Ухвала від 01.07.2025 по справі 120/7407/25

УХВАЛА

01 липня 2025 р. Справа № 120/7407/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши у місті Вінниці у письмовому провадженні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа № 120/7407/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 .

Позовні вимоги обґрунтовуються протиправною бездіяльністю відповідача щодо не врахування при обчисленні позивачу індексації грошового забезпечення з 01.01.2023 по 09.07.2023 відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

Також, на думку позивача, відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 08.12.2021 по 09.07.2023, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2021, на 01.01.2022 та на 01.01.2023.

Згідно з ухвалою суду від 10.06.2025 розгляд вказаної справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

16.06.2025 до суду надійшло клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем процесуального строку звернення до суду.

Відповідач зазначає, що позивач отримав грошовий атестат 18.07.2023, з якого йому стало відомо про розмір виплат, що є предметом спору. Водночас позов подано лише 28.05.2025, тобто після спливу тримісячного строку, встановленого статтею 233 КЗпП України для звернення з вимогами щодо оплати праці осіб, які перебували на публічній службі.

Відтак відповідач вважає, що наявні підстави для залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду.

Вирішуючи заявлене відповідачем клопотання, суд виходить з наступного.

Особливості строків звернення до адміністративного суду врегульовані статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України), частиною 2 якої передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина 3 статті 122 КАС України).

Водночас положення статті 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували особливості звернення до суду осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

Такі відносини врегульовано Кодексом законів про працю України, відповідно до частин 1 та 2 статті 233 якого у редакції, яка діяла до 19.07.2022, передбачалось, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Тобто, у редакції КЗпП України, що була чинною до 19.07.2022, у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати, працівник мав право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.

Відтак в період з 01.04.2021 по 19.07.2022 строк звернення до суду з цим позовом не пропущений.

Щодо вимоги здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення у період після 19.07.2022, то слід зазначити, що 19.07.2022 набув чинності Закон України від 01.07.2022 № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яким внесені зміни до законодавства про працю.

Так, пунктом 18 частини 1 розділу І Закону № 2352-IX назву та частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:

"Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

Отже, Законом № 2352-IX внесено зміни до статті 233 КЗпП України, а відтак змінено нормативне регулювання правовідносин, які виникли з питань щодо стягнення (виплати) заробітної плати (її складових).

Відтак починаючи з 19.07.2022 у КЗпП України відсутня норма, яка б передбачала право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком.

Водночас після внесення Законом № 2352-IX відповідних змін частиною другою статті 233 КЗпП України установлено строк звернення до суду у справах про звільнення (місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення) та у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні (тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні).

При цьому варто звернути увагу на те, що питання щодо застосування строку звернення до суду з позовними вимогами, які стосуються перерахунку грошового забезпечення військовослужбовця, за період з 01.02.2020 по 30.03.2023 було предметом дослідження судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23.

У вказаній справі судова палата, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшла таких висновків (дослівно):

"Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин").

З урахуванням пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01.07.2023."

Отже, Верховний Суд в постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 виснував, що до вимог щодо виплати грошового забезпечення після 19.07.2022 застосовні норми вже нині чинної редакції статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання особою письмового повідомлення про суми, що нараховані та виплачені при звільненні.

У зв`язку із цим зроблено висновок про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19.07.2022) слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).

Виходячи з цього, судова палата Касаційного адміністративного суду зауважила, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа є подією, з якою пов`язаний початок перебігу строку звернення до суду.

При цьому у статті 116 вказаного Кодексу уточнено, що роботодавець повинен письмово повідомити працівника про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) в день їх виплати.

Крім того, аналіз положень статтей 116, 233 Кодексу законів про працю України свідчить про розмежування законодавцем понять "вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення" та "одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні", як категорій, що повинні застосовуватися в цілях визначення початку перебігу строку звернення до суду за вирішенням трудових спорів.

Предметом оскарження у цій справі, окрім іншого, є протиправна бездіяльність відповідача щодо обчислення з 19.07.2022 по 09.07.2023 окремих сум грошового забезпечення позивача шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018 та щодо обчислення індексації грошового забезпечення з 01.01.2023 по 09.07.2023 відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

При цьому, як свідчить зміст позовної заяви, наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 67 від 10.07.2023 позивача 09.07.2023 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

Разом з тим до матеріалів позовної заяви долучено лист відповідача від 05.05.2025 № 70, зі змісту якого видно, що він наданий у відповідь на звернення позивача, у тому числі про перерахунок та виплату грошового забезпечення позивача з 08.12.2021 по день звільнення.

У матеріалах справи відсутні належні й допустимі докази, які б підтверджували, що при звільненні з військової частини НОМЕР_1 позивачу було вручено під підпис письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні з військової служби.

Водночас грошовий атестат не може вважатися документом, який підтверджує повноту та коректність нарахованих і виплачених сум працівникові в розумінні положень ст.ст. 116, 233 Кодексу законів про працю України. До того ж цей документ лише інформує військовослужбовця про певні виплати, але не деталізує, яким чином розраховувалися ці суми, і не містить інформації про усі складові розрахунків або про наявні недоплати. Іншими словами, отримання грошового атестата не означає, що військовослужбовець отримав повну інформацію щодо належних йому сум.

Також суд враховує, що зі змісту грошового атестата неможливо встановити (перевірити), виходячи з якого саме розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, передбаченого законом, розраховується грошове забезпечення військовослужбовця, хоча саме ця обставина є визначальною у контексті даної справи.

Відтак, на думку суду, вручення позивачу грошового атестату не є юридичною підставою, з якою слід пов`язувати перебіг строку звернення до суду, оскільки він не надає повної інформації, необхідної для того, щоб військовослужбовець міг оцінити, чи було дотримано/порушено його право на належне грошове забезпечення. Тільки після отримання доступу до детальних розрахунків свого грошового забезпечення шляхом направлення відповідного звернення позивач зміг дійсно переконатися у повноті та обґрунтованості виплат.

Таким чином, початок перебігу строку звернення до суду необхідно обчислювати не з моменту отримання грошового атестата, як помилково стверджує відповідач, а з моменту коли позивач отримав або мав можливість отримати повну інформацію про виплачене йому у спірний період грошове забезпечення, його складові та порядок їх розрахунку.

Отже, у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду належить відмовити.

З огляду на викладене та керуючись ст.ст. 166, 167, 240, 248, 256 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання відповідача про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя Сало Павло Ігорович