Рішення від 01.07.2025 по справі 344/18527/24

Справа № 344/18527/24

Провадження № 2/344/979/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ЗАОЧНЕ

24 червня 2025 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Домбровської Г.В.

секретаря судового засідання Стефанюк Х.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Управління соціальної політики Коломийської міської ради як орган опіки та піклування про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління соціальної політики Коломийської міської ради як орган опіки та піклування про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини.

В обґрунтування позову зазначає, що з січня 2013 року перебував у шлюбі з ОСОБА_2 , від якого у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 16.03.2016 року у справі №346/1351/16-ц шлюб між ними розірвано, дитину залишено при матері.

Незважаючи на те, що рішенням суду дитину залишено з матір`ю, остання через деякий час залишила сина ОСОБА_3 на постійне проживання з батьком, Позивачем, та виїхала за кордон. Незважаючи на те, що місце проживання дитини зареєстровано у місті Івано-Франківську за місцем проживання матері, дитина фактично проживає з батьком у місті Коломия, навчається у коломийському ліцеї.

Вже понад 7 років ОСОБА_1 самостійно займається вихованням та матеріальним утриманням неповнолітнього сина ОСОБА_4 . Натомість матір дитини не бере жодної участі у його вихованні, тривалий час проживає за кордоном, але місце перебування колишньої дружини , обставини життя останньої Позивачу невідомі. Будь-яких відноси чи спілкування з сином та Позивачем Відповідач не підтримує. Аліментів не сплачує, Позивач з відповідним позовом про стягнення аліментів до суду не звертався.

03.02.2025 року від представника Служби у справах дітей Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради подано до суду письмові пояснення, з яких вбачається, що

Позивач та його представник в судовому засіданні позов підтримували з підстав, викладених у позовній заяві, та просили його задовольнити.

В судове засідання, призначене на 24.06.2025 року подали заяву про розгляд справи без їх участі.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялася належним чином. Заперечень проти позову, в тому числі відзиву на позовну заяву, від відповідача не надійшло.

Оскільки відповідач належним чином повідомлена про дату, час і місце судового розгляду, про причини своєї неявки в судове засідання не повідомила, відзиву не подала, а позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, суд на підставі ст. 280 ЦПК України на місці ухвалив про заочний розгляд справи.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Управління соціальної політики Коломийської міської ради на адресу суду направив письмові пояснення, у якій заперечив проти задоволення позову у зв`язку з недоведеністю.

В судовому засіданні судом допитувалися свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Відповідно до ч.2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України (надалі «ЦПК України») у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Проаналізувавши пояснення сторони позивача, свідків, дослідивши матеріали справи та перевіривши всі докази в їх сукупності, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (повторне Свідоцтво про народження серія НОМЕР_1 від 27.09.2018 року (а.с.7).

Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 16.03.2016 року у справі №346/151/16 року, яке набрало законної сили 27.03.2016 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/56471979) шлюб, зареєстрований 26.01.2013 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану по місту Коломия, Коломийського міськрайонного управління юстиції, Івано-Франківської області, актовий запис № 16 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишено при ОСОБА_7 .

Як зазначено Позивачем у позовній заяві, незважаючи на те, що рішенням суду дитину залишено з матір`ю, остання через деякий час залишила сина ОСОБА_3 на постійне проживання з батьком, Позивачем, та виїхала за кордон. Хоч і місце проживання дитини зареєстровано у місті Івано-Франківську за місцем проживання матері, дитина фактично проживає з батьком у місті Коломия, навчається у коломийському ліцеї. Вже понад 7 років ОСОБА_1 самостійно займається вихованням та матеріальним утриманням неповнолітнього сина ОСОБА_4 . Натомість матір дитини не бере жодної участі у його вихованні, тривалий час проживає за кордоном, але місце перебування колишньої дружини, обставини життя останньої Позивачу невідомі. Будь-яких відноси чи спілкування з сином та Позивачем Відповідач не підтримує. Аліментів не сплачує, Позивач з відповідним позовом про стягнення аліментів до суду не звертався.

Так, згідно з Витягом з реєстру територіальної громади 2024/006805799 від 11.0.2024 року (а.с.6) місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до Довідки Коломийського ліцею №8 від 11.06.2024 року №135/02-07, яка видана ОСОБА_1 , батьку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , учню 6-А класу Коломийського ліцею №8 про те, що його мати, ОСОБА_2 контакту із школою не підтримує, успішністю дітей не цікавиться, з вчителями не спілкується, батьківські збори не відвідує. Дітей до школи приводить і забирає батько, на виклики до школи приходить теж тільки батько (а.с.9).

Згідно Довідки ОСББ «Мазепи 274» від 23 травня 2024 року про склад сім`ї (а.с.12) в АДРЕСА_1 проживають: ОСОБА_1 , 1993 р.н., мати ОСОБА_8 , 1972 р.н., батько ОСОБА_9 , 1967 р.н., син ОСОБА_3 , 2013 р.н. (проживає без реєстрації).

Відповідно до Довідки лікаря ОСОБА_10 від 10.06.2025 року (а.с.13) дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , спостерігається педіатром з 2018 року. за медичною допомогою до лікаря звертається батько.

До позовної заяви також додано копії свідоцтв досягнень ОСОБА_11 з навчально-виховного комплексу І ст. №20 м. Коломиї за 2019-2020 навчальний рік (а.с.14), Коломийської початкової школи №20 за 2020-2021, 2021-2022 навчальні роки (а.с.15,16).

Зі змісту інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено відсутність судових рішень про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29.05.2025 року витребувано у Головному Центрі Обробки Спеціальної Інформації Державної Прикордонної Служби України інформацію про перетинання державного кордону України громадянкою України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у період з 01.01.2017 року по теперішній час, або за інший період до 2025 року.

Згідно відповіді Головного Центру Обробки Спеціальної Інформації Державної Прикордонної Служби України №19/48360-25-вих від 11.06.2025 року, у період з 08.11.2017 року по 11.06.2025 року ОСОБА_2 перетинала державний кордон України:

24.01.2018 виїзд 23.04.2018 в`їзд

08.08.2018 виїзд 03.11.2018 в`їзд

23.01.2019 виїзд 22.04.2019 в`їзд

12.06.2019 виїзд 29.07.2019 в`їзд

07.08.2019 виїзд 17.08.2019 в`їзд

05.09.2019 виїзд 29.11.2019 в`їзд

18.12.2019 виїзд 01.02.2020 в`їзд

09.06.2020 виїзд 22.08.2020 в`їзд

05.09.2020 виїзд 23.01.2021 в`їзд

29.04.2021 виїзд 09.06.2023 в`їзд

10.06.2023 виїзд 2.06.2023 в`їзд

21.06.2023 виїзд.

Отже, після 21.06.2023 року ОСОБА_2 державний кордон України на в`їзд не перетинала.

Допитані в судовому засіданні в статусі свідків громадянка ОСОБА_5 (матір Позивача та бабуся хлопчика) та ОСОБА_6 (тітка Позивача) пояснили суду, що дитина ОСОБА_3 проживає з батьком (Позивачем) з 5-ти років, батько самостійно ним опікується. Матері дитини немає з 2016 року, вона не бере участі у житті дитини.

Посилаючись на те, що він самостійно виховує та утримує сина, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним цивільним позовом.

Зазначає, що встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини є важливим для нього, оскільки від цього залежить виникнення та/або зміна ряду особистих та майнових прав, а також впливатиме на права та інтереси дитини та інших членів сім`ї. Так, встановлення цього факту, крім іншого, впливає на можливі гарантії, передбачені Сімейним кодексом України, можливість отримання соціальних та інших пільг, виплат, допомоги, які передбачені податковим законодавством, тощо.

Також факт самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини необхідно встановити з метою отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відповідно до якого, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: жінки та чоловіки, коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду. Інші способи встановлення вказаного даного факту діючим законодавством України не передбачено.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 150 СК України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Як визначено ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі ч. 1 ст. 135 СК України.

Таким чином, законодавець визначив в п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», гарантований захист дитини до 18 років, які утримуються військовозобов`язаними жінками та чоловіками.

Зазначеною нормою закону встановлено відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації для батька, який самостійно виховує та утримує дитину, що встановлено рішенням суду. Тобто позивач має довести факт самостійного виховання та утримання дитини і лише доведення в сукупності зазначених обставин призводить до встановлення відповідного факту судом та отримання батьком відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі відповідного рішення суду.

Крім того, з аналізу положень ст. 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» вбачається, що законодавець у пункті 4 ч. 1 наведеної норми встановив право на відстрочку від призову на військову службу для осіб, які самостійно виховують та утримують дитину за встановлених судом відповідних обставин для підтвердження такого факту, які можуть бути різними у різних життєвих ситуаціях, однак безумовно такі обставини мають бути об`єктивними, дійсними та непереборними, як то: особа, яка розлучена та самостійно здійснює обов`язки з виховання та утримання дитини, у той час коли інший з батьків позбавлений фактичної змоги виконувати свої обов`язки; батько або матір не беруть участі у вихованні та утриманні дитини або зникли, проте не визнані судом безвісно відсутніми або такими, що позбавлені батьківських прав; якщо один з батьків перебуває на окупованій території і не може фактично виховувати та утримувати дитину тощо.

Чинне на теперішній час законодавство містить імперативний припис стосовно того, що підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду.

При розгляді відповідної справи щодо встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, суд оцінює доводи і докази, які підтверджують відповідний факт, досліджує обставини (події) у конкретних життєвих ситуаціях.

До категорії чоловіків, які самостійно виховують та утримують дитину (дітей) віком до 18 років відносяться чоловіки, які є батьками дитини (дітей) відповідного віку і виховують та утримують дитину, яка позбавлена можливості материнського виховання. Це стосується випадків, коли мати дитини померла, безвісно відсутня, позбавлена батьківських прав щодо дитини, ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків або не здатна їх виконувати в силу об`єктивних обставин тощо.

Статтею 51 Конституції України, ч. 2-3 ст. 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 11.09.2024 у справі №201/5972/22 дійшла висновку, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні.

Так, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що в цій справі наявний спір про право, зокрема спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та, безумовно, впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Суд також зауважує, що виховання дитини батьками це процес, в якому батьки піклуються про фізичний, емоційний, соціальний та інтелектуальний розвиток дитини від народження до повноліття. Виховання дитини батьками включає: забезпечення фізичного здоров`я та безпеки; емоційна підтримка та любов; формування соціальних навичок (навчання дитини взаємодії з іншими людьми, розвитку навичок спілкування, співпраці та вирішення конфліктів); інтелектуальний розвиток (стимулювання пізнавальної активності, розвиток мислення, пам`яті, уяви та мовлення, підтримка інтересу до навчання та здобуття знань); розвиток моральних якостей (формування поваги до інших, відповідальності, чесності, справедливості та інших моральних цінностей); підготовка до самостійного життя (навчання дитину побутовим навичкам, плануванню часу, відповідальності за свої дії та прийняття рішень); позитивне навчання та моделювання поведінки; забезпечення освіти. Отже, виховання - це комплексний процес, який складається із багатьох дій, які мають вчинятись батьками.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена ч. 1 ст. 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання дитини, питання, заявлене батьком у цій справі, не може з`ясовуватися безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини в позовному провадженні.

Основним критерієм для фактичного визначення статусу одинокого батька є виховання та утримання дитини без участі матері. Отже, суду мають бути надані докази, які з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі одного з батьків у вихованні та утриманні дитини.

На підставі вищенаведеного суд вважає, що встановлення факту утримання самостійно позивачем своєї дитини впливає на можливість здійснення ним права на захист прав та інтересів дитини, в тому числі, шляхом отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації задля здійснення належним чином особисто своїх батьківських обов`язків, які покладені на нього Сімейним кодексом України, діяти в інтересах дитини у випадках передбачених Законом незалежно від волі матері дитини.

Проаналізувавши матеріали справи та надані Суду докази, Суд приходить до висновку про те, що Позивачем доведено факт того, що він самостійно виховує та утримує свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З пояснень допитаних в судовому засіданні свідків вбачається, що Позивач самостійно виховує та утримує дитину з 5-тирічного віку. Згідно отриманої судом інформації з органу державної прикордонної служби, протягом останніх двох років матір дитини (Відповідач) перебуває за кордоном та в Україну не поверталася. Факту дистанційного виховання Відповідачем дитини Судом не встановлено. Докази на підтвердження того, що вона в добровільному чи примусовому порядку утримує дитину (сплачує аліменти) в матеріалах справи відсутні.

На думку Суду, задоволення вимоги Позивача про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитину в першу чергу відповідає якнайкращим інтересам дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Докази, які б спростовували доводи Позивача про те, що матір дитини самоусунулася від виховання та утримання дитини (або цьому сприяли поважні об`єктивні причини), і такі дії виконуються батьком одноособово в матеріалах справи відсутні.

У зв`язку з цим Суд вбачає підстави для задоволення позову, оскільки, як вже було зазначено, це в першу чергу відповідає інтересам малолітньої дитини.

Відповідно до ст. 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

На підставі наведеного, відповідно до ст.ст. 7, 15, 121, 141, 150, 152, 155, 157, 164, 165 Сімейного кодексу України, керуючись ст.ст. 2, 89, 259, 263-265, 273, 280-283 ЦПК України, Суд,

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Управління соціальної політики Коломийської міської ради як орган опіки та піклування про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини задовольнити.

Встановити факт самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , його неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 01 липня 2025 року

Суддя Г.В.Домбровська