Постанова від 21.05.2025 по справі 908/2963/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.05.2025 року м.Дніпро Справа № 908/2963/23(908/3802/23)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Верхогляд Т.А., Чередко А.Є

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Полетехніка" на рішення Господарського суду Запорізької області від 09.04.2024

у справі № 908/2963/23(908/3802/23)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СВК "Фрунзе"

до відповідачів - 1/ Товариства з обмеженою відповідальністю "Полетехніка"

2/ Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР-С КОМПАНІ"

про стягнення суми

в межах справи № 908/2963/23 про банкрутство - Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР-С КОМПАНІ"

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Полетехніка" подало апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Запорізької області від 09.04.2024 у справі № 908/2963/23 (908/3802/23), в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що рішення прийняте за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду фактичним обставинам, при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- ухвалою Господарського суду Запорізької області від 06.11.2023 в особі головуючого судді Зінченко Н.Г. справа № 908/2861/23, позовну заяву ТОВ «СВК «Фрунзе» до ТОВ «Полетехніка», про стягнення 1 465 057,10 грн. попередньої оплати за непоставлений товар, залишено без розгляду. Оскільки, між позивачем та відповідачем була укладена третейська угода у вигляді третейського застереження у договорі № ОВ-027/2021 від 25.11.2021. Зазначений договір було витребувано судом для огляду та надання позивачу копії договору з додатками. Також суд дійшов обґрунтованого висновку, що доводи позивача, що третейська угода виникла в момент підписання договору і закінчилася зі спливом строку договору (один календарний рік) є безпідставними, оскільки в п. 8.1 договору вказано, що договір набуває чинності з моменту підписання та скріплення печатками сторін і діє один календарний рік. Але в будь-якому разі до повного виконання договору. Не маючи бажання звертатися до Третейського суду, як то прямо визначено договором, ТОВ «СВК «Фрунзе» повторно в грудні 2023 року звертається до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою про стягнення з ТОВ «Полетехніка» попередньої оплати, але вже в розмірі 1 947 822,50 грн. та надає суду договір поруки, який нібито укладено між ТОВ «СВК Фрунзе» та ТОВ «Інтер-С Компані» 01.09.2023, відповідно до умов якого поручитель зобов`язався перед кредитором нести зобов`язання по виконанню ТОВ «Полетехніка» свої зобов`язання за договором № ОВ-27/2021 від 25.11.2021;

- суд першої інстанції не надав жодної аргументації, щодо задоволення чи відхилення заявлених ТОВ «Полетехніка» клопотань щодо розгляду справи: - за обов`язкової участі ліквідатора ТОВ «Інтре-С Компані» Сєдової Н.І., яка в зазначений час та день перебувала в приміщенні Господарського суду Запорізької області; - розгляд справи за обов`язкового з`ясування у Позивача причин не виконання ухвали суду від 08.02.2024; постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі;

- господарським судом Запорізької області в особі головуючого судді Юлдашева О.О. грубо порушено вимоги ст.ст. 38 - 40, 42, 46 ГПК України;

- судом не надано жодної правової оцінки тому, що в матеріалах справи міститься лист від Гавдриша С.П. (директора ТОВ «ІРТЕР-С Компані»), відповідно до якого встановлено, що ТОВ «Інтер-С Компані» код ЄДРПОУ 40880772 ні в особі директора Говдриша Степана Петрович, ні будь-якої іншої уповноваженої особи від Товариства, не укладало будь-які правочини з ТОВ «СВК «Фрунзе» код ЄДРПОУ 36648954, не виступало ніколи поручителем за зобов`язаннями ТОВ «Полетехніка» код ЄДРПОУ 34217047. З приводу цього заявлялось клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, однак суд не розглянув це клопотання та закрив підготовче провадження;

- суд не надав правової оцінки тому, що наданий договір поруки б/н від 01.09.2023 не є договором, який забезпечує виконання зобов`язань ТОВ «Полетехніка» перед ТОВ «СВК «Фрунзе», оскільки: - Договір поруки забезпечує виконання за договором поставки № ОВ-27/2021, а не за договором поставки № ОВ-027/2021. Договір поставки № ОВ-27/2021 між ТОВ «Полетехніка» та ТОВ «СВК «Фрунзе» не укладався взагалі; - Предмет договору поруки не відповідає предмету договору поставки. Так, в договорі поруки ТОВ «Інтер-С Компані» поручилось поставити сівалку HORSCH Maestro 16 SX, в той час як ТОВ «Полетехніка» за умовами договору поставки має поставити - сівалку HORSCH Maestro 16 SX (особливості комплектації: спицевидні колеса контролю глибини, пальчикові прикотуючі колеса, без монітора, комплект для висіву ріпаку, Автофорс 2 секції, з опцією посекційного включення секцій на перекритті); - Сума зобов`язань між договором поруки та договором поставки не є однаковою, хоча п. 2 договору поруки встановлено солідарну відповідальність. Так в договорі поруки сума зобов`язань становить 197 709,33 Євро, або в разі не поставки, повернення оплачених 1 465 057,10 грн., що склало еквівалент 47 450 Євро на дату оплати, а в основному договорі поставки сума зобов`язання становить 7 183 408,05 грн. з ПДВ, що еквівалентно 237 250,00 Євро;

- судом проігноровано ту обставину, що пунктом 5.1. Договору сторони визначили, що поставка товару здійснюється стороною-1 на умовах визначених згідно Інкотермс редакції 2010р. в порядку та у строк визначений в специфікації до договору. Уклавши зазначений договір, сторони дійшли обопільної згоди, що поставка товару, який придбавається по договору буде поставлений відповідно до укладених специфікацій з урахуванням умов договору, а саме після 100% оплати за товар;

- судом проігноровано ту обставину, що укладений договір набуває чинності з моменту підписання та скріплення печатками сторін і діє один календарний рік, але в будь-якому разі до повного виконання договору. Якщо кожна і сторін за місяць до закінчення строку дії договору не повідомить іншу сторону про припинення договору, його дія продовжується на кожен наступний рік (п. 8.1.). Отже, сторони визначили, що договір діє до повного виконання договору, і жодним чином договір не може припинити сою дію в той час коли зобов`язання Позивача по договору частково є виконаними, хоч і з порушеннями. Жодних додаткових угод, щодо розірвання договору ОВ-027/2021 від 25.11.2021 сторони не укладали, а відтак цей договір є діючим;

- судом не прийнято до уваги, що умовами договору не передбачено, що зміна або розірвання договору може бути здійснено в односторонньому порядку;

- судом не надано жодної правової оцінки тому, що пунктом 3 Специфікації визначено, що строк передачі товару стороною 1 до 01.04.2022 включно за умови своєчасної оплати стороною 2 20% вартості товару. Однак, п. 4.1. Договору чітко визначено, що сторона 1 має ПРАВО передати стороні 2 товар на зберігання за актом передачі товару на зберігання. Отже, має право, а не обов`язок! Саме через те, що: - Відповідач 1 має право поставити товар на зберігання, а не зобов`язаний поставити на зберігання; - Позивач не виконав, порушив та продовжує порушувати умови Договору, зокрема, але не виключно, п. 3.1. Договору (порядок оплати товару), п. 2 Специфікації до договору (строк та розмір оплати); - смт. Веселе, Мелітопольського району, яке входить до складу Веселівської селищної територіальної громади UA23080010000036379, де знаходиться та був зареєстрований Позивач, з 26.02.2022 тимчасово окуповано збройними формуванням держави-агресора (Наказ № 309 Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією»; - на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено… (ч. 2 ст. 13-1 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України») товар, а саме: HORSCH Maestro 16 SX (особливості комплектації: спицевидні колеса контролю глибини, пальчикові прикотуючі колеса, без монітора, комплект для висіву ріпаку АвтоФорс 2 секції, з опцією посекційного включення секцій на перекритті не поставлено Позивачу;

- судом не застосована практика Верховного Суду при розгляді аналогічних справ, а саме: правові висновки у постановах від 28.04.2021 у справі № 755/19205/17, від 05.07.2019 у справі № 916/1684/18, від 03.03.2021 у справі № 522/799/16-ц, від 06.04.2021 у справі №922/2056/20.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

17.06.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача-1 надійшли пояснення до апеляційної скарги, в яких він підтримав доводи та вимоги своєї скарги, наполягав на наявності підстав для її задоволення.

12.07.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

17.07.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача-1 надійшла відповідь на відзив, в якій він заперечив проти обґрунтування відзиву на його апеляційну скаргу, вважаючи його необґрунтованим.

11.04.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшла заява про застосування судової практики при розгляді апеляційної скарги по справі № 908/2963/23(908/3802/23).

В судовому засіданні 21.05.2025 брали участь представники відповідача (апелянта) та позивача. Відповідач-2, будучи повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, явку уповноваженого представника не забезпечив, про причини відсутності суд не проінформував.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з урахуванням того, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, констатуючи достатність матеріалів для здійснення апеляційного провадження та відсутність перешкод у продовженні слухання, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника відповідача-2.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні 21.05.2025 просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про відмову у позові.

Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги, в тому числі з підстав, викладених у відзиві, наполягав на необхідності залишення оскаржуваного рішення без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити з наступних підстав.

За змістом обґрунтування позовних вимог, з яким погодився суд першої інстанції, між ТОВ «ПОЛЕТЕХНІКА», надалі відповідач-1 та ТОВ «СВК «Фрунзе», надалі позивач, був укладений договір №OB- 027/2021 від 25.11.21р. за яким згідно специфікації №001 від 25.11.21р. ТОВ «ПОЛЕТЕХНІКА» мало поставити ТОВ «СВК ФРУНЗЕ» сівалку HORSCH Maestro16 SX вартістю еквівалентною 197 709,33 ЄВРО.

Відповідно до графіку платежів, визначеному зазначеною специфікацією позивачем було оплачено 20% вартості, а саме 1 465 057 гривень, що склало еквівалент 47 450 ЄВРО на дату оплат.

Факт оплати підтверджується платіжним дорученням №2629 від 02.12.21 на суму 500 000 гривень за рахунком №29891 від 29.11.2021р. та платіжним дорученням №2672 від 09.12.21 на суму 965 057,10 гривень за рахунком №31352 від 09.12.2021р.

Відповідно до п. 8.1. №OB-027/2021 від 25.11.21р. зазначений договір набуває чинності з моменту підписання та діє один календарний рік, але в будь-якому разі до повного виконання договору, Якщо жодна із сторін за місяць до закінчення строку дії Договору не повідомить іншу сторону про припинення договору, його дія продовжується на кожен наступний рік.

Таким чином, при відсутності повідомлень договір №OB-027/2021 від 25.11.21р. був продовжений до 25.11 23р. Відповідно до п.3 укладеної між сторонами специфікації строк передачі товару до 01.04.2022р. Також було визначено, що остаточна оплата розмірі 80% провадиться протягом 30 календарних днів з моменту передачі сівалки на зберігання.

Однак внаслідок бойових дій на території Продавця та Покупця, ТОВ «ПОЛЕТЕХНІКА» товар не передав, а ТОВ «СВК «ФРУНЗЕ» товар та супровідних документів на товар не отримав. Тим самим з боку ТОВ «Полетехніка» зобов`язання по поставці товару не виконані.

У зв`язку із бойовими діями, здійснення поставки на теперішній час є неможливим.

Відповідачу була надіслана вимога №26 від 21.07.2023р. про повернення суми еквівалентної 47 450 ЄВРО та припинення (розірвання) договору №OB-027/2021 від 25.11.21р. Зазначена вимога відповідачем не отримана. Позивачем надано в судовому засіданні конверт поштової відправки вимоги від 21.07.23р. Зазначена вимога не була отримана одержувачем і повернута за закінченням терміну зберігання, що доводить те, що відповідач, - ТОВ «Полетехніка» недобросовісно ставиться до своїх партнерів та виконання обов`язків. ТОВ «Полетехніка» є юридичною особою, на яку відповідно до положень статті 4, частини 1, пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» покладено обов`язок зазначати достовірні дані щодо місця розташування юридичної особи, та які відповідно до положень статті 10 зазначеного Закону вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України «Про поштовий зв`язок» та Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 (подібний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 916/939/15-г).

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 29.03.2021 у справі № 910/1487/20, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку суду.

Відповідно строк дії договору №OB-027/2021 від 25.11.21р. сплив 25.11.23.р.

ТОВ «ІНТЕР-С КОМПАНІ» надало поруку за виконання відповідачем-1 своїх зобов`язань за договором №ОВ-27/2021від 25.11.2021р., - по поставці ТОВ «СВК «ФРУНЗЕ» сівалки HORSCH Maestro16 SX вартістю еквівалентною 197 709,33 ЄВРО або в разі непоставки, повернення оплачених 1 465 057,10 гривень, що склало еквівалент 47 450 ЄВРО на дату оплат. Між позивачем та ТОВ «ІНТЕР-С КОМПАНІ», надалі відповідач-2 був укладений договір поруки від 01.09.23р. за яким відповідач-2 прийняв на себе солідарну відповідальність за виконання відповідачем-1 своїх зобов`язань за договором №ОВ-27/2021від 25.11.2021р., - по поставці позивачу сівалки HORSCH Maestro16 SX вартістю еквівалентною 197 709,33 ЄВРО або в разі непоставки, повернення оплачених 1 465 057,10 гривень, що склало еквівалент 47 450 ЄВРО.

Відповідно до п. 3.2. договору №ОВ-27/2021від 25.11.2021р. встановлено, що розмір відповідного платежу в гривні на дату оплати визначається шляхом множення еквіваленту ціни товару на курс міжбанку (курс продажу долару США/Євро за гривні з сайту www.udinform.com в колонці курс гривні під словом ASK з колонки «Max за період» ), що встановлений на першу доступну дату до дати сплати.

Сума заборгованості, сплаченої передплати складає еквівалент 47 450 ЄВРО, що за п.3.2. договору на дату заявлення вимоги складає:

47 450 * 41,05 (курс продажу макс.) = 1 947 822,5 гривень.

Наведене стало причиною виникнення спору та звернення до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що п. 2. ст. 693 ЦК України встановлено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення передплати. Договором поруки від 01.09.23р. встановлено, що відповідач-2 та відповідач-1 відповідають за виконання зобов`язання по договору №OB- 027/2021 від 25.11.21р як солідарні боржники. Виходячи з наведеного, сума боргу підлягає стягненню з відповідачів солідарно.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

До Господарського суду Запорізької області 25.12.2023 надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю СВК Фрунзе до відповідачів - Товариства з обмеженою відповідальністю Полетехніка, та Товариства з обмеженою відповідальністю ІНТЕР-С КОМПАНІ, про стягнення 1 947 822,50 грн, для розгляду в межах справи №908/2963/23 про банкрутство відповідача-2.

Оскільки у відношенні поручителя ТОВ «ІНТЕР-С КОМПАНІ» Господарським судом Запорізької області 28.11.23 відкрито провадження у справі про банкрутство, ухвалою суду від 29.12.2023 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю СВК Фрунзе до відповідачів - Товариства з обмеженою відповідальністю Полетехніка, та Товариства з обмеженою відповідальністю ІНТЕР-С КОМПАНІ, про стягнення 1 947 822,50 грн, для розгляду в межах справи № 908/2963/23 про банкрутство відповідача-2.

Відповідач-1 проти позову заперечив, зазначивши, що вимогу про припинення договору відповідач-1 не отримував, а договір не є припиненим.

25.11.2021 між сторонами укладено специфікацію № 001, відповідно до умов якої Позивач набуває: сівалку HORSCH Maestro 16 SX (особливості комплектації: спицевидні колеса контролю глибини, пальчикові прикотуючі колеса, без монітора, комплект для висіву ріпаку АвтоФорс 2 секції, з опцією посекційного включення секцій на перекритті за ціною 7 183 408,05 грн., що еквівалентно 237 250,06 Євро.

Порядок оплати визначений сторонами так:

- 1-й платіж 499 965,20 грн. в т.ч. ПДВ (що еквівалентно 16 512,60 Євро), що складає 6,96% вартості товару, у строк до 29.11.2021;

- 2-й платіж 936 716,41 грн. в т.ч. ПДВ (що еквівалентно 30 937,40 Євро), що складає 13,04% вартості товару, у строку до 10.12.2021;

- 3-й платіж 5 746 726,44 грн. в т.ч. ПДВ (що еквівалентно 189 800,0 Євро), що складає 80 % вартості товару, у строк до 01.04.2022 (пункт 2 Специфікації).

Відповідач-1 не заперечив отримання перших двох платежів на загальну суму 1465057,10 гривень, що склало еквівалент 47 450 ЄВРО.

Однак зазначив, що пунктом 3 Специфікації визначено, що строк передачі товару стороною-1 до 01.04.2022 включно за умови своєчасної оплати стороною-2 20% вартості товару. Але п. 4.1. Договору чітко визначено, що сторона-1 має право передати стороні-2 товар на зберігання за актом передачі товару на зберігання. Саме через те, що Відповідач-1 має право поставити товар на зберігання, а не зобов`язаний поставити на зберігання. Однак на думку Відповідача-1 Позивач не дотримується умов своєчасної оплати третього платежу.

Одночасно відповідач-1 зазначає, що місце поставки - смт. Веселе, Мелітопольського району, яке входить до складу Веселівської селищної територіальної громади UA23080010000036379, де знаходиться та зареєстрований Позивач, з 26.02.2022 тимчасово окуповано збройними формуванням держави-агресора (Наказ № 309 Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією»; - на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено…, тому товар, а саме: HORSCH Maestro 16 SX не поставлено Позивачу.

Так, обставини справи свідчать, що спірні правовідносини сторін виникли за змішаним договором, який містить в собі елементи договору поставки та договору зберігання, регулюються главою 54 ЦК України.

Договір поставки за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. У таких правовідносинах обов`язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару відповідає обов`язок покупця з прийняття та оплати цього товару (постанова Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 910/8612/19).

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства (ч. 1 ст. 180 ГК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Верховний Суд у постанові від 06.11.2019 у справі № 909/51/19 вказав, що ключовою рисою цивільного права є автономія волі сторін, яка знаходить своє втілення у принципі свободи договору.

Згідно зі ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Натомість, як передбачено ч. 2 ст. 689 ЦК України покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (ч. 1 ст. 691 ЦК України).

Також, за приписами ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що між ТОВ «Полетехніка» та ТОВ «СВК «Фрунзе» укладений договір №OB-027/2021 від 25.11.21 за яким згідно специфікації №001 від 25.11.21 ТОВ «Полетехніка» мало поставити ТОВ «СВК «Фрунзе» сівалку HORSCH Maestro16 SX вартістю еквівалентною 197 709,33 євро.

В той же час, відповідно до умов договору ТОВ «Полетехніка» мало поставити ТОВ «СВК «Фрунзе» сівалку HORSCH Maestro16 SX вартістю еквівалентною 237 250,00 євро.

Також, з матеріалів справи вбачається, що пунктом 5.1. Договору сторони визначили, що поставка товару здійснюється стороною-1 на умовах визначених згідно Інкотермс редакції 2010р. в порядку та у строк визначений в специфікації до договору.

Умова про поставку товару (обов`язок поставити товар) обумовлена в п. 4 специфікації протягом 10 робочих днів з дати отримання стороною-1 (ТОВ «Полетехніка») 100% вартості товару за умови своєчасної оплати платежів, передбачених п. 2 Специфікації.

Пунктом 2 Специфікації № 001 від 25.11.2021, яка є додатком до договору №ОВ-27/2021 від 25.11.2021, сторони погодили порядок оплати, а саме:

1-й платіж 499 965,20 грн. в т.ч. ПДВ (що еквівалентно 16 512,60 Євро), що складає 6,96% вартості товару, у строк до 29.11.2021;

2-й платіж 936 716,41 грн. в т.ч. ПДВ (що еквівалентно 30 937,40 Євро), що складає 13,04% вартості товару, у строку до 10.12.2021;

3-й платіж 5 746 726,44 грн. в т.ч. ПДВ (що еквівалентно 189 800,0 Євро), що складає 80 % вартості товару, у строк до 01.04.2022.

Уклавши зазначений договір, сторони дійшли обопільної згоди, що поставка товару, який придбавається по договору буде поставлений відповідно до укладених специфікацій з урахуванням умов договору, а саме після 100% оплати за товар.

За таких умов, оскільки матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами, що Позивач здійснив перший та другий платежі відповідно до умов п. 2 Специфікації, а третій платіж в розмірі 5 746 726,44 грн (що еквівалентно 189 800 євро) ТОВ «СВК «Фрунзе» не було проведено без обґрунтування причин порушення умови договору, то і обов`язок ТОВ «Полетехніка» поставити товар не виник.

Щодо посилання Позивача на п. 3.1 Специфікації, то судом зауважується, що вказаний пункт стосується «умов зберігання Товару», а не поставки Товару, що регулюється пунктом 5.1. Договору та пунктом 4 Специфікації.

Пунктом 3.1 Специфікації «Умови зберігання Товару» визначалося, що строк передачі товару стороною-1 до 01.04.2022 включно за умови своєчасної оплати стороною-2 20% вартості товару.

Тобто сторона-1 має саме право (а не обов`язок) передати стороні-2 товар на зберігання за актом передачі товару саме на зберігання.

Таким чином, судом першої інстанції зроблено помилковий висновок про те, що остаточна оплата в розмірі 80% проводиться протягом 30 календарних днів з моменту передачі сівалки на зберігання, оскільки такий не базується на нормах законодавства, і така умова не передбачена ні договором, ні Специфікацією до нього.

Господарським судом залишено поза увагою ту обставину, що укладений договір набуває чинності з моменту підписання та скріплення печатками сторін і діє один календарний рік, але в будь-якому разі до повного виконання договору. Якщо кожна і сторін за місяць до закінчення строку дії договору не повідомить іншу сторону про припинення договору, його дія продовжується на кожен наступний рік (п. 8.1.)

При цьому жодних додаткових угод щодо розірвання договору ОВ-027/2021 від 25.11.2021 сторони не укладали

Необхідно наголосити, що умовами договору не передбачено, що зміна або розірвання договору може бути здійснено в односторонньому порядку.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч.ч. 1 та 2 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Отже, зазначеною нормою передбачено основне правило щодо можливості припинення зобов`язання - лише на підставі договору або закону. При цьому припинення зобов`язання на вимогу однією зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.

Слід зауважити, що підстави для зміни або розірвання договору визначені статтями 651, 652 ЦК України і за загальним правилом, викладеним в частинах перших цих статей, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Ініціатива однієї зі сторін договору щодо припинення його дії без отримання згоди на це іншої сторони не тягне за собою таких правових наслідків, як дострокове припинення дії договору (див. постанову Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 916/1684/18).

Разом з тим, законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.

Так, ст. 188 ГК України врегульовано порядок зміни розірвання господарських договорів, за яким сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (ч.ч. 2-4 ст. 188 ГК України).

Необхідно зазначити, що право сторін (на вимогу заінтересованої сторони) на розірвання договору у судовому порядку у випадку істотної зміни обставин, якими сторони керувались при укладенні договору, передбачено ч. 2 ст. 652 ЦК України.

У відповідності до ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувались при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінились настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах (ч. 1). Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених ч. 4 цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона (ч. 2). У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв`язку з виконанням цього договору (ч. 3). Зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом (ч. 4).

З наведеної норми права вбачається, що розірвання договору у зв`язку з істотною зміною обставин в судовому порядку, виходячи з принципу свободи договору, є заходами, що застосовуються за наявності підтвердження дійсної істотної зміни обставин, з яких виходили сторони, укладаючи такий правочин.

На відміну від форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які роблять неможливим виконання зобов`язання в принципі, істотна зміна обставин є оціночною категорією, яка полягає у розвитку договірного зобов`язання таким чином, що виконання зобов`язання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим, наприклад, у силу збільшення для сторони вартості виконуваного або зменшення цінності отримуваного стороною виконання, чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків, призводячи до неможливості виконання зобов`язання.

Вказаної думки дійшов Верховний Суд в постанові від 31.08.2022 у cправі №910/15264/21.

Таким чином, закон пов`язує можливість розірвання договору одночасно з наявністю істотної зміни обставин, якими сторони керувались при укладенні договору, та з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, при істотній зміні обставин, з яких сторони виходили, укладаючи договір.

Проте, така можливість безпосередньо пов`язується з наявністю такого права у сторони або досягненням між сторонами відповідної згоди чи то прийняттям судового рішення на вимогу заінтересованої сторони.

Позивачем не заявлено вимоги про розірвання договору № ОВ-027/2021 від 25.11.2021 і судом відповідне питання не вирішувалося.

Натомість надсилання відповідачу вимоги № 26 від 21.07.2023 про повернення суми еквівалентної 47 450 ЄВРО з одночасною пропозицією про розірвання договору саме по собі не свідчить про припинення договору, оскільки право на односторонню відмову від договору у ТОВ «СВК ФРУНЗЕ» відсутнє, а між сторонами за наслідком отримання такої вимоги не було досягнуто згоди щодо його розірвання.

Більше того, відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Однак порушення цього правила не призводить до припинення зобов`язання. Сторона, яка прострочила зобов`язання, все одно має його виконати, навіть після спливу позовної давності. Наведене відповідає висновку Верховного Суду в постанові від 28.04.2021 у справі№ 755/19205/17.

Колегія суддів також відхиляє доводи позивача про припинення зобов`язань за договором внаслідок відмови відповідача від поставки Товару як безпідставні, адже ТОВ «СВК «Фрунзе» не виконало умови укладеного договору № OB-027/2021 від 25.11.21 та Специфікації №001 від 25.11.21, яке полягає в несплаті чергового платежу відповідно до Специфікації, а відтак обов`язок ТОВ «Полетехніка» поставити сівалку HORSCH Maestro16 SX не настав. При цьому під час розгляду справи в суді першої інстанції в судовому засіданні представником відповідача-1 наголошувалось на тому, що техніка є в наявності та буде поставлена за новою узгодженою сторонами адресою (що зумовлено тимчасовою окупацією території, на яку мало бути здійснено поставку), але відповідно до умов договору після проведення позивачем на користь відповідача-1 оплати всієї суми вартості товару.

В свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані тощо. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду від 21.02.18 у справі № 910/12382/17; постанові Велика Палата Верховного Суду від 22.09.20 у справі № 918/631/19; постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 16.09.22 у cправі № 913/703/20).

Велика Палата Верховного Суду виклала висновок у постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 щодо застосування ст. 693 ЦК України та визначення моменту виникнення зобов`язання з повернення авансу.

В пунктах 74, 79 зазначеної постанови викладено висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що «… у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України. Покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини другої статті 693 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами скаржника про те, що відповідач прострочив своє грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки, та яку позивач зажадав повернути на підставі частини другої статті 693 ЦК України (п. 83).

Зобов`язання з повернення суми попередньої оплати товару фактично виникло у відповідача у зв`язку із закінченням обумовленого сторонами у пункті 2.1 контракту строку поставки (п. 84).

Таким чином у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, частини першої статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки, тобто з 01 грудня 2016 року (п. 85)».

В постанові Верховного Суду від 03.10.2024 у справі № 910/1406/23 заначено, що «за висновками Великої Палати Верховного Суду у постачальника (продавця) виникає зобов`язання повернути покупцю суму передоплати (сплатити грошові кошти) відповідно до ч. 2 ст. 693 та ч. 1 ст. 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки. Водночас Велика Палата Верховного Суду, не погоджуючись з доводами учасника справи про те, що прострочення зобов`язання з повернення суми попередньої оплати пов`язано також із датою закінчення строку дії контракту, вказала, що відсутні підстави ототожнювати цю дату із строком (терміном) виконання постачальником (продавцем) обов`язку повернути суму попередньої оплати.

Звертаючись до суду з позовом, позивач наголошував на тому, що відповідач прострочив своє грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати саме у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки, що у свою чергу і призвело до того, що позивач (покупець) виявив бажання повернути передоплату на підставі ч. 2 ст. 693 ЦК України.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що відповідач допустив порушення негрошового зобов`язання, коли не здійснив поставку обладнання, тому у нього виник обов`язок з повернення позивачу суми попередньої оплати, і в цій частині висновки суду апеляційної інстанції загалом правильні».

Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 24.04.2025 у справі № 910/3690/24 зі змісту частини другої статі 693 ЦК України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю.

Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 693 Цивільного кодексу України викладені у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17 та від 20.02.2019 у справі № 912/2275/17.

В постанові Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 917/892/23 міститься правовий висновок про те, що за змістом частини другої статті 693 ЦК України підставою для повернення суми попередньої оплати є саме непередання продавцем товару покупцю у встановлений строк (п. 49).

У справі № 910/18530/23 Верховний Суд виніс постанову від 30.01.2025, в якій виснував, що спірним питанням у справі, яка розглядається, є наявність / відсутність підстав для стягнення з відповідача як продавця за договором на користь позивача як покупця суми попередньої оплати товару, на яку не був поставлений товар, відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України у разі, коли покупець заявив вимогу про повернення суми невикористаного авансу.

Усталені правові висновки щодо питання застосування ч. 2 ст. 693 ЦК України при вирішенні спорів про стягнення з продавця (постачальника) на користь покупця сплаченої суми попередньої оплати наявні у справах Верховного Суду № 912/2275/17, № 924/277/19, № 918/631/19, на які посилається скаржник та які полягають у такому.

Правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням.

Умовою застосування ч. 2 ст. 693 ЦК України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю.

У даній справі судом не встановлено порушення відповідачем-1 свого зобов`язання з своєчасної поставки товару, адже строк поставки сторонами був погоджений в Договорі та Специфікації і такий залежав від факту здійснення позивачем повної оплати (100% вартості товару).

Оскільки позивач повністю за товар не розрахувався (не здійснив 3-ій платіж на суму 5 746 726,44 грн в т.ч. ПДВ (що еквівалентно 189 800,00 ЄВРО) у строк до 01 квітня 2022, як це передбачалося п. 2 Специфікації № 001 від 25.11.2021, то у відповідача-1 не виник обов`язок поставити товар протягом 10 робочих днів на умовах, визначених п. 4 цієї Специфікації (т. 1 а.с. 13).

Поряд з цим, пунктом 5.5. Договору визначено, що строки поставки товару можуть бути зміщені на кількість днів прострочення оплати.

При цьому судом приймається до уваги, що Договір № ОВ-027/2021 від 25.11.2021 продовжує свою дію, сторонами не укладено угоди щодо його розірвання і такий не був розірваний в судовому порядку.

А оскільки Договір не припинив свою дію та є чинним, останній є обов`язковим для сторін та його умови повинні виконуватися належним чином. Одностороння відмова від зобов`язань Позивача з оплати повної вартості товару не допускається, як і одностороння відмова від договору, що не передбачено його умовами (ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України).

За таких умов є нерелевантним посилання позивача на висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.09.2022 у cправі № 913/703/20, обставини спірних правовідносин є очевидно неподібними (відмінними) від даної справи, оскільки у справі № 913/703/20 було встановлено припинення строку дії спірного Договору на відміну від розглядуваної справи №908/2963/23(908/3802/23), де Договір є чинним.

В свою чергу, статтею 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів закріплено принцип pacta sunt servanda, відповідно до якого кожен чинний договір є обов`язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватися.

Главою 50 ЦК України визначено підстави припинення зобов`язання, серед яких відсутня така підстава як закінчення строку дії договору.

Відповідно до ст. 599 ЦК України та ст. 202 ГК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Поряд з належним виконанням законодавство передбачає і інші підстави припинення зобов`язань (прощення боргу, неможливість виконання, припинення за домовленістю, передання відступного, зарахування).

Однак, чинне законодавство не передбачає таку підставу припинення зобов`язання як закінчення строку дії договору.

Тобто, зобов`язання, не виконане належним чином, продовжує існувати, незважаючи на закінчення строку дії договору.

На цьому наголосив Верховний Суд у постанові від 06.04.2021 у справі №922/2056/20.

Таким чином, до вирішення питання про розірвання договору № ОВ-027/2021 від 25.11.2021 або ж припинення зобов`язань сторін за ним, вимога позивача про повернення суми попередньої оплати заявлена передчасно та не підлягає задоволенню.

Колегія суддів зауважує, що відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Принцип справедливості судового розгляду (ст. 6 Конвенції) в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що: «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію стосовно того, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.

Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції (див., mutatismutandis, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12.07.1988, серія A № 140, с. 29, п. 46).

Відповідно до п. 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 03.07.2014, остаточне 17.11.2014: "Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18.07.2006, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21.04.2011).

Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Слід наголосити, що зазначені неправильне застосування господарським судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права є достатніми підставами для скасування оскаржуваного рішення з прийняттям нового про відмову у задоволенні позовних вимог, у зв`язку з чим апеляційний суд не розглядає та не надає оцінку аргументам скаржника в іншій частині апеляційної скарги, які стосуються суті спору.

Частиною 14 статті 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на результат апеляційного перегляду справи та вирішення справи, суд відповідно змінює розподіл судових витрат наступним чином: витрати зі сплати судового збору за подання позову покладаються на позивача та з останнього належить стягнути на користь відповідача-1витрати зі сплати судового збору за подання ним апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Полетехніка" на рішення Господарського суду Запорізької області від 09.04.2024 у справі №908/2963/23(908/3802/23) задовольнити.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 09.04.2024 у справі №908/2963/23(908/3802/23) скасувати.

Постановити нове рішення - про відмову в задоволенні позову.

Судові витрати у справі покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю СВК Фрунзе.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю СВК Фрунзе (код ЄДРПОУ 36648954, 71612, Запорізька область, Василівський район, село Кам`янське, вул. Центральна, 3) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Полетехніка (код ЄДРПОУ 34217047, 69050, м. Запоріжжя, вул. Космічна, 121-В) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 43 826,01 грн, про що видати наказ.

Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду Запорізької області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 30.06.2025

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя Т.А. Верхогляд

Суддя А.Є. Чередко