Постанова від 18.06.2025 по справі 754/16512/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 754/16512/24 Головуючий у І інстанції Таран Н.Г.

Провадження №22-ц/824/5664/2025 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 червня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Голуб С.А., Слюсар Т.А.,

за участі секретаря Доброванової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Бурцевої Аліси Володимирівни на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 29 листопада 2024 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління інвестиційною нерухомістю» про визнання нерухомого майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя, поділ спільного нерухомого майна, визнання правочинів недійсними, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2024 року ОСОБА_2 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 , ТОВ «Управління інвестиційною нерухомістю» про визнання нерухомого майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя, поділ спільного нерухомого майна, визнання недійсним акту приймання-передачі майна до статного капіталу товариства.

Зокрема, позивач просив суд визнати низку об`єктів нежитлової нерухомості, розташованих за двома адресами у АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 ), спільною сумісною власністю сторін, визнати недійсним акт передачі частини цього майна відповідачкою ОСОБА_3 до статутного капіталу ТОВ «Управління інвестиційною нерухомістю» та у порядку поділу спільного майна визнати за кожним з подружжя право спільної часткової власності на 1/2 частину кожного з об`єктів нерухомості.

Одночасно з позовною заявою на адресу Деснянського районного суду м. Києва позивачем було подано заяву про забезпечення позову.

Заява обґрунтована тим, що після розірвання шлюбу 21.11.2014, укладеного 07.03.2007, сторони продовжували спільно проживати до лютого 2023 року, ведучи спільне господарство та виховуючи 3 спільних дітей. Позивач у 2004 за договором дарування, а пізніше у 2007 році внаслідок поділу майна у попередньому шлюбі за рішення суду набув право власності на майно (нежитлові приміщення за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 ).

Надалі, як під час перебування у шлюбі з Відповідачкою, так і після його розірвання, він та Відповідачка (а також інші пов`язані особи) здійснювали низку правочинів щодо відчуження та набуття нерухомого майна як фізичні особи, так і через підконтрольні юридичні особи (такі як ТОВ «Тайфун», ПП «Правен», ТОВ «Промкомфорт»). Як наслідок у 2018 -2020 роках майно було оформлено на відповідачку. Водночас, позивач з 2004 по 2023 рік займався питаннями постачання електроенергії та її оплатою на спірні об`єкти нерухомого майна, укладав відповідні договори та технічні умови й фігурує як потерпілий у кримінальному провадженні, пов`язаному з цим майном.

13 березня 2024 року спірне майно (нежитлові приміщення за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 ), оформлене на Відповідачку, було внесено нею до статутного капіталу власного ТОВ «Управління інвестиційною нерухомістю», де вона є одноосібним власником. Позивач вважає, що акт приймання -передачі майна є недійсним, оскільки цей правочин стосується спільного майна подружжя і вчинений без його згоди.

Посилаючись на те, що станом на дату звернення до суду ОСОБА_3 вчиняє дії з продажу корпоративних прав Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління інвестиційною нерухомістю» на користь третіх осіб, просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом:

1) заборони вчиняти/здійснювати/проводити в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань реєстраційні дії, що пов'язані із внесенням змін до відомостей про юридичну особу - ТОВ «Управління інвестиційною нерухомістю», що зміни керівника/бенефіціара, зміни засновника/засновників, зміни статутного фонду, що стосуються частки у 100 відсотків статутного капіталу Товариства, що належить відповідачу ОСОБА_4 ;

2) заборонити відповідачу ОСОБА_3 відчужувати частку в ТОВ «Управління інвестиційною нерухомістю»;

3) накласти арешт на майно, зареєстроване за юридичною особою - ТОВ «Управління інвестиційною нерухомістю», що знаходиться за адресою:

- нежиле приміщення, групи нежилих приміщень: будівля (літ. «З») - 352кв.м., будівля (літ. «И») - 185,50 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень: 36557380000, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ;

- нежитлові приміщення групи приміщень №№2,3,4, 5 в будівлі (літ. «Д») , додаткові відомості: (нежитлове приміщення №1 групи приміщень № 2, нежитлове приміщення № 1 групи приміщень № 3, нежитлове приміщення № №1,2,3,4,5,6 групи приміщень №4; нежитлові приміщення №№ 1, 2, 3 групи приміщень № 5) загальною площею 802,6 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень: 2404261880000, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , грошова оцінка якого становить 138 000 грн;

- нежитлові приміщення групи приміщень №№1, 2, 3 в будівлі літ. «И», додаткові відомості: нежитлове приміщення № 1 групи приміщень № 1, нежитлові приміщення №№ 1-9 групи приміщень №2, нежитлове приміщення №1 групи приміщень № 3) загальною площею 655,8 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень:2404934180000, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , грошова оцінка - 112 000,00 грн;

4) накласти арешт на майно, що зареєстровано на праві особистої приватної власності на ОСОБА_3 , а саме: нежитлові приміщення групи приміщень №№ 1, 2 ,3 в будівлі літ. «Е», додаткові відомості: нежитлові приміщення №№1-9 групи приміщень №1, нежитлові приміщення №№ 1-6 групи приміщень № 2, нежитлові приміщення № 1 групи приміщень №3, загальною площею 149 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 29 листопада 2024 року заборонено вчиняти/здійснювати/проводити в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань реєстраційні дії, що пов`язані із внесенням змін до відомостей про юридичну особу - Товариство з обмеженою відповідальністю «Управління інвестиційною нерухомістю» (ідентифікаційний код 45303803, 02230, м. Київ, вул. Радосинська, будинок № 2), щодо зміни керівника/бенефіціара, зміни засновника/засновників, зміни статутного фонду, що стосуються частки у 100 (сто) відсотків статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління інвестиційною нерухомістю», що належить відповідачу - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ).

Заборонено ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 ), відчужувати належну частку в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Управління інвестиційною нерухомістю» (ідентифікаційний код 45303803, 02230, м. Київ, вул. Радосинська, будинок № 2).

Накладено арешт на майно, зареєстроване за юридичною особою - Товариством з обмеженою відповідальністю «Управління інвестиційною нерухомістю» (ідентифікаційний код 45303803, 02230, м. Київ, вул. Радосинська, будинок № 2), а саме:

- нежитлове приміщення, групи нежилих приміщень: будівля (літ. З) - 352,3 кв.м., будівля (літ. И) - 185,50 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень: 36557380000, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ; та (одна друга) частина якого належить Засновнику на пiдставi Договору купiвлi-продажу, посвiдченого Зимою Наталiєю Федорiвною, приватним нотарiусом Киiвського мiського нотарiального округу, 23 серпня 2018 року, зареєстрованого в реєстрi за № 1834, державну реестрацiю права власностi на яку в Державному реестрi речових прав на нерухоме майно та ix обтяжень проведено Зимою Наталiєю Федорiвною, приватним нотарiусом Київського мiського нотарiального округу, 23 серпня 2018 року, номер вiдомостей про речове право: 27630212, та (одна друга) частина якого належить Засновнику на пiдставi Договору купiвлi-продажу, посвiдченого Зимою Наталiєю Федорiвною, приватним нотарiусом Київського мiського нотарiального округу, 23 серпня 2018 року, зареєстрованого в реєстрi за № 1839, державну реєстрацiю права власностi на яку в Державному реєстрi речових прав на нерухоме майно та їx обтяжень проведено Зимою Наталiєю Федорiвною, приватним нотарiусом Київського мiського нотарiального округу, 23 серпня 2018 року, номер вiдомостей про речове право: 27630622, Витяги з реестру будiвельної дiяльностi щодо iнформацiї про технiчнi iнвентаризацiї Єдиної державної електронної системи у сферi будiвництва: реестрацiйний номер документу TIO1 :9810-7710-6347-3558, дата створення документу: 24 лютого 2024 року, реестрацiйний номер документу TIO1:9815-6328-7417-7739, дата створення документу: 24 лютого 2024 року;

- нежитлові приміщення групи приміщень №№ 2, 3, 4, 5 в будівлі літ. «Д», додаткові відомості: (нежитлове приміщення № 1 групи приміщень № 2; нежитлове приміщення № 1 групи приміщень № 3; нежитлові приміщення №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6 групи приміщень № 4; нежитлові приміщення №№ 1, 2, 3 групи приміщень № 5) загальною площею: 802.6 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень: 2404261880000, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , грошова оцінка якого становить 138 000,00 грн та якi належать Засновнику на пiдставi Договору про видiл частки в натурi (подiл) нежитлових примiщень; посвiдченого Савченко Iриною Вiкторiвною, приватним нотарiусом Київського мiського нотарiального округу, 23 вересня 2020 року, зареєстрованого в реєстрi за № 738, державну реєстрацiю права власностi на якi в Державному реестрi речових прав на нерухоме майно та 'ix обтяжень проведено Савченко Iриною Вiкторiвною, приватним нотарiусом Київського мiського нотарiального округу, 06 лиnия 2021 року, номер вiдомостей про речове право: 42896229, Витяг з реестру будiвельноi дiяльностi щодо iнформацiї про технiчнi iнвентаризацiї Єдиної державної електронноi системи у сферi будiвництва: реєстрацiйний номер документу TI01: НОМЕР_3 , дата створення документу: 24 лютого 2024 року;

- нежитлові приміщення групи приміщень №№ 1, 2, 3 в будівлі літ. «И», додаткові відомості: (нежитлове приміщення № 1 групи приміщень № 1; нежитлові приміщення №№ 1-9 групи приміщень № 2; нежитлове приміщення № 1 групи приміщень № 3) загальною площею: 655.8 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень: 2404934180000, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , грошова оцінка яких становить 112 000,00 грн, якi належать Засновнику на пiдставi Договору про видiл частки в натурi (подiл) нежитлових примiщень, посвiдченого Савченко lриною Вiкторiвною, приватним нотарiусом Київського мiського нотарiального округу, 23 вересня 2020 року, зареєстрованого в реєстрi за № 738, державну реєстрацiю права власностi на якi в Державному реєстрi речових прав на нерухоме майно та їx обтяжень проведено Савченко Iриною Вiкторiвною, приватним нотарiусом Київського мiського нотарiального округу, 06 липня 2021 року, номер вiдомостей про речове право: 42909020, Витяг з реестру будiвельноi дiяльностi щодо iнформацiї про технiчнi iнвентаризацiї Єдиної державної електронної системи у сферi будiвництва: реєстраційний номер документу TІ01:9807-4837-7771-4129, дата створення документу: 24 лютого 2024 року.

Накладено арешт на майно, що зареєстровано на праві (особистої) приватної власності на ОСОБА_3 , а саме: нежитлові приміщення групи приміщень №№ 1, 2, 3 в будівлі літ. «Е», додаткові відомості: нежитлові приміщення №№ 1-9 групи приміщень № 1; нежитлові приміщення №№ 1-6 групи приміщень № 2; нежитлове приміщення № 1 групи приміщень № 3; загальною площею: 149 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, з апеляційною скаргою в інтересах відповідача ОСОБА_1 звернулась представник - адвокат Бурцева А.В., яка, посилаючись на неповноту з`ясування судом обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу.

В доводах апеляційної скарги, зокрема, посилається на правові висновки, наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18, відповідно до яких: «Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (….) Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів (…) Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Також, скаржник, в контексті обрання судом виду забезпечення позову, який має відповідати позовним вимогам, посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17, в якій зазначено «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (…) Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

Скаржник зазначає, що між сторонами виник спір щодо поділу майна, в тому числі яке внесено до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління інвестиційною нерухомістю», та яке, за твердженням позивача є спільною сумісною власністю подружжя.

Звертає увагу, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 наведено правову позицію, згідно з якою з моменту внесення грошових коштів чи іншого майна як вкладу таке майно належить на праві власності самому товариству, і воно втрачає ознаки об`єкта права спільної сумісної власності подружжя.

Вказує також, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2024 року у справі №760/20948/16 відступила від висновку Верховного Суду України, сформульовано у постановах від 03 липня 2013 року у справі № 6-61цс13, від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс 15 та зазначила, що у разі внесення одним із подружжя як вкладу у статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю коштів, які є спільною сумісною власністю, вказане товариство стає їх власником. Натомість особа, яка внесла вклад у статутний капітал товариства набуває право на частку учасника цього товариства. Інший з подружжя, який був співвласником коштів, внесених у статутний капітал товариства з метою захисту свого права при поділі їх спільного сумісного майна набуває право вимагати виплати половини вартості частки члена подружжя у статутному капіталі.

Скаржник посилається на те, що ОСОБА_1 є засновником і керівником ТОВ «Управління інвестиційною нерухомістю» та передала в статутний капітал товариства частину належного їй на праві власності нерухомого майна. Відповідно, наразі товариство є власником спірного нерухомого майна.

Оскільки позивачем не пред`явлено позовних вимог про компенсацію половини вартості майна, переданого до статутного фонду товариства, вважає, що ним не доведено зв`язку між позовними вимогами про визнання права власності на частину майна, внесеного в статутний капітал товариства, та необхідності вжиття таких заходів забезпечення позову, як заборона вчиняти/здійснювати/проводити в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань реєстраційні дії, що пов`язані із внесенням змін до відомостей про юридичну особу - Товариство з обмеженою відповідальністю «Управління інвестиційною нерухомістю».

Щодо арешту майна, яке належить відповідачу на праві особистої власності, то підстав для забезпечення позову в цій частині немає, оскільки ухвалою суду від 21.10.2024 року позовну заяву ОСОБА_2 повернуто з підстав порушення правил об`єднання позовних вимог.

Звертає увагу апеляційного суду на те, що позивач у справі має суб`єктивне неприязне ставлення до відповідача, яке демонструє протягом усього часу розгляду справи, ігноруючи принцип поваги до інших учасників судового процесу. Вказує, що заяви та докази, які подаються позивачем протягом розгляду даної справи, свідчать про наявність у позивача зловмисних намірів щодо перешкоджання у бідь-якій спосіб відповідачу здійснювати комерційну діяльність, в тому числі подаючи до судів численну кількість позовів та заяв.

У відзиві на апеляційну скаргу, який поданий 04 червня 2025 року представником позивача ОСОБА_2 - адвокатом Воротиленком О.С. (ордер серії АН №1491810 від 24.08.2024), останній заперечує проти доводів скарги, просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Зокрема, представник позивача посилається на безпідставність доводів скарги, вважає, що вони носять абстрактний характер та не підтверджені жодними доказами. Вказує, що позивач чітко виклав свою позицію суду та надав усі необхідні докази, для вирішення питання про застосування заходів забезпечення позову.

Звертає увагу, що спосіб забезпечення позову, заявлений позивачем і застосований судом, є лише заходом забезпечення права позивача на застосування процесуальної гарантії від недобросовісності відповідача ОСОБА_1 , вчинити якісь протиправні, неузгоджені дії з їх спільним майном. Вважає, що від відповідача з впевненістю можна очікувати, що нерухоме майно у складі статутного капіталу буде виведено до інших юридичних осіб, продано, обміняно тощо.

Вказує, що відповідачка, переслідуючи лише власні корисливі мотиви, з метою перешкоджання змагальному та всебічному розгляду справи та використовуючи «право на зло», намагається зняти арешт з майна, який накладений на підставі законної та обґрунтованої ухвали суду.

У судовому засіданні відповідачка ОСОБА_1 та її представник - адвокат Бурцева А.В. підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Натеса Д.М. у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити ухвалу суду першої інстанції без змін. Крім того, адвокат Натеса Д.М. у судовому засіданні 18.06.2025 року заявив клопотання про відкладення розгляду справи для надання йому, як представнику позивача, можливості ознайомитись із матеріалами справи. В обґрунтування клопотання зазначив, що договір про надання правової допомоги ним укладений з ОСОБА_2 того ж дня, 18.06.2025 року, відповідно у адвоката не було можливості ознайомитись зі справою для формування правової позиції.

Колегія суддів апеляційного суду, вислухавши доводи адвокат Натеса Д.М. щодо заявленого клопотання про відкладення розгляду справи, заслухавши думку відповідачки та її представника з приводу клопотання, дослідивши матеріали справи, дійшла висновку про залишення клопотання без задоволення, з огляду на наступне.

Апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Бурцевої А.В. на ухвалу Деснянського районного суду від 29 листопада 2024 року Київський апеляційний суд відкрив ухвалою від 14 лютого 2025 року.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 31 березня 2025 року справу призначено до розгляду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи на 04 червня 2025 року.

Вказані ухвали апеляційного суду, разом із матеріалами апеляційної скарги неодноразово направлялись позивачу ОСОБА_2 за адресою місця проживання, яка зазначена ним у процесуальних документах по справі (заяві про забезпечення позову), а саме: АДРЕСА_4 , а також за адресою, зазначеною у позовній заяві:

АДРЕСА_5 , вказана вище кореспонденція суду повернулась без вручення адресату із Довідкою Укрпошти про причини повернення: адресат відсутній за вказаною адресою. (том 3 а.с. 148, 157, 158)

03 червня 2025 року ОСОБА_2 особисто ознайомився з матеріалами справи у Київському апеляційному суді, що підтверджується його заявою від 03.06.2025 р. (том 3 а.с. 160)

04 червня 2025 року представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Воротиленком О.С. за допомогою системи «Електронний суд» подав до Київського апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу.

Крім того, 04 червня 2025 року представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Воротиленко О.С. за допомогою системи «Електронний суд» подав до Київського апеляційного суду клопотання про відкладення судового засідання, пославшись на свою участь у іншому судовому процесі, а саме у цивільній справі, яка розглядається Дніпровським районним судом, та об`єктивну неможливість взяти участь у судовому засіданні, призначеному на 04.06.2025 року о 17 год. 20 хв. в Київському апеляційному суді.

У судовому засіданні 04.06.2025 року колегія суддів визнала поважними причини неявки представника позивача та задовольнила клопотання про відкладення розгляду справи, призначивши наступне судове засідання на 18 червня 2025 року.

11 червня 2025 року Київський апеляційний суд отримав повідомлення №8113, сформоване засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» про надання адвокату доступу до справи за допомогою Електронного кабінету користувача ЄСІТС, з якого вбачається, що до ступ до даної справи за про надання за допомогою Електронного кабінету користувача ЄСІТС надано адвокату Луньовій Н.Ю., як представнику ОСОБА_2 на підставі Ордеру про надання правничої (правової) допомоги АА №0053256 від 27.05.2025 р., виданого на підставі Договору про надання правничої (правової) допомоги №І/17 від 27.05.ю2025 року, для представництва у судах по справі з єдиним унікальним номером справи №754/16512/24. (том 3 а.с. 204)

18 червня 2025 року на електронну адресу Київського апеляційного суду надійшла заява адвоката Воротиленка О.С., підписана ЕЦП, про складання повноважень щодо представництва ОСОБА_2 . За змістом заяви, адвокат Воротиленко О.С. з 17.06.2025 року не є представником позивача ОСОБА_2 в межах справи № 754/16512/24.

Надаючи оцінку вищевказаним документам, апеляційний суд доходить висновку про те, що позивач ОСОБА_2 був належним чином повідомлений про судове засідання, призначене на 18 червня 2025 року (том 3 а.с. 201), так як його повноважний (на момент отримання судової повістки) представник був повідомлений про судове засідання шляхом направлення судової повістки до Електронного кабінету користувача ЄСІТС 05.06.2025 року.

Укладення ОСОБА_2 безпосередньо в день судового засідання, а саме 18.06.2025 року, договору про надання правової (правничої) допомоги з адвокатом Натеса Д.М., не може бути визнано поважною причиною для відкладення розгляду справи, а може свідчити про зловживання позивачем своїми процесуальними правами, з метою затягнути перегляд оскаржуваної ухвали судом апеляційної інстанції.

Так, будучи повідомленим заздалегідь про судове засідання, позивач мав достатньо часу для укладення відповідного договору з адвокатом та підготовки для участі у судовому засіданні.

Крім того, апеляційний суд враховує, що ОСОБА_2 скористався таким правом та уклав Договір про надання правничої (правової) допомоги №І/17 від 27.05.2025 року, для представництва у судах по справі з єдиним унікальним номером справи №754/16512/24 з адвокатом Луньовою Н.Ю., повноваження якої підтверджуються Ордером про надання правничої (правової) допомоги АА №0053256 від 27.05.2025 р.

Проте, адвокат Луньова Н.Ю. у судові засідання ні 04.06.2025, ні 18.06.2025 для представництва інтересів ОСОБА_2 не з`явилась.

Доводи адвоката Натеса Д.М. про необхідність надання йому часу для ознайомлення з матеріалами справи та підготовки правової позиції по справі, колегія суддів відхиляє, оскільки судом апеляційної інстанції прийнято відзив на апеляційну скаргу, поданий в інтересах позивача його представником, в якому викладені доводи та мотиви, що на думку позивача є підставою для залишення скарги без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, та поданого на неї відзиву, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи вимоги заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони до прийняття остаточного рішення у справі вчинення реєстраційних дій відносно юридичної особи - ТОВ «Управління інвестиційною нерухомістю», до статутного капіталу якого було внесено спільне майно ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , та накладення арешту на нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_6 , може істотно ускладнити ефективний захист та поновлення порушених прав або інтересів позивачки, за захистом яких вона звернулась до суду.

Апеляційний суд не погоджується із вказаними висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову не відповідає з наступних підстав.

Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до положень ст. 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пункту 2 Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" № 9 від 2 грудня 2006 року вказано, що вирішуючи питання щодо застосування певного виду забезпечення позову, суди повинні виходити з того, що наведений у ч. 1 ст.152 ЦПК перелік видів такого забезпечення не є вичерпним, тому за наявності відповідного клопотання можуть бути застосовані й інші його види, але з урахуванням обмежень, установлених ч. 4 зазначеної статті. Недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

В пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" № 9 від 2 грудня 2006 року, міститься роз`яснення, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" ЄСПЛ зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Як зазначено в п. 4 Рішення Конституційного Суду від 31 травня 2011 року № 4-рп/2011, інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Разом з тим, у Кодексі встановлено систему захисту прав особою, щодо якої застосовано заходи забезпечення позову. Складовими такої системи є: співмірність видів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами; можливість суду вимагати від позивача забезпечити його вимогу заставою; відшкодування особі збитків, завданих забезпеченням позову; право на апеляційне оскарження ухвали суду щодо забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що повинен бути наявним зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

З матеріалів даної справи вбачається, що позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 , ТОВ «Управління інвестиційною нерухомістю» про визнання нерухомого майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя, поділ спільного нерухомого майна, визнання правочині недійсними.

В доводах позову ОСОБА_2 зазначав, що шлюб між ним та ОСОБА_5 розірвано рішенням Обухівського районного суду Київської області від 21.11.2014 року. Проте, після розірвання шлюбу вони продовжили шлюбні відносини до 2023 року, вели спільний побут, мали спільний бюджет.

За цей період ними було набуто спільне майно (нежитлові приміщення за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 ), оформлене на ОСОБА_3 , яка 13 березня 2024 частину цього майна внесла до статутного капіталу власного ТОВ «Управління інвестиційною нерухомістю», де вона є одноосібним власником.

Позивач стверджує, що факт спільного проживання сторін як сім`ї без реєстрації шлюбу з листопада 2014 року по лютий 2023 року підтверджують, зокрема, дозволи на тимчасове проживання за однією адресою у Франції; спільні рахунки за електроенергію; дозвіл на супровід дитини, де сторони вказані як подружжя; довіреність щодо розпорядження майном; договір медичного страхування на обох та дітей; договори на туристичне обслуговування на кількох осіб; опис документів до ЦНАП4 де одна особа є довіреною іншої; свідоцтво про придбання автомобіля у Франції на обох; договори оренди житла в Польщі та Іспанії; рахунки за оренду житла в Іспанії; довідки зі шкіл про спільну участь у вихованні дітей; наданням Позивачем у 2020 році нотаріально посвідченого дозволу на укладення та підписання договору поділу об`єкта нерухомого майна, на відчуження майна, як особа, що з яким відповідачка ОСОБА_3 веде спільне господарство. Крім того, факт спільного проживання можуть підтвердити свідки.

Позивач також стверджує, що став власником спірного майна у 2004 -2007 року внаслідок укладення договору дарування з ТОВ «Альба» та після розірвання шлюбу з ОСОБА_6 внаслідок поділу спільного майна. Надалі як під час перебування у шлюбі з відповідачкою, так і після його розірвання, він та відповідачка (а також інші пов`язані особи) здійснювали низку правочинів щодо відчуження та набуття нерухомого майна як фізичні особи, так і через підконтрольні юридичні особи (такі як ТОВ «Тайфун», ПП «Правен», ТОВ «Промкомфорт»). Як наслідок у 2018 -2020 роках майно було оформлено на відповідачку. Водночас, позивач з 2004 по 2023 рік займався питаннями постачання електроенергії та її оплатою на спірні об`єкти нерухомого майна, укладав відповідні договори та технічні умови й фігурує як потерпілий у кримінальному провадженні, пов`язаному з цим майном.

Відповідачка внесла частину майна до статутного капіталу ТОВ «Управління інвестиційною нерухомістю». Позивач вважає, що акт приймання -передачі майна є недійсним, оскільки цей правочин стосується спільного майна подружжя і вчинений без його згоди, тому просить визнати його недійсним, а спірне нерухоме майно визнати спільним сумісним майном подружжя та в порядку поділу спільного майна визнати за кожним із колишнього подружжя право власності на частину нерухомого майна.

Оцінюючи обставини, викладені у позові на підтвердження наявності між сторонами спору, апеляційний суд виходить із того, що особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

З огляду на вказане, до предмету розгляду даної справи входять встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу та набуття спірного майна (нежитлових приміщень) сторонами під час ведення спільного господарства, встановлення правового режиму такого майна, можливість його поділу між подружжям.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 зазначено, що з моменту внесення грошових коштів чи іншого майна як вкладу таке майно належить на праві власності самому товариству і воно втрачає ознаки об`єкта права спільної сумісної власності подружжя (пункт 8.40 зазначеної постанови).

У постанові від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постановах від 3 липня 2013 року у справі № 6-61цс13, від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, від 3 червня 2015 року у справі № 6-38цс15 та зазначила, що у разі внесення одним із подружжя як вкладу у статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю коштів, які є спільною сумісною власністю, вказане товариство стає їх власником. Натомість особа, яка внесла вклад у статутний капітал товариства набуває право на частку учасника цього товариства. Інший з подружжя, який був співвласником коштів, внесених у статутний капітал товариства з метою захисту свого права при поділі їх спільного сумісного майна набуває право вимагати виплати половини вартості частки члена подружжя у статутному капіталі. Суд виходить з презумпції про те, що вартість частки у статутному капіталі відповідає розміру внеску, якщо тільки сторона, яка стверджує про зміну цієї вартості на час розгляду справи, не доведе, що вартість частки змінилась (зросла або внаслідок звичайної діяльності товариства зменшилась).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. (Постанови ВП ВС 05.06.18, справа № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18); 30.01.19, справа № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18); 11.09.19, справа № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19); 19.02.20, справа № 210/4458/15-ц (провадження № 14-354цс19); 04.04.20, справа № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19); 16.06.20, справа № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19); 15.09.20, справа № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19) та інші.)

Звертаючись до суду з даним позовом до відповідачів: ОСОБА_4 , ТОВ «Управління інвестиційною нерухомістю» не заявляв вимог про виплату йому половини вартості частки члена подружжя у статутному капіталі Товариства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 2 ЦПК).

Перевіряючи доводи заяви позивача про застосування заходів забезпечення позову у вигляді арешту майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління інвестиційною нерухомістю» та заборони здійснення реєстраційних дій, пов`язаних із внесенням відомостей про юридичну особу, суд першої інстанції не врахував, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд не врахував, що конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується збалансованість інтересів сторін, можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справ, можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

Звертаючись із заявою про забезпечення позову у даній справі, позивач не надав обґрунтованих доказів на підтвердження зв`язку між позовними вимогами про визнання права власності на частину майна, внесеного в статутний капітал товариства, та необхідності вжиття таких заходів забезпечення позову, як заборона вчиняти/здійснювати/проводити в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань реєстраційні дії, що пов`язані із внесенням змін до відомостей про юридичну особу - Товариство з обмеженою відповідальністю «Управління інвестиційною нерухомістю» та не зазначив, яким чином невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту майна товариства спрятиме ефективному захисту інтересів позивача у даному спорі.

Суд першої інстанції задовольнив заяву позивача в цій частині, проте не врахував, що при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування та доцільності вжиття кожного з таких заходів.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги ОСОБА_4 в частині необгрунтованості накладення арешту на нерухоме майно, яке належить їй на праві власності, зокрема: нежитлові приміщення групи приміщень №№ 1, 2, 3 в будівлі літ. «Е», додаткові відомості: нежитлові приміщення №№ 1-9 групи приміщень № 1; нежитлові приміщення №№ 1-6 групи приміщень № 2; нежитлове приміщення № 1 групи приміщень № 3; загальною площею: 149 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, відповідачка зазначає, що нерухоме майно, про заборону відчуження якого заявлені вимоги, ОСОБА_4 передала в іпотеку, що підтверджується інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта.

Так, з доданої до матеріалів справи Інформаційної довідки № 429599646 від 02.06.2025 року вбачається, що нежитлові приміщення, які є предметом заяви про забезпечення позову, за іпотечним договором №362 від 04.08.2023 року, посвідченим приватним нотаріусом КМНО Курасовою О.В. передано в іпотеку. Відомості про іпотекодержателя: ОСОБА_7 .

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості вимог заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість задоволення заяви шляхом накладення арешту та заборони вчиняти реєстраційні дії щодо групи нежитлових приміщень № 1,2,3 в будівлі літ «Е» в АДРЕСА_1 .

При цьому, суд першої інстанції не навів належного мотивування підстав для висновку про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист та поновлення порушених прав позивача, а також не врахував наявність зареєстрованого обтяження вказаного нерухомого майна у зв`язку із переданням його в іпотеку.

Таким чином, з урахуванням переважного права іпотекодержателя на задоволення вимог за рахунок іпотечного майна, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про те, що забезпечення позову у визначений судом спосіб у даній справі гарантуватиме ефективне поновлення та захист порушених прав позивача, а також виконання судового рішення в разі задоволення позовних вимог.

Ураховуючи, що забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника), за наведених вище обставин, на переконання колегії суддів, у суду першої інстанції не було підстав для накладення арешту на визначене нерухоме майно.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України).

За таких обставин ухвала суду першої інстанції про задоволення заяви про забезпеченні позову у цій справі з мотивів, наведених в цьому судовому рішенні, не відповідає матеріалам справи, ухвалене за неповного з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з неправильним застосування норм матеріального права, а відтак не може бути залишена в силі та відповідно до вимог статті 376 ЦПК Українипідлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні заяви.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бурцевої Аліси Володимирівни - задовольнити.

Скасувати ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 29 листопада 2024 року.

В задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 30 червня 2025 року.

Суддя-доповідач Таргоній Д.О.

Судді: Голуб С.А.

Слюсар Т.А.