Постанова від 01.07.2025 по справі 925/1319/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" липня 2025 р. Справа№ 925/1319/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яценко О.В.

суддів: Тищенко О.В.

Хрипуна О.О.

за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.

за участю представників учасників справи відповідно до протоколу судового засідання від 01.07.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаський м`ясокомбінат»

на рішення Господарського суду Черкаської області від 27.03.2025 (повний текст складено і підписано 16.04.2025)

у справі № 925/1319/24 (суддя Грачов В.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бачкурка»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаський м`ясокомбінат»

про стягнення 627 311,33 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 495 897,50 грн. за поставлений за договором поставки №05/12-2023 від 05.12.2023, але неоплачений товар, а також нарахованих за порушення строків оплати такого товару інфляційних втрат в сумі 24 226,87 грн., 3 % річних в сумі 10 366,30 грн. та пені в сумі 96 820,66 грн.

Крім того позивач просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 38 000,00 грн.

У відзиві на позов відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів здійснення постачання товарів, оскільки надані позивачем на підтвердження факту поставки товару видаткові та товарно-транспортні накладні не підписані відповідачем.

При цьому відповідач зазначив про те, що на виконання умов спірного договору ним позивачу було сплачено грошові кошти у загальній сумі 2 341 881,10 грн., проте позивачем, в порушення умов такого договору. поставлено товар лише на суму 1 115 158,10 грн. (видаткові накладні №24 від 11.12.2023 на суму з ПДВ 200 000,00 грн., №25 від 11.12.2023 на суму з ПДВ 262 023,10 грн. та №26 від 13.12.2023 на суму з ПДВ 653 135,00 грн.), що свідчить про те, що позивач недопоставив відповідачу товар на загальну суму 1 426 723,00 грн.

У відповіді на відзив позивач зауважив на тому, що факт поставки товару підтверджується як зареєстрованими позивачем податковими накладними, так і тим, що відповідач товар, проти поставки якого заперечив, частково оплатив, а також тим, що після отримання від позивача претензії щодо сплати товару проти отримання такого товару не заперечив, проте відповідні первинні документи (видаткові та товарно-транспортні накладні) не підписав.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 27.03.2025 у справі № 925/1319/24 позов задоволено частково:

- до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 495 897,50 грн. основного боргу, 24 226,87 грн. інфляційних втрат, 10 366,30 грн. 3% річних, 71 456,72 грн. пені, 19 029,21 грн. судових витрат (9 029,21 грн. витрат по сплаті судового збору та 10 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу);

- у задоволенні решти позову в частині вимог про стягнення 25 363,94 грн. пені відмовлено.

Розглядаючи спір сторін по суті, суд першої інстанції встановив, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт невиконання відповідачем свого обов`язку по оплаті поставленого позивачем за спірним договором товару, з огляду на що позивач має право на стягнення з відповідача як основного боргу, так і пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення пені, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем при розрахунку пені не враховано приписів ч. 6 ст. 232 ГК України, згідно з якою нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не передбачено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому суд першої інстанції заперечення відповідача проти позову оцінив критично, зазначивши, що:

- всі вимоги позовної заяви відповідають умовам погодженого та підписаного сторонами договору поставки №05/12-2023 від 05.12.2023, які узгоджуються з нормами діючого законодавства України;

- судом враховано позицію Верховного Суду викладену в постанові від 29.01.2020 року у справі № 916/922/19, де вказано, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця);

- суд касаційної інстанції звертав увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 01.03.2023 у справі № 910/6210/20, від 22.08.2023 року № 910/14570/21;

- наявність і розмір основного боргу в сумі 495 897,50 грн. позивачем доведені належними, достатніми та допустимими доказами.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції:

- встановивши, що наявні в матеріалах справи докази надання позивачу професійної правничої допомоги у даній справі, з урахуванням погоджених розцінок за послуги з надання правничої допомоги, їх сплати позивачем дають суду достатні підстави для покладення витрат позивача на отримання правничої допомоги на сторону відповідача;

- врахувавши непропорційність розміру таких витрат до предмета спору з урахуванням ціни позову, що свідчить про їх необгрутнованість та неспівмірність, а також часткове задоволення позову, дійшов висновку про покладення на відповідача судових витрат позивача на професійну правничу допомогу у справі № 925/1319/24 лише частково у розмірі 10 000,00 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Черкаський м`ясокомбінат» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення Господарського суду Черкаської області від 27.03.2025 у справі № 925/1319/24 скасувати повністю та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, а в обґрунтування вимог апеляційної скарги послався на ті ж самі обставини, що і в суді першої інстанції, зауваживши на тому, що:

- зі змісту спірного договору слідує, що єдиною особою, що має право виступати в інтересах відповідача визначено його директора (Іванченка Олексія Леонідовича), а інших підписантів ані договором ані статутними документами відповідача не встановлено;

- до позовної заяви позивачем не надано документів на підтвердження права підпису видаткових накладних іншою особою відмінною від директора відповідача Іванченка Олексія Леонідовича, що свідчить про те, що додані до позовної заяви на підтвердження факту відвантаження та реалізації товару видаткові накладні не підписані уповноваженою на те особою.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2025 справа № 925/1319/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Сибіга О.М., Іоннікова І.А.

З урахуванням того, що апеляційна скарга надійшла безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2025 у справі № 925/1319/24 витребувано у Господарського суду Черкаської області матеріали справи № 925/1319/24; вирішення питання щодо відкриття чи відмови у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду або залишення без руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаський м`ясокомбінат» на рішення Господарського суду Черкаської області від 27.03.2025 у справі № 925/1319/24 відкладено.

30.04.2025 матеріали справи № 925/1319/24 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаський м`ясокомбінат» на рішення Господарського суду Черкаської області від 27.03.2025 у справі № 925/1319/24 залишено без руху на підставі ст. 174, ч. 2 ст. 260 ГПК України, скаржнику надано десять днів з моменту отримання ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: надання доказів сплати (доплати) судового збору у розмірі 11 291,60 грн.

09.05.2025 до суду від відповідача надійшло клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги, в додатках до якої міститься платіжна інструкція № 4743 від 05.05.2025 про сплату 11 292,00 грн., в призначенні платежу вказано: «суд. бір. за скаргою ТОВ «Черкаський м`ясо комбінат» на ріш. від 27.03.2025 по справі № 925/1319/24, Північний апеляц. госп.суд.".

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2025 № 09.1-08/1189/25 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 925/1319/24 у зв`язку з перебуванням судді Іоннікової І.А., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, на лікарняному з 05.05.2025.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2025 справа № 925/1319/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Сибіга О.М., Тищенко О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаський м`ясокомбінат» на рішення Господарського суду Черкаської області від 27.03.2025 у справі № 925/1319/24 прийнято до свого провадження визначеною колегією суддів (головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Сибіга О.М., Тищенко О.В.), відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаський м`ясокомбінат» на рішення Господарського суду Черкаської області від 27.03.2025 у справі № 925/1319/24, постановлено розгляд справи здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, справу № 925/1319/24 призначено до розгляду на 17.06.2025 об 11 год. 10 хв.

21.05.2025 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач проти задоволенні апеляційної скарги заперечив, пославшись на те, що:

- суд першої інстанції, враховуючи сталу судову практику щодо оцінки операцій між суб`єктами господарювання як такі, що здійснені/не здійснені, а також доказування фактичної поставки товарів за результатами дослідження та аналізу поданих у справі документів та пояснень/заперечень, на підставі встановлених обставин дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність відповідачем обставини, на які він посилається як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог;

- відповідач не заперечував отримання товару під час його приймання, що свідчить про схвалення дій підписантів;

- практика Верховного Суду не встановлює, що відсутність підпису отирмувача товару робить товарно-транспортну накладну недійсною.

21.05.2025 до суду від позивача надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи, в якому заявник просить відкласти розгляд справи № 925/1319/24 на іншу дату у зв`язку з здійсненням представництва інтересів позивача представником (адвокатом) по іншій судовій справі.

16.06.2025 до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи, в якому заявник просить відкласти розгляд справи № 925/1319/24 на іншу дату у зв`язку з викликом по повістці в іншій судовій справі директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаський м`ясокомбінат».

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2025 клопотання позивача та відповідача про відкладення розгляду справи задоволено, розгляд апеляційної скарги відкладено на 01.07.2025 об 11 год. 00 хв.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2025 № 09.1-08/1530/25 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 925/1319/24 у зв`язку з перебуванням судді Сибіги О.М., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці у період з 30.06.2025 по 04.07.2025.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2025 справа № 925/1319/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Тищенко О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаський м`ясокомбінат» на рішення Господарського суду Черкаської області від 27.03.2025 у справі № 925/1319/24 прийнято до свого провадження визначеною колегією суддів (головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Тищенко О.В.), учасників справи повідомлено розгляд апеляційної скарги відбудеться у раніше визначені дату та час 01.07.2025 об 11 год. 00 хв.

Також 30.06.2025 до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи, в якому заявник просить відкласти розгляд справи № 925/1319/24 на іншу дату у зв`язку із необхідністю отримання професійної правничої допомоги ТОВ «Черкаський м`ясокомбінат» для надання часу на залучення адвоката.

Порадившись на місці, колегія суддів не знайшла підстав для задоволення поданого відповідачем клопотання про відкладення з огляду на наступне.

За приписами ч. 11 ст. 270 ГПК України, яка встановлює порядок розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Колегія суддів зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні.

Відтак, колегія суддів в цьому випадку не визнає поважними причини неявки у судове засідання 01.07.2025 у цій справі уповноваженого представника відповідача та зауважує відповідачу на тому, що за приписами ч. 3 ст. 256 ГПК України юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), а відтак, представником відповідача є його керівник, доказів неможливості взяти участь в судовому засіданні якого суду не надано.

Слід зауважити на тому, що ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2025 розгляд апеляційної скарги вже відкладався, в тому числі і на задоволення клопотання відповідача.

Окрім того, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією із засад здійснення судочинства встановлено розумні строки розгляду справи судом.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, учасником якої є Україна, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України», рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі «Фрідлендер проти Франції»). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України»).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу в судовому засіданні 01.07.2024 за відсутності уповноваженого представника відповідача. Відсутність представника відповідача в цьому випадку не перешкоджає розгляду апеляційної скарги та не повинна заважати здійсненню правосуддя, оскільки процесуальну позицію відповідача викладено у апеляційній скарзі, а участь представників в судовому засіданні не була визнана обов`язковою.

Близька за змістом правова позиції щодо відсутності підстав для задоволення клопотання учасника справи про відкладення розгляду справи викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.07.2022 у справі № 910/11818/18.

Станом на 01.07.2025 до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.

Відповідач в судове засідання представників не направив.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

05.12.2023 позивач (постачальник) та відповідач (покупець) уклали договір поставки № 05/12-2023 (далі Договір), в п. 1.1 якого погодили, що в порядку на умовах, визначених цим Договором постачальник зобов`язується поставляти, а покупець зобов`язується приймати і оплачувати замовлений товар.

У Договорі його сторони погодили всі істотні умови, зокрема, домовилися про таке:

п. 3.1. - товар поставляється постачальником на підставі погодженого сторонами замовлення покупця;

п. 3.2. - в замовленні покупця вказується асортимент та кількість товару, а також строк поставки товару;

п. 3.3. - замовлення на поставку складається в усній або письмовій формі;

п. 3.6. - місцем поставки товару - склад покупця адреса якого визначена в замовленні покупця;

п. 5.1. - постачальник поставляє, а покупець оплачує товар за цінами погодженими у специфікації;

п. 5.6. - розрахунки за договором здійснюються виключно в національній валюті України. Оплата проводиться у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника

п. 5.7.- зобов`язання покупця по оплаті товару вважається виконаним з моменту зарахування безготівкових коштів на рахунок постачальника;

п. 5.8. - покупець здійснює оплату за кожну поставлену партію товару у розмірі 80 відсотків від вартості поставленого товару протягом 5 календарних днів наступних за днем вивантаження товару у пункті вивантаження. Кінцева оплата за поставлений товар у розмірі 20 відсотків від вартості поставленого товару здійснюється покупцем шляхом безготівкового переказу на банківський рахунок постачальника протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати отримання постачальником наступних документів: податкову накладну, належним чином оформлену у відповідності до правил, які встановлені в п.201.1 Податкового кодексу України, зокрема із обов`язковим зазначенням коду товару згідно УКТЗЕД, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних через систему електронного документообігу в момент першої події (отримання коштів або переоформлення/відвантаження товару) протягом строків, вказаних в Податковому кодексі України, з дати першої події;

п. 6.1. - у випадку порушення зобов`язання , що виникає з умов договору сторона несе відповідальність визначену договором або чинним законодавством України;

п. 6.2. - за порушення термінів оплати товару , покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла на дату нарахування пені, від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу, враховуючи день оплати;

п. 8.1. - договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2024 року.

У позові позивач зазначає про те, що за замовленням відповідача на виконання умов Договору було поставлено товар загальну суму 2 837 778,60 грн. 60 коп., які відповідач отримав без зауважень, погодив у видаткових накладних № 24 від 11.12.2023, № 25 від 11.12.2023, № 26 від 13.12.2023, проте такий товар був оплачений частково на суму 2 341 881,10 грн. (08.12.2023- 200 000,00 грн., 18.12.2023- 262 023,10 грн., 20.12.2012 - 653 135,00 грн., 26.12.2023 - 595977 грн., 08.12.2023- 430 746,00 грн., 12.01.2024- 200 000,00 грн.).

З огляду на вказані обставини позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просить стягнути з відповідача основний борг в сумі 495 897,50 грн., інфляційні втрати в сумі 24 226,87 грн., 3 % річних в сумі 10 366,30 грн. та пеню в сумі 96 820,66грн.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо здійснення постачання товарів, оскільки надані позивачем на підтвердження факту поставки товару видаткові та товарно-транспортні накладні не підписані відповідачем.

Суд першої інстанції позовні вимоги позивача задовольнив частково, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.

Як встановлено вище, між сторонами існує спір щодо факту поставки позивачем відповідачу товару за Договором.

Щодо вказаного колегія суддів зазначає про таке.

Позивач зазначає про те, що:

- на підставі виставлених ним рахунків на оплату: № 2 від 08.12.2023 на суму 200 000,00 грн., №23 від 11.12.2023 на суму 262 023,10 грн., №24 від 13.12.2023 на суму 653 135,00 грн., №25 від 15.12.2023 на суму 700 079,50 грн., №26 від 20.12.2023 на суму 595 977,00 грн., №28 від 22.12.2023 на суму 426 564,10 грн. (а.с. 36, 41, 46,51,56,61 т. 1);

- він поставив відповідачу товар на загальну суму 2 837 778,60 грн..

- факт поставки вказаного товару підтверджується:

1) видатковими накладними: № 24 від 11.12.2023 на суму 200 000,00 грн., № 25 від 11.12.2023 на суму 262 023,10 грн., № 26 від 13.12.2023 на суму 653 135,00 грн., № 28 від 20.12.2023 на суму 595 977,00 грн., № 30 від 22.12.2023 на суму 426 564,10 грн., № 27 від 15.12.2023 на суму 700 079,50 грн. (а.с. 38,42,47, 52,57,62 т. 1)

2) товарно-транспортними накладними: № Р24 від 11.12.2023, № Р25 від 11.12.2023, № Р26 від 13.12.2023, № Р28 від 20.12.2023, № Р30 від 22.12.2023, № Р27 від 15.12.2023 року (а.с. 39,43,48,53,58, 63 т. 1);

3) податковими накладними: № 22/1 від 08.12.2023, № 23/1 від 11.12.2023, № 24/1 від 13.12.2023, № 26/1 від 20.12.2023, № 28/1 від 20.12.2023, № 25/1 від 15.12.2023 (а.с. 40,44, 49,54,59,64 т. 1).

Колегія суддів зазначає про те, що при дослідженні вказаних видаткових та товарно-транспортних накладних встановлено, що підписаними відповідачем є лише видаткові накладні №24 від 11.12.2023 на суму з ПДВ 200 000,00 грн., №25 від 11.12.2023 на суму з ПДВ 262 023,10 грн. та №26 від 13.12.2023 на суму з ПДВ 653 135,00 грн. та відповідні товарно-транспортні накладні факт поставки товару за якими відповідач у відзиві на позов визнав.

В свою чергу видаткові накладні № 28 від 20.12.2023 на суму 595 977,00 грн., № 30 від 22.12.2023 на суму 426 564,10 грн. хоча і не підписані відповідачем, проте ним оплачені у повному обсязі (накладна № 28 від 20.12.2023 на суму 595 977,00 грн. оплачена 26.12.2023, а накладна № 30 від 22.12.2023 на суму 426 564,10 грн. - 08.01.2024).

При цьому, з огляду перерахування за накладною № 30 від 22.12.2023 коштів у більшому розмірі у відповідача була наявна переплата в сумі 4 182,00 грн.

Колегія суддів зазначає про те, що факт повної оплати відповідачем вказаних вище видаткових накладних свідчить про фактичне визнання ним поставки товару за такими накладними.

Щодо видаткової накладної № 27 від 15.12.2023 на суму 700 079,50 грн. слід зазначити про таке.

З огляду на наявну у відповідача переплату в сумі 4 182,00 грн. вказані кошти були позивачем зараховані в рахунок оплати товару, поставленого за цією накладною.

Крім того, відповідач 12.01.2024 перерахував позивачу 200 000,00 грн. з призначення платежу «оплата за туші свині згідно накл. від 22.12.2023 у т.ч. ПДВ20% - 33 333,33 грн», які також позивачем були зараховані в рахунок оплати товару поставленого за накладною № 27 від 15.12.2023.

З огляду на вказане позивач зазначає, що заборгованість за цією накладною становить 495 897,50 грн. (700 079,50-4 182,00-200 000,00).

Матеріалами справи підтверджено, що 28.06.2024, 07.08.2024 позивач звертався до відповідача з листами № 28/06, №07/08-2024, в яких направляв на підписання видаткові накладні: № 28 від 20.12.2023, № 30 від 22.12.2023, № 27 від 15.12.2023, акт звірки взаємних розрахунків за Договором, які відповідач отримав, не погодив, не підписав, однак, і не заперечив проти поставки товару за ними та частково їх оплатив (а.с. 66-67, 73-74, докази направлення а.с. 68-72,75-76 т. 1).

Крім того, у зв`язку з нездійсненням відповідачем у встановлений Договором строк оплати за поставлений товар, 04.09.2024 позивач звертався до відповідача з претензією №04/0-2024 про сплату 495 897,50 грн. боргу за договором поставки № 05/12-2023 від 04.09.2024 також повідомляв, що у разі несплати, ініціюватиме спір в судовому порядку (а.с. 78-79, докази направлення а.с. 80-82 т. 1). Претензія позивача отримана відповідачем, однак залишена без відповіді та реагування.

Слід зазначити і про те, що щодо всіх вказаних вище видаткових накладних, в тому числі і щодо спірної (№ 27 від 15.12.2023 на суму 700 079,50 грн.) позивачем було складено відповідні податкові накладні, які прийняті та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

За змістом пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі Положення) господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів; первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Вимоги щодо оформлення первинних документів наведені у пункті 2.4 Положення, згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою (абзац перший пункту 2.5).

Водночас у п. 2.4 Положення також зазначено про те, що неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

У пункті 33 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.06.2019 у справі № 915/905/16, зокрема, зазначено, що порушення правил оформлення первинних документів не спричиняє їх недійсність, але безпосередньо впливає на можливість доведення стороною обставин, на підтвердження яких вона подала відповідні документи.

Отже, у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Як встановлено вище, видаткова накладна № 27 від 15.12.2023 на суму 700 079,50 грн. відповідачем не підписана.

Законодавство не містить вичерпного переліку первинних документів, які використовуються в бухгалтерському обліку для фіксації господарської операції.

Основними видами первинних документів, які можуть бути складені на підтвердження господарської операції поставки товару, за практикою, що склалася на ринку купівлі-продажу/поставки товарів (робіт, послуг), є видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, акт приймання-передачі товару тощо.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.12.2018 у справі № 915/878/16 зазначено, що для з`ясування правової природи як господарської операції (спірної поставки), так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції. Зважаючи на принцип превалювання сутності над формою, судам слід було врахувати фактичне здійснення господарської операції, що повинно підтверджуватися, в тому числі, і реальним джерелом походження товару (його виробництва, попередньої купівлі тощо) в обсязі, зазначеному у первинному документі. Разом з тим судами попередніх інстанцій для з`ясування реальності господарської операції не встановлювалося чи має місце відображення операції з отримання товару у податковій звітності.

За правовими висновками викладеними Верховним Судом у постановах від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.

Як встановлено вище спірна накладна відповідачем частково оплачена.

При цьому жодних доказів звернення відповідача до позивача з приводу повернення кошів, які були зараховані в рахунок оплато товару проти отримання якого відповідач заперечує, матеріали справи не містять.

Так само не містять матеріали справи і жодних письмових заперечень відповідача проти накладених позивачем відповідачу листів № 28/06, №07/08-2024 (про підписання видаткових накладних) та претензії №04/0-2024 (щодо сплати заборгованості).

Слід зазначити і про те, що, як встановлено вище, щодо всіх вказаних вище видаткових накладних, в тому числі і щодо спірної (№ 27 від 15.12.2023 на суму 700 079,50 грн.) позивачем було складено відповідні податкові накладні, які прийняті та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

На суму нарахованого податку на додану вартість позивач надав відповідачу відповідні податкові накладні, у зв`язку із цим у відповідача виникло право на формування податкових кредитів. Доказів відхилення та не включення податку на додану вартість до податкового кредиту за всіма вказаними вище видатковими накладними, в тому числі і щодо спірної (№ 27 від 15.12.2023 на суму 700 079,50 грн.) відповідачем до суду не надано.

Отже, наданими позивачем доказами підтверджується логічна та вірогідна поведінка позивача у правовідносинах з відповідачем, в той час як поведінка відповідача, з огляду на наявні в справі докази, є нелогічною і зводиться до заперечення вчинених раніше дій.

За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 ГПК України).

За змістом положень ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

Законом України №132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Дослідивши вищевказані докази з урахуванням приписів ст.ст. 76-79 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про те, що вказані вище докази належним чином підтверджують факт поставки позивачем відповідачу товару за видатковою накладною № 27 від 15.12.2023 на суму 700 079,50 грн., а також факт його часткової оплати в сумі 204 182,00 грн. Вказане свідчить про те, що товар на суму 495 897,50 грн. відповідачем оплачено не було.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на обставини, які викладені вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на корить позивача основного боргу в сумі 495 897,50 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 24 226,87 грн., 3 % річних в сумі 10 366,30 грн. та пені в сумі 96 820,66 грн., колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Згідно пункту 7.2. Договору за порушення термінів оплати товару , покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла на дату нарахування пені, від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу, враховуючи день оплати;

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Враховуючи те, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленого за Договором товару, позивач відповідно до положень Договору та ЦК України має право нарахувати пеню, 3% річних та інфляційні втрати та звернутися за їх стягненням до суду.

Перевіривши виконані позивачем розрахунки 3 % річних та інфляційних втрат колегія суддів вважає їх вірними.

З огляду на вказані обставини суд першої інстанції цілком вірно задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 24 226,87 грн., 3 % річних в сумі 10 366,30 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Відповідно до ч. 6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Судом першої інстанції цілком вірно встановлено, що розрахунки пені позивачем здійснено без урахування ч. 6 ст. 232 ГК України, тобто за період більший ніж шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

З огляду на вказані обставини суд першої інстанції цілком вірно частково задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача пені за уточненим розрахунком суду в сумі 71 456,72 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Оскільки у апеляційній скарзі апелянт фактично не наводить окремого обґрунтування для скасування рішення в частині розподілу витрат позивача на правову допомогу та враховуючи те, що за приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення Господарського суду Черкаської області від 27.03.2025 у справі № 925/1319/24 в частині розподілу витрат позивача на правову допомогу , або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення у вказаній частині, судом апеляційної інстанції підстав виходу за межі доводів та вимог апеляційної скарги не встановлено, справу переглянуто в порядку ч. 1 ст. 269 ГПК України.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду Черкаської області від 27.03.2025 у справі № 925/1319/24, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаський м`ясокомбінат» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаський м`ясокомбінат» на рішення Господарського суду Черкаської області від 27.03.2025 у справі № 925/1319/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 27.03.2025 у справі № 925/1319/24 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено 01.07.2025.

Головуючий суддя О.В. Яценко

Судді О.В. Тищенко

О.О. Хрипун