

За змістом статті 13 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" призупинення дії трудового договору це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором.

Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.

Таким чином, Закон України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" надав право роботодавцю призупиняти дію трудового договору з працівниками, що не припиняє трудових відносин, та не виплачувати у період призупинення заробітну плату, гарантійні та компенсаційні виплати працівникам.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не надано жодних доказів того, що оскаржуваний наказ № 28 від 02.05.2022 є фіктивним, або підробленим, а так само того, що його було виготовлено не 02.05.2022, а значно пізніше. Інших доводів щодо нправомірності оскаржуваного наказу позивачем не наведено.

Окрім цього, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що роботодавцем правомірно, на підставі статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», було прийнято оскаржуваний наказ про призупинення трудових відносин з позивачем. Вказаний захід є вимушеним, тимчасовим та таким, що не залежить від волі роботодавця надати працівнику роботу, застосований з урахуванням того, що працівник не може виконати свою роботу інженера з охорони праці, оскільки здійснення підприємством, в якому працює позивач, вирощування зернових культур з часу видання оскаржуваного наказу, з об`єктивних і незалежних причин (внаслідок дій держави, що здійснює військову агресію проти України і на яку покладається обов`язок з відшкодування вимушених майнових втрат) є неможливим.

Колегія суддів вважає необхідним звернути увагу скаржника, що відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах.

Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані.

Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (наведена позиція викладена в пунктах 67, 69, 70, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).

Доводи апеляційної скарги зводяться до твердження, що судом першої інстанції не здійснено жодних дій відносно отримання суттєвої інформації по справі для з`ясування (встановлення) усіх обставин справи), проте зазначене суперечить вимогам процесуального закону, з огляду на наступне.

В силу вимог ст. 81 ч. 7 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмету спору, з власної ініціативи.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно ч.1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суд на підставі статті 81 ЦПК України має право витребувати будь-які документи, які містять інформацію щодо предмета спору або предмета дослідження в порядку забезпечення доказів.

Скаржником реалізовано право на подання до суду клопотання про витребування доказів, ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 01 серпня 2023 року задоволено відповідні клопотання та витребувано у відповідача низку документів (т. 1 а.с. 115).

Таким чином, судом першої інстанції дотримано право позивача на витребування в іншої сторони тих доказів, які на його думку, стосуються предмету доказування.

Враховуючи викладене, судом першої інстанції дотримано вимог процесуального закону щодо забезпечення права позивача на доведення тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог відповідними доказами.

Відповідно до ч. 6 ст. 84 ЦПК України, будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.

Згідно з ч. 7-8 ст. 84 ЦПК України, особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали.

На виконання зазначеної ухвали суду представником відповідача направлено суду повідомлення про неможливість надання витребуваних документів, у зв`язку з тимчасовою окупацією російською федерацією території Чкаловської сільської територіальної громади на території якої знаходиться ТОВ «Агрофірма «Зелений Гай».

Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

На думку колегії суддів, судом першої інстанції дотримано вимог процесуального закону щодо належної оцінки наявних в матеріалах справи доказів, що відображено в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Враховуючи викладене, твердження апеляційної скарги не містять доводів, які могли б спростувати висновки суду першої інстанції, які обґрунтовано викладені в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

За своєю суттю доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з рішенням суду першої інстанції.

Апеляційний суд перевірив доводи апелянта та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст.12та ч. 1 ст.81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.

Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.

Аналізуючи питанняобсягудослідженнядоводів скаржникатаїхвідображення воскаржуваному судовомурішенні,питання обґрунтованостівисновків судупершої інстанції,колегія суддіввиходить зтого,щоу справі,якапереглядається,було надановичерпну відповідьна всіістотні питання,що виникаютьпри кваліфікаціїспірних відносин,як уматеріально-правовому,такіу процесуальномусенсах,адоводи,викладенів апеляційнійскарзі,неспростовуютьвисновків судупершоїінстанції.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну представника ОСОБА_1 ОСОБА_3 слід залишити без задоволення, а рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 27 листопада 2024 року без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 27 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 13 червня 2025 року.

Головуючий

Судді: