Постанова від 01.07.2025 по справі 213/4493/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6894/25 Справа № 213/4493/24 Суддя у 1-й інстанції - Нестеренко О.М. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2025 року м. Кривий Ріг

справа № 213/4493/24

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.,

суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.

секретар судового засідання Дяченко Д.П.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач Приватне акціонерне товариство «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Громко Наталя Володимирівна, та Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат», на рішення Інгулецького районного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2025 року, яке ухвалено суддею Нестеренком О.М. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, та повне судове рішення складено 15 травня 2025 року,

УСТАНОВИВ:

В жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Пенсіного фонду України в Дніпропетровській області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок загибелі батька на підприємстві під час виконання трудових обов`язків.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що ОСОБА_4 , батько позивача, 19 квітня 2001 року зник безвісти під час виконання своїх трудових обов`язків стрілка відомчої охорони ВАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» та оголошений померлим на підставі рішення Інгулецького місцевого суду м. Кривого Рогу від 16 лютого 2002 року, яке набрало законної сили 19 березня 2002 року.

19 квітня 2001 року в 17 годин 40 хвилин стрілок відомчої воєнізованої охорони ОСОБА_4 прибув у нарядну ВВО для несення служби за графіком на зміну з 19 години 00 хвилин до 07 години 00 хвилин 20 квітня 2001 року. О 23 годині 20 хвилин у південно-східній частині відвалу № 2 стався зсув об`ємом 2,070 млн м3 гірської маси.

Комісія з розслідування нещасного випадку вважає, що ОСОБА_4 , що знаходився в зоні зсуву ґрунту, міг бути захоплений гірською масою, що рухалася, і похований нею. Пошуки батька позивача, що проводилися працівниками підприємства та гірничорятувального загону до позитивного результату не призвели, він зник безвісти.

Позивач двічі звертався до відповідача з проханням скласти і надіслати позивачу копію Акту спеціального розслідування нещасного випадку (за формою Н-1), що стався 19 квітня 2001 року, однак відповіді не отримав.

Після цього, позивач звернувся до Державної служби з питань праці (м. Київ). В результаті начальником Південно-східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці бу виданий обов`язковий до виконання припис про утворення комісії підприємства для складання акта за формою Н-1.

Відповідачем було видано Акт за формою Н-1/П, який затверджений 30 серпня 2024 року.

Комісія з розслідування нещасного випадку, утворена відповідно до наказу ПрАТ «ІНГЗК» від 26 серпня 2024 року № 727, враховуючи висновки комісії, зазначені в Акті від 14 травня 2001 року встановила коло посадових осіб, які допустили порушення законодавства, а саме: ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

Розмір моральної шкоди позивач оцінює у 600 000 гривень, яку просив стягнути з відповідача на свою користь, без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та обов`язкових платежів.

Рішенням Інгулецького районного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану внаслідок загибелі батька на підприємстві під час виконання трудових обов`язків, у розмірі 400 000 грн

В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Стягнуто з ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» в дохід держави судовий збір у розмірі 4 000 грн.

Додатковим рішенням Інгулецького районного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2025 року вирішено, що моральну шкоду, завдану внаслідок загибелі батька на підприємстві під час виконання трудових обов`язків, стягнути у розмірі, визначеному Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 травня 2025 року у справі № 213/4493/24,без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на його користь, просить збільшити її розмір до заявленого у позові, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості.

Позивач посилається на те, що відповідач впродовж багатьох років системно ігнорував свій обов`язок оформити факт смерті належним чином, що призвело до юридичної невизначеності самої трагедії ніби її не було. Це не просто халатність, це другий акт жорстокості відносно позивача, розтягнутий на десятиліття. Ця втрата залишила глибоку рану, з якою позивач постійно живе і яка ніколи не загоїться. Замість офіційного визнання нещасного випадку, підприємство демонструвало байдужість до горя позивача та заперечення очевидного. Разом із цим, позивач 23 роки жив з відчуттям несправедливості, правової та людської. Йому довелося самостійно розшукувати документи, добиватися розслідування, звертатися до суду, усе для того, щоб довести те, що мало бути визнано ще у 2001 році. Ця тривала боротьба не тільки щоразу повертала його до трагедії, а й руйнувала віру в справедливість, залишаючи після себе відчуття безпорадності та знецінення гідності його родини. Він не отримував соціальних виплат, не мав правової визначеності, не міг поставити крапку в пережитому. Варто зазначити, що під час судового розгляду відповідач, діючи з цілком формалістичних міркувань, заявив клопотання про залучення до участі у справі в якості третіх, давно померлих осіб, про що йому було добре відомо, чим відверто знущався з позивача та правосуддя і затягував розгляд справи. Це було не лише юридично необґрунтованим, а й вкотре морально принизливим для позивача, який очікував бодай крихту співчуття та гідного ставлення. На цьому тлі також сума в 400 000 грн не є справедливою компенсацією за важку втрату позивача та багаторічне знущання. Натомість справедливим є збільшення розміру моральної шкоди до 600 000 грн.

Також апелянт зазначає, що у судовій практиці у справах про відшкодування моральної шкоди особам, які внаслідок виробничої травми/професійного захворювання частково втратили свою професійну працездатність (наприклад, в розмірі 65%), суди як правило, стягують на їх користь моральну шкоду в розмірі 330000 - 360 000 грн. При цьому, такі особи залишаються живими, мають змогу спілкувалися зі своїми близькими та не зазнають тієї непоправної втрати, яка спіткала позивача. (справи № 212/5325/24; 213/3390/24; 212/4449/24, тощо). Отже, у справах, де йдеться про втрату найближчих родичів (батьків), суми морального відшкодування повинні бути об`єктивно вищими. Це обумовлено суттєво більшою глибиною моральних переживань, тривалим характером болю втрати, неможливістю компенсувати втрачені відносини, підтримку та емоційний зв`язок. Із аналізу судової практики по аналогічним з оскаржуваною справою вбачається, що сума стягнення на користь позивачів при втраті близьких зазвичай становить набагато більші суми, хоча позивачі не зазнавали тривалого системного знецінення свого горя з боку відповідачів, як це відбулося з ОСОБА_1 (справи № 212/2021/24, 212/10837/24). Позивач не лише втратив батька, а й зазнав морального приниження, юридичної невизначеності, знецінення свого болю та багаторічної системної бездіяльності з боку відповідача.

Відповідач ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» також подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність і необґрунтованість судового рішення, ухваленого при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і повністю відмовити позивачеві у задоволенні його позовних вимог.

Скаржник зазначає, що Актом спеціального розслідування від 14 травня 2001 року повністю встановлені та підтверджені обставини нещасного випадку, його причини і наслідки, винні особи тощо. Отже, саме з дати набрання законної сили 19 березня 2002 року рішенням суду по справі № 149/2002 у позивача виникло право на відшкодування моральної шкоди.

Апелянт зазначає, що судом помилково застосовані норми цивільного законодавства (ст. 440-1 ЦК Української РСР та ст. 23 ЦК України) в той час, як до спірних правовідносин належало застосувати норми Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 1105-XIV від 23 вересня 1999 року (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (п.п. «е» п. 1 ч. 1 ст. 21 та ст. 28).

В оскаржуваному рішенні судом не наведено жодної правової норми та посилання на правові позиції Верховного Суду, за якими право на відшкодування моральної шкоди виникає саме з моменту затвердження акту Н-1 (адже таких не існує).

Акт спеціального розслідування випадку зникнення працівника від 14 травня 2001 року не є підставою для оплати потерпілому страхових виплат (зокрема, грошових сум за моральну шкоду) Фондом соціального страхування від нещасних випадків, відповідно до Закону України № № 1105-ХІV, отже, право вимоги щодо відшкодування моральної шкоди у позивача виникло лише з моменту складення Акта за формою Н-1/П, коли підприємство визнало смерть працівника, встановлену рішенням суду, як нещасний випадок на підприємстві та взяло його на облік.

Відповідач наголошує на тому, що після 23 травня 2020 року, тобто після набрання чинностіЗаконом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», суми, які сплачуються особі на відшкодування моральної шкоди є об`єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб, що підтверджується судовою практикою судів апеляційної інстанції та висновками викладеними в постановах Верховного Суду від 30 червня 2021 року по справі № 180/505/20-ц (провадження № 61-5св21), від 22 березня 2023 року у справі № 185/9330/21(провадження № 61-8029св 22), якою визначено, що з 23 травня 2020 року стягнута моральна шкода підлягає оподаткуванню у разі перевищення її розміру чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати.

У відзиві на апеляційну скаргу представника позивача відповідач просить апеляційну скаргу представника позивача залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_1 Громко Н.В., яка підтримала доводи апеляційної скарги позивача та заперечувала проти задоволення апеляційної скарги відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційних скарг та відзиву відповідача на апеляційну скаргу представника позивача, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги сторін не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Судом установлено та убачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_4 (а.с. 14).

ОСОБА_4 працював на Відкритому акціонерному товаристві «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на посаді стрілка відомчої воєнізованої охорони. Вказана обставина підтверджується, зокрема, Актом спеціального розслідування (мовою оригіналу Акт специального расследования случая исчезновения работника во время исполнения им своих трудовых обязанностей, происшедшего 19.04.2001 г. После 22 часов 40 минут в открытом акционерном обществе «Ингулецкий горно-обогатительной комбинат» ГАК «Укррудпром» Государственного комитета промышленной политики Украины от 14.05.2001 г.) (а.с.17-24).

Так, в ОСОБА_8 . Відомості про зниклого зазначається, що ОСОБА_4 стрілок відомчої воєнізованої охорони, стаж роботи: загальний 23 роки 10 місяців, у тому числі в ВАТ «ІнГЗК» - 1 рік 1 місяць, за професією 5 місяців.

Згідно з вказаним Актом, були встановлені такі обставини зникнення працівника: 19 квітня 2001 року о 17 годині 40 хвилин стрілок відомчої воєнізованої охорони ОСОБА_4 прибув у нарядну ВВО для несення служби згідно з графіком на зміну з 19 години 00 хвилин до 07 годин 00 хвилин 20 квітня 2001 року.

Отримавши від начальника варти ОСОБА_9 письмовий наряд на охорону посту № НОМЕР_1 (недобудований завод з виробництва керамічних блоків), ОСОБА_4 прибув автобусом на об`єкт, що охороняється, прийняв його під охорону від стрільця попередньої зміни ОСОБА_10 , після чого розписався в книзі прийому-здавання зміни, яка знаходилась в приміщенні будівлі колишньої залізничної станції «Відвальна-І» та о 18 годині 45 хвилин доповів по телефону помічнику начальника варти ОСОБА_11 про прийняття посту під охорону без зауважень.

Залишившись на чергуванні, ОСОБА_4 здійснював охорону залізничних конструкцій недобудованого заводу.

О 22 годині 35 хвилин по телефону доповів начальнику варти ОСОБА_12 , що на посту все гаразд. Приблизно о 22 годині 40 хвилин у нього відбулась телефонна розмова з особистиз питань зі стільцем посту №13 ОСОБА_13 . Жодної тривоги ним висловлено не було.

Через 40 хвилин після останньої телефонної розмови стрільця ОСОБА_4 о 23 годині 20 хвилин у південно-східній частині відвалу № 2 (маркшейдерських вісях 2?14) стався зсув об`ємом 2,070 млн м3 гірської маси. В результаті зсуву будівлю колишньої станції та прилеглу до неї територію було піднято на висоту 14 метрів і зміщено на 20 метрів у східному напрямку.

Комісія з розслідування нещасного випадкувважає, що ОСОБА_4 , що знаходився в зоні зсуву ґрунту, міг бути захоплений гірською масою, що рухалася, і похований нею.

До Акта додається Протокол огляду місця зникнення стрілка відомчої воєнізованої охорони ОСОБА_4 (а.с. 23 - зворот, 24).

Обставини, встановлені цим Актом, покладені в основу Акта розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння), аварії, що стався (сталося/сталася) 19 квітня 2001 року о 22 год. 40 хв. за формою Н-1/П, затвердженого 30.08.2024 (а.с. 26-32).

Рішенням Інгулецького місцевого суду м. Кривого Рогу від 16 лютого 2002 року у справі № 2-149 було оголошено ОСОБА_4 , 1956 року народження, зниклого без вісти 19 квітня 2001 року за обставин, що дають підстави вважати його загибель від нещасного випадку, - померлим (а.с.13 зворот).

Під час розгляду справи про оголошення особи померлою був присутній представник ВАТ «ІнГЗК», який заперечував з підстав передчасності, так як тіло ОСОБА_4 не було знайдено, хоча і були досліджені всі тріщини, які виникли в результаті зсуву (а.с.13).

Водночас рішенням суду у вказаній справі був встановлений факт того, що ІНФОРМАЦІЯ_1 о 23.20 годині упівденно-східній частині відвалу № 2 ВАТ «ІнГЗК», де знаходився пост стрілка відомчої воєнізованої охорони ВАТ «ІнГЗК» ОСОБА_4 під час його зміни стався зсув гірської маси. В результаті зсуву будівлю колишньої станції та прилеглу до неї територію було піднято на висоту 14 метрів і зміщено на 20 метрів у східному напрямку, а також виникли великі тріщини. ОСОБА_4 , якийзнаходився в зоні зсуву ґрунту, міг бути захоплений гірською масою, що рухалася, і похований нею або провалитися у тріщини, які виникли в результаті зсуву (а.с. 13 зворот).

На підставі рішення суду Відділом реєстрації актів громадянського стану Інгулецького районного управління юстиції міста Кривого Рогу Дніпропетровської області було зроблено відповідний запис № 01 від 08 квітня 2002 року в книзі реєстрації актів про смерть (а.с.16).

Датою смерті ОСОБА_4 , відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , є 19 квітня 2001 року (а.с.16).

Крім того, судом встановлено, що позивач двічі звертався до відповідача із письмовими заявами з метою складення Акта за формою Н-1 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, який стався з його батьком. На підтвердження цього позивачем надаються копії відповідних заяв з описом вкладення до цінного листа з проставленим штемпелем (а.с. 8,9,11,12).

Комісією, утвореною наказом ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» від 26 серпня 2024 року № 727, було встановлено, що згідно з Приписом № ПС/7.2.1/3483-24 за формою Н-9, виданим Південно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби України з питань праці 20 лютого 2024 року, ПрАТ «ІНЗК» утворено комісію підприємства для складання акта за формою Н-1 за результатами розслідування випадку зникнення працівника під час виконання трудових обов`язків, який стався 19 квітня 2001 року зі стрільцем відомчої воєнізованої охорони ОСОБА_4 внаслідок зсуву гірської маси. Зазначеним приписом визначено, що утвореній комісії необхідно відповідно до Акта спеціального розслідування від 14 травня 2001 року скласти акт за формою Н-1 і взяти випадок на облік (а.с.28 зворот, 29).

Судом також встановлено, що відповідач намагався оскаржити вказаний припис, однак Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 06 травня 2024 року у справі № 160/5722/24 відмовив у задоволенні позовних вимог, а згідно з Постановою Третього апеляційного адміністративного суду м. Дніпро від 21 серпня 2024 року (справа № 160/5722/24) апеляційна скарга відповідача - залишена без задоволення (а.с.29).

Згідно з п.8 Акта за формою Н-1/П від 29 серпня 2024 року було встановлено осіб, які допустили порушення вимог законодавства та гігієни праці: ОСОБА_3 , ОСОБА_14 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (а.с.29-31).

Відповідно до письмових пояснень третьої особи Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, позивач та члени його родини до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України з заявою про призначення страхових виплат членам сім`ї загиблого не звертались, страхових виплат не отримували (а.с.108 зворот).

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , керувався нормами ЦК Української РСР, й виходив з того, що відповідач ПрАТ «ІнГЗК» є особою, що несе відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди сину загиблого, оскільки у зв`язку зі смертю ОСОБА_4 внаслідок нещасного випадку при виконанні трудових обов`язків на підприємстві відповідача, позивач переносить моральні страждання. Смерть батька призвела до істотних вимушених змін у його житті, таких як втрата турботи, моральної та матеріальної підтримки близької людини. Перенесення позивачем психоемоційного стресу і усвідомлення безповоротності втрати неодмінно завдало йому душевного болю.

Визначаючи розмір відшкодування позивачу моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з засад розумності, виваженості та справедливості, врахував характер та обсяг душевних страждань, у зв`язку зі смертю близької людини, той факт, що дійсно позивач є сином померлого; наслідки викликані заподіяною шкодою - смертю найбільш близької людини; перенесені та діючі у теперішній час душевні страждання та переживання; тривалість перенесених страждань; зміни в житті викликані смертю батька, час, що пройшов з моменту смерті близької людини та до моменту звернення до суду, визначив до стягнення з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди у зв`язку зі смертю батька, грошові кошти в сумі 400 000 гривень.

Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції, як і погоджується з визначеним судом до стягнення розміром моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача та не погоджується з доводами сторони відповідача викладеними в апеляційній скарзі, з огляду на таке.

У відповідності дост.4 Закону України «Про охорону праці»державна політика в області охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодуванняшкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.

Згідно з частиною першою статті 58Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вонапочинається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності,тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія законута іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли ізакінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до статті 5ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, яківиникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Події, які стали підставою на відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 мали місце до 01січня 2004 року, тобто до набрання чинності ЦК України, тому з огляду на вище зазначені вимоги в указаній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а самеЦК Української РСР, в редакції 1963 року.

Згідно зі статтею 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діянням іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральнашкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Необхідною умовою виникнення зобов`язання по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди, є заподіяння цієї шкоди. Під шкодою в праві прийнято розуміти всяке применшення блага, що охороняється правом. Благо, що охороняється правом, може бути майновим або особистим немайновим. Внаслідок цього і шкода, що заподіюється благам, що охороняються, може бути майновою і моральною (немайновою). Вказуючи на моральну (немайнову) шкоду, що підлягає відшкодуванню, частина першастатті 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, не визначає її поняття. Визначення цього поняття міститься в правових нормах спеціальних законів, що регулюють певні види суспільних відносин і передбачають право громадян та організацій на відшкодування моральної (немайнової) шкоди (наприклад, статті1,33,34 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність»,стаття 10 Закону «Про режим іноземного інвестування»,стаття 24 Закону «Про захист прав споживачів», стаття44 Закону «Про авторське право і суміжні права»,стаття 12 Закону «Про охорону праці»та ін.). Разом з тим, враховуючи особливості правового регулювання суспільних відносин цими законодавчими актами, у відповідних нормах про поняття моральної (немайнової) шкоди, встановлюються і різні її критерії. Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.

Стаття 440-1ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, не містить будь-яких обмежень відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Отже, відповідно достатті 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, фізична або юридична особа має право вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди у разі порушення її прав неправомірними діями в будь-яких цивільних та інших правовідносинах. У вказаній статті міститься пряма вказівка на те, що моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянинові або організації діяннями іншої особи, і порушила їх законні права, відшкодовується особою, що заподіяла шкоду. Порушення законних прав, указаних в законі осіб, завжди є протиправним. Отже, неправомірна поведінка заподіювача моральної (немайнової) шкоди є необхідною умовою відповідальності, тому суд при розгляді справ цієї категорії зобов`язаний з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних або фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони заподіянні. Устатті 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, виявляється дія принципу генерального делікту, закріпленого встатті 440 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, в силу якого заподіяння шкоди признається протиправним, якщо особа не була управоважена на її заподіяння.

Стаття 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, є загальною нормою, такою, що регулює деліктні правовідносини. Оскільки моральна шкода, завдана позивачу у зв`язку зі смертю його батька в результаті нещасного випадку на виробництві, не відшкодовується ні на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», ні на підставіЗаконуУкраїни «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», ні Правилами відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним із виконанням ним трудових обов`язків, затвердженими постановою Кабінету міністрів України від 23червня 1993 року № 427, така моральна шкода за наявності для цього підстав повинна виплачуватись особою, яка її заподіяла, на підставі статті 440-1чинного на час виникнення спірних правовідносин ЦК Української РСР, в редакції 1963 року.

Як роз`яснено в пункті 9Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної(немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних,душевних, психічних тощо), якихзазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормамиКонституції Україниабо випливає з її положень, у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.

Суд першої інстанції при постановленні рішення встановив обставини справи, дав їм належну правову оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону обґрунтовано дійшов висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода у зв`язку з втратою близької людини батька, смерть якого настала внаслідок нещасного випадку на підприємстві відповідача.

При цьому посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що в оскаржуваному рішенні судом не наведено жодної правової норми та посилання на правові позиції Верховного Суду, за якими право на відшкодування моральної шкоди виникає саме з моменту затвердження акту Н-1 (адже таких не існує) з огляду на те, що судом першої інстанції вірно вставлено, що нещасний випадок стався 19 квітня 2001 року, а відтакдо спірних правовідносин слід застосовувати положення, які регулювали правовідносини на момент нещасного випадку.

Так, дійсно, відповідно до положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» № 1105-ХІV у редакції, чинній до 20 березня 2007 року, у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`яабо в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

А відповідно до ст. 28 цього Закону, грошова виплата за моральну шкоду відноситься до виду страхових виплат.

Аналіз частини 2 ст. 13 та ч. 1 ст. 14 Закону дозволяє дійти висновку, що право на отримання грошової виплати за моральну шкоду виникає з моменту настання нещасного випадку.

При цьому, нещасним випадком, відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону, єобмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов`язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров`юабо настала смерть.

Відповідно до ч. 7 ст. 13 Закону, підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення медичної, професійної та соціальної реабілітації,а такожстрахових виплатє актрозслідування нещасноговипадкуабо акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами.

В даному випадку батько позивача безвісти зник 19 квітня 2001 року, що було зафіксовано уАкті спеціальногорозслідування випадкузникнення працівникапід часвиконання нимсвоїм трудовихобов`язківвід 14 травня 2001 року.

Так, в ОСОБА_8 . Відомості про зниклого зазначається, що ОСОБА_4 зник безвісти19 квітня 2001 року.

Водночас Положенняпро розслідуваннята облікнещасних випадків,професійних захворюваньі аварійна підприємствах,в установахі організаціях,затвердженого постановоюКМУ від10серпня1993року №623(вредакції ПостановиКМУ №923від 17.06.1998)передбачало такухронологію дійна підприємствіу разізникнення працівника(п.4Розділу І): складення актуспеціального розслідування; у разі,якщо комісіяз розслідуваннявиходячи зконкретних обставинприйде довисновку,що зникненняпрацівника пов`язанез можливістюнещасного випадкупід часвиконання трудових(посадових)обов`язків,-акт спеціальногорозслідування зтакими висновкамикомісії видаєтьсясім`ї цьогопрацівника абоособі,яка представляєйого інтереси,для зверненнядо судуіз заявоюпро оголошенняпрацівника померлим; після оголошення судом працівника померлим власник зобов`язується відповідно до акта спеціального розслідування скласти акт за формою Н-1 і взяти випадок на облік.

Отже, складення акта за формою Н-1 та взяття випадку на облік після оголошення особи померлою, - це зона відповідальності та контролю виключно відповідача.

У цій справі комісія з розслідування склала акт спеціального розслідування, а члени сім`ї працівника звернулись до суду про оголошення останнього померлим.

Рішенням суду від 16 лютого 2002 року було встановлено факт загибелі працівника під час виконання ним своїх трудових обов`язків та оголошено померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Акт спеціального розслідування випадку зникнення працівника від 14 травня 2001 року не є актом розслідування нещасного випадку, адже в ньому зафіксовано лише факт зникнення безвісти працівника, в той час як нещасним випадком є подія, внаслідок якої заподіяно шкоду здоров`ю або настала смерть.

Відповідно, Акт спеціального розслідування випадку зникнення працівника від 14 травня 2001 року не є та не був підставою дляоплати потерпілому страхових виплат (зокрема, грошових сум за моральну шкоду) Фондом соціального страхуваннявід нещасних випадків, відповідно до Закону України № № 1105-ХІV.

Фіксування факту нещасного випадку у вигляді смерті працівника під час виконання ним своїх трудових обов`язків відбулось лише 29 серпня 2024 року, відповідно до Акта розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння), аварії, що стався (сталося/сталася) 19 квітня 2001 року о 22 год. 40 хв. за формою Н-1/П, затвердженого 30 серпня 2024 року.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що право вимоги щодо відшкодування моральної шкоди у позивача виникло лише з моменту складення Акта за формою Н-1/П, коли підприємство визнало смерть працівника, встановлену рішенням суду, як нещасний випадок на підприємстві та взяло його на облік.

Невиконання відповідачем свого обов`язку щодо складення Акта за формою Н-1 протягом 23 років позбавило позивача права на відшкодування моральної шкоди, в тому числі і за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди №4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнає позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

На думку колегії суддів, розмір моральної шкоди визначено судом першої інстанції з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості, судом враховано конкретні обставини по справі, моральні страждання позивача, які останній переносить у зв`язку із втратою близької людини, смерть, якої настала внаслідок нещасного випадку на підприємстві відповідача.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

З огляду на вищезазначене суд першої інстанції правильно визнав, що відповідач є особою, що несе відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди, а доводи відповідача в апеляційній скарзі щодо необґрунтовано завищеного розміру відшкодування моральної шкоди та позивача щодо заниженого розміру моральної шкоди є необґрунтованими та фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимогст.89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Колегією суддів не приймаюстья до уваги доводжи апеляційної скарги відповідача про те, що після 23 травня 2020 року, тобто після набрання чинностіЗаконом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», суми, які сплачуються особі на відшкодування моральної шкоди є об`єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб, що підтверджується судовою практикою судів апеляційної інстанції та висновками викладеними в постановах Верховного Суду від 30 червня 2021 року по справі № 180/505/20-ц (провадження № 61-5св21), від 22 березня 2023 року у справі № 185/9330/21(провадження № 61-8029св 22), якою визначено, що з 23 травня 2020 року стягнута моральна шкода підлягає оподаткуванню у разі перевищення її розміру чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати.

Так, відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Тобто, чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Аналогічний правовий висновок викладено й у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21.

Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Аргументи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Доводи, викладені в апеляційних скаргах сторін у справі зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає вимогам законності та обґрунтованості й підстави для його зміни у відповідності до доводів апеляційних скарг відсутні, тому апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову,що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 600 000 грн, що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючисьст.ст.367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 ,в інтересахякого дієадвокат ГромкоНаталя Володимирівна,та Приватногоакціонерного товариства«Інгулецький гірничо-збагачувальнийкомбінат» залишити без задоволення.

Рішення Інгулецького районного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 01 липня 2025 року.

Головуючий:

Судді: